Як побудувати ідеальний прихисток? Просто витрачай гроші (4)

"Чи знає про це Гаррісон?"

Нокс, по суті, був йому родичем.

Гаррісон одружився з донькою з родини Рудифошьо, але згодом пані відійшла у той світ. Її молодшим братом був ніхто інший, як Нокс. Тобто, Гаррісону пан Рудифошьо звався швагром.

Уґх, та котися воно куди подалі…

Я була достатньо зайнята будівництвом укриття, щоб пережити апокаліпсис. Вплутуватися ще й у справи головних героїв роману? І так справ, хоч сракою жуй.

Зараз усі мої зусилля були спрямовані на виживання.

— Ви впевнені, що це звичайні трави? Добре перевірили? — Іден уп’яте поставив те саме запитання, ніби не міг змиритися з відповіддю.

— Так. Досить уже.

Я похитала головою і втомлено прихилилася до столу, поглядаючи, як Іден та Нокс щось обговорювали.

— То що це за трава?

— Це ельпін. Досить рідкісна лікарська рослина, але не якась небачена. Використовується для відновлення сил. Чесно кажучи, не очікував побачити її тут. Доволі цікаво.

Нокс усміхнувся, спостерігаючи, як обличчя Ідена кривиться від незадоволення. В його погляді блищав насмішкуватий вогник.

Звичайна лікарська рослина? А виглядає зовсім не так.

Ельпін більше нагадував сороконіжку, що змушувало сумніватися в його цілющих властивостях. Досі дивувалася їм.

Але найбільше зачепили слова Нокса: «Не очікував побачити її тут».

Я нахилила голову, замислившись, коли раптом відчула на собі безліч пронизливих поглядів.

Що за?..

Обернувшись, я помітила, як кілька людей поспіхом відвели очі. Хвиля перешептів промайнула натовпом.

Новина про мій арешт явно поширилася швидше навіть за пожежу, враховуючи, що половина Брюнеля збіглася до поліцейської дільниці, щоб подивитися на мене.

Ну, знайоме відчуття... Хоча давно такого не було.

З усмішкою я махнула рукою у відповідь. Дивіться, скільки хочете. Це ж я, Чері Сінклер.

Селяни ніяково посміхнулися, а потім швидко відвернулися, ніби побачили щось заборонене. Ну, певно, вони просто сором’язливі.

Але їхня цікавість швидко перемкнулася на Нокса.

— Кажуть, він дуже відомий лікар.

— Це ж молодший син самого маркіза Рудифошьо! Я ніколи раніше не бачила справжнього аристократа!

Вибачте? — пробурчала я подумки. — А Іден? Він теж аристократ, та ще й вищого рангу, ніж Нокс!

— Мер казав, що він навіть відоміший за якусь там Чері Сінклер. Чи як вона на ім’я має?..

Що?!

Та я ж куди популярніша! Що за дурню вони верзуть?!

Ці плітки аж руки свербіли підправити, але я прикусила язика.

Зітхнувши, я опустила голову на стіл.

Справедливості заради, Нокс і справді був знаменитим лікарем у столиці.

Колись хірургів не надто поважали. Без анестезії операції були жахливими, лікарів сприймали радше як м’ясників.

Але родина Рудифошьо змінила історію медицини, розробивши анестетики, і з того часу лікарі стали елітою країни.

Тож не дивно, що Нокс працював експертом із наркотичних речовин.

Раніше ж кокаїн і схожі препарати використовувалися як знеболювальні, лікарі нерідко експериментували з наркотиками та алкоголем.

Навіть у «Коханні в приреченому світі» Нокс відігравав важливу роль як лікар.

Він рятував людей від перетворення на чудовиськ застосовуючи ампутації, проводив складні операції та навіть допомагав при пологах.

У такій ситуації він би точно став у пригоді...

Якби я запропонувала йому роботу у Халупці, в ролі особистого лікаря, він, мабуть, просто розсміявся б, та ще й пальцем у вусі покрутив. Шкода.

Я вже почала задумливо гризти ніготь, коли Іден закінчив розмову з експертом і підійшов до мене з похмурим виразом обличчя.

Селяни, вловивши зміну атмосфери, один за одним почали виходити з відділку.

Усі, окрім Нокса.

Він залишився, спостерігаючи за нами і посмоктуючи льодяник, немов ми розігрували перед ним якусь виставу.

Чи впізнав він мене?

Будь-хто, хто брав участь у світському житті, без сумніву, впізнав би.

Доведеться стежити, щоб він тримав язик за зубами.

Але спершу я мала розібратися з Іденом.

Я мовчки підвела на нього очі.

Він доволі довго мовчав, дивлячись на мене з якимось дивним поєднанням емоцій.

Нарешті, після нескінченної паузи, Ланкастер відкрив рота:

— Вибачте.

— Що?

Раптом він випрямився і схилився в глибокому, бездоганному поклоні.

— Щиро прошу вибачення, панно Сінклер.

Чекайте… що?!

Не очікувала, що він так швидко визнає свою помилку. Аж застало зненацька.

Але попри це, дивлячись на те, як аристократ схилився в уклоні, у моїй голові промайнула хитренька думка.

Хіба ми не помінялися місцями? Зараз уся влада в моїх руках!

Я недбало відкинулася на стіл, спершись на лікоть.

— І за що ж ви вибачаєтеся?

Іден, котрий явно не очікував такого питання, розгубився.

— Ой-ой. А тепер що, язика проковтнули? Самі ж затягнули мене сюди, звинуватили у контрабанді, не маючи жодного доказу…

Цього разу я не відпущу його так легко.

— Я ж казала, розуміння частенько виникають... Але цього разу це справді було образливо. Ви навіть не перевірили нічого, перш ніж затягти мене сюди!

Іден виглядав виснаженим, але знову вибачився рівним голосом:

— Справді, перепрошую. Мені… соромно.

— Гм. Гаразд, принаймні ви це визнали.

Хоча його підозри нікуди не зникнуть, але, принаймні, Іден більше не ризикуватиме кинути мене за ґрати без причини.

Я примружилася.

— Якщо справді соромно, зробіть мені послугу.

— Що?!

Поки виходили з відділку, нас перервав Нокс, який раптом виступив уперед з яскравою, аж надто сяючою усмішкою.

— Не здається, що ігнорувати мене — надто жорстоко?

Трясця…

Я була так захоплена суперечкою з Іденом, що зовсім забула про Нокса.

Як я могла? Забути про людину, чия присутність відчувалася, наче загострене лезо, яке летить просто над головою?

Мабуть, я занадто зосередилася на хатніх справах Халупки.

Коли я нарешті повернулася до нього, Нокс уже протягнув руку — спокійно, впевнено, наче хижак, що знає: здобич нікуди не дінеться. Його рухи випромінювали бездоганну впевненість того, хто ніколи не зазнавав поразки.

— Радий знайомству, панно Сінклер.

— Навзаєм, пане Рудифошьо. Але було б добре, якби ви зверталися до мене просто Чері. Місцеві жителі не знають мого повного імені.

Я легенько поклала руку в його долоню, і Нокс нечутно нахилився, торкнувшись кісточок губами.

Жест змусив мене згадати грубу, швидку хватку Ідена кількома хвилинами раніше. Ось це — справжні манери, не те що…

— Мені цікаво, як ви тут опинилися, панно, але розпитувати надто багато було б неввічливо. Що ж, Чері…

Я кивнула, звільняючи руку з м’якої, але сильної хватки.

Однак Нокс не зволікав і перейшов одразу до суті:

— У мене є до вас кілька запитань. Не проти приділити мені хвилинку?