Ілюстрації

Том 2. Розділ 1 - Пролог «Я тебе ніколи не забуду»

1 Вітер. Ніч закінчилася, і птахи, віддаючись потокам повітря у пурпуровому небі, сповіщали про ранок. В полі зору птахів була земля. Світу під назвою Арейдзард. Прямо зараз вони летіли над магічним королівством Шелфід. Столицею королівства Ельдією. Де-не-де ще були сліди руйнувань, навіть у королівському замку, зведеному на пагорбі, і в замковому місті, збудованому на рівнині. П’ять років тому, на Ельдію напала армія короля демонів і була знищена. Королівський двір майже вимер. З того безвихідного становища, коли їм було нікуди діватися, вони змогли вийти, відбившись за допомогою сусідньої країни. Враховуючи це, можна сказати, що реконструкція йшла дуже спокійно. І тріумфальне повернення принцеси, яка пережила падіння королівської столиці, додало мужності та надії людям. ...А тепер Шелфід знову охопив вир радості. Бо настав довгоочікуваний момент для жителів Арейдзарду. Король демонів Ґаліус, який мав абсолютну силу, був остаточно переможений. На східній і західній стороні замку, а також на північній стороні за замком Ельдія розкинувся величезний ліс. У давні часи коли цивілізація Арейдзарду одного разу занепала, регіон, де процвітав анімізм[i], зумів укласти угоду з чотирма великими духами вогню, води, землі, та вітру. Внаслідок чого, було створено багате природне середовище з родючими ґрунтами, що поширювалися на більшу частину земель. І в результаті природного переселення людей в ці місця народилася нація під назвою Шелфід. У східному лісі був храм, де знаходилися чотири великих духи. Схід, де сходило сонце, був стороною народження. Храм був побудований одночасно із заснуванням країни, щоб народжена під захистом духів країна, могла залишатися під наглядом. Навіть зараз, з плином часу, багато громадян відвідували столицю, як й інші місця, для паломництва. І. В напрямку заходу сонця, було місце, створене шляхом вирубування куточка західного лісу. Це місце, де оплакували душі померлих. Там спали ті, хто загинув у битві з королем демонів. В одному з кутків великого цвинтаря виділявся надгробок. Могилу, з багатьма квітами та скорботними листівками, зробили два роки тому. На надгробку був напис: «Тут спочиває справжній герой Леон Есперіо.» Відважний Леон, який воював лобами з армією короля демонів і здобув багато перемог, був героєм Шелфіда. Однак навіть такий чоловік втратив життя в молодому віці, коли армія короля демонів вторглася в Ельдію, п’ять років тому. Відбивши королівську столицю в армії короля демонів два роки тому, вони нарешті змогли оплакати його душу, але навіть зараз глибока скорбота людей не загоїлася, і багато людей відвідували це місце. І після того, як король демонів був переможений, після тріумфальної вечірки поверхня, рано вранці, коли всі ще не прокинулися після насолоди святом. Перед могилою колишнього героя стояла постать. Це був високий молодий чоловік. Скуйовджене волосся до плечей. Одяг, що огортав тіло, вкрите міцними м’язами. Був чорним, як ніч. І навіть очі, що сяяли на його доглянутому обличчі були чорні. – …… Він тут був вже понад годину, перед сходом сонця. Молодик не ворухнувся навіть найменшим рухом. Він продовжував мовчки дивитися на надгробок, на якому викарбуване ім’я колишнього героя. Ніби розповідаючи про довгу-довгу битву, яку він пережив. І. – ...Побачимося. Схоже попрощавшись. Тихо пробурмотівши це, юнаки розвернулися на підборах і пішов, закинувши на плечі мішок схожий на мішок з піском В тиші великого кладовища лунали кроки по кам’яній бруківці. Навколо не було нікого, крім юнака. Світ сп’янілий від найміцнішого напою, перемоги над королем демонів, все ще спав. Прозоре унікальне повітря, унікальне для раннього ранку, було холодне і щипало шкіру. Але до того часу, коли сонце повністю встане і світло стане трохи м’якшим, світ прокинеться. Підійшовши до входу на кладовище, юнак помітив дві постаті, що стояли по інший бік залізної огорожі. Чоловік і жінка. Проте швидкість кроків юнака не змінилася. Просто вийшов з кладовища і пройшов повз двох людей. З-поміж двох, юнака гукнув чоловік. – ...Ти згоден з цим, Акацукі? – Ага... Цього достатньо. Відповів юнак, названий Акацукі. Оусава Акацукі. Покликаний у цей світ п’ять років тому, він став новим героєм, який переміг короля демонів Ґаліуса. 2 – ...Гей, ти справді йдеш? – Боже. Я вже багато разів говорив. Розгублено сказав Оусава Акацукі. Оскільки Акацукі не припинив йти, вони розмовляли йдучи. Пара з чоловіка та жінки, які чекали Акацукі біля входу на кладовище, слідували прямо за ним. Рудоволосим чоловіком був Зекс Дорторейк. Жінка з довгим сріблястим волоссям до талії - висока Ідеальна Люті Норм. Вони були товаришами, які воювали разом з Акацукі в Арейдзарді. – Чому? Тепер же, коли ти переміг короля демонів, ти став героєм цього світу, чи не так? Зекс, який був близьким і найгіршим другом, здається, не хотів, щоб він йшов. – Якщо залишишся тут, будеш добре жити до кінця життя. – Брехня. Через короля демонів, кожна країна, включаючи Шелфід, виснажена. У будь-якому випадку, відтепер, починаючи з Шелфіда, доведеться наносити візити ввічливості, щоб підшпорити відновлення. Криво посміхнувся Акацукі, на що Зекс знизив плечима. – Це неминуче. Герой - символ надії народу, тож герой, по суті, раб. – Рідкісна мудрість для Зекса. Але... Озвалася Лютіє, яка досі мовчала. – Ми не можемо примушувати Акацукі, який є людиною з іншого світу. Він від початку не був зобов’язаний рятувати цей світ. Тому, оскільки він переміг короля демонів і відновив мир. З наслідками повинні розбиратися ми, мешканці цього світу. Понад усе, так само як цей світ важливий для нас, є світ, який плекає Акацукі. Ми не можемо його стримувати. – Вірно. Скажи йому Лю... Сказавши це, Акацукі узяв за плече і силою обняв Лютіє. – А... – коротко підвищила голос та, Акацукі повернувся до Зекса, не звертаючи уваги на те, що щоки Лютіє злегка почервоніли. – Ей, розпусний великий генерал. Від тепер ти будеш частиною національної армії, і понесеш стяг Шелфіда. Що ти отримаєш вічно залишаючи це на інших? – Хто тут розпутний, збочений герой. Говорячи, щось подібне, ти спритно торкаєшся сідниць Лю. Зовсім не переконливо. Різко зауважив Зекс. Рука Акацукі, яка лежала на талії Лютіє, поки він її обнімав, безладно тягнулася до її сідниць. Але Акацукі не показав ні краплі зніяковіння. – Ти ідіот. Я повинен їх торкнутися. Це ж востаннє, коли я торкаюся дупки Лю. – Гм, Акацукі... Лютіє подивилася на нього розгубленим виразом червоного обличчя, а Акацукі був надзвичайно серйозним. – З такої причини, можна і груди помацати? На згадку. Прозвучав ляпас. Як очікувалося, грудей торкнутися було неможливо. Коли зупинилися перед задніми ворітьми замку Ельдія, вони природно стали місцем прощання. – Тож Акацукі ми тут. – Це трохи прикро, але бережи себе, Лю. Рукою, якою тримав щоку, що горіла, Акацукі потиснув руку Лютіє. Тоді перевів погляд на Зекса поруч. Але він виглядав обуреним і відвернувся до нього спиною. Ось чому Акацукі злегка посміхнувся. – До скорої зустрічі, Зекс. Якщо станеш генералом, утримайся від ігор з жінками. Якщо будеш чинити як робив досі, тебе звільнять. – Чи тобі це говорити. Сказав Зекс, дивлячи в бік. І з останніми, словами, які могли зупинити Оусаву Акацукі. Він ще раз запитав. – ...Що ти збираєшся робити з Рісті? – …… Акацукі мовчав. Це питання, безумовно, було дієвим. Ранкова тиша трохи додавала ваги. Зекс говорив про принцесу Шелфіда, яка була єдиною хто вижив після вторгнення короля демонів в Ельдію, п’ять років тому. Рісті Ель да Шелфід. Чудовий маг, вона була однією зі супутників Акацукі. Акацукі, Рісті, Зекс, Лютіє. Ці четверо об’єдналися і разом боролися, щоб перемогти короля демонів Ґаліуса. Акацукі вважав, що він її приваблює. Ще до того, як його назвали героєм - тобто з першої зустрічі, коли його покликали до світу Арейдзард. Але в неї вже був найкращий партнер. Герой Арейдзарду, надія людей і... Найвидатніший герой. Леон Есперіо. Оусава Акацукі це знав. Як сильно вони дбали один про одного. Світ благословив цих двох людей. Звісно, сам Акацукі теж. Більше за всіх у світі він хотів, щоб вони були щасливі. Але це бажання так і не збулося. П’ять років тому. Леон загинув від меча короля демонів. На очах Акацукі... Образ того моменту все ще жив у пам’яті Акацукі. А потім вираз обличчя Рісті, коли вона опинилася приголомшеною біля Леона, який тонув у калюжі власної крові... ...Після цього королівська столиця Ельдія була залишена, а після втечі з Рісті, Зексом, Лютією, до релігійної нації, імперії Арекраста, Акацукі тимчасово. зник. У пошуках сили він відправився в «Божественний світ» де жили боги. Після цього Акацукі повернувся, освоївши фізичну техніку під назвою «Ренкан Кейкіку», врятував Рісті та інших зі скрутного становища і несподівано став героєм. Також це сталося, тому, що після смерті Леона, світ Арейдзард, котрий втратив надію, прагнув появи нового героя. Однак спочатку багато людей не пробачили Акацукі. Юнаку з іншого світу, який вижив, давши загинути герою Леону. До того ж Оусава Акацукі зник, коли Рісті та іншим було найгірше. Тому багато хто критикував Акацукі й називав його боягузом. І більше, ніж прославляти нового героя, Акацукі називали саркастично. «Героєм-вигнанцем.» Оусава Акацукі пригадав. Як після того, як він став Героєм-вигнанцем, він мандрував цим світом з Рісті та пройшов через багато безвихідних ситуацій. Безумовно, був момент, коли він відчув, що між ними виник емоційний зв’язок. Але попри це Акацукі криво всміхнувся. – Я «герой-вигнанець», чи не так? Я просто знову зникну. Сказав він під поглядами Зекса і Лютіє, які чекали його відповіді. Акацукі, який мав як прихильників, так і противників, не підходив Рісті, яка буде наступною королевою. Крім того, навіть якби вони з Рісті одружилися, його вплив як героя, який переміг короля демонів, ніколи не зник. Можливо, країна розділилася б на тих, кому це не подобається, і тих, хто хоче цим скористатися. Акацукі вирішив. Що один переможе короля демонів і понесе всю похвалу від людей і незмінну образу... Все це зникне з цього світу. Бо вважав, що це найкращий варіант для нього, як героя-вигнанця. Ось чому Акацукі покинув замок цього ранку, нікому нічого не сказавши. Щоб на самоті повернутися до рідного світу... Швидше за все, Рісті вже здогадалась про що думав Акацукі. Тому її тут зараз не було. Отже це був кінець для Акацукі та Рісті. Однак Зекс з цим не змирився. – Не будь дурним. Не схоже, що у героя-вигнанця немає совісті... Можливо, він зрештою не витримав, тому нарешті обернувся. Зараз обличчя чоловіка, який краще за всіх знав почуття Акацукі, виглядало так, ніби він ось-ось заплаче. Акацукі подумав, що він не помилився. Мабуть, це розумів і цей бойовий товариш. Ось чому Акацукі сказав, – Ідіот. – Подумки промовивши «дякую». І поплескав свого найкращого друга по плечу. Посміхаючись. – Так добре.. Навіть вона це розуміє. Коли Акацукі попрощався і рушив далі. – Зачекайте, шановний Акацукі. Новий голос зупинив Акацукі. Обернувшись на знайомий голос, побачив рядок служниць, які вишукувалися перед задніми воротами замку Ельдія, трохи подалі Зекса та Лютіє. Сорок чотири прекрасні служниці, які є гордістю Шелфіда, включаючи головного камергера, Валькірію. Ввічливо стримані й ефектні. Акацукі почухав щоку. – Що таке, не соромся. Ви всі прийшли мене провести, Валькірія? – Так. Шановна принцеса передала повідомлення для шановного Акацукі. І я прийшла, вам його передати. Байдуже повідомляти лише факти, не вносячи в роботу емоції, було в стилі Валькірії. Ті, хто її добре знають, змогли б відчути вдумливість, приховану в її словах. Акацукі також був одним з тих людей, які добре знали Валькірію. Тож він помітив. – Зрозуміло. Акацукі примружив очі. Передати через інших... Те, що вона не була чесною до кінця, було типовим для Рісті. – Розповідай. Валькірія кивнула «Так» і заговорила тихим тоном, наче співала пісню. – Герой, який врятував світ, і намагається зникнути наступного дня, недооцінюй мене. Найкраще, що ти можеш зробити, це охолодити голову, це все. – Га? У той самий момент, коли Акацукі не розуміючи схилив голову, усі сорок чотири служниці підняли зброю й напали. 3 Він був настільки здивований, що прокинувся. Іншими словами, до цього він спав. Ось чому Оусава Акацукі. Все це було сном. Це був день, коли він залишив Арейдзард, до того, як за ним погналися служниці. «... Але виходячи з того, що я бачив уві сні... Зрештою, я був досить не терплячим. Коли я був у Арейдзарді. Мав багато досвіду, коли був оточений ворогами на полі бою. Однак після смерті Леона ніколи не вагався боячись за своє життя чи опинившись у безвихідній ситуації. Однак на момент того розставання, я був зовсім не обережний. Тому, коли сорок чотири одиниці були майже раптово спрямовані на мене, сяйва блискучих лез затуманили очі. А оскільки всі покоївки, починаючи з Валькірії, залишалися безвиразними. Чесно кажучи, я трохи злякався...» Почухавши потилицю, Акацукі повільно підвівся з ліжка, на якому лежав. У кімнаті було ще темно. Після того як він поглянув на годинник у формі постаменту храму, виявилося що було ще друга тридцять чотири ночі. Глянувши на годинник, Акацукі підозріло примружив очі. – ...А? Дещо виглядає інакше, ніж раніше... У годинника зі штучного мармуру, не вистачало шматка. І як же таке сталося. Він ніби вдарився об щось тверде... – Ну. гаразд. Не схоже, що він зламаний. Пробурмотів Акацукі в бік світла блідого місяця. Він відкрив вікно і пройшов далі, на балкон, звідки відкриється тихий нічний, міський пейзаж. Споглядаючи нічне небо, Акацукі подумав: «Сон про Арейдзард, означає, що спогади про той світ точно живі в моєму серці. Ніколи не забуду те, що сталося в Арейдзарді. Ті, слова що я сказав Валькірії коли розлучався в жодному разі не були брехнею.» Правильно, цього не можна забувати. Спогади з друзями Рісті, Зекс, Лютіє і Валькірія. Смертельну битву, що розгорнулася з армією короля демонів. Навіть ті дні, коли він пішов у Світ богів і навчався Ренкан Кейкіку у Грансея, якого називали Кенсей. І... смерть Леона, причина для Акацукі піти до Світу богів. – ... Це була моя провина. Пробурмотів Акацукі, стискаючи кулаки. Так Акацукі став причиною смерті Леона. Тому що він загинув, захищаючи його від клинка короля демонів, тоді Акацукі тільки-но прикликали й він був ще звичайним юнаком. Приблизно з того часу, він ніколи більше не проклинав своє безсилля. Це був другий раз, коли він втратив когось важливого для себе... І знову нічого не зміг вдіяти. І ця трагедія породила героя-вигнанця Оусаву Акацукі. Навіть для такої цинічної людини, як він, перемога над королем демонів Ґаліусом могла б принаймні трохи зарадити. – ...У жодному разі. Акацукі подумав, що такої зручної речі не може існувати. Навіть якби король демонів помер, а в Арейдзард прийшов мир. Леон мертвий. І вже ніколи не повернеться. Оскільки це реальність, яку не можливо змінити, гріхи Акацукі ніколи не зникнуть. І. Навіть Акацукі, який знав його лише короткий час відчував такий біль. Її.. Емоційні рани Рісті, мабуть, були глибшими та болючішими. Що ж вона зараз робить? Минув майже місяць, як Акацукі повернувся з Арейдзарда. Навіть коли він повернувся до рідного світу, від моменту, як його викликали до Арейдзарда, тут не минуло жодної хвилини. Однак, якщо те, що чув Акацукі у Світі богів, правда, то після того, як Акацукі повернувся в цей світ, стільки ж часу мало пройти й в Арейдзарді. Минув місяць після поразки короля демонів, напевно, вона зайнята роботою над відновленням світу. Полагодити речі важче, ніж зламати. Якщо це лише перемога над королем демонів, груба сила спрацює, але якщо мова йде про повернення надії в серця людей, вона не спрацює. Для Акацукі, який не розбирався в політиці, це має бути складною справою, яка перевершувала його уяву. Не зважаючи на це, при підтримці Зекса, Лютіє, і Валькірії, вона, ймовірно, поступово просувалися в перед. – ... Я теж не можу програти. Акацукі повільно опустив погляд з нічного неба. Потім, незворушним поглядом, поглянув за межі темряви. Прямо спостерігаючи за світом у якому зараз стояв Оусава Акацукі. Це був величезний штучний острів, побудований шляхом рекультивації Токійської затоки, в акваторії Морського світляка. Спеціальна автономна область, створена для того, щоб направляти у правильному напрямку тих, хто повернувся з іншого світу. На сході острова розкинулася гірська місцевість наповнена природою. На заході - міська територія на якій вишикувались гігантські будівлі, наповнені найкращими передовими технологіями. У центрі була пам’ятка, яку було видно з будь-якої точки цього острова. Тим більше у міському районі, мікрорайоні, з трьох кварталів, які займали двоповерхові приватні будинки. Її міг бачити навіть Акацукі зі свого будинку Споглядати білу вежу, що ледве проступала в темряві ночі. Оусава Акацукі проголосив. – Зачекайте мене, батьку, і Сакуя, я обов’язково піднімуся туди, де ви. 4 А потім розвернутися... Щоб повернувся до кімнати. Раптом Акацукі побачив вікно сусідньої кімнати, з’єднаної балконом. Оусава Акацукі криво посміхнувся. Тут була одна річ, про яку не варто забувати. Король демонів Ґаліус переможений Акацукі. Останнє бажання, яке помираючий король демонів озвучив Акацукі. «... Хочу довірити тобі свою дочку». Тож Акацукі повернувся до цього світу разом з нею, сувеніром від короля демонів. Як і у Рісті, Акацукі викарбував в її серці глибоку скорботу. Це залишило глибоку скорботу в серці Акацукі, як і Рісті. Якщо Рісті через Акацукі втратила свого коханого Леона. Вона, М’ю, втратила свого батька Ґаліуса, через Акацукі. – ...Так, я розумію. Він ніколи собі не пробачить. Однак Акацукі все одно хотів її захистити. Не важливо, що станеться в майбутньому. Він вже двічі втратив дорогу людину. Він не мав наміру допустити цього втретє. За вікном, у сусідній кімнаті, за закритими шторами. Подумавши про дівчину, яка, мабуть, спала в середині, Акацукі опустив очі. Подумавши. «Цікаво, вона теж бачить сни про Арейдзард, як і я.» Якщо це так, то принаймні це має бути щось зі щасливих днів - він так і подумав, але Акацукі похитав головою. Він знову думає про зручні справи. Якщо їй сняться кошмари, це точно була його провина. Але, попри це, Акацукі переміг короля демонів і повернувся з нею. Її горе, ненависть і все з цим пов’язане він вже вирішив узяти на свої плечі. «... Я повинен якнайшвидше створити належне місце в цьому світі.» Акацукі міг зрозуміти самотність перебування одному в іншому світі - цей біль. Тому що одного разу відчув той самий біль в Арейдзарді. Але не хвилюйся. Ще все попереду. Тому він мусить як найшвидше зупинити тих двох... Потім, Акацукі повільно повернувся до кімнати. За його спиною... За вікном віяв легкий вітерець. М’який, ніжний вітерець весняної ночі. Наче затишшя перед бурею. [i] Анімі́зм (від лат. anima — «душа», animus — «дух») — віра в те, що предмети, природні явища, тварини або люди наділені душею.

Читати