Про переродження у роман, світ якого мав зникнути (3)

— Панночко… — обережно почав Гаррісон. — Це що, друга стадія підліткового віку?

— Хочеш, аби я показала, як виглядає справжній підлітковий бунт?

— Перепрошую. Першого мені й так по горло вистачило.

І справді, Чері Сінклер у свої юні роки була зовсім некерованою.

Наскільки все було погано?

Одного разу вона вирішила побунтувати проти батьків… викравши одну з родинних яхт і перетнувши океан, щоб утекти на інший континент. Сміливість аж зашкалює, правда?

Батьки та Гаррісон тоді добряче намучилися, намагаючись знайти панночку.

Я, звісно, трохи вміла керувати яхтою, але самостійно перепливти океан? Це було справжнє божевілля. На щастя, під час пошукової кампанії, погода залишалася спокійною. Здавалося, навіть небесам було шкода моїх батьків.

Озираючись назад, я розуміла, наскільки безнадійною була тоді. Не дивно, що Гаррісон часом дивився на мене як на несповна розуму. Проте я не збиралася здаватися.

— Гаррісоне.

— Нехай… Ми давно нікуди не виїжджали разом. Можемо вважати це поїздкою. Але, — він суворо подивився на мене саме в той момент, коли я почала радіти його згоді, — доведеться трохи зачекати. Мені потрібно кілька днів, щоб знайти зброю, про яку ти просила, і владнати деякі термінові справи.

Я трохи похнюпилася, але що поробиш. Головне, що він пообіцяв приїхати. Якщо він встигне до Брунеля до кінця двадцять одного дня, все буде гаразд.

— Добре, Гаррісоне. Я чекатиму на тебе в Брюнелі. Але приїжджай швидше. Так швидко, як тільки зможеш.

— Зрозумів, панночко. Приїду, щойно звільнюся.

Ціль була підкорена, тож я перейшла до виконання наступного пункту: зняти гроші з банку.

Столичний центральний банк

До кінця дня я збиралася взяти всі можливі кредити.

Хоча спадок магнатерії Сінклер належав мені, я все ще не досягла повноліття, тож не мала доступу до заморожених коштів. Те, завдяки чому я жила на широку лапу, — це щомісячні дивіденди від сімейного бізнесу.

Але зараз мені була потрібна значно більша сума.

Правда полягала в тому, що ці кошти також використовувалися для фінансування інших сімейних справ. Якщо я просто заберу всі гроші, Гаррісон і слуги в маєтку не протримаються й місяця.

Так, у мене були інші активи — нерухомість, акції, підприємства, але на їхній продаж пішло б надто багато часу. А мені потрібна була готівка. Та ще й негайно.

Кредит був єдиним виходом.

Банкір Мортон подивився на мене так, наче я зморозила повну нісенітницю.

— Панно Сінклер, ви хочете взяти кредит? Напевно, я недочув.

Я відповіла йому яскравою, веселою усмішкою.

— Ви все почули правильно. Саме за цим я сюди й прийшла.

— Ви справді маєте намір взяти кредит на сто мільйонів золотих? — перепитав він, досі не вірячи своїм вухам.

Я кивнула без вагань.

Цієї суми було б більш ніж достатньо, щоб підготуватися до кінця світу.

Чесно кажучи, я не була впевнена, що зможу витратити всі ці гроші за три тижні, що залишилися, але хто знає, які ще сюрпризи чекають попереду? Краще зібрати якомога більше ресурсів, поки є можливість.

І коли ще в житті випаде шанс взяти кредит на сто мільйонів?!

— Так, — підтвердила я.

Мортон, усе ще ошелешений, подав мені документи.

— Це стандартне питання, яке ми ставимо всім клієнтам, але… для чого вам ці гроші?

— Для підготовки до апокаліпсису.

— Вам потрібна допомога?

— Вибачте?

— Якщо вам хтось погрожує, я можу непомітно зв’язатися з паном Ґовардом від вашого імені…

Я й не очікувала, що він мені повірить. Але його турбота… ледь не викликала в мене сльози.

— Ні, ні, справа не в цьому, — швидко забурмотіла я у спробах заспокоїти чоловіка.

— Ах, тоді… це для казино? Ви, звісно, казали, що на кону стоять кілька алмазних копалень…

— Мортоне, це був жарт.

До недавнього часу я справді керувала казино, що здавалося цілком відповідною розвагою для розпещеної спадкоємиці магнатерії. Люди засуджували мене за це, а потім самі ж билися за місце за столами.

Прибуток і потік інформації були колосальними.

Схоже, Мортон подумав, що через розширення мережі казино мені знадобилися грошенята.

— Я вже давно туди не заглядала. Скоро збираюся передати його в інші руки, — повідомила я. — І чому ви ставите стільки запитань? Це схоже на допит. Чи ви сумніваєтеся у фінансових можливостях родини Сінклерів?

Мортон зблід, витер піт з чола хустинкою й поспішив відповісти:

— Вибачте, панно Сінклер. Просто несподівано, що спадкоємиця магнатерії бере такий великий кредит.

Якби я могла дістатися до свого спадку прямо зараз, то не робила б цього!

Але, звісно, він не знав про такі обмеження.

— Ці кошти потрібні мені терміново для закордонного бізнес-проєкту, — пояснила я. — Як вам відомо, у нас багато активних філій, через які всі вільні кошти вже задіяні.

Нарешті Мортон заспокоївся. Він кивнув і швидко оформив усе необхідне.

За якийсь час переді мною вже лежали величезні мішки, набиті пачками банкнот.

Хай живе готівка! Хай живе багатство! Грошики, мої любі грошики! Грошеня-я-ятка!

Щоправда, коли країні гайки, банкнотами хоч дупу підтирати можна буде.

Значить, треба витратити їх якнайшвидше.

Час купувати припаси для виживання.

Якщо зможу протриматись у прихистку до того, як головні герої винайдуть антидот, виживу.

Ноги в руки, Чері, ти впораєшся!

Коли я вже збиралася йти, погляд упав на газету, яку читав Мортон.

«Інцидент з монстром на вулиці Нотюн 61! З’явилося більше свідків?! Поліція Бентона закриває справу на основі відсутності доказів.»

По моїй спині пробіг холод.

Це початок кінця.

Уночі я маю вирушити на вулицю Нотюн 61.

Якщо цей світ хоче мене зламати, то нехай спробує. Я боротимуся.