Як побудувати ідеальний прихисток? Просто витрачай гроші (8)

Поки я стояла на даху, допомагаючи майструвати катапульту, виразно відчувала, як Іден Ланкастер знизу свердлить мене поглядом.

Підозріло чи ні – іншого вибору немає.

Коли я тільки-но прибула до Брюнелю, то планувала перетворити цей маєток на таємний притулок. Але зважаючи на те, що відбувалося, настав час відмовитися від секретності. Апокаліпсис був не за горами. Приготуватися важливіше за те, щоб лишатися непомітною.

Стоячи на даху, я підняла театральний бінокль і обвела поглядом околиці.

«Монстри можуть з’явитися і тут…»

У романі згадувалося, що незадовго до кінця світу вони почали хаотично з’являтися в різних містах. Тож, хоч я й готувалася до майбутньої катастрофи, розслаблятися не варто.

Поки що все ніби йшло за планом.

Але варто перевіряти регулярно.

Кинувши погляд на робітника, що зводив катапульту, я злізла вниз. Ремонт стін, на перший погляд, був завершений лише наполовину.

«Мабуть, доведеться найняти ще одного підрядника».

Час мав значення. Чим швидше я закінчу приготування, тим краще.

— Що ви, власне, плануєте зробити з цим маєтком? — Іден підійшов, перекинувши сокиру через плече. Він витер піт з підборіддя тильною стороною долоні й уважно на мене подивився. — З кожним днем ви все більше інтригуєте мене.

— Я ж казала, це мій особиста дача.

Він поглянув на мене так, ніби навіть не знав, з чого саме почати спростовувати цю маячню.

Його очі ковзнули по моєму одягу: комбінезон, високі чоботи, солом’яний капелюх – справжня фермерка.

— Ви точно Чері Сінклер? А то жодної схожості з тією, про кого пишуть у газетах.

Він потер підборіддя.

Іден мав рацію. Колишня Чері не доторкнулася б до цього вбрання навіть кінчиком палиці. Вона була королевою світських заходів і вражала навіть найвибагливіших аристократів своєю розкішшю.

— Мені це теж не подобається це вбрання, — зітхнула я. — Воно ж зовсім не миле.

— Вас ніхто не змушує. Самі ж дієте всупереч собі.

Точно. Я сама це обрала.

Я важко видихнула, і поки ми продовжували це беззмістовне перетягування каната, Іден раптом схопив мене за руку й різко притягнув до себе, граційним рухом відхиляючи нас убік.

Гуп!

Просто перед нами з даху впала купа будматеріалів, розлетівшись на друзки.

Ого. Неймовірно швидка реакція.

Я ще не встигла перевести дух у його обіймах, як блідий, мов смерть, робітник визирнув через край даху й закричав:

— О, Господи! Вибачте! Ви цілі?!

— Ви! Ви нас мало не вбили!

Іден кинув на мене короткий погляд, стримав лайку, а потім зловісно звів очі догори. Він мовчки вказав на свої очі, а потім різко тицьнув пальцем у бік робітника – мовляв, слідкуй, що робиш.

Я не могла не помітити, що в спілкуванні зі мною Іден завжди був значно спокійнішим. Скоріш за все, він просто стримувався, бо хотів чогось – наприклад, бруду на сім’ю Сінклерів вивалити.

— П-перепрошую! Мені дуже ш-шкода!

Робітник безперестанку вклонявся, збліднувши ще більше.

Після кількох жорстких слів на його адресу Іден повернувся до мене.

— Дякую.

— Все гаразд. Ніхто не постраждав.

Він машинально скуйовдив мені волосся й повернувся до роботи.

Я завмерла, проводжаючи його поглядом, а потім струснула головою.

«Що це тільки-но було?»

Я провела рукою по волоссю, ніби хотіла стерти відчуття його пальців, і нахилила голову набік.

Його доброзичливість… надто вже підозріла.

Іден міг бути вибірково ввічливим, але це… це було дивно.

Знизавши плечима, я взяла мотику й вирушила до городу. Вчора я вже виполола бур’ян, тож сьогодні залишалося лише розпушити землю.

Я нахилилася, щоб почати, коли раптом почувся чужий голос:

— Ха-ха! Ланкастер, що ти там колупаєшся? Лісорубом підробляєш?

Я підняла голову й побачила Нокса, що стояв на стежці й заливався сміхом.

Якщо Іден був суворим і жорстким, то Нокс – тим, хто доводив до сказу.

«Іден цього точно крізь вуха не пропустить…»

Трісь!

Як і слід було очікувати, він пожбурив сокиру, і лезо ввігналося в землю прямо перед ногами Нокса.

Той миттю зблід, але спробував зберегти посмішку, відступаючи назад.

— Я ж казав не вештатися під носом.

Іденові слова аж кипіли злістю.

Нокс підняв руки, показуючи, що не збирається далі дуркувати.

— Я тут за запрошенням панни Сінклер.

Обидва чоловіки перевели на мене погляд.

Зітхнувши, я кивнула.

— Пан Рудифошьо пообіцяв допомогти ловити комах.

— Я?

— Комах?!

Перше запитання прозвучало від Нокса, друге – від Ідена.

— Ви це всерйоз казали?! — Нокс спантеличено похитав головою. — Я думав, це жарт.

— Якщо не хочете, можете йти.

— Кинути панночку в біді напризволяще? Та наловлю я.

Я звузила очі, дивлячись, як він береться за справу. Вигляд елегантного Нокса, що нишпорив у городі в пошуках шкідників, був надто сюрреалістичним.

Він, як і Іден, хотів спостерігати за мною.

Тільки їхні мотиви відрізнялися.

Один відкрито підозрював, а інший грався в дружелюбність.

Поглянувши на двох чоловіків – одного з сокирою, іншого з банкою для комах – я похитала головою.

«Ну, з таємного прихистку нічого не вийшло. Втім, це навіть… заспокоює».

Я вирішила діяти по-своєму, а не дотримуватися сюжету.

— Як довго ви залишатиметеся в Брюнелі, пане Рудифошьо?

— Чому питаєте, раптом зацікавились у мені?

— Так.

А особливо у твоїх здібностях.

Звичайно, другу частину я змовчала.

Нокс глянув на мене здивовано, трохи почервонівши.

Якщо я збиралася ним скористатися, то спершу мала зрозуміти, як зробити це максимально ефективно.

— Я ще не визначився з датою повернення. Планую не поспішати та відпочити. Останнім часом я працював надто багато.

Я кинула погляд на скляну банку в його руках, де корчилася багатоніжка.

Для людини, що приїхала відпочити, він працював дивовижно завзято. Але якщо це був його спосіб розслабитися, то хто я така, щоб сперечатися?

— Заздалегідь дякую.

Королівство Ґрейден. Кабінет кронпринца.

Кронпринц Теодор відклав документи та здивовано підвів погляд, слухаючи доповідь свого секретаря, Ельдерсона.

— Де, кажеш, зараз перебувають Іден і Нокс?

— Обидва вирушили до містечка Брюнель.

— До Брюнелю? Обидва? — Теодор недовірливо зіщурився.

Ельдерсон ствердно кивнув.

Теодор, Іден та Нокс навчалися разом у Королівській академії.

Хоча Теодор завжди мав напружені стосунки з герцогом Ланкастером, батьком Ідена, що славився своїми інтригами, самого Ідена він щиро поважав. На відміну від свого батька, той був чесною людиною. Насправді, можливо, навіть найчеснішою серед усіх, кого знав Теодор.

І ось тепер, після кількох днів без жодних новин, він раптом дізнається, що Іден і Нокс перебувають у Брюнелі. Разом. Незважаючи на їхню, м’яко кажучи, не надто дружні стосунки?

— Що вони там роблять?

— Сер Іден був переведений на службу до місцевого відділку поліції.

— Переведений? До якогось провінційного містечка? Безглуздя. Тут щось не чисто.

Теодор звузив очі.

— Розізнай-но краще.

— Так, Ваша Високосте.

— А Нокс?

— Я також розпочну розслідування.

Теодор повільно поклав документи на стіл і втупився в Ельдерсона з таким виразом, ніби серйозно сумнівався в його компетентності.

— Ти хоч сам розумієш, що приходиш до мене з доповіддю, не маючи жодної інформації?

Помітивши, що невдоволення кронпринца зростає, Ельдерсон миттєво зблід і покірно опустив голову. Теодор лише зітхнув і знову похитав головою.

— Бездара…

Його погляд випадково зачепився за свіжий випуск газети на столі.

[Чері Сінклер не з’являється на публіці п’ятий день поспіль… Адвокат Гаррісон Ґовард запевняє громадськість: “Вона у безпеці”]

Він узяв газету в руки.

— Послухай, я розумію, що Сінклери мають неабияку вагу, але як ця жінка щоразу опиняється на першій шпальті, навіть нічого не роблячи? Як так виходить, що її згадують частіше, ніж мене, кронпринца?!

Ельдерсон ковзнув поглядом по статті й пробурмотів:

— Панна Чері Сінклер зараз є найяскравішою зіркою світського життя.

— Відколи це?

— Приблизно рік, Ваша Високосте. Вже немалий час.

Теодор стиснув газету трохи сильніше, підозріло вдивляючись у рядки. Його брови ледь помітно смикнулися від здивування.