Робота Тані

"Пані Таня, ми можемо поговорити?"

Це було після того, як я прибрала весь чайний посуд і йшла коридором.

Я не була впевнена, коли Дін опинився переді мною, але він покликав мене.

"Що таке?"

Після мого запитання Дін недбало озирнувся, підтверджуючи, що ми були єдиними, хто залишився там, перш ніж заговорити.

"Ти знаєш Дорсена Катаберію?"

Слова Діна зробили мій погляд гострішим.

"Звісно, знаю. А що з ним?"

"Здається, він вештається по цій території і біля твоєї леді. Незрозуміло, що він намагається рознюхати."

"Звідки ти це почув?"

"Я випадково почув про це в столиці. Як ви знаєте, ми з бароном Андерсоном родичі."

"Зрозумiло."

Якби це були зв'язки Майстра, то ця інформація була б більш достовірною.

Як би там не було, Майстер мав зв'язки як з військовими, так і з лицарським орденом.

Але навіть якщо так, не варто було робити поспішних висновків. Наразі найкраще було переконатися, що ця новина відповідає дійсності. Але...

"Я все розумію. Але навіщо ви мені це розповідаєте?"

Це було важливе питання.

Я була звичайною слугою.

Лише деякі знали, що я була очима і вухами міледі.

"Мені потрібно було негайно підтвердити правдивість цієї новини. Ось чому я хотів розповісти вам першою. Ви не заперечуєте?"

"То чому я?"

На мої повторні запитання Дін посміхнувся, здавалося, трохи збентежений.

"Спостерігаючи за твоїми рухами, можна зрозуміти, що ти маєш певну підготовку з бойових мистецтв."

"Це..."

"Я вчився у барона Андерсона, тож можу принаймні визначити щось подібне. Судячи з твого характеру, ти, безумовно, була би типом, який міг би використати цю силу. Чи я помиляюся?"

"...Якщо це так, то чи не краще було б розповісти про це одному з її охоронців?"

"О, а ви не охоронець? Я не впевнений, яка у вас посада."

Він мене підловив.

Це була правда. Він ніколи не згадував про мою роботу.

"Сам собі копаєш могилу" - мабуть, це була фраза для мене.

...Ніби прочитавши мої думки, Дін сховав посмішку.

"Але повернемося до теми... Я скажу це ще раз. Спостерігаючи за твоїми повсякденними діями, я здогадався, що ти тренувалася в якомусь бойовому мистецтві. По тому, як рухається ваш погляд, як рухаються ваші ноги... це не важко сказати. Якщо продовжити цю думку, то більш імовірно, що ви - її очі та вуха, а не якийсь охоронець. Я так і думав."

"Невже... це так..."

Чи я була занадто слабкою, чи чоловік переді мною був занадто спостережливий?

"Хто ти?"

Що б він не сказав, це не було б правдою.

Навіть якби я була слабкою, мене не повинен був побачити наскрізь чоловік, який лише трохи знав бойові мистецтва.

Тільки людина, яка мала такий самий рівень природного таланту, як і Майстер, яка тренувалася принаймні десять років, змогла б сказати це.

Або, можливо, хтось, хто стикався з кимось, хто був на одному рівні зі мною.

Тільки тоді можна було вловити мої спостережливі рухи.

Якщо так подумати, то чоловік, який стояв переді мною, мав би бути останнім.

Я не могла не запитати про це.

"Як... син купця з купецької гільдії міг зіткнутися з таким протистоянням?"

У відповідь на моє запитання чоловік переді мною розсміявся.

В його очах промайнула тінь.

"Неважливо. Будь ласка, передайте цю інформацію міледі."

Я не могла продовжувати розпитувати цього чоловіка про особисте.

Він не випустив жодної зачіпки в нашій розмові.

На мою відповідь чоловік трохи здивовано звузив очі.а

"Звісно. Але хіба ви не повинні перевірити її правдивість, перш ніж передавати її далі?"

"Я це зроблю. Але я думаю, що це те, що вона повинна дізнатися якомога швидше... Ви так здивовані моїм рішенням?"

"Так. Я думав, що ти не будеш розповідати їй новини, які не підтверджені, щоб вона не хвилювалася."

"Я не можу цього заперечувати."

Якби це було в минулому, я б так і зробила.

Ні, швидше за все, так і зробила би.

Але...

"Міледі твердо стоїть на ногах і впевнено крокує вперед. Як людина, яка їй служить, якщо я сповільню її без будь-якої важливої причини, вона не зможе рухатися вперед."

Коли я розмовляла з міледі, у мене не могли не з'явитися мурашки по шкірі.

Я на власні очі бачила її цілеспрямованість.

Водночас я пригадала свою розмову з Дідом, яка відбулася раніше.

Та пізня нічна таємна зустріч.

Моя функція полягала не в тому, щоб захищати міледі шовком і бавовною, не даючи їй поранитися.

Я була поруч з нею, як руки і ноги, або вуха і очі.

Якщо я хотіла захистити її, я не могла приховувати непідтверджену інформацію або затуляти очі і вуха після того, як зробила помилку.

Це не було моєю роботою.

Це було...

"Ви ж не той, хто міг би завдати їй шкоди?"

У ту ж секунду, як я запитала... чоловік голосно розсміявся.

"Для мене велика честь, що ви мене так визнали, пані Таня."

Сказав він.

"Я розумію. Пані Таня, підтвердження цієї новини та інших новин я залишаю вам."

"Ви не мусите мені нічого казати."

Чоловік відвернувся. Я повернулася і пішла вперед, щоб завершити свою роботу.