Згадуючи наймолодшого члена клану Лін, навіть ті, хто ніколи не бачив його обличчя, з розумінням кивають і кажуть: «Ох, він…»
Він одна з тих популярних постатей, його знають усі.
Клан Лін — прославлений у світі бізнесу, особливо в Китаї та сусідніх країнах південно-східної Азії з міцною китайською спільнотою. Це ім’я широко відоме як у політичних, так і в ділових колах.
На чолі клану стоїть Лін Хволон. Попри те, що йому вже за 70 років, він керує сімейними справами набагато вправніше за свого майже 50-річного старшого сина. Усі в клані, зокрема й головний лікар, впевнені, що він проживе ще довго.
Усі розуміють, що його не можна списувати з рахунків як немічного старого. З юних років і дотепер він залишається безжальною людиною, готовою на будь-які заходи заради добробуту сім'ї. Чимало хто роками чекав нагоди завдати йому удару, знаходилися й ті, хто намагався проникнути в його найближче коло та завдати удару зсередини.
З юних років він багато разів стикався зі смертю, і кожного разу, коли виживав, ставав ще сильнішим і безжальнішим. Коли йому виповнилося 50, ніхто вже не міг йому зашкодити.
Тоді ніхто не міг уявити, що могло перетворити Ліна Хволона на таку жорстоку й безсердечну людину, позбавлену будь-якого співчуття.
Відносно молодим він уже мав онука від старшого сина.
У відрядженні в маленькому селі Лін Хволон зустрів молоду жінку й одразу закохався до нестями. Він повернувся назад разом із нею, привізши її силоміць, поселив у окремий будинок та приставив охоронців, аби переконатися, що вона не зможе втекти, поки не завагітніє.
Не було нічого дивного в тому, що Лін Хволон узяв ще одну дружину. Навіть попри те, що вона була вже сьомою. І навіть восьма чи дев’ята жінка не була б чимось незвичайним: він часто одружувався, але незабаром йому все набридало.
Справді, Лін Хволон був надзвичайно радий появі ще одного сина — дитини, молодшої за власного онука. Наче весь світ був під його ногами.
Він шалено піклувався про свого наймолодшого сина й нікому не дозволяв його скривдити. Дитина завжди була вдома під його наглядом. Хоча він також дуже любив свого найстаршого внука, та це не йшло в жодне порівняння з тією ніжністю, яку він відчував до наймолодшого сина.
Можливо, якби жінка була сильнішою та амбітнішою, баланс сил у родині б змінився. Лін Хволон був їй глибоко відданий і зважав на всі її бажання.
Однак вона постійно здавалася меланхолійною і тривожною, зі скромною та полохливою вдачею. Жінка постійно боялась, що з нею чи з її сином може щось трапитися. Можливо, це була мудрість: вона знала, що може стати мішенню інших дружин. І хоча Лін Хволон міг її захистити, проте не завжди це могло бути вчасно.
Найменша дитина в сім'ї зростала в умовах особливої ніжності та опіки. Можливо, причиною було те, що старші брати не бачили сенсу конкурувати з малям, або ж вони відчували страх перед суворим батьком.
У результаті, наймолодший син клану Лін став відомим ще до свого народження. А коли підріс, ця слава лише зростала завдяки безмежній батьківській любові. Спочатку люди перешіптувалися за його спиною, мовляв, його татко занадто захоплений молодою дружиною, але коли хлопчик трохи підріс, почали казати: «Не дивно, що він так його обожнює».
Хлопчик зростав оточений глибокою любов’ю матері й батька. Справді чарівна дитина з прекрасним, подібним до матері, обличчям та життєрадісною, м’якою вдачею, він зачаровував усіх. До того ж він був надзвичайно розумним і кмітливим, тож люди не дивувались: «Як таку дитину не полюбити всім серцем?»
Таким був наймолодший син клану Лін.
Юрі Ґейбл також багато чув про цього хлопця. Не в деталях — лише чутки, що ширилися навколо нього. Гарне обличчя, точнісінько як у матері, видатні здібності, які дозволили йому вступити до ООНРЛР з ідеальними балами в напрочуд юному віці, ввічливий і добрий юнак.
ООНРЛ - Організація Об'єднаних Націй з Розвитку Людських Ресурсів.
Та з першого ж моменту, як Юрі побачив цього юнака, він здався йому радше копією батька.
Юрі колись зустрічав обох його батьків. Це було на 60-річчі Ліна Хволона. Його не запрошували, але через певні обставини 10 років тому він опинився там.
Тоді Юрі завітав до старшого сина родини, і його принагідно запросили залишитися на святкування. Здалеку він помітив дівчину — справді приголомшливо красиву.
Він чув, що мати хлопця привернула увагу Ліна Хволона, коли тому було за п’ятдесят, і вийшла за нього заміж дуже молодою — у двадцять років. Хоча тепер їй було вже за тридцять, її юне обличчя досі зберігало ніжність і чистоту — як суцвіття гортензії, яке легко зачаровувало кожного, хто її бачив. А старого чоловіка поруч із нею навіть не потрібно було представляти — кожен, хто на нього дивився, одразу здогадувався: «Це голова родини». Він випромінював таку потужну ауру, що не лишалося жодних сумнівів. Його присутність вражала й відчувалась як зустріч із велетенським тигром у людській подобі.
Лише така сила могла зробити когось головою цієї родини. Юрі кивнув, згадуючи ту мить.
Хай там як, аура молодого чоловіка, що стояв зараз перед ним, була точно такою, як у його батька. Принаймні саме так подумав Юрі.
Він розумів, чому люди казали, що хлопець схожий на матір: варто було лише глянути на його обличчя, й одразу ставало зрозуміло, що він успадкував її виняткову красу.
Однак, на відміну від матері, в якій відчувалася тиха туга промоклої під травневим дощем гортензії, її син був схожий на розкішну півонію, що яскраво квітне під сонцем. Хоча він здавався привабливим, від нього линула небезпечна енергія, яка змушувала інших насторожуватись.
Поєднання успадкованої від матері краси та батькової аури вирізняло його з-поміж інших. Якщо мати уособлювала крихкість і сором’язливість, то син ніс у собі силу тигра — і це одразу викликало занепокоєння.
Ні, це справді було небезпечно.
За лічені миті, коли темні очі хлопця ковзнули по Юрі, той відчув сильний дискомфорт — ніби цей погляд пронизав його отруєною голкою.
Дійсно моторошно.
«Така краса в такому юному віці…» — пробурмотів Юрі собі під ніс, змусивши парубка, що йшов кількома кроками попереду, обернутися. Його очі, здавалося, питали: «Що ти щойно сказав?»
Юрі швидко захитав головою, даючи зрозуміти, що то пусте. Юнак покрокував далі, очевидно, не зацікавлений у тому, що відбувається позаду, і не мав жодного наміру звертати на це увагу.
Юрі зітхнув. Німець, який зараз стояв навпроти наймолодшого сина родини Лін, був не менш небезпечним — рідко хто міг побачити в ньому крихти людяності, радше сприймаючи його за монстра.
Та все ж, хоча парубок зовні й не випромінював такої ж загрози, як цей німець, інші відчували — всередині нього криється небезпека.
На щастя, Юрі мав здатність помічати такі речі. Інакше він навряд чи здобув би довіру Кайла в цій справі.
Він, мабуть, поцілований долею. Його здібності були видатними, але він завжди вважав, що частину успіху приносила удача. Зазвичай усе складалося на його користь — навіть коли завданням було знайти генія, який переховується, Чона Чеі, якого шукали всі.
Насправді ця "удача" походила з його гострої інтуїції — і саме вона зараз попереджала, що ситуація здавалася вкрай безнадійною.
Справді, кожен, хто розумів, хто саме зібрався тут, погодився б: становище було надзвичайно критичним.
Певно, що причиною всього був молодий азієць, який ніяково стояв між двома чоловіками.
Чон Тхеі, молодший брат розшукуваного генія, був разом із німцем Ілаєм Ріґровом — людиною, якої краще уникати, якщо цінуєш власне життя.
До прибуття на острів, Юрі насолоджувався моментами спокою й тиші.
На прохання Кайла майже рік Юрі подорожував, розшукуючи Чона Чеі. Побувавши в найвіддаленіших куточках, він нарешті відшукав зачіпку і, з частковою впевненістю в її правдивості, прибув на цей острів.
Юрі був обережним у своїй роботі та, звісно, врахував можливість, що Чона Чеі може тут і не бути. Хоча він не знав напевно, та все ж з імовірністю понад 50% припускав, що той або переховується на острові, або його тут ховають навмисне.
Зараз здавалося, що все близиться до фіналу, і Юрі почувався непогано. Хоч він і зазвичай не виражав багато емоцій, та, відколи прибув сюди, був розслабленим й спокійним. І не лише тому, що все ось-ось мало скінчитись, а й тому, що це — острів, земля, оточена морем, місце, за відвідини якого він із задоволенням сам би заплатив.
Робота скоро мала завершитися: щойно він знайде Чона Чеі — контракт між ним та T&R також добіжить кінця. Кілька днів тому Юрі отримав пропозицію його продовжити, та було ще кілька організацій, які проявили інтерес до співпраці, визнавши його майстерність і здібності.
Юрі ще не вирішив, чи залишиться з T&R, чи рушить далі, на нове місце. Та в будь-якому разі він планував залишитися на острові щонайменше на місяць, щоб відпочити після закінчення справ. Думка про те, щоб провести час, занурившись у море без жодних тривог чи робочих зобов’язань, наповнювала його серце спокоєм.
Але щойно він відчув, що робота от-от буде виконана, з’явилися двоє: молодший брат Кайла, його начальника — Ілай Ріґров, і молодший брат того, кого він шукав — Чон Тхеі.
«Приємно познайомитись. Я — Чон Тхеі».
Юрі приїхав у аеропорт Дар-ес-Салама зустріти двох чоловіків. І зараз він тиснув руку одному з них, молодому хлопцю, який простягнув її першим, та уважно розглядав його, подумки міркуючи: «Ага, то це і є той, кого позаочі величають "богом удачі" Чона Чеі».
Нещодавно божевільний Ілай, більше відомий загалу як Рік, у пошуках когось прорвався крізь бюро розвідки T&R, мов поранений скажений тигр, чим привернув до себе увагу всієї індустрії. Усі гуділи від чуток. Це було неймовірно — що ж могло так його розлютити? Хто так вивів його з рівноваги, а потім раптово зник? І що буде з цією людиною, коли він її знайде? Ці історії поширилися миттєво.
Згодом до Юрі нарешті дійшли розмови, що Рік Ріґров таки знайшов того, кого шукав. Подія була доволі сенсаційна, хоча Юрі не надав їй великого значення, вважаючи, що це не стосується його власної місії. Та все ж не міг проігнорувати той факт, що обидві ключові постаті тієї історії зрештою опинилися на Серенгеті.
«Молодший брат Чона Чеі? Подорожує з Ріком? І досі цілий?»
Не дивно, що Юрі поставив таке запитання Джеймсу. Той факт, що Ріґров несамовито розшукував когось і, зрештою, знайшов — а ця людина ще й залишилася неушкодженою — був справжнім нонсенсом. Скидалось, що Чон Тхеі, що його брат, — обидва були щасливчиками. Те, що Чон Тхеі усе ще був живим і здоровим після того, як його вполював Рік Ріґров — дійсно вражало.
У будь-якому разі, коли ці двоє з’явилися в аеропорту Дар-ес-Салама, вигляд вони мали цілком нормальний. Через кілька днів Юрі привіз їх на острів Серенгеті.
Цей щасливчик досі залишався цілим після небезпечного зв’язку з Ріком, але здавалося, що тієї ночі його удача могла дати тріщину. Ні, Юрі не міг точно сказати, щастить йому чи ні, але схилявся все ж більше до другого.
Юрі знав, що для Ріґрова немає різниці між чоловіками й жінками, коли йдеться про вибір партнера. Тож коли він став випадковим свідком їхньої близькості у день прибуття, особливо не здивувався. Йому лиш стало трохи шкода Чона Тхеі.
Втім він був здивований своїм проявом співчуття до хлопця.
Одного спокійного дня після плавання в морі він побачив, як Чон Тхеі розклав на вуличному столику грубо намальовану мапу. Він крутив ручку між пальцями, а навпроти нього сидів Ріґров і уважно спостерігав.
Погляд Ріґрова був прикутий до, здавалося б, звичайного парубка. Він мружив очі від задоволення, наче кіт, що гріється на сонці, і не відривався від хлопця ні на мить.
«…»
Інтуїція Юрі Ґейбла знову спрацювала безпомилково: він точно розумів ситуацію, в якій опинився Чон Тхеі. Кажучи простими словами — партнер Ріка Ріґрова був визначений, і змінити це було неможливо до самого кінця життя.
Миттєве відчуття жалості спалахнуло в Юрі, але він швидко змирився з ним. Він подумав, що з таким оптимістичним і життєрадісним характером, як у цього юнака, той, можливо, ніколи й не пізнає справжнього горя — незалежно від обставин. Погана удача не завжди означає нещастя.
Юрі був настільки переконаний у цьому, що вирішив дочекатися, поки Чон Тхеі возз’єднається з братом, і тоді довести свою роботу до кінця.
Однак у той момент він і гадки не мав, який поворот чекає на нього самого.
«Нарешті я тебе знайшов. Я шукав всюди, але ніде не було про тебе й згадки. Я такий радий, що зміг тебе відшукати...»
Спостерігаючи, як Тхеі витріщається на Ріґрова, Юрі мовчки похитав головою. Його обличчя нічого не виказувало, але глибоко всередині нього бушувало занепокоєння.
Він знав — за ними спостерігали.
Відтоді як ці двоє прибули на острів, хтось тихо стежив за ними. Навіть Анна — жінка, яка керувала місцем, де вони зупинилися — згадувала, що "її далека родичка" помітила нових гостей. Це було досить очевидно. Вони пробули тут недовго, але не складно помітити незнайомців, які снували поблизу.
Хто ж був тим спостерігачем? Чи стежили за ними з моменту прибуття Ріґрова й Чона Тхеі? Або ж відтоді, як дізналися, що Чон Чеі може ховатися тут? Якщо міркувати раціонально, можливо, ця людина шукала Чона Чеі — адже він був надзвичайно цінним. Або ж це хтось полює на Ріґрова, чиї вороги розкидані по всьому світу. Обидва варіанти були цілком вірогідними.
Отримавши список гостей, що прибули на Серенгеті, Юрі побачив серед них ім’я знаменитого наймолодшого сина клану Лін, Сіньлу. Він чув, що вони також зацікавлені у геніальному розумі Чона Чеі, тому підозрював, що, найімовірніше, їхньою ціллю був саме цей чоловік.
Багато хто полював на Чона Чеі, і могутні організації, подібні до клану Лін, не були винятком. Хоч Юрі й знав, що варто бути обережним, він не думав, що є серйозні підстави для занепокоєння.
Але зачекайте-но…
«Гей, хлопче, він мій. Ти не маєш права до нього торкатися».
Почувши м’яке попередження Ріґрова, звернене до юного Сіньлу, Юрі збентежено глянув на трійку людей.
Юрі Ґейбл завжди був досить сприйнятливий, і зовсім не був настільки дурним, аби не зрозуміти одразу суть їхньої бесіди. Але причина, через яку він усе ж почувався дещо спантеличеним, полягала в іншому: «Я бачив у житті стільки дивацтв, але ніколи й подумати не міг, що стану свідком, як Ріґров і наймолодший син родини Лін сперечаються через хлопця».
Світ непередбачуваний, і немає нічого неможливого. Але це… справді вибило його з колії.
Ці чоловіки могли насолоджуватися красивими жінками з усіх куточків світу, немов на розкішному бенкеті, але зараз над ними нависла напруга через хлопака, який, якщо чесно, був цілком звичайним. Навіть посереднім. Юрі пробурчав собі під ніс: «Боже, поможи, ну і ну…»
Юрі стояв поруч із трьома чоловіками, та жоден навіть не глянув у його бік, змусивши його почуватися покинутим у кутку мішком зерна. Життя й справді не перестає його дивувати.
Та схоже, не тільки він був ошелешений. Чон Тхеі стояв перед чоловіком і так само споглядав на цих двох ще більш задумливо, ніж Юрі. Погляд Чона Тхеі був прикутий до Сіньлу, і здавалося, що хлопець досі до кінця не усвідомлював, якою насправді є ця людина — спадкоємець клану Лін. Чон Тхеі здивовано дивився на нього, ніби таке знайоме йому обличчя виявилося оманою, ніби весь цей час помилявся, захоплений тією вродою.
Юрі знову глянув на наймолодшого сина клану Лін.
Яка краса. Як не подивись — яскрава посмішка не маскувала гостроти погляду і міміки, що приховувалися за нею — копія батька. Але на поверхні — він справді був досконалим. Якби забажав, зміг би зачарувати кого завгодно — і чоловіків, і жінок.
Проте це все — лише маска. Якщо придивитися — Лін Сіньлу не був нормальним. Схожий на тигреня в людській шкурі.
Чон Тхеі вважав себе здатним тонко відчувати людей, та на диво, це виявилося не так. Або ж, його звабила посмішка юнака, що він не побачив істини… Судячи з атмосфери між цими трьома, швидше за все справа була якраз у другому.
Юрі, ще не знайшов свою ціль — Чона Чеі, а вже був трохи збентеженим поточною ситуацією. І якщо ця незручна ситуація триватиме і надалі, певно, його чекатиме ще той головний біль.
Йому кортіло негайно зв’язатися з кланом Лін і сказати: «Заберіть назад свій коштовний скарб», — але в поточній ситуації це було неможливо. Юрі напевно не знав наскільки клан Лін усвідомлював ситуацію, але було очевидно, що вони розуміли: десь там їхній дорогоцінний син потрапив у біду, от і надіслали стільки народу для його захисту.
«…»
Юрі перевірив захований на грудях пістолет. Червоні лазери, спрямовані здалеку прямо на їхні голови, видавали присутність снайперів. Він відчував, що варто тільки комусь торкнутися молодого пана — і вмить полетять кулі.
Бажання Юрі вирішити все мирним шляхом ставало дедалі менш реалістичним. Незабаром Лін Сіньлу з блискавичною швидкістю витягнув пістолет і націлив його на Ріґрова.
«Ріґрове, пістолет».
Це не було погрозою чи залякуванням — лише спокійне повідомлення про неминуче. Голос такий же стриманий, як і його погляд.
У той самий момент очі Ріґрова звузилися.
Наближалася небезпека.
Попередження відлунювало в голові Юрі.
Лазер був націлений йому в потилицю.
У ту мить Юрі довелося прийняти рішення: він битиметься з кланом Лін, чи постане перед ще більшою загрозою?
Ніколи раніше йому не доводилося ухвалювати настільки складне рішення за такий короткий проміжок час. Але тільки Юрі прийняв рішення — діяв миттєво.
Він витягнув свій пістолет, націлив його на молодого пана клану Лін — і натиснув на гачок.
Бах! Звук пострілу почув лише Юрі. Пістолет обладнаний глушником, тож постріл був майже беззвучним. Куля всього-на-всього легесенько зачепила руку Сіньлу.
Не було ані криків, ані стогонів — тільки здивований Лін Сіньлу витріщився на Юрі. Він немов уперше помітив людину, що стояла перед ним.
Очі хлопця з подивом вдивлялися в Юрі, ніби замість кулі з пістолета вилетів камінь, а в наступну мить у його погляді спалахнув гнів — він звинувачував Юрі у втручанні.
«…»
Чоловіку раптово стало ніяково, хоча ця емоція промайнула настільки швидко, що ніхто її не помітив. Ось як відчувається, випадкова зустріч поглядами зі звіром?
«Убий цього шмаркача».
Юрі навіть не помітив як зітхнув, передчуваючи, що майбутнє точно не буде безхмарним. Позаяк поруч із ним стояла людина, яку він щойно врятував — буквально в останню секунду. Та все ж таки, зробивши це, окрім самого Ріґрова, що керував ситуацією, Юрі зберіг життя ще й Сіньлу.
Так, якби він не вибив пістолет із руки юнака, і той справді вистрілив у Ріґрова — йому довелося б убити Сіньлу. І Юрі навіть не хотів уявляти, якою жахливою була б помста клану Лін у відповідь. Він завжди вирізнявся стриманістю, й завжди обмірковує всі можливі наслідки.
Юрі відповів різко, хоча й сам замислився, чи він і справді вчинив розсудливо.
«Беріть на себе такі ризики самі. А я не хочу ставати ворогом родини Лін».
Ріґров кинув погляд на Юрі й усміхнувся. Сказати такі слова одразу після того, як націлився на молодого пана — навіть самому Юрі це здавалося смішним.
«Схоже, пізно про це думати».
«Ні, не пізно. Навіть якщо так здається... я вже поставив на кін своє життя».
Він чітко відчував дуло снайперської гвинтівки, спрямоване прямо на нього. Лише один натиск на спусковий гачок, і доведеться прощатися з цим світом.
Що ж, вагатися точно немає причин.
Ніякого жалю, ніяких прив’язаностей — якби він міг злитися з блакитним небом і сапфіровим океаном, можливо, смерть не здавалася б такою страшною. Якби його поховали глибоко під цією прекрасною морською гладдю — чого ще можна було б бажати?
Однак, на щастя чи ні, здається цю мрію наразі ніяк не втілити в життя. Моторошний погляд Сіньлу впився в Юрі, але він все ж відчував, що куля не проломить його череп.
«Що за хуйня? Вмерти захотів, суко?!»
Прокляття зривалися з вуст на цьому вродливому личку. Юнацьке обличчя було переповнене обуренням. Не лише голос — його очі палали бажанням вбити. Юрі й раніше передбачав таку реакцію, але все одно не міг стримати роздратування. І тоді Чон Тхеі стурбовано запитав: «Сіньлу, рана серйозна?»
У ту ж мить темний погляд юнака враз змінив свій вираз на безмежно жалісливий й сумний, немов у маленького цуценяти. Це було настільки нахабно, що Юрі, який стояв просто перед ним, не міг повірити своїм очам.
«Дуже болить. Здається, зап’ястя зламано. Як же болить…»
Його голос тремтів, здавалося юнак от-от розплачеться, а Юрі заціпенів у мовчанні.
Так, його все ж таки обвели навколо пальця.
Коли прекрасна квітка проливає сльози, навряд чи знайдеться чоловік, який зможе встояти. Навіть якщо ця квітка — тієї ж статі, її краса зачаровує.
Стоячи позаду Чона Тхеі, який нахилився оглянути зап’ястя юнака, Юрі опустив пістолет. Він і досі відчував на потилиці снайперський приціл. Чон Тхеі, вочевидь, здогадався про хитру маніпуляцію, але все одно дивився на зап'ястя Сіньлу зі співчуттям. Певно, Тхеі знав, що саме він був головною ціллю снайпера.
У цей момент Юрі відсторонено за ними спостерігав, мов випадковий перехожий. А точніше — він дивився на юного пана родини Лін.
Сіньлу був готовий убити Чона Тхеі, якби той зробив щось необережне. На обличчі Ліна — зарозумілому, самовпевненому — чітко читався намір: якщо він не зможе отримати Чона Тхеі, то не дозволить нікому іншому цього зробити.
«Я зроблю все, щоб бути з тобою. Навіть силою… Якщо не вийде отримати твоє серце, то хоча б заберу твоє тіло», — пробубонів юнак, чи то сам собі, чи то й досі не вирішивши остаточно як йому вчинити. А тоді врешті-решт поглянув на Чона Тхеі та усміхнувся так само чарівно й мило, як і завжди.
Переклад з англійської: Мафі
Редакт: 木石; Морська Оса
