Герой вирішує зовсім трохи допомогти (частина 1).

Герой, з посмішкою йде стежкою помсти
Перекладачі:

Істоти в клітці незабаром здохли, перетворившись на презирливу купу гоблінських трупів. Мінаріс здійснила помсту, і її бажання помститися, що передалося і мені, зараз яскраво спалахнуло і наповнило наші серця радістю і блаженством.

Вид людей, що перетворилися на гоблінів, які продовжували пожирати отруєну їжу, навіть усвідомлюючи, що це їх вб'є, був немов бальзам на душу. Коли я чув крики рабів і работорговця, які поступово зморщувалися, відчуваючи страшний біль, від захвату в мене по спині пробігали мурашки.

- Чудово, Мінаріс, просто чудово. Вселити їм відчуття голоду, а потім дати їм отруєну їжу, яка перетворить їх на монстрів і вб'є! Я в тобі не помилився, - несподівано для себе я вимовив вголос ці слова, що йшли від самого серця.

Я був надзвичайно задоволений. Дівчина все чудово продумала, щоб завдати їм нестерпних страждань, тож це були не просто лестощі, це був результат продемонстрованих нею старань. І тепер нас обох переповнювало прекрасне почуття від звершення першої частини її помсти.

- Ах, мамо... Я нарешті помстилася їм за тебе.

Посеред кімнати з заваленою мерзенними трупами кліткою стояла Мінаріс, схрестивши на грудях руки в молитовному жесті. Немов молиться з умиротвореним ликом діва, яка скуштувала заборонений плід помсти. Демон відплати, який здійснив праведну помсту.

Я просто мовчки спостерігав, не бажаючи її потривожити.

***

- Ну що, ти готова? - запитав я, торкнувшись Мінаріс за плече. Вона завмерла на якийсь час, насолоджуючись моментом, але час було йти.

- ...Так, звісно. Завдяки вам, хазяїне, тій силі, яку ви мені дали, я можу здійснити свою помсту.

- Не варто подяк. Я ж тобі не просто так допомагаю, ми обоє з цього виграємо. Тим паче, коли ти вирішила вступити на шлях помсти, ми розділили її. Хіба я не казав? Ми уклали контракт, і відтепер ми - спільники, - сказав я їй, але Мінаріс негативно похитала головою:

- В мене був вибір, але його надали мені ви, і я вибрала вас. Ви дали мені цей шанс помститися. Мене спалювала лють, але я нічого не могла зробити, лише чекала своєї смерті. Тому я з вдячністю розділила з вами те єдине, що в мене залишилося - моє бажання помсти. І тепер я повністю належу вам і душею, і тілом.

- Так, заспокойся. Нічого цього мені не потрібно.

Я легенько відсунув від себе Мінаріс, яка намагалася мене обійняти.

- Ах, хазяїне, який же ви все-таки шкідливий, - грайливо проспівала Мінаріс.

Дівчина була на голову нижчою за мене, але, незважаючи на обірваний і виснажений вигляд, її зволожені очі та рум'янілі щічки створювали напрочуд чарівну картину, а чарівний сміх і чарівна посмішка справляли враження хижачки, яка побачила свою здобич. Напевно, вона все ще перебувала під дією інтоксикації маною через тривалий процес витрачання і відновлення ОМ, тому й прокинулися її дрімаючі звіролюдські інстинкти.

«Думаю, вона скоро прийде до тями і втихомириться».

Якщо вона так поводитиметься тільки коли п'яна, нічого страшного - просто буду її ігнорувати. В іншому разі, це проблема.

- Ходімо, це була лише частина твоєї помсти. Моя і твоя помста тільки почалася. І поки ми її не здійснили, давай-но відкладемо ці подяки.

- Як скажете, хазяїне. Я ще не освоїлася зі своєю новою силою, і докладу всіх зусиль, щоб мої ласощі стали для вас ще апетитнішими! Ку-фу-фу... а-ах, скільки цікавих ідей спадає мені на думку!

«...Та ялинки-палиці, коли вона вже нарешті заспокоїться? Вона що, і справді з глузду з'їхала через пережите? Невже тепер це щодня буде повторюватися?»

Мене не переставав турбувати стан Мінаріс, коли ми покинули крамницю работорговця.

На дворі був вже полудень, тож часу минуло чимало. В цьому світі годинник - дороге задоволення. Тому люди слухають церковний дзвін, що дзвонить тричі на день, щоб дізнатися час, інакше його доводиться визначати за положенням сонця.

Простеживши, що Мінаріс невідривно слідує за мною, я попрямував до головної вулиці, щоб купити їй якийсь одяг.

- Ти можеш заховати свої вуха і хвіст? Якщо ні, спочатку потрібно буде купити що-небудь в нетрях, щоб їх приховати.

- Я вже відновила достатньо ОМ, і можу зробити їх невидимими.

Вона майстерно наклала ілюзію, і її вуха та хвіст справді зникли. Накладати безмовні чари навіть з навичкою «Магія ілюзій ур. 3» - завдання непросте, тож її здібності в цьому плані викликали захоплення.

- Хья?! Г-господар?!

Я й не помітив, як мимоволі став мацати те місце, де були її кролячі вуха. Провівши рукою, я натрапив на щось надзвичайно м'яке і пухнасте.

- Мнм... ах... ні... хазяїн... не тут...

- А, вибач. Просто стало цікаво.

Почувши хтиві стогони Мінаріс, я прибрав руку. В моє перше пришестя я тільки й думав про те, як швидше перемогти Повелительку демонів і повернутися в свій світ. Стільки всього пройшло повз мене.

- Між іншим, ми ж досі не поговорили про те, що будемо робити далі. Я збираюся покинути місто до кінця дня.

- ...Сьогодні? - із сумнівом вимовила Мінаріс, переводячи подих. Вона підняла голову і подивилася на небо.

Що ж, її скептицизм недивний. Сонце почне сідати вже за кілька годин, а всі міські ворота на заході сонця зачиняються. Крім того, до найближчого міста як мінімум півдня шляху.

- Людей, які є метою моєї помсти, чимало. В цьому місті це принцеса, король, королева і лицарі. Втім, принцесу та її ескорт я вже трошки привітав. Завтра до цього часу вони вже зможуть говорити, і мені потрібно якнайшвидше забратися з міста, оскільки я поки що недостатньо сильний, і часу розслаблятися в мене немає. До речі, а що ти думаєш щодо останніх моментів мого життя?

За допомогою «Священного меча Помсти» їй передалися лише деякі мої спогади, і про те, що це моє друге пришестя в цей світ, вона не знала. А отже...

- Ем, а? Якщо подумати, виходить, ви, господар - привид? Або Герой? Ворог всього світу? Не зрозумію...

- О, отже, все закінчується на моменті моєї смерті? Не густо, передалися тільки найважливіші спогади. Ще багато чого доведеться пояснити, а зараз - ідемо.

Мінаріс розгублено кивнула.

- Що ж, зрозуміло. Отже, нам потрібно купити їжу й одяг, щоб раніше вибратися з міста.

- Хм? А, ні, поспішати не потрібно, тому що я все одно збираюся покинути місто вночі. І взагалі, якось ти легко прийняла той факт, що в мене у ворогах королівська родина.

Я став кровним ворогом королівської сім'ї - одноосібних правителів цієї країни. Це все одно, що піти проти всього Королівства.

- Ну, це й справді спочатку мене здивувало, але завдяки вашому минулому досвіду, тепер ми знаємо, хто ваші вороги. Не так вже й важливо, хто вони, якщо ми все одно збираємося їм помститися, вірно? Чи то принцеса, чи то король із королевою, чи то лицарі - наша мета не зміниться, - Мінаріс посміхнулася, наче слова про те, що доведеться піти проти цілої країни, абсолютно її не хвилювали.

- ...А, чорт, ти маєш рацію. Даремно турбуюся. Добре все-таки, що в мене з'явилася така чудова спільниця.

Здається, в глибині душі я все ще ставився до неї несерйозно. Ну що ж, вона ще раз показала мені, що я зробив правильний вибір.

- Ах, я теж дуже рада, що вибрала вас, хазяїне, своїм спільником!

На секунду вона почервоніла, але негайно приховала своє збентеження посмішкою. Мабуть, вже повністю протверезіла.

- Насамперед, займемося одягом. Раз ти можеш приховувати свої відмінні риси, завдання спрощується. Потім купимо зброю, спорядження і, звісно, їстівні припаси.

- Але як же ми вночі покинемо місто, якщо ворота скоро закриються?

- А? Та не переживай щодо воріт. Ми втечемо через невеликий отвір у міській стіні.

- В кріпосній стіні є дірка? Але звідки? - спантеличено запитала Мінаріс.

Фортечні стіни міста повинні вистояти навіть під час вторгнення армії демонів, і дірка в стіні - серйозна проблема. Тому стіни складаються з кількох шарів, з накладеними на них чарами самовідновлення. Складно уявити, що може з'явитися діра, крізь яку зможуть пройти люди.

- Спокійно, тільки спокійно. Наразі досить трохи сколупнути кріпосну стіну в певному місці, щоб вона зруйнувалася. Вже мені-то це добре відомо.

Коментарі

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Увійти, аби лишити коментар!