Перевернути стіл

Як виявилось, у Ала все не надто добре. Кількість вогняної мани, яку очне яблуко може використовувати, абсурдна, а концентровані промені, які він виробляє, проб’ють дірку майже в будь-якому монстрі, якого я коли-небудь бачив.

Але Сомонакс це просто не хвилює. Чим би не були ці дроти на її спині, вона здатна набрати серйозного імпульсу, махаючи своїми тисячами лез. Наскільки я бачу, ці мечоподібні відростки мають кілька вбудованих ефектів.

По-перше, вони, очевидно, можуть запросто розрізати ману, оскільки вона радісно ріже все, що в неї посилає Ал. По-друге, незалежно від того, з чого б ці дроти не були зроблені, вони точно не є матеріалом рідним для третього шару. Я відмовляюсь вірити в те, що щось настільки розвинуте дається демону від природи. По-третє, я не знаю, як вона це робить, але вона може контролювати їх незалежно.

Всю тисячу.

На моє щастя, вони, здається, мають радіус дії лише п’ятдесят метрів або близько того, інакше вона, ймовірно, могла б атакувати і мене, і Ала одночасно. Якщо я ризикну здогадатись, Сомонакс має досить великий шматок мозкової речовини, захований у її демонічному кишеньковому вимірі, подібно до Інвідії, але на відміну від Інвідії, уся ця сіра речовина присвячена контролю над клинками.

Це неймовірно проста стратегія, але я впевнений, що вона вклала в неї багато своєї еволюційної енергії. Багато лез, леза різати добре, більше лез, більше різати.

Це так, як би виглядав Крихітка, якби був одержимий мечами замість кулаків і м’язів.

Під капотом Сомонакс, напевно, відбувається щось більше, ніж просто це, але я не маю часу на більш глибоке дослідження, оскільки Торріфекс знову помітив мене.

БАМ! БАМ! БАМ! БАМ!

Тепер, коли я в радіусі дії, а Піріксан все ще відмовляється рухатись, я продовжую атакувати, відновлюючи своє стрімке бомбардування кислотою в її загальному напрямку. У цей момент вона оточена огидною, киплячою масою кислоти та попелу, наче це якесь особливо шкідливе болото. Кислотний підхід був моїм найкращим прийомом, але я розумію, що програю цю битву. Демон, ймовірно, не відчуває потреби рухатись, оскільки очікує, що все, що їй потрібно зробити, це сидіти та викачувати попіл, доки вона врешті не набере достатньо, щоб я не зміг відбиватись.

Як би це не було обтяжливо, я не маю часу, щоб приділяти її сповільненню, оскільки Торріфекс збирається підірвати мене ще однією вогненною кулею приреченості.

Дай мені вже спокій!

Він цього не робить. Справжній шок.

Посилений ривок!

Я ухиляюсь і мене знову обпалюють, наче бекон. Після того пострілу територія позаду мене — випалений кратер, що все ще палає. В сенсі більше, ніж раніше. Третій шар, як правило, дотримується естетики «вибухової пустки», але після того, як його підірвала велетенська вогняна куля загибелі, це досягнуло абсолютно нового рівня.

Що ж, мій план з самого початку полягав у тому, щоб якнайшвидше вивільнити всі мої ресурси, і це здається підходящим моментом.

Я не витрачав ці дорогоцінні секунди, повертаючись назад до бою, ліниво роздумуючи, як Сомонакс мутувала і еволюціонувала.

Що ж, я це зробив, але завдяки багатьом розумовим конструкціям я можу робити кілька речей одночасно. Наприклад створювати дві окремі гравітаційні бомби.

Я шикую двох демонів і запускаю дві бомби, додаючи обом сили.

ГГГГГООООООООО!

ГГГГГООООООООО!

Вони, очевидно, набагато менші, ніж надвелике заклинання, яким я розпочав бій, але завдяки Вівтарю вони нанесуть багато шкоди, якщо з’єднаються.

І знову Піріксан, здається, не хоче рухатись, накриваючись своєю хмарою, щоб поглинути удар.

Проте Торріфекс… здається, що він хоче ухилитись, але щойно випустивши свою вогненну кулю, йому потрібен момент, щоб оговтатись. На жаль, йому вдасться уникнути точки удару, але він буде достатньо близько, щоб йому було складно уникнути наслідків.

Чого вже достатньо.

Дві бомби досягають місця призначення та розширюються, вивільняючи всю свою лють. Знову нас пригощають верескливим вітром і стогоном каменю, коли сили гравітації шаленіють, розриваючи все на частини, щоб втамувати свій невгамовний голод.

Ще раз мушу зауважити, що дві бомби, схоже, погано взаємодіють одна з одною. Усе, що потрапило між двома заклинаннями, у відносно нормальному стані, оскільки сила тяжіння в основному збалансована, але це дуже тонка грань. Все інше просто подрібнюється.

[ЖАЛЮГІДНА КОМАХА!] Торріфекс люто реве. [Я РОЗДЕРУ ТЕБЕ!]

[Ти повинен зосередитись на виживанні. Принаймні я б так поступив на твоєму місці.]

Оскільки ці двоє на даний момент виведені з бою, мені потрібно звернути увагу на Сомонакс. Я впевнений, що Ал був би вдячний за допомогу.

Мені справді починає бракувати ресурсів… це нагадує мені.

[Гей, Інвідія! Ти закінчив закладати основу?]

[Земля також моя!]

[Що ж… добре? Але ти закінчив?]

[Майже.]

[Фантастично.]

Краще, щоб цей дурень мав рацію. Якщо ні… гадаю, що це не матиме значення, якщо ні.

[Добре, Ал! Я тут, щоб допомогти! Як ти-]

БОЖЕЧКИ!

Мої вусики вибухають від відчуття, і через десяту частку секунди на мене обрушується стіна мечів. Ухиляючись вбік, я махаю всіма ногами під тілом.

БАМ!

Ай! Це було боляче. Сила вштовхує мене об землю, дозволяючи мені пропустити кроки «зупинись» та «впасти» та дістатись прямо до кроку «котись». Що я й роблю. Це було гидко! Мені здається, що їй вдалось відрізати шматок мого дорогоцінного панцира!

[Ал? Ти на ногах?]

[У мене немає ніг...]

[Я мав на увазі… нічого. Чи живий ти? Зрозуміло, що ти живий. Як справи?]

[Не… добре.]

[Чудово.]