Чаювання

[Ось і воно. Ми доводимо перший тайм до кінця в рекордно короткі терміни. Це були надзвичайно швидкі раунди, але я впевнений, що ніхто з натовпу не розчарований подією.]

«Абсолютно ні. Сьогодні ми є свідками історії, і я, наприклад, просто вдячний, що ми отримаємо ще одну половину цього неймовірного видовища».

[Потрібно віддати честь Безкінечності. Кожен раунд, у нападі чи захисті, вони намагались зробити щось інше та показували нам неймовірну гру. Швидкі паси, кулі-приманки, інноваційні установки пасток, унікальні формування. Проти будь-якої іншої опозиції вони домінували б у цій грі.]

«Цілком згоден. Ця гра відповідає команді та її чудовій репутації, але, незважаючи на те, що вони переважають суперника в десять разів, незважаючи на їхній досвід і кращу тактику, цього просто недостатньо, щоб подолати різницю. Навіть якщо всі двадцять з них були б там, я не впевнений, що цього було б достатньо».

[Що ж, настав час перерви. Чай і печиво подають нам тут, у кабіні для запису, і гравцям внизу на полі. Схоже… так, насправді, хтось навіть приготував Найстаршому торт! Ще один чудовий штрих, щоб переконатись, що вони відчувають себе бажаними тут, у другому шарі Підземелля.]

«І ЯКИЙ ЦЕ ТОРТ! Ним можна нагодувати три весілля, але він все одно виглядає крихітним перед Великим. Сподіваюсь, що вони не переїдять, перш ніж ми почнемо другу половину. Ми з Коментантом трохи відпочинемо, а потім ми повернемось, щоб проаналізувати перший тайм і представити вам усі дії у другому».

~~~

Божечки. Не можу повірити, що цим маленьким мурахам ледь не вдалось мене зупинити!

Я наблизився до того, щоб мене перемогли настільки маленькі мурахи. Яке це було б величне видовище, якби могутнього Найстаршого перекинули маленькі робітники, що ледве вийшли з коконів. Мені б довелось піти в четвертий шар і сховатись в яму, щоб уникнути ганьби!

На щастя, мені вдалось втриматись і зробити так, наче це було навіть не близько. Я почуваюсь не надто погано з цим балом на дошці. Якби перший тайм закінчився без балу з моєї сторони...

Дурні правила!

Але це перерва, яка, як я розумію, передбачає зупинку гри, що добре. Я просто впаду на землю.

ХРУСТ!

Аааахх. Приємно. Корисно час від часу витягувати ноги, та трохи ворушити ними в повітрі. Навпроти мене Безкінечність так само відпочивають, хоча й не настільки ефективно, як я, дурні. Солант розмовляє з усіма, ймовірно, збирає інформацію або говорить про зміну їхніх стратегій.

Все це марно! Муахахаха!

Я сказав їй, що це не має значення перед обличчям величезної сили, а потім довів це. Вони нічого не можуть зробити, щоб зупинити мене, тому я можу повторювати ту саму ідею знову і знову.

Зачекай, речі доставляються на поле? Що це?

На моїх ошелешених очах команда мурах і людей ставлять стіл прямо переді мною, на який вони ставлять найбільшу чашку чаю, яку я коли-небудь бачив, разом з величезним печивом!

Я маю на увазі... що?

Пітер сказав мені, що це була перерва на чай і печиво, але я подумав, що це просто така фраза! Ви хочете сказати мені, що це буквально перерва на чай і печиво?

Я кидаю погляд на Безкінечність, і вони вже їдять власне печиво та сьорбають з чашок чаю, опускаючи голови вишуканими рухами, щоб сьорбнути з чашок.

Що ж, якщо вони можуть це зробити, немає причин, щоб я не міг... Хоча це виглядає дивно. Печиво виглядає чудово, золотистий колір вказує на те, що воно приємно хрумтить, а чай приємно пахне, але… я ніколи не їв людської їжі відтоді, як став монстром. Я навіть не знаю, чи смакові рецептори працюють так само...

Що ж, була-не-була....

Я опускаю голову до чашки, дозволяючи роту торкнутись неї, і нерішуче роблю ковток.

ГАРЯЧЕ!

Але смачно....

Цей чай дуже освіжає! Певна глибина смаку залишає рот очищеним, а напій зігріває мене аж до шлунку. Чудово!

Варто також спробувати це печиво.

Кусь.

Хммм. Смачно! Приємний хрускіт і той солодкий смак, якого я не куштував за все це життя. Цього майже достатньо, щоб у мене на очах навернулись сльози.

А це що?!

Поряд з’являється ще одна група мурах, які транспортують величезний, МАСИВНИЙ, прикрашений торт. Мені він усе ще здається маленьким, але цей торт повинен бути розміром майже з людину. Це абсурдна кількість торту. Хто, в біса, створив цю штуку? Він навіть покритий прикрасами і таким іншим!

Я уважно придивляюсь і бачу, що персонажі та сцени, які з надзвичайною майстерністю зображені на глазурі, здебільшого є зображеннями мене під час моїх різноманітних подвигів… Я навіть можу впізнати кілька мотивів, які вже бачив раніше.

Мікеланджелант! Ти диявол! Я не згоден з додаванням мого обличчя на кожен шматочок плоского каменю, до якого можна дотягнутись щелепою, а тепер ти ще й почав прикрашати торти! Я всюди впізнаю роботу цих щелеп!

Одного дня я дістану ту мураху… Клянусь!

Але… оскільки торт все одно вже тут, я міг би трохи спробувати. Мені майже не доводилось з’їсти будь-який торт як людина, тож це справжнє задоволення! Навіть в іншому житті торт — це рідкість!

~~~

«Ти впевнена у цьому, Солант?» — запитала Леонідант, дивлячись на Найстаршого. «Це здається неправильним».

«Я згодна, — сказала генерал, — спроба запобігти виступу Найстаршого підступними засобами абсолютно суперечить духу гри, а також є морально неправильною, на мій погляд».

«Тоді чому? Чому ми годуємо Найстаршого цим… тортом…?»

«Заради перемоги», — сказала маленька мураха, а її очі запалали шаленою силою. «Якщо я не зможу виграти в рамках чесної гри, тоді я без вагань вийду за ці межі. Я поклянулась, що ми ніколи не зазнаємо поразки, і немає нічого, чого я не зроблю, щоб це стало реальністю».

«Ми можемо перемогти, але якою ціною? Що подумає Колонія, якщо дізнається, що ми зробили? Або люди? Нашій репутації буде завдано шкоди, твоїй репутації буде завдано шкоди. Ти — найяскравіший стратегічний розум у Колонії, і через це ти можеш ніколи не побачити справжню посаду в командуванні».

Солант звернулась до свого вірного розвідника.

«Ти неправильно мене зрозуміла. Мене не хвилює репутація, мене не хвилює те, чого я можу досягти в майбутньому. Мене цікавить перемога. Вартість не має значення! Інші проблеми не мають значення!»

«Е-е-е, ви двоє?»

«Що таке, Сумант?» Леонідант зітхнула.

«Найстарший прислав нам половину торта».

Солант повільно обернулась та побачича, як велетенська мураха з іншого боку поля дружньо махає їм вусиком, поки він із задоволенням їсть половину величезного торта. Друга половина була прямо біля них.

«Думаєш, що він прочитав наші думки та зрозумів, що ми робимо?

«Це можливо», — пробурмотіла Солант, дивлячись на Найстаршого. «Але чомусь я так не вважаю».

Вона намагалась майже ніколи не думати про цей план і ніколи не згадувала про нього іншим. Найстарший, мабуть, просто… ділився.

«То що нам робити?» — запитала Сумант. «Ми не можемо не поїсти його… правильно?»

Солант люто думала.

«Дідько», — пробурмотіла вона.