Сади Ділана

«Якщо так, то чому б нам не увійти разом?!»

 

Босейн подивився на двох інших.

 

«Звичайно!» - на обличчі Джейдена з'явилася рішучість.

 

Для нього дослідження цього разу вважатиметься успішним лише в тому випадку, якщо він знайде спадщину Мага!

 

«Я не маю жодних заперечень» - Лейлін виглядав спокійним зовні, але це суперечило тому, що він відчував.

 

Він знав, хто залишив цей спадок і що тут поховано.

 

«Маг 4-го рангу, доброчесна людина з легенд, спадщина Великого Мага Серхольма!» - серце Лейліна палало бажанням.

 

Усі були тієї ж думки і увійшли в іржавий металевий прохід.

 

Тунель був широкий, достатньо широкий, щоб у ньому могли поміститися троє дорослих, які йшли пліч-о-пліч.

 

Оскільки це були троє молодих людей, вони, звичайно, мали більше свободи для пересування.

 

Лейлін торкнувся стіни, і сірий пил посипався вниз, відкриваючи сріблясту металеву стіну за нею.

 

Спочатку вона була холодною, як крига, а потім знову стала теплою. Цей метал давав дивне відчуття, коли пальці Лейліна торкалися його.

 

[Виявлення невідомого металу, не зареєстрованого в базі даних!] - після сканування голос чіпа проінтонував.

 

«Це Сплав Кривавого Плачу. Схоже, що для його відливання потрібна свіжа кров звірів або рабів. Кажуть, що він має певний ефект стримування духовних тіл!» - прошепотів Босейн на вухо Лейліну.

 

Якщо зрівняти Магів зі звичайними людьми, то Босейн належав би до знаті серед Магів. Його знання все ще перевершували знання Лейліна у певних сферах.

 

Крім того, деякі цінні матеріали можна було отримати тільки в таких сім'ях, Лейлін взагалі не мав до них доступу.

 

«Сплав Кривавого Плачу?!»

 

Лейлін тихо скомандував ‒ «Чіп, записати склад!»

 

[Біп! Збір інформації про ціль; збереження в базі даних. Папка: Інформація про ресурс - Сплав Кривавого Плачу!]

 

У вухах Лейліна пролунало повідомлення чіпа.

 

«Відстань до захисного екрану, що спостерігалася раніше, стає коротшою!»

 

Джейден йшов праворуч і раптом промовивши ‒ «Оскільки цей прохід, побудований з цього сплаву, попереду може бути щось... зв'язане з Духовними тілами!...»

 

«Духовні тіла!» - Лейлін і Босейн вигукнули в унісон, їхні обличчя виглядали жахливо.

 

Як Прислужники, ним не вистачало ефективних методів захисту і не мали способу впоратися з нападами Духовних тіл.

 

Якби це були звичайні Прислужники, вони б уже давно відступили.

 

Проте Лейлін та інші були іншими. Босейн і Джейден мали при собі магічні артефакти, які можна було тимчасово використовувати для захисту. Хоча це не були захисні магічні артефакти, як Кулон Падаючої Зірки, вони все ж могли захистити їхні душі від нападу на певний час.

 

Що стосується самого Лейліна, то він досліджував Духовні тіла більше двох років. З допомогою чіпа його знання про душі перевершили знання навіть багатьох його професорів.

 

У цю мить Лейлін затремтів.

 

[Щільність негативної енергії в повітрі збільшилася ще на 3,14% порівняно зі звичайними показниками!] - повідомив чіп.

 

«Здається, це середовище вже було записане чіпом раніше. Це одне з найбільш придатних середовищ для існування Духовних тіл!»

 

Сильний інстинкт страху піднявся з тіла Лейліна.

 

«Ми на місці!»

 

Очі Лейліна примружилися, перед ними з'явився яскравий отвір.

 

Пройшовши крізь отвір печери, Лейлін та інші побачили променисте світло, відблиски якого сліпили очі, і вони не могли не заплющити очі.

 

Коли вони знову розплющили очі, то побачили море квітів різних кольорів.

 

Тюльпани, полум'яні маки, червоні великі в'юнкі хризантеми, зелені кали, різні квіти, які Лейлін знав і не знала, цвіли в цьому квітнику.

 

 

 

Здавалося, що сад був під якимось закляттям. Різні сезони цвітіння і різні місцевості буйно цвіли в цьому саду.

 

Квіти звичайного світу були тут лише для прикраси. Швидко понюхавши, Лейлін виявив багато корисних для Магів трав.

 

Серед них було чимало таких, яких навіть Крофт не зміг би знайти. Але зараз вони росли тут, у цьому саду.

 

«Квітка Фіалкового Листя, Плід Носового Кореня, Ходяча Бабка, Перевернутий Соняшник і навіть є Квітка Порожнечі!»

 

Джейден і Босайн теж ахнули від здивування.

 

Під кінець з'явилося багато видів квітів, яких Лейлін не міг розпізнати, але, судячи з того, де вони були посаджені, їхня цінність мала бути навіть вищою за цінність Квітки Порожнечі.

 

Тепер Лейлін нарешті знав, чому Сади Ділана отримали таку назву.

 

Цей величезний сад мав площу не менше десятка квадратних кілометрів. Скільки тут було цінних рослин? І скільки б це коштувало у магічних кристалах?

 

Лейлін замислився над цим лише на деякий час і відчув себе приголомшеним.

 

«Ха-ха... Сонячне Золоте Полум'я! Це насправді Сонячне Золоте Полум'я!»

 

Джейден палким поглядом подивився на полум'яну рослину посередині.

 

«Сила Сонячного Золотого Полум'я може навіть поєднуватися з Гранітною Водою, щоб допомогти Прислужникам стихії Вогню прорватися. Рівень успіху збільшується на 20%!» - пробурмотів Джейден, і його рука мимоволі потягнулася до вогненно-червоного Сонячного Золотого Полум'я.

 

«Не треба!» - Лейлін, здавалося, про щось подумав і несподівано закричав.

 

На жаль, було занадто пізно. Джейден повністю проігнорував попередження Лейліна і потягнувся до клумби.

 

* Дзень-дзень-дзень-дзень-дзень-дзень! *

 

Пролунав звук, схожий на дзвін курантів, і надзвичайно мелодійний для вух.

 

Повітря раптом завмерло! Вітер стих! Все зупинилось!

 

Лейлін і двоє інших не відчували нічого під ногами, і їх негайно перенесло в іншу область.

 

Здавалося, це був інтер'єр вілли. Чотири стіни були заставлені новенькими меблями. На блідо-жовтому столі стояла лампа з оранжево-червоним полум'ям.

 

«Де це місце?» - промовив Джейден, втрачаючи голос.

 

«Своєрідний захисний механізм. Здається, що ми перенеслися в іншу область» - Лейлін криво посміхнувся.

 

Босейн дивився на Джейдена, і його погляд більше не виглядав привітним.

 

«Однак є і хороші новини. Згідно з традиціями періоду Кукерала, якщо ми розгадаємо цей механізм, більшість захисних механізмів залишків негайно втратять свою дію»

 

Обличчя Босейна потемніло ‒ «Спочатку у нас було багато можливостей для досліджень, і це все ми втратили завдяки тобі!»

 

Він вказав на Джейдена. Лейлін підозрював, що якби не небезпека, яка чатувала на нього, Босейн, швидше за все, напав би на нього.

 

«Те-хе-хе! Хто тут хоче погратися з Алісою?» - пролунав механічний дівочий голос.

 

З рогу коридору показалась... лялька???

 

Лейлін помітив гігантський манекен, що стояв у тіні в кутку коридору.

 

Ця лялька-мотанка, здавалося, була розміром з дорослу людину, а її очі були зашиті блакитними дорогоцінними каменями. Вона була одягнена в рожеву сукню і мала гарне світле волосся. На грудях був червоний бант.

 

«Лялька Мстивого духу!» - скрикнув Босейн.

 

«Лялька Мстивого духу?» - Лейлін ніколи раніше не чув про таке.

 

Очевидно, це було якесь Духовне тіло. Дивлячись на фізичне тіло Ляльки Мстивого духу, Лейлін зрозумів, що його відкриття та дослідження Духовних тіл торкнулися лише поверхні.

 

Принаймні, він нічого не знав про ці типи Мстивих духів, які, здавалося, межують між ілюзією та реальністю.

 

«Ті-хі-хі! Йди гратися з Алісою!»

 

Лялька вказала пальцем на Лейліна. Її руки були зроблені з тканини і не мали долоні. Тільки гола рука, яка була глянцевою півкулею.

 

* Бах! *

 

Напівпрозоре силове поле негайно вибухнуло позаду Лейліна. Він злетів у повітря і не міг зупинитися, коли летів до тканинної ляльки.

 

«Ходи! Мій дорогенький! Дай Аліса тебе обійме!»

 

Лялька розкинула руки, ніби хотіла обійняти Лейліна.

 

Джейден і Босейн глянули один на одного й вилетіли в обидва боки від ляльки, просто кинувши Лейліна.

 

«Срака!» - Лейлін кинув дві кулі полум'я на ляльку і підпалив її.

 

Однак вогонь швидко згас, і на ляльці не було знайдено навіть слідів пошкоджень.

 

* Дінь *

 

У повітрі з’явилися незліченні прозорі дитячі ручки, які постійно тягнулися до Лейліна. Пара дівочих рук уже торкнулася талії Лейліна.

 

Відчуття оніміння негайно поширювалося від його талії.

 

Очі Лейліна спалахнули злістю і він відразу ж кинув жовте зілля на землю.

 

Навколо тіла Лейліна одразу ж з'явився жовтий жовтий бар’єр, який закривав незліченні руки.

 

Зілля обертового щита Тревора!

 

Єдине захисне зілля, до якого мав доступ Лейлін, зараз належним чином проявляло свою дію.

 

«Аргх! Ти поранив Алісу!»

 

Обличчя ляльки розкололося, відкриваючи гострі, як бритва, зуби ‒ «Я з'їм тебе!»

 

Перед Лейліном з'явилася напівпрозора паща звіра, яка потім воно вкусило.

 

* Ка-ча *

 

Жовтий бар’єр створював брижі на поверхні, видаючи звук, наче він от-от зламається.

 

«Ця атака вже майже перевищила можливості зілля!»

 

Лейлін намацав предмет на шиї ‒ «Прийдеться використати козир! Я був надто пасивним!»

 

Після чого Лейлін викинув червоне полум'яне зілля.

 

«Зілля Інтенсивного Вогню! А також це!» - Лейлін намацав у своєму мішку кілька рожевих перлин і кинув їх у полум'я.

 

Під час свого перебування в Екстремальному Нічному Місті він отримав деякі результати досліджень Духовних тіл.

 

Крім дослідження моделі появи духовних тіл, він також намагався отримати деякі матеріали, які духовні тіла ненавиділи і могли навіть завдати їм шкоди. Ці рожеві перли були одними з найефективніших.

 

* Пум! *

 

Рожеві перлини дуже скоро вибухнули у полум'ї, розкидуючи рожевий порошок.

 

З цим домішком полум'я теж стало рожевим. Воно продовжувало поширюватися, врешті охопивши всю пащу звіра.

 

Величезна паща звіра випустила страхітливий рев і дуже скоро була спалена полум'ям дотла.

 

Водночас полум'я ніби пройшло крізь порожнечу, поширившись на обличчя ляльки-мотанки. Лялька затулила обличчя руками, видаючи гучне і обурене виття.

 

Після того, як останній клаптик полум'я зник, променистий екран на тілі Лейліна повністю зник.

 

Лейлін приземлився на підлогу. На його талії були шрами, спричинені двома крихітними руками. Його брови насупилися. Одяг на його спині вже проржавів, залишивши після себе два маленьких чорних відбитки на шкірі.

 

«Травму, завдану Духовним тілом, потрібно негайно усунути, інакше вона продовжуватиме поширюватися!»

 

Лейлін поспішно вийняв з мішечка кілька білих листочків і приклав до рани. Одразу від рани поширилося відчуття холоду.

 

* Па! Па! *

 

Вікна збоку були розбиті, і дві фігури негайно увірвалися всередину.

 

Босейн подивився на Джейдена, навколишню обстановку, а потім подивився на Лейліна, що лежав на землі. Він криво посміхнувся ‒ «Здається, куди б ми не пішли, ми завжди будемо повертатися сюди!»