Про переродження у роман, світ якого мав зникнути (2)

Якщо спогади про минуле життя мали повернутися, то чому не раніше, ще до початку катастрофи? Вірус уже повільно, але невблаганно поширювався країною.

Навіть якщо я розповім комусь про це, чи повірять мені? Звісно, люди звертали на мене увагу, але ж не в позитивному ключі. Чи змогла б я змусити їх повірити в мої слова? Якби схильність до довіри вимірювалася б числах, показники моєї були б на нулі. Я ж була лише черговим приводом для пліток, а не людиною, яку сприймають як надійне джерело інформації.

Навіть я сама собі не повірила б.

Срака ґудзиця. Раз уже все так склалося, єдиний спосіб урятувати власне життя — діяти.

Не можна просто лежнем лежати весь день!

Мені потрібен прихисток, місце, де я могла б сховатися від чудовиськ, які з’являться після кінця світу. Хоча роман так і не був завершений, я знала достатньо, щоб підготуватися й уникнути небезпеки.

Але головне, в мене була перевага — багатство.

Кажуть, що за гроші не можна купити час, але брехня це все для тих, хто може собі  дозволити пів світу скупити. Я могла просто закидати проблему грошима, економлячи дорогоцінний час.

Добре, то розпочнімо.

Я маю спогади з минулого життя. Впораюся!

Як тільки рішення було прийнято, я негайно вирушила до Гаррісона, адвоката нашої сім’ї.

Юридична контора маєтку Сінклерів

Гаррісон був старший за мене років на десять і давно став для мене чимось на кшталт старшого брата. Офіційно він був нашим сімейним адвокатом, але фактично — агентом і радником у всіх справах Сінклерів.

— Що ви маєте на увазі під «зброєю»? — спокійно запитав він, граційно сьорбаючи чай.

Зачесане каштанове волосся та теплі зелені очі робили його напрочуд привабливим, але на обличчі зараз виднілося щире нерозуміння. Він трохи посунув окуляри, що сповзли з перенісся.

— Навіщо вам броя знадобилася?

— Для самозахисту.

Гаррісон уважно подивився на мене, після чого на його обличчі з’явилася знайома легка посмішка.

Погані новини.

Ця посмішка ніколи не віщувала нічого доброго.

— Будете люб’язні пояснити? Що саме ви збираєтеся з нею робити?

Його тон був солодким, наче він заспокоював дитину. Мовби запитував: В яке болотце влізла цього разу?

Курва, а з ним таке не прокатить.

Я не могла розв’язати цю проблему самотужки. Щоб дістати зброю, та ще й у великій кількості, потрібна була допомога Гаррісона. Якщо я спробую зробити це сама, то приверну зайву увагу. А ось він був майстром у вирішенні таких справ непомітно.

Я вже знала, що аргумент про самозахист його не переконає.

Я зустріла його погляд і вклала всю щирість всесвіту в наступні слова.

— Хочу декого застрелити.

Гаррісон завмер з чашкою в руці, яка вже була на пів дорозі до його вуст.

Я ж залишалася абсолютно впевненою.

Це була чиста правда.

Я справді хотіла стріляти.

По чудовиськах, які загрожуватимуть моєму життю.

Це було аж надто щиро, хіба ні?

Він повільно поставив чашку й зосередився на мені. Відблиск на лінзах окулярів приховав його очі, але голос став холодним, мов лід.

— Хто цей покидьок?

Це вирішальний момент.

Гаррісон був надміру захисним і точно почав би розслідувати все до дрібниць.

Я витягла хустинку й зробила вигляд, що витираю сльози. На обличчі застиг найтрагічніший вираз, який лише можна було скорчити.

— Я… Я не можу розповісти…

Ох, ідеально!

Після цього він точно не стане розпитувати. Напевно, приставить когось слідкувати за мною, але це не проблема. Головне — підготовка до апокаліпсису.

Часу залишалося вкрай мало!

Гаррісон мовчав. По його обличчю було видно, що в голові він уже складає список можливих «підозрюваних».

Нарешті він промовив:

— Гаразд. Яка саме зброя потрібна? Я також знайду інструктора, який навчить вас користуватися нею.

— Мечі, арбалети, сокири. Все, що тільки можливо. Але, Гаррісоне, я не потребую інструктора—

— Панночко, я наполягаю.

Тон його голосу не залишав місця для заперечень.

Чорт.

Залишився лише двадцять один день до кінця світу, тож навряд чи я взагалі встигну зустріти цього інструктора. Але навчання не завадило б.

Я неохоче кивнула.

— Гаразд. Але подбай, щоб зброї було багато. Додаткові комплекти теж. Я хочу зробити все як слід. Планую створити справжню зброярню. Сам знаєш, сяк-так робити не люблю.

Гаррісон, звиклий до моїх примх, просто кивнув.

Але його очі немов говорили: Що ти задумала цього разу?

— Де саме ви плануєте будувати зброярню?

— У містечку Брюнель.

— Брюнель?..

Він нахилився вперед, на обличчі з’явилася цікавість.

Чому мармизка Гаррісона така дивна?

Я зберігала спокій.

— Воно недалеко від столиці. Поглянь на мапу.

Гаррісон підвівся, витягнув мапу з шухляди й розгорнув її на столику. Потім намацав пальцем надпис. Брюнель — крихітне містечко на південному сході від столиці.

— …Чому саме ця місцина, панночко?

Брюнель — настільки мале містечко, що там навіть залізничної станції нема. Здивування й недовіра Гаррісона були доволі зрозумілими.

Але я точно знала, чому обрала саме це місце.

Воно згадувалось у КВПС.

"Ванілла вижила шість місяців в ізольованому маєтку в Брунелі.
Вона описувала його як надзвичайне місце, ідеальне для виживання."
— "Кохання в приреченому світі"

Я мала протриматися всього два роки, поки Аврора не знайде вченого й не створить ліки.

Чи повірить мені Гаррісон, якщо я розповім усе як є?

Я вирішила ризикнути.

— Гаррісоне, світ ось-ось загине. Я їду до Брюнелю для того, щоб підготуватися до настання апокаліпсису. Незабаром невідомий вірус пошириться країною, через який люди почнуть перетворюватися на химер…

З його виразу обличчя я одразу все зрозуміла.

— …Може, панночці варто поновити прийом ліків?