Ілюстрації

Том 3. Розділ 1 - Пролог «Сліди кігтів миттєвої злоби»

1 У цю мить, тьмяно освітлений простір огорнуло світло. Райдужне світло, що поширювалося околицями, було явищем, яке виникало під час просторових переходів. Спотворення простору, викликане зв’язком між віддаленими місцями. Воно видало високий звук, схожий на дзвін у вухах, який розносився відлунням по всій місцевості. І коли сліпуче світло зійшло, з нього з’явилася фігура. – Кожен раз думаю про це... «Ворота переходу» церкви, справді дивовижні. Злегка поправила довге волосся і захоплено прокоментувала своє враження від просторового переміщення. Рісті Ель де Шелфід. У цьому магічному світі, відомому як Арейдзард, Королівство Шелфід славилося своєю магічною силою. І вона королева Рісті. Рісті поглянула назад. Але це не дзеркало. Наче на доказ цього факту, дзеркальна частина об’єкта випромінювала світло. Відчуваючи себе засліпленою цим блиском, Рісті злегка, звузила очі. А коли світло згасло, з іншого боку об’єкта з’явилися три постаті. Для Рісті, яка щойно зійшла на трон, як Королева Арейдзард, ці троє були людьми, на яких вона найбільше покладалася. Зекс Дорторейк, великий полководець, який наглядає за королівською та національною арміями Шелфіда. Державний секретар з особливих доручень Лютіє Торуму, яка підтримує національні справи королеви Рісті. Валькірія, головний камергер служниць, які опікується Рісті. Нещодавно Рісті їздила з ними до імперії гарячого піску, Діасдії, з певним дорученням. І ось, за мить вони повернулися до Ельдії, королівської столиці Шелфіду. – ...Щось сталося? Ви завмерли тут. Зекс помітив її стан і гукнув її. Рісті злегка похитала головою «Ні»: – Нічого! Я просто на мить задивилася на ворота переходу. Рісті та інші знову подивилися на гігантський об’єкт перед собою – «Ворота переміщення». Це спадщина стародавніх часів Рішальської Святої Церкви, яка широко розповсюджена в Арейдзарді. Як свідчать історичні книги: на початку, доступ з воріт кожної країни був обмежений церковною штаб-квартирою в імперії Арекраста, засновника Святої Церкви Рішаль. Це було пов’язано з тим, що в той час використання «Воріт переходу» було обмежено верховними єпископами Святого Престолу Рішаля. Однак після кількох воєн, за останні кілька десятиліть, завдяки запитам з різних країн, стало можливим, подорожувати в обидва напрямки. Це робилося для того, щоб у разі лиха, голоду чи епідемії, допомога та сприяння могли бути надані оперативно. Спочатку церковна сторона Арекраста, яка цінувала нейтралітет, неохоче прийняла це прохання, але з приходом нинішнього Папи Волка Рема Арекраста четвертого, ворота переміщення були відкриті у різних країнах. Однак лише для екстрених потреб, використовувати їх для торгівлі чи іншої господарської діяльності заборонено. З цієї причини, «Ворота переміщення» також були корисні для екстрених зустрічей королівських родин кожної країни. Зокрема, донедавна, три країни, Шелфід, Діасдія та Арекраста, були змушені проводити багато переговорів. Для військового союзу, з метою повалення демонічного короля Ґаліуса, країни демонів Ґеійрупейн. І Нещодавно Рісті з поплічниками зустрічалися з представниками Діасдії та Арекраста. Щодо того, щоб схопити М'ю, зниклу дочку короля демонів Ґаліуса. Один молодий чоловік повернувся до іншого світу. Після проходження телепортації та вийшовши з церкви, Рісті з іншими негайно повернулися до замку Ельдія. Їм потрібно було терміново обговорити майбутнє. Розмова повинна була проходити в суворішій таємниці, тому вони зібралися в кабінеті королеви Рісті. Тут можна було не хвилюватися, що вас хтось підслухає. Як тільки остання, з тих хто увійшов до кімнати, зачинила двері, Рісті важко зітхнула. – Я була за межами країни лише день... Вона розчаровано пробурмотіла, її погляд був спрямований на робочий стіл біля стіни. На її столі лежав стос паперів. – Ви правильно зробили, що дослухалися поради пані Лютіє. Спокійним голосом відповіла Валькірія. – Якби, як хотіла шановна Рісті, поверталися сушею, знадобилося б щонайменше п’ять днів. Тоді накопичена кількість паперів не йшла б ні в яке порівняння з цим. Так. Спочатку Рісті думала повернутися додому сухопутним транспортом, а не «Воротами переходу». Вона думала, що повертаючись додому суходолом зможе перевірити ситуацію в Шелфіді, який все ще відновлювався, і ситуацію на кордоні, яку було особливо важко зрозуміти. Крім того, показавши своє обличчя, як королева, вона думала, що зможе полегшити тривоги людей і дати їм надію. Однак, від цього відмовились, через заперечення Лютіє і Валькірії. Важливо побувати на кордонах і дати людям надію, але зараз попереду ще гора роботи по відбудові країни. Якщо думати про людей, потрібно було ставити їх у пріоритет перед усім. Рісті розуміла. Те, що сказали Лютіє та Валькірія, було правильним. Тому вона прислухалася до їхніх умовлянь і вирішила повернутися до своєї країни «Воротами переміщення». Але навіть так, вона не могла не думати. «...Якби Акацукі був тут...» Акацукі - герой. Він міг би підбадьорити набагато більше людей, ніж спроможна вона. Мабуть, це дало надію і від неї, яка застрягла у державних справ. «Ні, ні, не так...» Вона сама. Більше за всіх, хотіла, щоб Акацукі був тут, сама Рісті. Минуло не багато часу, відтоді, як Акацукі повернувся до свого рідного світу, а вона стала королевою, але зараз вона розуміла, що вже занадто пізно. Акацукі дуже багато значив для неї. Його сила, його яскрава посмішка, його вольова особистість скільки рятували її, скільки він підтримував її. Але Рісті відкинула власну наївність, яка підіймалася в її серці. Вона королева Шелфіду. Тому повинна роботи свою роботу. «...Проте з такою кількістю, впевнена, робота на кілька годин». Коли Рісті розчаровано опустила плечі, її помічниця, Лютіє, посміхнулася і сказала. – Усе гаразд, Рісті. Я тобі допоможу. Якщо ми робитимемо це разом, воно не займе багато часу. – Кажеш разом... Це помилка, усе зробить Лю. – Замовкни. Я теж корисна. Випнувши груди, відповіла Рісті Зексу, який промовив це дражнячи. «...Ну, це правда, що Лю мені дуже допомагає.» Лютіє - вищий ельф, раси набагато розумнішої за людей. Оскільки Шелфід все ще перебуває в процесі відновлення і має гору проблем, обсяг державних справ і обов’язків, які доводилося виконувати королеві Рісті, не можна назвати легкою прогулянкою. Саме завдяки Лютіє, Рісті не має такої завантаженості. – Ну з документами я потім розберуся... Говорячи це, Рісті змінила тон свого голосу. – ...Я думаю, ви вже зрозуміли, але я хочу, щоб Зекс і Лю дещо перевірили. Це питання виникло у неї, коли вона йшла проводжати Філа Барнетта, героя Діасдії, якому було доручено схопити доньку короля демонів. Це таємниця, яку вона підмітила в словах і настроїв Філа, імператора Діасдії, Валаама, та архієпископа Арекраста, Міранди. – Я хочу, щоб Зекс з’ясував, чим, чорт забирай, займався Філ Барнетт, з того часу, як він прибув до Арейдзарду...Дізнайся, що він тут робив. Зустрівши його в перше, я подумала, що він незвичайна людина, але це було за межами моєї уяви. Згадуючи їхню зустріч на святій землі Діасдії, де знаходилася «Брама до іншого світу», Рісті пояснила. – Я не думаю, що можна отримати такий сплеск енергії від звичайних тренувань чи чогось подібного. Має бути якийсь секрет цієї сили. З’ясуй його. І. – Лю потрібно, щоб ти з’ясувала, як істоти з інших світів, повернувшись до свого світу, можуть повернутися в цей. Заява імператора Валаама і реакція пані Міранди явно ґрунтувалися на припущенні, що Філ Барнетт повернеться в цей світ. Не зважаючи на те, що вона сама це сказала, Рісті все одно не могла не сумніватися. Чи справді існує такий метод. Принаймні їм він був досі не відомим. Але Акацукі теж сказав. Якщо щось станеться, обов’язково йому повідомити. Якщо Рісті йому повірить, він обов’язково поспішить до неї. Озирнувшись назад, вона могла навіть припустити, що слова Акацукі під час прощання, можливо, підказували, що є якийсь спосіб, яким це можна зробити. – ... Я не проти в цьому розібратися. Але. Раптово спокійним тоном заговорила Лютіє. – Якби дійсно існував спосіб для когось з іншого світу, хто повернувся у рідний світ, повернутися в цей - що б ти зробила, якби дізналася його, Рісті? Ти знову викличеш Акацукі? Або збираєшся зрозуміти механізм переходу до іншого світу і відправитися у світ Акацукі? Очі Лютіє запитували чи справді вона виношує такі непривабливі думки. Акацукі забрав доньку короля демонів у свій світ. Рісті не схвалювала теорію, якої дотримувався імператор Діасдії Валаам. Тому що це була ідея, яка зашкодила б честі їхнього товариша Акацукі, і перш за все, тому що сама Рісті не хотіла у це вірити. Саме тому вона ненавмисно, агресивно поставилася до імператора Валаама. Рісті подумала. Що як для королеви - це був необдуманий вчинок. І тепер серце Рісті більше не тремтіло Незважаючи ні на що, вона вирішила вірити в Акацукі. Ось чому, Рісті мовчки похитала головою й криво всміхнулася. – Я нічого не збираюся робити, тільки тому, що я знатиму. Просто не знати і знати, але не використовувати - це дуже різні речі. Ми не знаємо секретів, які вже відомі іншим країнам. Заповнення цієї прогалини призведе до того, що ми станемо пліч-о-пліч, як нація, і якщо ми знатимемо, ми навіть зможемо завадити іншим використовувати це не правильно. І. – Він сказав. Покликати його, якщо щось знадобиться. Якщо так, то було б добре знати, як це зробити. Будьте готові, коли прийде час. Захищати цю країну - це моя відповідальність, як королеви. Вона не казала це з особистих причин. Хоча не могла з впевненістю сказати, що у неї зовсім не було особистих почуттів. Тоді Лютіє несподівано посміхнулася. Вони давно знайомі. Вона, схоже зрозуміла її справжні наміри. Вона кивнула, сказала: «я зрозуміла», а потім додала: – Але я переглядала документи, що залишилися в Шелфіді, раніше, і там не має жодних згадок про це. Можливо про це мало хто знає. Тож. – Я запитаю людей з мого рідного поселення. Найстарша людина в селі, звідки я родом, живе вже майже тисячу років. Можливо, він щось знає. – Ну, тоді мені краще звернутися до контррозвідки Національної армії. Сказав Зекс. – Відколи ми створили військовий альянс, потрапити в Діасдію стало легше. Навіть зараз, є ті хто там залишився. Звідти ми можемо простежити історію того хлопця, на ім’я Філ. – Вибачте. Я хочу, щоб ви поспішили, але не повинно бути зроблено прямо зараз. Рісті криво посміхнулась: – Від піщаних вітрів Діасдії у мене все волосся посічене. Я хотіла б прийняти ванну, перед тими, як почати розбирати всі папери, що у мене накопичилися. Я впевнена, що ви двоє втомилися. Добре відпочиньте сьогодні... І коли вона це все сказала. У двері кабінету постукали. – ...Хто там? Запитала через двері Валькірія, що стояла поряд з ними. Дана розмова була суворо конфіденційною. Голос природно містив жорсткість. І звіти. – Це Ілія. Я подумала що шановна Валькірія може бути тут, тому й прийшла. Є термінова справа, про яку я маю доповісти. Після того, як з-за дверей пролунав голос служниці, Валькірія мовчки поглянула на Рісті. Це був погляд, що просив дозволу. Тож Рісті кивнула у відповідь. – Добре. До того ж ми вже поговорили. Можеш увійти. Коли Валькірія відчинила двері, за ними у коридорі стояла дівчина, одягнена майже в такий самий одяг покоївки, як і Валькірія. Поклонившись Рісті та іншим, вона швидко підійшла до Валькірії. А потім ніжно наблизилася до її вуха. І в цей момент. Рісті не пропустила того, що завжди спокійний і зібраний вираз обличчя Валькірії на мить став похмурим. – ...Щось сталося, Валькірія? Поцікавилася вона, що відбувається. – У нас виникла проблема... Точніше, здається, виникла. Поки нас не було. Ухильно сказала та. Якби це була звичайна Валькірія, вона б на сам перед озвучила висновки. Рісті знала. Коли Валькірія так говорить, це означає, що сталося щось погане. До того ж нагальне. І. – Я хотіла б сказати... Важким тоном Валькірія повідомила їм факт. 2 Призахідне сонце фарбувало обрій у червоний колір. Небо над головою стало блідим, темно-синім, ніби віщуючи прихід ночі. А далеке небо, біля обрію, червонувато-фіолетове, ніби на межі. Вечір почав сутеніти. У лісі, на захід від замку Ельдія, на кладовищі, побудованому в кутку лісу. Стояла Рісті. – Для чого... Таке бурмотіння мимоволі вирвалося. Вона не могла повірити видовищу перед собою. Те на що вона дивилася. Це жахливо зруйнована гробниця. На цьому кладовищі, де сплять ті, хто загинули у битві з королем демонів, могли оплакувати смерть дуже особливої людини. Юнак, який бився віч-на-віч з армією короля демонів і залишив по собі багато перемог. Це могила Леона Есперіо, людини, яку називали справжнім героєм. І його могила була жорстоко зруйнована. Надгробок з викарбуваним на ньому прізвищем був вертикально розколотий по середині. Всі квіти, які йому принесли, і листівка, на якій було написано співчуття з приводу його смерті, були розтоптані ногами. Земля, що покривала його тіло і пам’ятні речі, була розрита, у вигляді гігантських слідів кігтів. – Це жах... Хто, чорт забирай. Зробив щось подібне... Рісті міцно закусила губу. Вона не могла зрозуміти винуватця. На жаль, Рісті знала, що є люди, яким не подобався Акацукі. Тому його висміювали як героя-вигнанця. Але, чесно кажучи, вона не думала, що знайдуться люди, які зчинять наругу над Леоном. Ось чому Рісті думала. Неможливо пробачити. – ...Валькірія. Рісті відала наказ камергеру, що стояла за її спиною. – Дай мені знати хто винуватець. Це явний ворожий акт проти цієї країни. Я цього не допущу, подумки поклялася Рісті, міцно стискаючи кулаки. Втрачені життя. Наругу над сплячими душами померлих. Вона ніколи не пробачить. За тремтячою Рісті стояли дві постаті. Зекс і Лютіє, які, як і Валькірія, слідували за Рісті. Вони обоє настільки добре розуміли почуття Рісті, що було боляче. Вони відчували однаково сильний біль. Однак. Навіть у розпал такого гніву, в обох зберігалося відчуття спокою. Ось чому вони обмінювалися словами шепотом, якого Рісті не могла почути. – ...Ти помітив, Зекс? – О, той надгробок був розбитий, чи не так? Його розрізали. На перший погляд, виглядало так, що його розбили залізним молотом або чимось подібним, оскільки надгробок, розбитий з обох боків мав тріщини, а навколо були розкидані його уламки. Однак гробниця Леона спеціально зроблена з адамантової руди. Його твердість не розбити залізним молотом. Однак, навряд чи гробницю з адамантію, який також використовували, як антимагічний захисний камінь, можна зруйнувати звичайною магією. І Якщо придивитися, можна було помітити, що поперечний розріз був плаский, як дзеркальна поверхня. Безсумнівно. Його розрубили мечем. І на додачу, до всього, він замаскований, наче був знищений чимось іншим. Це робота, яку могла виконати лише людина зі значними навичками. Кількість людей, які можуть виконати таку майстерну роботу, обмежена навіть в Арейдзарді. Незабаром винуватця знайдуть. – ...Вибач. Тож, будь ласка... Пройшовши повз Валькірію, яка наказала служницям прибрати та відновити зруйновані надгробки, Рісті повернулася до замку. За нею також йшли Зекс та Лютіє. – ... Проте. Зекс раптом зупинився і поглянув назад. – ...Що сталося, Зекс? Н-ні, нічого... Похитав він головою, відповівши Лютіє, яка гукнула його. «...Не може бути……» І знову відновив ходу. Згадувати це ім’я тут ще зарано. Молодого чоловіка, що випірнув у його пам’яті. Ще не встановлено, що він винуватець. 3 Простір з кількома моніторами та консолями. Диспетчерська, яка була серцем JPN Вавилон, керувала всім: від екологічних об’єктів, таких як електрика та кондиціонування повітря, до системного бар’єра, який перетворював фізичні пошкодження на психічні. Майже північ, і хоча зазвичай тут можна побачити лише черговий персонал, ця кімната заповнена багатьма співробітниками. Звідусіль лунали підтвердження і повідомлення про ситуацію, схожі на гнівні вигуки. Це дійсно свідчило про серйозність ситуації. Потім з’явився чоловік. Його величезне, високе тіло було загорнуте в робочий одяг, а на зарослому щетиною обличчі - неохайно похмурий вираз. Він виглядав, як працівник місцевого заводу. Ситуація виглядала так, наче хтось забрів не туди. Однак, багато хто з персоналу припинив свою напружену роботу і поглянув в його напрямку. Бачачи чоловіка, вони демонстрували відчуття полегшення. – Докторе Кубота... Наче відповідаючи на чиєсь звернення, озвався чоловік у робочому одязі... Кубота Кайто. – Дайте звіт про ситуацію. Робота на верстатах, у власній майстерні - лише його хобі. Він був провідним дослідником технологій інших світів у Вавилоні, який керував тими, хто повернувся з інших світів. Значна частина технологій сьогоднішнього Вавилону є його заслугою, включаючи практичне застосування AD, розробку спеціальних системних бар’єрів, які запобігають шкоді фізичному тілу і створення тренувальних систем симуляції. Одна з ключових фігур Вавилону. Таким був титул Куботи Кайто. У відповідь на спокійні слова Куботи, співробітники швидко заговорили про поточну ситуацію. – Приблизно тридцять хвилин тому, системний бар’єр впав. Основна програма, з невідомої причини, вийшла з ладу і не може бути відновлена. – Згідно з інструкціями, у випадку надзвичайних ситуацій, ми спробували перезапустити за допомогою резервної, допоміжної системи, але це також не вдалося. Схоже, канал фізично знищили. – Крім того, друга, четверта і сьома лінії не працюють. Є системні порушення зв’язку зі зовнішнім світом і роботи системи безпеки на території. Словом, це була ситуація, коли нічого не зробити. Тоді Кубота звузив очі й сказав. – ...А як щодо інших ліній і систем? – Ну, вони в порядку... Працюють без проблем. «Добре» пробурмотів Кубота персоналу, який поспішно кивнув: – Зробіть обхід ліній живлення системи та примусово запаралельте кожну лінію. Звідти перебудуйте та відновіть решту систем. Ефективність кожної системи знизиться, але зараз не до розкоші. Точні інструкції. Кубота з’явився в диспетчерській менше, ніж кілька хвилин тому. Але за цей короткий час було пролито світло на безвихідну ситуацію. Персонал поспішно приступив до роботи на своїх постах. – Докторе Кубота... Озвався до Куботи один зі співробітників. – Дзвінок зі штабного намету рейтингового змагання старшокласників. Запитують, скільки часу знадобиться для відновлення системи охорони. – ...Вісім годин. Скажіть їм, що ми перебудовуємо систему і щось з цим зробимо. Почувши бурмотіння Куботи, навколишній персонал застогнав. Ситуація нагальна. Вісім годин, для тієї сторони, занадто довго. Однак слів про вісім годин Куботи вистачило, щоб технічний персонал здригнувся. Відновити усі системи, використовуючи лише вцілілі лінії та системи. Мало того, оскільки примусове розпаралелення ліній є грубою роботою, необхідно переписати програму з нуля. І він збирається впоратися з усім цим всього за вісім годин. Однак Кубота говорив, наче це саме собою зрозуміле. – Було б не правильно, якби на поле бою вийшла лише та сторона... Ми теж ризикуватимемо життям. Так почався бій технічного персоналу. Маючи обмежену кількість обладнання та в умовах обмеженої системи, всі працювали з максимальною віддачею. Тим часом хтось раптом пробурмотів. «Саме в такий день, як цей...» – Ми не можемо починати скаржитися. Ми повинні думати лише про те, щоб зробити все що в наших силах. Говорячи це докірливим тоном, Кубота розмірковував. ...Він чув, що за кілька годин до цієї ситуації, система безпеки підтвердила порушника, який проник на територію. Але відразу ж було повідомлено, що це системний збій, тому встановили, що проблем не має. Можливо порушник і ця диверсія пов'язані. Але якщо відкинули основну систему, як їм вдалося знищити резервну допоміжну систему? Це також був метод точкового знищення, такий як розрізання ліній. Ніби... Хтось добре знав систему Вавилону. «...Гидка ситуація» Подумавши, про певну можливість, Кубота розсудив, що все стало не приємним. Зловмисника досі не спіймали. Крім того, це свідчить, що серед них є кріт? ...І посеред сплетіння очікувань двох світів. Підіймалася завіса найдовшої та найжорстокішої ночі в історії JPN Вавилону...

Читати