Епілог: Світанок початку та останній вечір

Одна-єдина стежка тягнулася через трав'янисте поле, наскільки вони могли бачити. Неможливо було сказати, як далеко вона простягалася. Але Ріку і Мікі йшли нею разом.

Вони обидва були одягнені в чорні мантії, такі ж, як носили члени організації.

Через деяку відстань стежка розділялася на три. У місці, де вона розгалужувалася, на них чекав чоловік – ДіЗ.

― Що ти змушуєш мене вибрати зараз? ― запитав Ріку.

― Між дорогою до світла... і дорогою до темряви, ― відповів йому ДіЗ, дивлячись на стежки, що розгалужувалися праворуч і ліворуч.

― Ні тим, ні іншим. Я обираю середній шлях, ― Ріку почав проходити повз ДіЗа стежкою між ними.

― Ти маєш на увазі сутінкову дорогу до заходу сонця? ― запитав ДіЗ.

― Ні, ― Ріку озирнувся на нього з ледь помітною посмішкою. ― Це дорога до світанку.

Ріку пішов далі, а Мікі побіг його наздоганяти.

Попереду на них чекала вранішня стежка – дорога до світанку. І починалася нова подорож.

“Йти стежкою без тебе, щоб виконати нашу забуту обіцянку. Щоб я міг знайти тебе на цій дорозі.”

***

Хлопчик дивився на призахідне сонце. Він спостерігав за заходом сонця з годинникової вежі, що височіла над вокзалом, і щоразу воно було трохи іншим.

Щось мало змінитися… Ця думка туманно промайнула в голові хлопчика.

― Роксас! ― він почув, як Пенс покликав його на ім'я з нижньої частини вежі.

― Іду! ― відповів він і, відвернувшись від призахідного сонця, побіг вниз сходами вежі.

Сонце, що сідало, відкидало свої останні промені позаду нього.

–––– Реверс/Відродження – Кінець ––––