Аристократ

Раптом мені стає незручно від його стану і його слів, сказаних раніше.

"Зачекай. Те, що ти щойно сказав, це ж не вся правда, чи не так?" запитую я, але він не виявляє жодних ознак хвилювання.

"Про що ви говорите? Леді Летиція запитала мене про мою думку щодо заручин моєї сестри, і я лише відповів."

Просто спокійно відповів.

Така відповідь мене забавляє, і я сміюся.

Він сказав, що зміна є зміна.

Тим більше, що я спостерігав за цим здалеку, коли був його приятелька Юрі.

"Мені сумно, розумієш? Берн. Ми вже якось говорили з тобою по душам. Якщо від мене відмахуються мої ж люди, це означає, що мене ще не визнають за майстра?"

Ми з Берном дивимося один на одного.

Наче намагаючись прочитати справжнє значення за цими очима.

Коли я вперше побачив його, то подумав, що він хороша людина.

"Це лише моя особиста думка. Будь ласка, сприймайте її як нісенітницю."

Я кивнув на цю преамбулу.

Побачивши її реакцію, Берн знову відкрив рота.

"Ваша Високосте. Я вже казав вам раніше. Я бачив пекло."

"О, так, бачили."

"Цю сцену створив не хто інший, як один дворянин, Ваша Високість. У минулому дворяни були дворянами, тому що вони об'єднували і захищали свій народ і виконували свої обов'язки. Але з плином часу це було забуто і стало зарозумілим тягарем, який гнітить народ, Ваша Високість."

"Я знаю це. Саме тому ви вирішили суворо покарати тих вельмож у цій справі. Я хочу зробити так, щоб у майбутньому таких дворян більше не було."

Берн слабо посміхнувся на це запитання.

"...... Я вже говорив раніше. Я говорив раніше, що гордість бути аристократом забувається з плином часу. Чи не так само і в цьому випадку?"

"...... Так, так. Ви маєте рацію, Берне. Саме тому необхідно створити нову систему. З подальшими реформами, поки ми не забули ці рани."

"Як скажете, Ваша Високосте......., Ваша Високість. Я також вважаю, що якщо не зміниться ставлення людей, то, зрештою, нічого не зміниться."

"......,що ви маєте на увазі?"

"Перш ніж відповісти, Ваша Високосте. Чи можу я задати вам одне питання, Ваша Високосте?"

"Яке?"

"У чому різниця між дворянством і народом?"

"Це дуже розпливчасте питання....... На перший погляд, я б сказав, що це фінансова могутність і влада. А пов'язані з цим відмінності в основах життя і цінностях?"

"Я згоден з вами, сер....... І ще я думаю ось що. Якщо розібратися, то це все, що тут є."

"...... що ви маєте на увазі?"

"Це лише питання того, де ти народився і в якому середовищі ти народився. Це не має нічого спільного з темпераментом чи талантом. Те саме стосується і чоловіків, і жінок. Це просто різні статі, і вони не мають жодного відношення до статусу людини, про який йдеться."

Берн говорив прямо.

Він ніби протистояв сам собі і реорганізовував свої думки.

"Через наш статус і стать ми потрапляємо під рейки при народженні....... Здавалося б, це ефективно. Адже майбутнє визначено від народження. Людині залишається лише присвятити себе цьому майбутньому. Однак талант ніколи не дається при народженні. Син пана не обов'язково має бути паном. Син купця не обов'язково наділений діловою хваткою. Проте було б добре, якби цей талант можна було наповнити силою наполегливої праці....... Чи багато хто з нас зробив би це перед обличчям обіцяного майбутнього? Звичайно, я не кажу, що серед нас немає тих, хто взагалі не докладає жодних зусиль......."

Від слів Берна у мене розширюються очі.

Розуміння правдивості його слів.

Це був жахливий вибух.

Але це те, що не можна ігнорувати.

"Я думаю, що якщо майбутнє визначено з самого початку, то залишається мало місця для зростання, і ми несвідомо втрачаємо талановитих і здібних людей, які могли б у нас з'явитися. Незалежно від того, яку політичну систему ми побудуємо, вона врешті-решт зайде в глухий кут у закритому та обмеженому середовищі."

"...... Тобто ви хочете сказати, що маєте сумніви щодо станової системи...... і, зокрема, щодо існування аристократії?"

"Я вважаю, що саме аристократія створила це пекло, тому що все більше і більше людей сиділи на заздалегідь визначеному майбутньому."

Його слова, здається, заперечують існуючу систему статусів.

Така риторика здатна зруйнувати країну від самих її основ.

"Але Берн. Якщо ми станемо меритократичним суспільством або коротко, як ви кажете, «де майбутнє визначається темпераментом і талантом людини, незалежно від народження чи статі», то у нас почнеться змагання між тими, хто прагне до одного й того ж шляху. Якщо ми станемо меритократичним суспільством, чи не почнемо ми бачити, як люди тягнуть один одного вниз за одні й ті ж самі ремінці?"

"Так, ви маєте рацію....... До цього, я не заперечую все, що стосується аристократії. Є хороші і погані сторони. Це правда, що є хороші аспекти, такі як те, що якщо спадкоємець визначений заздалегідь, то немає непотрібних конфліктів і спадщина передається безперешкодно."

"...... тоді що ви маєте на увазі?"

"Це означає, що якщо ставлення людей не зміниться, то нічого не зміниться в кінцевому підсумку. Ваша Високосте, те, що я щойно сказав, - риторичний аргумент. Ви навіть не..... обговорюєте це. Ось у чому проблема."

"Що ви маєте на увазі?"

"У нинішніх умовах навіть не існує такої можливості. Вони настільки зациклені на ідеї «так має бути», що у них навіть немає вибору. Чому народ взагалі не може бути залучений до національної політики? Чому жінкам не дають увійти в суспільство? Моя сестра теж така. Якби вона була чоловіком, держава ніколи б її не відпустила. Навіть якби вона була жінкою...... ми вже бачимо, що вона компетентна у своїй владі, просто подивіться на герцогство Армелія. Переваги шлюбу з країною за морем незмірні,...... але я особисто вважаю, що втрата моєї сестри з цієї країни є більшою в порівнянні з цим. Але здоровий глузд людей цієї країни не дозволяє цього. Жінки «повинні» захищати дім, жінки «повинні» виходити заміж і виховувати дітей, і якщо вони збираються вийти заміж за когось «все одно», то за хорошого партнера....... Саме через ці ідеї ніхто не заперечує проти них. Ми настільки затиснуті в путах здорового глузду, що вдаємо, ніби не бачимо втрат для країни."

"...... це боляче слухати. Закуті в кайдани здорового глузду, еге ж ......?"

"Я відволікаюся, леді Летиція. Відповідь на ваше попереднє запитання про те, чи відчуваєте ви жаль, саме те, що я мав на увазі. Навіть почуття жалю здається мені дивним. Це правда, що моя сестра - старша дитина і має вищі здібності. Я відчуваю розчарування через те, що я менш здібний, ніж моя сестра, але я не відчуваю жодних почуттів через те, що вона жінка. Поки я так думаю, я хочу, щоб моя сестра залишилася в країні в якості герцога-лорда Армелії."

Летиція широко посміхнулася на слова Берна.

"Дорогий брате. Те, що я хочу тобі сказати, це те саме, що Берн сказав раніше."

"...... що?"

"Ну, брате. Ти забув? Я тут, щоб сказати тобі, що хочу бути королем."

При цих словах очі Берна здивовано розширилися.

"...... половина цієї країни - жінки. Але тільки чоловіки беруть участь в управлінні країною....... Це означає, що політика упереджена до однієї точки зору. Навіть коли наша бабуся була королевою, зрештою, до неї ставилися як до проміжної ланки, поки батько не зайняв її місце. Ось чому я хочу стати першою жінкою-королем і дозволити їй проводити політику під новим кутом зору. Та я створю можливості для людей цієї країни, щоб вони могли розкрити свій потенціал і створити нові цінності."

Летті каже Діну чітким тоном.

"Як я вже казала тобі раніше, брат вже зруйнував систему управління країною великим мачете. Вона вже перебуває в аварійному стані. Відтепер ти маєш творити і плекати. Я буду це робити. Що стосується практичних справ, то я вже не тільки перебрала на себе роботу брата, але й працюю в різних сферах. Ти, як ніхто інший, знаєш мої практичні навички, чи не так?"

Я щосили розсміявся з її слів.

"Ха-ха-ха......! Я ніколи не думав, що ти цього хочеш. Я взагалі цього не усвідомлював."

"Хм......... Гадаю, все пройшло добре."

Ми обоє засміялися.

"Зрозуміло, зрозуміло. Ви вже маєте більше практичного досвіду, ніж ошелешений міністр, і у вас немає проблем з вашими здібностями. У вас є бабуся, яка є його опорою і порадником. Це зовсім не нездійсненна мрія. І якщо щось трапиться з принцом Альфредом і принцом Едвардом, вельможі нічого не зможуть про це сказати."

"Так, це так. Отже, це переворот. Брате."

На наші з Летті слова Берн, який мав нещастя бути тут, знову виглядає спантеличеним.

"Так, саме так. Але, Летті, те, що зараз у тебе в голові - це лише сон, розумієш? І коли ти стикаєшся з реальністю і отримуєш відмову, ти все одно хочеш створювати і плекати ці думки в реальному світі?"

"Брате. Якщо ти не маєш ідеалів, це те саме, що блукати без мети. Якщо я можу бути королем, я продовжуватиму мріяти, скільки б мені не відмовляли, скільки б я не отримувала бажаного. Дозвольте мені продовжувати дивитися вперед. Я вже підготував себе до дороги шипшини."

Її очі були серйозні, з рішучістю в них.

"......Якщо ти наполягаєш, Летті. Ти знаєш останній крок, який я намагався зробити проти нього?"

"Так, звісно."

Летті прошепотіла мені на вухо кілька слів.

Я кивнув у відповідь.

"Тож, будьте певні, що коли брат пішов на війну. Я приберу за тобою."

"...... Я не хочу, щоб моя сестра заходила так далеко. Ну...... якщо ти стільки знаєш, я впевнений, що ти можеш спокійно їхати на Північ."

"Так. Якщо щось трапиться, ми негайно з цим розберемося. Будь ласка, зосередься на війні, брате....... бажаю братові удачі з Королівської Гавані."

Пролунав дзвін. Тон був урочистий і важкий.

Почувши його, я підвівся.

"Я йду."

"Тоді йди."

"Я бажаю вам удачі."

Потім, відчуваючи на собі погляди Летиції та Берна, я вийшов з кімнати.