Пролог «Ранковий пейзаж з тобою»

Том 6. Розділ 2 - Розділ перший «Певне свято для хлопців і дівчат»

“Гей, що ти про мене думаєш? Що ти думаєш про мене, Акацукі?” 1 Це був тьмяно освітлений простір. Кімната, наповнена кількома шарами рухомого шуму, була серверною JPN Вавилону. Зазвичай це приміщення, куди дозволено заходити лише обмеженій кількості людей і системному адміністратору, пустує. Однак зараз в серверній кімнаті були люди. Не зважаючи на весняні канікули, члени студентської ради старших класів все ще були в школі, щоб підготуватися до нового семестру. Троє людей: віцепрезидент Нанаса Харука, секретар Уесакі Рійоухей та скарбник Аіра Мінамі. Перед величезною машиною з паралельною архітектурою: – Що ж, тоді почнемо. Оголосила Харука, з бланками контролю на планшеті для паперу в руці. А потім: – Я вже перевіряв це місце разок перед весняними канікулами. Роздратовано зітхнув Рійоухей. – Хоча остання перевірка перед новим семестром є обов'язковою, давайте ще раз перевіримо систему... – Нічого не поробиш... Все ж після тієї надзвичайної ситуації. Тихо сказала Мінамі. – Крім того, оскільки ми змінюємо частини системи для підвищення безпеки, ми повинні перевірити її. – Мінамі має рацію... Покінчимо з цим. З цими словами, Харука увійшла в глибину кімнати з сервером. Рійоухей та Мінамі пішли за нею, а потім вони розділилися і почали перевіряти систему. ...Під час нещодавнього матчу шкільного рейтингового змагання, JPN Вавилон допустив проникнення терориста в систему. Молодий чоловік, який назвався Філом Барнеттом, спочатку погрожував технічному персоналу. Потім занурив JPN Вавилон в хаос, знищивши частини системи, щоб усунути будь-які сліди вторгнення і забезпечити собі перевагу для виконання його цілей. Основною системою, яка була виведена з ладу в цьому всьому, була система бар’єра, який перетворював фізичну шкоду на психічну. Він контролювався в контрольній кімнаті, відокремленій від серверної. У той час як ця кімната керувала широким спектром систем, включаючи систему бар’єрів, серверна кімната існувала лише для підтримки однієї системи. Мережевої бази даних Вавилону - «Одкровення» Основне призначення сервера Одкровення, який з’єднує Вавилон у кожній країні надсекретною лінією з досконалим захистом, полягає в управлінні та доповненні всілякої інформації - від тих, хто повернувся з інших світів у минулому, до самих інших світів. ...Однак «Одкровення» відігравав ще одну важливу роль. Виявлення юнаків та дівчат, які повернулися з інших світів, іншими словами, фіксація індивідуальних просторових зсувів. Більшість з тих, хто був покликаний в інші світи, набували там особливих здібностей, таких як магія. Це потужні сили, які значно перевищують можливості звичайних людей. Тому, якщо небезпечно проігнорувати їх існування, виникне небезпечна ситуація. З цієї причини, їм було б важко повернутися до співіснування зі звичайними людьми. Тому новий ООН, G7, що складалася з Японії, США, Росії, Китаю, Індії, Співдружності Океанії та Європейського Союзу, створили спеціальні автономні регіони в межах своїх країн, щоб забезпечити захист і місце проживання для тих, хто повернувся з інших світів. І для того, щоб виховувати та наставляти їх, щоб вони могли правильно використовувати отриману силу, була створена «установа Вавилон, «BABAEL»». Нанаса Харука важко зітхнула. Вона зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися. Вона переконалася, що Рійоухей та Мінамі проводять свої перевірки на відстані: «...Ну що ж, почнемо». Коротко пробурмотівши в думках, Нанаса Харука почала діяти. Вона ввела пароль для входу в «Одкровення» і увійшла в мережу. Плавними рухами пальців вона переглянула історію реакції на зміну виміру. Вчора, за календарем цього світу, Харука випадково потрапила до світу під назвою Арейдзард, разом з Акацукі та його друзями. І провела близько місяця в іншому світі. ...Там Харука дізналася важливу правду. Міу, яку вона вважала молодшою сестрою Акацукі, насправді була мешканкою Арейдзарду. Схоже, що після смерті батька Міу, короля демонів, вона втратила своє місце в іншому світі, і Акацукі таємно привів її в цей світ й захистив. Крім того, виявилося, що терорист, який вдерся в JPN Вавилон під час рейтингового змагання, Філ Барнетт, націлився на Міу через її долю в Арейдзарді. Харука, якій сказали правду, не знала як впоратися з ситуацією. Як віцепрезидент JPN Вавилон, вона займала відповідальну посаду. Тому, враховуючи позицію Харуки, слід було повідомити справжню особу Міу. Проте Харука, знаючи, що Міу була доброю дівчиною, розривалася між почуттями та відповідальністю, і не могла прийняти рішення. Тоді Акацукі зробив пропозицію Харуці, що вагалася. Він хотів, щоб вона поспостерігала за тим, що він з Міу збираються робити в Арейдзарді, а потім вирішила, як правильно вчинити. Харука погодилася на пропозицію Акацукі й продовжила спостерігати за їхньою відчайдушною боротьбою за мир зблизька. Дізнавшись про їхні почуття, правду про Акацукі, про яку ніколи раніше не чула, і тому подібне, вона дала одну відповідь. Саме тому Нанаса Харука зараз тут. Відповідно до рішення, якого вона дійшла. – … Потім Харука мовчки натиснула клавішу вводу на консолі. Після кількох секунд завантаження на екрані одразу з’явився список. Але більше не було потреби чимось маніпулювати. Оскільки все що потрібно було побачити - це найсвіжіша інформація. Люди, що повернулися з інших світів, з’являлися не так часто. І лише вчора Харука та її друзі вирушили до Арейдзарду. Вони провели там кілька місяців, але в їхньому світі не пройшло часу. Тому, якщо їхні реакції були записані, то це була б вчорашня дата. І: – Це... Перевіривши дані, що демонструвалися на екрані, Нанаса Харука мимоволі розширила очі. 2 Невдовзі після цього, Харука та її команда закінчили перевірку серверної кімнати. На цьому, ранкова перевірка ключових точок на цей час завершилася. Вийшовши з серверної, Харука разом з Рійоухеєм та Мінамі попрямувала до ліфтової. Потім вони сіли в окремий ліфт, яким могли користуватися лише члени студентської ради. – Боже, це лише половина.... Зітхнувши пробурмотів Рійоухей. Тоді Мінамі, поруч з ним, сказала. – Ми ще не пройшли половини. Ми закінчили лише ранкову роботу. Вона говорила спокійним голосом, позбавленим емоцій. Просто: – Після обіду, навіть більше, ніж вранці. – Я знаю. Але ми повинні відчувати, що пройшли лише половину шляху, інакше у нас нічого не вийде, чи не так? Сказав Рійоухей. – Чорт забирай, це ж прекрасний день весняних канікул, ми марнуємо свою молодість. – Але Кійої ще важче, ніж нам... Почувши тихий голос Мінамі, Харука раптом згадала: – Якщо подумати... Ми досі не бачили сьогодні, президента Хікамі. – У нього дуже багато справ. Йому потрібно встигнути до початку нового семестру не лише як президенту, але і як Кокону. – ...Вірно. Звичайно, робота Кійої включала координацію зустрічей з іншими Коконами та вавилонськими вежами. Усі вони були суворо конфіденційними, і навіть Харука та інші члени студентської ради, не можуть знати їх зміст. Для нього звично бути відсутнім, не повідомивши про це Харуку та інших, але цілком ймовірно, що у нього були якісь термінові справи, з якими він повинен був розібратися. У такому випадку, роль членів їхньої студентської ради полягала в тому, щоб йому допомогти. – … Проте думки Харуки були зайняті чимось іншим, ніж її робота в студентській раді. У ліфті до кімнати студентської ради, споглядаючи краєвид, що підіймався зовні. Вона думала про одне. Про історію реакції зсуву виміру, яку вона щойно бачила у серверній. «...Що ж сталося?..» Питання, яке виникло у неї в голові. Тихо думаючи про це, Харука раптом відчула погляд збоку. Коли вона поглянула в тому напрямку, на Харуку, з її звичайним безстрашним виразом, дивилася Мінамі. – Ем... Що сталося, Мінамі? Відчуваючи незначну зніяковілість, запитала вона. Потім, коли Мінамі провела поглядом, від її пальців ніг, до маківки: – ...Харука, якось змінилася. – Е... справді? Я трохи підстригла кінчики волосся, можливо, тому. Тихо посміхнулася Харука. Проте її серце охололо. Поки вона була в іншому світі, Арейдзарді, в цьому не минуло часу. І коли вони повернулися, був ще пізній вечір. Тож Харука та інші дівчата, за винятком Рісті, в чотирьох спочатку пішли в салон краси. Протягом місяця, в зовнішності, найбільше змінюється волосся. Тому, щоб уникнути будь-якого відчуття дискомфорту, вони пішли до перукаря. Щодо ваги, то вона зважилася, як тільки повернулася додому, але, на щастя, особливого збільшення чи зменшення не відбулося. – Той, Мінамі... Якщо не заперечуєш, чи не могла б ти сказати мені, чим я відрізняюся? – Тіло зовні. Тихо пробурмотіла Мінамі. – Ти виглядаєш жахливо сексуальною. – Правда? Знаєш, я не бачу таких вже відмінностей. Сказавши це, Рійоухей нахилив голову, розглядаючи її. Але Харука не змогла зберегти спокій. «...Як і очікувалося, Мінамі помітила.... Як і очікувалося, погляд тієї ж статі гостріший. Те, що сказала Мінамі, вірно. Сьогодні вранці, коли вона вдягнула рукава своєї запасної форми, то виявила, що в талії було трохи більше місця. Крім того, її бюстгальтер був трохи тіснішим. Це було для неї неочікувано, бо її вага не змінилася, але коли вона знову поглянула на своє тіло в дзеркалі, лінії її тіла трохи змінилися. Порівняно з минулим, на якісь трохи жіночніші. Але Харука, щоб не дати цього помітити, гірко посміхнулася і сказала: – Уесакі має рацію... Це лише твоя уява, я впевнена. Цими словами вона намагалася завершити розмову. Проте: – Але атмосфера останнім часом, безумовно, трохи змінилася, Харука. Сказав Рійоухей недбалим тоном. – Атмосфера стала трохи лагіднішою, або... Можливо, трохи м’якшою. – Що таке, Уесакі, хочеш сказати, що я досі не була доброю і поводилася суворо? – Ні, ні, це означає більше ніж будь-коли... Коли вона глянула на нього порожнім поглядом, Рійоухей злегка помахав рукою з кривою посмішкою: – Але я вважаю, що це хороша тенденція... Зітхнувши. – Я думаю, це через вплив Оусави. – Що... Чому ти згадав ім’я Оусави Акацукі?! Підвищила голос Харука, на сказане Рійоухеєм. Її обличчя мимоволі почервоніло. ... Але незабаром Харука зрозуміла свою помилку. Вона явно перегнула палицю, бо Рійоухей та Мінамі дивилися на неї здивованими очима. Непорозуміння... Хіба схоже на те, що вона думає про Акацукі? Скривилася подумки Харука, спробувавши виправити вираз обличчя, ніби нічого не сталося, а потім сказала: – Ти знущаєшся з мене... Скільки, по-твоєму, у мене неприємностей через цього хлопця? – Отже, Оусава завдав чимало клопоту. Тоді, природно, решта здається, не такою вже й важливою, і ти пом’якшила своє ставлення до решти, розумієш? – Хоча це... Може й так. Погодилася Харука. Це правда, що останнім часом проблемна поведінка інших учасників видавалася не такою вже й великою провиною. Акацукі настільки обурював, що вона, можливо, трохи оніміла від цього. – Раніше ти була занадто суворою до себе та оточення... Думаю, що зараз все якнайкраще. Сказав Рійоухей. – ...Ну, я думаю, що це більше провина Оусави, ніж його заслуга. – Так, саме так... Це зовсім не завдяки Оусаві Акацукі. З відразою сказала Харука. Це й чоловік, що зводить людей з розуму через їх родимки...〰〰 Сказавши це, Харука зрозуміла, що сама наступила на міну. Вона повністю активувала детонатор. Якщо не рухатися, її рознесе на пил. «Що ти говориш, я...» Це було в Арейдзарді. Більш того, це найбільша ганьба в житі Нанаси Харуки, про яку ніхто не повинен знати. Подумати тільки, що вона змогла обдурити історію, втратила пильність, а потім обмовилась про це в моменти депресії... Яка необережність. – ...Родимки? Коли Мінамі запитала, не зрозумівши значення слів, Харука відчайдушно виправдалася. – Га-гачки[i], так гачки на білизні! Це боляче. Чесно кажучи, вона думала, що це досить боляче, навіть якщо вона сама це казала, проте іншого вибору не було. Не було іншого вибору, окрім як якось проштовхнути це. – Це він забрав спідню білизну Мінамі, коли вони вперше зустрілися. Абсолютно неймовірна людина. – О, так, це про те що тоді сталося. Сказав Рійоухей. Сміючись: – Так, так. Реакція Харуки, коли вона зрозуміла, що Оусава вкрав її трусики, це був шедевр. – Це було мило, дуже. Кивнула Мінамі у відповідь, на слова Рійоухея. Через них двох Харука: «...П-пам’ятають подібне!..» Майже викрикнула, її обличчя стало яскраво-червоним, але їй вдалося стриматися. Якби вона наробила більше галасу, то опинилася б в спіралі неприємностей. Таке сюжетне падіння, наче посадка на фюзеляж, але з цим нічого не поробиш. Крім того, це дало б їй привід для виправдання. Тож Харука, коли ліфт прибув на останній поверх, вийшла на раніше за інших. – Ви двоє йдіть вперед... Я вас відразу наздожену. Скривилася Харука й пішла ліворуч, до вбиральні, замість переднього коридору, де розташовувалася кімната студентської ради. Ніби кажучи: «Я піду заспокоїтися, дайте мені спокій». Почувши за спиною розуміюче «так» Рійоухея, Харука зайшла до вбиральні. Потім, зачинивши за собою двері, вона випустила повітря коротко зітхнувши. Судячи з усього, міни були успішно розмінювані. Але вираз її обличчя швидко змінився: – І так... Ніби промовивши це собі, Харука почала діяти. Єдині люди, які користувалися чим туалетом - це вона і Мінамі, але про всяк випадок Харука перевірила, чи не має там інших людей. Переконавшись, що залишилася сама, вона дістала свій мобільний телефон. Відкрила телефону книгу й обрала номер, який нещодавно ввела, мобільний номер Оусави Акацукі. Глянувши на ім’я Акацукі на рідкокристалічному екрані, Харука зробила легкий глибокий вдих. Зрештою, вона повільно натиснула кнопку виклику. Потім, після кількох гудків. – ...Гей, віцепрезидент. Що сталося? Абонент відповів на дзвінок. – ... Хоч і через динамік, але здавалося, що Акацукі шепоче їй на вухо. Несподівано повернулося «певне відчуття», і Харука відчула, як її тіло стало трохи теплішим. Це було те саме, що Акацукі зробив з Харукою, коли йшов на поєдинок з Леоном Есперіо. «Останнім часом серед жінок навколо мене був таємний бум кінчати через свої вуха...» Солодке відчуття пробігло по тілу Харуки від вух до шиї й назад, нагадуючи про відчуття, які подарував їй тоді Акацукі. Потім, наче по ланцюговій реакції, їй пригадалася ніч у борделі «Мелісса». Харука здригнулася, але швидко опанувала себе: – Оусава Акацукі... Можна тебе на хвилинку? – Так, без проблем… Він, мабуть, розумів, що тон голосу Харуки був серйозним. Акацукі трохи знизив тон свого голосу і закликав її продовжувати. Тож Харука зробила глибокий вдих, як преамбулу. – Нещодавно я перевіряла серверну кімнату JPN Вавилон. При цьому я перевірила дані історії реакції на зміну виміру. Зітхнувши: – Боюся, що жодна з вчорашніх реакцій між Арейдзардом і нашим світом не залишилася в базі даних. 3 ...Ситуація була очевидною. Перед поверненням у їх світ постало питання, що робити з тим, що вони ходили в інший світ. Вавилон ніколи не пропускав нікого, хто повернувся з іншого світу. Система Вавилону завжди фіксувала реакцію на зміну виміру, якою б слабкою вона не була. Звісно, за звичайних обставин, не було б проблемою, якби вони пройшли вступний іспит, але цього разу все було не так. Ті, хто побував в іншому світі двічі, і ті, кого привели з іншого світу - і ті, і інші можуть стати серйозною проблемою. Якщо вони не будуть обережними, чиновники Вавилону накинуться на них, і їх могли навіть затримати за лічені секунди. Тоді що ж їм треба було робити... Поки Харука та решта сушили голови, один з них раптово сказав, що, напевно, немає про що турбуватися. Кайдо Мотохару. Розпочавши свою розповідь міською легендою, Кайдо розповів Харуці та іншим історію з чуток. Він сказав, що система Вавилону не може виявити зміну виміру людини, яка вдруге побувала в іншому світі. Це правда, що вони ніколи не чули про прецедент, коли хтось двічі побував в іншому світі двічі, але це була історія, в яку було важко повірити, коли вона раптово з’явиться. Харука, Кудзуха та інші заперечили, що поки немає доказів, вони повинні ретельно спланувати контрзаходи. Однак це не означало, що не існувало хорошого методу. Зрештою, думка Акацукі «нехай буде, що буде», взяла гору, і вони вирішили повертатися в цей світ, такими як були. Однак, тут виникла проблема. В останню хвилину Акацукі силоміць привів до цього світу Рісті. Звісно ж, Рісті опинилася тут перший раз. Таким чином, неминуче мала бути реакція на зміну виміру. Повернувшись до кімнати Акацукі, на очах Харуки та інших, хто розхвилювався. Акацукі категорично заявив. «Буде добре стверджувати, що це Рісті, пішовши до Арейдзарду, повернулася». Сильна і жорстка ідея. Втім, начебто якась послідовна. Причина полягала в тому, що, як і Міу, Рісті могла вдати, що вона теж втратила свої спогади про цей світ. Було б важко знайти виправдання тому, що в кімнаті Акацукі стався просторовий зсув, але оскільки вважалося, що Рісті нічого не пам’ятає, було вирішено, що з рештою можна розібратися, почавши все з чистого аркуша. Оскільки їх не було на місці події, Акацукі та інші не знали, чому Рісті опинилася в кімнаті Акацукі. Залишалося лише влаштувати проживання Рісті в будинку Акацукі. Місцем зсуву виміру стала кімната Акацукі. Якщо вона житиме в домі Акацукі, вона могла б щось згадати. Якби Рісті цього захотіла, а господар Акацукі погодився, навіть Вавилон не зміг би цього заперечити. Тож розмова пішла в цьому напрямку. Однак те, що сказав Кайдо, було лише міською легендою, без жодних доказів на підтвердження. Тому про всяк випадок, оглядаючи серверну, Харука вирішила, в рамках перевірки, перевірити історію реакцій на зсув вимірів. – Зрозумів... Ну міська легенда, про яку говорив Кайдо, була правдивою. Тихим голосом сказав Акацукі, почувши її доповідь. – Так, – кивнула Харука і сказала: – Ми не викликали реакцію на зміну зсуву.... Але є одна проблема. Вона озвучила факт, якого не розуміла. – Чомусь навіть на пані Рісті не було реакції. – ...Це означає? – Не знаю... Це міг бути збій сервера, але ми перевірили й система працює нормально. – Ти впевнена? – Так... Система не змогла виявити реакції, бо це відбулося разом з нашими другими переміщеннями, що не дало реакції, або... – Хтось стер реакцію Рісті з даних. – … Харука замовкла, почувши міркування Акацукі. Якби їй довелося б думати про це напевно, це мав бути або вона, або Акацукі. Якби теорія Харуки була правильною, проблем не було б. Цілком можливо, що система все ще була нестабільною після інциденту з Філом Барнеттом. Якщо так, то їм, мабуть, пощастило. Однак, хоча ймовірність цього низька, якби теорія Акацукі була правильною, поставало питання, хто це зробив і з якою метою. Звичайно, якби це було можливо, це було б тому, що Рісті стала мішенню з якоїсь причини. Поверненець з іншого світу, про якого не знає Вавилон. Якщо вдасться до неї дістатися, можна використати її для багатьох речей. Саме так, для будь-якого зла. Але якщо дані були стерті кимось іншим, то: «...Тоді є інша можливість...» Подумала Харука. Цілком можливо, що система Вавилону зафіксувала реакції всіх них, але хтось їх видалив. У такому разі, ціль була не Рісті, а всі вони. Враховуючи рідкість людей, які двічі побували в іншому світі, це не було б не ймовірною ситуацією. Але Харука та інші навчалися в JPN Вавилон. Серед них, Харука займала важливу посаду віцепрезидента, а Акацукі охарактеризований Норнчеком як перший «справжній герой» в історії Вавилону. Якби вони зникли безвісти, їхні сліди, безумовно, одразу ж знайшли б. Але саме тому це і моторошно. Якби хтось наважився на такий вчинок. Якою була б їхня мета? – То... Що робитимеш? – Вірно... Відповідаючи на запитання, Акацукі попередньо сказав. – Навіть якщо в цьому є чийсь намір, поки ми не знаємо, хто це, нам залишається тільки чекати і дивитися, що вони скажуть... – ...Що ти маєш на увазі? – Що ж, буде так, як буде. Харука зітхнула, почувши Акацукі, який говорив це так безпристрасно. «...Але, безумовно, це єдиний шлях...» І це означало, що вони нічого не робитимуть. Чекати поки вийде інша сторона, означає, що вони мають бути готовими до всіх можливих варіантів розвитку подій. Природно - в тому числі і до того, як з ними боротися. – Гаразд... Якщо я ще щось дізнаюся, я дам тобі знати. – Добре. Вибач, але я розраховую на тебе... – Так...Тоді. А потім, коли вона вже збиралася покласти слухавку: – ...Ей, Віцепрезидент. До неї звернувся Акацукі. Переш ніж Харука встигла запитати, в чому справа, з іншого кінця трубки пролунали слова. Це був солодкий шепіт: – Дякую тобі за все... Я дуже вдячний, що ти мені допомагаєш. Від повної несподіванки. Харука була приголомшена добрими словами Акацукі. Тому, навіть якщо дзвінок був завершений, вона деякий час не могла рухатися. – !.. Тоді Харука, зрозумівши слова Акацукі й свої почуття, почервоніла так сильно, наскільки могла. Її талія тремтіла. Вона не могла зібратися з силами. Коли вона поглянула на себе в дзеркалі, то була пофарбована у вишнево-червоний колір від вуха до шиї. «....Дідько, а я й не знала про це...» Харука поспішно струснула з себе емоції, що закипали всередині. Вона не збиралася цього визнавати. Бо так було. «...Це виглядало так, ніби я.... Того хлопця...» Тому вона, будь за що, не могла це визнати. Харука кілька разів глибоко видихнула і змусила свій розум заспокоїтися і подумати про те, що мало статися... В Арейдзарді Нанаса Харука оцінила двох людей, Оусаву Акацукі та Оусаву Міу. І тоді вона вирішила. Як чинитиме з ними далі. Те, що Акацукі привів Міу в цей світ і при цьому приховав її особу, було вчинком, який у Вавилоні вважали б проблемою. Але поки не було іншого виходу, вона не могла повірити, що вони помиляються. Тож Харука прийняла рішення, захищати їх і їхню волю. Так само як це вирішили зробити їхні однокласниці Ідзумі Чікаґе та Доумото Кудзуха. – Але спочатку... Пробурмотіла Харука. Вона говорила, що повинна все розрахувати, перш ніж вона зможе захистити Акацукі та інших. – Під час весняних канікул... Принаймні до початку нового навчального року, я маю зробити все правильно. Так вирішила Нанаса Харука. Віцепрезидент студентської ради старшої школи JPN Вавилон та голова дисциплінарного комітету, була готова піти у відставку з обох посад. Щоб захистити Акацукі та інших. І принаймні не заради Кійої та інших. Тому Харука поглянула до неба й тихо пробурмотіла. Друзям, з якими поділяла ідеали. «Вибачте, з мене досить... Мінамі, Уесакі, президенте Хікамі.» 4 Коли вона вийшла з будинку, Рісті огорнув м’який сонячний день. Коли вона примружилася від м’якого сонячного світла, легкий вітерець ніжно подув на неї. Рісті подумала. Що весна приємна пора року і в цьому світі. Вона збиралася піти за покупками з Акацукі та Міу. Поки вони з Міу чекали на нього перед будинком, Акацукі з’явився з гаража. Штовхаючи свій величезний мотоцикл, він сказав: – Вибачте, що змусив чекати, дівчата. Ну що ж поїхали. – Ти маєш на увазі... що ми поїдемо на цьому? В перше побачивши настільки великий мотоцикл, недовірливо запитала вона. Звичайно механічні технології існували й в Арейдзарді. Особливо активною в цій галузі була механічна держава гарячих пісків, імперія Діасдія. У процесі підготовки перемоги над кролем демонів Ґаліусом, Рісті разом з Акацукі та їх друзями подорожували Діасдією. До цього вона подорожувала на підводних човнах і піщаних багі, а також бачила мотоцикли, призначені для пустельної місцевості. Тому вона не вперше бачила мотоцикл. Рісті несвідомо ахнула від жахливої сили, яку випромінював мотоцикл Акацукі. А потім: – Все гаразд, пані Рісті. Цей малюк... Його звати «Слейпнір». І він лише трохи незграбний на вигляд, але на ньому дуже зручно їздити. Міу, дівчина поруч з нею, ніжно поклала руку на її плече. І сказала, що турбуватися немає про що. – М'ю-чан... Ні, Міу-чан, ти коли-небудь їздила на такому? Перефразувавши, запитала Рісті. Додавання «чан» до імені, це те як було вирішено називати її вчора ввечері, після обговорення з нею. А потім: – Так, було кілька разів... І вітер дуже приємний. Кивнувши, відповіла їй Міу, дівчина поряд з нею, однак раптом перевела погляд зі Слейпніра на Акацукі та сказала: – Але коли ти придбав коляску? У тебе була така вдома? – О…… це ? Після зауваження Міу, Акацукі опустив погляд на Слейпніра. Поруч з кузовом машини стояла коляска того ж кольору, ніби завжди була там. Тоді Акацукі посміхнувся і сказав:. – Я нічого не робив. Вона зроблена психо-чутливим каменем... Це ідеальна форма для мене, щоб взяти вас з собою. – Е, камінь, що відчуває дух - це... той оріхальк: – Так, – Акацукі кивнув здивованій від несподіванки Рісті: – У цьому світі є технологія очищення психосенсорного каменю. Те ж саме стосується цього браслету. Ти ж бачила, як я матеріалізував і трансформував зброю в Арейдзарді? І все завдяки цьому браслету AD. – Це дивовижний... світ Акацукі. – Ти тут новенька, ти звикнеш до цього. Я навчу тебе всього, що тобі потрібно знати про цей світ, і якщо у тебе виникнуть якісь питання чи проблеми, просто запитай, і я або Міу допоможемо тобі. – Т- так... Дякую. Збентежено кивнула Рісті на добрі слова Акацукі. – Що ж, тоді, Рісті ти поїдеш позаду мене. Міу буде в колясці. – Е... А я не ззаду? На пропозицію Акацукі, ніби це було цілком природно, Міу збентежилася і сказала: – Ти ж знаєш, що їздити на задньому сидінні трохи складно. – Так, саме тому краще дати Рісті попрактикуватися. Ти вже кілька разів їздила на ньому, тож трохи звикла до нього. – Це... Правда, але. Акацукі криво усміхнувся Міу, яка скривила губи в явному невдоволені, промовивши переконливі слова. – Не будь такою роздратованою... Йди сюди. – Е... що? Її поманили рукою, і Міу нічого не підозрюючи підійшла до Акацукі, і раптом її груди стиснули. На очах у приголомшеної Рісті: – Аууу, що ти робиш, збоченцю! Закричала Міу і відійшла, а Акацукі спантеличено поглянув на неї: – Дивно. Я чув, що ти повинна посміхатися, якщо тобі раптом пом’яти груди. – Це був поганий жарт Чікаґе та старости! Ти знаєш, що робиш!   Міу заперечила те, що сталося після її повернення з Арейдзарду. Зітхнувши, щоб заспокоїти свої хвилювання. – Ну ж бо... перестань торкатися моїх грудей щоразу, як виникають проблеми. – Вибач, але я не можу тобі цього обіцяти. Засміявся Акацукі та поклав руку на плече Міу. І: – Йа... Че-чекай! Раптом її підхопили як принцесу. Міу, яка поспішно затримала край своєї спідниці, різко підняли та посадили в крісло коляски. Потім він обережно поклав руки на голову Міу й сказав: – Не хвилюйся, на шляху додому, я посаджу тебе ззаду. Потім сам осідлав сидіння Слейпніра: – Давай, сідай, Рісті, ти за мною. Він з посмішкою поглянув на неї: – Або... Ти хочеш, щоб я тебе теж підняв? – Жартуєш... Вибач, я не бажаю таку ганебну річ. Сказала Рісті. Фиркнувши, вона вмостилася на сидінні так, щоб Акацукі не міг бачити внутрішню частину її короткої спідниці. Через свою сором’язливість, вона сіла на відстані від Акацукі. – Ей, давай обійми мене за талію притиснись до мене сильніше, подайся в перед і притиснись промежиною до моєї дупи. – Ні, я не... Хочу цього робити! – Знаєш, якщо жінка, сидить позаду, не притискаючись до хлопця, що керуватиме мотоциклом, це не повага до нього. Крім того, Акацукі додав. – Якщо буде прозір, твоя спідниця загорнеться, і ти обслуговуватимеш інших хлопців. Почувши таку пораду, Рісті почервоніла на обличчі, і прикусила губу. – Дідько... Я зрозуміла. Так, добре! Як і сказав їй Акацукі, вона обійняла його за талію і притиснула своє тіло до його. Тоді зі спини Акацукі, вона відчула його тепло. Безперечно, серце Рісті забилося швидше. «...О ні, якщо він помітить...» Перед тим як перейти в цей світ, постало питання про печать переміщення. Про те як Рісті ставилася до Акацукі, напевно, вже відоме Міу та іншим, не кажучи вже про Акацукі. Але нічого страшного. Вона рада, що її почуття правдиві та що почуття, в яких вона не могла бути чесною, передалися Акацукі. Однак, якщо стане відомо, що вона кохає Акацукі до такої міри, що божеволіла від одного лише дотику до неї, вона більше ніколи не зможе бути сильною перед ним. Вона більше ніколи не зможе бути сильною перед Акацукі. Тоді, що б Акацукі не сказав чи не зробив їй, вона не зможе чинити опір. Вона буде повністю підконтрольна йому, тілом і душею. І все ж. – ....Все гаразд. – Га?.. Несподівано пролунали слова Акацукі, і Рісті була приголомшена, почувши їх у відповідь. А потім: – Якщо міцно не триматися, часом може бути небезпечно... – Е, так... Так, це небезпечно. Схоже він не зміг помітити її наскрізь. Рісті з радістю зітхнула: – Добре... Тоді поїхали. З цими словами Акацукі завів двигун і Слейпнір, з трьома людьми, помчав у перед. 5 Величезний штучний острів, створений шляхом рекультивації частини Токійської затоки. Це особливий самоврядний район, де живуть репатріанти з іншого світу, під юрисдикцією JPN Вавилон. Природно, майже половина людей, які там мешкали, студенти, співробітники тощо, так чи інакше пов’язані з Вавилоном. Тому у вихідний багато хто виходив розправити крила в комерційний район. Особливо в такий прекрасний, весняний день, як сьогодні, коли на вулицях повно людей: «...Чому я маю йти з тобою вдвох в такий день?» Зітхнула Доумото Кудзуха у жвавому потоці людей, що проходили повз. А потім: – Так, так, усе ж добре. Склади мені трохи компанію, старосто. Посміхнулася Кудзусі, Ідзумі Чікаґе, що йшла поруч. – Післязавтра ми йдемо до родини Оусава, тож нам треба добре підготуватися, чи не так? – Що ти збираєшся купити заздалегідь... Куди ти збираєшся відправитись? Вони збиралися залишитися вдома у подруги. Єдине, що їм потрібно, це набір для ночівлі, що включає піжаму, змінний одяг, рушники та зубна паста. Того, що було вдома, було достатньо. Що це за ентузіазм виходити з дому, щоб купити щось нове? Якщо хочеш взяти з собою їжу, напої, або прості ігри, можна купити їх до того як поїдуть туди післязавтра. Якщо купити такі речі сьогодні, вони будуть просто лежати мертвим вантажем. А потім: – Ти така байдужа, старосто. Ми збираємося вперше зупинитися в будинку Міу та Акацукі, хіба ти не чекаєш на це з нетерпінням? – Звичайно це весело, але я не думаю, що з цього треба робити таку велику проблему. – У таких речах перемагає той, хто отримує від них більше задоволення. Це нормально, якщо трохи перебільшити. Щойно Чікаґе це сказала, як на пішохідному переході попереду замигало світло світлофора. Коли вони зупинилися і чекали на сигнал, вираз обличчя Чікаґе раптом став серйозним. – Коли можна пошуміти, важливо шуміти якомога більше і веселитися. І я думаю, що цей час - гарна можливість... Це дуже важливо для нас у майбутньому. – ....Що ти маєш на увазі? Коли Кудзуха подивилася на неї й запитала, Чікаґе криво всміхнулася, а потім повернулася обличчям вперед і сказала: – Я думаю, що становище Акацукі та інших буде складнішим, ніж будь-коли. Можливо, те, те що намагається зробити Акацукі, є більш обурливим, ніж ми думаємо, судячи з його реакції на Кокон. – Так, ну... Кудзуха згадала. У минулому, коли вперше зустрілася з Акацукі, вона запам’ятала його реакцію, коли йому сказали, що Кійоя - це Кокон. І з тих пір, він кілька разів кидав виклик Кійої. Це правда, що Акацукі має схильність бути дещо войовничим. Однак він точно не з тих людей, які кидаються в бійку без зайвих роздумів. Оусава Акацукі знав, що таке справжня сила. Саме тому він наважився на таку поведінку. Напевно мала бути причина, через яку він не може піти на компроміс. Навіть якщо ворогом стане весь світ, ось що таке Кокон. – А може він робить це, щоб створити місце для пані Оусави в цьому світі... – Так, я впевнена, що це частина цього. Але, Чікаґе сказала. – З того, що я чула від Міу, до того як піти до Арейдзарда, очевидно, була ще одна важлива причина. Це, напевно, те, до чого ми не змогли б увійти... – … Кудзуха промовчала на слова Чікаґе. Можливо, саме це і є причина пошуку сили Акацукі. Святилище Оусави Акацукі, можливо, рівне або навіть більше, ніж «правда про смерть героя Леона Есперіо», яку він постійно приховував. – Я не знаю, що це, але... Ймовірно, Акацукі не зупиниться, поки не досягне своєї мети. Але якщо це станеться, Акацукі приверне до себе більше уваги з боку оточення, ніж будь-коли раніше. Не тільки JPN Вавилон, але якщо не буде обережним, на нього може звернути погляд весь світ. – Але... Така його мета може поставити пані Оусаву і пані Рісті під загрозу. Ідентичність Міу та Рісті - це проблема, яка буде їх переслідувати до кінця життя, якщо вони житимуть у цьому світі. Якщо про них стане відомо, людям, які їх оточують, світ, ймовірно, не дав би їм спокій, так само як він не дасть спокою Акацукі. За іронією долі, цілі Акацукі та спокій якого бажають Міу та Рісті, не збігаються. Звісно, якби це сталося, Акацукі намагався б захистити Міу та Рісті за будь-яку ціну. І Саме тому він, не вагаючись, наживе собі ворогів у всьому світі. Так само як тоді, коли, щоб захистити Рісті та Шелфід, він був готовий налаштувати проти себе увесь Арейдзард, приховуючи правду про смерть Леона і приймаючи тавро героя-вигнанця. І цього разу, навіть якщо йому довелося знову нажити ворогів серед усіх арейдзардців, щоб захистити Міу, він вистояв як новий король демонів. Міу та Рісті неодмінно повинні піти за таким Акацукі до кінця. Вони вже точно вирішили це зробити. І, те саме стосувалося Кудзухи та Чікаґе. Вони вирішили битися пліч-о-пліч з ними, щоб захистити Міу та підтримати Акацукі. Ось чому, важливий... Цей час для нас. Сказавши, Чікаґе додала. – Схоже, що віцепрезидент буде на нашому боці, але цього все одно не достатньо. Те, з чим намагається боротися Акацукі, справді потужне. Крім того, поруч з нами є якісь дивні люди... –...Кайдо Мотохару Ніби бурмочучи, Кудзуха промовила ім’я юнака. Він відсторонений і невловимий, але, ймовірно, настільки ж здібний, як і Акацукі. Мало того, він також володіє надсекретною інформацією про те, що реакції на зміну виміру у тих хто двічі побував у іншому світі, не будуть виявлені Вавилоном, якщо це правда. Простіше кажучи, це молодий чоловік, з яким не хотілося ворогувати. Зараз, напівжартома, він називав Акацукі своїм найкращим другом і тримався поруч з ним, але це може бути не просто так. Якщо це так, не можна сказати, що не має можливості, щоб вони не боротимуться з Кайдо. Отже: – Легко намагатися битися пліч-о-пліч з Акацукі, але ми не можемо дозволити собі бути перешкодою. Для цього, як мінімум, ми повинні бути єдині в наших думках. – Але... Ми ще не досягли цього, чи не так? – На жаль, так сталося. До прикладу, дружба між мною та старостою ще, якимось чином, будується через Міу та Акацукі. Так само як Міу та пані Рісті разом через Акацукі. Але це не добре. Добре, що Акацукі наш центр. Але щоб підтримувати Акацукі, ми занадто слабкі, якщо будемо залишатися окремими. Ми усі повинні мати непохитний горизонтальний зв’язок. Сказавши, Чікаґе додала. – Тож ми повинні бути на тому етапі, коли ми готові поставити своє життя на карту заради один одного, звичайно... І з віцепрезидентом, і з пані Рісті, якщо на те пішло. Ось чому ця ночівля для нас така важлива. – Це правда, що... Весняні канікули короткі, і краще мати хоча б якесь спілкування перед початком нового семестру. Якщо все закінчиться просто зустріччю друзів, це буде змарнована можливість. – ...І тому ти намагаєшся купити багато речей, про які потрібно потурбуватися? – Я подумала, що з усіх присутніх, саме я буду тією, хто активно намагатиметься поглибити нашу дружбу... З кривою посмішкою, Чікаґе сказала, що вони всі, включаючи старосту, серйозні дівчата. – Ми повинні максимально використати той невеликий час, який у нас є. І не треба нічого відкладати на після завтра. Якщо є можливість, треба діяти на випередження. Зітхнувши. – Тож я подумала, чи не могли б ми почати з нас... З цими словами, Чікаґе, з сором’язливою посмішкою, простягнула руку. Кудзуха заплющила очі й ледь чутно зітхнула. – Що ж, ... Якщо так, то я піду з тобою. Не тільки за покупками на післязавтра, а й на весь сьогоднішній день. Сказавши це, вона повільно взяла Чікаґе за руку. Вони взяли одна одну за руки, і, ніби спеціально для цього, світлофор засвітився зеленим. Тоді вони рушили. Переходячи пішохідним переходом. – Тільки між нами... Насправді я завжди хотіла мати молодшу сестру, як староста. У відповідь на слова Чікаґе, яка посміхнулася, Кудзуха без вагань пробурмотіла коротке «Так». Вона могла б сказати, що вона теж, але їй було трохи соромно. Тому Кудзуха відвернулася і сказала отруйним язиком. Міцно тримаючи Чікаґе за руку: – Мені шкода мати таку старшу сестру як Ідзумі. 6 Існувало місце, яке змушувало серце Оусави Міу природно битися. Це торговий центр, у торговому районі особливого автономного регіону, де мешкають люди, що повернулися з іншого світу. Це комерційний комплекс з незліченною кількістю магазинів, розміщених на величезній території, де можна знайти все, що завгодно: від одягу до дрібниць і харчових продуктів. Міу вже вдруге відвідувала це місце, від коли приходила сюди з Акацукі, Чікаґе та Кудзухою. Однак і цього разу величезний простір справив на неї неймовірне враження. Міу думала. Їй було цікаво, чи Рісті, яка прийшла сюди вперше, відчуває те саме. Вони втрьох припаркували Слейпнір керований Акацукі, на парковці на даху. Першим місцем, куди пішла Міу з супутниками, був магазин постільної білизни. Метою було купити двоярусне ліжко для Міу та Рісті, які мали жити в одній кімнаті. Оскільки це спеціалізований магазин з широким вибором товарів, було широке різноманіття, навіть якщо вони звузили список до двоярусних ліжок, вирішити яке купити, було відносно легко. Міу та компанія не збиралися купувати абсолютно нове двоярусне ліжко, а хотіли придбати таке, яке можна було б поставити надставкою до існуючого ліжка і зберігати під ним речі. Тому вони обрали ліжко, схоже за кольором на оригінальне і купили матрац, який відповідав розмірам. Що до футона, то вони вирішили поки що використовувати той, що був у них вдома для гостей, і не купувати його цього разу. Наступним місцем куди пішла Міу з компанією, була зона одягу. Це була, можна сказати, головна подія дня. Звісно, цього разу вони купували одяг Рісті, яка мала жити у цьому світі. – Ого... В одному з магазинів для підлітків, Міу взяла до рук предмет одягу на вішаку, і її очі загорілися. Сама Міу вже купила собі різні предмети спідньої білизни та інші речі під час свого останнього візиту. Тому цього разу вона повністю збиралася виступити супровідницею Рісті. Просто дивитися на гарний одяг - це весело, і вона думала, що цього достатньо. Однак Акацукі сказав, що вона теж може щось купити, якщо захоче. Їй було ніяково, але вона була щаслива, тож почала розглядати крамницю. Міу взяла дві речі, які їй сподобалися, і сказала: – …Слухай. Яка з них симпатичніша, ця чи ця? Вона приклала їх до свого тіла й обернулася, щоб запитати Акацукі. А потім: – Хм? Яка саме, дай подивитися... Акацукі подивився на неї та хмикнувши сказав: – Я думаю, вони обидві виглядатимуть на тобі добре. Якщо вони тобі подобаються, просто приміряй їх. – Ось чому я питаю тебе, який тобі більше подобається на мені. – Чому б тобі не приміряти обидві? – Але... це займе занадто багато часу, і тобі буде незручно. На слова Міу, Акацукі посміхнувся і сказав: – Я хочу побачити все. Обидві на тобі. П-правда?.. Тоді я так і зроблю. Міу злегка почервоніла і пішла до приміряльні з двома обраними сукнями на грудях. А потім, дещо привернуло її увагу. Це була Рісті, яка стояла перед різноманітним одягом, на деякій відстані в магазині. Тож Міу пройшла повз приміряльню і попрямувала туди. І: – Щось сталося, пані Рісті? Ставши біля неї, гукнула вона. Тоді, Рісті, наче занепокоєна сказала: – Одяг з цього світу має іншу атмосферу, ніж одяг в Арейдзарді, тому я не знаю, що купувати... – Не треба так довго думати, просто купи те, що тобі подобається, пані Рісті. – Але Акацукі купує це для нас… Сказала Рісті. – Адже... Хочеться купити те, що відповідає його смаку. – ... Очі Міу заблищали від дражливих слів Рісті. Вона не очікувала, що такі слова вилетять з вуст Рісті, яка зазвичай здавалася такою гідною. Це вже більше ніж неймовірно, це вражаюче. «...Або мило...» Той факт, що Рісті, яка трохи червоніла, виглядала зовсім похмурою, стимулював в Міу материнський інстинкт - бажання захистити її. Міу теж перебуває під опікою Акацукі, тож вона щодня активно виконувала хатню роботу і намагалася віддячити за це якомога більшою користю для Акацукі. Якщо розібратися, то Рісті каже, що поділяє ті самі почуття, що й Міу. Іншими словами, вони товаришки. Втім, з точки зору позиції, Рісті більше схожа на старшу сестру, але зараз вона нагадувала молодшу сестру чи щось таке, що не вміє бути чесною. Мимоволі з’явилося бажання обійняти і погладити її по голові. – Хм.. Якщо хочете відповідати смаку цього хлопця, чому б вам не запитати його? Розмірковуючи про це, запропонувала Міу: – Ц-це не можливо... Замахала руками Рісті, з яскраво-червоним обличчям. Її реакція теж мила. – Чому не можливо?.. Запитала Міу. Вона на половину знала відповідь, але наважилася запитати з певною надією. «...Що, можливо, я трохи схвильована.» У відповідь, на трохи зле запитання Міу, Рісті відповіла гнітючим голосом. Ледь-ледь бурмочучи. – ...Мені соромно. – Ого... М-и-л-о... Звиваючись в агонії в думках, Міу сказала: – Ви занадто мила, пані Рісті. Якщо ти скажеш це перед ним, він на тебе нападе. – Н-ні... Не смійся з мене. Ні, ні, це правда. Цей чоловік по суті тварина. Мені байдуже, що з ним станеться? Коли Міу розмірковувала про це, Рісті нарешті сказала: – Гей, Міу, ти знаєш, який одяг подобається Акацукі? І скільки він зазвичай коштує?.. Якщо він занадто дорогий, він буде йому заважати... Для нього це буде незручно... І тому подібне. Тому Міу зітхнула, наче нічого не можна було вдіяти. – Зрозуміла... Пані Рісті, будь ласка, підемо зі мною. – Е... гей зачекай хвилинку. Вона узяла збентежену Рісті за руку і вони разом увійшли до приміряльні. І Міу почала знімати з неї одяг... – С-що... – Нічого. Пані Рісті, знімайте ваш верхній одяг. Тоді ми зможемо приміряти цей одяг. Ніби підштовхуючи її, вона подала Рісті одну з речей, яку принесла з собою. – Спершу приміряйте це. Я попрошу того хлопця на нього поглянути. – А-але... Рісті все ще намагалася щось сказати, але Міу не піддавалася. – Не тікайте, лише тому, що вам соромно. Ви ж хочете відповідати смаку цього хлопця, вірно? Якщо так, я попрошу його оцінити. Потерпіть трохи збентеження. Сказавши це дещо різким тоном, Міу пом’якшила вираз обличчя, сказавши, «не хвилюйтесь». – Нічого страшного... Я теж дозволю йому подивитися. Одягай це. Коли вона з посмішкою запропонувала, Рісті на мить завагалася, перш ніж: – Емм, так... зрозуміла. Вона злегка кивнула і повільно почала знімати з себе одяг. 7 А потім.. Почався показ мод Міу та Рісті. Звичайно глядачем був Акацукі. Після цього Рісті прийняла вмовляння Міу і почала слухняно приймати її слова. Вони разом обійшли кілька магазинів і приміряли різний одяг, від милого до зрілого та трохи зухвалого. Не зважаючи на це, Рісті все ще не могла чесно прислухатися до вподобань Акацукі, тому Міу покликала продавця магазина, отримати відповідь. Вона попросила спеціаліста з обслуговування клієнтів дізнатися смак Акацукі та обрати, який одяг купувати. Потім, проконсультувавшись з продавцем магазину, обрала набір ременів, взуття та об’єднала їх у темпі, щоб не пошкодити. Вони купили їх разом з речами, які сподобалися Міу, і закуп одягу закінчився. Оскільки багаж громіздкий, домовившись про відправну не термінових речей разом з двоярусним ліжком, яке доставлять завтра, Міу та інші пересувалися поверхами. Вирішивши шукати необхідні речі повсякденного вжитку в розділі «різне». – Знаєш, я хочу тебе дещо запитати... можна?. Так Міу запитала Акацукі дещо офіційним тоном. – Хм? Що таке? Вона запитала Акацукі, який штовхав візок, не глядячи на неї, про те що не питала раніше. – Ну, ...це не дуже важливо, але мені було цікаво, як твої сімейні фінанси. І Міу, і Акацукі були безробітними учнями JPN Вавилон. І все ж, їй завжди було цікаво яким коштом він забезпечує свої звичайні витрати. Останнього разу, коли вони були у цьому торговому центрі з Чікаґе та Кудзухою, і цього разу, на покупки для Міу та Рісті, він витратив чималу суму грошей. Звідки у родини Оусава, яка навіть не мала підробітку, могли з’явитися такі гроші? А потім: – А, ну, я так і не пояснив тобі як слід... Ніби пригадавши, сказав Акацукі. – Студенти Вавилону отримують щомісячну допомогу на проживання, номінальну заробітній платні. – В цьому світі студентам платять? З цікавістю запитала Рісті, що йшла з іншого боку Акацукі. – Тільки в спеціальних навчальних закладах, таких як Вавилон. Сказав Акацукі. – Студенти Вавилону, які пройшли повну навчальну програму, можуть бути направлені до регіонів конфліктів або на інші поля бою, у разі надзвичайної ситуації. Коротко кажучи, вони схожі на професійних солдат, які використовують свої особливі здібності, набуті в інших світах, як професійну навичку. Звичайно вони перебувають у стані готовності до бою. Навіть тим хто ще не закінчив навчання, як ми, дозволяється бути напоготові. – Зрозуміло... Тож нам теж платять за небезпеку? Це зрозуміло, сказала Міу. Тоді, Акацукі незворушно сказав: – Ну я не торкаюся цих грошей. – Справді? Коли Міу не подумавши перепитала, Акацукі кивнув «так» і сказав: – Мені не подобається... Приймати «таке милосердя від інших». І якщо витрачати такі гроші, як плату за неприємності, це все одно, що сказати собі, що ти зараз нещасливий. «Оскільки мене покликали в інший світ, я був змушений опинитися в такому місці, і я неохоче живу тут», чи як... Він хмикнув. – Без жартів. Я пишаюся тим, що мене покликали в Арейдзард, я пишаюся тим, ким я є тепер, коли зустрів вас та інших. Я не заслуговую отримувати таких грошей. – … – … Коли Акацукі сказав ці слова, ніби виплюнувши їх, Міу та Рісті несподівано втратили дар мови. Не те щоб вони не змогли знайти слів, щоб сказати роздратованому Акацукі. Вони були щасливі. Настільки, що аж тремтіли. Прикликання в інший світ не відбувається за власним бажаннями людини. Це відбувається за волею світу. Це майже як викрадення або зникнення, майже як стихійне лихо. В цьому, а ні найменшого місця для втручання волі людини. Тому Міу та Рісті завжди відчували, десь в глибині душі, що вони втягнули Акацукі у справи Арейдзарду, заради їхньої власної зручності. І все ж Акацукі багато разів захищав Міу та Рісті. Він багато разів рятував їх. І хоча вони вже винні йому більше, ніж зможуть коли-небудь віддячити. «...Чому ця людина завжди така?..» Чому він завжди робить і говорить речі, які змушували їхні серця тремтіти. Вона любить його. Він мені вже достатньо подобається, але коли я з Акацукі, я не можу позбутися цих почуттів. Оусава Міу замислилася. Якби зараз навколо них не було людей, вони з Рісті без вагань знайшли б притулок в обіймах Акацукі. «...Я хочу залишитися з тобою... Цікаво, чи не зможу...» Нервуючи. Не те, щоб вона робила щось погане. Це не повинно бути чимось, що не хотілося, щоб бачили люди. «Ні, терпи, терпи... Тут терпи...» Стрималася Міу. Якщо можеш зупинитися, потрібно це зробити. Час надати пріоритет нашим почуттям настає тоді, коли дії чи слова Акацукі позбавляли їх розуму. Отже, якщо Акацукі вражає наші серця до такої міри, що сором і зовнішній вигляд стають неважливими. Викиньмо розум у вікно і просто діятимемо відповідно до наших почуттів. Неважливо, коли і де це може бути. Насправді важливий не розум, а почуття. Вона впевнена, що Рісті відчуває те саме. А потім: – ...Що це з вами, дівчата, ви раптом замовкли? Слова Акацукі, кинуті в їх бік, змусили Міу та Рісті підстрибнути. Вони зробили неприродну паузу посеред розмови. Акацукі звернув на це увагу, і це призвело до незручного мовчання. «...Що ж мені, дідька, робити...» Коли Міу втратила слова, Рісті виглядала трохи схвильованою: – Ну, і я, і Міу-чан раді це чути... Але що тоді ти робиш зі своїми витратами на життя? – О так. Ох, чи може це бути... Міу, яка поспішно зв’язала свої слова, раптом подумала про іншу можливість: – ...У тебе залишилися заощадження від членів родини. А потім: – Ха... Це просто неможливо. Розсміявся Акацукі. – Я не збираюся торкатися таких огидних грошей, навіть жартома. – В-вірно.. Сказала Міу. Вона більше не ставила Акацукі жодних питань. А потім, не помітно для оточення, вона ковтнула і прочистила горло. – ... Міу відчула, як мороз пробіг по спині. Її долоні незручно спітніли. Чомусь вона відчувала, що повинна поводитися природно, але була невпевнена, що зможе це зробити. На обличчі Акацукі посмішка. Тон його голосу також дуже природний, і в цьому немає нічого дивного. Однак Оусава Міу була переконана, що це не так. Що у невимушених словах Акацукі щойно була темна і важка емоція. А ще, так, що аж дух перехоплювало. Рісті теж помітила. У її виразі обличчя також було напруження, яке вона не могла приховати, як і Міу. «... Я дурепа, я...» Вона мала б помітити це першою. Той факт, що це грант від Вавилону, означає, що це грант від Кокона. І між Акацукі та Коконом є щось таке, куди Міу та іншим не дозволено торкнутися так просто. Одного разу Кокон зібрався в Японії на саміт G7. Вона могла би здогадатися про це з тієї миті, коли відчула, від Акацукі, який дивився новини по телевізору, жагу крові від якої перехоплювало дух. ...Ще одна річ, яку одного разу сказав Акацукі ходячи уві сні. «Моя зникла сестра, вона вже мертва.» І те, що Акацукі жив сам у такому великому будинку. Складене разом, це неминуче вело до однієї істини. Що існує певний причинно-наслідковий зв’язок між Коконом і відсутністю сім’ї Акацукі. – … Міу, яка ненавмисно торкнулася частини темряви в серці Акацукі, мимоволі опустила голову. Вона, звісно, знала, що Акацукі плекає темні думки. Ось чому вона хотіла дізнатися про це. Але про це слід запитати лише тоді, коли Акацукі буде готовий поговорити про це з Міу та іншими. Ось чому вона не могла наміру поспішати. Бо навіть якби вона проігнорувала серце Акацукі й дізнатися правду, це не мало б жодного сенсу. «...Що ж мені робити?» Я не хотіла, щоб ця людина почувалася погано...» Це зіпсувало задоволення від закупів. Коли Міу падала духом через власну помилку. – І що з того? Запитала Рісті в Акацукі, простягнувши їй руку допомоги. Спокійним тоном, який повернув атмосферу до нормального стану. – Якщо це не дотації чи сімейні заощадження, то звідки, зрештою беруться гроші? – Як я вже казав. Я не витрачаю чужі гроші... Тож відповідь очевидна. Сказав Акацукі, з широкою посмішкою. – Я витрачаю свої кошти. 8 Акацукі, сказавши чисту правду, подивився на Міу та Рісті перед собою. Тоді в обох чомусь з’явився здивований вираз. – … Ой. Що з вашими обличчями дівчата? Коли Акацукі запитав їх, що відбувається, то зустрівся з іншим виразам обличчя, яке явно було вражене його гідністю. – Акацукі... У тебе є гроші? – ...Почекай, що це означає? Коли Акацукі ненавмисно перервав слова Рісті, Міу що стояла на протилежному боці, сумно сказала: – Якщо тобі важко про це говорити, можеш не розповідати... Ми хотіли запитати, про що йдеться, але ми не будемо змушувати тебе зізнаватися. Опустивши очі, вона додала: – Але така самотня брехня... Ми хотіли б почути правду. – Що за незрозумілий вираз. Ви мені не вірите? – Так. – Звичайно. Акацукі подумав про негайну відповідь, що надійшла від Міу та Рісті. Не недооцінюйте мене. «...Не так вже й багато я прошу, чи не так...» Міу та Рісті знають що Акацукі набув своєї нинішньої сили лише після того, як його покликали в Арейдзард. До того часу, коли був лише старшокласником, важко повірити, що Акацукі вже заробив достатньо грошей, щоб вони могли жити в трьох. Гроші, не обхідні для трьох людей, для нормального життя - сума не маленька. Проте: – Знаєте... Я привів вас сюди не під впливом моменту або спонтанно. Тож, як мінімум, ви не думаєте, що я маю достатньо можливостей, щоб подбати про вас, дівчата. – Це... – Ну так... Сказавши це, Міу та Рісті переглянулися: – Але як ти тоді заробив гроші? – Ах, це все... Акацукі ненавмисно приглушив свої слова. Питання Міу та інших дуже слушне, але щоб роз’яснити його, потрібно говорити про це більш складно. ...Як багато розказати? Акацукі почухав щоку й ретельно підбирав слова. – За деякий час до того, як мене викликали в Арейдзард, я мав нагоду познайомитися з однією старенькою. – Ей, я не думаю, що ти збираєшся розповісти нам... Що твоя бабуся - бездітна багата жінка, і ти отримав її спадок замість них, або щось дешеве на кшталт цього? Пильним поглядом дивилася на нього Рісті. – Хотілося б, щоб все було так просто... Але, на жаль, усе не так. По-перше, вона ще не померла. Я впевнений, що вона все ще жива і здорова, на материковій частині Японії. Розсміявся Акацукі. – Я уклав трохи жорстке парі з цією демонічною-старою. І мені вдалося перемогти, а в результаті я отримав за це розумну суму грошей. – Що за розумна сума грошей? На запитання Міу, Акацукі відповів знизавши плечима. – Ну... Достатньо, щоб ви дівчата, не були так дивно стримані щодо моїх кишень. Він розсміявся. – Отже, доки ви не витрачатимете занадто багато грошей на дурниці, ви можете чудово прожити, не хвилюючись про це. На цьому розмова про фінансове становище сім’ї Оусава закінчилася. Міу та інші, повернули собі самовладання, і продовжили ходити по крамницях і купувати речі повсякденного вжитку. В одному з універсальних магазинів, куди вони зайшли дещо привернуло увагу Міу. Це були керамічні чашки з милими скривленими мордочками тварин. – Ого... Вона не могла не сказати. Це мило. Всі ці кілька видів тварин були створені для того, щоб баламутити уяву дівчини. Міу мимоволі взяла одну з них. Це була чашка зі зображенням кролика, на дотик дуже приємна. Акацукі пояснив їй значення канджі, які використовувалися в її імені. Тому те, що вона знайшлася, схоже на диво. Міу поглянула на кухоль очима, як дивляться на улюблену річ, але коли вона побачила цінник, прикріплений до дна кухля, її обличчя раптом спохмурніло. ... Вісім тисяч єн за штуку. Ручна робота ремісника? Це досить агресивна ціна. «...Не витрачай грошей, не витрачай грошей..» Не те, що в неї вдома не було чашок. Вона зітхнула і намагалася поставити її назад на полицю. Хехе, горнятка з творинками... Вони досить добре зроблені. Раптом простягнулася рука Акацукі й обережно вихопила горнятко збоку. – А... Міу несвідомо подумала що у неї неприємності. Хоча раніше вона помилилася, коли говорила про гроші. Не зважаючи на те, що атмосфера в цьому плані нормалізувалася. Який поганий час для неї, щоб цього разу показати, що вона хоче щось таке дороге. Потім Акацукі подивився на цінник внизу, а вона не хотіла, щоб він помітив. – Хм... Гмикнув він, так що не можна було прочитати його емоцій. Почувши це, Міу запанікувала. – З-знаєш що? Вона, звичайно, мила, але... «Але це трохи дорого», збиралася сказати вона, але перед цим: – ...Гей, Рісті, підійди сюди на хвилинку. Акацукі покликав Рісті, яка здалеку розглядала різноманітні товари. Це не добре. Це напрямок спроби купити. І для Міу, і для Рісті. Цю таку дорогу чашку... Тому що вона її захотіла. – Гей, зупинімося... Це дорого. У мене вдома вже є чашка... – Чого ти стримуєшся, звичайно у тебе вдома є горнятко, але... Акацукі обережно простягнув чашку з кроликом схвильованій Міу. – Ти хочеш не ту, що вдома, та ту, що тут зараз. – Не можна... Ти забув? Ти ж сам раніше сказав, що не варто витрачати гроші? – Даремно витрачати гроші... Це не даремна витрата грошей. Сказав Акацукі з спокійним виразом обличчя. – Це те, чого ти справді хочеш, і ти не з тих, хто даремно витрачає гроші. Тож це не буде марним витрачанням грошей... Чи не так? – Це... але... – ...Що не так? Поки Міу ще вагалася, підійшла Рісті. Тоді Акацукі посміхнувся і сказав:. – Я вирішив купити нові чашки... Можеш обрати все що хочеш. – Справді? Ну я не знаю. Рісті на мить замислилася над несподіваною пропозицією, а потім раптом помітила чашку в руці Міу. – ...О, це тварина? Хех... Це мило. Що ще у тут є? Це була природна реакція. Мало хто з дівчат не знайшов би його милим. Так само як мало тих хто не вважає, що це дорого. Отже: – Подивимося... О. Коли Міу несподівано втратила дар мови, її ніжно погладили по голові. Акацукі. І Рісті. – Ось ще кілька тваринок, можеш обрати, яка тобі сподобається. І поки ви тут, чому б вам обом не обрати одну і для мене... Бо мені самотньо бути покинутим. І з цими словами він відійшов. І в спину: – Ах... Дякуємо! Раптом гукнула Міу. Тримаючи чашку близько до грудей. Сказавши йому. Слова вдячності, а не слова небажання. Від щирого серця. Вона впевнена, що дорожитиме тим що тримає в руках, і почуттями Акацукі. Так само як і багатьма речами, які Акацукі дарував Міу досі. 9 Тоді Рісті Шелфід закінчила обирати чашку разом з Міу. У той час, як Міу обрала кролика, Рісті обрала кота з декількох видів. А для Акацукі вони обрали вовка. Це не тому, що він був відлюдником у горах, чи з якоїсь іншої крутої причини. Вони просто подумали, що це буде ідеальний варіант для розпутного Акацукі, який живе під девізом «чоловік це вовк». Коли вони вийшли з крамниці, було вже близько першої години дня. За пропозицією Акацукі, Рісті в тріо почала підійматися на верхній поверх, де знаходився ресторан. Вона на мить зупинилася перед механічними сходами, відомими як ескалатор. – ...Поїхали. У той самий момент, коли пролунав голос, Рісті стояла на сходинці, а Акацукі тримав її за талію. – А... Це була випадкова, невимушена увага, яку приділив їй Акацукі. Від того, що він доторкнувся до неї у дуже природний спосіб, Рісті видала тоненький голосок. Вони притулилися один до одного ближче, ніж тоді, коли разом подорожували через Арейдзард. Тоді присутність Леона і його смерть все ще були перешкодою між нею й Акацукі. Близькі й делікатні тонкі стосунки були дистанцією між Рісті й Акацукі. Але перешкод більше не має. Становище королеви також відійшло в минуле. За допомогою однієї лише думки, нинішня Рісті та Акацукі можуть стати тими, ким захочуть. Коли вона потрапила в цей світ. Оскільки була активована печать переміщення. Рісті перебувала у стані, в якому не мала виправдань. «...Так, я...» Вона відчувала, навколо талії, де він її тримав, лоскотливе тепло. Рука Акацукі була не лише на талії Рісті, а й трохи на її стегнах. Але вказувати на це було соромно і вона не хотіла, що він знав, що вона про це знала. – ...Хм. Тож, нічим не збентежена, Рісті трохи сіпнулася. Але рука Акацукі залишилася без найменшого руху. Рісті подумала. «Мабуть, моє обличчя зараз червоне.» Це обличчя, яке збентежило б і Акацукі поруч і Міу, що стояла за два кроки перед нею, якби вони це помітили. Але відстань, на якій вона могла доторкнутися до Акацукі й відчути його тепло, робила Рісті щасливою. Зовсім трішки, вона дозволила своєму тілу притулитися до тіла Акацукі. – … Це був маленький крок, який Рісті Шелфід сміливо зробила. Вона впевнена що Акацукі не помітив. Але це нормально. Тільки Рісті повинна знати. Що змогла, трохи скоротити відстань між нею й Акацукі. Отже: – Ось, зійдемо. Спонукувана голосом Акацукі, Рісті, природно відповіла. – Так... дякую. Потім, зробивши крок у перед разом з Акацукі, вона почала йти трохи попереду. На пів кроку від нього, вона зрозуміла, що Акацукі здивовано дивиться на неї. Мабуть, він трохи здивований за її чесність, що вона подякувала йому. «Але я не озиратимусь на тебе.» «Хм», посміхнулася Рісті. Мабуть, ще трохи за рано показувати це червоне від щастя обличчя. Їй подобався Акацукі, ...але Рісті Шелфід все одно не була чесною. Коли вони прибули до ресторанної зони на верхньому поверсі, там було багато людей. Хоча обідня перерва добігала кінця, сьогодні вихідні. Усі ресторани мали хорошу репутацію, на вулиці вишукувалися черги клієнтів тощо. Перед пласкою голографічною дошкою оголошень понад двадцять замовників. ...То що збираєтеся робити? Запитала у Акацукі та Міу, новачок у цьому світі Рісті. А потім: – Ну, це означає, що натовп відрізняється в різних місцях. Сказав Акацукі. – Дівчата у вас є якісь гастрономічні вподобання? – Я все ще мало знаю про те, яка їжа є в цьому світі, тому не можу... Відповісти на це питання. – Можеш назвати хоча б загальну категорію їжі. Як м’ясо чи риба. Щось легке, щось ситне. – Так, але... Я залишу це вам двом, якщо це смачно, а як що до тебе, Міу? – Я теж не проти Але... Говорила Міу. – Я думаю, що краще уникати речей, які пані Рісті не знатиме як їсти. – Хм, в такому випадку, поїмо західної їжі... Гаразд ходімо. Рісті та Міу пішли за Акацукі, який, напевно, знайшов кілька місць, і рушив у перед. Вони зайшли до закладу, в якому, здавалося, був найменший час очікування з усіх місць у їхньому списку. Проте, коли вони зайшли в середину, заклад виявився більш переповненим, ніж це здавалося ззовні. Там було кілька груп покупців, які чекали, поки їм покажуть столик, ще до того, як Рісті та інші зайшли до магазину. – Що ж в обідню пору ротація є життєва необхідною... Так що нас скоро покличуть. Акацукі написав своє ім’я та кількість людей на аркуші очікування, встановленому біля каси. – Я на деякий час відійду до вбиральні. Я впевнений, що з вами все буде гаразд, але якщо клієнти розійдуться до того, як я повернуся, і настане наша черга, ви, дівчата, можете йти вперед, і пройти до нашого столика. – Так, зрозуміла... Ми це зробимо. Коли Міу схвально кивнула, Акацукі вийшов із закладу. Побачивши, як він відходить, Рісті раптом дещо помітила. – ... Вираз обличчя Міу, що стояла поруч, так само проводжаючи поглядом спину Акацукі. Після того, як Акацукі зник з поля зору, Міу повільно опустила очі. Потім вона обережно притиснула до грудей паперовий пакет з горнятком, яке щойно купив Акацукі для неї раніше. Зі щасливою посмішкою на обличчі. І, побачивши вираз її обличчя, Рісті подумала. «Він їй подобається, подобається Акацукі.» Вона ще раз підтвердила, що Міу відчувала почуття, такі ж що і вона, й від цього факту їй стало трохи сумно на душі. Проте. Тому що вона не хотіла б зараз виражати це почуття словами. В момент, як вона перестала про це думати. – ...Чорт забирай, геть з дороги! З дороги! Двоє молодих чоловіків, з агресивними словами, збоку входу, увійшли до закладу. Загрозлива атмосфера змусила інших клієнтів, які чекали своєї черги, швидко пропустити їх притиснувшись до стіни. Рісті, разом з Міу, також поступилися дорогою: «...Напевно, такі люди є в кожному світі...» Спрямувавши холодний погляд на молодих людей. Здавалося, бандити і головорізи однакові у будь-якому світі. Від таких людей просто треба триматися подалі. Рісті вирішила думати про молодих людей як про повітря. Однак. – Ой, ой, яка кількість людей в черзі... Як довго ви збираєтеся змушувати нас чекати? Роздратовано видав один з молодиків, який побачив місце очікування. А потім: – Про що ти говориш? Ти можеш зробити ось так? Розлютився інший молодий чоловік. Він провів горизонтальну лінію через список очікування, який був записаний раніше. Серед них було і те, що написав Акацукі: – Ні... На очах Рісті, яка мимоволі втратила терпіння: – Це просто, бачиш? – Облиш, поганий хлопець. І далі, двоє молодих людей сміялися один з одного. Отже: – ...Хвилинку! Миттєво, сердито підвищила голос Рісті. «Залиште це в спокої, дурні, це неприпустимо.» – Не будьте дурними... Ми всі чекаємо своєї черги! – О? А що це за людина?.. Молоді люди витріщилися на неї, але Рісті не відступила. Це вони помилялися. У неї не було причин відступати. Інші відвідувачі вдавали, що не помічають, але ці люди підуть на все, якщо їм дадуть спокій. Проте: – Я розумію, що ви відчуваєте, але це не найкраща ідея потрапляти в неприємності... Пані Рісті. Легенько сіпаючи Рісті за рукав одягу, прошепотіла їй Міу – Ми повинні бути якомога не помітніші в цьому світі. – А... Саме так. Вони не могли дозволити оточенню дізнатися, що вони походили з іншого світу. Щоб максимально уникнути таких ризиків, Акацукі та його супровід пересувалися обережно. Рісті, зокрема, щойно прийшла до цього світу і ще не отримала офіційного посвідчення чи статусу. Спричиняючи галас у такий час, це ніби просити придивитися до них. – ... Між почуттями небажання створити неприємності Акацукі та іншим і відчуттям того, що не хоче ігнорувати варварський вчинок перед її очима, Рісті показала гіркий вираз. – Хе... Від таких нахабних слів, я подумав, що це за дурепа, але ти така гарненька. – О, міс поряд теж на високому рівні. Еротичне тіло... Вона гравюр-айдол[i] чи що? Молоді люди, мабуть, вподобавши їхню зовнішність, витріщилися на них, не кліпаючи. Міу поруч з нею прикрила груди рукою, щоб уникнути неприємних поглядів. – Ну... Ми не збираємося з вами сваритися. Тут є й інші відвідувачі, і ми просто хочемо, щоб ви дотримувалися черги... Вона спробувала залагодити ситуацію, пояснивши свою точку зору, але молодики не слухали. Вони підійшли до Рісті та супутниці, сміючись і говорячи щось на кшталт, «усе добре», не варто бути такими дріб’язковими. «...Не добре, це...» Адже ідіоти не розуміють слів. Вона хотіла б з усієї сили побити їх, але це створило б проблеми для Акацукі та інших. Тож Рісті зітхнула: – Ходімо Міу-чан... Не обов’язково їсти в цьому ресторані. Якщо ми почекаємо на вулиці, він скоро повернеться. Тоді ми зможемо піти й в інший ресторан. – Т-так, …… вірно. Міу, яка кивнула, вона взяла за руку і спробувала вийти із закладу. А потім: – Ей, зачекайте. Один з молодиків з силою схопив Міу за іншу руку. Це була рука, якою Міу тримала її дорогоцінне майно. – А... Рісті почула короткий вигук, який можна було сприйняти як приголомшення. У ту мить, коли вона озирнулася, річ, яку та тримала в руці, майже одночасно впала на підлогу. І... Почувся, чітко пізнаваний звук, сухий тріск. 10 Якщо на самому поверсі людно, неминуче, що туалети на ньому також будуть переповнені. – Ох, ох. Нарешті закінчивши свої справи, постоявши деякий час у черзі, Акацукі зітхнув, миючи руки. – Навіть так, ти дитина, я теж... Не зважаючи на те, що тема батька і брата виникла раптово, він все одно так відреагував. Його вираз обличчя та тон голосу були спокійними, але він не міг стримати вилив емоцій на зовні. Судячи з усього, Міу та Рісті точно помітили. – Ну, це не те, що я б від них приховував... З кривою посмішкою Оусава Акацукі подумав. Що є дівчата, які хочуть розділити з ним його долю. Якщо це так... Можливо, настав час пояснити їм їхню ситуацію. Те, що намагався зробити Акацукі, походило від його власної волі. Це, прямо кажучи, грандіозний егоїзм, який наживе йому ворогів у всьому світі. Звичайно, це пов’язано з великими небезпеками. Втягувати дівчат у подібні справи, ні про що їх не попередивши, це проти звичаю Акацукі. Після належного пояснення дівчатам, слід надати вибір, що робити. – ...Добре. Так вирішив Оусава Акацукі. Він вирішив знайти можливість поговорити з ними під час весняних канікул. Найкраще це було зробити після того, як Чікаґе та інші приїдуть до них з ночівлею. Міу та інші з нетерпінням чекали на цю обіцянку. Він не хотів робити нічого, що могло завадити цьому. Ось чому, якщо говорити спочатку... Ймовірність відсутніх учасників не дорівнює нулю. До того ж. З оновленим розумом і тілом, Акацукі вийшов з вбиральні. А потім: – О..? У своєму полі зору... Він побачив об’єкт, що летів повітрям за п’ятнадцять метрів попереду на величезній швидкості. Швидкістю, яку жодна звичайна людина не змогла б вловити. Однак очі Акацукі чітко розгледіли його. Це були двоє молодих людей, які виглядали не дуже добре. Вони врізалися в стіну поверху, спричинивши гуркіт по всій площі. Відвідувачі на поверсі та в крамницях одразу ж почали гомоніти, дивуючись, що сталося. – ...Схоже, що ми не пообідаємо найближчим часом. Коли він простежив траєкторію молодих людей, то побачив ресторан, де на нього чекали Міу та Рісті. «Вау» прошепотів Акацукі, смутно здогадуючись що сталося. Він скоса глянув на молодиків, які зовсім втратили свідомість, і повернувся до ресторану. І щойно він зайшов до магазину, змінив свою переконливість на криву посмішку й запитав. – Що не так, дівчата... Що сталося? Передбачення Акацукі виправдалося. Виявилося що це Міу здула поганих хлопців. Він був трохи здивований, бо думав, що це справа рук Рісті, але коли почув причину, все стало зрозуміло. Схоже, вона засмутилася, коли щойно куплений кухоль розбився, і рефлекторно застосувала на них магію шторму. Здається, він їй дуже сподобався, ну не дивно. Однак...Хоча вони вдарилися об стіну з достатньою силою, молодики не отримали серйозних травм. Це особливий автономний район, де жили ті, хто повернувся з іншого світу. Це торговий центр у комерційному районі, де збиралося найбільше людей та грошей. Природно, що з метою запобігання злочинам і неприємностям, приміщення та обладнання були покриті антифізичним і магічним бар’єрами, хоча і не такими витонченими, як на території Вавилона. Гуркіт від удару був гучним, але не спричинив серйозних травм. Однак, вчинивши переполох, вони не могли залишитися поза увагою. Охоронці, які прибули невдовзі після цього, відвели Акацукі та інших до іншої кімнати, де їм довелося пояснювати ситуацію. Однак багато інших відвідувачів бачили, що молоді люди створили проблеми, тож вони отримали лише просте попередження. Потім, коли Акацукі та інші вже збиралися йти, їм повідомили: – Останнім часом було багато подібних неприємностей, і... «Сили безпеки» на межі. Ви повинні бути обережними та не вплутуватися у щось дивне. Зітхнувши, порадив один з охоронців. ...Одним словом, ті, хто повернувся з інших світів, мають різноманітні здібності та можливості, яких вони набули. Саме тому у Вавилоні їх поділяли на класи, відповідно до їхніх здібностей. А ті, хто мали високу кваліфікацію або здібності, після закінчення школи продовжували навчання в університеті або працювали у Вавилоні. Але це обмежена кількість людей. Тому більшість з них знаходили роботу в спеціальному автономному регіоні, але останнім часом зросла кількість молодих людей, які не мали постійної роботи. Вони жили під своєрідним мораторієм на вільне життя, користуючись заощадженнями від надбавок за шкідливі умови праці, які вони заробили будучи студентами. ...Деякі з них, однак, створювали проблеми. Деякі поводилися зарозуміло, ніби вони особливі істоти з привілейованим статусом, які були покликані в інший світ і набули здібностей, що хоч трохи, але відрізнялися від здібностей звичайних людей. А ті, чий досвід в іншому світі був травмуючим, залишалися у нестабільному душевному стані та не могли інтегруватися в суспільство. Молоді люди, які цього разу наробили багато шуму перед Міу та іншими, належали до першої категорії. Такі молоді люди, відомі як «нонконформісти» мали високу ймовірність скоєння злочинів, і «Сили безпеки» - охоронна організація, яку можна назвати поліцією особливого автономного району, підвищили свою пильність. – Це особлива сила, якої ми ніколи не отримаємо. Думаю, що найкращий спосіб позбутися упередженого ставлення до людей зі здібностями, це правильно використовувати їх, і зробити їх корисними суспільству... Самотні слова охоронця розповіли їм про сувору реальність тих, хто володіє надприродними здібностями. Звичайні люди, які жили в спеціального автономному регіоні, мають імунітет і розуміння тих, хто має багато можливостей вступити з ними в контакт. Однак за межами спеціального автономного регіону, у суспільстві, загалом, не існує системи, яка б приймала репатріантів з іншого світу. Ті, хто володіють силою, що перевищувала людські межі, є не чим іншим, як предметом благоговіння для звичайних людей. Проте, якщо використати свої здібності для вчинення злочину, перебуваючи за межами спеціального автономного регіону, наприклад, під час подорожі, вас негайно визнають терористом і суворо покарають за порушення громадського спокою. Як наслідок, серйозні інциденти рідко траплялися за його межами. Якщо хтось і використовував свої здібності за межами особливого автономного регіону, то лише ті, хто був відряджений у зону бойових дій. Або співробітники Вавилону, які змушені це робити за службовим обов’язком. І... Тільки терористи, які перебували у міжнародному розшуку і стали ворогами Вавилону і світу. Для тих, хто повернувся з інших світів, цей світ має риси упередженого, закритого суспільства. 11 Спеціальний автономний регіон у Токійській затоці мав кілька видів громадського транспорту для пересування островом. Найпоширенішим був автобус, який пропонував різноманітні транспортні маршрути та велику кількість зупинок. Інші види транспорту, такі як монорейкові дороги, мали станції у ключових місцях. На цей момент Акацукі та його супутниці стояли на платформі найближчої до торгового центру станції. – О боже це не мій щасливий день... Глядячи на розклад руху, виведений на плоску голограму зітхнув Оусава Акацукі. Була причина, чому Акацукі та інші, приїхавши сюди на Слейпнірі, опинилися на станції монорейкової дороги. Після того, як вийшли з кімнати охорони, Акацукі та інші повернулися до загальної крамниці, де вони купили чашки. Щоб купити нове горнятко з кроликом, яке розбила Міу. Однак, хоча ще залишилися інші моделі, та, яку купили Акацукі з іншими, була останньою. Якщо вони хотіли купити ще одне, то мали б замовити її, але оскільки воно було зроблене вручну дизайнером, то час прибуття був не визначений. – ....Навіть з цим нам не пощастило. Однак... Неприємні події продовжували накопичуватися. Щоб змінити настрій, він вирішив поїхати на Слейпнірі, але коли вони повернулися на стоянку, співробітник служби безпеки руху, чомусь, вже їхав, щоб відбуксирувати Слейпнір. Коли його запитали про ситуацію, він сказав, що заява на реєстрацію Слейпніра, була подана на двомісний транспортний засіб, і що тримісна версія з коляскою буде порушенням закону. Тож Акацукі назвав ім’я дослідника Куботи з Вавилону і подав заяву на реєстрацію. Про те, що тіло Слейпніра було зроблене з психочутливого каменю і тому змінювало форму, слід було б зазначити в спеціальних інструкціях. Однак, коли він зробив запит, інспектор з безпеки дорожнього руху сказав, що таких даних не має. Після того, як видали квитанцію, йому сказали прийти на пост охорони, щоб забрати його пізніше з технічним паспортом, який був у нього вдома. Акацукі з компанією позбавлені транспорту на зворотному шляху, неохоче вирішили їхати додому монорейковою дорогою. Невдовзі після очікування, монорейка зайшла на платформу станції. Щойно двері відчинилися, Акацукі в супроводі Міу та Рісті увійшли у вагон. – Що ж, не погано іноді їздити потягом... Вид з вікна теж гарний. Сказав він їм бадьорим тоном. Однак. – … – … Міу та Рісті відповіли лише важким мовчанням. – Боже мій. Знизив плечима Акацукі, і хвиля пасажирів штовхнула його в задню частину вагона. Так само з ним штовхнули Міу та Рісті до входу з іншого боку, і двері за ними зачинилися з дзвінком відправлення. Потім монорейка почала повільно рухатися. – Ось погляньте на двір... Досить гарний краєвид. З монорейкової дороги, яка пролягала високо над землею, можна було дивитися згори на увесь комерційний район. Їм вдалося побачити всю дорогу до Токійської затоки. Це був пейзаж, який Акацукі хотів показати Міу та Рісті. Це точно більше освіжало, ніж автобус: – Однак у поїзді набагато частіше трапляються випадки домагань, ніж в автобусі. Ви, дівчата, маєте помітну зовнішність, і, ймовірно, легко станете ціллю, тому не користуйтесь ним, якщо ви не зі мною. Акацукі пропустив їх перед собою, перед дверми, і став прикривши їх спиною. – ...Бо якщо не будете обережними, то знову можете сплутатися з ідіотами, як того разу. Щойно він це сказав: – ...У. Можливо, згадавши попередній випадок, Міу та Рісті на мить здригнули плечима, і атмосфера навколо них стала ще важчою. Судячи з усього, вони дуже шкодували, що спричинили проблему. «...Агов, немає про що хвилюватися...» Коли доходить до справи, Акацукі готовий захистити їх від будь-яких проблем. Найголовніше, що вони не повинні хвилюватися через таку тривіальну проблему. «...Ну якщо на те пішло, то шокує саме горнятко...» Оскільки кролячих чашок на складі не було, Акацукі не мав іншого вибору, окрім як запропонувати Міу купити альтернативну. Однак Міу, яка перебувала в пригніченому стані, мовчки похитала головою на пропозицію Акацукі, наче вона їй дуже сподобалася. Стурбована в цій ситуації, Рісті спробувала повернути свою чашку й Акацукі, але цього разу продавчиня сказала, що «не може цього зробити». У підсумку, чашки не вистачило лише Міу, що залишило поганий присмак. З цієї причини, Міу, яка створила проблеми здувши бандитів, через яких розбила чашку. Рісті, яка першою створила проблеми, тим що привернула увагу бандитів Обидві перебували в депресії. У гамбурґерній, куди вони втрьох увійшли замість ресторану, вони стали дратівливими клієнтами, які зробили атмосферу у звичайно яскравому закладі нудною та важкою. Акацукі подумав. Він сказав, що це його улюблена мережа ресторанів, що з рестораном і персоналом все буде гаразд, але бурґер, який він сьогодні з’їв, був найгірший, що він коли-небудь куштував у своєму житті. «...Вибачте, мені потрібно щось з цим зробити...» Якщо він нічого не зробить, йому доведеться перебувати в такій важкій атмосфері всю дорого додому. Але якщо вони замкнуться у своїй кімнаті, вони можуть відчути ще більше пригнічення. Поки Акацукі розмірковував, що робити. – ... Коли вони проїджали крізь тінь багатоповерхівки. У склі дверей, перед собою, Акацукі побачив те, що не міг пропустити. Обличчя двох дівчат, повернутих до нього спиною, там щось сяяло. Однак. Воно стікало по щоках Міу та виступало в куточках очей Рісті. Оусава Акацукі ніколи не залишив би такі речі поза увагою. Він дотримувався своєї волі та естетики, що не підлягали обговоренню. –Ааа...а?! Раптом солодке оніміння пробігло по її хребту, і Рісті закричала солодким голоском. Потім вона ривком закрила рота і швидко зрозуміла, що з нею сталося. Рісті Шелфід тримали за сідниці, прямо позаду. Їй навіть не потрібно було думати про те, хто був винуватцем. «...Справді, цей хлопець...» Обличчя Рісті почервоніло від сорому, але вона не відразу закричала на винуватця - Акацукі. Це тому, що вона знала, про що думав Акацукі й чому він так чинить. ...Можливо, Акацукі намагався втішити пригнічену Рісті, взявши на себе роль лиходія.. Рісті думала, що це її вина, що вона створила причину біди, яка створила нинішню незручну ситуацію. Мабуть, він почав сексуальні домагання, у яких він добре вправний, щоб вона могла бодай трохи забути про свої почуття, щоб її серце почувалося спокійно. Не зважаючи на те, що Рісті відчувала вдячність за це почуття, як і очікувалося, сором переважив вдячність. Щоб він не думав, не варто відкрито м’яти сідниці дівчини в громадських місцях, навіть на очах. Тому Рісті обережно витерла пальцем те, що плавало у куточку ока, і глибоко зітхнула. Вона повільно обернулася, зашарівшись, і сказала. – Ах, ти... Що ти робиш у такому місці? Щоб не бути поміченою Міу поруч з нею, вона пошепки лаяла Акацукі за його дії: – Для тих, хто не розуміє, навіть якщо сказати в голос, єдиним способом зрозуміти, це зіткнутися з болем. Пролунав з-за спини знайомий голос. – Я хвилювався за вас і намагався попередити вас про небезпеку та загрози домагання в потягах, але ви мене зовсім не слухаєте, і винні в цьому ваші дупки. Тож, як покарання, я збираюся дати вам гарний урок за ваше обурливе ставлення і ваші дупки. Це брехня, що поїзди безпечніші за автомобілі, і ви повинні знати, наскільки вони небезпечні. – За-зачекай... йа. Не звертаючи увагу на збентежений голос Рісті, Акацукі засунув руку під її спідницю. – Нн... Я... Фу... нн. Вона не могла допустити, щоб пасажири навколо, або, якщо вже на те пішло, Міу, помітили її в такій ситуації. Рісті, чия дупа була притиснута до білизни, відчайдушно прикусила губу, щоб не шуміти. «... Я не хочу... Відчувати його на дупі в такому громадському місці.» По суті, сідниці - це не те місце, де люди відчувають таке сильне задоволення від дотиків, хоча це відрізняється від людини до людини. Це викликало лише відчуття збентеження. Те, що торкалися до сідниць, факт такого сорому змушував тіло тремтіти. Однак, тепер Рісті могла чітко розпізнати задоволення, яке ще кілька хвилин тому було ледь помітним. Вона сходила з розуму. Ймовірно, це через Ренкан Кейкіку Акацукі. Відчуваючи, як енергія Акацукі повільно циркулює в її тілі, Рісті скоса поглянула на Міу поруч з нею. Сподіваючись, що вона її не помічає. А потім: – ...У Побачивши видовище, що розгорнулися поруч, Рісті мимоволі затамувала подих. Акацукі також торкався до дупи Міу, як і Рісті. Місце де його рука заходила під спідницю, точно таке ж, як і в неї. І Рісті згадала, що Акацукі сказав раніше. «...Як покарання, я збираюся дати вам гарний урок за ваше обурливе ставлення і ваші дупки.» У той момент Акацукі сказав: «Ви дівчата». Це, безперечно, має сенс, якщо про це подумати. Так само як Рісті звинувачувала себе у своїй поточній незручній ситуації. Міу глибоко шкодувала про, те, що її чашку розбили, і про свої власні дії, які призвели до того, що вона впала в божевілля та спричинила проблеми. До того ж. Акацукі не міг залишити Міу на самоті в її горі. Ось чому Рісті повторно поглянула на Міу, до якої ставилися так само як до неї. «...Дивовижно...» Побачивши вираз обличчя Міу, зачарованої насолодою, що змушувала представників її статі мимоволі ахнути, Рісті вперше усвідомила, що Оусава Міу... Не «дівчина», а «жінка». Коли вона прокралася до ліжка Акацукі, насолоджувалася покупками, раділа і сумувала чашці, вона все ще зберігала невинність дівчини, але тепер. Тепер, поруч з Рісті, в руках Акацукі, Міу точно стала жінкою. – ... Рісті ковтнула слину. Вона проковтнула слизьку слину, що накопичилася в роті, і тремтіння пробігло по її спині. «...Що робити? Я теж така... Рісті не могла не уявити. Можливо, у неї зараз таке ж обличчя як у Міу. Коли вона про це подумала. – 〰〰У. Одразу ж, у задній частині тіла з’явився жар. Рісті Шелфід усвідомила. Вона розуміла, що її тіло тепер - у вогні. Тому Рісті вирішила, що далі йти небезпечно. Якщо вона дозволить цьому зайти далі, справді збожеволіє. З Міу має бути так само. Тому вона хотіла попередити Акацукі й змусити того припинити ці витівки. – ... З рота Рісті чомусь не вирвалося слів, які б стримали Акацукі. Бо так було. Міу, яка зазнавала того ж, що і вона сама, все ще стримувалася. І все ж, якби тільки Рісті докорила Акацукі у його діях - це виглядало б так, ніби Міу була більш прихильною до Акацукі. Тоді здавалося, що вона програла б Міу у своїх почуттях до Акацукі, «...Що ж мені робити...» Вона не могла триматися так вічно. Поки Рісті розмірковувала, терплячи задоволення, Акацукі невпинно почав змушувати її відчувати більше сорому і насолоди. Рука Акацукі, що торкалася сідниць Рісті, ковзнула в середину в трусики. – Н-ні... Не можна, не можна, Акацукі... Її голос ненавмисно затремтів. Не зважаючи на те, що Рісті крутила стегнами вліво і вправо: – Це однозначно погано, якщо ти так труситимеш дупою перед збоченцями, хіба вони подумають, що ти отримуєш від цього задоволення? Просто прошепотівши це на вухо, Акацукі не зупинив руки. А еластична тканина щільно притискала руку Акацукі до сідниць Рісті. Форма сідниць Рісті, чітко демонструвала лінії. Тепер Рісті розуміла. Яке значення для жінки має існування спідньої білизни? По суті, спідня білизна - це обладунки, які захищають святість жіночої гідності. Її ніколи не повинні торкатися представники протилежної статі, та й тієї ж статі, якщо вже на те пішло. І все ж. – Я, ах, ах. ах... Акацукі повільно ґвалтував свята-святих Рісті Шелфід. Сильною, ніжною рукою. І ретельно продемонстрував. Якою вразливою є Рісті до насолоди, яку дарував їй Акацукі. Тому Рісті, якій були відомі лише поцілунки, нагадали. Це не просто відбирало опір. У цьому світі була насолода, від якої можна було навіть втратити здоровий глузд. І: «...Я не можу... Так далі...» Коли руки Рісті на вікні почали сповзати вниз. Щось м’яке взяло праву руку Рісті. Це була тонка, м’яка рука, ліва рука Оусави Міу, що стояла поруч з Рісті. Не зважаючи на збентеження, Оусава Міу не мала причин відмовити руці Акацукі. Вона розбила чашку, яку Акацукі щойно купив для неї, і навіть наробила неприємностей. Вона постійно була пригніченою і продовжувала погіршувати атмосферу в закладі, незважаючи те, що заслужила на це. Однак Акацукі піклувався про Міу, і як завжди, зголосився зіграти роль лиходія. – А... Е, ху... ах... Міу приймала все задоволення, яке приносив їй Акацукі. Коли вона обережно взяла Рісті за праву руку, яка робила те саме поруч з нею: – Х...м. Поки її тіло тремтіло від сильного задоволення від масажу сідниць, вона все ще тихо посміхалася. Вона розуміла почуття Рісті, і саме тому Міу сказала їй. «Не хвилюйся, немає про що турбуватися.» Міу це розуміла. Проблеми з колишнім героєм Леоном Есперіо означали, що Акацукі та Рісті не мали стосунків чоловіка та жінки, і ставилися один до одного з певною дистанцією та поміркованістю. Тож не дивно, що Рісті не знала. Зараз це інше, ніж коли він грайливо торкався її грудей і сідниць. Потім енергія Акацукі безперервно втікала в тіло Міу, і це почало перетворюватися на приємне відчуття. – Ха, ха... Хм, ах... х Солодкий подих, що вирвався з рота Міу, затуманив скло перед нею. А коли туман поступово зникав, на ньому з’являвся розпутний і чарівний вираз жіночого обличчя. «...у мене таке сором’язливе обличчя...» Через те, що вона відчула настільки сильні почуття, якому не було жодного виправдання, тіло Міу тремтіло від страху. Проте Оусава Міу намагалася прийняти себе такою, якою вона є. Коли Акацукі приносив їй таке задоволення, вона не могла думати ні про що інше, окрім Акацукі та насолоду, яку він їй приносив. Це тому, що це завжди робилося в найкращих інтересах Міу та їхніх друзів. «...Вірно…» Оусава Міу знала це з власного досвіду. Коли її замкнули в спортзалі разом з Чікаґе та Кудзухою. Коли Міу зіпсувала бюстгальтер у магазині спідньої білизни, в торговому центрі. Коли її отруїв Філ Барнетт, який напав на них посеред рейтингового змагання, і коли Міу та Харука випадково випили афродизіак у борделі Мелісса, в Шелфіді. І в розпал війни в Арейдзарді, коли Міу продовжувала напружувати свій розум над своїми обов’язками дочки колишнього короля демонів. Акацукі завжди заспокоював Міу. Він завжди її рятував. Він не хотів, щоб вона більше проливала сліз чи страждала. Так само і зараз. Єдина причина, чому Акацукі так наполегливо діяв, це полегшити серця Міу та іншої, які перебувають у депресії через проблеми з чашкою та правопорушниками. Міу це розуміла. Щоб зупинити її сльози, Акацукі зробить все, що вважатиме за потрібне. Це брутальна естетика Оусави Акацукі. Тож вона в порядку. Навіть якщо прийме цю насолоду, а потім потоне в ній. Задоволення, яке дарував їм Акацукі, яке не дозволяло опиратися, по своєму було добротою. ...І Рісті, якій Акацукі подобався так, як і їй, повинна знати цей факт. Звісно, Міу мала свої проблеми. Навіть зараз їй здавалося, що вона божеволіє від щирого серця. «… Але. ...Я не проти, правда...» Він засунув руку їй в трусики, і мацав її за зад. І хоча вона відчувала що їй погано. Їй соромно, але... Їй здавалося, що вона божеволіє. Але вона ніколи не думала, що їй це не подобається. Тому що любила його. Вона могла це витерпіти, бо любила його. Вона могла це пробачити. Оусава Міу не відмовлялася від задоволення, яке дарував їй Оусава Акацукі. І так само має бути з Рісті. Ось чому Міу мовчала. Для Рісті було б непогано бути більш чесною з собою. Тоді, вона подумала, що ця думка була передана. – … Напруження явно спало з тіла Рісті. Це було видно по тому, як пом’якшили їхні долоні, з’єднані в одне ціле. Але навіть попри це, Рісті, здавалося, все ще не могла позбутися своєї тривоги. І коли погляд Рісті блукав навколо неї, Міу зрозуміла, яку тривогу вона відчуває. Тут, у вагоні монорейки, вони не єдині. Були й інші пасажири. Вони були не проти виставити свій сороміцький вигляд перед Акацукі у найгіршому світлі. Але вони точно не хотіли, щоб їх бачив хтось інший. Вони не хотіли, щоб хтось ще бачив їх у такому сороміцькому вигляді, окрім Акацукі. Тож тривогу, яку відчула Рісті, відчувала і Міу. Отже: – ... Міу сумно поглянула на Акацукі. Вона не хотіла, щоб інші пасажири знали. Потім він посміхнувся, зрозумівши все лише з їх виразу обличчя і дихання. – Не хвилюйся... Я контролюю не тільки свою Ци, але і твою через себе, так що ми поза увагою. Навіть коли ми так розмовляємо, оточення нас не помічає. Сказав Акацукі. – Тож не соромся бути досить голосною. До того моменту, як забудеш все погане... Зітхнувши. – Поки що тобі не треба ні про що більше думати, просто відчувати мене. Потім, після слів Акацукі: – Хм, ха, ах... Хуааа... Після слів Акацукі, Міу відкинула свою раціональність і почала шукати лише задоволення. А потім: – А.. Йа, а-а-а-а-а-а?! Рісті, яка побачила постать Міу в такому вигляді, випустила гучний і чарівний крик, раніше, ніж Міу. Нитки напруження, які були затягнуті протягом тривалого часу, мабуть, обірвалися. І Міу стала свідком цього, прямо перед своїми очима. – А... Ха... Х... у. З виразом екстазу на обличчі. Момент, коли дівчина Рісті Шелфід впала в насолоду. І збудження Міу, побачивши це, також досягло свого піку. – Хм, н~~~...у! Піднявся пронизливий вкрай різкий голос. Тоді все тіло охопило тремтіння від насолоди. Розум потьмарився і відчувалася така величезна насолода в тілі, що здавалося, наче зараз втратиш свідомість. – Ху, ах... Хм... ах... – Н…… у, ха... Аау, н... Після інтенсивної насолоди тіла, Міу та Рісті неодноразово здригалися і смикалися. А потім, через деякий час, їхні тіла огорнуло солодке, приємне відчуття порожнечі. А потім: – А... У них не було сили ні в колінах, ні в стегнах, і відчувалося, що вони ось-ось впадуть на підлогу. – ...Упс. Акацукі підняв Міу та Рісті за талії, тримаючи їх по обидва боки від себе. І саме тоді Міу відчула ніжність Акацукі, коли її обійняли його сильні руки. Руки Акацукі прослизнули всередину, білизни та сорочок, що були на Міу та Рісті. Потім, ніби прослизнувши під бюстгальтери, їм обом одночасно напряму пом’яли груди. Тіла Міу та Рісті, які все ще оговтувалися від наслідків кульмінації, все ще були надмірно чутливими. – ...Хуах?! Йа, а-а...ааааауу!! Сильна насолода, отримана в несподіваний момент, легко довела Міу та Рісті до чергової кульмінації. Піднявшись на вищу висоту, ніж першого разу, Рісті забула як дихати. І все ж: – Ху, а-а-у... Ха, ху...а. Випустивши солодкий голос, вона ледве змогла перевести подих, їй вдалося відновити дихання. А потім: «...А... Я, що...» Мозок Рісті, який на мить втратив свідомість і навіть трохи закипів, був позбавлений попередніх спогадів і нормального мислення. Все, що вона знала, це те, що зараз вона відчуває величезне задоволення. Однак задоволення, яке вона не могла відкинути, згодом стало більш прийнятним, оскільки ставало все кращим. Коли біль минув, залишилося лише одне, «так добре». – А... Тоді Рісті нарешті зрозуміла. Вона зрозуміла, що зараз її мне Акацукі. Не поверх одягу, не поверх бюстгальтера... Прямо по голій шкірі. Тоді Рісті усвідомила. Це зовсім інший вимір, ніж коли торкаються напівжартома. Що це означає, відчувати на своїх грудях. А коли вона подивилася поруч, то побачила, що Міу також мнуть груди, так само як і їй. Рісті бачила. Груди Міу, які Акацукі мацав під її одягом, були в огидній формі. Отже: – Йа... йа...у. Рісті неохоче скрутила своє тіло в руках Акацукі. Було соромно. Її груди не такі великі, як у Міу. Якби він одночасно торкнувся їх грудей, ніби порівнюючи її власні груди з грудьми Міу, Акацукі подумав би, що вона не приваблива. Тоді Рісті поклала руку поверх одягу на руку Акацукі, яка стискала її груди. Вона показувала, що хоча її груди не такі великі, як у Міу, прошу, не відпускай її, тільки її. Вона хотіла, щоб він зробив те саме. Тоді Акацукі, наче йому не треба було нічого говорити, продовжив м’яти груди не лише Міу, а й Рісті: – Ой, дівчата... Ви не правильно зрозуміли, що все закінчилося після одного легкого оргазму. Якщо зупинитеся на цьому, це не буде «покаранням». – Е-е..., е... е-е-е... Приголомшено бурмотіла Рісті. Незалежно від того, наскільки це було покаранням, незалежно від того, наскільки це було заради них самих, вона думала, чи не збирається він принести їй ще якесь задоволення, яке позбавить їй здорового глузду. Тоді Акацукі сказав: – Знаєте, покарання - це не покарання. Це кохання. Наче говорив про різницю між «гнівом» і «докором»: – ..Один раз довести до оргазму - це підготовка до докору, це просто обов’язок. Покарання буде лише тоді, коли доведуть до оргазму вдруге, не давши закінчити на цьому. Але ті, хто на цьому закінчать, не розуміють, що таке покарання. Якщо виконати лише свій обов’язок і закінчити покарання, то це не любов чи не так. – А, любов?.. Поруч з Рісті, Міу злякано запитала, що Акацукі говорив про кохання. Тоді Акацукі доброзичливо посміхнувся. – Припинити. В третє відчути ніжне завершення... і тоді нарешті будете покарані любов’ю. Тож Акацукі почав перетворювати це покарання на любов. Він наблизив тіла Рісті та Міу, груди яких терлися одна об одну, до тісного контакту, поки їхня свідомість була затьмарена екстазом. Потім, поруч з їхніми обличчями, чутливі частини Рісті та Міу наклалися одна на одну і стали одним цілим. – А... Рісті почула, як Міу поруч з нею ковтнула. А ще Рісті розуміла. Що Акацукі збирається робити далі. Вони також в одному човні, але вони не однакові. – Ну що ви готові? Шепіт на вухо став видихом, лоскочучи шию. – А, а... – У.. н... При цих словах, Рісті та Міу здригнулися всім тілом від хвилюючого задоволення. Вони думали, що відтепер любов, про яку говорив Акацукі, закарбувалася в їхніх серцях і тілах. А наступної миті, мочки вух Рісті та її подруги солодко укусили, ніби пробуючи на смак. – 〰〰У. Рісті й Міу одночасно були піднесені з межі кульмінації, у безтілесне небуття. 12 Трохи згодом, коли Міу та Рісті трохи оговталася від напруженої кульмінації. Монорейка прибула на станцію, з відкритим виходом з того боку, де стояли Акацукі та інші. Вони мали вийти на наступній станції, але Акацукі вирішив, що це гарна можливість. Тож Акацукі попросив Міу та Рісті стати по обидва боки від дверей. – Гаразд, дівчата... якщо ви стоїте біля дверей, коли потяг переповнений. Щойно двері відчинилися, вони опинилися на вулиці, на чолі хвилі людей які сходили з монорейки. – Ось так стоячи біля дверей потяга, пасажири мають вийти, а потім повернутися знову. Це залізничні манери, усміхнувся Акацукі. Тоді, Міу та Рісті, чомусь повернулися і замовкли. – Гей-гей, що з вами... Тільки не кажіть, що ви знову мене не слухаєте? Можливо це було недостатнім «покаранням» для вас? Сказав він і націлився повернутися в транспорт, по черзі поглянувши на них обох. Хоч би що там було... Три рази в поїзді, поганий тон для дівчини! Міу підняла голову і викинула праву руку, яка врізалася в обличчя Акацукі. 13 ...І. Монорейка поїхала, залишивши Акацукі на платформі. Він відчув себе зовсім покинутим, але це було нормально, на його думку. Схоже, його грубе ставлення подіяло, і Міу та Рісті перестали плакати. Більш того, вони були принаймні достатньо в порядку, щоб розсердитися і вдарити його. Якщо подумати, то трохи залишитися позаду - це невелика ціна, яку треба заплатити. – Що ж мені робити далі?...» Будинок Акацукі в житловому районі третього округу знаходився недалеко від наступної станції. Міу та Рісті, ймовірно чекатимуть на Акацукі на тій станції. Якщо він трохи почекає, прибуде наступний потяг. Якщо він сяде на нього і поїде слідом за ними, то зможе з ними зустрітися. Про те, в його голові промайнула й інша ідея. Він вирішив спочатку спробувати її, щоб перевірити, чи це можливо. Акацукі дістав свій мобільний телефон: – Хм, куди ти подівся... Ось тут. Він дістав з кишені записку і набрав, записаний на ній номер телефону. І коли почали лунати гудки виклику співрозмовника. – Хм? Це... Акацукі раптом дещо побачив у кутку свого зору. Разом з тим, гудки припинилися. – ...Так. На іншому кінці підняли слухавку. Тому Акацукі! – О, я хочу поставити тобі кілька запитань... Сказавши це, він повільно вийшов на платформу станції, спочатку зайнявшись своїми справами. До квиткової каси. 14 Було місце з тісно розташованими високими будинками та заплутаною мережею провулків. Ця лінія, яка розділяла комерційну та житлову зони. В цьому районі тіснилися склади та гуртожитки компаній. Тому навіть ближче до вечора, коли стояла м’яка погода, сонячне світло подекуди не доходило до деяких місць. У такому тьмяно освітленому провулку, Кайдо Мотохару, віч-на-віч, зустрівся з дівчиною. Це була дівчина з разючими блакитними холодними очима. У неї було коротке каштанове волосся і молоде обличчя. Вона була невисокого зросту, близько ста сорока сантиметрів. Досягаючи головою лише грудей Кайдо. У цьому місці, для якого видавалося доречним слово «таємна зустріч», лунав голос Кайдо. – ...Отже, після перемоги над неживим колишнім героєм, відродженим таємною технікою воскресіння, нам вдалося домогтися припинення вогню. Тому вони й уклали мир. Він радісно розповідав маленькій дівчині. Те, що він бачив у іншому світі Арейдзард, куди він пішов і своїм об’єктом спостереження Акацукі, так, ніби він коментував новий фільм чи щось подібне. – Виглядає так, ніби він зробив багато подальших речей. Врешті-решт, він навіть притягнув сюди королеву зі смаком цундере. Ні, справді, він робив усе що хотів. Це були висновок і враження Кайдо Мотохару, який бачив Акацукі в Арейдзарді. А потім: – Думаю, що пан Кайдо, який відправився в інший світ зі своєю ціллю спостереження, взагалі може робити все, що забажає. Ці слова пролунали з вуст дівчини, що стояла перед ним, простим тоном. Дівчина не виявила жодного інтересу до «саги про героя-вигнанця», про яку так захоплено розповідав Кайдо. – Але завдяки цьому я міг побачити все, що відбувалося в тому світі. Категорично сказав він її. Обидва її ока світилися тьмяно-блакитним світлом в тьмяно освітленому провулку. Дівчина, яка прочитала спогади Кайдо в Арейдзарді, дістала з кишені відеодиск. Вона піднесла диск до обличчя і втупилася в поверхню запису. Так наче проєктувала якесь зображення. І: – ....Готово. Будь ласка, передайте його командиру пізніше. Зі словами «тримай», дівчина подала диск Кайдо. Блакитне сяйво, яке було в її очах раніше, вже зникло. Кайдо взяв диск: – О, дякую! Що ж, я радий, що ви змогли прийти сюди, щоб побачитися зі мною. Я також мав повідомити про це командира, але бачите, я не дуже добре вмію розмовляти. Сказавши це, він повернув дівчині, що стояла перед ним, свою дурнувату посмішку. Кайдо належав до терористичного угрупування «Багряні сутінки», яке вважалося найсильнішим у світі. Однією з членів угруповання була дівчина, на ім’я Мікаґамі Мемеко, яка володіла «магічним оком». Тоді Міка холодно подивилася на Кайдо. – Пан Кайдо не вміє розмовляти, це грубо стосовно того, хто не вміє розмовляти, чи можу я попросити вас стати на коліна. – Е...Так раптово? Можливо я наступив на міну Мемеччі, чи щось подібне? – Так. Я не дуже добре вмію розмовляти. – Ну... Означає, що в цьому випадку я маю трохи стати на коліна. Тож, чи варто вигадати щось нове, на кшталт «злегка до землі», чи щось нове з кутом наполовину. Наприклад, «головою вниз, але долоні до сонця», ось так. Решту часу, звісно, треба бути трохи посередині. – Ой, ой, я зрозумів, «Трохи став на коліна». Чи не геній, я. Я просто намагався поспілкуватися в легкому жартівливому тоні, можеш дати мені відстрочку з падінням на коліна. – Ви жартували? – Так, так. Ти завжди безвиразна, чи не так? Якщо ти не посміхатимешся час від часу, м’язи твого обличчя так і застигнуть. Мені, як ніжному, добродушному юнакові, це не подобається. – Ось як... Сказала Мемеко. Поглянувши на Кайдо, з трохи вибачливим поглядом: – Ем... пан Кайдо. – Ах, досить... Бо я розумію почуття Мемеччі. – Ось як. Третє, що я ненавиджу в цьому світі це жарти, ви можете померти? – Я не знав і не зможу, навіть якщо помру! Коли Кайдо ненавмисно кивнув: – Це була брехня, коли ви сказали, що розумієте мої почуття? Сказала Мемеко втупившись поглядом. – Ненавиджу брехню, це друга найгірша річ у світі. – У... – До речі... найбільше я ненавиджу пана Кайдо. – Це жахливо! Це не врятує мені життя! Він просто хотів побачити посмішку Мемеко. Він не знав, що його доведуть до цього лише через жарт. Кайдо сказав, що здався, бо не міг ризикувати своїм життям. – Але, що ти збираєшся робити? Несподівано запитала Мемеко, її тон став тихішим. – Скільки таких людей, як ми, що двічі побували в інших світах, завдяки такому випадку? – Так, вірно… Навіть якщо не брати до уваги Міу, яка початково була мешканкою Арейдзарду, Чікаґе, Кудзуха, та Харука були там вдруге, як і Акацукі, який був об’єктом спостереження. ...Вавилон не міг виявити реакцію на зміну від тих, хто побував у іншому світі двічі. Історія яку Кайдо розповів Акацукі та Харуці, не була просто міською легендою. Це чистий факт. До того ж надсекретного рівня, про який знає дуже обмежена кількість людей. Покликані в інший світ можуть отримати спеціальні здібності, представлені магією в іншому світі. Це тому, що всі інші світи вважаються вищого рівня, ніж цей світ. Тоді, звільнивши душу від концентрації фізичних законів і здорового глузду до того часу, пробуджується прихована особлива здатність. всередині людини. Але це зміна, яка відбувається з кожним, хто покликаний в інший світ. Покликання в інший світ вищого виміру саме по собі є пусковим механізмом для отримання особливих здібностей, і в цьому відношенні всі мають в основному однаковий досвід. ...А якщо хтось має досвід, відмінний від інших? Двічі побувавши в іншому світі. Це відбувається з тими, хто пережив по суті неможливий досвід? Особливі здібності набувають душі, які були підняті у вищий вимір під час першої зміни виміру і зараз перебувають у стані вивільнення. Пробуджені особливі здібності можуть бути піднятті на вищий рівень. Вони здатні витягнути весь потенціал, який дрімає в них. Саме тому Чікаґе, Кудзуха та Харука деякий час не могли використовувати магію. Ніхто не може успішно впоратися з власною силою, яка раптово вивільнилася. Однак, якщо це розвинена форма сили, яку вони вже набули, то решта не складає труднощів, як тільки вони набудуть навичок. Дівчата навчилися використовувати Ци, яке дрімало в них і продемонстрували свою еволюцію та справжню цінність у битві в долині Великого Ґордоно. Вони здобули потужну енергію, яка була іншим виміром, ніж у тих, що були покликані в інші світи. І вони продовжуватимуть все більше і більше пробуджуватимуться до істинної сили, що криється в них. ...Ось чому Вавилон не в змозі виявити реакцію на зміну вимірів у таких істот, як ці жінки. Їхні тіла і душі підняті на вищий рівень, ніж в інших. Тобто вони знаходилися поза межами діапазону виявлення Вавилоном зміщення вимірів, інакше кажучи, вони вище. – Що ж, як не крути, а це, без сумніву... Буде клопітно. Думаючи про майбутнє, Кайдо пробурмотів собі під ніс, – О, боже. Природно, що лише дуже обмежена кількість людей володіла такими могутніми здібностями. Серед тих, хто був обраний і покликаний в інший світ, існує ще один обраний стан, верхівка людей з особливими здібностями. «Кокон», який безпосередньо керує цим світом. І це протилежна сила, «Багряні сутінки». Так. Кайдо також потрапив у «Багряні сутінки». Президент студентської ради старшої школи JPN Вавилон Хікамі Кійоя був обраний Коконом. Тому що, вони двічі побували в різних світах і володіють величезною силою, яку могли отримати лише обрані. Звичайно, про це знали лише ті, кого це стосується. Могутня сила того, хто стоїть на вершині світу, механізм якої не може бути розголошений. І Кокон і Багряні сутінки не бажали приймати до себе тих, хто гідний стати їхніми новими соратниками. Це пов’язано з тим, що поточний баланс сили може бути порушений, якщо суб’єкт, який потенційно може отримати силу, рівну їхній і настільки ж потужну, як і у них, перейде на інший бік. Однак, Кокон може знаходити сутності, які можуть бути виявлені системою Вавилону, за допомогою «Норнчек». Під час вступного іспиту, регулярного медичного обстеження переглядається минуле, теперішнє та майбутнє історії об’єкта. Ті, кого більше не бачить ясновидіння, неминуче стають новими побратимами. Оскільки вони проходять його в рамках медичного огляду під час вступної перевірки, ніхто не ставить його під сумнів, коли проходить під час наступних регулярних перевірок. Тож Кокон просто чекає. Відкриття нових талантів. І з іншого боку, нинішні учасники Багряних сутінків здебільшого складалися з тих, хто зголосився приєднатися до групи добровільно. Кайдо не виняток. Хоча вони й ходили до Вавилону, але серед них більше тих, кому не подобалася система цього світу, де править Кокон. Мати можливість володіти власною силою, не бувши нічим зв’язаним, про це хоча б раз замислювався кожен, хто повернувся з іншого світу. Для таких людей, Багряні сутінки є втіленням їхніх ідеалів, і деякі з них природно бажали приєднатися. А якщо хтось, з кваліфікацією, що дозволяє стати новим соратником, бажає приєднатися: – Наш командир миттєво знаходить їх, незалежно від того... Де б вони знаходилися у світі. Він не розумів принципів, але схаменувся, наче його осяяло. Вони здатні притягувати один одного, як магніти. Як тоді, коли вони одного дня раптом з’явилися перед Кайдо, який хотів приєднатися до команди. – Але... Це робить вас другим у нашій групі, після Командира, пан Кайдо. – Хм? А, скільки разів ти побувала в іншому світі? Ну, Хіба тільки я і Командир були там втретє? Кайдо раптом, здавалося, зрозумів слова Мемеко. – Але ж не завжди краще побувати там більше разів... Потенціал Кайдо вже був вичерпаний другим виміром, який він пережив у минулому. Немає жодних ознак того, що Кайдо пробудив в собі якусь силу, коли цього разу сходив до Арейдзарду. Якщо він і стане сильнішим, то решта залежить від його власних тренувань. У цьому сенсі, умови Кайдо такі ж, як і в інших членів групи. Кокон... Чікаґе, Кудзуха, Харука та інші. Але саме тому їхня майбутня позиція є такою важливою. – Ну. цього разу я був учасником вечірки, і народ з яким я ходив, мої знайомі. Якщо я підійду до них під час весняних канікул, то принаймні Кокон не випередить. – Це рідкість, чи не так... Коли пан Кайдо буває корисним. Сказала Мемеко. – Однак, чи здійснювати вербування, чи ні, вирішує командир. – Вірно… Навіть коли кивнув на знак згоди, Кайдо Мотохару був переконаний. Ідзумі Чікаґе, Доумото Кудзуха та Нанаса Харука. Не було жодного шансу, що ці три дівчини потраплять до Багряних сутінків. Харука ще не визначилася, але принаймні Чікаґе та Кудзуха точно визначилися з тим, який шлях вони оберуть. Ні Багряні сутінки, ні Кокон, їх вибір Оусава Акацукі. А поруч з Акацукі, Міу та Рісті, які володіють рівними силам стосовно дівчат. Якщо враховувати самого Акацукі, то їх буде п’ятеро. Якщо до них додати Харуку, то їх буде шестеро. Якщо так станеться, це буде народження третьої сили, яка в майбутньому може стати супротивником Кокону та Багряних сутінків. Ось чому Кайдо думав. Відтепер буде непереливки. І час вже майже настав. Адже як тільки закінчаться весняні канікули, Вавилон чекає медичний огляд перед початком навчального року. Тож світ незабаром почне рухатись. О, боже. Конфлікт це весело, коли це справа когось іншого, а він любив мир. – Ой, що відбувається? Саме тоді коли зітхнув Кайдо. Вираз її обличчя раптом став трохи похмурим. – Хм? Що не так, Мемеччі?.. Сказавши це, Кайдо раптом помітив. Тож він обернувся й подивився в тому самому напрямку, куди було спрямоване поле зору Мемеко, на інший бік темної алеї. Тоді з переду з глибини темряви. – Що, мене помітили? Я хотів зробити сюрприз, покликавши тебе зненацька... З’явився молодий чоловік, його голос звучав не в такт. – …Ну, нічого страшного. Я радий, що ти здригнувся по-своєму. Як завжди, з безстрашною посмішкою на обличчі. З’явився Оусава Акацукі. – Йо, Кайдо, який збіг у такому темному провулку. 15 Посеред темного провулка. Дотримуючись певної дистанції. Глядячи на Кайдо та маленьку дівчинку, дражнячи сказав Оусава Акацукі. – Я побачив друга у вихідний день, який поводився підозріло... Прослідкував за ним і виявив, що він привів маленьку дівчинку в темний провулок, і там явно панувала підозріла атмосфера. Що повинен був робити добропорядний громадянин, коли став свідком такої сцени? – Який добрий громадянин буде слідувати за кимось подібним, абсолютно не поміченим, присутністю чи чимось подібним... Кайдо, який мав огиду на обличчі: – Вибач, я боягуз. Не можу увійти в такий тьмяний провулок, не стерши усіх ознак своєї присутності. Акацукі повільно підійшов до нього і поклав руку на плече, з свіжою посмішкою: – Я думаю, що ти щось зробив, сексуальний злочинець, може мені про це повідомити? – З-заперечую! Це слова номер один, які Аккі не має права говорити! Ображено скаржився Кайдо. А поруч з ним. – … Таємна напарниця Кайдо дивилася на Акацукі настороженими очима. Ніби виявляючи його справжні наміри та здібності, коли він тут з’явився. Тож Акацукі з усмішкою представився – Не хвилюйся про це. Те, що сказав Кайдо, це фігня. На відміну від нього, я не сексуальний злочинець. Я досить наївний юнак, на ім’я Оусава Акацукі. – ...Якби Аккі був наївним, то всі чоловіки у світі були б чистими. – Для мене не має значення, чи ви двоє сексуальні злочинці, чи наївні, але... Дівчина відкинула слова Акацукі та Кайдо. Піднявши очі на Акацукі. – ...Як ти сюди потрапив? Я думала, що закрила вхід. – А це… Дівчина сказала, що вхід на цю алею був «закритий» так, щоб його не було видно ззовні. Це була ілюзія, викликана концептуальною магією. Що одразу після виходу цей провулок заходив у глухий кут. Однак для тих, хто не усвідомлював, що це ілюзія, тупик був такий самий, як і справжній. Тому для початку це було те, на що ніколи не можна було ступити в майбутньому. «Зрозуміло, це трюк був не Кайдо, а цієї дівчини» Досить вправно. Вона, напевно, знаходиться на рівні, який можна порівняти з Кайдо. Навіть просто протистоячи йому ось так, її зовнішній вигляд випромінював певну компетентність. Сильна, безсумнівно. З такою впевненістю. – «Ци» - це те що живе у всіх речах. Навіть якщо це бетон, він випромінює слабкі вібрації. Але ілюзія, якої насправді не існує, не має такого ефекту. Більшість людей повернулися б назад, так і не зрозумівши, що це ілюзія, але для мене все навпаки: як відчуваю себе не комфортно. Акацукі пояснив, як він зміг прийти до цього місця. – Крім того, я ледь відчув Ци Кайдо з цього боку. Якщо ви вище певного рівня здібностей, можна усунути присутність. Однак «присутність» і «Ци» - це дві різні речі. Залишаючи осторонь Акацукі, який вільно маніпулював Ци через Ренкан Кейкіку, Кайдо було б важко, якщо не неможливо, зробити це, якщо він не дуже це усвідомлював. – Ось як... Пробурмотіла дівчина, вислухавши пояснення Акацукі. Але замість того, щоб зробити її переконаною, це радше посилило її настороженість щодо Акацукі. Тому Акацукі сказав їй. Словами, які дівчині найлегше зрозуміти. – Гей-гей... Не добре витріщатися на людину такими «порожніми очима». – ... Реакція дівчини була швидшою. Одночасно з тим, як її очі випромінювали слабке блакитне сяйво, маленьке тіло дівчини злегка опустилося. Наступної миті, її постать махнула рукою. І: – ...Ну ось і все. Оусава Акацукі почув голос Кайдо прямо позаду себе. За мить той опинився позаду нього. Озирнувшись, Кайдо схопив і зупинив руку дівчини, яка цілилася в бік Акацукі. Можливо це лише частина історії, але вона, мабуть, відчула небезпеку в Акацукі, який відкрив свої власні здібності. Рука дівчини, що завдавала удар, явно містила намір вбити Акацукі. І: – ... Що ти робиш? Дівчині, яка запитала його, чому він її зупинив: – Я розумію, що ти відчуваєш, але чи можеш пробачити його?.. Криво, стурбовано посміхнувся Кайдо. Він сказав їй. – Він друг, будь ласкава. Почувши слова Кайдо, дівчина деякий час мовчала. Зрештою: –...Ви винні мені, пане Кайдо. Сказавши пару коротких слів, тихо потиснувши руку Кайдо, розвернулася на підборах і пішла. І після того, як побачив, як маленька спина дівчинки зникла в темряві: – Чорт забирай, дай мені перерву... З такою очевидною провокацією, Аккі. З огидою пробурмотів Кайдо. – Якого Біса ти хотів розпочати в такому місці... – Все в порядку. Твої друзі схожі на моїх. Сказав, не ображаючись, Акацукі. Дай мені хвилинку, не завадить, якщо ми представимося один одному. У той момент. Акацукі бачив, що зайшли за його спину, і рука дівчини колючим ударом наближається до нього. Тому, якби Кайдо не зупинив її, Акацукі сам би перехопив удар дівчини. А потім: – Я не хотів би щоб самопредставлення Аккі виглядало кривавим. Сказав Кайдо. – Ось чому сучасній молоді потрібно знати етикет... – Га... Хлопець, який раптово накинувся на мене з усмішкою на даху, при першій зустрічі, мав би говорити про інше. Після цих слів, Акацукі раптом згадав: – А, але я зробив щось подібне з Онідзукою... Той втрутився, і я несподівано штовхнув його, що залишилося в пам’яті як гарний спогад. – Так, так. Ввічливо вітатися з двома виродками кулаками, а не словами. Засміявся Кайдо і сказав: Тож ти пішов за мною. Чого ти хотів, Аккі? Посмішка і його голос залишилися незмінними, лише атмосфера змінилася на тиск, і він запитав. – Просто з цікавості, звідки ти чув? Ну, ми говорили про деякі сороміцькі секрети. Сказав Кайдо. – Якби Аккі це почув, я б, мабуть, помер від сорому. – Хм... Акацукі задоволено широко посміхнувся: – Про кого ви говорили. Про тебе чи про мене? – Не знаю Це залежить від відповіді Аккі. Кайдо зроби крок вперед. Вони стояли на відстані подиху один від одного, посмішки зникли з їх облич: – … – … Вони мовчки дивилися один на одного. І через десяток секунд, саме Акацукі першим зняв напруження. Він міг би збрехати та почати з цього моменту, але він був тим, хто слідкував за ним. Можливість кинути виклик серйозному Кайдо, це те, що його приваблювало, але він не любив починати бій, обманюючи супротивника. Акацукі гірко посміхнувся: – На жаль, я нічого не почув, бо коли підійшов достатньо близько, щоб почути ваші... голоси, ви мене вже помітили Акацукі подумав. Навіть попри те, що закрив усю свою Ци та повністю приховав усі свої сліди. Зрештою, Кайдо не звичайна людина. Звісно, і ця дівчина теж. Тоді Кайдо, мабуть, зрозумів, що слова Акацукі не були брехнею. – Зрозуміло тоді все гаразд. Він раптом втратив самовладання: – ...І що? Що ти хотів Аккі? А, так. Я просто хотів поставити тобі кілька запитань. – Що? Вибач, але я не знаю більше ніяких «міських легенд», гаразд? Не прямо сказав Кайдо, і Акацукі розсміявся: – Ні, такі речі не мають значення... Він хотів запитати про інше. А саме: – Слухай, Кайдо, якщо Харука не стане на наш бік і спробує повідомити про інцидент в Арейдзарді Вавилон, тоді нам доведеться йти до Вавилону. Зітхнувши. – Що... ти збираєшся з нею робити? Одночасно зі запитанням. Цього разу Акацукі застосував тиск на Кайдо. Атмосфера навколо нього стала напруженою. – Ні, в жодному разі, ти ж не хочеш її вбити, чи не так? Тоді Кайдо, зовсім не звертаючи уваги на такий тиск збоку Акацукі, почухав щоку, наче будучи стурбованим. – Ей-ей... Ти думаєш, я міг би так думати? – Не знаю Це я питаю, запитай себе. – Ти трохи мудак, Аккі... І що? А якби був? – Боюся, я не зміг би тоді вберегти тебе від смерті. Кайдо, здогадавшись про сенс слів Акацукі, що помінявся з ним місцями, радісно засміявся. – Про кого це ти говориш? Про віцепрезидента... Чи про мене, Аккі? – Про тебе. Це було негайне підтвердження. Ніби собі під ніс, пробурмотів Оусава Акацукі. Нанаса Харука вирішила стати на бік Акацукі та Міу. Це, мабуть, було дуже важливим рішенням для неї. Тому Акацукі також вирішив відповісти на її почуття. Тому, якщо знайдеться хтось, хто спробує зашкодити Харуці, Оусава Акацукі ніколи не дозволить йому існувати. Навіть якщо це буде Кайдо Мотохару. І до того ж це була заява. А також Оусава Міу, Рісті Шелфід, Ідзумі Чікаґе та Доумото Кудзуха. Оусава Акацукі нікому не дозволить заподіяти шкоду Нанасі Харуці. Незалежно від того, що за людина знаходитиметься по інший бік - ніколи. – Дозволь мені почути твою відповідь, Кайдо. Залежно від того, якою вона буде, він почне прямо тут і зараз. Якщо хтось спробує його зупинити, як Кайдо, який щойно зупинив дівчину. Цього разу Оусава Акацукі ніколи не зупиниться. Поки не переможе ворога, який завдає шкоди тому, кого він вирішив захистити. А потім: – Я так люблю своє мирне життя... Що навіть не хочу про це думати. Сказавши це, Кайдо розсміявся. – Полишімо гіпотези, які нікому не принесуть щастя, Аккі. Віцепрезидентка вирішила співпрацювати з тобою. Як наслідок, спокій Аккі та мій поки що під захистом. Це ж добре, правда? Коли все йде так добре, не варто збиватися зі шляху, тинятися по кущах і робити непотрібні речі. Не зважаючи на слова Кайдо, Акацукі все ще не послабив свого суворого погляду. Ніби для того, щоб визначити справжні наміри Кайдо, які стояли за цими словами. Тож між Акацукі та Кайдо більше не звучало жодного слова. Якийсь час вони мовчали. Потім з кишені Акацукі раптом пролунав механічний звук. Це був вхідний дзвінок на мобільний телефон. – Забирайся звідси... Бо я теж іду. Сказавши це, Кайдо пішов у перед. Повільно проходячи повз Акацукі: – Ну, не хвилюйся так сильно. Мимохідь промовив Кайдо пошепки, і Оусава Акацукі почув його слова. З голосом, який містив усмішку: – Бо я не буду, я не збираюся бути вашим ворогом. 16 Кайдо Мотохару пішов провулком, не озираючись. Він не мав наміру битися з Акацукі. Для нього це була чиста правда, без жодної фальші. Але коли Кайдо переконався, що Акацукі не стежить за ним, він загадково додав. – Ще ні, не зараз. 17 На тому кінці телефонного зв’язку з’єдналися. –А-алло, алло?.. Однак у відповідь на заклик, Оусава Міу почула синтетичний голос.. «Вибачте, зараз я не можу відповісти на дзвінок. Будь ласка, залиште повідомлення.» Міу злегка прочистила горло і дочекалася сигналу, щоб почати запис: – Алло... Це я. Вона говорила впевнено. Уявляючи, що Акацукі її слухає. – Ми чекаємо на тебе на наступній станції. Ти поїхав додому іншим шляхом? Так. Зараз Міу стояла на платформі станції, поруч з тією, на якій вона вийшла з Акацукі, найближчої до дому Оусави. Поглянувши на Рісті, яка сиділа на лавці поруч з нею: – Тож, знаєш що? Якщо ми залишимося тут надовго, ми привертатимемо увагу, тож я з пані Рісті підемо додому першими. І нарешті: – Знаєш... Де ти зараз? Ти часом не сердишся на мене? Пізнішою монорейкою ти не приїхав, трохи хвилююся... Якщо ти це почуєш передзвони мені. Вона пробурмотіла повідомлення і поклала слухавку. Закінчивши, незвичну для неї дію. Міу зітхнула. – Хм... Тоді ми підемо додому першими? Поглянувши на вираз Рісті поруч з нею: – А, так.. Саме так. Повернувся схвильований кивок. Тому Міу вийшла з зали станції з Рісті. Пройшовши повз каси, Міу спочатку подивилася на інформаційне табло з картою. Тоді серйозним поглядом підтвердила шлях до резиденції родини Оусава. – … Вона приходила на цю станцію в супроводі Акацукі. Але в той час Міу повністю покладалася на Акацукі та просто слідувала за ним. Відверто кажучи, вона не була впевнена, що пам’ятає дорогу. «...Коли раніше ходила до торгового центру, я користувалася автобусом...» Думала вона. Коли вона глибоко задумалася, їй стало ніяково. А потім: – ...Гм, ти в порядку? Схвильовано звернулася до неї Рісті, поруч з нею. Тож Міу запанікувала і посміхнулася: – Т-так. Точно, так? Тоді ходімо, пані Рісті. Після цих слів, вона попрямувала до виходу зі станції. В глибині душі Оусава Міу думала. Сказати, що завдяки сексуальному домаганню Акацукі вона підняла собі настрій, було б не правильно, але також вірно, що «покарання» Акацукі полегшило її з Рісті почуття, які були спустошені неприємностями, що вони спричинили. Принаймні, вони змогли відновити свій дух до тієї міри, що змогли розмовляти одна з одною. І тепер Міу і Рісті залишилися наодинці. Отже: «...Віднині я маю захищати пані Рісті.» Коли йдеться про справи цього світу, Міу старша за неї. Тож вона мала взяти не себе ініціативу. Тому Міу спочатку намагалася поговорити з Рісті, щоб заспокоїти її. Йдучи дорогою, що вела до житлового кварталу, вона спочатку підштовхнула її до розмови. – Ем. Гарний день, чи не так? – А, так. Так... Чудовий день. – Так. Дуже гарна погода. – … – … Яка невдача. Розмова закінчилася посмішкою. Який сенс двічі казати «чудовий день, чи не так?». Як сильно вона хотіла показати, наскільки їй подобається погода? Міу опанувала себе та скоса глянула на Рісті, шукаючи тему для розмови й знайшла її. Оскільки Акацукі залишився на одну станцію позаду, Міу та Рісті розділили та несли дуже не малий багаж, що був покладений на полицю. Отже: – Ам... Ваш багаж не важкий? Якщо ви не проти, можна мені трохи? – Ні, мене цілком влаштовує. Ти хвилюєшся про це більше, ніж я, Міу-чан? Хочеш, я візьму трохи? – Ні, ні, ні, звісно ні! Я справді в повному порядку! Міу хвилювалася, тому поспішно махала рукою. З такою надмірною стриманістю: – О... так. Це добре, але... Здивувалася Рісті й обірвала свої слова. – … – … А потім настала тиша. Схоже вона не могла продовжити розмову. «...О це незручно. Це соромно...» Міу проклинала свою необережність. Вона намагалася спілкуватися, але що робити, коли змушувала співрозмовника відчувати дистанцію. Не зважаючи на те, що вона може без вагань розмовляти з Чікаґе та Кудзухою, як вона могла стати такою незграбною у розмові? Міркувала Оусава Міу. Це останній шанс. Ось чому вона сковтнула і знову подивилася на Рісті. І подивилася на прекрасний профіль, що йшов пліч-о-пліч: – … Мимоволі Міу втратила дар мови й замислилася. «...Яка ж вона гарна людина...» Поглянувши на неї знову, Рісті все ще була прекрасною. Настільки, що її називали найвищим скарбом Шелфіда. «Красива», можна було чітко бачити, що це слово не є перебільшенням. Мимоволі подумала Міу, дивлячи на неї тужливим поглядом: – Гм... Що сталося? Ніяково запитала Рісті, яка відчула її погляд. Отже: – Гмм, я все-таки подумала, що це красиво... Цілком природно з роту Міу вийшло враження. Вона несвідомо сказала, «А». Думаючи, що щойно використала свій останній шанс. А потім: – ...Н-ні... Що ти раптом кажеш, н-не глузуй з мене. Озвалася Рісті, ніби поспішила. Її обличчя стало червоним. Це зовсім інша реакція, ніж раніше. Оусава Міу раптом дозволила своїм очам засяяти. Вона знайшла прохід. Тільки так можна прорватися через минулу незручну атмосферу. – Я не жартую, бо це правда. Сказала Міу. – Навіть у торговому центрі люди весь час дивилися на нас. Чи могло бути, що пані Рісті не помітила? Наскільки ви були помітними. – Ні, ні в жодному разі... Це не може бути правдою. У відповідь на спантеличені слова Рісті, Міу спробувала підштовхнути її слова: – Взагалі, та на кого витріщалися, була не Міу-чан? – Е-е?.. Від контрдії під несподіваним кутом, Міу несподівано округлила очі. А потім: Кілька хлопців, повз яких ми проходили... Казали, яка ти гарна. – Га... Така річ, це... га? Розгубившись, Міу поспішно зібралася для розмови. «Заспокойся. Що робитимеш, якщо розгубишся від історії, якої не було. Захищай себе, на тебе нападають.» Говорила своєму серцю Оусава Міу. Тепер моя черга. – Можна говорити про мене. Зараз ми говоримо про пані Рісті. Твердо сказала Міу. – Ви ж казали. Ви хотіли зробити того хлопця щасливим, і думали, який одяг купити для нього, і пані Рісті була такою милою. – Гей-гей... Що ти таке говориш, ні сіло ні впало! – Я це помітила. Пані Рісті совала ногами на ескалаторі. Я також бачила вираз щастя на обличчі пані Рісті, коли ви зійшли з ескалатора і пішли перед ним. – Нічого не знаю!... Я не шльондра! Обличчя Рісті стало яскраво-червоним, і вона щосили намагалася виправдатися. Спостерігаючи за її схвильованим виразом, Оусава Міу подумала. Усе добре. Прямо зараз, вона точно ладнає з Рісті. Зрештою, вони навіть здатні, як то кажуть, завести розмови про любов. Але вона ніколи не здасться. Якщо вона тут зупиниться, Рісті знову контратакує. Вона не дозволить їй контратакувати. Виграє нокаутом. Як вона могла бути задоволеною перемогою, через рішення суддів? Отже: – І що в цьому такого, мило... Покрутивши піднятим вказівним пальцем, Міу гордо сказала: – ...Коли він торкався вашого заду в поїзді, і ви відчайдушно намагалися стримати свої почуття, але вам цього не вдалося, і ви відчували збентеження, ви виглядали настільки милою, цей вираз на вашому обличчі. Завершальний удар випущений. Він ідеально влучив у Рісті. А потім: – ... Нарешті Рісті втратила дар мови. Оусава Міу раптом переконалася, що перемогла. Однак: – Ем... Пані Рісті? Рісті все ще стояла. Неймовірний бойовий дух. Але цього досить. Суддя, що ви робите. Швидко зупиніть матч. Будь-які додаткові удари битимуть по ній. ...Тоді Рісті поглянула вниз і сказала: – ...Ось. – Е, що?.. Рука? Що з твоєю рукою? Болить? Свербить? Дискомфорт? Коли Міу стурбовано запитала, Рісті підняла на неї яскраво-червоне обличчя: – Ти теж це відчула, і коли ми вийшли на станції, ти побігла зі мною до туалету! – Ві-вірно, мені шкода! Жалюгідно закричала Міу, коли на неї з людожерським наміром накинулася Рісті. Але навіть після цього, гнів Рісті не вщух: – Хто кричав сильніше за мене, коли вкусили вухо! – Боже мій, пані Рісті, ви надто голосні! Ми самі себе соромимо, а тепер нас ще й інші люди чують! Міу в паніці озирнулася навколо, але потім усвідомила серйозну проблему. – Щ-що робити... – ...Що! Міу стурбовано посміхнулася Рісті, чий голос все ще був сердитим. Сказавши приголомшливу правду. – Я не знаю цієї дороги... Можливо ми заблукали. 18 І через годину. – Вибачте, пані Рісті. Слабким голосом Оусава Міу попросила вибачення за свою некомпетентність. Це була ганьба. Це була повна втрата обличчя, як старшої по цьому світу. Зрештою, навіть якби вона спробувала повернутися тим самим шляхом, якими прийшла, вона вже навіть не знала, звідки прийшла. Вона згадала, що мобільний телефон, який подарував Акацукі, мав функцію навігації до місця призначення, але складна процедура була надто важкою для Міу. Поки вона натискала ту і цю кнопку, батарея сіла. Це означало, що вона більше не могла попросити Акацукі про допомогу. Потім, поблукавши околицями, вони нарешті знайшли цілодобову крамницю. Вони увійшли до крамниці з почуттям полегшення і, купуючи напій, щоб зволожити горло, яке пересохло від прогулянки, запитали про знаходження адреси родини Оусава, яку дізналася від Акацукі. – Не можу повірити, навіть люди в магазині не знають... Прошепотіла Рісті, поруч з нею. Працівником магазину був штатний працівник, який приїжджав здалеку і не був знайомий з цією місцевістю. Не дивно. Цей район є щільним, заплутаним житловим масивом, і Міу фактично заблукала в ньому. І нарешті Міу та супутниця, які опинилися в глухому куті, увійшли до великого парку біля мінімаркету. Бо їх ноги втомилися від ходьби. Хотілося хоч трохи відпочити на лавці, чи ще десь, навіть якщо вони й далі будуть блукати. – До речі, це великий парк. Сказала Рісті, йдучи по асфальтованій доріжці та роззираючись навколо. Це, дійсно, був великий простір. На відміну від невеликих, де було лише ігрове обладнання та лавки, тут був великий ставок і невеликий пагорб. Ось чому Міу: – Якби в нашому районі був такий великий парк, навіть я б про нього знала... Але Міу, безумовно, вперше відвідувала цей парк. Це неминуче означало, що дорога додому все ще далека, і вона не могла перестати відчувати депресію. А потім: – Немає сенсу більше про це турбуватися... Давай спочатку зробимо невелику перерву. Лагідно посміхнулася Рісті, яка йшла поруч. Глядячи на неї збоку, вона думала, чи не забагато депресії у Міу, яка вже давно турбувалася про неї. – Дякую, пані Рісті~. Очевидно, Рісті більше не сердилася. Це було єдиним полегшенням. Зворушена добротою Рісті, Міу, в душі, дала тверду обіцянку. Подбати про те, щоб вони вдвох повернулися додому живими і неушкодженими. Зараз не час злитися чи перепрошувати за дрібні помилки. Як люди, що потрапили в біду, вони повинні об’єднати зусилля, щоб пройти через цей складний етап. Коли вона йшла з легким бойовим настроєм, на кшталт: «Ми обов’язково, повернемося живими»: – О, там є лавка... Підемо туди? – Так, звісно. Міу побачила те саме, що й Рісті. Дві коричневі лавки з дерева стояли трохи осторонь одна від одної. Однак Оусава Міу побачила щось дещо загадкове, коли придивилися уважніше. На одній з двох лавок, перед нею, було щось таке, чого не можна було не помітити. Рісті вже давно б це помітила. Міу та інша зупинилися перед лавкою. – … – … Вони мовчки дивилися одна на одну. Перед лавкою на асфальтованому майданчику. Обличчям до низу лежав чоловік. Судячи з усього, він не мертвий, але важко визначити, чи то він впав, чи то заснув на лавці. Його також добряче поклювали голуби. – Ей… Що робити? Сказала Рісті, глядячи на неї. Чесно кажучи, я не хочу втручатися, але це ситуація, коли неможливо відпочити на лавці поруч з ним, не виглядаючи при цьому чужинцем. Тож Міу зітхнула: – Агов... ви в порядку? Вигукнула вона, простягнувши руку, щоб штурхнути чоловіка за плече. ...Чоловік раптом схопив її за руку. 19 Поки він зіштовхнувся з Кайдо в глухому провулку. На мобільний телефон Оусави Акацукі зателефонували з відділу безпеки та дорожнього руху. Там йшлося про те, що підтверджено заявку на спеціальну позначку для Слейпніра, який щойно відбуксирували. Спеціальна довідка, за якою рідко зверталися, все ще була зареєстрована, на ім’я Оусави Ґокі, батька Оусави Акацукі, за тією ж адресою, тому дані були загублені в системі та, вочевидь, не були оброблені належним чином. Акацукі був змушений йти пішки до пункту охорони, який знаходився у віддаленому місці. – Цей покидьок - батько... Став в’ялим, коли пропав безвісти. Він пообіцяв дозволити Міу їхати ззаду по дорозі додому. Якби вона це зробила, то, можливо, почувалася б краще. Цей чоловік, хоч він і добрий дідусь, але наробив чимало лиха і неприємностей у цьому світі. І на додачу до цього, він створив йому ще більше клопоту через це. Лаявся Акацукі. Він пообіцяв, що, окрім того, що він зупинить Кокона та Багряні сутінки, якщо вони коли-небудь знову зустрінуться, він обов’язково поб’є його до півсмерті. Швидко підписавши папери про повернення, Акацукі вже їхав на Слейпнірі по дорозі загального користування. Однак він їхав у протилежному напрямку від будинку родини Оусава. Бо мав незначну «справу зовні». ...Він почув повідомлення, залишене Міу на автовідповідачі, коли вийшов зі станції охорони. Він одразу ж спробував подзвонити, але, на жаль, абонент, схоже, цього разу був поза зоною досяжності. Незважаючи, що це була найближче станція, до будинку Оусави пішки йти трохи далеко. Дорога була дещо складною, тож він хвилювався, відправляти їх додому самих, оскільки вони не знайомі з місцевістю, але Акацукі хотів зробити якомога більше перш ніж знову зустрітися з Міу та Рісті. – Ну, якщо вони заблукають, то зателефонують зі свого боку.... Навіть, якщо вони не зателефонують, мобільний телефон Мурадзі мав функція GPS. Навіть якщо батарея розрядиться, Акацукі зможе знайти їх за допомогою Ци. Тому Акацукі вирішив, що проблем не виникне. Крім того. «...Це була б гарна можливість для них поговорити на самоті.» Він сильно покарав і відшмагав їх у вагоні монорейки. Тепер їм обом буде легше ділитися своїми почуттями. І це, мабуть, найважливіше для Міу та Рісті, які відтепер живуть у цьому світі. Для людей, які перебувають безпосередній близькості один до одного, природно мати історію та почуття, які накопичувалися. Тоді немає нічого кращого, ніж якнайшвидше обмінятися думками по душах. ...Тож Акацукі й через це вирішив завершити свої справи. Стояв м’який, сонячний, весняний день. Їдучи на Слейпнірі, Акацукі відчував приємний вітерець, сидячи на сидінні. Насолоджуючись краєвидами плинного міста, Акацукі раптом побачив перед собою дві знайомі постаті. Дівчата, які йшли тротуаром, тримаючись за руки та добре ладнали дона з одною, були добре знайомі Акацукі. Тримаючись за руки, дівчата йшли тротуаром, Акацукі негайно натиснув на гальма, щоб зупинитися поряд з ними, і зупинив свій Слейпнір на узбіччі дороги. Тоді вони теж помітили його і підійшли до Акацукі. – Так раптово підійшов до нас, хто тут... – Привіт, Акацукі. Який елегантний спосіб водіння. Коли Доумото Кудзуха та Ідзумі Чікаґе підійшли до нього через огорожу, Акацукі розсміявся і сказав: – Ви виглядаєте так, ніби вам теж весело, дружньо тримаєтеся за руки. Ви що, на побаченні? Запитав він дружнім тоном. Тоді Кудзуха зі схвильованими обличчям відпустила руку якою трималася з Чікаґе. Поруч з Чікаґе, яка гірко посміхалася, Кудзуха злегка почервоніла: – Не будь дурнем. Кажу тобі, це не те, що ти думаєш. – Хм... Правда Ідзумі? – Я не впевнена. Після завтра ми збираємося відвідати Акацукі та його родину, тож я попросила старосту супроводити мене сьогодні, щоб зробити деякі покупки, готуючись до цього. Ми трималися за руки, нам було добре разом, і ми пішли до торговельного району. Чікаґе підняла руку, протилежну тій, якою трималася за Кудзуху. У великому поліетиленовому пакеті були якісь товари для вечірки. – Що ж... Вибач, що змусив почуватися незручно. Одразу зрозумівши думки Чікаґе, Оусава Акацукі спокійно подумав... Дякую. Те, що Чікаґе з подругою намагалася зробити, не мало б сенсу, навіть якщо Акацукі попросив би їх про це. Якби чоловік, Акацукі, втрутився, він був би лише перешкодою. Зв’язок, який з’єднує людей з іншими - це те, що стає сильнішим і міцнішим, коли вони контактують один з одним. Тому Акацукі сказав Чікаґе та Кудзусі. – Якщо я можу чимось допомогти, не соромтеся, кажіть. Допоможу вам усім, чим зможу. – Справді? Тоді я можу попросити тебе про послугу? Сказала Чікаґе. – Я думаю запросити на нашу ночівлю після завтра віцепрезидента, ти не проти? – Так, звичайно. Зрозуміло... Звичайно, їй все одно було б краще бути там. Сказав Акацукі. – Я сам їй зателефоную. Подбаю про те, щоб вона прийшла. ... Що-небудь ще? А потім: – Ну.. Що ж, це не має нічого спільного з післязавтра. Озвалася Кудзуха, яка досі мовчала. Вона підняла на нього погляд. – Оусава-кун. Якщо не проти, можеш підвести нас на цьому мотоциклі? – Так? Я не проти... Слейпнір залишився з коляскою, щоб можна було підвести Міу та Рісті, якщо їх побачить. Підвести Кудзуху та Чікаґе не викликало б жодних проблем. Але. – У мене є кілька справ, і я був би радий вас підвести... Але це означає, що вам теж доведеться їхати в об’їзд, то що? – Звичайно, все гаразд. Я б краще просто неквапливо проїхалася. Розсміялася Чікаґе і повернулася до Кудзухи. З іншого боку, Кудзуха також подивилася на Чікаґе... І почалася гра «камінь-ножиці-папір». – ...Що ви робите? – Це ж очевидно? Вирішуємо, хто з нас буде сидіти за Акацукі, ой, я виграла. Перепрошую, пані старосто. Усміхнулася Чікаґе й передала пакунок, а Кудзуха перелякано прийняла його. – Ти поїдеш лише до зупинки Оусави-куна. На зворотному шляху ми поміняємося. – Дозвольте зауважити, дівчата... У колясці їхати легше. Зітхнув Акацукі: – Ти не розумієш, Акацукі... Посміхнулася Чікаґе. – Ми не хочемо, щоб нам було зручно, ми хочемо сидіти позаду Акацукі. – Що ж, це велика честь. Сказав Акацукі. – Однак Міу теж хотіла сісти, але... Вітер зіпсував її зачіску, і я думав, що дівчата не люблять їздити на мотоциклі. – Це залежить від того, з ким їдеш. Думаю, багато дівчат хотіли б посидіти на задньому сидінні Акацукі, чи не так? – Хмм. – ...То ось як воно? – Ось так воно і є. Просто відповіла Кудзуха на запитання Акацукі. – ...І що? Чим займаєшся Оусава-кун? – О, це те саме... Він збирався це сказати, але обірвався на півслові.. Оскільки через широку проїжджу частину, по той бік пішохідної доріжки, він знайшов «іншу справу». Отже: – Прошу вас двох вибачити... Будь ласка, нагляньте за цим хлопцем. Я зараз повернуся. Акацукі залишив Слейпніра на Чікаґе та Кудзуху і перейшов на інший бік приїжджої частини. Легким стрибком перестрибнув через огорожу і приземлився на тротуар. Потім він наздогнав двох людей, що йшли по переду і зупинив їх, поклавши руки їм на плечі, ніби розриваючи відстань між ними. – Ей, ти чого, раптом?.. – Не шуміть. Мені начхати, що це таке. Просто йдіть сюди, хлопці. Не звертаючи уваги на розгубленість молодих людей, Акацукі потягнув їх у найближчий провулок. – Що.. Ти намагаєшся з нами побитися, а?! Акацукі фиркнув на слова одного молодого чоловіка: – Розумничок. Лімітована пропозиція. Я дам вам подвійні бали, тож купіть ще. Сказавши це, він вклав силу в руки на шию молодих людей. Акацукі не забув Інцидент у ресторані, в торговому центрі. Обличчя двох молодиків, які завдали неприємностей Міу та Рісті. Тож, з диявольською посмішкою, він потягнув їх у провулок. Оусава Акацукі сказав. – Це покарання за те, що змусили моїх людей плакати, я змушу вас плакати за всю Америку. 20 Все що стояло перед очима Рісті Шелфід зникло за одну мить. Це були незліченні рисові кульки та бутерброди, які вони з Міу купили в магазині. Звичайно з’їла їх не Рісті й не Міу. Це був чоловік, якого вони знайшли кілька хвилин тому перед лавкою, де збиралися відпочити. До речі, чоловік не лежав на лавці, а впав на землю, і не був голодний і не втратив свідомість. Він був тим і іншим. Він лежав на лавці, бо був голодний і відчував, що втрачає свідомість, а коли перевернувся, то впав на землю. Але в нього не було сил встати, тому він залишився лежати. – ...Ого, неймовірно. Рісті кивнула на приголомшене бурмотіння Міу. Це було природне враження, яке склалося у Міу. Навіть Рісті так вважала. Адже чоловік з’їдав рисову кульку за один укус, а бутерброд - за два. Для Рісті та Міу найближчий чоловік це Акацукі. А оскільки Акацукі їв досить багато, кількість їжі, яку вони купили для чоловіка, який ослаб, була досить великою. І це для того, щоб він не впав, якщо згодом знову зголодніє. Однак чоловік не припиняв їсти, і в найкоротші терміни почали накопичуватися порожні пластикові обгортки. Дволітрова пластикова пляшка з-під чаю, який вони купили як напій, була майже порожня. У цьому не було жодних сумнівів. Чоловік перед ними їв більше, ніж Акацукі. І: – Фух, я наївся, я наївся... Ні, я врятований. Коли у нього залишився останній шматочок бобової булочки, чоловік нарешті перестав їсти. Він витер краєчок рота великим пальцем, потім подивився на Рісті та Міу. – Дякую, дівчатка. Я не уявляв, що можу так ослабнути у моєму віці. Він усміхнувся дивно нестерпно посмішкою, схожою на посмішку гниди. Це був чоловік з довгим каштановим волоссям і щетиною на обличчі. Він, напевно, носив його постійно, незалежно від пори року. Плащ, який він носив, повністю зношений. – Ем... Чому ви лежали в такому місці?.. У відповідь на невпевнене запитання Міу, чоловік почухав підборіддя й сказав: – Ні, я мав зустрітися з другом у цьому парку... До того моменту я думав обійтися бобовими булочками, які купив на свої останні сто двадцять єн. Він поглянув на землю поряд. І там були голуби: – Я хотів з’їсти булочки, але ці хлопці дивилися на мене такими жалюгідними очима, що я не зміг встояти. Знизив плечима чоловік: – І я дав їм кілька шматочків, а ці птахи захопилися і злетілися цілим натовпом. За мить все було з’їдено. Голуби в наші дні абсолютно небезпечні та страшні. Почувши це, Рісті роздратовано зітхнула: – Ніхто б не жертвував власною їжею заради птахів, коли знаходишся на межі втрати свідомості, хіба ні? – Ну, я теж так думав.... Сказав чоловік. Споглядаючи голубів: – Але ці хлопці теж виглядали досить голодними... І я подумав, чому б і ні. Сказав він і посміхнувся свіжою посмішкою. Це посмішка, в якій не було ані найменшого натяку на жаль. Рісті відчула легку симпатію до чоловіка перед собою. Можливо, те ж саме відчувала і Міу, поруч з нею. Він йшов своєю дорогою без жалю, бо він такий самий, як і юнак, який їм подобався. – ..Що ж. Тому, на жаль, я не маю зараз ані трохи грошей, щоб повернути. Я міг би попросити мого друга допомогти мені, але на жаль, його не буде тут до півночі... Чоловік перепросив, а потім, замислившись, сказав: – З цим нічого не поробиш... Єдине чим я можу відплатити за послугу - це тіло, яким пишаюся. – Ні, дякую, особливо в такому вигляді. Рісті просто відмовила чоловікові, який потягнувся до ґудзиків сорочки, яку носив під плащем. Вона звикла до такої поведінки ще з часів знайомства з Акацукі. «...Це, але...» Рісті раптом подивилася на тіло чоловіка. Тіло чоловіка, загорнуте у вільний плащ, було трохи, ні, досить міцним. Побачивши його добре треноване тіло, Рісті подумала. Цим тілом, безумовно, можна пишатися. Але потім сталося щось дивне. Не зважаючи на те, що той мав таке сильне тіло, вона не в змозі побачити силу чоловіка. Рісті вважала, що вона має достатньо сили, щоб розпізнати силу свого супротивника, навіть на цьому рівні. Проте вона не змогла побачити чоловіка, що стояв перед нею, наскрізь настільки, що не змогла розгледіти його силу взагалі. Його зовнішність також сповнена прогалин, але вона не знала, чи це пов’язано з недбалістю, чи з легковажністю. Він виглядав одночасно неймовірно сильним і неймовірно слабким. Він був загадковою людиною. А потім: – Гм... У нас все добре з тілом, чи можна повернути його вашою мудрістю? Попросила Міу. – Насправді ми зараз трохи заблукали... Як тільки вона це сказала. – Це не так, ви просто повинні в це повірити. Відповідь прийшла негайно. Вона прийшла напрочуд швидко і легко. – ...Га? Раптом, несподівано для себе. Рісті та Міу не могли зрозуміти значення слів чоловіка, і вони залишилися в заціпенінні. А потім: – ....Хм? Що сталося? Ви не знаєте, що робити, ви в розгубленості? Чоловік відповів, як на духу. – «Ми» означає, що у вас обох однакова проблема. Це також поширена проблема дівчат приблизно того ж віку, які мають такі сумні очі, дай вгадати? Хихикнувши: – Здебільшого... Ви закохалися в одного й того ж хлопця. – ...У. Рісті та Міу одночасно зітхнули. Вони не знали, як дістатися до будинку родини Оусава. Це не заперечна істина... Але слова, які сказав чоловік, безумовно, були ще однією істиною, яка бентежила Рісті та супутницю. ...І Рісті, і Міу знали про почуття одна одної. Це почуття схоже на переконання. Що вони незбагненно люблять його, Оусаву Акацукі. І саме завдяки Акацукі вони могли зараз існувати. Вони ніколи не могли думати про те, щоб покинути його знову. Рісті та її товаришка розуміли, наскільки сильні ці почуття одна одної. Але саме тому в серцях Рісті та Міу все так складно. Хоча у них були однакові почуття, вони були болючими, бо їх коханий Акацукі, був лише один. Тому... Рісті злякалася.. Навіть коли вона один раз відкинула Акацукі та прийшла у цей світ, вона не змогла бути чесною до кінця. Крім того, Рісті прийшла таким чином, що перервала життя, яке вели Акацукі та Міу. Це егоїстично. Тому Рісті не мала бажання забирати Акацукі у Міу. Але навіть якщо їй дозволять бути поряд з Акацукі, і навіть якщо він зверне на неї увагу, навіть якщо це буде зрідка, цього буде достатньо. Якщо він думає про неї, цього достатньо. Цього достатньо, щоб зробити її щасливою. «… Але.» Рісті подумала. Що таке її власне бажання, безумовно, стало б перешкодою для почуттів Міу. Друга королева та наложниці не були рідкістю в Арейдзарді, звідки вони походили. Вона не думала, що була б щасливою, що він має іншу, але це не означало, що вона відчувала до цього, якусь фізіологічну огиду. Перш за все. Вона не могла сказати що має таку розкіш. ...Але це почуття і цінності Рісті, а не Міу. Казали, що в Ґеійрупейні є люди з кількома дружинами, але батько Міу, піклувався лише про свою покійну дружину і ніколи не брав іншої. Вирісши з таким батьком, Міу, природно, мала б мати такі ж цінності. Ось чому вона не могла сказати їй про це минулої ночі, коли спали разом в одній кімнаті. Вона не могла заснути, бо не знала, що сказати і як їй довіритися. З самого ранку, вони разом ходили по магазинах, і фактично дорогою зі станції сюди вони були самі. Було багато нагод поговорити, але вона все ще не могла нічого сказати. Думалося, ми могли б добре проводити час, роблячи покупки. Але це вже інша історія. Що якби вона озвучила свої бажання, а Міу не дозволила. Навіть якщо Акацукі пробачить її, вона відчувала, що вона, яка прийшла раніше, не матиме місця, якому б вона належала десь у цьому світі. Було страшно, від однієї лише думки про це, її трясло. – … Потім Рісті та Міу, промовчали, опустивши голови: – ...Не хвилюйтеся. Раптом пролунав теплий голос. Вона підняла голову і побачила спокійне обличчя чоловіка. Вже одне це говорило їй. Що з ними все гаразд. – Він з тих хлопців, яких би ви, дівчата, любили одночасно. Якщо він такий хороший, він не зробить нічого такого, що вас засмутить...Ну, якщо він вас не обманює, звичайно. – Я не думаю, що він обманює. – Я так не думаю... ніколи. У це вона могла повірити. Рісті та Міу одразу ж заперечили занепокоєння чоловіка: – Це швидка відповідь... Що означає, що це не той чоловік в якого ви не вірите. Чоловік наче бачив наскрізь: – Що вас турбує, то це те, що ваша дружба може бути зруйнована. – … – … Рісті та Міу впали у незручне мовчання одна з одною. Слова чоловіка на половину неправдиві, але на іншу половину правдиві. Між Рісті та Міу досі не було нічого, що можна було б назвати дружбою. Саме тому, навіть якщо Акацукі міг довіряти їм, вони все одно не могли довіряти одна одній. «...Тому, що я знаю, як сильно...» Рісті Шелфід знала, як сильно Оусава Міу любила Акацукі. В Арейдзарді, під час мирних переговорів з Акацукі. Вона помітила це з першого погляду. Вони схожі. Ця дівчина відчувала ті ж почуття, що й вона. І навіть після того, як прийшла в цей світ, у випадкові моменти, вона болісно це відчувала. Тому вона не могла про це думати. Не могла думати, що Міу дозволить їй мати до нього почуття. Потім. – Судячи з виразу ваших облич... Ви самі відступите, якщо до цього дійде. – У... Е!? Рісті ахнула, коли побачили глибину її серця, але була здивована, побачивши таку ж реакцію поруч з собою. Тоді Міу з недовірливим обличчям подивилася на неї. І раптом вона зрозуміла. Вона була не єдина, хто боявся залишитися самотньою. Міу теж відчувала ті ж самі почуття, увесь цей час. І приголомшеній Рісті та іншій дівчині. – Знаєте... Ви можете більше довіряти власним очам і серцю, чи не так? Відповів чоловік, з посмішкою в голосі. – Ви друзі, які поділяють ті ж почуття до чоловіка, в якого закохані, і який так само щиро закоханий у вас, як і ви в нього. Це більш надійний супутник, ніж інший хлопець, чи не так? Чи ви просто здастеся і підете геть, бо не довіряєте йому. – … – … Рісті та Міу подивилися в очі одна одній, і обидві подивилися на чоловіка. Це було дивне відчуття. Те, що він говорив, було схоже на ідеалізм. І все ж, вона відчувала, що може йому повірити. Вона завжди сумнівалася і була невпевнена в собі. Не кажучи вже про стосунки одна з одною, але вона не могла довіряти навіть собі. Чомусь слова чоловіка перед нею, якого вона бачила вперше, так сильно резонували. Чомусь вони так глибоко проникали у її серце. Вона не розуміла чому. Але попри те. що... – Я... Я... Тоді Рісті зібралася з духом і спробувала висловити свою думку. – Ні, я можу тобі повірити, ми можемо. Міу промовила слова, які збиралася сказати першою Рісті, і взяла її за руку. Тон впевненості та сила, з якою вона тримала Рісті за руку, були схожі на силу думок і рішучість Міу. Коли вона підняла очі, то побачила, що Міу дивиться вперед на чоловіка, з виразом переконання на обличчі. – Я можу вірити, ми можемо вірити... В того хлопця, і одна в одну. Вона сказала це, ніби повторюючи сама собі, потім повільно подивилася на неї і посміхнулася. – Вірно... пані Рісті – Міу... Чан... Міу відчувала те саме, що й вона. Вона відчувала те саме. Цей факт давав Рісті, яка завжди була тривожною, те, чого вона хотіла. Це тремтливе полегшення. Отже: – А... Рісті відчула, як щось тепле потекло по її щоках. – Н-ні... Вона поспішила витерти це рукою, але воно не зупинилося. Її плечі почали тремтіти. До такої міри, що вона навіть не могла контролювати себе. А потім: – Нічого.... Все гаразд… Руки Міу ніжно обхопили Рісті. Заплакане обличчя трималося на м’яких і великих грудях. – Як я вже сказала, ми в порядку. І пані Рісті, і я... Зараз у нас усе гаразд. Ніби тихим шепотом: – Нам більше не потрібно турбуватися. Оскільки ця людина тут з нами... Зітхнувши. – Відтепер, ми завжди будемо разом. – Так... Так... Плачучи, Рісті Шелфід думає, що сумує за Акацукі. Вона хотіла сказати йому це якомога швидше. Вона щойно прийшла в цей світ, і у неї ще багато турбот. Але все ж таки, вона сказала, що з нею вже все гаразд. Потім: – Вибачте, я не хотів вас розчулити, але... Якщо ви не проти забруднитися, чи можу я запропонувати вам хустинку? Вибачливо промовив чоловічий голос. Проте: – Ні, все гаразд... вибачте. З посмішкою сказала Міу, що обіймала її. З блиском в куточках очей: – Ми не хочемо, щоб хтось інший, крім цього хлопця зупиняв сльози, які ми зараз проливаємо. – У цього хлопця досі закохані... до речі. Радісно хихикнув чоловік: – ...Але, здається, з вами вже все гаразд. Я не знаю, який він, але якщо він з тих хлопців, у яких до глибини душі закохані дві такі дівчини, то він подбає про все інше. – Так... звичайно. Рісті, яка кивнула, витираючи сльози: – Що ж вибачте, що змусив вас плакати. Проте, якщо він коли-небудь зрадить вас, дівчата, наступного разу, коли ви мене побачите, скажіть мені. Я поб’ю його до сліз і змушу стати на коліна. З усмішкою сказав чоловік. Рісті та Міу подивилися одна на одну і криво посміхнулися. – Ми цінуємо ваші наміри, але не думаю, що це станеться... – Угу. Він дуже сильна людина.... Напевно більше, ніж будь-хто інший. Потім чоловік гмикнув і сказав з кривою посмішкою. Ніби переконаний. – Не хвилюйтеся. Зрештою, немає нікого сильнішого за мене, у цьому світі на сьогодні. 21 – Але в одному ви помилилися. Чоловік почув, що з пустотливою посмішкою сказала дівчина з двома хвостиками. – Ви сказали, що ми друзі, але... Насправді ми вперше поговорили. – Хм... Тож? Це проблема? – Не те, що проблема, але... Побачивши, що дівчина зі світлим хвостиком заїкається, чоловік засміявся. – Не має значення, скільки часу ви провели разом... Я бачу у вас найкращих друзів. Коли він сказав їм про це, дівчата кивнули зі щасливими очима. А потім, після деякої розмови. Після того, як дівчата пішли, на лавці в парку залишився тільки чоловік. Очевидно, вони заблукали, тож він дав їм вказівки, як дістатися додому. Він думав. Що дівчата більше не загубляться. І: – Що ж. Я голодний і піду ще посплю... І сказавши це, він ліг на лавку. Звідкись здалеку: – Що, на кого ми наштовхнулися, старий?! Почувся гучний, гнівний крик. Розплющивши одне око, він подивився в напрямку голосу і побачив кількох молодиків, які оточили старого, що сидів на лавці. Чоловік, однак, залишився розпростертим на лавці та не рухався. Він лише сказав кілька слів. – ...Замовкніть діти. Все, що він вимовив, було цим коротким шепотом. Але цього було достатньо, щоб зупинити гнівні голоси молодих людей. І не тільки гнівні голоси, навіть рухи їх тіл. Старий, побачивши це, запанікував і втік з місця події. Більше не було на кому зігнати свою злість. А юнаки, які щойно дихали, раптом стали як укопані, не ворушачись. А потім побачивши, що навколо стало тихо, чоловік задоволено заплющив очі. Ніби кажучи, що його анітрохи не цікавлять несмачні об’єкти, встановлені в парку. Але ніхто більше не помітив, що сталося. Юнаки не рухалися тому, що вони були без свідомості. І те, що позбавило молодих людей свідомості, так це «намір», який продемонстрував чоловік. Старий, що сидів перед ним, не повинен був цього зрозуміти. Лише для того, щоб достукатися до галасливої молоді. Він сказав їм заткнутися. Це був навіть не намір вбивства, а просто проєкція емоцій. Проте. Цього було достатньо, щоб скосити свідомість молодих людей. Позбавити кількох свідомості на відстані, не помітно для навколишніх. Навіть голуби та інші тварини, які чутливіші до намірів, ніж люди, залишилися в невіданні. Це, навіть те, до чого Акацукі ще належить дійти. Більш того Чоловік до самого кінця не давав зрозуміти, що володіє такою великою силою, навіть учням JPN Вавилон, ні, можливо, навіть усім студентам Вавилону по всьому світу, навіть Міу та Рісті, які мали першокласні здібності, не помітили до кінця. Дівчата, напевно, подумали, що чоловік жартує або що, говорячи про власну силу, таким легковажним тоном. До того ж. Людина що стояла на такому високому рівні просто мовчала. – Ну, і... Він пробурмотів лише це і знову повільно заплющив очі. Незабаром він почав спокійно дихати уві сні. Ніби чогось чекаючи. Ніби просто тихо вичікував, коли прийде час. 22 Акацукі повернувся додому саме тоді, коли захід сонця забарвлював місцевість у червоний колір. Поставивши Слейпнір у гараж, Акацукі відчинив вхідні двері. – Привіт, я вдома. З переконанням він оголосив про своє повернення. Коли він підійшов до передньої частини будинку, то відчув присутність та Ци Міу та Рісті. Здавалося, що вони вдвох вдало дісталися додому. Роззувшись, Акацукі спершу зайшов до вітальні. Потім на столі, поруч з речами, які купили Міу та Рісті, він поклав річ, які приніс з собою, наче хотів поставити їх поруч. Потім Акацукі пішов до Міу та Рісті. Покладаючись на свою Ци, він попрямував не до своєї кімнати на другому поверсі, а до ванної кімнати. Потім двері до роздягальні були відчинені. З ванної кімнати в глибині, разом зі звуком душу: – ...Але з іншого боку, твої груди дуже великі, чи не так, Міу-чан. – Хм, ну, ти так думаєш?.. – Так. Чомусь я дуже заздрю.....Ей, можна до тебе доторкнутися? – Емм, так.... Все нормально, якщо тільки трохи... нн. – Ого, вони такі м’які... Як це так? – Я не розумію, що ти маєш на увазі, Рісті не треба так сильно... тиснути. – Неймовірно... Ніколи не думала, що в тебе такі великі... – Давиш. Я не збираюся просто давати торкатися. Дозвольте мені теж доторкнутися до вас пані Рісті. – Що моїх? Не треба. О ні, ти мене лоскочеш.... Ах. – Ей, навіть пані Рісті така м’яка. Форма також дуже красива. І так далі, він міг почути голоси Міу та Рісті, які, здавалося, веселилися з відлуння. Оусава Акацукі подумав. Що радий бачити, що вони, здається, відкрилися одна одній. І: – Йоу, я повернувся. Раптом він гукнув до ванної кімнати. Потім, негайно: – Е, ні?! – Що, чому... А, ключ! Пролунали панічні голоси. – Та годі, не дивуйтесь так... недовіряєте. – Про що ти говориш... Це захід проти домагань. Сказала Міу стривоженим голосом. І раптом: – Ей, де ти був? Ми з пані Рісті за тебе хвилювалися, розумієш? Відповідаючи тихим голосом, Акацукі почухав щоку: – О, вибачте, у мене було кілька дрібних справ. – Брудні справи, ти маєш на увазі.... Ти знову затіяв, щось погане, чи не так? Холодно запитала Рісті. Мабуть, вона все ще була на хвилі свого покарання в монорейці. Потім пролунав голос Міу, якій був важко промовлений. – Гей... Я хочу попросити тебе про маленьку послугу. – Хм? Яку? – У нас не має змінного одягу, лише банні рушники, бо ми не думали, що ти повернешся... – То мені потрібно принести... Ваші трусики. – Звісно ні! Тут же почувся сердитий голос Рісті. – На столі у вітальні лежить пакет з денними покупками... Великий червоний паперовий пакет, там одяг, який ми принесли додому, не здавши його для доставлення. Потрібно, щоб ти приніс його нам. – Чудово, але ви щойно повернулися... І вже вдягнете його? – Так. Принеси, усе добре. – Ти... знаєш? Сказала Міу. – Це одяг, який ти купив для нас. Я розмовляла... З пані Рісті, щоб привітати тебе в ньому, коли ти повернешся додому. – … Дражливі слова Міу були несподіваними для Акацукі. Мимоволі закотивши очі, він подумав, чи не соромить його мовчання. – Я-я не... Міу-чан так сказала... Тому я просто. Не щирі слова Рісті стали підкріпленням. Тому Акацукі не міг стримати гірку посмішку. А потім: – О, ти смієшся! – О, вибач, вибач. Він придушив хихикання: – Тоді зачекайте трохи... Я зараз принесу їх вам. Сказавши це, Акацукі пішов до вітальні. Потім він повернувся до роздягальні з паперовим пакетом, який йому сказали принести. – Тоді я покладу це на пральну машину. Коли він сказав це їм, йому відповіли веселими голосами: «Так» і «Дякую». Акацукі лагідно посміхнувся і повільно зачинив за собою двері роздягальні. Зсередини. Природно він не вийшов назовні. Оусава Акацукі залишився в роздягальні. Роздягнувшись догола, Акацукі без вагань відчинив двері ванної кімнати та зайшов всередину. Увірвався в середину. Тоді Міу та Рісті, які оголені та мокрі гралися під душем, запитали: – Що?... Абсолютно не в змозі збагнути ситуацію, вони подивилися на Акацукі та завмерли. Потім, за мить, вони голосно закричали з пронизливим вереском. – Чого ти зайшов? – Ні, я теж спітнів. Буде економніше, якщо ми зайдемо разом. Коли він спокійно сказав це Рісті, яка поспішно сховала своє тіло, у Міу було недовірливе обличчя: – Коли кажуть «я залишу ваш одяг тут», зазвичай після цього виходять, так? – Ти про що? Якщо ти чоловік, то нормально хотіти піти до вас. – Навіть якби хотів, не зайшов би! Який ти чесний у своїх бажаннях! Мило, яке, кричачи, кинула Рісті, Акацукі легко піймав з близької відстані. Потім відвів погляд в бік: – Можливо, я не зграбний, я не можу брехати своїм почуттям. Сказав він їм з серйозним виразом обличчя. Потім раптом запала тиша. «О. ти?» Коли Акацукі підняв голову, думаючи чи отримав він дозвіл увійти до них. Міу налаштувала температуру душу на гарячу воду. – ...Навіть, якщо ти прикидаєшся крутим, так не годиться! У ту ж мить як це закричала, вона направила на Акацукі максимальний потік. 23 – Вже зовсім... З жахом зітхнула Оусава Міу. Після того, як вони з Рісті заштовхали Акацукі у ванну. Щоб Акацукі не вийшов, вони заблокували двері ванної шваброю зовні. Міу нашвидкуруч одягнула, щойно куплений одяг і пішла до вітальні з Рісті. Дзеркало в роздягальні використовувати не можна, через небезпеку, що Акацукі вийде голим. Отже, Міу та спільниця скористалися дзеркалом в повний зріст біля входу по дорозі, щоб перевірити свою зовнішність. І коли завершили підготовку, вони були готові зустріти Акацукі. Акацукі й так був мокрий, тому знадобиться трохи часу, перш ніж він вийде. Отже, Міу спробувала розсортувати покупки, які вони сьогодні зробили: – Е?.. Вона завмерла, ніби здивувавшись. Тому, що побачила те, в що не могла повірити. – Що таке?.. Запитала, що відбувається, Рісті позаду неї, але Міу не могла відповісти. Вона була зачарована. Вона побачила знайомі білі паперові коробочки, вишукуванні на столі. Їх було три. – Неможливо... Недовірливо сказала вона та обережно простягнула руку. Потім вона відкрила їх, одна за одною. У крайній лівій коробці була чашка зі зображенням кота. У коробці посередині була виявлена чашка з вовком. І. Міу повільно відкрила останню. Поглянувши. Що насправді знаходилося в коробці праворуч. – Чому... Вирвалося бурмотінням. Те, чого там не мало бути, лежало прямо перед нею. Вона дістала це тремтячою рукою. Це не сон. Це не ілюзія. Воно точно було насправді. Якщо так, то відповідь могла бути тільки одна. Міу подумала про таку можливість. Ось чому Акацукі не приїхав на наступному потязі монорейки. «...Він шукав... її. Я вже махнула на це рукою...» – ...Міу-чан? – Хвилинку, пані Рісті... Тому Міу сказала Рісті, яка знаходилася поруч. Глядячи на її руку: – Я... Я дуже люблю цю людину. Тоді вона, мабуть, зрозуміла, що саме зупинила її рухи. Рісті, яка бачила те саме, що й Міу, лагідно посміхнулася. – Звісно. Я теж... Кажучи це, вона ніжно поклала свою щоку на плече Міу. – Все гаразд, я впевнена, що... ми. – ...Угу. Тихо кивнула на ці слова Міу. Вона повільно поставила те, що тримала в руці, на стіл... Там, де воно й повинна бути. ... І дві дівчини виглядали щасливими. Ніби не боялися, що їх з’їсть хижий звір. Кролик і кішка, вони вишукувалися по обидва боки від вовка, притискаючись до нього.   [i] Гравюр айдол (яп. eric ラ ラ イ ア イ ド ル gurabia aidoru) - японськаі жіноча модель, яка в основному знімається для журналів, особливо для чоловіків, фотокниг або DVD. Вважається частиною загальної галузі. ідоли в Японії. [i] В японській мові слово родимка (ホクロ Hokuro) і гачок (ホックhokku ) співзвучні.