Том 1. Розділ 0

Світ поринув у відчай раніше, ніж очікувалося.

Сплеск.

Це хлюпнула калюжа крові під моїми ногами.

— Крові?.. — подумалося мені тієї миті.

— А-а-а! — звідкись долинув гучний вереск.

— А-а! Втягуйте! Будь ласка, допоможіть! — крики бідолах, котрі благали про поміч, змішалися у вечірній прохолоді.

Містечко просякло в хаосі. Люди навколо метушилися, шаленіли від побачених жахіть та чимдуж тікали, куди бачили очі. А лише вчора на цьому місці розгортався жвавий ринок.

Бух!

Це мене штовхнув у плече один із містян, які тікали у невідомому напрямку по вузькій вуличці. З-за спин натовпу виднілася дивна на вигляд химера.

О так. У цьому немає жодного сенсу, але це створіння — справжнісіньке чудовисько.

— А-а-а! — пролунав гучний вереск.

Істота, на перший погляд схожа на людину, широко роззявила пащу, хапнула до лап одного з утікачів і миттєво розтрощила тіло гострими зубами.

— Курва! — вилетіло з мого рота.

Неймовірно велика кількість людей була вкушена химерами та перетворилася на таких самих створінь. Але те, що мене насправді здивувало й упало в око…

— Чому він там?..

Десь посеред натовпу переляканих містян чоловік у поліцейській формі боровся з химерою, затримуючи її, аби цивільні встигли втекти.

Тієї ж миті, як я побачила його, підхопилася з землі та побігла на торговельну вуличку. Щоб не натрапити на втікачів, швидко прослизнула до магазину-зброярні, зачиняючи за собою двері.

Хапнувши сокиру, зброю, яка завжди була мені до душі, я вийшла назовні з нею попід рукою.

І одразу ж безжально розрубала тушку чудовиська, що бігло мені назустріч.

Фонтан зеленавої крові бризнув на моє обличчя.

Раптом почувся тваринячий рев.

Цього разу голову здійняло чудовисько з чотирма очима, кожне — розміром з мій кулак.

Мій погляд ковзнув по ньому, а рухи припинилися.

Головне не спровокувати.

Четверо зіниць то звужувалися, то розширювалися, втуплячись у мене.

Я ж дивилася у відповідь, не ризикуючи навіть кліпнути.

Треба було встромити сокиру в голову почварі ще від самого початку, заскочивши зненацька.

А потім сталося дещо.

Мій погляд вхопив те, як чорні високі військові черевики без вагань вступили в калюжу.

Кров хлюпнула під ними тієї ж миті.

Бах!

Звук пострілу заклав мені вуха.

Тим часом у полі зору з'явився високий чоловік.

Чоловік, котрий убив химеру з першої кулі просто у мене на очах.

— Трясця, їм ні кінця, ні краю, — Іден повернувся до мене й випрямився у повний зріст, раптом вилаявшись.

— Цілі? — пролунало питання від нього.

Я підвела голову й уважно подивилася на чоловіка.

Що відомо лише мені — заради відродження світу ця людина не має померти у жодному разі.

Іден Данкан Ланкастер.

Він — старший брат головної героїні роману, у крові якого містяться антитіла до вірусу.

Облягаюча поліцейська форма, обережно зализане світле волосся та мушкет із золотою стрічкою.

Таким він завжди був.

Але зараз, зазвичай ідеальне обличчя та одяг вкриті кров'ю.

Холодні блакитні очі чоловіка втупилися в мене.

Тієї миті здалося, що від цієї прохолоди стигла кров.

— Нема часу на теревеньки, — я швидко схопила його за руку.

Іден здійняв брови у німому питанні.

— Треба тікати до маєтку. Ходіть зі мною. — Линули слова з моїх вуст.

— Розумію, що справи кепські, але тут можуть бути вцілілі.

Так і знала, що Іден скаже щось подібне.

Зрештою, він завжди мав сильне відчуття справедливості та дотримувався обов'язків поліцейського.

— Тому залишуся тут.

Ох.

Чисельність химер усе зростала, вцілілих майже не лишилося.

Мутованих стало так багато, що люди, які все ще були при тямі, поряд із ними здавалися повним мізером.