Більше не геній

Том 1. Розділ 2 - Світ Дов Ці

‘Дов Джи, третій ступінь.’ Перед Монументом випробування рівня культивації, на якому були зображені кілька образливих слів, непорушно стояв юнак, його губи скривилися в самоіронічній посмішці. Він так міцно стиснув кулак, що гострі нігті глибоко впилися в долоню, завдавши болю на якусь мить. —Сяо Янь, Дов Джи, третій ступінь! Ранг: низький! – чоловік середнього віку біля Монумента випробування подивився на результат і оголосив його байдужим голосом. Результат нікого не здивував і люди на площі зчинили галас, висміюючи Сяо Яня. —Третій ступінь? Наш «геній» зробив черговий прорив! —Цей шмат лайна лише ганьбить свій клан. —Якби батько не був лідером клану, цього нікчему вже давно б виперли. Усім було б байдуже, а чутки про «п'явку кланового дому» не ширилися б імперією. —Як же так сталося, що колишній геній Ву Таня дійшов до такого за останні кілька років? —Хто знає? Можливо, він зробив щось неприпустиме і розгнівав богів... Глум та кпини лунали з усіх боків і бриніли у вухах юнака, пронизуючи його серце. Важко дихаючи, юнак підвів ніжне і незріле обличчя, чорні очі дивилися крізь однолітків, що висміювали його. Вираз обличчя був сповнений гіркотою. «Невже ці люди завжди були такими бездушними? Можливо, три роки тому вони лише прикидалися, коли покірно усміхалися, вітаючи мене?» Гірко посміхнувшись, Сяо Янь розвернувся і мовчки пішов. Його самотня постать, здавалося, була тут зайвою. —Наступна – Сяо Мей! Почувши голос розпорядника, дівчинка швидко вибігла з натовпу. Щойно вона з'явилася на сцені, гомін і розмови стихли. Усі захоплено дивилися на неї і не могли відвести очей. Дівчинці було не більше 14 років. І хоча її краса не одразу впадала в очі, але невинність маленького дитячого личка вже привертала увагу. Вона швидко зробила крок вперед, торкнулася крихітною ручкою чорного монумента, і в ту ж мить заплющила очі. Щойно вона це зробила, камінь знову яскраво засяяв. ‘Дов Джи, сьомий ступінь!’ —Сяо Мей, Дов Джи, сьомий ступінь! Ранг: високий! —Так! – почувши результат, дівчинка гордо посміхнулася. —Гм-м, сьомий ступінь Дов Джи? Вражає! Такими темпами, через три роки її вже можна буде назвати справжньою Дов Дже. —Не дарма її кличуть «саджанцем клану». Почувши одностайну похвалу, що лунала з натовпу, посмішка дівчини стала ще ширшою. Гординя - спокуса, перед якою більшість дівчат не в змозі встояти... Під час розмови з однолітками її погляд ковзнув по натовпу і зупинився на самотній постаті, що стояла осторонь. Насупивши брови, вона зрештою вирішила не підходити. Тепер між ними була величезна прірва. З огляду на результати Сяо Яня за останні кілька років, до церемонії повноліття він зможе посісти лише нижчу сходинку в списку членів клану. Вона ж, завдяки своєму хисту, стане однією з кращих, тією, на кого покладатиметься весь клан. Її майбутнє було безмежним. —Ех-х... – вирвалося у нього незрозуміле зітхання. Сяо Янь згадав себе трирічної давнини, сповненого сили та гонору. Він почав культивувати в 4 роки, в 10 досяг 9-го ступеня Дов Джи. В 11 років хлопець подолав бар'єр 10-го ступеня Дов Джи і успішно сформував вир Дов Ці. Він став наймолодшим Дов Дже в клані за останні 100 років. У той час його впевненість у собі і велика сила приваблювали незліченну кількість підлітків, серед яких, звичайно ж, була і Сяо Мей. Однак шлях генія завжди був звивистим. Три роки тому геніальний юнак, чия слава гриміла повсюди, отримав найжорстокіший удар. Усі його досягнення в культивації протягом останніх десяти років лише за одну ніч розчинилася в небутті. Дов Ці в його тілі повільно розсіялася, а натомість з’явився жаль до самого себе. Внаслідок втрати Дов Ці, його фізична сила також зменшилася. За одну ніч колишній геній став гіршим за пересічну людину. Від такого удару юнак втратив бажання продовжувати тренування. Повага, яку колись відчували до цього хлопця, поступово змінилася на презирство та кепкування. Бути на вершині і впасти на самий вниз — від такого не кожен зможе оговтатися. —Наступна – Сяо Сюнь Ер! Знову посеред галасу пролунав голос розпорядника. Почувши це добре відоме ім'я, усі присутні одразу ж заспокоїлися і спрямували на неї погляди. У центрі уваги опинилася вишукана дівчина, одягнена у фіолетову сукню. Невинне обличчя було ніжним та лагідним, і вона зовсім не зважала на численні погляди натовпу. Її невимушений та незворушний стан нагадував квітку лотоса. Попри її юний вік вона вже мала вигляд вишуканої леді. Важко уявити, який вплив дівчина матиме, коли виросте. Якщо порівнювати її із Сяо Мей, врода Сюнь Ер була незаперечною. Тож не дивно, що натовп відреагував саме так. Маленькими, сповненими грації, кроками Сяо Сюнь Ер підійшла до монумента. Вона простягла маленьку ручку, і фіолетовий рукав, вишитий чорними і золотими нитками, трохи закотився, відкриваючи тендітне білосніжне зап'ястя. Сяо Сюнь Ер легенько торкнулася Монумента. У повній тиші Монумент засяяв знову. —Дов Джи, 9-й ступінь! Ранг: високий! Дивлячись на слова на Монументі, площа занурилася в глибоку тишу. —Ого, а це трохи лякає! Вона вже досягла 9-го ступеня! Без сумнівів, пані Сюнь Ер – наймолодша і водночас найсильніша в клані ! Кілька підлітків не втрималися від присвисту, їхні очі були сповнені шани та благоговіння. Дов Джи був ключовим етапом перш ніж стати Дов Дже. Він поділявся на 10 різних стадій, і коли організм досягав 10-ї стадії, культиватор міг сформувати вир Дов Ці і стати шанованим Дов Дже! Серед натовпу Сяо Мей із заздрістю дивилася на дівчину в фіолетовій сукні. Дивлячись на результати на Монументу, розпорядник, який зазвичай був байдужим, посміхнувся, повернувся до неї і привітав її: —Пані Сюнь Ер, вже через пів року ви можете спробувати сформувати вир Дов Ці. Якщо вам вдасться, ви станете Дов Дже у віці 14 років, другою людиною в клані Сяо, яка зробить це. Звісно, другою людиною. Першим був колишній геній, Сяо Янь. —Дякую! – дівчина злегка кивнула головою, на її спокійному обличчі промайнуло задоволення від похвали. Вона тихо розвернулася і, привертаючи увагу натовпу, повільно підійшла до пригніченого юнака, що стояв позаду. —Брате Сяо Янь! – вона зупинилася, повернулася до Сяо Яня і шанобливо вклонилася. На її красивому і ніжному обличчі засяяла чарівна усмішка, якій могли б позаздрити усі навколишні дівчата. —Хіба ти не бачила моїх результатів? Зараз я не вартий такого ставлення, – гірко відказав він, глянувши на дівчину, якій не було рівних. Проте вона, не зважаючи ні на що, продовжувала виказувати повагу. —Брат Сяо Янь колись сказав Сюнь Ер – перш ніж за щось братися, треба вміти відпускати. Людина тільки тоді по-справжньому вільна, коли вона може легко брати і легко відпускати, – ніжно відповіла Сяо Сюнь Ер, її усміхнене обличчя було сповнене тепла. —Ха-ха, по-справжньому вільна? Треба ж було мені таке бовкнути. Поглянь на мене, хіба я схожий на вільну людину? Цей світ не був моїм з самого початку, - пригнічено засміявся Сяо Янь. Побачивши понурий настрій Сяо Яня, тонкі брови Сяо Сюнь Ер трохи нахмурилися, і вона сказала більш серйозно: —Брате Сяо Янь, не знаю, що з тобою відбувається, але Сюнь Ер щиро вірить, що ти знову станеш собою і повернеш втрачену силу і повагу... Вона зупинилася на мить, її білосніжне обличчя трохи почервоніло. —Колись було багато людей, яких ти приваблював... —Хе-хе... – почувши ці щирі слова, він ніяково усміхнувся, але більше нічого не сказав. Іншу людину це могло б зачепити, але він не мав на це ані сил, ані бажання. Натомість він мовчки розвернувся і пішов геть. Стоячи на місці і дивлячись юнаку у спину, вона деякий час вагалася, перш ніж наздогнати його і піти пліч-о-пліч. Звісно це викликало невдоволення решти. Лігво з полицею - HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити