Лінь Джи побачив, що його великий бос знову розсердився.

 

— Сестро Ю, бос у поганому настрої? – запитав Лінь Джи в секретарки, помітивши інцидент. 

 

Сестра Ю підняла голову, сортуючи теки: 

 

— Звідки ти знаєш?

 

— Я здогадався, – відповів Лінь Джи.

 

— Здогадався? – сестра Ю подивилася на кабінет боса й навмисне знизила голос: — Хіба про це можна здогадатися з його виразу обличчя?

 

Їхній бос завжди був незворушним. Усі його емоції та печалі були поховані під красивою шкірою. Навіть секретарка, яка була найближчою до нього на роботі, не могла здогадатися про його емоції.

 

— О, – відповів Лінь Джи. — Я просто так запитав.

 

Сестра Ю порадила йому: 

 

— Ох... Сяо-Ліню, не варто вгадувати настрій боса. 

 

Лінь Джи кивнув і подивився в бік кабінету. Через двадцять хвилин він дізнався відповідь. Багато керівників вищої ланки поспіхом увійшли до кабінету. Через деякий час весь офіс почув удар, наче щось впало на землю, а потім керівники один за одним у відчаї вийшли з кабінету.

 

— Гей, що сталося? – в офісі почався гомін і перешіптування. Усі обговорювали те, що відбулося. 

 

Сестра Ю також була здивована й не розуміла, чому бос так розсердився.

 

Лінь Джи мовчки зітхнув у серці... Бос справді в поганому настрої.

 

Він почув тихий скрип, спочатку галасливий кабінет раптом затих, і він почув тихий голос: 

 

— Лінь Джи, зайди сюди.

 

Лінь Джи був трохи приголомшений. Він побачив свого великого боса, який безвиразно дивився на нього зі свого кабінету. У цих чорних очах не було особливих емоцій. Це унеможливило зрозуміти його гнів. 

 

Сестра Ю подивилася на Лінь Джи співчутливими очима. Він вдав, що не помітив її, і зайшов до кабінету великого боса.

 

— Присядь, – прізвище великого боса – Хе, а повне ім'я – Хе Янь. Зазвичай його називають президентом Хе. У цей момент він сидів за великим дерев'яним столом, схрестивши пальці, і безвиразно дивився на Лінь Джи. — Ти ж також слідкуєш за проєктом Ван Джияна, чи не так?

 

Почувши це, Лінь Джи подивився на вікно позаду Хе Яня й подумав, що настрій у його боса дуже поганий. Після того, як він побачив його обличчя, це підтвердилося. Він став трохи невпевненим. Лінь Джи кивнув, шукаючи слова у своєму серці: 

 

— Так, президенте Хе, якісь проблеми?

 

Хе Янь спочатку промовчав, а потім кинув теку на стіл і сказав: 

 

— Поглянь.

 

Лінь Джи ступив крок уперед, узяв теку зі столу і швидко перегорнув її. Через деякий час вираз його обличчя ставав усе більш і більш приголомшеним: 

 

— Це...

 

Хе Янь: 

 

— Так.

 

Документ, який тримав у руках Лінь Джи, насправді містив інформацію про певний проєкт. Рівень деталізації та частина змісту навіть не були йому відомі. Судячи з реакції Хе Яня, очевидно, що їхня команда проєкту не видавала цієї інформації.

 

Лінь Джи запитав: 

 

— Витік? Хтось знайшов його?

 

Хе Янь відповів злегка: 

 

— Проєкт майже закінчено. Ніхто про це не знає.

 

Почувши це, Лінь Джи відчув полегшення. Однак, він лише зітхнув із полегшенням, коли почув, як Хе Янь запитав: 

 

— Ти вільний у вечері?

 

Лінь Джи кивнув.

 

Хе Янь знову сказав: 

 

— Вирушай зі мною сьогодні ввечері.

 

Лінь Джи знову кивнув, подумавши: «Хто може призначати зустрічі таким владним тоном? Мабуть, тільки мій бос».

 

Хе Янь ще деякий час порозмовляв із Лінь Джи, здебільшого про витік інформації з проєкту. Коли він виходив із кабінету, він знову подивився на вікно позаду Хе Яня. 

 

Хе Янь помітив це й запитав: 

 

— На що ти дивишся?

 

Лінь Джи швидко відвів погляд, невинно похитав головою і сказав: 

 

— Нічого. 

 

Він повільно вийшов із кабінету, опустивши голову.

 

Вийшовши з кабінету, Лінь Джи повернувся за свій стіл. 

 

Сестра Ю тихим голосом запитала, чи з ним усе гаразд, на що Лінь Джи засміявся: 

 

— Все гаразд, бос, здається, у доброму гуморі.

 

Сестра Ю не повірила й запитала, звідки він дізнався, що в боса гарний настрій. Лінь Джи усміхнувся й похитав головою, але в глибині душі подумав: «Тому що маленька квітка на потилиці боса розквітла».