Як побудувати ідеальний прихисток? Просто витрачай гроші (6)

Слова Нокса звучали так дивно, що мене пройняло дрижаками.

Хвилиночку… Цей чоловік часом не збоченець?

Я миттєво зробила два кроки назад.

Нокс голосно розсміявся.

— Жартую, просто жартую.

— Справді? Це мало бути смішно? А ви ще той дивак.

Я ще трохи відступила, залишаючись напоготові.

Він небезпечний. Але не через жарт.

Нокс випромінював справді лякаючу ауру.

— То яка справжня причина? Чи відповісте тепер?

Він не відступав.

— Хобі.

— Що?

— У мене є лише купа грошей, якої збутись аж ніяк не вийде, тож я вирішила знайти собі цікаве заняття.

Навіть я була вражена тим, наскільки переконливо це прозвучало.

Нокс захоплено кліпнув очима, а потім плеснув у долоні, ледь не розсміявшись.

— Вражаюче.

— Тьху, оце реакція. А я гадала, аристократи вихваляння грошима чути не люблять.

— Я не такий, як інші. Для мене важливіша індивідуальність, а не формальності. Терпіти не можу нудних людей.

— Ну, щиро за вас рада.

— І це все?

У цей момент з лівого крила будинку вийшов Іден.

— Про що ви двоє говорите?

Схоже, поки я розмовляла з Ноксом, Іден встиг оглянути будинок.

— Я проводила екскурсію. Ходімо далі, покажу вам іншу частину маєтку.

Ми перейшли у банкетну залу, де я посадила їх за стіл і подала чай.

Іден і Нокс з якимось дивним інтересом спостерігали, як я його заварюю, але майстерно робила вигляд, що не помічаю.

Я повернулася до Нокса:

— Отже? Що саме ви хотіли мені сказати?

— Відверто кажучи, волів би поговорити наодинці.

Іден миттєво насупився.

— Що? Наодинці? Це підозріло. Ви двоє знайомі? Навіщо вам залишатися з нею сам на сам? Це дивно.

Я вирішила втрутитися, перш ніж він продовжив:

— Я ж і з вами не особливо знаюся, Ідене. Виходить, ще дивніше, що я пустила у свій будинок двох незнайомців.

— Я поліцейський!

— І що?

Іден замовк, ніби сам зрозумів, що це слабкий аргумент.

Нокс спокійно відкинувся у кріслі, схрестив ноги й посміхнувся.

— Я, чесно кажучи, Ланкастера зовсім не зношу. Тому буду вдячний, якщо ви, панно, витурите його з дому.

— Взаємно, виблядку. Тому я й не піду.

Вони обмінялися вбивчими поглядами.

Навіщо я їх обох сюди привела?

Я гірко пошкодувала про своє рішення.

У оригіналі Нокс та Іден теж терпіти один одного не могли.

Все почалося ще під час навчання у Рубрідж-Бентонському коледжі.

Нокс, молодший син маркізату Рудифошьо, завжди провокував Ідена, а Іден, занадто чесний і прямолінійний, завжди піддавався.

Обидва народилися в знатних родинах, але Іден завжди був надто грубим і не зважав на свій статус, що, безперечно, дратувало Нокса.

Поки я згадувала всі ці деталі, їхня суперечка розпалювалася ще більше.

Я зітхнула.

— Годі. Це ні до чого не призведе. Я поговорю з паном Рудифошьо наодинці. Ідене, побачимося завтра.

— Але панно Чері—

— Перепрошую, пане робітнику. Дякую, що завітали, але все, па-па, час іти.

Іден звузив очі, переводячи погляд з мене на Нокса.

Але не маючи вагомої причини залишитися, зітхнувши, він поправив кашкет і встав.

Нокс помахав йому рукою.

— Па.

— До завтра, панно Чері. Будьте обережні.

Іден не звернув уваги на Нокса, кинувши прощальний погляд лише мені, і вийшов.

Я дочекалася, поки він перейде сад і зникне за воротами, а потім озирнулася на Нокса.

— Тепер задоволені?

— Надзвичайно вдячний, панно.

Його голос звучав занадто м’яко, а усмішка була надто безтурботною.

Я відкинулася в кріслі й зітхнула.

Цей день здавався нескінченно довгим.

Коли я запалила олійні лампи у залі, сонце вже сіло, і маєток огорнула темрява.

Я повернулася до столу, звідки Нокс мовчки спостерігав за мною весь цей час.

Нарешті він запитав:

— Що ви знаєте про ельпін?

Я завмерла.

Хоча… Це не й не дивне питання, насправді.

Саме через цю рослину ми сьогодні й зустрілися.

Але чого він домагався?

— Чесно? Майже нічого. Я просто знайшла їх на вулиці.

Я відповіла неоднозначно, не знаючи, куди заведе ця розмова.

Нокс переплів пальці, сперся підборіддям на руки і втупився у мене.

Його погляд був ледачий, але водночас хижий, немов змія, що спостерігає за мишею.

Але коли наші очі зустрілися, вираз обличчя Нокса миттєво перемінився — тепер він виглядав майже безневинно, немов цуценя.

Його сміх луною прокотився по всьому банкетному залу.

І чомусь від цього по моїй спині пробігли мурашки.