Герой вирішує зовсім трохи допомогти (частина 1).

Том 1. Розділ 18 - Герой вирішує зовсім трохи допомогти (частина 2).

- Який прекрасний одяг! Я справді можу його носити? Ми йшли вулицями королівської столиці, залитими світлом призахідного сонця. Мінаріс змінила своє старе лахміття для рабів, яке радше нагадувало мішок із дірками для голови та рук, переодягнувшись в новий одяг, який я придбав їй в магазині, де торгували вживаними товарами. Хоча Мінаріс і не переставала захоплюватися обновкою, на ділі її одяг був лише трохи кращим за той, що зазвичай носили городяни. Тож вона, найімовірніше, мала на увазі, що новий одяг був кращим за ті брудні лахміття, в яких їй доводилося ходити. Я, до речі, теж змінив свою шкільну форму на більш відповідний одяг. - Це звичайний одяг. Він добре на тобі виглядає, тому що ти красива. І поки ми в Королівстві, доведеться приховувати твої вуха і хвіст, інакше це привертатиме увагу всяких виродків на кшталт аристократів, - пригадавши дещо неприємне, я відповів машинально, перше, що спало на думку. До рабів зазвичай ставилися як до речей. І коли якась дворянська свиня бачила «хорошу річ» поруч із простолюдином, вона могла спробувати силою забрати її собі, демонструючи своє багатство і владу. В моє перше пришестя мені доводилося виступати проти подібних виродків, яких не хвилювало нічого, крім власної жадібності. В той час я зустрів аристократа, який взагалі не намагався приховати свою ненаситність, і був тим ще слизьким типом. Повертаючись до нашої теми, слід сказати, що на головній вулиці ви навряд чи натрапите на хуліганів, але якщо вляпаєтеся в якесь лайно на кшталт аристократа, тоді проблем не минути. Якщо ми затіємо бійку, то відразу привернемо загальну увагу, а я б вважав за краще цього не робити. Завдяки відновлювальним зіллям сліди від ран, синці та садна зникли з її тіла, кола під очима теж. Обличчя її все ще виглядало трохи змарнілим, але тим не менш, Мінаріс можна було сміливо назвати красунею. Оскільки її відмінні риси звіролюда були приховані, вірогідність того, що на неї покладе око якийсь аристократ, буде вельми висока, якщо з'ясується, що вона рабиня. - ...Красива? Я... красива?! Ку-фу, ку-фу-фу-фу-фу. Мінаріс раптово зупинилася, відвернулася і затряслася. - Хм? Що з тобою? Відновлювальних зілля все ж недостатньо? Зілля відновлення ОЗ впливають на тіло, а зілля відновлення ОМ - на дух. Заодно відновлюється витривалість. Однак ослаблений стан Мінаріс був спричинений не магією або отрутою, а важкими умовами, в яких її утримували, і одними зіллям повернути її в норму не вийде. Їй необхідний здоровий сон і гарне харчування, інакше слабкості не позбутися. Вражаючі здібності звіролюдів до відновлення тут дуже доречні - вона прийде в форму протягом трьох днів. - Вибач, доведеться потерпіти, поки не доберемося до крамниці з магічними предметами. Зілля, що прибирають негативні ефекти стану, найімовірніше, не допоможуть, але від паліативних зілля тобі точно полегшає. Кріпись: поки ми не покинемо місто, часу на відпочинок в нас не буде. Ефекти від зілля бувають різними. Наприклад, одні відновлюють ОЗ і ОМ, інші тимчасово підвищують або знижують характеристики, треті повертають нормальний стан на певний час. Є ще зілля, що підсилюють навички за рахунок посилення сприйняття, а також зілля, що комбінують ефекти від інших зілля. Серед зілля, що впливають на ненормальний стан, зілля, що впливають на джерело проблеми і допомагають відновлюватися від його впливу, належать до групи «відновлювальних», а ті, що допомагають його послабити - до «паліативних», і вони схожі на знеболювальні засоби. Паліативні зілля мають допомогти Мінаріс впоратися з її ослабленістю. Хоч це і симптоматичне лікування, їй буде легше. Принаймні, так я подумав. Однак Мінаріс замотала головою, показуючи, що з нею все гаразд. - Ні, я почуваюся непогано, в зіллі немає потреби. Звісно, тіло здається трошки важким, але за рахунок тих вбитих гоблінів я навіть підняла рівень. Думаю, до кінця дня буду в бойовій готовності, - ледь помітно посміхнувшись, сказала Мінаріс. При цьому її виснажене обличчя почервоніло. Мабуть, їй і справді нездужає. Але вона, схоже, вперлася рогом, і пити зілля не збирається. Засада. Може, мені знову силою змусити її випити його? Роздумуючи над цим, я зменшив крок, намагаючись підлаштуватися під її темп. Мене турбував стан Мінаріс, адже вона толком не відпочила. В принципі, саме по собі це не було проблемою - коли я обертався, вона так само мило посміхалася. І хоча дівчина ще повністю не оговталася, її, схоже, це не надто обтяжувало. Раз часу на відпочинок в нас немає, доведеться використати паліативне зілля, а краще кілька. Поки я роздумував над цим, ми підійшли до потрібного магазину. Там я придбав кілька низькорівневих зілля відновлення ОЗ і ОМ, кілька паліативних зілля, закупився провізією і водою на кілька днів вперед, а також взяв побільше спецій. - Це зілля для зниження твого ослабленого стану. Випий його. - Н-ні, все добре. Я не можу взяти такий дорогий засіб. - ...Просто випий і не завдавай мені зайвого клопоту. Зрозуміло, раз вона не корилася, мені довелося скористатися своїм становищем і наказати їй це зробити. Примушувати ослаблену Мінаріс за допомогою рабської мітки я не став насамперед тому, що примушувати її підкорятися за допомогою насильства було для мене абсолютно огидною і негідною справою. Але оскільки простих слів вона не слухала, я грізно на неї зиркнув і, знизивши голос, з всією серйозністю дав зрозуміти, що це не обговорюється. Після того як Мінаріс стала моєю спільницею, розділивши зі мною свою жагу до помсти, подібна погроза, позбавлена будь-якої ворожості, навряд чи б її налякала. Однак я сподівався, що до неї все ж дійде. - Вибачте. Я вип'ю цієї ж хвилини. Мінаріс нарешті прийняла зілля. В ньому не було нічого особливого, але пила вона його з якимось благоволінням, чи що. Я знову перевірив «Статус» Мінаріс, і побачив, що в її стані відбулися зміни: негативний вплив на характеристики знизився з 50% до 30%. Вона знову почервоніла, але здається, дістатися до нашої наступної мети, збройової крамниці, проблем не складе. Мені зброя не потрібна, бо в мене є духовні клинки, чого не скажеш про Мінаріс. Заодно придбаємо для нас обох відповідну екіпіровку і обладунки. Через особливості контролю магічної сили звіролюдами, очевидним для Мінаріс буде спеціалізація на ближньому бою, тому зброя їй знадобиться. Крім підвищених расових характеристик, отримана нею вроджена навичка, судячи з назви, могла накладати на супротивників негативний ефект за допомогою отрути. Тому буде краще, якщо вона буде її використовувати, атакуючи зброєю на невеликій відстані, ніж застосовувати в рукопашному бою. - Мінаріс, ти вмієш поводитися з якою-небудь зброєю? Я подумав, що і без інших навичок, з її унікальною вродженою здатністю навчитися володінню зброєю буде для неї справою корисною. Способів битися безліч, і навіть в рукопашній можна користуватися зброєю, наприклад, пазурами, але я хотів вибрати зброю для новачка, з якою їй було б простіше цього навчитися. - Ні, я просто махала мечем, граючи з авантюристами, які супроводжували заїжджих торговців, і це навряд чи можна назвати навчанням... Вибачте. - Хм, ну, за це навряд чи варто вибачатися. В тебе є потенціал, та й купив я тебе зовсім не тому, що мені потрібен був спочатку сильний боєць. Головне, що ти повністю підходиш мені як спільниця. За цими розмовами ми прийшли нарешті до збройової крамниці. Невелика крамничка, що розташовувалася якраз між головною вулицею і нетрями, мала строкатий (читай - убогий), але водночас затишний вигляд. Зовні красувалася вивіска «Зброя і обладунки Рішара». - О, здрастуйте! Вибачте, але ми скоро закриваємося. Часу вибрати товар у вас не багато, чому б вам не зайти завтра і... Зустрів нас підмайстер, який перебував за прилавком. Сонце вже почало сідати, і наближалася ніч. Все ще відкриті магазини починали запалювати вогні. - Ми вже вибрали, що будемо брати, і нам необхідно придбати все сьогодні. Нічого особливого нам не потрібно, тому ми вас не затримаємо. - Ну, якщо так... Бать!!! Тут клієнти прийшли!!! Поки хлопчисько кликав господаря, Мінаріс із цікавістю озирнулася. - А-а-а-а?! Гони їх в шию!!! Поки вони обиратимуть, ми повечеряти не встигнемо!!! - Вони кажуть, що вже вибрали!!! - Так продай їм, що вони просять!!! Як закінчиш, закривай лавочку!!! Дядько-власник збройового магазину, схоже, щось робив на складі. Хлопчисько повернувся до нас і запитав: - То що ви хочете взяти? - Два комплекти броні для авантюристів-новачків, чотири ремонтні набори та десять звичайних полуторних мечів і піхов до них. Вибери, які міцніші. - Так багато? Вибачте, а грошей у вас на все вистачить? - хлопчисько із сумнівом подивився на мене. Все це коштувало більше середнього місячного заробітку (приблизно дві великі срібні монети), до того ж виглядали ми як простолюдини, і не дивно, що він засумнівався. Я помітив, що всередині Мінаріс починає рости роздратування, і щоб утримати її, заговорив першим. - Не хвилюйся. Ось, - з цими словами я витягнув із сумки золотий і показав йому. Хлопчисько здивовано втупився на золото. - Це... золотий?! Вибачте, я н-нагрубив... нагрубив вам... - Я нещодавно відхопив кругленьку суму, і мій гаманець помітно поважчав. Я не аристократ, і на багатія не працюю, тож не переживай. Напевно, побачивши витягнутий мною золотий, він подумав, що я слуга якогось вельможі, хоча за одягом не можна було цього сказати. Серед слуг траплялися люди, які зловживали владою своїх господарів, і якщо вони вважали, що ви недостатньо шанобливо до них зверталися, ви могли потрапити в немилість знатної людини. Тому звичайні городяни намагалися цього уникнути. - П-правда? - Ось тобі хрест, і щоб я здох, - віджартувався я, щоб розрядити атмосферу, і хлопчисько зітхнув із полегшенням! - Уф, але все одно, вибачте, що засумнівався. Я зараз же все принесу. Так, два комплекти броні для авантюристів-початківців, чотири ремонтні набори і десять звичайних полуторних мечів і піхов, вірно? - Вірно, неси. Хлопчисько швидко приніс зі складу замовлення і виклав все на прилавок. - Ваші два комплекти броні для авантюристів-новачків, чотири ремонтні набори і десять звичайних полуторних мечів і піхов. Так, п'ять срібних по два - це одна велика срібна, плюс дві великі мідні по чотири... сім, ні, вісім, одна срібна і п'ять великих мідних по десять... це... емм... одна велика срібна і п'ять звичайних. І разом... емм... Ай-й! Із глухим стуком на голову хлопця, який напружено рахував на пальцях, опустився важкий кулак. - Чого ти там копаєшся? Це все рахується вліт, недотепо! - А бити-то навіщо, та ще й по голові?! Тільки дурнішим стану! - На батька огризаєшся, сосунок?! - Ай-й-й-й-й! Із підсобки важкою ходою до нас вийшов роботяга-мужик із типовою для коваля зовнішністю: значної статури, з потужною мускулатурою і суворим грубуватим обличчям. А густу темну бороду він, імовірно, отримав завдяки своєму родоводу, будучи на чверть дворфом. - Гей, клієнте, щось іще? Мінаріс змогла вловити ті невеличкі шматочки складних емоцій - радості й смутку одночасно, що прокинулися в мені, побачивши цих двох. З моєї вини вони розлучилися з життям в моє перше пришестя. Принцеса приховувала від мене, що в Королівстві до інших рас ставляться з найбільшим презирством. Якось у розмові з нею я випадково обмовився про їхнє дварфійське походження, внаслідок чого потайки від мене з ними жорстоко розправилися, і після принцеса повідомила мені, що вони обидва повернулися на свою батьківщину. Я, зрозуміло, наївно їй повірив. У дворфів не було відмінних характеристик, крім як кремезної статури та бороди. Тим паче, у них залишилося досить мало дворфійської крові, і господаря збройової крамниці з сином взагалі було неможливо відрізнити від звичайних людей. Я пам'ятаю, як принцеса з посмішкою на обличчі подякувала мені за те, що змогла відшукати і позбутися ще одного, за її словами, «сміття» в Королівстві. Тому мені не варто було сюди приходити, але бажання переконатися, що зараз із ними все добре, було сильнішим. Я чудово розумів, що це всього лише мої дешеві сентименти, але мені все одно хотілося їх побачити. Принаймні, я був впевнений, що в той час, коли всі мене зрадили, ці люди не стали б мені ворогами. Нехай я і був міцно ображений на цю країну і всіх її громадян, у тому, що вони тоді загинули, була моя вина. Тому мені захотілося хоч якось спокутувати свою провину перед ними, ця ідея мене розбурхала. І те, що Мінаріс, з якою ми розділили нашу жагу помсти, теж це відчула, стало для мене несподіванкою. - ...Мм, та ні, нічого, - відповів я, мотнувши головою. - Судячи з того, що лежить на прилавку, всього буде дві великі срібні, п'ять срібних і вісім великих мідних монет. Шкіряні обладунки можна відрегулювати за розміром за допомогою шнурівки і зафіксувати застібкою. Якщо не підійдуть, за одну срібну монету я можу їх для вас підправити. Незрозуміло, навіщо вам аж десять мечів, тим паче, якщо вони стануть неремонтопридатними, від ремонтних наборів користі не буде ніякої. Знову ж таки, їх простіше полагодити за один срібний. Щось іще хочете дізнатися? - Ні, дякую. Ми можемо приміряти броню просто тут? Як бачите, в нас із собою купа торбинок, та й не зупинялися ми ніде, - з цими словами я поклав на прилавок золотий і отримав на решту кілька великих і звичайних срібних монет. - Не заперечую. Показати, як її надягати? - Дякую, я вже знаю. А їй я сам покажу, це не складно. Комплект броні складався зі шкіряного нагрудника, пояса, а також шкіряних поножів і рукавичок зі сталевими вставками. Швидко натягнувши на себе броню, я допоміг Мінаріс одягнути ті частини, з якими в неї виникли труднощі. Господар магазину і його підмайстер хотіли допомогти, але Мінаріс відмовилася: якщо зачепити її вуха або хвіст, з ілюзією нічого не трапиться, але ризикувати не слід. Не думаю, що їхнє ставлення до нас якось зміниться, якщо цей факт виявиться, але краще їм цього не знати. Мені дуже добре відомо, що навіть ті, від кого нічого поганого не очікуєш, залежно від ситуації здатні на що завгодно. - Мм... Хазя... Кайто, груди... трохи тиснуть. - А, блін, вибач. Перетягнув трохи. Задумавшись, я ненавмисно затягнув шкіряну броню Мінаріс занадто сильно, стиснувши їй груди і підкресливши тим самим її спокусливі форми. Поки я поспіхом послаблював натяг, дядько-власник крамниці, що стояв поруч, поплескав мене по плечу і підняв догори великий палець на знак схвалення. - Молодець, хлопче! - Заткнися! Тримай себе в руках, старий хрін! - Що-що? Що, кажеш, мені притримати? Навіть в присутності сина він не вгамовувався і залишався все тим же старим розпусником, продовжуючи відпускати ці вульгарні жарти. З іншого боку, ця простодушна безцеремонність дозволила мені швидко порозумітися з ним і здружитися, хоча ідеал крутого серйозного коваля в моїх очах відтоді був безнадійно втрачений. Нарешті Мінаріс закінчила одягати броню і з десяти куплених мечів вибрала два і повісила собі на пояс по одному з кожного боку. Решту зброї ми перев'язали шнурком, щоб зручніше було нести. - Вибач, що потривожив тебе, коли ти вже збирався закривати магазин. А, ось. Як компенсацію дам тобі добру пораду: причина мені невідома, але ціна на протиотруту незабаром сильно підніметься, тож постарайся закупити їх побільше. - Гм, ось як? Що ж, врахуємо. - Ха-ха, ну гаразд... І вибач за те, що тоді сталося. - А? Про що ти? - Та так, ні про що. Просто дещо прояснив. Ну, хай щастить, - сказав я дядькові, залишивши його збентеженим, після чого ми з Мінаріс залишили магазин. Сонце зовні вже майже сіло. - Я понесу нашу поклажу. - Відповідь негативна. Не хочу показувати, що ти моя рабиня. - Все одно, я наполягаю... - Ні. Якщо дівчина потягне цю вагу, тоді як я піду з порожніми руками - це виглядатиме підозріло. Крім того, ти і так вже несеш провізію, а я понесу решту. Тож в самий раз. Після моєї відповіді Мінаріс продовжувала злегка нервувати, але я просто не став звертати на неї уваги. Необхідно допомогти їй якнайшвидше відвикнути від цього раболіпства. Якщо вона й далі вважатиме себе нижчою за мене, нічого доброго з цього не вийде. І взагалі, такі стосунки мені просто не подобаються. Вона не просто рабиня, насамперед Мінаріс - моя спільниця, з якою ми будемо обговорювати наші плани помсти. Безвольна лялька, яка буде просто беззаперечно виконувати все, що їй скажуть, мені не потрібна. Тим більше, після такого чудового початку нашої помсти, ми просто зобов'язані зблизитися настільки, наскільки це необхідно спільникам. - Гаразд, головне, ми роздобули все, що нам необхідно. Будь напоготові - ми збираємося покинути місто.

Читати