Драконячий Чорнокнижник

Для багатьох моряків глибокі морські простори були страшними місцями, які можна порівняти з безоднею і дев'ятьма пеклами. У темряві під мирною блакитною поверхнею ховалися численні дивні морські чудовиська, які жадібно витріщалися на кораблі. Точніше, на істот на поверхні.

 

Якщо корабель зазнавав аварії, а морське чудовисько опинялося поблизу, шансів на виживання практично не було. Для моряків ті, хто підкорив морські глибини, були по-справжньому сильними, гідними пошани.

 

Ніч все глибшала, і похмура поверхня моря була схожа на жахливе чудовисько, що роззявило пащу, чекаючи нагоди, щоб поглинути все навколо. Її спокій порушив величезний піратський флот, що з могутністю завойовника пропливав по морю.

 

На найбільшому броньованому магією кораблі майорів прапор, який ніби був пофарбований кров'ю, і на ньому був зображений символ черепа і кинджала. У зовнішніх морях Дамбрату це була жахлива легенда!

 

Багряні Тигри!

 

Вони знищили піратів Тигрової Акули та Чорних Скелетів, і були великим піратським угрупуванням, яке захопило зовнішні моря.

 

Ходили чутки, що ватажок Багряних Тигрів, Багряна Відьма, була демоном безодні. Вона купалася у свіжій крові живих, використовуючи їхні серця, які ще бились, для підтримки своєї сили та краси. На той час ім'я Багряної Відьми дійшло навіть до материка, лякаючи ночами маленьких дітей до сліз.

 

Ця Багряна Відьма, чиє страшне ім'я поширилося далеко і широко, зараз стояла на палубі, дивлячись вдалину з нетерпінням в очах.

 

«Давно не бачилися, кузино Ізабель!» - темна постать спустилася з неба, наче нічний яструб, несучи з собою шалений вітер.

 

Лейлін побачив свою кузину, яка, здавалося, дуже змінилася, але водночас ніби зовсім не змінилася. Вона привітала його з посмішкою.

 

«То ти згадав про мене тільки зараз? Минуло чотири роки. Цілих чотири роки!» - злісно вигукнула Ізабель, хоча її очі, здавалося, блищали.

 

Потім вона закричала на піратів, які були підняті по тривозі ‒ «Що ви тут робите? Це не ворожий напад! Ану всі назад! Інакше я повішу вас завтра на флагштоці на цілих три дні, а потім відріжу голови, щоб подати до вина!»

 

Було очевидно, що Ізабель користувалася тут високим авторитетом. Після ревіння почулися звуки зачинення дверей і вікон.

 

«Хе-хе… ти зовсім не змінилася» - Лейлін потер ніс і посміхнувся.

 

Ізабель була все такою ж, як і багато років тому, хоча її довге золотисте волосся стало набагато коротшим, і вона спеціально ховала ділянку на лобі.

 

«Мілорде!»

«Мій володарю!»

 

На палубу вибігли ще кілька ватажків, які виглядали схвильованими.

 

«Мм. Карен, Робін Гуд, Рональд! У вас все гаразд?» - Лейлін називав їх по імені, одного за одним.

 

«Боги, все йде добре!» - Робін Гуд був солдатом родини Лейліна, і він заговорив першим.

 

«Чудово! Давайте зустрінемося після пізніше»

 

Ізабель грубо відіслала інших ватажків і витріщилася на Лейліна, викликаючи деякий страх ‒ «Де мій подарунок?»

 

«Це?» - Лейлін криво посміхнувся і дістав Меч Червоного Дракона ‒ «Я думаю, він тобі дуже личить. Я вже говорив тобі, коли ми розмовляли-…»

 

* Гуркіт! *

 

Ізабель навіть не дослухала до кінця. Як тільки вона побачила піхви з драконячої луски, її очі заблищали від здивування. Вона майже по-варварськи вихопила меч з рук Лейліна, перш ніж відступити.

 

* Рев! *

 

Легка драконяча аура спалахнула, супроводжувана розлюченим виттям і ревінням дракона. Червоне світло спалахнуло на лезі, принісши з собою сліди полум'я.

 

«Легендарний! Легендарний предмет, який навіть зачарували!» - Ізабель була піратом багато років, і її судження були набагато кращими, ніж раніше. Вона миттєво побачила це наскрізь.

 

«Що скажеш? Тобі подобається?» - запитав Лейлін.

 

«Він мій!» - це питання не потребувало відповіді. Достатньо було лише виразу обличчя Ізабель.

 

«Мм, це добре, що тобі подобається. Крім того, нам потрібно дещо обговорити. Ходімо до твоєї кімнати?» - запропонував Лейлін, після чого побачив рум'янець, що спалахнув на її обличчі. Він не втримався і ніяково потер ніс, відчуваючи, що повівся нахабно.

 

Однак Ізабель все ж таки зробила, як хотів Лейлін, і привела його до своєї спальні. Рожеві штори, балдахін, малиновий килим, витвори мистецтва в різних стилях, змішані разом, утворювали неповторний вигляд. Це були всі ті скарби, які вкрала Ізабель.

 

У ніздрі Лейліна вривалися різкі пахощі, приховуючи запах моря. Жінки були явно уважнішими за чоловіків.

 

«Взагалі-то, я прийшов, щоб вирішити питання з Варварами одним махом. Оґда і Тіллен, здається, останнім часом переходять усі межі…» - Лейлін перевів погляд на Ізабель ‒ «Але, судячи з усього, є дещо важливіше, з чим нам треба розібратися зараз»

 

Він пішов вперед, злегка відсуваючи її бахрому. Кілька дивних лусочок вже з'явилися на краю світлого чола дівчини.

 

«Невже демонізація вже зайшла так далеко?» - Лейлін злегка насупився.

 

«Не хвилюйся про це. Насправді, я починаю відчувати поклик безодні все глибше. Хто знає, я можу впасти будь-якої миті…» - Ізабель мала рішучий вираз обличчя.

 

«Я теж це відчуваю. Але мені здається, що це не так вже й складно вирішити» - Лейлін погладив підборіддя і побачив надію в її очах.

 

«Ну, ти мені довіряєш?» - Лейлін щиро подивився їй в очі.

 

«Кому, як не тобі?» - Ізабель опустила голову.

 

«Добре!» - По клацанню пальця Лейліна безшумно з'явився бар'єр ‒ «Мені потрібно, щоб ти повністю співпрацювала зі мною і робила те, що я тобі скажу, добре?» - обережно проінструктував він її, і в його руках з'явилася пробірка із золотисто-червоною кров'ю.

 

«Мгм!» - Ізабель злегка кивнула, раптом трохи почервонівши.

 

……

 

Ранкове сонце піднімалося зі сходу, висвітлюючи золоті брижі, схожі на риб'ячу луску на поверхні моря.

 

«Як ти себе почуваєш?» - Лейлін виглядав трохи втомленим, хоча його очі все ще були яскравими.

 

«Я почуваюся… краще, ніж будь-коли раніше!» - Ізабель торкнулася свого чола. Лусочки зникли, а її колишнє коротке золотисте волосся стало темно-рудим, як вогонь.

 

«На щастя, ти не вирішила продати свою душу і була лише зіпсована демонізацією. Це можна приховати й нейтралізувати за допомогою потужнішої кровної лінії…» - оцінив Лейлін.

 

«Я ніколи не думала, що ти можеш навіть перетворювати людей на носіїв роду!» - Ізабель подивилася в бік Лейліна, немов згадуючи щось сором'язливе з минулої ночі, і опустила голову. Перед кузиною вона справді більше не мала жодних таємниць.

 

«Не носія роду, а Чорнокнижника! Драконячого Чорнокнижника!» - Лейлін поправив її.

 

«Чорнокнижника?!» - Ізабель перевірила це слово ‒ «Я ніколи не чула про нього раніше…»

 

«Я поєднав кров легендарного червоного дракона з твоїм тілом. Відтепер ти будеш контролювати силу червоного дракона, і навіть зможеш пробудити магічні здібності!» - Лейлін не мав наміру пояснювати далі та передав Ізабель техніку медитації ‒ «Ти можеш спробувати потренуватися в цій "Містичній Міці Короля Драконів" в майбутньому. Це піде тобі на користь…»

 

«"Містична Міць Короля Драконів"? Хіба носії- ні, Чорнокнижникиповинні тренуватися?» - Ізабель висловила свою розгубленість.

 

«Звичайно!» - Лейлін суворо кивнув.

 

Містична Міць Короля Драконів, очевидно, не була повноцінною технікою медитації, яку Лейлін здобув у Сутінковій Зоні. Це було те, що він вдосконалив, поклавши її в основу. Лейлін фактично знайшов інформацію про неї в руїнах Арканістів і за допомогою чипа об'єднав ці дві техніки.

 

Можна сказати, що з технікою медитації та модифікацією крові Ізабель тепер мала потенціал перевершити носіїв роду! Крім того, крові легендарного червоного дракона було б достатньо, щоб надовго придушити демонізацію.

 

«Гаразд! Ходімо привітаємося з твоїми милими підлеглими!» - Лейлін підвівся, щоб піти, а Ізабель пішла слідом за ним. Для таких високорангових Професіоналів, як вони, ніч без відпочинку не була проблемою.

 

Відчинивши двері, вони вийшли на палубу і побачили сумнівні посмішки на обличчях Робін Гуда, Карен та інших. Очевидно, новина про те, що Лейлін залишилася в її кімнаті на цілу ніч, поширилася і породила певні асоціації.

 

На диво, Ізабель не розсердилася. Навпаки, вона таємно зраділа. Однак вона все ще дивилася на тих хлопців з крижаним виразом обличчя.

 

«Гаразд! У нас багато справ, тож давай обговоримо їх за сніданком!» - Лейлін вже давно вийшов з того віку, коли про це можна було турбуватися, і енергійно махнув рукою, ведучи всіх до їдальні.

 

Користуючись нагодою, він ближче познайомився з лідерами під керівництвом Ізабель. Декого з них він знав дуже добре, але з деякими був зовсім незнайомий. Вони, мабуть, приєдналися через деякий час після його від'їзду.

 

«Ми добре розвивалися протягом цих кількох років, особливо після того, як пішов королівський флот. У відкритому морі не залишилося жодної опозиційної організації…» - Ізабель говорила з гордістю ‒ «Тепер у нас є двадцять великих військових кораблів з більш ніж 1500 чоловік…»

 

«Мм, ти дуже добре попрацювала!» - Лейлін уважно слухав і краще зрозумів нещодавнє зростання Багряних Тигрів ‒ «А як щодо Варварів?»

 

При згадці про це Ізабель одразу ж похмурнішала.