Що робити, якщо знаєш, що світові ось-ось гайки? (3)

Іден безжально ступив чоловікові на руку. Той завив від болю.

— Усе одно за ґратки потрапиш. Але якщо підеш назустріч, обіцяю, обійдемося без тортур, любчику, — промовив він.

Однак він не пообіцяв, що насильства зовсім не буде. Під обіцянку підпадало лише те, що сміливо можна було розцінювати як тортури.

Чоловік хрипло й уривчасто завивав, розриваючись між болем і страхом. Та зрештою зламався.

— Все, що я знаю… це що Чері Сінклер поїхала до Брюнелю сьогодні, — прошепотів він. — Присягаюся, це все!

— Виїхала сьогодні? Значить, я не встиг… — Іден хмикнув. — Нічого,спіймаю за хвіст власноруч. Де цей Брюнель?

— Я… я не знаю! Це просто якесь глухе містечко без залізничної станції…

Скільки б Іден не тиснув, чолов’яга так і не зміг нічого сказати. Бодай, просто не мав іншої інформації.

Роздратувавшись, Ланкастер передав його у відділок і почав готуватися до поїздки в Брюнель.

Що Чері Сінклер робить у такому богом забутому місці?

Химера на вулиці Нотюн, брошка з ініціалами "Ч.С.", контрабанда зброї, зникнення Чері Сінклер…

Щось тут не чисто.

Треба з’ясувати, що вона задумала.

Час до настання апокаліпсису: 19 днів

Сидячи на терасі єдиного ресторану в Брюнелі, я розгорнула газету, привезену з сусіднього селища.

Місцеві не особливо читали пресу, і мене це цілком влаштовувало.

Ексклюзив! Спадкоємиця магнатерії узяла кредит у розмірі 100 мільйонів золотих на “закордонний бізнес”. Але що насправді замислила Чері Сінклер?

Знову заголовки про мене.

Чері Сінклер зникла? Втеча чи викрадення? Поліція розпочала розслідування!

Ну, втеча — це вже ближче до правди…

Я зробила ковток кави, насолоджуючись спокоєм, але несподівано мій погляд упав на статурну фігуру у поліцейській формі через дорогу.

Чоловік стояв біля місцевої дільниці, розмовляючи з іншим офіцером.

Золотаве волосся, холодні сині очі, чіткі риси обличчя…

Мене пройняло холодом.

Це Іден Ланкастер.

Що він тут робить?!

Я пригадала його наполягання додзвонитися до резиденції Сінклер.

Він що, і справді докумекав, що це я химеру коцнула?!

О, це погано. Дуже погано.

Але, перш ніж я встигла зібратися з думками, він раптом повернувся й рушив прямо до мене.

Срака ґудзиця.

— Перепрошую, — звернувся він.

— Га? — я ошелешено кліпнула.

— Усі столики зайняті. Чи можу я сісти тут?

Я окинула ресторан поглядом, який виявився на диво порожнім.

Якого біса?..

Але вже погодилася, то треба слова дотриматися.

— Візьми себе в руки, Чері… — пробурмотіла я під ніс.

Іден зручно всівся навпроти, схрестивши ноги й загадково посміхнувшись.

— Я давно хотів із вами зустрітися, — почав він. — Але не очікував здибатись у такому місці.

Він замовив еспресо, не зводячи з мене погляду.

— Ми знайомі? — запитала я.

— Хто ж вас не знає, Чері Сінклер? Ваше ім'я не сходить зі шпальт газет.

Я чесно намагалася зберігати спокійний вираз обличчя.

— Ну, так. Я доволі відома.

Але якщо він почне поширювати чутки, мені доведеться переїжджати знову.

— Я Іден Дункан Ланкастер, слідчий бентонської поліції, — представився він, простягаючи руку.

Оце зараз як реп’ях до хвоста причепиться, то потім не віджену…

Ледь зубами не скриплячи та простягаючи руку до панича, я відповіла:

— Овва! Сам Іден Ланкастер? Той, хто завжди у газетах світить личком?

Замість того, щоб поцілувати мою руку, він просто потиснув її.

Хамло!

— Що ж такого особливого змусило вас приїхати до Брюнелю? — поцікавилася я.

— Те саме можу спитати й у вас, панно Сінклер. Що така особа робить у глушині?

Його питання було надто спокійним й доречним.

Я запнулася.

— Дачу купую.  — зрештою відповіла я.

Він, очевидно, не повірив.

— А ви?

— У відрядження поїхав.

— Відрядження? У цю глушину? Ви серйозно?!

Це жарт?!

— Ви ж майже капітаном стали, нащо ж погодилися на таке? Керівництво там з розуму посходило?

Якщо це правда, я застрягну з ним у цьому містечку аж до настання апокаліпсису!

Невже мимоволі змінила сюжет?!

Якщо так, треба б його швиденько збутись і відправити назад у столицю.

Або ж… Прихистити до того, як сюжет просунеться до зустрічі зі вченим Езрою…

Не смій, Чері! Ти не збираєшся няньчити Ідена Ланкастера!

Я заплескала себе по щоках, намагаючись прогнати абсурдні думки.

Іден примружився.

— Виглядаєте стривожено.

— Просто дивно вас тут бачити, — буркнула я.

— Не дивніше, ніж Чері Сінклер у пошуках “дачі” в глушині.

Я не знала, що відповісти.

— Чому вас перевели?

— Для набуття досвіду.

— В такій дупі світу?! Тут же нічого не відбувається!

— Поживемо — побачимо.

Його тон був надто впевненим.

Він щось знає?!

Заспокойся, Чері. Він повернеться в столицю, сто відсотків. Там усе ще Аврора.

Я намагалася переконати себе в цьому, аж раптом до нас підійшла жінка.

Вона прокашлялася.

— Це ж ви маєток купити хотіли?

Я застигла.

Трясця твоїй матері.