Як побудувати ідеальний прихисток? Просто витрачай гроші (3)

О, так, вона справді виглядала як людина, що ніколи не знала труднощів. Немов справжня аристократка.

— Саме так. Я ніколи не бачив такого білосніжного личка.

— Таке біленьке, як кубики цукру, еге ж?

Іден аж здригнувся від цього тупого порівняння. Він розумів, чому всі так часто порівнювали Чері з кубиком цукру, але водночас не міг цього до кінця збагнути.

— Ну, а молодичок наш і сам доволі вродливий, тож вони дуже навіть одне одному підходять.

— Я бачив, як він увивався за нею, наче цуценя-безхатько.

— Не було такого.

Іден насупив брови, чітко показуючи своє невдоволення. Містяни знову обмінялися загадковими поглядами.

Їхні вирази були до бісу дратівливими, але Ланкастер вирішив проігнорувати це й підвівся.

— Куди це ви? — спитав Ганс, власник заїзду, спостерігаючи, як Іден схопив плащ, що лежав на стільці.

— Б’юся об заклад, він зібрався до панянки в маєток, — пробурмотів господар, навіть не чекаючи відповіді від самого Ідена.

— Н-

Іден інстинктивно хотів заперечити, але тут же змовк. Насправді, він і справді планував навідатися до Чері під приводом нагляду.

Очі селян заблищали, коли вони втупилися в нього.

Тьху. Іден клацнув язиком, роздратовано насунув кашкет і буркнув:

— Патрулювати я йду.

Я встановила опудало в одному з кутків саду й відчинила головну браму.

Робітники старанно ремонтували різні частини маєтку.

Учора, після повернення з Кінтне з меблями, я найняла майстрів для ремонту.

І ось сьогодні вони вже старанно працювали на місці.

Звісно, допомогло те, що я запропонувала їм оплату в п’ять разів більшу за звичайну.

Я заплатила половину наперед і пообіцяла решту після завершення роботи за тиждень. Так вони й примчали, не гаючи часу.

Гроші справді найкраща річ у світі! Бути багатійкою – і справді неймовірно!

Я не могла бути вдячнішою за те, що народилася спадкоємицею магнатерії. Підготуватися до апокаліпсису завдяки цьому стало набагато простіше.

За роздумами, я зовсім не помітила, як підійшов один із майстрів, що ремонтували стіни.

— Панянко, ви хотіли, щоб на стінах були встановлені смолоскипи, правильно?

Я кивнула.

— Зробіть стіни набагато вищими, товстішими й міцнішими, ніж зараз. Також встановіть на зовнішній стороні залізні кріплення для смолоскипів. І додайте колючий дріт нагорі.

— Ви хочете, щоб залізні смолоскипи були ззовні?

Майстер кілька разів перепитав, не вірячи своїм вухам. Коли я знову впевнено кивнула, він розгублено почухав потилицю.

Ну, це й справді здавалося дивним.

Але всі конструкції, які я замовила, були ретельно продумані на основі мого аналізу заражених із роману.

Ці створіння бояться спеки, тому я повинна не дати їм наблизитися до стін, підтримуючи вогонь!

Смолоскипи на зовнішніх стінах мали відлякувати химер.

Звісно, я не могла підтримувати вогонь постійно, бо це привертало б увагу, але як тимчасовий захід – саме те, що треба.

Я спостерігала, як робітники зміцнюють стіни, а потім перевірила хід встановлення нової брами.

Кілька працівників опускали на місце масивні кам’яні ворота.

В принципі, за кілька секунд у моїй голові з’явилась думка прозвати їх Кам’яною Брамою.

— Я чула, що в лісі водяться ведмеді та інші дикі тварини. Мені потрібна міцна брама, яка не піддасться навіть ведмедю.

— Це саме те, що ви просили,  — кивнув майстер. — Матеріали непросто було дістати.

Він витер піт із чола.

Не сумніваюся. Саме тому я й платила їм у п’ять разів більше.

— Відчиняти й зачиняти її легко?

— Гм, не зовсім. Це ж кам’яна брама. Особливо цей  засув — самотужки його не підняти. Але він міцний. Якщо зачинити, то ззовні вже ніяк не відкрити.

Робітники завершили встановлення брами. Як і казав майстер, кам’яний засув виглядав навсправжки надійним.

Він був настільки важким, що навіть двом чоловікам доводилося докладати зусиль, аби його зрушити. Але це не було проблемою — я ж бо мала надлюдську силу.

Переконавшись, що з брамою все гаразд, я взялася за садівництво. Цього разу планувала висадити ельпін.

На щастя, у коробці з вулиці Нотюн були не лише самі трави, а й насіння, та ще й вдосталь.

Можливо, десь ельпін росте сам по собі? Непогано було б назбирати ще трохи.

Посадивши трави, я збиралася розширити сад.

Зараз була пізня весна, переддень літа — ідеальна пора для посадки.

Але, стривайте… щоразу, коли я думаю, що все йде добре, щось обов’язково йде шкереберть.

Ні-ні, це ж не про мене! Я не якась там трагічна героїня на кшталт Кім Докчі!

Я похитала головою й поглянула на безлад у саду.

На сьогодні я підготувала для посадки помідори, капусту, цибулю, моркву, картоплю та кріп.

Довгозберігаючих холодильників тут не було, тож доведеться самій вирощувати їжу.

Я вирушила до місцевої крамниці та купила всі можливі садові інструменти — лопати, сапи, міні-плуги, лийки й навіть відповідний одяг для садівництва.

Також, про всяк випадок, придбала дворічний запас насіння.

Повернувшись до Халупки, одразу перевдягнулася в «садову уніформу»: комбінезон, чоботи, солом’яний капелюх і рушник на шиї.

Фу, ненавиджу цей образ.

Але саме тоді сталося дещо…

— Стояти!

Я підняла голову — і побачила перед собою револьвер.

Іден.

— Чері Сінклер, ви заарештовані за контрабанду наркотиків.

…Що?

"Контрабанда наркотиків?"

— Навіть не намагайтеся виправдовуватись. Ці трави та насіння… Це ж наркотики, так?

Іден вказав на розкидані по землі ящики з насінням та пучки ельпіну.

Він дійсно вважав, що будь-які трави, які є у мене, — це заборонені речовини.

Чому всі навколо думають, що я злочинниця?!

— Ха! Я так і знав! Було надто підозріло, що Чері Сінклер оселилася в цій глушині, ховаючись від усього світу.

Іден дивився на мене з відвертою зневагою.

Бачте? Варто тільки подумати, що справи йдуть на краще, і всесвіт тут же дає по писку з ноги.

Прекрасно. Неймовірно. Просто називайте мене Кім Докча Сінклер, чорт забирай.

Через це непорозуміння я просиділа у відділку поліції Брюнеля весь залишок дня.

А ввечері, за наполяганням Ідена, з департаменту поліції Бентона приїхали детектив з боротьби з наркотиками та якийсь експерт із заборонених речовин.

І от тоді проблеми по справжньому почалися.

Я уважно вивчала поглядом цього так званого експерта, що стояв поруч з Іденом та детективом.

Елегантний костюм на ньому зовсім не вписувався у похмурі пейзажі цього провінційного містечка. Його темно-синє волосся було прикрите стильним циліндром — таким, що зазвичай носять джентльмени. Або, точніше кажучи, авантюристи на кшталт Арсена Люпена.

Але найбільше привертали увагу його виразні риси обличчя.

Золотаво-медові очі лукаво поблискували, наче весь цей фарс був для нього лише розвагою.

Якщо забрати льодяник,  він міг би видатися справжнім аристократом.

Нокс Корнелл Рудифошьо.

Я одразу ж упізнала його.

Цей чоловік був одним із другорядних чоловічих персонажів у романі «Кохання в приреченому світі».

Що, чорт забирай, він тут робить?!

Без жодних сумнівів — мене прокляли.

Я всього лише вкрала трохи ельпіну з вулиці Нотюн і втекла до Брюнелю, а тепер персонажі цього роману вже заполоняють це крихітне містечко, ще до того, як світові гаплик настав!

Ось що таке ефект метелика…