Зустрічні хвилі

Віктор ледь не впала на гарячу кам’яну підлогу шару від полегшення, коли розвідник нарешті повернулась до її командного пункту з новинами. Королева була помічена, ще жива. Чудові новини, вони не спізнились. Потім була решта повідомлення. Її атакували і рій божевільних демонів виривався з нижніх шарів і вбивав усе, що бачив.

Королева (очевидно) відмовилась відступити та залишити своїх дітей, що означало, що їм потрібно було спуститись та витягнути її. Щойно ситуація стане безпечною, їхня мати з радістю повернеться до гнізда, але до того часу вона буде боротись до смерті, щоб захистити їх.

Благородно, чудово, зворушливо, але для дітей, які намагались зберегти свою матір, це був надзвичайний стрес!

«Передайте накази», — різко сказала Віктор її розвідникам, що зосередились на ній з непохитними вусиками. «Ми йдемо на повне занурення. Кожна бригада відправляється прямо зараз».

Відбувся шквал швидких салютів, після чого вони пішли, рухаючись настільки швидко, що розпливались перед її очима. Генерал вийшла за межі командної будівлі, щоб поглянути на величезні війська, що зібрались на рівнинах. Сотні тисяч відгукнулись на заклик, і тепер вони поширились за межі її зору живим килимом хітину та люті.

Гінці розбіглися навсібіч, рухаючись вузькими стежками між батальйонами. Вона бачила ефект хвилі від їхнього руху, коли війська, що чекали, реагували на феромони, які залишив кожен з її підлеглих. Вусики піднімались, наче хвиля, що розповсюджується, потім ставалась пауза, поки генерали рівняли свої війська, а потім почався сплеск руху, коли вони пірнали до тунелів.

Віктор чула про вири від людей, про те, як вода обертається дренажною трубою, а течія зростає все швидше й швидше, рухаючись все тіснішими петлями навколо отвору. Зараз вона бачила щось подібне, проте це була не вода, а приплив її власних родичів, що спускався в тунелі та зливався у глибші шари.

Завдяки координації та дисципліні, яка була можлива лише для їхнього роду, підрозділ за підрозділом, батальйон за батальйоном, бригада за бригадою, тисячі й тисячі мухах кидались вперед та знаходили своє місце в закрученому строю, поки їх підносило все ближче до входу в тунель. Вона могла лише уявити, яка доля чекає будь-якого демона, достатньо дурного, щоб усе ще рухатись цими тунелями. Наразі її народ не мав ні терпіння, ні стриманості, поки вони не повернуть Королеву.

На мить вона боролась з майже непереборним бажанням кинутись вперед і приєднатись до шаленої зливи підкріплення, але в останню мить вона стрималася.

Обернувшись, вона все ще бачила інших своїх родичів, що мчать вниз по стовпу, що підтримував Роклу, спускаючись з другого шару, щоб приєднатись до рядів. Хтось повинен був залишитись, щоб організувати їх та забезпечити дотримання порядку. Якби кожному члену сім’ї дозволили діяти так, як їм заманеться, бог знає, який би хаос з цього почався. Королева буде врятована, або міста Каармодо будуть спалені дотла, а можливо і те, і інше.

«Нехай Найстарший веде вас», — віддала вона честь потоку солдатів, що входили в тунель, а потім повернулась до своєї роботи.

Внизу, у місті демонів Рік'чак, чимало монстрів цікавились тим, що відбувається. Потік мурах постійно мчав та спускався зі стовпа, крізь місто, вниз на рівнини, з величезною мурахою посеред них.

Після цього довга серія дрібніших, як правило, поодинці, але іноді групами, мурах бігали туди-сюди вздовж стовпа, стрімко стукаючи своїми вусиками один об одного. Вони були настільки швидкими, що ті демони, які вирішили спробувати полювати на цих істот, мали величезні труднощі в переслідуванні них.

Демони кинулись до володаря міста, могутнього демона бездіяльності сьомого рангу, еволюції демона лінощів, і запитали, чи варто щось робити.

У типовій манері, міський лорд махнув рукою та заявив, що не може турбуватися про це, перш ніж перевернутись та знову заснути.

Це означало, що коли мешканці міста підняли очі та побачили, як цівка мурах перетворилась на повінь, вони були повністю неготовими. Перш ніж лорда вдалося знову розбудити, місто поховала хвиля мурашиної агресії.

Колонія пройшла, знищуючи всіх, хто був достатньо дурним, щоб перешкодити їм. Вони кинулись до краю міста, пробігли вниз і назад на стовп, щоб продовжити свій спуск.

Безперечно, лідерами руху були Жвава та її послідовники, що мчали вниз по стовпу на шаленій швидкості, сміючись всю дорогу.

«Давайдавайдавай!» Жвава підбадьорювала, спонукаючи своїх послідовників до більшої швидкості.

Сама вона була надто важкою, щоб використовувати свою повну швидкість на вертикальній поверхні, тож з великою радістю вона досягла рівнини та нарешті змогла вивільнитись, її ноги замиготіли, а потім її тіло розпливлось в невідомості, коли вона побігла з усієї її сили. Демони-личинки летіли в усіх напрямках, підняті швидким солдатом у повітря. За нею залишались лише приголомшені маленькі істоти та запах її сміху.

Їй не знадобилось багато часу, щоб пройти стежкою до її кінця, де Королева та її захисники маячили вдалині.

«Гей-гей!» — вигукнула вона. «Геть від мами!»