Суперечка

«Академія Ареса, так?»

 

Лейлін знав, що Академія Ареса була найкращою лицарською академією в королівстві Сала, звідки походив Джордж. Мало того, що туди приймали студентів із знаті, так ще й висували суворі вимоги до абітурієнтів. Подейкували, що вони приймали лише справжніх геніїв!

 

«Фехтування - це лише моє хобі. Стати Магом - мрія всього життя!»

 

Хоча сила Лицаря була великою, вона все ще залишалася в межах розуміння Лейліна. Однак легендарні Маги були істотами, які могли контролювати вітер, дощ, грім і блискавку. Також вони жили набагато довше звичайних людей!

 

Сила мага явно перевищувала людські можливості, і Лейлін не міг собі цього уявити.

 

Крім того, кожен Маг був вченим, переповненим знаннями. Вони ретельно вивчали світ природи, з'ясовували його закономірності і використовували їх для здобуття великої сили! Такий спосіб життя був більш сумісний із попереднім життям Лейліна як вченого.

 

«Саме так! Навіть Великий Лицар - лише слуга офіційного Мага. Сила, якою володіє Маг, знаходиться за межами нашої уяви...»

 

Вираз обличчя Джорджа був урочистим, і він говорив співучим тоном.

 

«Чому, що б ти не говорив, у мене виникає відчуття, що я дивлюся на мандрівного поета...» - Лейлін закотив очі.

 

«Ха-ха... Це все тому, що мій батько відправив мене до палацу на так зване “навчання дворян”, і я став таким!» - Джордж повернувся до себе колишнього.

 

Раптом він моргнув і пустотливо сказав: «Лейлін, у тебе ж немає нареченої? Чому б мені не познайомити тебе з моєю сестрою Моллі! Вона відома красуня...»

 

«Забирайся!»

 

Під місячним сяйвом двоє молодих людей покинули трав'яне поле, сперечаючись.

 

«На добраніч! Джордже!»

 

«Добраніч! Лейлін!»

 

Лейлін передав хрестоподібний меч Джорджу і, попрощавшись з ним, повернувся до карети.

 

Він все ще був один у темній кареті, і в ній відчувався слабкий запах. Це був огидний запах, суміш гнилі та поту, через що шляхетні юнаки не захотіли більше залишатися в кареті. Коли наставав час відпочити, вони вибігали на траву, наче дикі коні, що побігли гратися.

 

Поняття сексу в цьому світі було дуже відкритим, особливо для знаті. Завдяки потужним органам чуття, які забезпечував чіп, Лейлін відкрив для себе багато диких пар. Це також змусило його обрати для тренувань місце подалі від табору.

 

Бачачи сцени дикого сексу за допомогою свого виняткового зору, Лейлін відчував прилив гніву в своєму серці. Це змусило його подумати про спогади про те, як він був розбещеним хлопчиськом.

 

«Хто б міг подумати! Після переходу в молодше тіло, навіть мої бажання зросли...» - Лейлін криво посміхнувся.

 

Заспокоюючи себе він промовив ‒ «Чіп! Покажи мені мою статистику!»

 

[Лейлін Фарльє. Сила: 1.5, Спритність: 1.6, Витривалість: 1.4. Статус: Здоровий]

 

Минуло більше місяця відтоді, як він почав тренуватися в дихальній техніці Лицарів. Нинішній фізичний стан Лейліна не тільки не поступався його одноліткам, але навіть перевершив їх. Зіткнувшись з Джорджем, він приховав свою силу, змусивши Джорджа зробити кілька хибних припущень.

 

«Непогано! Саме час для сьогоднішньої культивації!»

 

Лейлін прийняв зручну позу і увійшов у стан культивації. Це було його щоденним домашнім завданням. За словами Чіпа, після нічних тренувань, він повинен тренувати дихальну техніку, щоб досягти найкращого результату.

 

Минуло 20 з лишком хвилин, Лейлін був повністю просочений потом, але кількість чорних домішок, які випливли, була явно меншою, ніж раніше.

 

«Ху!» - Лейлін відкрив очі і подивився на своє тіло, відчуваючи себе трохи безпорадним: «Ефект від дихальної техніки зменшився. Згідно з розрахунками Чіпа, секретна дихальна техніка сім'ї Фарльє, навіть якщо її оптимізувати, втратить свої ефекти після підвищення моєї життєвої сили до 2.. Це царство Підготовчого Лицаря. Далі я можу лише намагатися використовувати свою власну силу а також стимуляцію від передсмертного досвіду, аби пробудити життєву силу. Тільки тоді я зможу вдосконалюватися далі...»

 

Думаючи про це, Лейлін дістав з кишені сорочки жовту ягоду. На поверхні ягоди було кілька чорних плям, через що вона виглядала доволі страшно.

 

Лейлін одразу ж кинув ягоду до рота і витягнув стебло рослини, жуючи його великими шматками.

 

[Біп! Організм Господаря поволі відновлюється від втоми. Можна знову приступати до тренувань у техніці дихання Лицарів!].

 

— пролунав голос чіпа.

 

«Чудово!» - Ці рослини були результатом постійних експериментів Лейліна з чіпом протягом останнього місяця. Вони могли ефективно полегшити втому організму і збільшити кількість разів, яку він міг тренуватися щодня.

 

З додаванням ще кількох ліків для зміцнення тіла показники тіла Лейліна покращувалися надзвичайно швидкими темпами.

 

«Ще раз!» - Лейлін знову увійшов у стан дихальної техніки Лицарів.

 

За останній місяць карети проїхали через кілька маленьких королівств, перш ніж врешті в'їхали в пустелю.

 

Пустеля була малозаселеною. Це була лише безлюдна ділянка піску зі свіжими слідами злісних звірів і харцизів (діал. староукр. слово на позначення розбійників).

 

Відтоді, як карети в'їхали в цю місцевість, вони вже кілька разів зустрічалися з небезпекою. І хоча обійшлося без жертв, відчуття небезпеки в серці Лейліна ставало все сильнішим і сильнішим. Його жага до сили все зростала і зростала.

 

......

 

Коли перші промені світанку яскраво засяяли, карети знову вирушили в дорогу.

 

Лейлін, схрестивши руки на грудях, сидів на самоті. Нечисленні молоді люди, що оточували його, з огидою його оминали, залишаючи навколо нього порожній простір.

 

«Я не знаю, який метод використовувала Бессіта, але люди у кареті все ще ізолюють мене. Якби це був звичайний юнак, це, скоріш за все, давно звело б його з розуму! Шкода, що вони зустріли мене!»

 

Лейлін задоволено потягнувся. Вчора він тренувався до пізньої ночі і дуже втомився. Цей порожній простір якраз підходив, щоб трохи відпочити.

 

«Все ж цей світ безперечно великий. Карети їдуть уже півроку, а ми все ще не досягли місця призначення. Океану ми теж ще не бачили...»

 

— Подумав Лейлін, ледь заплющивши очі намагаючись задрімати.

 

* Дзень-дзень-дзень! *

 

У цей момент карета вже зупинилася. Чоловік у чорному халаті потряс дзвіночком у руці ‒ «Пані та панове! Час запалювати вогні і насолоджуватися обідом!»

 

«Знову?» - Лейлін розплющив очі ‒ «Таке життя дуже нудне!»

 

Вийшовши з карети і взявши свою порцію їжі, Лейлін жував шматок білого хліба, йдучи до клаптика трави на узбіччі табору.

 

Раніше зібрані трави замінники він уже витратив, тож готувався до поповнення.

 

Йдучи, Лейлін недбало оцінював навколишні рослини ‒ «Це плід нефритового кореня. Він вже є в базі даних, тому він мені не потрібен!»

 

«М-м! Трава Саламандри, це рослина, яку можна знайти тільки в дикій природі. Я можу її зібрати!» - Лейлін зірвав брудну коричневу стеблину трави. Краї цієї трави мали пилкоподібні, дуже гострі краї. Лейлін обережно розламав лезо навпіл, і зі зрізу потік темно-зелений сік. Лейлін занурив палець у сік і поклав його до рота, але одразу ж вираз розчаровання з'явився на його обличчі.

 

«Я знайшов його, безквітковий зміїний плід!» - Лейлін кинув Траву Саламандри на землю і недбало пішов. Краєм ока він побачив у кущах жовті ягоди, які їв учора, і його обличчя засяяло.

 

«Хе-хе! Що це я побачив? Лейлін! Як і слід було очікувати від маленького дворянина з сільської місцевості? Він насправді тільки й знає, що їсти дикі фрукти з узбіччя! Він дійсно заплямував репутацію нас, дворян...»

 

Щойно Лейлін зірвав зміїний плід без квіток і поклав його до кишені, як почув огидний голос.

 

«Оурін?» - Лейлін підняв голову і побачив винуватця, який убив попереднього власника цього тіла.

 

Голова Оуріна була вкрита полум'яно-рудим волоссям, а тіло - м'язами. Його руки були такі ж товсті, як стегна Лейліна. Зараз він тримав руки схрещеними перед грудьми, насміхаючись над Лейліном.

 

Поруч з ним стояло кілька молодих шляхтичів, які злагоджено насміхалися з нього.

 

«Чіп! Проскануй їхні дані!»

 

[Сканування завершено! Оурін. Сила: 1.7, Спритність: 1.2, Життєва сила: 1.5. Статус: Здоровий]

 

—  відповів чіп.

 

Лейлін подивився на дані, що висвітились перед ним. Сила Оуріна була непоганою, і його сила була приблизно рівна силі двох дорослих чоловіків. Не дивно, що він міг серйозно поранити Лейліна і вбити його.

 

Як дворянин, якщо він міг переносити труднощі і наполегливо тренувався щодня, в поєднанні з дихальною технікою, не було нічого дивного в тому, що він мав такі дані.

 

Кілька дворян, що стояли позаду Оуріна, не були такими сильними. Більшість з них були нижче 1. Лейлін навіть бачив блідолицього юнака, чиї дані коливалися в районі 0,5, що було порівнянно з попередніми показниками Лейліна.

 

Подумки підраховуючи сила Оуріна була приблизно такою ж, як і у нього, але з точки зору володіння мечем і рухів, він не міг зрівнятися з Чіпом.

 

Решта юнаків були там лише для того, щоб збільшити їх кількість. Різниця в даних була надто великою, і розправитися з ними було б надзвичайно легко, ніби дорослому знущатися над дитиною.

 

«У чому справа?» - запитав Лейлін, його тон був надзвичайно спокійним.

 

«Ти ...» - реакція Лейліна явно не відповідала очікуванням Оуріна. Не було ні гніву, ні страху, що змусило його втратити дар мови.

 

«Якщо це через те, що сталося з Бессітою, то хіба я вже не вибачився? Бессіта також пробачила мене...» - Лейлін продовжував говорити.

 

У той же час його серце почало битися трохи швидше. Це могло бути випробуванням Бессіти. Після цілого місяця, вона врешті не витримала?

 

«Саме так! Це через Бессіту! Вона пробачила тобі, а я ‒ ні!» - Оурін стиснув кулаки, його голос став дуже гучним.

 

«Гаразд! Тоді чого ти хочеш?» - Лейлін розвів руками, виглядаючи безпорадним. Однак у глибині його очей з'явився вираз насмішки.

 

Оурін не думав, що Лейлін буде таким покірним, і довго боровся, перш ніж видати: «Поклянися, що ти не будеш провокувати Бессіту в майбутньому!»

 

— «Гаразд!» - Лейлін одразу ж погодився. Його права рука торкнулася значка на грудях. На ньому було зображено лезо хреста і жайворонок. Це був герб родини Фарльє!

 

«Присягаюся іменем родини Фарльє, що в майбутньому я не буду провокувати Бессіту з власної волі!»

 

Клятва іменем роду була надзвичайно серйозною клятвою серед дворян. Той, хто не дотримуватиметься її, був би відкинутий усіма дворянами.

 

«Отже! Пане Оурін! Я можу йти?» - Лейлін злегка вклонився, виконуючи ідеальний дворянський уклін.

 

«Зачекай!» - здавалося, що слабкість Лейліна була поза очікуваннями Оуріна. У цей момент в його очах з'явилася жадібність ‒ «Згідно з правилами дворян, тобі все одно потрібно компенсувати. Віддай усі магічні кристали, що є у тебе є!»

 

«Магічні кристали!» - тривожно закричали навколишні глядачі.

 

«Магічні кристали?» - повторив Лейлін. Згідно з його пам'яттю, магічні кристали, схоже, були своєрідною валютою серед Магів. Це також був необхідний внесок для Помічників, які не мали пропуску для вступу до академії.

 

Лейлін не знав, скільки коштує вступ до академії, бо не мав при собі жодного магічного кристала. Віконт Джон, здавалося, використовував багато методів, щоб зібрати магічні кристали, але, на жаль, він не отримав жодного. З цього можна було зрозуміти, наскільки дорогоцінними були магічні кристали!