Питання життя та смерті.

Розділ 1. Питання життя та смерті.

 

Сніг йде вже декілька годин, і здається, не збирається спинятись.

Це якась гірська халупа. На стінах висить різноманітна зброя для полювання, а по центру стоїть довгий, погризений термітами, дерев'яний стіл. Навколо нього зібралася група людей. Жінки, чоловіки, молоді та старі, тут були всі. Серед них навіть був один іноземець.

 

У кімнаті було дуже холодно. Всі присутні дрижали зі скам'янілими виразами на обличчях, але ніхто не посмів запалити вогонь. Зі старого радіо пролунав голос:

 

*Зараз 17:30 за Пекинським часом*

 

*До початку іспиту залишається 30 хвилин. Усіх випробуваних просимо швидко підійти до екзаменаційного центру.*

 

Радіо видавало дуже скрипучі звуки, та через статичні шуми здавалося, що це якась трансляція з 1950-тих. Навіть опісля, воно продовжувало дзижчати.

 

Це було вже друге таке повідомлення. Перше було зо три години тому. У ньому говорилося: “Ласкаво просимо до екзаменаційного центру 003712.”, після чого стара леді знепритомніла, і досі не оклигала.

 

Один чоловік не схотів слухати інструкцій, та намагався зламати радіо… Він вийняв батарейки, та вибіг з кімнати наче одержимий. Через п'ять хвилин його тіло впало з даху разом з купкою снігу.

 

Після такого, ніхто не смів його чіпати.

 

*Будь ласка, якнайшвидше пройдіть у центр, не знаходьтеся на дворі.*

 

Речення повторили тричі. У кімнаті запала мертва тиша.

 

Через деякий час хлопець, що сидів на чолі столу, стурбовано пробубонів:

 

— То хто ще не зайшов?

 

Він мав злегка звивисте блондинисте волосся. Худорлявий та середнього зросту. На обох його руках були татуювання з зображенням тварин. Не зважаючи на те, що неможливо було сказати точно, чи то собака, чи то верблюд, вигляд воно мало доволі страхітливий.

 

Людина, що сиділа поруч з ним, трохи відсахнулася, та відповіла:

— Старий Ю.

— А це ще хто?

— Пияка, якого знудило, як тільки він перетнув поріг. Той, що прийшов із сином та племінником.

 

Людина, яка відповіла, мотнула головою в бік стіни, а потім обережно зробила жест “тихо”.

 

Коло стіни, на побитому дивані спав племінник.

 

Йому було десь 27-28 років. Його високий зріст, та момент появи запам'яталися багатьом. Коли він взявся за дверну раму й опустив голову, щоб увійти в хатину, мальовничі гірські сосни, вкриті снігом, позаду нього, зблідли. Однак, відколи зайшов, зберігав похмурий вираз обличчя. Виглядав доволі відчужено.

 

За словами старого Ю, який безперервно базікав, племінника звуть Ю Хо.

 

— Він повернувся лише на два місяці, приїхав до мене в Харбін на свята. Я мав посадити його на літак завтра зранку. Ехх… Це все моя провина! Негодящий!

 

Того вечора старий Ю пив до одурі, а потім вештався всю ніч.

На тротуарі, перед дитячою лікарнею, хтось залишив пачку паперу. Старий Ю спіткнувся і не міг втримати рівновагу. Однією ногою він ступив на папір, враз все закрутилося, і він сам, його син та племінник опинилися тут.

 

Коли вони зайшли до хатини, у нього все ще крутилося перед очима. Не будучи в змозі себе стримувати й надалі, його знудило прямо на Ю Хо. Старий одразу протверезів, але побоявся хоч щось сказати своєму племіннику.

 

Усі люди в хатині заклякли від несподіванки, вони були явно не готові до такого. Лише іноземець, на ім'я Майк, мав чистий одяг у сумці.

 

Коли Ю Хо перевдягнувся, він відокремився від інших та мовчки ліг на диван. З'ясувалося, що він просто заснув.

 

Крізь руку, якою хлопець прикривав обличчя, можно було побачити сережку-гвоздик у правому вусі. Вона сяяла, відбиваючи світло масляної лампи.

 

.

 

Сонце вже мало скотитися за обрій, але через сніг, який покривав кожну частку гори, на дворі було все ще світло.

 

Вагітна жінка з панікою поглянула в бік комоду. Час на їхніх телефонах перестав змінюватися, тому вони могли покладатися лише на годинник, що стояв на комоді.

— Чи міг старий Ю…

 

Бам Бам Бам!

 

Ще до того, як вона змогла закінчити речення, пролунав звук, наче щось билося о двері.

 

Усі були шоковані. Вони з острахом переглядалися. Сніг, що прилип до вікна, стерли рукою і крізь скло вдалося розгледіти обличчя старого Ю. З перебільшенною жестикуляцією він сказав:

— Це я. Відчиніть двері.

 

Всі видихнули з полегшеням.

На щастя, він встиг повернутись до шостої та вижив.

 

Зайшли дві людини, повністю вкриті снігом, це був старий Ю та його син Ю Вен.

 

— Що там надворі? — всі спитали навперебій.

 

Старий на мить здригнувся, перш ніж сильно вдарити себе по обличчю. Потім він дав ляпаса своєму синові. Коли вони нарешті трохи зігрілися, він сказав:

 

— Я обійшов всюди, але це було марно! Не має значення в яку сторону ти підеш, через десять хвилин всеодно побачиш цю халупу. Нам не вибратися!

 

— Там були інші люди? Якісь будівлі?

 

— Можеш на це навіть не розраховувати, — з розпаччю сказав старий Ю.

 

Усі враз впали у відчай.

 

Не було жодного мобільного сигналу, час перестав йти. Усі дерева виглядали однаково, тож складно сказати де північ, південь, захід чи схід. Не було абсолютно нічого.

 

Ось до якого висновку вони наразі прийшли.

 

Ох, також було це старе радіо, що шумно нагадувало їм про іспит.

 

Іспит, вашу матір.

 

У момент, коли старий Ю змовк, радіо почало видавати статичний шум.

 

Лише день у такій напрузі значно покращив рефлекси присутніх. Вони миттєво змовкли та втупилися у радіо.

 

*Усі випробувані допущені. Правила іспиту такі…*

 

Старий та Ю Вень, які ледве встигли зайти, сковтнули.

 

*Іспит має обмеження у часі.*

 

*Після офіційного початку іспиту випробувані не можуть вийти з екзаменаційного центру без дозволу. Якщо станеться надзвичайна ситуація, ви маєте слідувати інструкціям та вийти з наглядачем.*

 

*За іспит вам будуть нараховуватися бали. Випробувані мають написати їхню відповідь на спеціально відведеному бланку (за винятком особливих обставин), інакше відповідь не зарахується.*

 

Коли радіо змовкло, тиша все продовжувалася.

 

Через деякий час здійнявся гвалт.

 

— Що за наглядач?

 

— Що за іспит взагалі?

 

— Де бланк для відповідей?

 

— Ви дійсно задаєтесь такими питаннями? Ви мабуть з дубу рухнули.

Татуйований чолов'яга грався своїм швейцарським армійським ножем. Складно було сказати, про що він думає.

 

— Тоді що нам робити? — очі вагітної жінки були все ще вологими від ридань. Вона тихо сказала:

— Не забувайте про це…

 

Вона вказала на дах.

 

Татуйований чоловік згадав про тіло й також зблід. Він застиг на секунду, допоки нарешті не прийняв ситуацію. Все ще тримаючи ніж, він махнув ним у сторону:

— Гей, малий.

Ю Вен озирнувся на всі боки, потім указав на себе:

— Ти це… мені?

— Так, тобі. Іди, сядь сюди. — Татуйований похлопав по місцю поруч із ним.

— Я, ем… — Ю Вень озирнувся, але його брат все ще лежав на дивані наче мертвий. Він проковтнув прокляття. — Мені 18.

 

Блондину не даси більше 25-26 років. Як він сміє називати його малим.

 

— Яка різниця, як я тебе гукнув! — зірвався татуйований. — Іди сюди. У мене питання. Ти ж студент?

— Гадаю так.

 

Татуйований нахмурився. —Ти ж писав іспити?

 

Старий Ю рефлекторно відповів:

— Авжеж так! Із самого дитинства пише ці іспити!

 

— Ти можеш заткнутися? — Грубо перебив Ю Вень свого п'яного батька.

 

Після цього викрику він обернувся та побачив, що всі в кімнаті вилупилися на нього.

 

Ю Вень:...

 

Він подумав про свої слова і додав:

— Я тільки здав вступний іспит до університету в червні, а опісля три місяці рубився в ігри як навіжений. Я вже… Ну, я вже мало що пам'ятаю.

 

Вагітна жінка, що панікувала цілий день, посміхнулася йому з вдячністю:

— Це вже хоч щось. У тебе пройшло лише три місяці, а у нас багато років на забуття.

 

—Ні. — Ю Вень знаходив цю ситуацію дещо абсурдною, і навіть забув про власний страх. — Народ, ви що, ніколи не читали новели, чи не дивилися фільми? Ви дійсно думаєте, що в такій ситуації буде просто якийсь вступний іспит? Та це просто назва для прикриття!

 

— Прикриття чого?

 

Ю Вень закотив очі. — А мені звідки знати? У будь-якому разі, у горрорі люди просто помирають. На який чорт хтось би просто прийшов протестувати ваш рівень математики чи фізики? Ця халупа збудована за наказом Міністерства Освіти, чи що?

 

Йому здавалося, що він сказав недостатньо, тому в кінці він додав. — Хах.

 

Його кузен, що вже наче вмер на тому дивані, нарешті прокинувся від цього “хах”.

 

Ю Вень обернувся, щоб поглянути на нього.

 

Він побачив як Ю Хо сів та оглянув групу людей напів заплющеними очима. Потім він розім'яв свою шию. Через його длинні ноги, які хлопець поставив на стару дерев'яну підлогу, диван здавався ще меншим, ніж той був насправді.

 

Хлопець влучно підрахував час, якраз коли він встав, годинник на комоді відбив шосту годину.

 

Статичний шум знову долинув із радіо.

 

*Зараз 18:00 за Пекінським часом. Іспит офіційно розпочато.*

 

*Як нагадування, випробуваним не дозволено заходити до центру після початку іспиту, також ви не можете виходити з центру без дозволу, або будете покарані.*

 

*Інші правили іспиту — стандартні.*

 

Після цієї мимобіжної погрози, він зробив паузу на дві секунди та сказав:

 

*На іспит відведено: 48 годин.*

 

*Предмет: Фізика.*

 

Ю Вень: …

 

*Зараз ви дізнаєтеся завдання та ми роздамо бланки для відповідей. Бажаю вам всього найкращого.*

 

Ю Вень: …

 

Чорти б його побрали, чи не мають бланки роздавати на самому початку?

 

Вагітна жінка істерично скрикнула:

— Там!

 

Вона вказувала на місце над камінною піччю. На раніше пустій стіні, вкритій подряпинами від ножа, з'явилися слова:

 

Тема: Група подорожніх прийшла до засніжених гір…

Деталі іспиту: Відповіді будуть збиратися кожні 6 годин. Якщо за 6 годин ви не наберете жодних балів, то ви втрачаєте кваліфікацію для участі та будете вигнані.

 

Під написом було багато вільного місця. Наче як у якомусь тестовому листку, де відповідь треба написати від руки.

 

Що це взагаі за питання? Про що запитується? Що нам треба звідти дізнатися?

 

Всі були збентежені.

 

Навіть якби їм дали 600 годин, не кажучи вже про 6, вони й гадки не мали як набрати ті бали.

 

У цей момент потік морозного вітру зі шматками снігу, пронісся в кімнату, змушуючи всіх здригнутись.

 

Вони глянули й побачили що Ю Хо підійшов та привідкрив вікно.

 

— Що це ти робиш?! — Татуйований чоловік був розлючений.

 

Права рука Ю Хо лежала в кармані штанів, а ліву він хотів висунути у вікно. Почувши крик, він озирнувся. Однак, той швидкий погляд виглядав більше роздратованим, ніж здивованим.

 

Блондин збісився ще дужче. — Хоч би сказав щось перед тим, як відкрити вікно! А що якби щось пішло не так?

 

—Ти взагалі хто?

 

Ю Хо виплюнув ці два слова та відвернувся. Він знову простяг ліву руку.

 

Старий Ю більше не міг втриматись. Він підійшов до сина і прошепотів:

— Іди спитай.

 

З якихось причин старий завжди якось побоювався свого племінника.

 

Ю Вень мовив:

 —Брате, що ти робиш?

 

Ю Хо втягнув ліву руку й помахав йому. Зрештою, він йому відповів:

— Перевіряю  можливі наслідки виходу з екзаменаційного центру.

 

Усі ахнули. Багряно-червона кров розтеклася по руці. На його блідій шкірі це виглядало ще більш виразно.

 

Він недбало витер руку і знову почав возитися з підвіконням. Він знайшов іржаву консервну бляшанку і жбурнув її у вікно.

 

На очах усіх бляшанка розлетілася на друзки і посипалася в сніг.

 

Коли вони знову поглянули на “Деталі іспиту”, у їхніх очах читався жах.

 

У цей час Ю Хо зачинив вікно. Він оглянув кожного.

Ю Вень мав досвід з іспитами… Ю Хо це добре розумів.

 

Протягом трьох років навчання в середній школі, цей хлопець пов'язався з неправильною компанією і закохувався. Часто пропускав уроки, щоб піти в інтернет-кафе, і страждав від сильного синдрому восьмикласника. Навіть зараз він не уникнув того небезпечного періоду.

 

Краще вже було покластися на собаку, ніж на нього.

 

Що до інших…

 

Старий, немічний, хворий, вагітна та ще й бандит.

 

Усі п'ять види смертельних отрут.

 

Найперше питання — смертельне.