«З Організацією чого боятися?»

Розділ 62: «З Організацією чого боятися?»

 

Ранковий вітер підбивав туман, що відчувався свіжістю на шкірі. 

 

Просидівши у потязі цілу ніч, починаючи з сьомої вечора, Ван Чао приїхав на залізничну станцію Гуанчжоу на дванадцять годин пізніше, о сьомій ранку. Потяг був заповнений людьми, через що тхнув смородом людського тіла, запахом ніг, їжі, олії та багатьма іншими чадами, перед якими було важко встояти й вони змушували деяких людей блювати. 

 

Коли потяг приїхав на станцію, Ван Чао вискочив з вікна, з ціллю подихати свіжим повітрям, перш ніж відчути вільготність цього місця. 

 

На виїзді із залізничної станції, хлопець тільки-но зрозумів, наскільки це було сумбурне місце. У тьмяному підземному переході він ледве зумів розгледіти голки від шприців на підлозі. 

 

Навіть раніше як дістатись до площі, Ван Чао пройшов три, або чотири готелі. Біля них були середнього віку жінки та темношкірий чоловік, що тримав їхню одежу та сумки поруч з собою, немов відбиваючись від розбійників.

 

На щастя, Ван Чао був сильним та міцним. Попри велику сумку, він міг йти спокійно. 

 

На площі можна було побачити великий натовп. Як очі хлопця блукали туди-сюди, так і його вуха вловлювали звук звідусіль лише для того, щоб усвідомити, що кишенькові злодії обдирають речі людей.

 

— Чорт забирай! Тут немає нічого цінного, — один з кишенькових злодіїв мовив, копирсаючись вже в іншій чужій сумці. Коли побачив, що там немає грошей, він голосно вилаявся без жодного страху.

 

Ван Чао бачив, як чотири кишенькові злодії споглядали на одну жінку середнього віку та підійшли до неї. За мить з неї зірвали прикраси, а сумку вирвали з її рук.

 

«Що це за місто таке? Невже наше суспільство перетворилось на зграю собак?» — з роздратуванням подумав хлопець. 

 

Після кількох хвилин, Ван Чао вже бачив не один десяток кишенькових злодіїв. До того ж якби він спробував зробити з цим щось, у нього не вистачило б рук, щоб розправитись з усіма.

 

«Я чув про вечірку the Knapsack, проте чи буде Hand Cutting Party також?» — Ван Чао задумався про цей момент перед тим як відвернутися від видовища. За мить він швидко пішов геть від зловісного місця.

 

Його наміри вбивати швидко пробудилися до високого ступеня, однак коли прибув на зупинку громадського транспорту, вони почали згасати.

 

«Зла занадто багато у світі. З моєю самотньою силою, якби я розпочав бійку, то не зміг би позбутися їх усіх», — зітхнув Ван Чао.

 

Він вже переодягнувся в брунатного кольору халат і поношені черевики. На його спині виднівся брезентовий рюкзак, що робило його схожим на молодого селянина, який приїхав до Гуанчжоу на роботу.

 

Діставши телефонну книжку, Ван Чао виловив подібний старий мобільний телефон та подзвонив за номером, який дав йому Цао Ї. 

 

Щойно як пролунав телефонний дзвінок, можна було почути звук жіночих стогонів та дихання, а згодом послідував лютий, але вульгарний голос:

 

— Якого біса хтось телефонує мені так рано вранці?

 

— Це брат Вень? Брат Ґо познайомив мене з тобою, щоб отримати шанс побитися, — Ван Чао говорив відповідно до того, що Цао Ї сказав раніше.

 

Коли Цао Ї був агентом під прикриттям у підземному світі, його особу звали «Ґо Далоу».

 

— Хто цей мерзотник?! Аххх… Я згадав зараз, Ґо Далоу! Хлопче, про яку бійку ти в біса кажеш? Зажди…

 

Ще один тихий жіночий стогін можна було почути в телефоні, перш ніж пролунав грубий голос чоловіка в тихішому діапазоні: 

 

— Де ти зараз?

 

— Я щойно зійшов на автобусній станції Гуанчжоу. Брат Ґо сказав мені зателефонувати за цим номером, коли приїду, — мовив Ван Чао.

 

— Он як? Тоді приходь в спортзал на острові Ерша. Я буду там до полудня.

 

Відразу дзвінок обірвався.

 

«А, цей чувак любить прикидатися таємничим». 

 

Цао Ї вже сказав йому, що звали цього чоловіка Лю Вень, а також прозвали «Брат Вень». Окрім цього, він був їхнім особливим зв’язком із бойовими матчами підземного світу.

 

Як тільки з ним контактували, то людина могла швидко вступити в підпільні бойові матчі. Це була натура й сила Брата Веня. Перш ніж Ван Чао прибув сюди, він переконався, що розуміє інформацію, надану йому Організацією.

 

«Подумати тільки, що я хотів приїхати сюди, коли Чжао Сін Лун розповів мені про це. Якби дійсно прийшов, то був би ідіотом. З підтримкою Організації я знаю набагато більше, ніж міг би знати зараз. Яке підбадьорливе відчуття».

 

Після телефонної розмови з Братом Венем, Ван Чао відчув, як мініатюрний супутниковий телефон завібрував. 

 

Цей комунікаційний пристрій виглядав, немов ґудзик, який вплітали в одяг, та був одним із багатьох високотехнічних предметів наданих Організацією. 

 

— Змієподібний Драконе, це Боулдер. Ми вже в'їхали в Гуанчжоу. Де ти? — через пристрій можна було почути тихий голос Сунь Лея.

 

— Зараз я в тренажерному залі на острові Ерша, — Ван Чао повідомив свій пункт призначення, давши їм час на підготовку та планування.

 

Перед прибуттям вони підготували кодове слово, і Ван Чао вирішив назвати себе «Змієподібний Дракон».

 

Хлопець повільно добирався громадським транспортом до острова Ерша з невитонченим виглядом. Приїхавши, він почав оглядатися навколо воріт, як одоробло.

 

Невдовзі до нього підбігли двоє здоровил. За мить вони схопили його сумку й приготувалися кинутися геть.

 

«Ось воно як?» — Ван Чао миттєво підняв ногу перед тим, як вдарити нею вниз по коліну чоловіка. Впавши на землю, той застогнав від болю. Водночас рука хлопця схопила за волосся іншого, не давши втекти. Як опудало, чоловік упав на землю, обома руками взявшись за волосся.

 

— Стривай! Нас покликав брат Вень, щоб перевірити твою майстерність! — закричали двоє, перш ніж Ван Чао встиг щось зробити.

 

— Ой, вибачте, — щиро сказав Ван Чао. — Я думав, ви двоє намагаєтеся вкрасти мої речі.

 

— Гмм, тоді слідуй за мною. Я відведу вас до брата Веня.

 

Двоє чоловіків піднялися з землі, кинувши короткий погляд на Вана Чао.

 

Не кажучи ні слова, він пішов за ними. Проїхавши кількома автобусами, вони прибули на край центру міста, де можна було побачити багато пошарпаних будинків.

 

Продовжуючи йти так деякий час, троє чоловіків прибули до автомобільного заводу, де всюди виднілося масло. Можна було побачити багатьох жирних робітників, які тримали затискачі, працюючи й водночас люто зиркаючи на Вана Чао.

 

«Це не авторемонтники. Ці ножові поранення на обличчях і татуювання на їхніх руках». — Ван Чао підмітив, що ці люди були гангстерами, а не фабричними робітниками.

 

Проминувши територію заводу, вони прибули до цементованого приміщення. У кімнаті можна було побачити кілька мішків з піском по яких бив ногами мускулистий чоловік.

 

Разом з тим у ближній частині кімнати стояв трон із чайником і віялом із пальмового листя збоку.

 

На стільці можна було побачити сорокарічного чоловіка середніх років. На лівому боці його обличчя була родимка, з якої росло волосся, що надавало обличчю досить потворного вигляду.

 

«Це Лю Чен Вень, — подумав Ван Чао, дивлячись на його обличчя, — звіти Цао Ї збігаються з його зовнішнім виглядом».

 

Коли Лю Чен Вень побачив Вана Чао, він одразу ж почав його міряти.

 

Водночас зупинився чоловік, який бив мішки з піском; безжальний погляд був надто очевидним у його очах.

 

— Як тебе звуть? Гао Далоу сказав тобі прийти сюди? — допитувався Лю Чен Вень. Двоє чоловіків поруч із Ваном Чао кивнули, показуючи, що вони вже перевірили його майстерність.

 

Вигадуючи ім’я, Ван Чао розповів історію про те, що він навчився деяких бойових мистецтв до того, як познайомився з Цао Ї (якого звали Гао Далоу). Від нього він дізнався, що тут можна заробити гроші, б’ючись. 

 

Завдяки такому продуманому плану, незалежно від того, що запитував Лю Чен Вень, він не виявив прогалин в історії Вана Чао.

 

— Добре, добре, ти прийшов сюди, шукаючи роботу. Тоді я, безумо́вно, не ставитимусь до тебе погано. Спочатку підпиши цей договір!

 

Лю Чен Вень більше не ставив запитань і клацнув пальцями, щоб один із чоловіків приніс йому контракт і печатку.

 

«Як паскудно!» — подумав Ван Чао, побачивши контракт. 

 

Першою причиною був той факт, що керівник не несе відповідальності за травми під час бійки. Другою – те, що п’ятдесят відсотків заробітку отримуватиме менеджер. Третя причина полягала в тому, що вони не зможуть розлучитися протягом п'яти років після підписання. Було й кілька інших умов, які мали тиранічний характер та обмежували автономію людини.

 

— Підпиши це разок, коли закінчиш читати!

 

— Чекай, скільки грошей я зможу отримати? — спитав Ван Чао. 

 

— Не переймайся, кожен бій може без проблем коштувати щонайменше десять тисяч, якщо виграєш! — Лю Чен Вень говорив нетерпляче. 

 

— Добре тоді, — Ван Чао використав чорнило червоної печаті, щоб підписати пальцем. 

 

Він не вірив, що такий контракт матиме для нього велике значення.

 

«Я представник Організації, яка має на меті зануритися в підпільний світ бойових мистецтв. Боулдер та інші вже вишикувалися зі зброєю. Поки я даю слово, вони зможуть послати одну ракету та зрівняти це місце з землею! Чого боятися?» — таким чином, Ван Чао не відчував страху. 

 

— Добре! — Лю Чен Вень перевірив сторінку та поглянув прямо на чоловіка, що бив ногою мішок з піском. — Змієголовий, перевір його здібності!

 

Той, кого звали Змієголовий, легко посміхнувся, витерши своє спітніле плече й гучно затріщав кістками на шиї та кулаках.

 

— Змієголовий, цей хлопець щойно підписав контракт. Не соромся викладати всі сили, — висловився жадібно спраглий до крові чоловік збоку. 

 

— Не пошкодьте його внутрішні органи, підійдуть лише його кістки. Мені подобається чути, як ламаються кістки, — чолов’яга засміявся. — Наші регулярні тренування – це справжні бої! 

 

Лю Чен Вень подивився на Вана Чао: 

 

— Коли люди приходять на цю роботу, вони повинні дотримуватися правил.

 

«Ці люди досить жорстокі» — серце Вана Чао почало відчувати крапельку наміру вбити.

 

— Починайте! — Лю Чен Вень відійшов убік.

 

Почувши команду, Змієголовий миттєво почав діяти й кинувся прямо на нього. Кулак прямував просто до підборіддя Вана Чао, а інший захищав його власне тіло. Водночас коліно піднялося, щоб вдарити в пах.

 

Ван Чао миттєво сформував кіготь рукою та впіймав кулак опонента. В ту ж мить правий лікоть вдарив, немов спис, по колінній чашечці Змієголового.

 

«Кача!»

 

Коли коліно Змієголового та лікоть Вана Чао зіткнулися, почувся тріск кістки, але ніхто не зрозумів, чи щось зламалося.

 

— А-а! — пролунав жалюгідний крик. 

 

Кігтева рука Вана Чао використала «Прихований Цзінь», розчавивши кулак свого супротивника. Права рука Вана Чао нещадно вистрелила, неначе спис, який він простим ударом долоні, рубальним рухом опустив опоненту на груди.

 

Бах! Після ще одного удару грудна клітка Змієголового розкололася, а потім він впав, наче дерев’яна дошка. Під час падіння у нього з носа, вух та рота текла кров. Двічі смикнувшись, він помер.

 

«Проти лютої людини треба бути ще лютішою, щоб контролювати її.»

 

«Хуа!»

 

Усе приміщення піднялося збурено, а Лю Чен Вень дивився на Вана Чао зосередженим поглядом.

 

Через мить він махнув рукою: 

 

— Зав’яжи Змієголового в мішок із мішковини й викинь його.

 

 

Над розділом працювали:

Переклад з англійської: Малюче

Вичитка: Moonrise Darkness

Коректура: Moonrise Darkness

Редактура: Moonrise Darkness

Бета-рідер: Buruliy

https://t.me/KATARNOVEL