«Ха-ха… така застаріла робота, як ця, може отримати зітхання захоплення від Мага Лейліна? Це справді моя честь!»
У цей момент двері біля основи білої вежі відчинилися, відкриваючи одягненого в полотно старого, який посміхнувся Лейліну. Було очевидно, що він підслухав приглушене зітхання Лейліна.
«Цей скромний чоловік ‒ Зігфрід Аргус! Я вітаю лорда Лейліна»
Вираз обличчя старого був шанобливий, і він злегка зігнувся в талії, щоб вклонитися, як і належить за етикетом Магів.
Цей етикет передавався з давніх-давен, і Лейлін бачив його лише в старовинних книгах. Він залишився незворушним і повторив той самий уклін зі словами ‒ «Я, Лейлін, вітаю пана Зігфріда!»
Після того, як з поверхневими привітаннями було покінчено, Лейлін зміг оцінити цього лорда Зігфріда.
Стиль одягу Зігфріда був дуже недбалий, ніби його можна було розірвати одним рухом. Він був більш неквапливим і зручним у порівнянні з пишним вбранням лордів у зовнішній залі.
Нинішній Зігфрід не був тим, з ким Лейлін асоціював би козирну карту великої родини. Якби не його права рука, Лейлін подумав би, що лорд Зігфрід ‒ звичайний селянин-фермер.
Саме так! Його права рука! Права рука цього Зігфріда була роботизованою кінцівкою, яка випромінювала дивовижний, яскравий, металевий блиск; навіть шестерні та зварні деталі було чітко видно.
* Ка-ча! Ка-ча! *
Зігфрід простягнув цю праву руку і сказав ‒ «Я називатиму тебе Лейлін. Я назавжди втратив праву руку, коли експериментував з заклинанням. Я знаю, що руку з плоті та м'язів можна пересадити, але я вважаю, що механічна рука набагато корисніша»
* Бах! *
Потім його механічна рука розкололася на частини, схожі на пальці, які були інструментами, такими як пінцет, ножиці, плоскогубці тощо, і вони дико розгойдувалися в повітрі, схожі на сріблясті китиці.
«Ну як? Цю "руку" створив спеціально для мене, за моїми мірками, мій старий друг, гном на ім'я Гроссмейстер Оке!»
«Дуже добре» - Лейлін кивнув. Така дуже точна машинна кінцівка була надзвичайно рідкісною навіть на Південному узбережжі, і тому Лейлін також не скупився на похвали.
Видно було, що Зігфрід був дуже задоволений захопленням колеги-Мага.
Він запросив Лейліна поглянути на його лабораторію.
«Зігфріде, це ти створив тут басейн з енергетичними частинками?»
Завдяки витонченим і культурним манерам Лейлін швидко потоваришував із Зігфрідом. Вони зверталися один до одного безпосередньо на ім'я. Це свідчило про те, наскільки добре розвивалися їхні стосунки.
Коли Лейлін невимушено прогулювався лабораторією Зігфріда, він зупинився перед чимось схожим на невеликий басейн і поставив це запитання.
Цей маленький басейн був оточений стабільними чорними металами. На поверхні басейну був дивний і складний візерунок, а в середині басейну була рідина кольору хакі.
Від басейну можна було відчути велику кількість енергетичних хвиль, що коливалися.
«Так, я побудував тут басейн енергетичних частинок земної стихії. На це пішли всі ресурси, які я накопичував майже сто років!»
Обличчя Зігфріда, здавалося, пережило м'язовий спазм, але наступної миті його змінив вираз гордості.
«Після того, як я побудував цей басейн енергетичних частинок, концентрація елементу землі у цьому місці збільшилася на 55%, і результати моєї культивації стали більш вражаючими, якщо порівнювати з використанням просто технік медитації»
Можливості басейна з частинками стихій не обмежувалася згаданим вище. Маги могли використовувати енергію цього басейна, щоб поповнити свої сили у вирішальний момент, а частинки стихій могли бути використані для нападу на ворогів.
Таким чином, Маг, який має такий басейн, буде сильнішим на власній території порівняно з іншими Магами.
З його силою напівперетвореного стихійного Мага, в цій білій вежі сила атаки Зігфріда була б приблизно такою ж, як у Мага з стихійним перетворенням близько 70-80%.
«О, точно, я не представився належним чином. Я відомий інструктор в Асоціації Вогняної Землі, і я розвивався, використовуючи їхню техніку медитації високого рівня, Могутність Гайї! Вона поділяється на три шари: земля, Магма та організми. Наразі я все ще перебуваю на стадії землі. Техніка медитації високого рівня розвивається надто повільно…»
Сказавши це, він з цікавістю подивився на Лейлін, дуже цікавлячись походженням цього Мага.
«Схоже, що ділитися своїм досвідом у техніці медитації високого рівня є традицією серед Магів Сутінкової Зони…» - коли ця інформація промайнула в голові Лейліна, він дуже скромно посміхнувся ‒ «Я родом з дуже маленької Школи, відомої як Гудлва! Ця Школа спеціалізується на дослідженні стародавніх рептилій. Він дуже зосереджений у цій галузі. Я розвиваюся за допомогою пошкодженої техніки медитації високого рівня, яка називається Священне Полум'я! В даний час я застряг на першому рівні цієї техніки медитації…»
Після цього він пояснив простими словами перший рівень Священного Полум'я та його труднощі. Як і очікувалося, він приховав містичну здатність передбачати майбутні події.
«Хм… Лейлін! Твоя техніка медитації досить сильно пошкоджена» - погладжуючи бороду, Зігфрід блиснув очима, дивлячись на Лейліна ‒ «Як щодо того, щоб приєднатися до нашої Асоціації Вогняної Землі? Наші техніки медитації високого рівня є більш цілісними порівняно з твоїм Священним Полум'я, до того ж, ми могли б продовжувати ділитися досвідом…»
«Ні, дякую!» - Лейлін похитав головою ‒ «Змінювати техніки медитації занадто небезпечно. Я став Магом 1-го рівня, покладаючись на свою техніку Священного Полум'я. Я не можу позбутися цієї техніки. До того ж я не можу позбутися її впливу на мою духовну силу за такий короткий час. Крім того, я також хочу передати спадщину моєї Школи Гудлва, оскільки це було передсмертним бажанням мого вчителя»
Тон Лейліна залишався твердим і непохитним, що свідчило про його рішучість.
Він знав, що це запрошення Зігфріда було лише світською бесідою, і що воно не було щирим. Більше того, в ситуації, коли він нічого не знав про Асоціацію Вогняної Землі, він не хотів необачно ставати одним з її членів.
«Гм! Так, Прислужники можуть змінювати техніки медитації, але для Мага 1-го рівня, після того, як його море свідомості стабілізується, буде вкрай неприємно, якщо він вирішить змінити свою техніку медитації»
Зігфрід також серйозно погодився; здавалося, що зовсім недавно він говорив, не подумавши.
Що ж до минулого Лейліна, то тут у нього не було ані найменшого сумніву.
Після обшуку пам'яті Аарона і двох років, проведених у Поттері, Лейлін вже встиг засвоїти звичаї, традиції та манеру розмови людей Підземного світу. Він не подавав жодних ознак того, що він не з їхнього світу.
Крім того, у Підземному світі була незліченна кількість Прислужників, і шкіл, які мали лише одного-двох Магів, що передавали спадщину, було так само занадто багато, щоб їх можна було порахувати. І, можливо, одного дня, коли ці Маги не зможуть знайти правильних учнів, щоб успадкувати техніку медитації, ця школа природним чином припинить своє існування.
Що ж до інших щасливих Магів, які отримали техніки медитації високого рівня, то вони вважатимуться опорою для передачі спадщини у своїх маленьких Школах.
Отже, навіть якщо він не чув про жодного Гудлава, Зігфрід вважав, що Лейлін був лише учнем якоїсь маленької Школи ‒ можливо, навіть яскравим блискучим учнем, який був єдиним Магом у своїй школі. Зігфрід навіть відчував певну симпатію до Лейліна.
«Мало того, що техніки медитації високого класу спочатку легкі, а потім стають важкими, так ще й чим далі, тим важче просуватися вперед. Маг, щоб тренуватися в них, повинен відповідати дуже високим вимогам, що стосуються його фізичного і духовного стану. Прислужнику буде нелегко знайти повноцінну техніку медитації, яка б підходила саме йому»
Лейлін кивнув на знак згоди зі словами Зігфріда.
Маг, який володіє повноцінною технікою медитації, може легко просуватися вперед на стадії Прислужника або Мага 1-го рівня, але далі йому буде важче. Крім того, знайти повноцінну техніку медитації, яка б підходила до власної статури, залежало від характеру та везіння.
Навіть Лейлін спочатку не підходив для практики техніки Зіниць Кемоїна. Лише після переливання крові він отримав кваліфікацію, необхідну для вивчення цієї техніки медитації високого рівня.
Незалежно від того, наскільки важко було розвиватися, використовуючи техніку медитації високого рівня, Маги, які використовували такі техніки, були в набагато кращому становищі порівняно з тими Магами Південного узбережжя, які розвивалися, залежачи від ресурсів.
Магічна вежа Зігфріда була розділена на 5 поверхів. На найнижчому поверсі стояли на варті вишукані металеві маріонетки. На другому поверсі були кімнати, де зберігалися скарби та мотлох.
Третій поверх складався з саду Мага, кімнати для вирощування та кімнати для тренувань. На четвертому поверсі була лабораторія та басейн елементів. На п'ятому, останньому поверсі була його спальня, кімната, де він приймав відвідувачів, та інші кімнати для подібних побутових цілей.
Після того, як Лейлін оглянув вежу, Зігфрід запросив його піднятися на п'ятий поверх.
«А тепер, Лейліне, можеш розповісти мені про мету твого візиту?»
Вони вдвох насолоджувалися післяобіднім чаєм і легкими закусками, перш ніж кожен з них присів на диван. Старий з мудрим виразом в очах засміявся, а потім поставив Лейліну це запитання.
«Ну, справа в тому, що....» - Лейлін звернув увагу на те, як він сформулював свої наступні слова.
«Я блукав по лісистих Пустирях і мало знаю про ситуацію в столиці. Коли я почув від Дженні, що ти був у її родині, я вирішив навідатися!»
«Ще одна причина в тому, що вони з батьком витратили багато зусиль, щоб запросити мене»
«Хе-хе. Ти дуже відвертий!»- Зігфрід щасливо посміхнувся ‒ «Щодо цих моїх нащадків, то я не маю жодного інтересу до їхніх справ. На мою думку, всі вони ‒ зграя здичавілих вовків, і лише альфа-вовк, обраний після запеклої боротьби, матиме достатню кваліфікацію, щоб очолити рід Аргусів»
Він дозволив своїм нащадкам жорстоко поборотися між собою, і з-поміж них він вибере того, хто буде здатний володіти владою в родині.
Ця промова, що стікала кров'ю, свідчила про холодний і відсторонений погляд Мага, який прожив довгий час.
Лейлін також міг зрозуміти деякі думки Зігфріда. Здавалося, що він уже відрізав від себе будь-які почуття до своїх близьких родичів; ці його кровні нащадки були для нього нічим не кращі за чужинців.
Саме тому Зігфрід був би таким холодним і відстороненим, вважав би їх просто тваринами чи навіть товаром для торгівлі.
«Нещодавно Лукас приніс мені одну річ, яка була корисною для мене, і через це я почав краще до нього ставитися»
Про внутрішні суперечки в родині Зігфрід говорив байдуже ‒ «Звісно, якщо ти станеш на бік Дженні, то я негайно покладу край мріям Лукаса»
Для Зігфріда Лукас був лише одним із представників молодого покоління, тоді як статус Лейліна був на тому ж рівні, що і його власний.
Таким чином, для зміцнення їхніх стосунків не було жодних вагань, якщо потрібно було пожертвувати невеликою вигодою Лукаса.
Далі
Том 2. Розділ 315 - Таємна Техніка Лицаря
«О! Ні, ні, ні, ні! Я думаю, ти мене неправильно зрозумів!» - Лейлін поспішно похитав головою. «Хоча я знайомий з Дженні, я також не маю жодного наміру брати участь у внутрішніх чварах сім'ї Аргус!» Лейлін відстоював свою позицію. Лише одним реченням можна було вирішити проблему, яка спіткала Дженні та її батька. Навіть Лукас більше не мав би жодних заперечень. Однак, яке відношення все це має до Лейліна? Мало того, вплинувши на рішення Зігфріда, вога обов’язково буде йому зобов’язана! Найважче було повернути борг вдячності! Більше того, пряме втручання в сімейні справи іншого Мага могло бути розцінене як неповага. Незалежно від того, чи вирішив Зігфрід приховати свої емоції, він точно був би незадоволений цим. Лейлін не переймався цими питаннями. З одного боку, батька Дженні підтримували деякі світські угруповання, а з іншого боку, Лукас мав підтримку Зігфріда. Зважуючи вигоди, Лукас просто не мав жодних вагань. Зрештою, з його багаторічним досвідом, він вже звик приймати рішення, зважуючи вигоди. Це був також принцип, який практикували Маги. Як і очікувалося, почувши слова Лейліна, Зігфрід посміхнувся ще ширше ‒ «Лейлін, я думаю, ти все ще не знайомий зі столичними фракціями Магів, чи не так? Не хвилюйся, ти можеш завітати до мене, щоб дізнатися про них більше, коли захочеш. Я також покажу тобі кілька організаційних місць Магів, де ти зможеш поспілкуватися і завести нових друзів!» «Це було б фантастично!» - досягнувши мети, заради якої він приїхав, Лейлін не приховував своєї радості. Потім Лейлін і Зігфрід обмінялися деякою інформацією, яку вони знали про повноцінні техніки медитації. Хоча Зігфрід за 250 років накопичив багатий багаж інформації, він все ще був дещо вражений деякими теоретичними практиками, змодельованими чипом. Настільки, що йому майже хотілося негайно випробувати їх на практиці. Це було своєрідним визнанням наукових знань Лейліна. Щодо Лейліна, то він поважав час, який Зігфрід приділив своїм експериментам. Після обміну інформацією обидві сторони відчували, що витрачений час був надзвичайно коротким. Тому, лише призначивши дату наступної зустрічі, Зігфрід неохоче відпустив Лейліна. … Після того, як Лейлін знехтував допомогою батькові Дженні, можна було лише очікувати на подальший розвиток подій. Під час ради сім'ї Аргус Лукас зібрав достатньо підтримки, щоб взяти на себе роль наступного глави сім'ї і отримати статус маркіза! Тієї ж ночі перший Маркіз помер болісною смертю від отруєння! Що ж до Дженні, то її звинуватили в тому, що вона поклала отруту в бутон Квітки Драконячої Крові і тим самим вбила свого батька. Будь-хто з проникливим оком міг би сказати, що це була найнижча підстава з дитячою хитрістю. Однак Лукас хотів використати саме цей метод, щоб дізнатися, хто стоїть на його боці в сім'ї, і в той же час встановити своє домінування! Ця навмисна помилка, коли оленя видавали за коня, була зроблена для того, щоб покарати Дженні і подати приклад іншим. Зробивши кілька блискавичних кроків, щоб позбутися протилежних угруповань у родині, Лукас міцно вхопився за владу в сім'ї Аргусів. Вся сім'я неявно дозволяла цьому продовжуватися, і навіть підтвердила історію про отруєння Дженні власного батька! Боротьба за владу часто була такою жорстокою. Переможеш ‒ станеш королем. Програєш ‒ станеш псом. Це був лише ще один приклад кривавих баталій у світі, де собака їсть собаку. «Ху… Хуу…» Дженні швидко мчала через темний ліс. Ця дівчина шляхетного походження втратила свій елегантний і гордовитий вигляд. Її спідниця вже була розірвана чагарниками. Кров заливала її обличчя, і вона мала надзвичайно жалюгідний вигляд, гірший, ніж у жебрачки. «Батьку!» - сльози текли по її обличчю, коли вона продовжувала бігти. Події розвивалися так швидко, що Дженні навіть подумала, що все це було лише сном. Її опора, якою був її батько, загинув просто так, через змову. Гірше того, на неї повісили ярлик вбивці! Боже милостивий! Дженні не знала, наскільки збоченим треба бути, щоб затаврувати її як вбивцю! Однак те, що сталося далі, позбавило її дару мови. В умовах величезної політичної влади такий абсурд був схвалений іншими, і навіть видали ордер на її арешт!. Насправді, якби не кілька вірних слуг і родичів, які попередили її і захистили, вона б точно не змогла втекти, маючи лише свої сили Прислужниці 1-го рівня. Звичайно, після того, як вони допомогли їй, ці близькі зіткнулися з жахливими долями. * Хлоп! * Дженні спіткнулася об корінь дерева, коли бігла. Багнюка розлетілася навкруги, а дівчина голосно заплакала, стоячи навколішки на землі. Навіть якщо їй вдасться втекти цього разу, що доброго чекає на неї попереду? Хай то інші дворяни чи навіть простий народ, її б вважали вбивцею. Зрештою, її або спіймають і засудять до страти, або вона буде змушена заплямувати своє ім'я і честь брудом, ніколи не розкриваючи свою особистість. Лише від однієї думки про це Дженні почала похмуро дивитися на своє майбутнє. «Чому… Чому… Чому все так сталося!?» - плакала Дженні. «Боже! Поглянь, в якому жалюгідному стані ти перебуваєш!» У цей момент за її спиною пролунав знайомий голос, від якого по всьому тілу пробігли мурашки. Вона обернулася і побачила високого лицаря в обладунках, обличчя якого перетинав злісний шрам. «"Кинджал" Тодд, навіть ти наважився зрадити мене і батька!?» Цей чоловік мав страхітливу силу Великого Лицаря, і навіть був одним з особистих охоронців її батька, а тому користувався великою довірою. Тодд лише хихикнув у відповідь на плач дівчини. Однак його посмішка робила його вкрите шрамом обличчя ще більш жахливим. «Насправді, я завжди був на боці Лукаса. Тож зради як такої не було!» Зіниці Дженні розширилися, коли її раптом охопило погане передчуття. «І в нагороду за те, що я працюю під прикриттям, лорд Лукас дозволив мені задовольнитися твоїм вбивством!» - Тодд облизав губи і показав безглузду посмішку. «П'ять років! Цілих п'ять років слухати, як ти називаєш мене дядьком Тоддом! Насправді, під час виконання своїх обов'язків я часто думав про те, щоб володіти тобою, бенкетувати тобою, розірвати тебе!» «Ти! Ти хворий збоченець!» - вислухавши чоловіка, який зізнався, що бажав її ще з десятирічного віку, у Дженні волосся стало дибки. «Так! Я збоченець, але що з цим поробиш? Велика пані Аргус!» Тодд просунувся вперед, знімаючи рукавички ‒ «Розслабся, я чудово проведу з тобою час…» Дженні відсахнулася назад, ніби Тодд був якимось жахливим звіром. (Примітка: відсахнутися ‒ раптово відсуватися, відхилятися, відскакувати) Однак Тодд був у цей момент гіршим за чудовисько! «Врятуйте мене! Допоможіть, хто-небудь, будь ласка, врятуйте мене!» Дівчинка безпорадно застогнала, і сльози потекли по її обличчю. «Зупинись!» У цей момент пролунав молодий голос. Незабаром після цього здійнявся вітер, викликаний розмахом леза! «Е?» - Тодд відскочив назад і подивився на хлопця, який з'явився з нізвідки. «Баелін!» - Дженні притиснулася до рук Баелін, тихо ридаючи. «Ти виродок, я вб'ю тебе!» - Баелін холодно дивився на Великого Лицаря, що стояв перед ним. Він кипів від люті, бо якби він прийшов на мить пізніше, з Дженні могло б статися щось погане. Це був перший раз у його житті, коли Баелін так сильно хотів когось убити! «Вбити мене? Ти хоч поранити в змозі?» - Тодд розкрив піхви меча, що висів у нього на поясі ‒ «Ти, мабуть, коханець цієї панянки! Я вирішив! Спочатку я відрубаю тобі всі кінцівки, а потім візьму її прямо перед тобою! У цей час за твоїм виразом обличчя буде надзвичайно цікаво спостерігати. Можливо, ти навіть зможеш приєднатися до нас…» Тодд облизав губи і посміхнувся. «Аааа…!» - Баелін замахнувся своїм мечем, який виблискував білим світлом, бо не міг більше слухати ні секунди. «Великий Лицар!» - Тодд негайно став серйозним. Його гігантський меч був змахнутий вперед, коли він зіткнувся з хрестоподібним мечем, випускаючи іскри. * Дзень-дзень-дзень-дзень! * Тодд відступив на кілька кроків ‒ «Яка сила!» - вібрації, послані від замаху Баеліна, залишили його руки трохи онімілими. «Убий його, Баеліне! Прошу! Убий його!» - Дженні голосно заволала позаду Баеліна. Підбадьорений коханою людиною, Баелін висунувся вперед і вдарив, відкинувши Тодда на кілька кроків назад, хитаючись. * Дзень! * Як тільки дві зброї зіткнулися, Тодд раптово випустив свій гігантський меч і кинувся в бік Баеліна, як вітер. * Ка-ча! * Чорний кинджал раптово з'явився в його руці і пронизав серце Баеліна, як отруйна змія! Баелін з усіх сил намагався відсунути своє тіло, і на його грудях з'явився шар життєвої сили. * Пак! * Кинджал, немов тонку шкіру, пробив наскрізь і залишив глибоку рану на грудях Баеліна, дозволяючи крові рясно текти. * Дзень! * Тодд раптово з'явився здалеку, облизуючи вістря свого кинджала. «Тепер ти знаєш, чому мене називають Кинджалом, га? Тому що я люблю розрізати цим кинджалом плоть своєї здобичі, а потім дивитися, як вона помирає від мук!» Обличчя Тодда почервоніло, і він збуджено промовив ‒ «Твоя кров найсмачніша з усіх, що я коли-небудь куштував!» «Таємна техніка Ґейла!» - вигукнув Тодд, і шар чорної життєвої сили огорнув його литки. * Шік Шік! * Він знову просунувся вперед, цього разу ще швидше, ніж раніше! «Курва! Секретна техніка, Перехресна Зірка!» Отримавши ще кілька ран, Баелін не витримав і закричав. * Венг! * Його тіло раптово подвоїлося в розмірі, оскільки шар напівпрозорої броні захищав його.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!