Як побудувати ідеальний прихисток? Просто витрачай гроші (2)

— Ви ще не бачили газети, еге ж? — зітхнула Сюзанна. — Останнім часом листоноші або зникають безвісти, або їх знаходять жорстоко вбитими. Світ стає дедалі небезпечнішим. Будьте обережні, особливо вночі, панночко.

"Жорстоко вбитими."

Я заплющила очі, намагаючись опанувати страх. Поки я безпорадно борсалася тут, граючи в киці-миці з Ланкастером, світ нестримно наближався до апокаліпсису.

— Дякую за попередження. І передай Гаррісону ось що: мені потрібно, щоб він сам привіз те, про що домовлялися з ним. А ще, Іден Дункан Ланкастер зараз у Брюнелі. Просто скажи йому, що Іден розслідує цю справу, і Гаррісон усе зрозуміє.

Якщо Іден знайде зброю, все полетить шкереберть.

Залишалося дуже мало часу — я не могла дозволити собі ані зайвих пояснень перед поліцією, ані тим більше ризику опинитися за ґратами.

— Зрозуміла, панно. Я передам.

Я поклала слухавку й повільно видихнула.

"Якби ж Іден просто повернувся до столиці, і всі мої проблеми вирішилися б самі собою!"

Але ж… За романом…

Моторошна думка майнула в голові, та я рішуче її відігнала.

"Я зламаю правила цієї історії й виживу."

Щоб це зробити, треба було підготуватися ще ретельніше.

Я вийшла зі станції та, діставши з кишені записник, переглянула список покупок.

— Наступна зупинка — меблярня.

Що найголовніше при створенні ідеального прихистку?

— Гроші, — без вагань відповіла я сама собі й упевнено попрямувала до меблярні Кінтне.

Брюнельський поліцейський відділок — центр містечка.

Іден сидів за столом, переглядаючи справи, пов’язані з інцидентами в Брюнелі та навколишніх районах.

[Справа про міську легенду Вестмору]

Документи минулого року одразу привернули його увагу. Можливо, тому що Ваніль Едді Лускін раніше згадувала Вестмор.

Ця справа була відомою серед поліцейських. За минулий рік зникло десять людей.

Рівно рік тому надходили повідомлення про крики з покинутого будинку у Вестморі.

Очевидці стверджували, що після людських вересків чули звуки, схожі на тваринні завивання.

Але коли поліція прибувала на місце, будинок виявлявся порожнім — жодних слідів людей чи тварин.

"Схоже на справу з Нотюн, але таки відрізняється"

На Нотюн-стріт було багато свідків, і врешті-решт там справді з’явилося чудовисько.

У Вестморі ж, —  лише чутки.

"Ось чому її так швидко закрили."

Навіть адресу покинутого будинку не записали у звіті.

— От халтурники… Навіть документацію нормально не ведуть! — тихо пробурмотів Іден, клацнувши язиком.

Його думки перервали гучні сміхи з передньої частини відділку.

Він підвів голову.

У залі, немов у кав’ярні, сиділи місцеві мешканці, пили чай і жваво теревенили.

Один із відвідувачів, власник ресторану, заговорив про Чері.

— Дивна вона якась, та дівчина з покинутого будинку.

Продавці з крамниці та книгарні, що прийшли з ним, закивали.

— Постійно щось тягне в той дім.

— Точно! — погодився хтось інший. — Таке враження, ніби вона готується до ув’язнення після скоєння злочину.

— Ой, тільки не кажіть, що вона…

На мить навіть Іден засумнівався.

Чері Сінклер завжди була в центрі уваги. До того ж, скандал із її кредитом у сто мільйонів золотих досі не вщух.

Якщо вона й справді переховувалася, то вибрала чудове місце.

Брюнель — крихітне, ізольоване містечко без залізничної станції. Мешканці тут осідали на десятиліття, майже не виїжджаючи.

Ідеальний сховок.

Або ж вона справді зберігає незаконну зброю.

Іден не міг цього проігнорувати. Він чекав на слушний момент, щоб викрити її.

— Гей, це ще що таке?!

Всі враз повернули голови до дверей.

Іден теж глянув назовні й…

Перед ним відкрилася незвичайна картина:

Панночка волочила за собою чотири величезні опудала, зв’язані мотузкою.

Чері Сінклер.

Перше, що спало йому на думку:

"Точно навіжена."

Жодна її дія не мала логічного пояснення.

— Навіщо вам ці опудала? — запитав хтось із натовпу.

Чері підняла голову й привітно помахала рукою.

— О, привітик!

— Панночко, нащо вам це все? — з обережністю уточнив продавець овочів.

Вона безтурботно знизала плечима.

— Для тренувань.

— Тренувань?

— Ну, відточую рухи, аби вправно голови стинати.

Що?!

Обличчя присутніх зблідли.

Чері швидко замахала руками.

— Ой, та ну! Це ж був жарт! Ха-ха!

Вона почухала потилицю й нервово розсміялася.

Але мотузка розв’язалася, і всі чотири опудала гепнулися на землю.

Не вагаючись, Чері легко підняла їх назад і махнула натовпу:

— Ну, до зустрічі!

Вона рушила далі, залишивши за собою повну тишу.

Іден задумливо дивився їй услід.

"Чері Сінклер мала б бути тендітною, розбалуваною дівчиною, що ненавидить фізичну працю."

Проте зараз вона самотужки несла чотири величезні опудала.

Де ж тут тендітність?

Йому раптом згадалися її слова:

“Частенько непорозуміння зі мною трапляються. Всі думають, що я легковажна світська левиця, яка обожнює розкіш і без вагань пішла б на злочин.”

Можливо, все це й справді було лише непорозумінням.

Та все ж, зброю імпортував саме Ґовард.

Звісно, Чері Сінклер багато в чому викликала підозри.

Але одне можна було сказати точно — вона не була ані такою легковажною, ані такою дурною, як про неї пліткували.

"Доведеться уважно за нею стежити."

Іден не зводив погляду з Чері, поки її постать не зникла з поля зору.

Тоді він перевів очі на мешканців Брюнеля.

— Вона часто виходить у місто? Власниця покинутого маєтку?

На кілька секунд запала тиша.

Погляди людей перетнулися, немов вони всі вже знали відповідь, але не поспішали її озвучувати.

Нарешті, озвався господар місцевого заїзду:

— Ох, навіть не починайте! Вчора вона просто спустошила продуктовий магазин!

Продавець овочів гаряче закивав.

— А сьогодні винесла все з господарської крамниці!

— Вона ніби готується до війни, — зітхнув власник крамниці.

— Звідки в неї стільки грошей?

Іден ледь стримав сміх.

Для Чері Сінклер такі витрати були не більше ніж дріб’язком.

— Але чому це вас так цікавить, пане поліцейський?

— Ой, та годі вам. Вона ж красуня. Це вже достатня причина, хіба ні?

Іден тяжко зітхнув.

Так, Чері була приголомшливо вродливою.

Але справа була зовсім не у вроді.