Тіллен

«Добре, я поговорю з тутешнім босом пізніше про твій викуп» - пообіцяв Лейлін, потираючи руки.

 

«Дякую, майстре!» - Карен одразу ж почала звертатися до нього по-іншому. Хоча зараз вона виглядала як слабка маленька ельфійка, Лейлін знав, що як тільки він вилікує її від отрути та озброїть гострим кинджалом, ця напів-темна ельфійка відразу ж стане могутньою богинею смерті в тіні.

 

Після того, як вона подякувала йому, атмосфера в кімнаті одразу ж стала незручною.

 

«Майстре… Ви хочете, щоб я покликала моїх сестер-покоївки?» - Карен скрутила куточок спідниці й виглядала вкрай збентеженою.

 

«Не треба. Хіба ти тут не для того, щоб принести мені гарячої води?» - Лейлін ледь помітно посміхнувся. Криваві битви та накопичення великої кількості життєвої енергії залишили в ньому вогонь, який потребував гасіння.

 

«Так, майстре!» - губи Карен вигнулися в чарівній посмішці, і незабаром всю кімнату огорнув шар юнацької хтивості.

 

Сніданок у дворі "Варвар" був багатим.

 

Основною їжею був пухкий і м'який вівсяний хліб з молоком, а також сир і яєчня, які випромінювали спокусливий аромат. У ротанговому кошику збоку лежало кілька грон яскраво-червоних ягід, які спокушали апетит.

 

Лейлін обмотав шию білою серветкою і неквапливо насолоджувався їжею. Його рухи були аномально плавними. Карен сиділа збоку від нього і час від часу крадькома поглядала на нього з рум'янцем на обличчі. Ці жести змусили Лейліна внутрішньо посміхнутися; вона дійсно була дуже милим створінням, і він надзвичайно насолоджувався своїм перебуванням минулої ночі.

 

Напів-темна ельфійка, схоже, мала особливий талант у цій сфері, але Лейлін і сам не був якимось безпорадним юнаком. Його сили було забагато навіть для темних ельфів.

 

У цей момент з-за дверей почувся голос Циклопа ‒ «Босе, можна нам увійти?»

 

«Заходьте!» - за командою Лейліна, Циклоп, Велетень і Халк одночасно увійшли до приміщення.

 

Дивлячись на величезні темні кола і мішки під очима, можна було зрозуміти, в якому шаленому стані вони перебували минулої ночі. Навіть після того, як вони старанно відмивалися, Лейлін все одно відчував від них сильний запах алкоголю і парфумів.

 

Циклоп та інші помітили Карен поруч з Лейліном, але всі троє вдали, що не помітили її, їхні очі були сповнені досить сумнівної посмішки.

 

«Я поки що піду, майстре» - сказала Карен, побачивши, що інші увійшли. Вона знала, що Лейліну є що обговорити зі своїми підлеглими, і спритно приготувалася піти, попри те, що ще не закінчила сніданок.

 

«Не треба. Ти тепер одна з нас, тож мусиш залишитися і послухати» - сказав Лейлін, наказуючи Карен залишитися.

 

Циклоп був шокований таким вчинком, і він оцінююче оглянув дівчину. Очевидно, що вона була звичайною покоївкою-напівельфом, яка ще й підробляла повією, тож чому її завербував капітан їхнього екіпажу? Однак, оскільки це було рішення Лейліна, вони не могли йому заперечити.

 

Лейлін взяв білу шовкову серветку і витер куточки рота, перш ніж звернутися до Циклопа та інших ‒ «Ну, як минула ніч?»

 

Циклоп знав, що Лейлін, звісно, не питає про те, що вони робили. Він прочистив горло і почав ділитися інформацією, яку вони знайшли ‒ «Босе! Я вже все дізнався…»

 

«У Піратській бухті є багато купців, які цікавляться нашими товарами, але найвпливовіший з них власник ‒ цього заїжджого двору… Ха-ха»

 

«Та лисиця?» - Лейлін кивнув ‒ «Яку пропозицію вона нам зробила?»

 

«860 золотих монет Дамбрата за всіх! Ця ціна досить середня серед пропозицій, які ми отримали, але це був би найбезпечніший варіант» - Циклоп люто сплюнув, перш ніж продовжити ‒ «Хоча інші мають вищі ціни, я з одного погляду можу сказати, що вони планують. Срані гниди!»

 

Циклоп все-таки був піратом, і він підсвідомо вибухнув нецензурною лайкою. Втім, Лейлін не зважав на купців. Піратська Бухта була хаотичним місцем, і зовсім не дивно, що інші пірати мали на нього якісь плани. Можливо навіть, що вони хотіли поглинути його флот разом з товарами.

 

У порівнянні з цим, оскільки Варвари були найбільшими гравцями в Піратській Бухті, для них було цілком нормальним приймати ці крадені товари, щоб продати їх з вигодою для себе.

 

«Мм, ця ціна непогана» - хоча Лейлін забрав увесь цукор, товари, що залишилися, коштували щонайменше 3 000 золотих монет.

 

Але оскільки товар був краденим, а отже, "брудним", Лейлін задовольнився б невеликим прибутком після того, як він кілька разів переходив з рук в руки.

 

«Це детальна карта Піратської Бухти, з позначенням розташування всіх церков!» - Халк шанобливо вручив сувій з овечої шкіри Лейліна, а також приніс відповідь з верфі ‒ «Власник верфі вже подивився на Багряного Тигра і сказав, що з ремонтом не повинно виникнути жодних проблем. Однак власник сказав, що переобладнати корабель за помахом чарівної палички буде неможливо. Щодо вартості, то йому знадобиться ще щонайменше 300 золотих монет…»

 

«Наші маленькі кролики вчора добряче погралися, але нічого страшного не сталося. Вони лише побилися з кількома іншими п'яницями» - переможно оголосив Велетень, і, дивлячись на його обличчя, можна було сказати, що він не програв бійку.

 

«Мм, ми відпочинемо тут 5 днів. Передайте обов'язки з обслуговування власнику верфі та попросіть його закінчити роботу якомога швидше. Ми можемо піти на деякі поступки в ціні» - це було лише рутинне технічне обслуговування корабля, і не було схоже на заміну всього кіля корабля або його масивне переобладнання. У цьому світі надзвичайних можливостей, якщо майстер верфі може докласти всіх зусиль, щоб швидко завершити роботу, проблем практично не повинно виникнути.

 

«Будьте певні, босе!» - Циклоп впевнено вдарив себе в груди, беручи завдання під контроль. Халк, який стояв поруч, мав досить похмурий вираз обличчя.

 

Лейлін вдавав, що не бачить подібних міжусобиць між угрупованнями своїх людей. Допоки це не заважало ні йому, ні іншим битися, він не особливо хотів втручатися.

 

«Мм, тож Циклоп може розібратися з цим. Халк, Велетень, ходімо зі мною, позбудемося товару і наймемо ще людей»

 

«Гаразд!»

«Так, босе!»

 

Після того, як Лейлін віддав наказ, все пішло за планом.

 

У головній залі заїжджого двору було вже не так гамірно, як минулої ночі, але все ще був безлад з чашок і тарілок, і навіть кілька п'яниць валялися на землі.

 

«Хлопці, киньте цього п'яницю, який заборгував гроші пристані, на чорну роботу. Щодня давайте йому добрячу прочуханку. Він зможе піти тільки тоді, коли виплатить свій борг!» - наказала двом варварам, що стояли з-за прилавка, тримаючи руки на стегнах, вчорашня господиня, дівчина-лисиця.

 

«О, молодий пане! Чому ви встали так рано?» - побачивши Лейліна, її вираз обличчя швидко змінився. Вона подивилася на Карен, яка стояла збоку, і під її пронизливим поглядом ельфійка не могла не відсахнутися. (примітка: відсахну́тися стрибком або кількома стрибками віддалитися від кого-, чого-небудь)

 

«Якщо ти незадоволений послугами Карен, я можу замінити її на когось іншого!»

 

«Ні, не треба. Вона дуже хороша» - почухав носа Лейлін ‒ «Я все ще не знаю, як звуть мою леді?»

 

«Ха-ха, мене звуть Тіллен. Ти можеш називати мене мадам Тіллен!» - мадам Тіллен закохано посміхнулася до Лейліна, посмішка була сповнена чарівності зрілої жінки.

 

«Мм. Шановна мадам Тіллен, я хочу поговорити про нашу угоду, а також про викуп за цю служницю» - прямо сказав Лейлін.

 

«Викуп?» - Тіллен обвела поглядом Карен, її очі наповнилися особливим поглядом ‒ «Що ж, схоже, наша Карен добре задовольнила молодого пана…»

 

Тіллен, здавалося, ліниво позіхнула ‒ «Тут не місце для розмов, йди за мною!»

 

Вона погойдувала своїми гнучкими стегнами, коли йшла, залишаючи за собою сильний аромат своїх парфумів. Лейлін злегка посміхнувся, перш ніж піти за нею в маленьку кімнату.

 

Мадам Тіллен заварила квітковий чай, який, за переказами, походить від ельфів, і почекала, поки підніметься біла пара, перш ніж на її обличчі з'явився проникливий вираз ‒ «Ти запитав, як мене звати, юний пане, але я не знаю, як звертатися до тебе»

 

«Можете називати мене Лейлін» - з посмішкою відповів Лейлін.

 

Оскільки він хотів укласти з нею союз, довіра мала вирішальне значення. Вона лише запитала його ім'я, яке могла б легко дізнатися пізніше, провівши деякі розслідування.

 

«Гаразд, молодий пане Лейлін!» - мадам Тіллен схрестила свої довгі стрункі ноги, вогненний лисячий хвіст пестив її талію.

 

«Я можу взяти на себе переговори щодо товару, але Карен ‒ рабиня нашого заїжджого двору. Якщо це стосується її, то я не маю повноважень вирішувати це питання»

 

«Я знаю, що все тут ‒ особиста власність Варварів!» - Лейлін посміхнувся, потираючи пальці.

 

* Тріск! *

 

Сильний електричний струм пронизав кімнату, наповнивши її сліпучим світлом.

 

«Якщо вже на те пішло, покличте сюди людину, яка може прийняти рішення» - він повторив це глибоким голосом, його потужна магічна сила затримувалася біля його тіла.

 

«Чарівник! Ти Чарівник!» - голос пані Тіллен став дещо пронизливим, і було зрозуміло, що вона так і не впізнала Лейліна.

 

Шляхетний Чарівник був великою рідкістю у зовнішніх морях.

 

Крім того, Тіллен зрозуміла, що енергетичні хвилі, які виходили від Лейліна, вказували на те, що його сила вища за 5-й ранг. Чарівник такого рівня був гідним шукачем пригод, і навіть міг мати за спиною сильнішого майстра!

 

"Його звуть Лейлін! І він чарівник! З цими двома підказками буде легко з'ясувати його особу!"

 

Якщо він не використає фальшиву особистість, Лейлін точно не зможе вислизнути з її інформаційної мережі. Пані Тіллен була в цьому впевнена.

 

«Я ніколи не думала, що мій гість виявиться таким могутнім Чарівником» - Тіллен притиснула руки до грудей, мимоволі відкривши широкі кремові простори своєї ніжної шкіри.

 

Однак Лейлін дуже чітко розмежував бізнес і задоволення ‒ «Коли прийде той, хто приймає рішення?»

 

«Не поспішай! Ти зможеш побачити його найпізніше сьогодні ввечері!» - Тіллен кинула кокетливий погляд  ‒ «А до того в нас є багато чого, з чим можна цікаво провести час, чи не бажає мій гість поглянути?»