Розслаблення м'язів, атака через пори та порожні наміри

Розділ 93 - Організація хоче аби ти вбив його!

Розділ 93: Організація хоче аби ти вбив його!   Ляо Цзюнь Хуа сидів поруч і дивився на лист у своїх руках. Лист був досить довгим і містив щось незрозуміле для Вана Чао. Але з плином часу обличчя Ляо Цзюнь Хуа ставало дедалі серйознішим.   Ван Чао не хотів його турбувати та замість цього згадав рухи й пози, які Дай Цзюнь і Ляо Цзюнь Хуа показували йому на пляжі.   Ці двоє чоловіків були майстрами репутації та сили. Сін'ї Люхе та Сін'ї Куан були гілками одного дерева, тож якби вони могли навчити один одного, обидві сторони отримали б велику користь.   Найдосконалішим стилем бою Ляо Цзюнь Хуа був стиль мавпячої стійки. Одного присідання, щоб стиснути своє тіло в кулю, було достатньо, щоб зменшити його до розмірів маленької дитини. Таким чином, він міг би здійснити "Диво акробатики", як це описано в багатьох романах про Уся.   При повному використанні мавпячої стійки стиль бою був неймовірно спритним, запеклим і міг вибухнути силою від незначної дії. Цей процес скорочення, а потім розслаблення містив велику кількість енергії, яка зазвичай була прихована, але все ж таки її вбивча сила була неймовірною.   Зокрема, Ван Чао особливо захоплювався найдивовижнішими козирями Ляо Цзюнь Хуа – "Прихованою ногою" і "Собакою, що йде по воді".   Хоча "Собака, що йде по воді" була образливою для очей разом зі своєю позицією, її практичність являлася величезною.   Коли Ляо Цзюнь Хуа присідав навпочіпки та стискав тіло, його нога могла вилетіти в будь-якому напрямку без жодного знаку. Живіт і обидві ноги виривалися разом з Цзінь до сечового міхура – ще одна схожість з природними рухами собаки, що проходить повз воду. З такою величезною і непередбачуваною силою, точність була майже стовідсотковою.   Коли собака проходив повз воду, він підіймав ногу, бо хотів попісяти. Цей єдиний рух відпрацьовувався і вдосконалювався тисячу разів, поки не став природним рухом, яким люди користуються зараз.   "Якщо в переході мого супротивника є невелика тріщина, моя нога без роздумів змінить напрямок. Якщо тріщини немає, то я природно утримаюсь. Саме рухи мого суперника спрямовуватимуть мою ногу, а я сам не гратиму в цьому жодної ролі". — міркував Ляо Цзюнь Хуа про свою "Приховану ногу".   Саме завдяки цьому прийому Ляо Цзюнь Хуа прославився на всю Американсько-китайську асоціацію. Якою б сильною не була людина, його "Собака, що йде по воді" та "Прихована нога" змушували ноги багатьох людей ламатися і ламатися безжально.   Це було тому, що сила його "Прихованої ноги" перевищувала сімсот п'ятдесят кілограмів. Цього було більш ніж достатньо, щоб переламати навпіл дерев'яний кілок і відвалити добрячий шматок від одного великого дерева.   Ван Чао досконало володів Сін'ї, Баґуа і Тайчі. Але коли справа дійшла до того, що йому вдавалося найкраще, він досяг рівня майстерності в "Рубальному Цзінь стійки тигра" і "Свердлячому Цзінь стійки змії".   Одного їхнього показу було достатньо, щоб поглинути небеса.   Бійся не того, хто знає тисячу рухів, а того, хто знає один рух досконало.   Ван Чао був дуже вправним у переході від Рубального Цзінь до Орлиного Кігтя. Цей рух був простим і вимагав лише одного рубального удару. Але ця проста дія ще не стала досконалою, оскільки він практикував її лише пів року. Навіть розуміння принципу взяття сутності сонця і місяця було досить для простого успіху.   Після "Тигрового удару" прийшов "Орлиний кіготь", а після "Орлиного кігтя" – "Розрив". Після того, як орел налітав на свиню, обидва його кігті люто розривали здобич на кілька шматків!   Практика Вана Чао в стійці тигра та орла вимагала схопити ворога за допомогою удару та кігтя перед тим, як перейти до розриваючого та тягнучого руху. Хоча це був простий процес, його жорстокість була абсолютно розгромною.   В основному, коли експерт використовував руки, щоб рубати й хапати свого ворога, а потім вибухати "Орлиною сльозою" і "Орлиним розривом", вся рука розривала тіло на частини. Як мінімум, великий шматок плоті відривався, залишаючи після себе криваву рану.   У тваринному світі слабкі стають здобиччю сильних. Якщо ти не помреш, то помру я. Бійка не була винятком. Однак вивчення бойових мистецтв відрізнялося від цього.   У китайських бойових мистецтвах найважливішим було не битися, а підтримувати здоров'я. Саме через це культивування здоров'я бойове мистецтво й отримало назву "бойового". Інакше це просто називалося б смертельним боєм.   Наступні кілька днів Ван Чао присвятив свій розум роздумам про бойові мистецтва, а серце – зміцненню свого здоров'я. Його тілесні якості досягли своїх меж завдяки Тайчі, і тому його бойові мистецтва вдосконалювалися не по днях, а по годинах. "Тигровий напад", "Тигровий удар", "Орлиний кіготь", "Орлина сльоза" та "Орлиний розрив". Рухи цих двох позицій здавна були пов'язані між собою і відпрацьовані до рівня, коли звук слідує за кулаком.   Але через те, наскільки жорстокими були рухи після "Орлиної сльози", Ван Чао змусив себе зупинитися після того, як досягнув "Орлиного кігтя" на практиці.   Наскоки в стійці тигра приносили велику силу, але при переході в стійку орла, який налітав з повітря, сила злітала до свого піку. Якби ці дві позиції досягли рівноваги, то перехід був би спритним, сильним і підступним.   З цієї причини мавпа переслідувала б позицію орла. Мавпа могла стрибнути, вкрасти персик, подряпати обличчя і схопити пісок. Це було набагато хитріше і прихованіше, ніж позиція орла. Хоча орлині сльоза і розрив були лютими, вони не були прихованими. Мавпа зберігала таємниці у своїй жорстокості, яка поєднувалася з порочністю.   Немає такого поняття, як найжорстокіший, є лише більш жорстокий.   Так само не буває найбільш прихованого, буває лише ще більш приховане.   Мавпяча стійка Ляо Цзюнь Хуа досягла рівня майстра і досконалості. Під час поєдинків між ним і Ваном Чао його мавпяча стійка стала для Вана Чао дороговказом, який допоміг Вану Чао повільно освоїти цю стійку і також досягти майстерності.   Водночас його прихований Цзінь досягнув талії, грудей, спини, ніг і рук.   Між Ясним Цзінь і Прихованим Цзінь існувало вузьке місце. Аналогічно, від Ясного Цзінь до чіткого Цзінь, де "звук слідує за кулаком", також було вузьке місце, де можна було б досягти іншої сфери.   За кожним вузьким місцем, якщо його подолати, відкривалася безмежна дорога.   Ван Чао вже пройшов через ці два вузькі місця і тепер подорожував цією широкою відкритою дорогою. Для його бойових мистецтв вдосконалення на таку велику величину було природним процесом.   "Коли я заблокував "Приховану ногу" Ляо Цзюнь Хуа, я відчув, що передбачив це, тому зміг випередити його на один крок. Розслабити м'язи, атакувати порами та вивільнити наміри... Але це лише тренувальний поєдинок. Між нами немає ніяких ворожих дій, і тому ми можемо битися з ясним розумом. Якби це була битва на смерть, як би ми змогли очистити свої наміри?"   Битва між експертами, природно, призвела б до того, що обидві сторони випромінювали б ворожу ауру.   Оскільки це була справжня битва на смерть, то і наміри були б ворожі. А отже, це вплинуло б на розум, наміри та очі і Вана Чао, і його ворога. Це було повністю пов'язано з рефлексами. Якщо була ворожість у кулаці, то була б і ворожість у серці.   Але якщо намір порожній, то серце не відчуває ніякої ворожості до супротивника. Коли серце не відчуває ворожості, тоді воно здатне до передбачення. Ще до того, як повіє осінній вітер, цикада вже знатиме про це.   "Здається, що тільки коли я порівнюю сили або тренуюся, я можу очистити свій намір. У справжньому бою я не зможу досягти такого стану. Намір – це те, з чого створюється Прихований Цзінь. Якщо я зможу очистити свій намір, то зможу з легкістю вирватися назовні з Прихованим Цзінь. Це також буде місцем, де Трансформуючий Цзінь має свою відмінність".   Саме в цей момент Ван Чао дещо зрозумів. Коли він тренувався з Ляо Цзюнь Хуа, то відчув, що таке перебувати на стадії "Трансформуючого Цзінь". Тільки коли двоє людей билися без ворожнечі, таке відчуття можна було відтворити.   Але в реальному бою це було марно. Якщо людина ще не досягла такої сфери та намагалася очистити намір силою, то тигр перетворився б на собаку і це призвело б до легкої смерті.   — Га? Майстре Ване, — Ляо Цзюнь Хуа закінчив читати листа і віддав його Дай Цзюню, щоб той перечитав, не помітивши, в якому стані перебував Ван Чао. Він сидів на стільці, заплющивши очі, а його нога піднімалася й опускалася, ніби відбиваючи ритм, доки він перебув у трансі.   Навіть коли Ляо Цзюнь Хуа покликав його, Ван Чао не звернув на нього уваги, наче він спав. Він просто занурився у власну свідомість, відповідаючи на власні запитання.   Побачивши Вана Чао в такому стані, Ляо Цзюнь Хуа і Дай Цзюнь обмінялися поглядами, а потім кивнули та всміхнулися.   Очі Ляо Цзюнь Хуа звузилися, і він стиснув своє тіло, коли почав виявляти ворожий намір щодо Вана Чао. В глибині душі він вже приготувався завдати удару Вану Чао.   У цей момент Ван Чао раптово прокинувся. Його волосся стало дибки, наче пір’я у розлюченого бойового півня.   Його шия випнулася назовні, а решта волосся на голові настовбурчилася, як у дикобраза. Одним рухом тіла він відкинув стілець за спину.   У той самий час в його очах з'явився жахливий блиск, коли він втупився в Ляо Цзюнь Хуа.   Ця реакція містила в собі щось приховане, подібне до реакції звіра, що сховався в чагарнику. Коли вітер небезпеки дмухав на траву, тварина рвалася до дії.   До того, як Ван Чао відчув ворожу природу Ляо Цзюнь Хуа, він був глибоко занурений у вивчення бойових мистецтв, і тому його було важко розбудити.   Але де б не була ворожість у зовнішньому світі, Ван Чао міг відчути її. Це нагадувало удар блискавки в землю або вітер, що проносився повз траву; ворожість своїх ворогів можна було відчути навіть з відстані п’яти метрів.   Лише в такій царині людина могла мати ауру майстра.   Ван Чао природним чином осягнув глибину цієї таємниці. Це було схоже на самадхі, його легко осягнути, але важко передати словами.   — Ха-ха-ха… — коли Ляо Цзюнь Хуа побачив реакцію, він одразу ж розслабив свої м'язи та почав сміятися разом з Дай Цзюнем. — Вміти бути зачарованим в будь-який момент, але водночас, з легкістю вітру, повернутися до усвідомлення. Ти досяг такого рівня зі своїм наміром? Як дивно, що з нашими повсякденними справами ми обидва повинні покладатися на нашу базову підготовку, щоб підтримувати наш рівень майстерності. Якби ми могли впадати в такий транс, як ти, в будь-який час, це було б чудово. Вміти в будь-який момент позбутися будь-яких сторонніх і складних думок – це вміння, якому ми заздримо.   Говорячи це, Ляо Цзюнь Хуа перестав усміхатися, а його брови здивовано зійшлися. Це сталося тому, що у нього виник раптовий сумнів: "Цей Ван Чао має незвичайне минуле, яке вказує на те, що він є шпигуном Європейського Союзу. То чому ж він не має жодних тягарів чи сторонніх думок і може входити в транс у будь-який момент? — Ляо Цзюнь Хуа, попри свій життєвий досвід, просто не міг цього зрозуміти. — Може, він не шпигун? Навіть якщо ні, у нього все одно повинні бути якісь ускладнення з людьми, які його підтримують. Здатність впадати в транс у будь-який момент – це те, що очікується від даоського ченця, який відокремив себе від світського життя, як дитина, що не піклується про світ, або чоловік, який перебуває в сутінках свого життя".   Серце, як у новонародженого, кришталево чисте і прозоре. Транс, в якому можна було переслідувати розум і дух кулака. У сьогоднішньому невпорядкованому суспільстві з його складними людськими справами, якщо хтось зміг зберегти хоч трохи своєї чистоти всупереч культурній течії століття, то це було б дивом. Це особливо актуально у випадку з Ваном Чао, який мав таємничого покровителя.   Ван Чао споглядав "Сін'ї Люхе" Ляо Цзюнь Хуа з порожнім станом душі, який був майже взірцем того, чим буде "Трансформуючий Цзінь". Лише коли він відчув небезпеку, то повернувся до усвідомлення.   Лише коли Ляо Цзюнь Хуа почав сміятися, Ван Чао також розсміявся, а його Цзінь почав просочуватися назад у тіло.   Коли його супротивник пожартував, йому не потрібно було продовжувати бути таким серйозним.   — Що сталося? Щось сталося у світі японських бойових мистецтв?   — Нічого надто радикального, кілька талановитих молодих людей з Японії нещодавно приїхали на територію між росією та Північно-Східним Китаєм, щоб відточити свої навички. Лише минулого місяця на підпільних рингах Сибіру вони змогли виграти раунд за раундом і накопичити пристойну суму коштів. Мало того, вони навіть вбили кількох російських боксерів. Тепер, коли вони увійшли до кордонів Північно-Східного Китаю, вони почали зачищати підпільні ринки й тут. Навіть деякі державні школи були пошкоджені на честь спарингів, щоб зрівнятися з ними.   Попри те, що Ляо Цзюнь Хуа говорив спокійно, в його голосі все ще можна було почути виразні нотки занепокоєння.   Дай Цзюнь передав листа Вану Чао, щоб той подивився на нього. На листі Ван Чао побачив фотографії кількох чоловіків і жінок з коротким описом кожного з них.   Вік цих тридцяти молодих людей був від п'ятнадцяти років до двадцяти п'яти.   — Що це означає для світу японських бойових мистецтв? Якщо ці талановиті юнаки б’ються в підпіллі, щоб відточувати свою майстерність, то вони неодмінно загинуть. Чи не буде смерть цих геніїв марною? — розгублено запитав Ван Чао.   — Геній повинен пройти через самодисципліну, щоб досягти успіху. Якщо вони помирають у цьому процесі, то це свідчить про те, що вони не генії, а отже, їхня смерть не варта того, щоб над нею плакати. У світі японських бойових мистецтв їхні практики досить жорсткі. Без цієї суворості їхній потенціал не був би розкритий. Саме в цьому аспекті вони багато разів перемагають нас, китайців. А що японці мають на увазі під цим? Це може бути знаком, наприклад. Цікаво, чи здійметься переполох у світі бойових мистецтв.   — Одна з моїх шкіл була захоплена одним з цих японських молодиків, — Ляо Цзюнь Хуа вказав на найпершу фотографію. — Є Сюань, японець китайського походження. Змалку він вивчав кендо і китайський бокс, після того, як королівська сім'я найняла Іґу Мінамото. Після трьох років тренувань під водоспадом, Є Сюань поїхав до крижаних гір Хоккайдо, щоб тренуватися за зразковою системою тамтешніх аскетів. Мало того, він є найвидатнішим юнаком у світі японських бойових мистецтв. Зараз Є Сюаню лише дев'ятнадцять років, але ходять чутки, що в сімнадцять він зміг досягти рівня Прихованого Цзінь. Такий бій буде нелегко виграти.   — Так, Японія, мабуть, спланувала це. Підтримка Є Сюаня має бути вражаючою. Якби це був будь-який звичайний експерт без підтримки, то його б застрелили. З людиною, яка має підтримку, досить важко впоратися. До того ж досягти стадії Прихованого Цзінь у сімнадцяти років? Цей Є Сюань просто геній, — Ван Чао кивнув головою, згадуючи Міяґі Ханшіна, якому він знищив сечовий міхур.   — Є Сюань уже дістався до провінції Цзілінь. Чи було б тобі цікаво піти на завтрашній бій?   — Із задоволенням піду.   Того ж вечора Лінь Янь Ань звернулася до Вана Чао:    — В Організації є новий план. Вони хочуть, щоб ти бився з цим Є Сюанем у поєдинку і вбив його. Це геній, якого Організація хоче задушити, перш ніж він розвинеться ще більше.   Переклад з англійської: Buruliy Редактура: Moonrise Darkness Бета-рідер: Buruliy https://t.me/KATARNOVEL