Ентоні в турі - прийняти виклик

Гаразд. Це не виглядає добре. Я це бачу, Великий Птах це бачить, сліпий кріт у другому шарі це бачить. Регенераційна рідина проходить крізь моє тіло, наче крижаний холод, і я відчуваю, як мої нутрощі починають охолоджуватись. Господи Боже, та атака світлом була не жартом. Вона була не лише пекучою, за нею була ще й велика сила, достатня, щоб відкинути мене назад у воду.

Я плету гравітаційну ману якомога щільніше, створюючи потужний гравітаційний колодязь. Він мені знадобиться, оскільки мене відправили настільки далеко назад. Я буквально за десятки кілометрів від того місця, де мене атакували. Промінь світла зміг виштовхнути мене за межі мого гравітаційного колодязя, і, оскільки ніщо не прив’язувало мене до цієї точки, моїм єдиним виходом було впасти. Не те щоб я довго падав, я вважаю, що промінь відкинув мене майже весь шлях до води.

Коли він готовий, я використовую колодязь і піднімаюсь з води, якнайшвидше прискорюючись. Велетенський птах все ще там, створіння світла та повітря, а його чудові крила повільно махають. Я тьмяно усвідомлюю гомін у місті, люди зупиняються та показують пальцями, дивлячись на цього величезного звіра-охоронця, який, мабуть, не так часто проявляє себе.

Як мені пощастило.

Піднімаючись, я продовжую всмоктувати всю ману, яку можу, перетворюючи її на гравітаційну, а потім запихаючи її у знайому темну сферу. Я не хотів, щоб до цього дійшло, але у мене немає вибору. Цього було достатньо, щоб розгойдати Грейстоун, і я сподіваюсь, що вибуху повної потужності буде достатньо, щоб забрати цього птаха з моєї спини на достатньо довго, щоб потрапити в місто. Сам монстр сказав мені, що в місті йому заборонено будь-що робити. Поки я зможу його подолати, він не може завадити мені врятувати родича.

Після цього, я просто опущу голову в землю і прийму на себе наслідки. Неважливо, які вони, вони не настільки страшні, як втрата члена сім’ї.

Піднімаючись все швидше й швидше, я стежу за тим, щоб не наближатись надто близько до птаха, доки не буду готовий. Цей світловий промінь не лише потужний, але й швидкий. Підготовка гравітаційної бомби потребує трохи часу, тому я не підійду, доки не буду мати щось, чим зможу вистрілити у відповідь.

Що ж, принаймні такий план. Пташка не зовсім згодна з моїми умовами.

Мої вусики дають мені перше попередження, і, діючи чисто рефлекторно, мені вдається скорегувати свою траєкторію, коли спис, утворений чистим світлом, падає згори, ледве промахнувшись. Що в біса?! Вдалині величезне чудовисько продовжує махати величезними крилами, майже уповільнено. Я не бачив, щоб воно щось робило, звідки взявся той промінь?!

Мій розум розсіюється, шукаючи будь-які ознаки в мані навколо мене, і зрештою я щось знаходжу, прямо перед тим, як мої вусики знову кричать на мене.

БОЖЕЧКИ!

Я нахиляюсь праворуч, майже вчасно, щоб уникнути атаки. Моя передня ліва нога підсмажується, коли промінь шипить повз мене. Цей проклятий птах! Він маніпулює маною настільки далеко від себе, що це вражає розум! Далеко навіть від мене, тож я майже не міг виявити ману, що збиралась на межі мого радіусу дії. Але я можу її виявити. Завдяки частині моєї свідомості, призначеній для виявлення, я можу вловлювати світлові промені, що збираються. Безпосередньо перед тим, як вони розрядяться, я збираю трохи силової мани, щоб змінити своє положення в повітрі, коли вони стріляють.

Це ризиковано. Якщо пташка передбачить мій рух і правильно вгадає, я просто підсмажусь. Світло падає настільки швидко, що практично неможливо визначити, чи воно рухається, чи просто з’являється. Я маю на увазі, це світло. Звичайно, що воно швидке! Чого я не очікував, так це його руйнівної сили!

Використовуючи цей метод, мені вдається підійти достатньо близько, не отримавши ще одного удару, незважаючи на те, що мені доводиться ухилятись більше десятка разів.

[Ще раз привіт, Велика Пташка.]

ТУП.

ТУП.

Велетенський птах продовжує парити в повітрі, а кожен помах його крил наче змінює небо.

[МЕНЕ ЗВАТИ СВІТЛИЙ ФЕНІКС, РАМОН.]

[Що не так з Великою Пташкою?]

… Відповіді немає.

[Справедливо, Рамон. Слухай, мій родич ще живий, тому я збираюсь продовжувати, але я повинен запитати, чи збирається твій господар щось з цим робити? Якщо Дитина-Імператор готовий врятувати мою сестру, тоді все гаразд, я можу почекати… трохи.]

ТУП.

ТУП.

[МІЙ ГОСПОДАР НЕ БУДЕ ВТРУЧАТИСЬ. ЦІНА НАДАДТО ВИСОКА ЗАРАДИ ОДНОЇ МУРАХИ.]

[Це твої слова?]

[НІ.]

Га.

[Що ж, тоді я почуваюсь трохи менш погано від цього. Без образ, Рамон.]

Не збираєшся допомагати рятувати невинних? Тоді натомість можеш мати справу з цією гравітаційною бомбою. Я скидаю останні запаси енергії зі своєї гравітаційної залози мани в бомбу, надаю їй сили Вівтарем і дозволяю їй розірватись.

Від такого виливу енергії я відчуваю фізичну слабкість, але бомба оживає зі своїм фірмовим криком.

ГГГГГГГГГГГГГООООООООООООООООО!

У той момент, коли вона з’являється, повітря збивається в ураган, засмоктується та стрімко рухається в кулю приреченості. Світло тьмяніє там, де вона проходить, згинаючи та скручуючи краї. На відстані Рамон продовжує махати крилами, поки заклинання летить прямо на нього.

Я добре регулюю силу тяжіння, яку все ще контролюю, і орієнтуюсь на собор. Моя єдина надія полягає в тому, що Фенікс буде надто зайнятий бомбою, щоб перешкодити мені дістатись до будівлі. З цією метою я починаю якомога швидше падати.

Тримайся, сестро! Я досягнусь де тебе, клянусь!