Про переродження у роман, світ якого мав зникнути (5)

Я знову замахнулася сокирою, цілячись у голову поваленого чудовиська. Лезо встромилося глибоко в його череп із глухим звуком, розбризкуючи навколо густу зелену кров.

Я важко дихала, вдивляючись у нерухоме тіло спотвореного створіння.

Це реальність. Не роман.

Розуміння раптом захлинуло мене з головою.

Я мушу дістатися до Брюнелю. Потрібно якнайшвидше збудувати прихисток.

На щастя, Аврора не побачила мого обличчя — вона була надто приголомшена химерою. Я швидко відвернулася, витерла сокиру від крові, закріпила її в піхвах і щільніше загорнулась у плащ, аби не дати розкрити власну особистість.

Аврора прийшла до тями й обережно підійшла до мене.

— Ви цілі?

Вона зняла каптур і простягла до мене руку. Довге срібне волосся розсипалося їй по плечах, а фіолетові очі засвітилися в темряві. Панночка була надзвичайно вродливою, личко так зачаровувало, що я ледь не втратила хід думок на хвилинку. Чорт.

— Ти не бачила чоловіка, який вибіг із будинку? — запитала я.

Аврора вказала на дальній кінець провулку.

— Втік у тому напрямку.

То він уже зник із поля зору.

Ну що ж, принаймні в живих лишився.

В принципі, завдання я виконала успішно. Знайшла Ельпін, убила химеру й навіть врятувала людину. Відчувши полегшення від цього, я ледь не розплакалась, але Аврора зробила це за мене, розрюмсавшись.

— Дякую, що врятували мене, — схлипнула панна. Її руки стискали мою долоню, сльози водоспадом котилися по м’яким щічкам. — Я навіть не уявляю, що б зі мною сталося, якби не ви, рятівнице!

Аврора ридала, не відпускаючи моїх долонь.

Нащо ж аж таку драму розводити?

Я нервово окинула поглядом вулицю.

Через галас почали збиратися перехожі. Моє обличчя було сховане під каптуром і маскою, але увага натовпу змусила мене нервувати.

— Хто тут?

Холодний, владний голос розрізав нічну тишу.

Аврора ще міцніше стиснула мою долоню.

До нас наближався чоловік із револьвером у руці.

Його золотаве волосся сяяло навіть у слабкому місячному світлі, а різкі, витончені риси обличчя підкреслювали надзвичайно чарівну вроду. Прямий ніс, стиснуті губи, насуплені брови — усе це надавало йому деякої звабливої стриманості.

Його крижано-блакитні очі вп’ялися в мене, холодні, мов замерзле взимку озеро.

Овва. Ще та гаряча штучка.

Його ідеально випрасувана поліцейська форма ще більше підкреслювала авторитет і силу.

Іден Дункан Ланкастер.

Старший брат Аврори.

Чорт забирай. Чому він тут?!

З усіх персонажів КВПС Іден був найбільш компетентним.

Навіть головний герой, кронпринц Теодор, не міг зрівнятися з ним. Ні лікар Нокс, ні зброєзнавець Хосе не могли досягти такого рівня.

Крім того, кров Ланкастера містила антитіла до вірусу.

Поки, згідно з оригіналом, вір перебуває поруч з Авророю, точно не загине.

Принаймні, так мало бути, якщо вірити роману.

Його увага миттєво перемкнулася з мене на сестру.

— Авроро? Що ти тут робиш у такий час?

— А ти, брате? Чому ти тут?

— Я патрулював, а потім отримав повідомлення про порушення нічної тиші.

Коли погляд Ланкастера впав на зламані ворота та мертву істоту, він прицілився в труп із револьвера.

— Що це, блять, таке?

Аврора зойкнула, усвідомивши, що зовсім забула про химеру, і миттєво відсахнулася, знову вчепившись у мене.

Авроро, Бога заради, та досить уже!

Іден тут. Він поліцейський. Він розбереться з цим.

А мені потрібно кігті рвати, поки обидвоє не зрозуміли, хто я.

Якщо стане відомо, що «рятівниця» Аврори — це Чері Сінклер, у мене будуть неабиякі проблеми.

Я мовчала, намагаючись залишатися в тіні.

Але Аврора, звісно, вирішила, що гори сарай, гори і хата.

— Ця пані врятувала мене! — заявила вона братові.

Очі Ідена вп’ялися в мене.

— Ваших рук справа?

Він кинув поглядом у бік мертвої химери.

Я просто мовчки кивнула.

— Дякую, що врятували мою сестру, — сказав він офіційним тоном. — Я хотів би віддячити вам. Чи можу я побачити ваше обличчя—

Раптом Аврора заверещала.

Труп чудовиська сіпнувся в останньому посмертному спазмі.

Іден миттєво обійняв Аврору, захищаючи її, й підняв пістолет.

— Назад!

БАХ!

Постріл розітнув нічну тишу.

Вогні спалахнули у вікнах будинків.

Химера більше не рухалася.

Іден присів, щоб оглянути його тіло.

Це мій шанс!

Я різко висмикнула руку з хватки Аврори й кинулася тікати.

Жодних згадок про мене в газетах!

— Чекайте! Куди ви?! Рятівнице!

О, будь ласка, тільки не це.

Вона звучала так, ніби була принцом, що кричав «Попелюшко, зупинися!»

— Скажіть хоча б своє ім’я!

Нізащо.

Я вже думала, що відірвалася, як раптом почула за спиною швидкі кроки.

Іден гнався за мною.

— Що за… — Пришвидшила крок. — Досить за мною бігти!

У відповідь він дмухнув у свищик.

Що?!

Гучний звук збудив ще більше мешканців.

— Ану стій! — скомандував він.

Нізащо.

Я кинулася вперед.

Але Іден скорочував відстань.

Думай, Чері, думай!

Я стрибнула через паркан і зникла в тіні провулку.

Його голос долинув до мене, спокійний, не збитий і зовсім не втомлений:

— Я ж сказав: стояти.

Я затамувала подих, ховаючись під сходами напівпідвального будинку.

Кроки наближалися.

Притиснулася до стіни.

Темрява навколо згущалася.

Поволі я підвела голову, тяжко дихаючи. Очі Ідена зустрілися з моїми.

— Хотів би дізнатися, пані, чому ви тікаєте, — спокійно промовив Ланкастер.

Я заверещала з усіх сил, а він тієї ж миті схопився за мій плащ.

Курва, трясця твоїй матері! Чому мені завжди так не щастить?!