Розділ 62: «З Організацією чого боятися?»
Ранковий вітер підбивав туман, що відчувався свіжістю на шкірі.
Просидівши у потязі цілу ніч, починаючи з сьомої вечора, Ван Чао приїхав на залізничну станцію Гуанчжоу на дванадцять годин пізніше, о сьомій ранку. Потяг був заповнений людьми, через що тхнув смородом людського тіла, запахом ніг, їжі, олії та багатьма іншими чадами, перед якими було важко встояти й вони змушували деяких людей блювати.
Коли потяг приїхав на станцію, Ван Чао вискочив з вікна, з ціллю подихати свіжим повітрям, перш ніж відчути вільготність цього місця.
На виїзді із залізничної станції, хлопець тільки-но зрозумів, наскільки це було сумбурне місце. У тьмяному підземному переході він ледве зумів розгледіти голки від шприців на підлозі.
Навіть раніше як дістатись до площі, Ван Чао пройшов три, або чотири готелі. Біля них були середнього віку жінки та темношкірий чоловік, що тримав їхню одежу та сумки поруч з собою, немов відбиваючись від розбійників.
На щастя, Ван Чао був сильним та міцним. Попри велику сумку, він міг йти спокійно.
На площі можна було побачити великий натовп. Як очі хлопця блукали туди-сюди, так і його вуха вловлювали звук звідусіль лише для того, щоб усвідомити, що кишенькові злодії обдирають речі людей.
— Чорт забирай! Тут немає нічого цінного, — один з кишенькових злодіїв мовив, копирсаючись вже в іншій чужій сумці. Коли побачив, що там немає грошей, він голосно вилаявся без жодного страху.
Ван Чао бачив, як чотири кишенькові злодії споглядали на одну жінку середнього віку та підійшли до неї. За мить з неї зірвали прикраси, а сумку вирвали з її рук.
«Що це за місто таке? Невже наше суспільство перетворилось на зграю собак?» — з роздратуванням подумав хлопець.
Після кількох хвилин, Ван Чао вже бачив не один десяток кишенькових злодіїв. До того ж якби він спробував зробити з цим щось, у нього не вистачило б рук, щоб розправитись з усіма.
«Я чув про вечірку the Knapsack, проте чи буде Hand Cutting Party також?» — Ван Чао задумався про цей момент перед тим як відвернутися від видовища. За мить він швидко пішов геть від зловісного місця.
Його наміри вбивати швидко пробудилися до високого ступеня, однак коли прибув на зупинку громадського транспорту, вони почали згасати.
«Зла занадто багато у світі. З моєю самотньою силою, якби я розпочав бійку, то не зміг би позбутися їх усіх», — зітхнув Ван Чао.
Він вже переодягнувся в брунатного кольору халат і поношені черевики. На його спині виднівся брезентовий рюкзак, що робило його схожим на молодого селянина, який приїхав до Гуанчжоу на роботу.
Діставши телефонну книжку, Ван Чао виловив подібний старий мобільний телефон та подзвонив за номером, який дав йому Цао Ї.
Щойно як пролунав телефонний дзвінок, можна було почути звук жіночих стогонів та дихання, а згодом послідував лютий, але вульгарний голос:
— Якого біса хтось телефонує мені так рано вранці?
— Це брат Вень? Брат Ґо познайомив мене з тобою, щоб отримати шанс побитися, — Ван Чао говорив відповідно до того, що Цао Ї сказав раніше.
Коли Цао Ї був агентом під прикриттям у підземному світі, його особу звали «Ґо Далоу».
— Хто цей мерзотник?! Аххх… Я згадав зараз, Ґо Далоу! Хлопче, про яку бійку ти в біса кажеш? Зажди…
Ще один тихий жіночий стогін можна було почути в телефоні, перш ніж пролунав грубий голос чоловіка в тихішому діапазоні:
— Де ти зараз?
— Я щойно зійшов на автобусній станції Гуанчжоу. Брат Ґо сказав мені зателефонувати за цим номером, коли приїду, — мовив Ван Чао.
— Он як? Тоді приходь в спортзал на острові Ерша. Я буду там до полудня.
Відразу дзвінок обірвався.
«А, цей чувак любить прикидатися таємничим».
Цао Ї вже сказав йому, що звали цього чоловіка Лю Вень, а також прозвали «Брат Вень». Окрім цього, він був їхнім особливим зв’язком із бойовими матчами підземного світу.
Як тільки з ним контактували, то людина могла швидко вступити в підпільні бойові матчі. Це була натура й сила Брата Веня. Перш ніж Ван Чао прибув сюди, він переконався, що розуміє інформацію, надану йому Організацією.
«Подумати тільки, що я хотів приїхати сюди, коли Чжао Сін Лун розповів мені про це. Якби дійсно прийшов, то був би ідіотом. З підтримкою Організації я знаю набагато більше, ніж міг би знати зараз. Яке підбадьорливе відчуття».
Після телефонної розмови з Братом Венем, Ван Чао відчув, як мініатюрний супутниковий телефон завібрував.
Цей комунікаційний пристрій виглядав, немов ґудзик, який вплітали в одяг, та був одним із багатьох високотехнічних предметів наданих Організацією.
— Змієподібний Драконе, це Боулдер. Ми вже в'їхали в Гуанчжоу. Де ти? — через пристрій можна було почути тихий голос Сунь Лея.
— Зараз я в тренажерному залі на острові Ерша, — Ван Чао повідомив свій пункт призначення, давши їм час на підготовку та планування.
Перед прибуттям вони підготували кодове слово, і Ван Чао вирішив назвати себе «Змієподібний Дракон».
Хлопець повільно добирався громадським транспортом до острова Ерша з невитонченим виглядом. Приїхавши, він почав оглядатися навколо воріт, як одоробло.
Невдовзі до нього підбігли двоє здоровил. За мить вони схопили його сумку й приготувалися кинутися геть.
«Ось воно як?» — Ван Чао миттєво підняв ногу перед тим, як вдарити нею вниз по коліну чоловіка. Впавши на землю, той застогнав від болю. Водночас рука хлопця схопила за волосся іншого, не давши втекти. Як опудало, чоловік упав на землю, обома руками взявшись за волосся.
— Стривай! Нас покликав брат Вень, щоб перевірити твою майстерність! — закричали двоє, перш ніж Ван Чао встиг щось зробити.
— Ой, вибачте, — щиро сказав Ван Чао. — Я думав, ви двоє намагаєтеся вкрасти мої речі.
— Гмм, тоді слідуй за мною. Я відведу вас до брата Веня.
Двоє чоловіків піднялися з землі, кинувши короткий погляд на Вана Чао.
Не кажучи ні слова, він пішов за ними. Проїхавши кількома автобусами, вони прибули на край центру міста, де можна було побачити багато пошарпаних будинків.
Продовжуючи йти так деякий час, троє чоловіків прибули до автомобільного заводу, де всюди виднілося масло. Можна було побачити багатьох жирних робітників, які тримали затискачі, працюючи й водночас люто зиркаючи на Вана Чао.
«Це не авторемонтники. Ці ножові поранення на обличчях і татуювання на їхніх руках». — Ван Чао підмітив, що ці люди були гангстерами, а не фабричними робітниками.
Проминувши територію заводу, вони прибули до цементованого приміщення. У кімнаті можна було побачити кілька мішків з піском по яких бив ногами мускулистий чоловік.
Разом з тим у ближній частині кімнати стояв трон із чайником і віялом із пальмового листя збоку.
На стільці можна було побачити сорокарічного чоловіка середніх років. На лівому боці його обличчя була родимка, з якої росло волосся, що надавало обличчю досить потворного вигляду.
«Це Лю Чен Вень, — подумав Ван Чао, дивлячись на його обличчя, — звіти Цао Ї збігаються з його зовнішнім виглядом».
Коли Лю Чен Вень побачив Вана Чао, він одразу ж почав його міряти.
Водночас зупинився чоловік, який бив мішки з піском; безжальний погляд був надто очевидним у його очах.
— Як тебе звуть? Гао Далоу сказав тобі прийти сюди? — допитувався Лю Чен Вень. Двоє чоловіків поруч із Ваном Чао кивнули, показуючи, що вони вже перевірили його майстерність.
Вигадуючи ім’я, Ван Чао розповів історію про те, що він навчився деяких бойових мистецтв до того, як познайомився з Цао Ї (якого звали Гао Далоу). Від нього він дізнався, що тут можна заробити гроші, б’ючись.
Завдяки такому продуманому плану, незалежно від того, що запитував Лю Чен Вень, він не виявив прогалин в історії Вана Чао.
— Добре, добре, ти прийшов сюди, шукаючи роботу. Тоді я, безумо́вно, не ставитимусь до тебе погано. Спочатку підпиши цей договір!
Лю Чен Вень більше не ставив запитань і клацнув пальцями, щоб один із чоловіків приніс йому контракт і печатку.
«Як паскудно!» — подумав Ван Чао, побачивши контракт.
Першою причиною був той факт, що керівник не несе відповідальності за травми під час бійки. Другою – те, що п’ятдесят відсотків заробітку отримуватиме менеджер. Третя причина полягала в тому, що вони не зможуть розлучитися протягом п'яти років після підписання. Було й кілька інших умов, які мали тиранічний характер та обмежували автономію людини.
— Підпиши це разок, коли закінчиш читати!
— Чекай, скільки грошей я зможу отримати? — спитав Ван Чао.
— Не переймайся, кожен бій може без проблем коштувати щонайменше десять тисяч, якщо виграєш! — Лю Чен Вень говорив нетерпляче.
— Добре тоді, — Ван Чао використав чорнило червоної печаті, щоб підписати пальцем.
Він не вірив, що такий контракт матиме для нього велике значення.
«Я представник Організації, яка має на меті зануритися в підпільний світ бойових мистецтв. Боулдер та інші вже вишикувалися зі зброєю. Поки я даю слово, вони зможуть послати одну ракету та зрівняти це місце з землею! Чого боятися?» — таким чином, Ван Чао не відчував страху.
— Добре! — Лю Чен Вень перевірив сторінку та поглянув прямо на чоловіка, що бив ногою мішок з піском. — Змієголовий, перевір його здібності!
Той, кого звали Змієголовий, легко посміхнувся, витерши своє спітніле плече й гучно затріщав кістками на шиї та кулаках.
— Змієголовий, цей хлопець щойно підписав контракт. Не соромся викладати всі сили, — висловився жадібно спраглий до крові чоловік збоку.
— Не пошкодьте його внутрішні органи, підійдуть лише його кістки. Мені подобається чути, як ламаються кістки, — чолов’яга засміявся. — Наші регулярні тренування – це справжні бої!
Лю Чен Вень подивився на Вана Чао:
— Коли люди приходять на цю роботу, вони повинні дотримуватися правил.
«Ці люди досить жорстокі» — серце Вана Чао почало відчувати крапельку наміру вбити.
— Починайте! — Лю Чен Вень відійшов убік.
Почувши команду, Змієголовий миттєво почав діяти й кинувся прямо на нього. Кулак прямував просто до підборіддя Вана Чао, а інший захищав його власне тіло. Водночас коліно піднялося, щоб вдарити в пах.
Ван Чао миттєво сформував кіготь рукою та впіймав кулак опонента. В ту ж мить правий лікоть вдарив, немов спис, по колінній чашечці Змієголового.
«Кача!»
Коли коліно Змієголового та лікоть Вана Чао зіткнулися, почувся тріск кістки, але ніхто не зрозумів, чи щось зламалося.
— А-а! — пролунав жалюгідний крик.
Кігтева рука Вана Чао використала «Прихований Цзінь», розчавивши кулак свого супротивника. Права рука Вана Чао нещадно вистрелила, неначе спис, який він простим ударом долоні, рубальним рухом опустив опоненту на груди.
Бах! Після ще одного удару грудна клітка Змієголового розкололася, а потім він впав, наче дерев’яна дошка. Під час падіння у нього з носа, вух та рота текла кров. Двічі смикнувшись, він помер.
«Проти лютої людини треба бути ще лютішою, щоб контролювати її.»
«Хуа!»
Усе приміщення піднялося збурено, а Лю Чен Вень дивився на Вана Чао зосередженим поглядом.
Через мить він махнув рукою:
— Зав’яжи Змієголового в мішок із мішковини й викинь його.
Над розділом працювали:
Переклад з англійської: Малюче
Вичитка: Moonrise Darkness
Коректура: Moonrise Darkness
Редактура: Moonrise Darkness
Бета-рідер: Buruliy
https://t.me/KATARNOVEL
Далі
Розділ 63 - Один бій, щоб заявити про себе Ⅰ
Розділ 63: Один бій, щоб заявити про себе Ⅰ Можливо, розщеплений кулак Вана Чао в "тигровій стійці" і не стримував Прихований Цзінь, але Явний Цзінь збільшував його силу. Цим одним його рухом, він був схожий на гігантську сокиру. Череп "Змієголового" тріснув би, і струс мозку був би доволі ймовірним. Двоє чоловіків, які привезли Вана Чао до Лю Чен Веня, негайно запхали мертвого "Змієголового" у гігантський полотняний мішок. Зав'язавши його, вони винесли тіло. Їхні рухи були добре відпрацьованими й ефективними, що, швидше за все, свідчило про те, що вони робили це не вперше і не вдруге. Решта бійців, що стояли поруч, миттєво побачили Вана Чао в новому світлі. Хтось дивився на нього в страху, хтось – із заздрощами, а більшість – в шоці. Але що стосується смерті "Змієголового", то у жодного з них не було ні жалю, ні навіть думки про те, щоб спробувати помститися за нього. Це було так, ніби вони стали свідками смерті собаки: сумно, але несуттєво. Існував єдиний неписаний закон, який говорили на бійцівському рингу: "Коли ти виходиш на ринг, то готуйся вбивати без попередження, або бути вбитим без попередження". Життя не коштувало жодної копійки та використовувалося лише для того, щоб служити забавою для іншого. Не існувало такого поняття, як товариство, тільки партнери по спільній практиці. Але на рингу вони ставали запеклими ворогами до смерті. Спочатку Ван Чао скептично поставився до опису Чжао Сін Луном світу підпільних боїв. "Де ж тут тінь?" — подумав він тоді. Але коли він побачив стан громадської безпеки Гуанчжоу, вийшовши з вокзалу, у Вана Чао більше не залишилося сумнівів. Він зрозумів, що прибережна зона – це земля гріха, тут не існує такого поняття, як неможливість. Тут не існувало абсолютного зла, просто було ще більше зло або зло, яке не можна було собі уявити. У світі бойових мистецтв і насильства існував також і злочинний світ. Це була незаперечна істина для світу з часів стародавнього шляху. Ван Чао вбивав і раніше, а також отримав ліцензію на "легальне вбивство". Він мусив бути готовим вбивати в будь-який момент, попри свої особисті переконання; в такому зловісному світі, як цей, хлопець був би приречений на власну смерть, якби не був готовий. — Ха-ха, добре! Ти досить сильний! — трикутні очі Лю Чен Веня яскраво спалахнули, ніби він був змією, яка дивиться на свою здобич. — Брат Гао сказав мені, що в цьому місці потрібно битися без застережень. Краще вбити свого супротивника, інакше ризикуєш бути вбитим, — відповів Ван Чао. — Це вірно, абсолютно вірно. Слова Гао Далоу правдиві! — обличчя Лю Чен Веня потеплішало, і він почав посміхатися. Його очі продовжували блищати, коли він дивився на Вана Чао так, ніби той був деревом, зробленим з грошей. — Цей хлопець був сильним у ті роки, але через пів року він здався. Я чув, що він тепер поліцейський? Як цікаво. — Ти, мабуть, втомився після нічної подорожі в поїзді. Блеккі, відведи його поїсти, а потім знайди місце для відпочинку, — Лю Чен Вень поплескав Вана Чао по плечу. — Хороший хлопець, ти добре бився. Через п'ять років ти точно без проблем заробиш мільйони. Робітник фабрики збоку відразу ж провів Вана Чао до їдальні. Взявши велику тарілку з їжею, Ван Чао неквапливо сів і почав їсти. При цьому ніхто з інших робітників не наважувався підійти, щоб потурбувати його. Мабуть, звістка про смерть "Змієголового" розлетілася швидко. Навіть не поспілкувавшись з цими людьми, Ван Чао з'їв свою страву. Потім, під керівництвом "Блеккі", йому виділили кімнату для його особистого користування. — Це твоя кімната, — сказав Блеккі. — Відпочивай і не бігай. Якщо захочеш вийти, то скажи мені, і я отримаю для тебе дозвіл від брата Веня. Ван Чао з розумінням кивнув головою, перш ніж Блеккі пирхнув і пішов. Кімната, яку йому дали, була приблизно шістдесят квадратних метрів і мала цементні стіни з плямами по всьому периметру. У кімнаті стояли чорний старомодний стіл і табуретка, а також ліжко, яке скрипіло при кожному русі. Там також знаходився маленький електричний вентилятор, але окрім цього, не було на що дивитися. Коли Ван Чао оглянув цю кімнату, його одразу ж осяяла раптова думка: "Якби я не зустрів сестру Чень три роки тому, чи працював би я або був би в такому стані, як зараз?" Дійсно, якби він не зустрів Тан Цзи Чень, то після закінчення середньої школи, як і мільйони інших бюджетників, опинився б у морі робочих вакансій. Живучи в маленькому будиночку в приміській зоні й щодня працюючи, він отримував би лише мізерну зарплату за те, що продавав свій власний піт і кров. "Життя людини неможливо передбачити, а везіння людини – занадто глибоко, щоб його зрозуміти. Світ постійно змінюється і наповнений безліччю різних факторів. Хто може передбачити власне майбутнє?" У цьому галасливому, сповненому гріха і злочинів місті, сидячи у своїй маленькій убогій кімнаті, Ван Чао думав про Тан Цзи Чень. Потім він подумав про те, що був би одним з багатьох державних службовців, які не мали майбутнього або навіть надії побачити краще завтра. Їхній світ був світом відчаю. Звідки вони могли взяти сили, щоб стати сильними та вижити в такому світі? Зітхнувши, Ван Чао сів на ліжко і почав заспокоювати себе. Знаючи, що земля вічно змінюється, його воля і розум вічно продовжуватимуть загартовуватися. Без яскравої іскри надії, як же тоді він зможе стиснути яскравий і могутній кулак? Світ являє собою велетенське коло Їнь і Янь, яке охоплює все, що знаходиться в ньому. Людське життя – це велетенське коло, в якому людина загартовується і вдосконалюється. Ті, хто вдосконалює себе красиво – мають чудове світло, але решту знищує жорстоке полум'я. Ван Чао вільно сидів на ліжку без жодних думок про заняття бойовими мистецтвами. Його пори продовжували відкриватися і закриватися, як при диханні, але це було комфортне і ліниве відчуття. Ніч повільно минала, але рано вранці він прокинувся від звуків легких кроків. "Це, мабуть, Блеккі", — подумав Ван Чао. За ритмом і вагою кроків він зміг визначити, хто саме йшов до його кімнати. Звичайно ж, двері до його кімнати відчинилися. — Вставай, Брат Вень влаштував тобі бій вчора ввечері. Ходімо зі мною, — Блеккі махнув рукою, щоб він встав. — Так швидко? — Ван Чао був шокований. За інформацією Організації, середньостатистичному новачкові потрібно було б чекати тиждень, перш ніж для нього підготували б поєдинок у Бойовому Вівтарі. Організатори "Бойового Вівтаря" були дуже суворими та ретельно планували кожне бійцівське змагання без відома уряду. Організаторами, як правило, були кримінальні авторитети з Гонконгу, Макао і Тайваню; але, природно, кримінальні авторитети з Гуандун, Фуцзянь, Чжецзян, Цзянсу, Хайнань і Шаньдун також були залучені. Кожне змагання мало спеціалізоване місце проведення і свою клієнтуру. Ці кримінальні авторитети також залучали жадібних до грошей майстрів бойових мистецтв, яких згодом нацьковували один на одного. Боси, які прагнули розваг, завжди викидали гроші на їхні азартні ігри. Жорстокі та криваві бої дозволяли тим, кому набридли караоке, танці, випивка в барі та клієнти казино, знову відчути азарт. Це було схоже на стародавні бої гладіаторів у Римі. Тертя між бандами за територію чи владу також можна було вирішити через змагання кулаків. Оскільки на дворі двадцять перше століття, злочинні угруповання вже не могли діяти так, як у минулому. Без сотень людей вони не могли взятися за сокири чи пістолети, щоб розпочати одну гігантську війну за владу. Не було жодної країни, яка б дозволила, щоб таке часто відбувалося. Лю Чен Вень вважався генеральним директором з громадської безпеки напівбілої-напівчорної корпорації "Daxing ". Відділ громадської безпеки цієї корпорації зосереджувався саме на боях. Щороку вони організовували невеликі змагання з боїв, на яких заробляли досить пристойну суму грошей. На відміну від інших відділів громадської безпеки, цей відділ знав тільки, як витрачати гроші. Злочинний світ сучасної епохи будувався не лише на охороні, пограбуваннях, побиттях чи крадіжках. Вищі шари кримінального світу тепер теж були легальним бізнесом. "Організація збирала інформацію про це протягом останніх п'яти-шести років. За останні кілька років князьки допомогли створити тут кримінальні угрупування. Разом з цим зросла і їхня сила. Але зі стрімким розвитком Бойового Вівтаря їхнє піднесення не повинно викликати здивування". Примітка: "Князьки" – це категорія дітей вищих комуністичних чиновників. Вступ до Бойового Вівтаря був першою місією для Вана Чао, щоб він міг побачити справжній рівень їхнього розвитку. Запитати Чжао Сін Луна – це одне, а відчути це на собі – зовсім інше. З входженням князів у злочинний світ, вони мали стільки влади, що навіть Організація не могла відкрито запитувати про них. Цао Ї раніше говорив, що хоче, щоб Ван Чао став лідером Вуліну у світі бойових мистецтв Південно-Східної Азії. Це все ще був план, який залишався далеким від досягнення. Ван Чао знав, що йому, як мінімум, потрібно зробити себе добре відомим. Якщо він зможе вижити й стати значущим, то питання про те, щоб стати лідером Вуліну, поки що не буде зняте з порядку денного. Інакше, якщо він загине, то все це буде даремно і його обіцянки виявляться порожніми. Наразі Ван Чао був лише шаховою фігурою для Організації, щоб зробити крок у кримінальний світ. Коли б ця фігура стала корисною, тоді б Організація поставилася до нього більш серйозно. Якщо ж в Організації були інші плани й вона відмовлялася від шахової фігури, то йому довелося б змиритися зі своєю долею. Він знав це з самого початку і тому не мав великої довіри до Організації. Це була негласна істина, яка лунала з давніх-давен. Яка б не була організація, треба підкорятися її мандату і наказу. Заради справи вони повинні жертвувати своїм життям. Армія була такою, робота була такою, злочинний світ був таким. Навіть компанія була такою. Якщо організація не мала ядра, то її крах був неминучим. Це була ще одна причина, чому Ван Чао хотів знайти спосіб відмежуватися від Організації. Він не бажав бути шаховою фігурою, яку так бездушно використовують. Але поки що у Вана Чао не було на це жодних шансів. — Отже, ми б'ємося вночі? Чи можу я щось дізнатися про свого супротивника? — запитав Ван Чао. — Сьогоднішня суперечка відбувається між нашою групою і компанією Skymail Moving Company. Спочатку передбачалося, що це буде Змієголовий, але оскільки ви його вбили, то замість нього виходите ви. Ми не питали про супротивника, тому ніякої інформації немає. Все, що тобі треба зробити, це перемогти, але якщо ти зможеш перемогти, то одразу ж заробиш до біса грошей, — Блеккі розсміявся. — Суперечка? Яка суперечка? — запитав Ван Чао, йдучи з Блеккі до дверей. — Наша корпорація "Daxing" має транспортну компанію, яка конкурує з компанією "Skymail Moving Company". Наразі в результаті наших сутичок загинуло четверо людей. Бос Ву сказав нам, щоб ми були більш стриманими у наших суперечках, і планує вирішити їх за допомогою парі. — Бос Ву... — Ван Чао знав цю людину. "Боса Ву", про якого говорив Блеккі, звали Ву Інда. Його дядько по матері був високопоставленим чиновником армії Фуцзянь, а батько – високопоставленим чиновником в уряді провінції Гуандун. З такою родиною він був досить важливим. Ву Інгда, Чжао Цзюнь і Ван Сяолей – ці троє були лідерами корпорації "Айк" і тримали у своїх руках прибережні райони. Кримінальний світ Гуандун і Фуцзянь навіть певною мірою контролювався цими трьома. І в цих двох провінціях корпорація "Айк" санкціонувала змагання, незалежно від того, наскільки великими чи малими вони були. Більші змагання навіть організовувалися ними особисто. Невеликий мікроавтобус зупинився на вулиці, і Ван Чао сів у нього. Знову рушивши з місця, транспортний засіб поїхав по дорозі. Через дві години вони приїхали до невеликого села, де виднілася гігантська будівля. Біля неї було припарковано багато автомобілів, а кілька патрульних розмахували ліхтариками. — Ми з Daxing! Де Брат Вень? — Блеккі виступив як агент Лю Чен Веня. — Він тут, будь ласка, йдіть за нами, — заговорив охоронець, перш ніж дістати рацію. Промовивши кілька слів, він наказав комусь завести їх всередину. Будівля була схожа на театр, побудований у сільській місцевості. Пройшовши довгим коридором, вони нарешті опинилися на просторій галявині завширшки близько тисячі квадратних метрів, навколо якої стояли глядачі. Посередині знаходився цементний поміст, навколо якого був обв'язаний шмат мотузки. Озирнувшись навколо, Ван Чао помітив, що не залишилося жодного вільного місця. Тут були чоловіки, жінки, боси і їхні подружки, і навіть кілька білих комірців. Він розгледів навіть кількох спецпризначенців. Усі вони явно були любителями гарної бійки. Але, попри те, що все місце було заповнене, стояла одна-єдина композиція з цигарок, фруктів, алкоголю та інших закусок, поруч з якою, здавалося, ніхто не сидів. "Це має бути місце, де сидять найважливіші люди. Хто б це міг бути?" — подумав Ван Чао, перш ніж активувати на собі мікросупутниковий передавач. — Змієподібний Драконе, Змієподібний Драконе, ми підтвердили вашу позицію, — пролунав голос Боулдера. — Коли ви пішли, ми слідували за вами. Зараз ми знаходимося приблизно за два кілометри від вашого поточного положення, але пів кілометра тому ми помітили можливу вогневу міць. Якщо ви відчуєте будь-яку небезпеку, негайно повідомте нам, і ми будемо там за десять хвилин зі зброєю, готовою до стрільби. — Нічого страшного, я буду тут у звичайному режимі. Ворога поки що не лякайте. Пізніше, коли я вийду, ми підготуємо інформацію і передамо її в Організацію. — Зрозумів. Коли Ван Чао вийшов з туалету, обличчя Лю Чен Веня виглядало неспокійним. — Це недобре. Цього разу компанія Skymail привела учня Сюй Чженя: Циня Маоцзяо. Цього разу буде дуже важко перемогти. Сюй Чжень був одним з Трьох Тигрів Гуандуна. Він був старший за Чжан Вея на десять років, тобто йому було близько сорока. Стиль Тунбей Сюй Чженя вважався вимерлим і колись його називали "Святим з маленькою рукою". Обидві його руки були міцними, як сталь, але водночас м'якими, як тростина. Чому його називали "Святим з маленькою рукою"? Тому що в минулому в секті Тунбей був "Рукотворний святий" Чжан Се. В епоху Китайської Республіки він був лідером інституту Фентянь Гошу. Його бойове мистецтво досягло такого високого рівня досконалості, що Сюй Чжень не наважився використовувати прізвисько свого попередника. Сюй Чжень був членом правління корпорації "Тяньле", активи якої обчислювалися мільйонами. Його перша поява призвела до того, що він здобув багато зв'язків і ще більше учнів. Але серед найбільш видатних він особисто навчив лише десяток. Але навіть ці учні стали добре відомими Цинь Маоцзяо був одним з тих небагатьох. — Що ж нам робити, що ж нам робити? — Лю Чен Вень почав панікувати, що свідчило про його недовіру до Вана Чао. Якраз в цей момент увійшла група людей, яка привернула увагу Вана Чао. Одному з чоловіків було близько двадцяти шести років, його зріст становив 1,8 метра. Його м'язи та суглоби були добре помітні, що свідчило про те, наскільки добре він тренувався. Але ще більше приваблювала жінка у спортивному одязі, яка стояла поруч з ним. Хоча вона була молода, Ван Чао знав, що вона щонайменше старша за нього. Вану Чао наразі було двадцять років, а дівчині щонайменше двадцять три або двадцять чотири. — Хто ж ця дівчина? — запитав Ван Чао. — Це молодша сестра майстра Тайчі Чен Айяна, Чен Бін. Корпорація "Ченьши" і корпорація "Тяньле" Сюй Чжена працюють разом... Забудь. Навіщо я тобі це розповідаю? — Лю Чен Вень подивився на Вана Чао так, ніби перед ним був мрець. — Босе Вень, ваш боєць вже прийшов? Цього разу з корпорацією "Ченші" виплата буде мільйонною, — один з організаторів звернувся до Лю Чен Веня. — Піднімайся, — Лю Чен Вень вказав на Вана Чао. — Ваш боєць – це він? Яке миле обличчя, — організатор мав розпусний вигляд, перш ніж сказати, — Ходімо зі мною. Слідуючи за організатором на платформу, Ван Чао почав озиратися навколо, перш ніж відчув запах крові. Ван Чао опинився першим на платформі. Іншого вибору не було, тільки більш відома людина виходила на ринг останньою. Він був добре відомий. На золотих сидіннях внизу всі молоді люди сіли. Сестра Чен Айяна Чен Бін навіть почала придивлятися до Вана Чао. — У тебе не бракує грошей, то чому ти ставиш? — Чень Бін сьорбнула китайського трав'яного чаю марки Ваолацзі. — У мене не було вибору, компанія Skymail запропонувала мені мільйон юанів. До того ж, як я зможу вдосконалюватися без реальних боїв? — Цинь Маоцзяо говорив з посмішкою. — Який бій тут можна побачити? Подивіться, де експерти? Чому б тоді не кинути виклик Чжан Вею? Я чула, що він нещодавно вийшов з ізоляції, — Чень Бін говорила по суті. — У майбутньому я хочу кинути виклик вашому братові, майстру Чену, а не Чжан Вею, — Цинь Маоцзяо виглядав трохи ображеним її словами. Однак Ван Чао почув їхню розмову. — Кинути виклик моєму братові? Ти навіть не знаєш, чи зможеш перемогти цього бійця, — Чен Бін подивилася на Вана Чао, перш ніж заглибитися в роздуми. — Че! — Цинь Маоцзяо чхнув. Водночас було чути дзвін дзвіночка. Це був попереджувальний звук про те, що бій ось-ось почнеться. Глядачі навколо рингу почали виглядати ще більш схвильованими, і Ван Чао побачив, як вони важко дихали. Цинь Маоцзяо підійшов до помосту і став на нього обличчям до Вана Чао. Над розділом працювали: Переклад з англійської: NW Вичитка: Moonrise Darkness Коректура: Moonrise Darkness Редактура: Moonrise Darkness Бета-рідер: Buruliy https://t.me/KATARNOVEL
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!