Чи можемо ми скоро зустрітися…?
Ні, ми скоро зустрінемось.
Це на малюнках, які я малювала. Моїх малюнках майбутнього.
Тож наші з тобою шляхи дуже скоро перетнуться.
Яка посмішка у справжнього тебе?
Цікаво, що подумає справжній ти, коли побачить мене?
Фальшива я і справжня я.
Фальшивий світ і справжній світ.
Фальшиві почуття і справжні почуття.
Але що є справжнім, а що ні, я вже теж не знаю.
Ми скоро зустрінемося.
Ось єдина правда, яка у мене є – це ілюзія.
Сподіваюсь, ми скоро побачимось… Я хочу зустрітись з тобою, Соро.
***
Трійця знову вийшла в піднебесну залу. На іншому кінці були ще одні сходинки, що вели вище, вглиб замку. Блискучі мармурові стіни стали здаватися моторошними.
― Дональде, Ґуфі, ходімо!
Сора мусив іти далі. Він мав з'ясувати, чи правильним було його передчуття, коли вони вперше увійшли до замку. Відчуття, що він зустріне тут когось важливого.
Позаду нього Ґуфі зупинився.
― Хм…
― Що таке? ― Дональд підняв на нього очі.
― Це той замок, про який я говорив раніше… Я просто знаю, що він мені не привидівся.
Сора озирнувся і побачив, що Ґуфі виглядає цілком серйозно.
― Але… ми не пам'ятаємо, щоб ходили до іншого замку.
― Але ми були в тому замку, там Сора мав звільнити серце Кайрі за допомогою Кі‑блейда…, ― сказав Ґуфі. ― А потім він зник! А я так хвилювався. Як я міг таке забути?
― О! Коли я перетворився на Безсердечного! ― пригадав Сора. Це він теж ніяк не міг забути.
“У тій непроглядній темряві… я почув голос Кайрі…”
― Чекай. Це сталося… в замку?
― О, ти забув це? ― сказав Дональд.
― Хм…, ― Сора похитав головою.
― Бо я чудово пам'ятаю! ― Дональд випнув груди.
― Тоді як він називався? ― запитав Сора.
― Це дуже просто! Це був…, ― тут Дональд замовк, нахиливши голову в роздумах. ― Хм.
Сора не міг точно пригадати місце, де це сталося.
“Це було… Це було… Де?”
― Гей, Джиміні… Це має бути в твоєму журналі, так? ― сказав Сора, і цвіркун вистрибнув з його кишені.
― Кожне слово! ― Джиміні дістав з кишені пальта крихітний блокнот. ― Я закінчив перший том якраз перед тим, як ми прибули до цього замку.
Він розгорнув старий записник – і скрикнув від жаху:
― О! Як це могло статися?!
― Боже, що сталося? ― Ґуфі нахилився, намагаючись розгледіти крихітний щоденник.
― Він абсолютно порожній!
Дональд теж придивився і підскочив.
― Вак! Усі записи в журналі зникли!
― Як це могло статися?! Я так дбайливо ставлюся до журналів! Ох… вся ця важка праця пропала…, ― від шоку його коліна підкошувалися, і Джиміні безсило сів на підлогу.
― Дай подивлюся…, ― Сора взяв маленький блокнот і погортав його. Кожна сторінка була чиста, наче тут і не було написано жодного слова.
― Сторінки журналу просто так не зникають! ― сказав Дональд, насупившись.
― Може, тут щось більше, ― Сора повернув блокнот Джиміні і заговорив з більшою впевненістю. ― Ґуфі розповідав нам про інший замок, в якому ми були… Але ніхто з нас його не пам'ятає.
“Так. Він не вигадав – це не просто його уява. Потроху ми забуваємо шматочки минулого,” ― подумав Сора
― Зачекайте! ― крикнув Джиміні, підхопившись на ноги. ― Пам'ятаєте, що сказав той загадковий хлопець? "У цьому місці знайти – означає втратити, а втратити – означає знайти". Він, певно, мав на увазі наші спогади, коли говорив про втрату!
― То якщо ми підемо далі, то втратимо ще більше… Мабуть, саме тому вони назвали його Замком Забуття, ― Сора склав руки, глибоко задумавшись.
Чим далі вони йтимуть, тим більше спогадів втрачатимуть – він навіть уявити собі не міг, що це може бути настільки божевільним. Але це було насправді, і вони побачили, як їхні власні спогади стають туманними та уривчастими – і зникають, крок за кроком. Якщо вони продовжуватимуть йти, скільки ще вони забудуть…?
― Може, повернемося назад? ― запитав Дональд.
― Не хвилюйся! ― відповів Ґуфі з незворушним виглядом. ― Ми можемо забути місця, де ми були, або речі, які ми бачили, але ми не забудемо, хто наші друзі.
― Ти справді так думаєш…? ― запитав Сора.
Ґуфі посміхнувся до нього.
― Ну ж бо, Соро, коли ти перетворився на Безсердечного, хіба ти забув про нас з Дональдом?
― Звісно, ні!
― Ну ось! ― задоволений, Ґуфі позував з високо піднятою головою. ― Бачиш, що б не сталося, ти нас не забудеш!
― Хм… Ти маєш рацію. Дякую, Ґуфі.
“Що б не сталося… я не забуду своїх друзів. Я ніяк не зможу забути всіх тих людей, з якими я познайомився.”
― Тоді нам нема чого боятися! ― Дональд рішуче підняв свою паличку.
― Але коли я перетворився на Безсердечного, хто ж тоді довго не помічав цього і продовжував мене бити? ― дражнився Сора.
― Чому ж ти про це не забув?! ― Дональд розмахував паличкою, підстрибуючи. ― Ти підлий!
Сора, Ґуфі та Джиміні перезирнулися і розреготались.
― Що ж, відтепер я буду дуже уважно все записувати, ― сказав Джиміні.
― Дякую, Джиміні, ― сказав Сора. ― Ми на тебе розраховуємо.
Джиміні кивнув і знову заліз до кишені Сори.
― Знаю! ― сказав Ґуфі Дональду та Сорі. ― Може, варто переконатися, що ми пам'ятаємо, нащо ми вирушили в подорож?
― Ми з Ґуфі шукаємо…, ― почав Дональд.
― Шукаємо короля Мікі, ― закінчив Ґуфі, ― бо він залишився по той бік Дверей Темряви, щоб допомогти врятувати все. Я так думаю.
Дональд і Ґуфі кивнули один одному.
― А я шукаю Ріку. Він був з королем, коли двері зачинилися, ― сказав Сора. ― Так, ти маєш рацію. Ми ніяк не можемо забути важливі речі.
Ось чому вони йдуть через цей замок ― щоб знайти Ріку та короля Мікі, які зачинили двері з іншого боку. Вони не могли цього не знати.
― Але… цікаво, що ми забули? ― сказав Дональд з жалем у голосі.
― Я нічого не можу пригадати, тож, можливо, це означає, що я справді втрачаю свої спогади, ― відповів Ґуфі. ― Але якими б вони не були, це ж не могли бути дуже важливі спогади, так?
― Так. Якби вони були справді важливими, ти б їх не забув, ― погодився Сора і простягнув щось. ― Поглянь.
Це був зіркоподібний оберіг, зроблений з раковин таласси.
― Я роблю їх для того, щоб, навіть якщо хтось із нас загубиться, ми повернулися сюди цілими і неушкодженими… Так ми втрьох завжди будемо разом.
Дональд подивився на амулет, що лежав на долоні Сори.
― Що це?
― Амулет на удачу, який мені дала Кайрі. Він особливий для неї, тому я пообіцяв, що поверну його.
“Я пообіцяв їй, що повернуся. Я знайду Ріку, і ми разом повернемося до Кайрі”, ― сказав собі Сора
― Я ніколи не забуду цю обіцянку, ― сказав він. ― Тож я ніколи не забуду Кайрі.
― Це мій щасливий талісман. Тому ти повинен повернути його мені!
― Не хвилюйся. Поверну.
― Обіцяєш?
― Обіцяю.
Обіцянку, яку він дав Кайрі в тій печері. Її темні очі і руде волосся, її маленькі руки. Кулон, який вона носила, і її голос. Він ніколи, ніколи не зможе забути…
― Соро!
Йому здалося, що він звідкись почув голос Кайрі. Сора обернувся – але дівчина, яку він побачив, мала світле волосся і білу сукню.
― А?!
― Сора…, ― вона посміхнулася йому.
Але він ніколи не бачив її раніше. Хто ця дівчина…?
― Гей, Соро, що сталося?
Почувши запитання Дональда, Сора кліпнув і дівчина в білій сукні зникла.
― Га… Я знаю… цю дівчину?
― Де вже літали твої думки? ― запитав Дональд, занепокоєно дивлячись на Сору.
― Вибач. Не зважай… Давай, ходімо далі, ― Сора посміхнувся їм і побіг сходами нагору.
***
У кімнаті були стіни з білого мармуру, такого ж, як у залах замку. На підлозі було намальовано щось схоже на магічний квадрат, а в центрі стояла велика кришталева куля.
У кришталевій кулі було зображення Сори та його друзів, Аксел пильно дивився на неї.
Навпроти нього жінка в такому ж чорному плащі також вдивлялася в кришталеву кулю.
― Ти, здається, дуже зацікавлений цим хлопцем, Сорою, ― сказала вона, не підводячи погляду.
Аксел відвернувся.
― Хочеш сказати, що це не так, Лерксін?
Вона прикрила рукою рот і хихикнула:
― Ще не вирішила.
Лерксін мала пряме світле волосся, гладко зачесане назад, що разом з її гострим поглядом справляло суворе враження.
― Гадаю, що мене більше інтригує те, що ти в ньому знайшов, ― співуче сказала вона.
― Одного разу, ненадовго, він став Безсердечним, ― сказав Аксел.
― О так… саме так він потрапив до цього замку, ― Лерксін склала руки і зробила крок до Аксела.
― А ти знаєш, що трапляється з людьми, які перетворюються на Безсердечних?
― Вони втрачають розум і почуття – їх поглинає темрява. Звичайно, я знаю це.
Аксел знову подивився на кришталеву кулю, на фігури Сори та його супутників, що виблискували в ній.
― Але не він. Сора тримався за свої почуття, навіть ставши Безсердечним. Є лише одна людина, яка змогла це зробити.
“Лише одна людина… Єдина, про яку ми знаємо.”
― Справа не тільки в цьому, ― продовжив він. ― Чому він не один? Це світ, створений з його спогадів – то чому ж королівські лакеї все ще з ним?
― Ти хочеш сказати, що ці двоє теж мають якусь силу… якусь силу в своїх серцях?
― Я не знаю.
Чи було це через силу Сори або через Кі‑блейд? Чи це було щось у самих цих двох лакеях…?
― То ось що тебе цікавить? ― запитала Лерксін. ― Чому Кі‑блейд обрав серце Сори… і чому ті інші все ще з ним.
― Що змушує його серце так сяяти? І що спить у ньому?
― Таємниці серця, хмм…? ― Лерксін теж знову подивилася на зображення в кришталевій кулі.
― Хіба це не мета організації – розкрити їх? ― Аксел поклав руку на кришталеву кулю і уважно подивився на зображення Сори.
***
Коли Сора підняв карту і відчинив двері, їм в обличчя вдарило гаряче повітря.
Трійця увійшла в двері й озирнулася навколо. На сухій землі стояли кам'яні будівлі, дахи яких були пофарбовані в яскраві кольори. Хмари пилу здіймалися, коли вони йшли.
― Де ми цього разу? ― запитав Дональд.
― Гм… Це ж світ Аладдіна, чи не так? ― Ґуфі прозвучав невпевнено.
― Я згадав, так, ― Сора подивився вниз. Важко було повірити, що навіть гаряче повітря пустелі може бути ілюзією, створеною з його спогадів.
“Але… я навіть не пам'ятав, з ким ми зустрілися в цьому світі, поки Дональд і Ґуфі не згадали про це. Я забув…”, ― подумав Сора
“Світ Аладдіна… А хто ще тут був?”
Ідучи попереду, Дональд зупинився і підстрибнув.
― Вак! Хтось у біді!
Сора простежив за поглядом Дональда – там хтось був в оточенні Безсердечних.
― Це ж Аладдін! ― вигукнув Ґуфі і помчав туди.
― Треба щось робити! Сніговій! ― Дональд викрикував заклинання на бігу.
Сора побіг за ним і обрушив на Безсердечного Кі‑блейд.
― Потрібна допомога?!
― Дякую! Я вже думав, що мені кінець! ― крикнув Аладдін у відповідь.
Безсердечні кинулися на новоприбулих зі страшними на вигляд ятаганами. Коли Сора з лютим криком замахнувся Кі‑блейдом, Аладдін теж завдав удару своїм ножем. Та скількох би вони не перемагали, з запорошеної землі поставали нові Безсердечні.
― Вони все приходять і приходять! ― кричав Дональд, розмахуючи чарівною паличкою.
― Мабуть, варто перевірити, чи правдива ця легенда! ― Аладдін дістав з кишені блискучу золоту масляну лампу. ― Чарівна лампа, моє перше бажання! Позбудься цих Безсердечних!
З лампи вирвався блакитний дим і прийняв форму синьошкірого джина.
― Відійдіть, діти! Дайте прохід!
Дональд підняв голову.
― Це Джин!
― …Джин? ― пробурмотів Сора.
― Щось сталося, Соро? ― запитав Ґуфі, занепокоєно дивлячись на нього.
― Ні, нічого.
Джин з лампи…
“Друг, який бився поруч з нами тут, з Аладдіном. Але Дональд пам'ятає його ім'я… а я ні.”
― Джин з лампи тут! Я можу зробити все, що завгодно, як дощ! ― пливучи в повітрі, Джин склав руки і посміхнувся до них. ― Якби ж то дощ пішов у пустелі. Але досить дурних жартів! Перше – зникнення Безсердечних, вже на підході!
Він клацнув пальцями, і в ту ж мить Безсердечні зникли.
Дональд підстрибнув:
― Ого!
Аладдін зробив крок ближче до Сори і простягнув руку.
― Дякую, Соро.
― Ну, якби ми потрапили в біду, ти б теж не пройшов повз, чи не так, Аладдіне? ― Сора розсміявся.
Аладдін роззявив рота:
― Стривай, звідки ти знаєш моє ім'я?
― Ти теж знаєш моє!
― Ти маєш рацію! ― він трохи сором'язливо посміхнувся і потиснув руку Сорі.
“Все добре… я все ще пам'ятаю. Я не забуду своїх друзів”, ― подумав Сора
― Ти міг би одразу викликати Джина, ― сказав він з посмішкою.
― Це не так просто. Бо…, ― Аладдін подивився на Джина.
― Сам би не зміг сказати краще! Але я все одно скажу. Не можна мати стільки бажань, скільки хочеш, світ так не влаштований! Суворо обмежено…
― Трьома бажаннями! ― підхопив Ґуфі. ― Ахьюк!
― Ого, шановний, ви вже робили у нас покупки? ― зауважив Джин. ― Саме так! Три бажання на одного господаря! Отже, у Аладдіна залишилося два бажання – і ні бажанням більше!
― Два бажання? Тоді тобі ліпше використати їх розумно, ― сказав Сора.
― Так… Але ж мені треба якось повернутись до палацу, ― Аладдін говорив так, ніби прийняв рішення.
― А нащо тобі туди йти, Аладдіне? ― здивувався Ґуфі.
― Це все той злий королівський візир, Джафар. Він наказав мені принести цю чарівну лампу з Печери чудес. А в печері було повно Безсердечних! Мені пощастило, що я повернувся до Аґраби цілим і неушкодженим.
― Він змусив тебе йти самого? ― Сора склав руки. ― Цей Джафар страшенно зухвалий, якщо віддає такі небезпечні накази.
― Я знаю, що ви відчуваєте, хазяїне, ― сказав Джин. ― Люди наказують мені вже добрі десять тисяч років!
― Ох, не дуже вдалий час, ― сказав Дональд, і Джин несподівано для нього по‑ведмежому обійняв його. ― Ва‑вак!
― Це справді не… Джину зовсім не весело!
― Добре, я зрозумів – відпусти мене! ― піднятий з землі в руках Джина, Дональд звивався і бився ногами.
― Я все мрію, щоб хто‑небудь побажав мені покинути сцену… але прикиньте, які на це шанси! ― Джин відпустив Дональда і відплив, повісивши голову.
Аладдін задумливо подивився на нього і сказав:
― А якщо я використаю своє третє бажання, щоб звільнити тебе?
Джин крутнувся в повітрі один раз.
― Га?!
― У мене залишилося ще два бажання. Тож я прибережу останнє, щоб загадати тобі свободу, ― пояснив Аладдін, яскраво посміхаючись.
― Невже мої гострі вуха обманюють мене? Господарю, ви зробите це для мене? Ви ж не смикаєте мене за хвіст, правда?
― Обіцяю, Джине. Я звільню тебе своїм третім бажанням!
Джин загудів, літаючи колами, і цього разу міцно обійняв Аладдіна.
― Так чи інакше, я хочу лише одного, ― серйозно сказав Аладдін, поки Джин все ще терся щокою об щоку Аладдіна.
― Це простіше простого, коли на твоєму боці Джин з лампи! ― він нарешті відпустив Аладдіна, дивлячись на нього згори вниз. ― То що ж ти обереш, Ал? Слава? Багатство? Стадо шикарних верблюдів для себе?
― Ну, є одна дівчина… Її звуть Жасмін. Вона принцеса Аґраби.
― Принцеса?
― Принцеса Серця! ― Дональд і Ґуфі одразу ж повторили.
Сора зовсім забув про людину, яка була найважливішою для Аладдіна.
Жасмін була Принцесою Серця… Але, що це означає?
“Занадто багато речей я забуваю, хоча Дональд і Ґуфі, здається, все пам'ятають. Чому…?”, ― подумав Сора
― Так, вона принцеса, ― зітхнув Аладдін. ― І… в цьому‑то й проблема. У такого вуличного щура, як я, не так багато шансів зустрітися з нею. З цього все і почалося – я подумав, що якщо піду до Печери чудес, то зможу знайти скарб, і тоді, може, Жасмін захоче зі мною познайомитись.
― Схоже, твоє бажання полягає в тому, щоб ти міг бачитися з Жасмін, коли захочеш, так? ― сказала Сора.
Аладдін кивнув.
― Що ж, у мене є для тебе подарунок! ― вигукнув Джин. ― Ти не тільки зустрінешся з леді, але й підеш на побачення у стильному вбранні – як принц! Як тобі таке, подобається, Ал?
― Я, принц?! Ти справді можеш це зробити?
― За одну аґрабівську хвилину! ― Джин прийняв гордовиту позу.
― Схоже, що легенди таки правдиві. Ходімо до палацу! ― Аладдін побіг вперед, не в силах більше чекати.
***
Вони побігли провулками, розбираючись із Безсердечним на ходу.
― Боже. Вони ніяк не дадуть нам спокій! ― крикнув Ґуфі, виставивши щит.
― Ти міг би допомогти! ― Дональд поскаржився на Джина, який просто плив зі складеними руками, нічого не роблячи.
Але Джин похитав головою:
― Тільки якщо мій господар цього захоче. І якщо тільки він не дуже погано рахує, він не буде використовувати бажання зараз!
― Я знаю, Джине, ― сказав Аладдін. ― Тому чим швидше я потраплю до палацу і зустрінусь з Жасмін, тим швидше я зможу звільнити тебе!
― Навіть не знаю, що я зробив, щоб заслужити такого господаря, як ти, Ал!
― Що ж, нам краще поспішати!
Щойно Сора сказав це, Ґуфі підскочив і показав пальцем.:
― Дивись!
На площі по дорозі до палацу на землі лежала непритомна дівчина, оточена Безсердечними.
― Жасмін! ― закричав Аладдін. І ніби він тільки підбурив їх, Безсердечні накинулися на неї зі своїми ятаганами. ― Треба їй помогти!
Але площа була великою, а вона все ще була далеко.
― Ми не встигнемо! ― сказав Сора, біжучи зі своїм Кі‑блейдом напоготові.
Позаду нього Аладдін безпорадно подивився на Джина.
― …У мене немає вибору. Джине! Я бажаю, щоб ти врятував Жасмін!
― Буде зроблено! Давай! ― Джин клацнув пальцями, і всі Безсердечні, що оточували Жасмін, зникли.
― Жасмін! ― Аладдін підбіг до неї слідом за іншими.
― Вона знепритомніла, але, здається, з нею все гаразд, ― з полегшенням сказав Сора.
Але Аладдін виглядав нещасним.
― Тепер у мене залишилося тільки одне бажання…, ― пробурмотів він, і з цим з'явилося ще більше Безсердечних, які, схоже, навмисне хотіли забрати і останнє.
― Тільки не це…! Вибач, Джине… ти єдиний, хто може…
― Стій! Це твоє останнє бажання! Не змарнуй його! ― коли Аладдін повернувся, щоб запитати, як це так, Сора підняв великий палець і посміхнувся.
― Цього разу ми самі виконаємо бажання! ― Ґуфі підняв щит і кинувся на Безсердечних.
― І я теж! ― Дональд змахнув паличкою. ― Сніговій! Вогонь!
― Залиш і мені трохи! ― витягнувши ножа, Аладдін ринувся слідом за Сорою в бій.
***
― Бачиш, ми обійшлися без Джина! ― сказав Сора.
― Дякую, Соро. Тепер у мене залишилося лише одне бажання…, ― Аладдін понуро схилив голову.
Раптом пролунав дивний крик якоїсь тварини.
― Скваааарк!
Це був папуга з яскравим забарвленням, і він щось тримав у пазурах…
― Лампа…!
Поки вони були зайняті боротьбою з Безсердечними, папуга, мабуть, викрав чарівну лампу.
― Віддай! ― Аладдін спробував наздогнати папугу.
― Молодець, Яґо, ― промовив самовдоволений грубий голос. Він належав чоловікові в чорних шатах, який тримав посох, прикрашений зміїною головою. Папуга впустив лампу в руку і вмостився на його плечі.
― Джафар! ― крикнув Аладдін.
“Це… Джафар?”
Чоловік зі злісною, глузливою посмішкою – Сора був упевнений, що бачив його раніше, але не був упевнений в імені.
“Я пам'ятаю, що вже потрапляв у цей світ, але я забув людей, яких зустрів тут, і все, що сталося… "У цьому місці знайти – означає втратити, а втратити – означає знайти". Так, я втрачаю щось, то що ж я знайшов?”
“Якщо я стільки всього забуваю, то виходить, що я ще щось пам'ятаю? О, так – була дівчина, яку я бачив до того, як ми прийшли в цей світ. Але хто вона?”
― Сора!
“Вона покликала мене на ім'я. Але я не пам'ятаю її імені. “Світле русяве волосся, біла сукня… Хто вона така?”
― Боже, щось він мені не подобається, ― прошепотів Ґуфі, повертаючи його до реальності.
― Хм… Схоже, мої плани змінилися, ― Джафар погладив свою борідку, дивлячись на Аладдіна. ― Я думав, що ти змарнуєш своє останнє бажання… з бідолашною Жасмін у біді та цими чудовими створіннями, з якими треба розібратися. Але це не має значення – лампа та її джин тепер у моєму розпорядженні!
― Нащо ти це робиш, Джафаре?! ― запитав Аладдін, підходячи ближче. ― У тебе є лампа! Чого тобі ще треба?
Джафар відскочив назад.
― Твоя брехня прозора, хлопче. Я знав, що ти використаєш лампу, щоб завоювати серце Жасмін. Але тепер ми не можемо цього допустити, чи не так? Бачиш, Жасмін – моя! ― вигукнув він, розмахуючи своїм посохом. ― Ти ж розумієш, що якщо я одружуся з принцесою, то ніщо не завадить мені стати султаном! Ти лише пішак у моїй грі, вуличний щур!
Тоді Джафар високо підняв лампу.
― Джине! Моє перше бажання! Достав мені Жасмін!
― Вибач, Ал…, ― Джин клацнув пальцями, і Жасмін, що лежала на землі, злетіла до нього в руки.
― Джине! Що ти робиш?! ― закричав Аладдін.
― У мене зв'язані руки, Ал. Я мушу підкорятися тому, хто тримає лампу в руках…, ― жалібно промовив Джин, повернувшись до Аладдіна спиною.
― Точно. Бувай, Аладдіне, бовдуре! ― Джафар зник, змахнувши мантією.
― О ні… Тепер я втратив і Жасмін, і лампу, ― Аладдін впав на коліна і почав бити кулаками по землі.
― Будеш шкодувати про це іншим разом! ― сказав Сора. ― Ходімо, Аладдіне!
Він навіть не підняв очей.
― Але… Я нічого не можу зробити зараз.
― Якщо ти не візьмеш себе в руки, то більше ніколи не побачиш Жасмін! Ти загубив лампу, і що з того? Ти можеш врятувати її сам! ― Сора поклав руку Аладіну на плече. ― Втратити когось, хто тобі дорогий – це жахливо, але не так жахливо, як ніколи не повернути його назад!
Це було жахливо – не бачитися з тими, хто тобі дорогий… Сора ненавидів розлуку з Кайрі та Ріку.
“Я вже забув, що сталося в тій битві при відкритті Дверей Темряви. Я навіть не можу згадати імена всіх нових друзів, яких я знайшов по дорозі. Може, це не так боляче, якщо я їх забуду”, ― роздумував Сора.
“Але я не хочу забувати, ніколи!”
― Тому ти не можеш здатися! ― сказав він Аладдіну. Можливо, він казав це і собі.
― Сора… Ти маєш рацію. Я спробую. Я маю врятувати Жасмін! ― нарешті Аладдін підвівся на ноги.
― Але ж лампа тепер у Джафара, так? Ми не зможемо просто підійти і сподіватися, що переможемо його…, ― занепокоївся Ґуфі. Сора подумав, що Аладдін не повинен цього чути.
Але Аладдін не здригнувся.
― Може і зможемо. У мене є ідея. Послухайте…
Він нахилився і почав шептати свій план…
***
Джафар стояв перед палацом. Поруч з ним, все ще непритомна, лежала на землі Жасмін.
― Джафаре! ― Сора побіг до нього, разом з Дональдом і Ґуфі – але без Аладдіна.
― Що сталося? Невже Аладдін вже відмовився від своєї дорогоцінної Жасмін?
― Ми тут, щоб перемогти тебе! ― Сора тримав Кі‑блейд напоготові.
― Я не витрачатиму бажання на таких, як ви троє. Я сам з вами розберуся! ― залишивши Жасмин позаду, Джафар неквапливо підійшов до Сори і змахнув посохом.
Тієї ж миті Сора крикнув:
― Аладдін! Зараз!
Аладдін зістрибнув з даху, де він чекав, поки Джафар повернеться спиною до Жасмін.
― Що?! ― вигукнув Джафар, коли Аладдін підхопив Жасмін на руки. ― Ти! Джине, схопи його!
― Ал, пробач мені! ― Джин спустився до Аладдіна з простягнутими руками.
Аладдін розлючено заричав і дозволив Джину відкинути себе назад, проте він приземлився на коліна і втримав рівновагу.
― Ти попався, Джафаре!
― Як саме?! ― Джафар повернувся обличчям до Аладдіна, який самовпевнено посміхався.
― Кря! Ти щойно втратив своє друге бажання. Залишилося тільки одне! ― Дональд направив свою паличку на Джафара.
― Ну то давай, використай його, щоб підкорити серце Жасмін, а з нами тобі все одно доведеться розбиратись! ― Ґуфі теж підняв свій щит.
― О, тепер я зрозумів. Дуже хитро, Ал! ― Джин радісно злетів угору.
― Так‑так… Хитрість щура, ― посміхнувся Джафар. ― Але, на жаль, ти не бачиш далі приманки. Твоя маленька витівка нічого не змінює! Я можу розчавити тебе раз і назавжди і зробити Жасмін своєю! Джине, моє останнє бажання – перетвори мене на всемогутнього джина!
Ховаючи обличчя за однією рукою, Джин неохоче випустив свою магію, і стався яскравий спалах світла. Земля розкололася.
Джафар стрибнув у прірву. Сора та інші пішли за ним. Вони приземлилися на підземних руїнах, оточених бурхливою лавою.
― Ух, як гаряче…, ― Сора мружився від спеки.
Джафар шалено зареготав.
― То це і є сила джина! ― ставши повністю багряним у своїй новій формі, він замахнувся кулаком на Сору.
― Воу! ― Сора жорстко впав, а потім на інших, немов метеорити, посипалися вогняні валуни.
― Ой‑ой‑ой‑ой! ― Дональд бігав колами з палаючим хвостом.
Сора сперся на Кі‑блейд, щоб встати, а потім підстрибнув високо вгору.
― Отримуй! ― він обрушив Кі‑блейд на Джафара, але… ― Що відбувається?! Я не можу зашкодити йому Кі‑блейдом!
Пролунав моторошний сміх Джафара:
― Ти справді думав, що можеш завдати шкоди джину?! ― його рука знову замахнулася на Сору, відкинувши його назад.
― Га!
― …Соро! ― Дональд і Ґуфі підбігли до нього.
― Як нам його перемогти…? ― Сора стукнув по землі, коли Дональд взявся допомагати йому піднятися. Вони побачили, як Аладдін звалився на землю так само, як і Сора.
― Хм…, ― Ґуфі витріщився на Джафара, зосереджено хмурячись.
― Вак! Зараз не час просто стояти і витріщатися! ― вилаявся Дональд.
― Але… хіба ми не маємо робити щось інше?
― Га? ― сказав Сора.
― Ми ж билися з ним раніше, так? І ми не змогли перемогти його, б'ючись, як зазвичай, тому… Боже, що ж ми зробили…? ― Ґуфі склав руки.
― Ми не змогли перемогти його, б'ючись, як завжди…? ― тепер Сора намагався пригадати.
― Що, ти і це забув? ― розлютився Дональд.
― А ти пам'ятаєш, Дональде?
― …Кряк? Ми робили… щось інше…? ― зрештою, він теж не зміг пригадати.
Аладдін скрикнув, збитий кулею лави.
― Ха! Ви тільки погляньте на цих придурків! ― Яґо пролетів над ним, все ще стискаючи чарівну лампу в кігтях.
― Аладдіне! ― Сора побіг до нього, але Ґуфі залишився глибоко зануреним у роздуми. ― Тримайся!
― Я не зможу врятувати Жасмін…, ― Аладдін жалібно похитав головою.
― Ходімо, Аладдіне! ― Сора потягнув його на ноги. ― Ти просто мусиш вірити!
“Вірити – значить не вагатись, не здаватись. Так вчили мене всі мої друзі.”
Але вони потрапили в біду! Не час було роздумувати над такими речами.
― Я вірю в тебе, Аладдіне! У тебе і Жасмін!
“Навіть якщо я забуду про людей, те, чого я навчився від них, завжди буде зі мною в моєму серці”, ― усвідомив Сора
“І тому ми переможемо.”
― Я знаю, Соро… Я не здамся.
Щойно вони випросталися, щоб знову вступити в бій, Ґуфі вигукнув:
― Тепер я згадав! Треба забрати лампу у Джафара!
― І що це дасть? ― заперечив Дональд.
― Сора може спіймати Джафара за допомогою сили лампи!
― А це означає… що нам треба зловити папугу? ― сказав Сора.
― Точно! ― Ґуфі кивнув.
― …Ооо. Добре, я зрозумів! ― Сора високо підскочив до Яґо, змахнувши Кі‑блейдом по його кігтях.
― Соро?! ― закричав Аладдін, коли Сора помчав до лампи, яка вилетіла з рук Яґо.
― Я бажаю, щоб Джафар опинився в пастці всередині лампи, як джин!
Сора вигукнув своє бажання, і лампа засяяла сліпучим світлом… і Джафара затягнуло всередину.
― Що відбувається? Як це може бути?! Я ж всесильний…! ― його крик люті затягнуло в лампу разом з ним.
Кипляча лава зашипіла і охолола, а підземні руїни затихли.
― Ми зробили це! ― Дональд підстрибнув від радості і побіг до Аладдіна. Сора і Ґуфі побігли за ним.
― Схоже, все вдалося, Аладдіне! ― сказав Ґуфі, але Аладдін виглядав пригніченим.
― У тебе залишилося ще одне бажання, ― сказав Сора.
Знову з'явившись нізвідки, Джин посміхнувся до Аладдіна.
― Попався. Час мені зробити з цього хлопця принца! Я повністю твій, Ал!
― Але…, ― Аладдін розгублено подивився на Джина.
― Ні, ні, не хвилюйся за мене! Авжеж, я був би радий бути вільним, але, як завжди кажуть, джини не можуть обирати. До того ж ти, певно, дуже розлючений через цю історію з маріонеткою Джафара. Давай, Ал. Загадай те, що насправді в твоєму серці. Будь принцом, отримай дівчину, ― Джин поклав руки на стегна, наче мав пояснити щось дитині.
― Я бажаю…, ― почав Аладдін.
― Гаразд, поїхали! ― Джин підняв вказівний палець, готовий творити свою магію, але Аладдін сказав
― …твоєї свободи, Джине!
― Чекай, що?! ― він перевернувся в повітрі, з ніг на голову, і з його нижньої половини, яка перетворилася на дим, проросли дві ноги. Він приземлився на нові ноги. ― Але, Ал…?!
― Тепер жоден з таких, як Джафар, більше не зможе використовувати тебе у злих цілях. Джине, ти вільний! ― променисто сказав Аладдін.
― Ал… я ніколи цього не забуду. Але як же Жасмін? Що ти будеш робити?
― Я помилявся, Джине. Якби я використав твою магію, щоб завоювати Жасмін… я був би нічим не кращий за Джафара. Жасмін означає для мене цілий світ. Я хочу показати їй справжнього себе.
“Справжнього себе… Того, хто забуває імена людей…”, ― подумав Сора
“Якби всі дізналися, що я їх забуваю, хіба вони не розсердилися б на мене? Ні… Ні, не розсердяться. У всякому разі, я не забуду все те, чого я від них навчився. Як навчив мене Аладдін… Що важливо тримати обіцянку.
― Дякую, Соро, ― сказав Аладдін.
Він усміхнувся у відповідь:
― Щасти тобі!
― І тобі теж щасти, ― Аладдін простягнув руку для рукостискання.
― Га? Чому?
― Я вже був готовий здатися, але те, що ти сказав, змусило мене йти далі. І тоді мене осяяло… Ти, певно, теж шукаєш когось, хто тобі небайдужий.
“Так… Є люди, які нам небайдужі, і ми боремося за те, щоб знову їх побачити.”
― Ми шукаємо. І ми маємо шукати далі, ― сказав Сора. ― Тож удачі тобі з Жасмін. Сподіваюся, ти їй сподобаєшся!
Він схопив Аладдіна за руку і міцно потиснув її. І тут у стіні руїн з'явилися двері.
― Соро! ― гукнув Ґуфі.
― Добре! Ходімо! ― відповів Сора і попрямував до дверей. ― Ми йдемо, Аладдіне!
― Тоді хай здійсняться наші бажання. Бувай, Соро! ― Аладдін і Джин дивилися їм услід.
“Щоб знайти людей, які нам небайдужі… ось чому ми тут. Але що цей замок приготував для нас?
Телеграм новели
