Про переродження у роман, світ якого мав зникнути (4)

Щоб убити монстра, потрібно цілити в голову.

Згідно з романом, люди, яких кусали химери, також підпадали під вплив інфекції та ставали такими ж потворами. Однак, чудовиська різнилися між собою деякими особливостями. Деякі з перетворенням ставали надшвидкими, деякі успадковували надлюдську силу. Ці видозміни залежали від того, у чому химери за життя були найбільш вправними.

Однак, навіть у таких створінь є слабке місце, — нагадала я собі.

У всіх заражених надзвичайно гострий слух, але поганий зір, завдяки чому їх можна  заманити гучними звуками. А найголовніше, вони бояться вогню.

Натхненна побаченим у фільмах, я схопила пляшку вина, наповнила її газом, вчепила всередину шматок тканини й щільно закупорила. Вийшов імпровізований коктейль Молотова.

Основну зброю, сокиру, я закріпила в піхвах за спиною, сховавши під широким плащем.

Кину коктейль Молотова, щоб дезорієнтувати, а потім доб’ю сокирою. Відмінний план.

У цей момент я помітила вдалині жіночу фігуру й затамувала подих.

Незнайомка була закутана в плащ і знервовано озиралася навколо — виглядала не менш підозріло, ніж я сама.

Це Аврора?

У романі Аврора прийшла на вулицю Нотюн 61, через анонімний лист, який, якщо я правильно пам’ятаю, говорив: «Прийди на Нотюн 61, і я розповім тобі правду про твоє народження».

Аврора Ланкастер, головна героїня, втратила пам’ять у п’ятнадцять років, після чого її вдочерив пан Ланкастер. І навіть не зважаючи на тепло і любов, подаровані братом Іденом та герцогом, панна не могла втамувати цікавості про своє походження.

Яке кліше.

На жаль, оскільки роман так і не був завершений, таємниця її народження, як і особистість автора листа, залишилися нерозкритими.

— Ах!

Тихий зойк повернув мене до реальності.

Дівчина спіткнулася й ледь не впала обличчям на бруківку, але в останній момент змогла втримати рівновагу.

Вона швидко озирнулася, перевіряючи, чи хтось бачив той дурненький момент.

Трішки незграбна, га? Як мило.

Ймовірно, це справді Аврора, бо від воріт маєтку йти не спішила.

Паршиве передчуття.

Як головна героїня, вона не повинна загинути або отримати серйозні травми, але хто знає? Тут же ось-ось з’явиться химера.

Після невеличких вагань, я таки прийняла рішення. Варто було прослизнути всередину раніше за панночку.

Адже саме там має бути Ельпін.

Я пройшла вбік, сховавшись у вузькому провулку, щоб не трапитися Аврорі на очі.

Стіна навколо маєтку була не надто високою, а сам будинок, що потопав у темряві, не мав жодних ознак життя.

Я обережно поклала коктейль Молотова до сумки, перевірила, чи добре закріпила її, а потім одним рухом перестрибнула через стіну, м’яко приземлившись у саду.

Жодна пляшка не розбилася.

Але тиша, що панувала навколо, змусила мене напружитися.

Темний маєток виглядав покинутим, наче тут ніхто не жив уже багато років.

Ні. Не можна робити поспішних висновків.

У романі заражені люди провели тут кілька днів, намагаючись вижити.

Як вони заразилися?

Цього так і не пояснили.

Що це за халтурний сюжет, у якому стільки прогалин є?!

Я стримала спалах обурення й ще раз оглянула околиці.

Химера, що була всередині, імовірно, кілька днів не їла й достобіса хотіла чимось поласувати.

Треба бути напоготові.

Я взяла в одну руку коктейль Молотова, а іншою приготувалася витягати запальничку.

У цьому світі, хоч він і нагадував Європу XIX століття, вже тривав певний промисловий розвиток.

Бо жити в реальності, де є зомбі, але немає зброї? Це було б просто смішно.

Безглузді думки допомагали втамувати неспокій, поки я обережно просувалася вперед.

Парадні двері маєтку були трохи прочинені. Усередині височився вестибюль і сходи, що вели на другий поверх.

Я підійшла ближче, роздумуючи, де саме шукати трави.

Раптом біля моїх ніг із м’яким стуком впала маленька коробочка.

На її поверхні була ілюстрація дивної рослини, схожої, якогось чорта, на комаху.

Трава Ельпін.

Звідки вона взялася?!

Я швидко схопила коробочку й поклала в сумку.

Піднявши голову, я раптом зустрілася поглядом із чоловіком, що стояв у темному коридорі на другому поверсі.

Його очі широко розкрилися від жаху.

Що за чортівня?!

— П-почекайте! Почекайте! — заволав він і кинувся вниз по сходах.

Але на півдорозі підвернув ногу й покотився вниз, поки не впав у купу мотлоху прямо переді мною.

— Допоможіть! Будь ласка, врятуйте мене!

Якого милого?!

Чоловік швидко підвівся.

Його нога була вивихнута, але слідів укусів чи крові не було.

Я стала перед ним, готуючись кинути запалену пляшку.

Раптом маєток дригнувся, ніби його щось стряснуло.

Я озирнулася в пошуках загрози.

Десь згори на підлогу впала густа зелена крапля.

Чорт.

Я повільно підняла голову.

Зі стелі на мене лупали три величезні ока.

З люстри звисало потворне створіння — довгі кінцівки, як у павука, опухле тіло, наче залите водою, а голова вдвічі більша за людську.

З двох щелеп капала густа зелена слина.

Огидно.

З такими чудовиськами мені доведеться зіткнутися, коли світу настане кінець?

Я завмерла. Серце калатало, сигналізуючи тікати, але тіло відмовлялося рухатися.

Химера теж не поспішала атакувати, лише видавала пронизливе шипіння.

Я стиснула коктейль Молотова й прошепотіла чоловікові:

— Тебе вкусили?

— Я-я… ні, я не…

— Так чи ні? Тебе вкусили?

— Ні! Коли я прийшов, чудовисько вже було зв’язане в кімнаті. Я шукав сестру, але знайшов тільки… це.

Монстр сіпнувся.

Я запалила гніт.

Коли істота, як і очікувалося, кинулася вниз, я жбурнула пляшку.

Полум’я миттєво охопило її тіло.

Я схопила сокиру й кинулася до химери, але вона, звиваючись, з вересками потупотіла надвір.

— Чорт! Вона біжить до Аврори!

Я замахнулася й розрубала чудовисько навпіл

Аврора скрикнула, падаючи на коліна.

От халепа.