Відчай і відродження

Двадцять четвертого року ери Хун Чжен, зима видалася холоднішою, ніж за всі попередні роки. Хуртовина спинилась лише сьогодні.
На відстані тридцяти лі* за межами столиці, вороний кінь галопом проніс на собі, повз людину, що когось розшукувала, дві постаті.
 

* Тридцять лі — 15 км.

 

Кінські копита безупинно билися об запорошену землю, відносячи їх все далі.

Знову пішов сніг.

— Ваша високосте, кінь не зможе довго нести нас двох… Лишіть мене тут. — Голос того, хто сидів позаду був слабким, але тон ніжним, як завжди.

— Ні, ти важко поранений. Якщо я тебе залишу на снігу, то ти помреш. 
Цзін Шао витер обличчя, а потім підстьобнув коня, щоб той не смів зупинятися. Коли його випустили із ув’язнення, він зрозумів  — щось не так. На нього та пораненого ванфей* насідали. Якби він не вбив лейтенанта і не викрав коня, то певно їх обох вже б обезголовили неподалік столиці.

 

*Ванфей — титул офіційного подружжя принца.

 

— Моє тіло на межі, я все одно помру рано чи пізно. Швидше, скиньте мене. — Людина позаду звучала стурбовано. Кінь був ще зовсім лошам, а вони їхали вже досить довго. Тварина почала втомлюватись. Якщо так і продовжиться, то ніхто з них не виживе. 

— Ні. Якщо ми помремо, ми помремо разом! — Цзін Шао перекрикував холодний вітер, що бив в лице. Ця людина була його ванфей. Він віддавав перевагу першій дружині*, нехтуючи офіційним подружжям, та зрештою, людиною що лишилась з ним поруч був саме той, ким він нехтував більше 10 років!

 

* В перекладі на англійську використано «side consort», що можна перекласти як "побічна консорт (дружина)". Фактично, це не офіційна дружина, яка перша в черзі, в разі зникнення офіційної. Тому і вирішила використати титул «першої дружини». 

 

Цзін Шао був другим сином імператриці Юань. В чотирнадцять років він приєднався до армії і приймав участь в битвах, здобуваючи перемоги і укріплюючи свій статус. Йому дозволили одружитись. Та заради спокою в родині, існувало неписане правило: всі діти від молодших дружин і наложниць повинні одружуватися з чоловіком.

Хоч він і був сином імператриці Юань, та раптом імператриця У змусила його взяти за дружину чоловіка, що зруйнувало всі шанси на престолонаслідування. Саме тому він тримав образу і ніколи не віддавав своєму ванфей належної уваги і пошани. Через цю образу він не ворухнув і пальцем, щоб допомогти брату зайняти престол… 

— Ха-ха…  Чим же я заслужив, щоб ваша високість помирав разом зі мною? — Гірко засміялась людина позаду.

— Пробач. Якщо ми виживимо, я буду дослухатись до тебе. — Цзін Шао заспокоював людину позаду, міцніше стискаючи повідець. Ще 5 лі, і вони дістануться схилу Ван Юе. Там буде  вузька стежка, на яку він натрапив полюючи. Нею вони зможуть втекти.

— Кхе, кхе… — через розмови на такому холоді Му Хань Чжан не зміг втримати кашлю, той вирвався прямо позаду принца. З кутика блідих губ скотилася багряна краплина крові. Коли їх ув’язнили, він заблокував атаку, направлену на Цзін Шао. Цей удар завдав серйозних внутрішніх пошкоджень. Біль вже не відчувався, але через холоднечу він почав кашляти кров’ю. Чоловік не зміг втриматись від злегка перекошеної посмішки, коли прихилився до спини Цзін Шао.

І після стількох років, жодна з його служниць чи наложниць не наважилась лишатися з ним в скруті, образа на них була нестримною, проте ця людина наполягала, що залишиться з ним до смерті.

Му Хань Чжан трохи не впав.

Син знатної сім’ї, народжений наложницею. Він ніколи не просив титулу, лише можливості здати державний екзамен, щоб самостійно здобути ім’я. Та батько і мачуха одружили його з принцом Ченом* коли до екзамену залишався рік.

 

* Титул Цзін Шао —Чен Ван’є

 

Він був чоловіком, допоки в нього не відібрали свободу і змусили сидіти вдома. Його ціль стала недосяжною. Після всіх цих років він вже й не знав чи ображатись на мачуху, чи звинувачувати безвідповідального чоловіка.

 — Там, попереду! —  За ними почувся стукіт копит, брязкання обладунків і гамір.

Цзін Шао вперіщив коня батогом, той швидше домчав їх до схилу Ван Юе.

Фіть~  Фіть ~ З-за спини долинув звук залізних наконечників стріл, що прорізали повітря. Цзін Шао повів у бік, тікаючи від них разом з чоловіком позаду.

— Тримайся міцніше! — Крикнув Цзін Шао.

Му Хань Чжан охопив Цзін Шао за талію і міцно притулився до його спини, щоб рухатись разом. 

Коли вони досягнуть схилу Ван Юе та повернуть на лісову стежку, уникати стріл має стати легше. Цзін Шао вміло скерував коня в ліс, залишивши людей, які їх переслідували, позаду.

— Рана болить? — спитав Цзін Шао після того, як смикнув вуздечку, щоб допомогти коню перестрибнути через брилу.

— Не… болить… — Його голос ставав все слабшим.

— Му Хань Чжан, не засинай! — Цзін Шао спохмурнів, продовжуючи стурбовано кликати. — Варто лише перетнути гору Фен Юе, і ми вже будемо в  префектурі Янь, це територія одного з моїх колишніх підлеглих. Він допоможе втекти. — Заспокоював він, заодно намагаючись підбадьорити себе. Через довге ув’язнення, його одяг був пошарпаним, а тіло виснаженим. Тільки завдяки силі волі він зміг дістатися так далеко.

«Ііііхооо ~», — раптом божевільно заіржав кінь під ними. Цзін Шао миттю з нього зістрибнув. Хтось установив пастку для тварин, придивившись, стало ясно, що копито коня потрапило в неї.

— Ви повинні залишити мене тут. — Му Хань Чжаню довелось докласти величезних зусиль, щоб зібратися на думці. 

— Ми вже подолали половину гори Фен Юе. Лишилось тільки зійти з неї, я понесу тебе на спині! — Цзін Шао озирнувся: з одного боку була скеля, а з іншого — крутий схил із густою травою. На гірській стежці схопити їх було б важче. Не промовивши і слова, він підхопив Му Хань Чжаня собі на спину і побіг до крутого схилу.

— Он там! Схопіть їх!

— Хто перший принесе голову принца Чена, отримає тисячу лян сріблом!

Фіть ~ Фіть~ За командою незліченна кількість стріл полетіла крізь ліс. Уникнути їх в такому положенні було надзвичайно важко.

Вшш ~ Випадкова стріла проткнула праву ногу Цзін Шао, він похитнувся, зверху на нього впав Му Хан Чжан.

— Ваша високосте! — Му Хан Чжан спробував підвестися, щоб його підтримати.

Цзін Шао глянув на нього і, до свого здивування, помітив що бліде обличчя злегка зарум’янилось, а дух, що притих в очікуванні смерті, знову відродився. Звичайно, він розумів, що це були останні потуги.  Він нічого не міг зробити із зерном скорботи у своєму серці, різко висмикнув стрілу і потягнув чоловіка за собою втікаючи.

— Ха-ха-ха, давай подивимося, куди ти можеш втекти, — сміявся солдат четвертого рангу, наближаючись. Вони несамовито мчали лісом, поки не вперлись в глухий кут. Перед ними була скеля, а за ними переслідувачі. Це було пасткою. Цзін Шао поставив Му Хань Чжана між собою та скелею, а потім розвернувся й ударив ногою солдата четвертого рангу. Той не чекав удару і не встиг до нього підготуватись, гепнувся на землю. Не давши вояці можливості оговтатися, він схопив широкий меч і проткнув противника. Стиснувши меч, Цзін Шао замахнувся на солдат і вдарив по кавалерії, коні від цього удару заточились і скинули вершників прямо в прірву.

Вшшть~.

Перед військом, що йшло позаду відкрилась картина на землю, всіяну трупами, а попереду стояв кровожерливий принц Чен. Солдати не наважились підійти ближче, вони дістали луки і стріли.

— Хмм… — Яка різниця, був у нього меч чи ні? Цзін Шао вирвав стрілу зі свого плеча і відкинув її за спину. Почулися крики солдатів, коли він ринувся у стрій. Він вирізав усіх, проте і на ньому битва позначилась, він був у жахливому стані. Зі скелі було чудово видно, що до них прямувала друга хвиля переслідувачів. Цзін Шао глянув на свій меч, він би здужав ще принаймні десятьох, але перемогти сотні солдат йому не під силу.

Він повернувся до краю урвища із скривавленим мечем. Вся кров, його і чужа, стікала додолу лишаючи за чоловіком криваву стежку. Він підхопив в обійми людину, що сперлася на камінь, обличчя знову зблідло, життя покидало Му Хань Чжана з кожним подихом.

— Цзюнь Цін, ти коли-небудь шкодував про шлюб зі мною? — Цзін Шао обережно витер кров з кутика губ людини в своїх обіймах. Вперше він по-справжньому подивився на нього, свого ванфей, і нарешті зрозумів, що ця людина прекрасніша за всіх дружин і наложниць. Він не мав спокусливої чарівності, це була горда краса, що личила ванфей куди більше. В прекрасних очах навпроти відображалося щетинисте обличчя. Яка іронія, що лише опинившись у в’язниці через безглузде обмовлення, дізнався наскільки безкомпромісно вірною була ця людина. Якби він не змаринував ці 10 років, чи все б скінчилось краще?

— А як мені не шкодувати? Якби не ти, я б уже прославився на державному іспиті і вступив би до цісарського двору. — Цзюнь Цін було його ввічливим ім’ям, проте, це вперше, коли чоловік так його назвав. Му Хань Чжан повільно посміхнувся і витер кров з обличчя Цзін Шао:

— Але я не можу тебе звинувачувати. Ти дуже здібний. Це я, той хто зруйнував твої шанси на успадкування королівства… кхе кхе…»

— Ха ха ха! Я здібний? Які здібності? Я був бовдуром усе своє життя. Замість того, щоб насолоджуватися своїм життям в багатстві та комфорті, я намагався отримати щось, що було поза моїх можливостей, а тепер, коли хочу насолоджуватися своїми днями неквапливо, стало занадто пізно. Я дурень... ха ха ха... — Цзін Шао міцно тримав чоловіка в своїх руках. Дивлячись на небо, він гірко посміхався, думаючи про минуле. Усе його життя було наповнене битвами та інтригами. Він віддавав перевагу першій дружині та дозволив їй підірвати авторитет його ванфей. Зрештою, саме цей чоловік, яким він нехтував 10 років, неухильно лишався на його боці. Через образу він відмовився допомогти своєму старшому братові зійти на трон, а той продовжував допомагати йому з тіні. Прикро і жалюгідно... Зрештою його життя було ніби дурний жарт!

— Все моє життя… теж дурний жарт… — Му Хань Чжан тихо зітхнув, — якщо існує… життя після смерті… — Він так і не зміг закінчити речення, дихання зупинилося. Його прекрасні очі повільно заплющилися, а тонкі руки впали на зелено-чорний камінь, замертво. Цзін Шао не помітив, що знову пішов сніг, допоки одна сніжинка не впала на довгі вії ванфей і не розтанула. З нього вирвався крик переповнений скорботи, він плакав.

— Якщо існує життя після смерті, я буду добрим до тебе. Я проведу все наступне життя, відплачуючи за це…», — тихо сказав Цзін Шао, обіймаючи чоловіка міцніше. Вдалені він побачив, як наближаються війська імператриці… Він почув за спиною стукіт копит і повільно підвівся. Цзін Шао був непереможним все своє життя, і якщо він мусить померти, то не від їхніх рук.

Він стрибнув зі скелі.

Гірський вітер пронизував слух, Цзін Шао міцно притискав людину в своїх обіймах:

— Я не відпущу тебе, зовсім скоро ми зустрінемось знову, на мосту Найхе*.

* 奈何桥 (Міст Найхе) — Згідно з традиційними китайськими віруваннями, після смерті душі померлих повинні перетнути міст Найхе, перш ніж вони зможуть увійти в підземний світ або перейти до реінкарнації.

 

П/П:  Не читайте русню, вчіть англійську. Переклад російською настільки вільний, що вони упустили цей прекрасний момент призначення побачення на мосту Найхе, який вони назвали якось інакше.  Т.Т

Коли він відкрив очі після непроглядної темряви, то не побачив ні небесного раю, ні лютих привидів, які вимагали б його життя. Все навколо було вкрите червоним шовком і залишками використаних свічок. Він потягся рукою до скроні, щоб її розім’яти. Голова гуділа як дзвін. Коли Цзін Шао нарешті підвіся і трохи отямився, то зрозумів, що хтось лежить поруч. Яскраво-червоний одяг цієї людини був розірваний, чорне волосся безладно розсипане по оголених грудях, відкриваючи гладку та світлу шкіру, вкриту синцями.

Він протягнув руку, щоб відкинути волосся, яке закривало обличчя, це було прекрасне обличчя… Цзюнь Цін!


[Від перекладачки]

Якщо ви бачете помилку, або неточніть в перекладі імен чи власних назв, пишіть не соромтесь.
Переклад виконується з англійської з легкою адаптацією до української (що означає, не тупо через гугл). 

Оновлення розділів буде не частіше разу на тиждень (рідше - можливо. хє хє)

Приємного читання і любіть своє подружжя, до того як вас зібрались повбивати. <3 Цьом.