На той час, коли Тацуя повернувся на штучний острів, Міюкі вже повернулася до зали проведення вечірок.
– Шановний Тацуя, гарна робота, дякую.
– Міюкі, ти теж гарно постаралася. Схоже, майже все пройшло за планом.
– Так. Зрештою, довелося трохи діяти не по плану, але краще докласти зусиль, ніж просто пояснювати проблему.
Як Тацуя раніше і сказав, він встиг до завершення вечірки.
Костюм без складочки, а взуття начищене і відполіроване. Він має кращий вигляд, ніж коли йшов.
Хонока швидко помітила його і підійшла, потягнувши з собою Шізуку.
– Пан Тацуя, ви закінчили свої справи?
– Так. Це зайняло трохи більше часу, ніж я очікував.
– Пройшло тільки близько половини.
Сьогоднішня вечірка запланована на дві години. «Близько половини» перебільшення, але залишилося близько години.
– До речі, де семпаї?
До речі, куди вони поділися?
Як і сказали Шізука та Хонока, усі випускники Першої старшої, включаючи одного з головних запрошених гостей, Ісорі, зникли з бенкетної зали.
І Тацуя, і Міюкі знали причину, але вони не мали наміру її повідомляти.
Хонока та її супутниця це розуміли й більше не піднімали тему випускників.
◇ ◇ ◇
Представниці випускників Азуса і Саяка вийшли в порт штучного острова.
Де зустріли Хаторі, Кіріхару та Савакі.
– Оу! Так намок! І одяг, і взуття, усе мокре від води!
Накинулася Саяка, побачивши вигляд Кіріхари, не тільки він, а й Хаторі та Савакі знітились.
– Пані Мібу, зараз...
Навколо них були солдати Сил Самооборони, що супроводжували ворожих оперативників.
Азуса не могла не нервувати, бачачи зацікавлені погляди солдатів навколо них.
– Але поглянь на себе. Можливо одяг вже не врятувати.
Дорогі костюми для вечірок вимокли в морській воді. Шкіряне взуття також повністю вимокло в солоній воді. Для Саяки, зі звичайної родини, було не дивно шкодувати про даремну витрату грошей.
– У-усе гаразд.
З бажанням якомога швидше це закінчити, забувши про сторонні погляди, Азуса скористалася CAD.
Магія Азуси охопила відразу Хаторі, Кіріхару та Савакі.
Сіль і вода вийшли у вигляді рідини та порошку та впали додолу,
Попри те, що вітру не було, вони потекли до моря і зникли в ньому.
Одяг та взуття були сухими.
Шкіряне взуття було м’яким, а костюми без єдиної складочки.
По короткому волоссю хлопців пройшлося відчуття вітерцю і воно стало помірно сухим і шовковистим.
Всього за десять секунд, сліди присутності морської води зникли з їх облич і тіла.
– Так нормально, чи не так? Повертаємось на вечірку.
Азуса не знала, що її магія привернула увагу.
Не усвідомлюючи, що військовослужбовці стежать за ними з іншої причини, вона наполягала, – Повертаємось, – головним чином звертаючись до Саяки та Хаторі.
– ...Ні, спочатку ми повинні піти до пані Чійоди.
Сказала Саяка, що роздумувала чи не варто сказати Азусі, чому вони збирають ці погляди й врешті решт дійшла висновку, «щастя в невіданні», тому так і сказала.
– Що сталося з Чійодою?
– Поясню пізніше. Ходімо.
Не давши прямої відповіді на питання Хаторі, Саяка підштовхнула Азусу в спину і вони пішли.
Через те, що сталося подібне, Ісорі та Канон отримали окрему кімнату.
– ...Що все ж таки сталося?
Спитав Хаторі з глибоким скептицизмом, зайшовши до кімнати, де вони відпочивали.
Канон вже не плакала.
Сліз і ридань не було.
Однак вона залишалася на грудях Ісорі.
– Хахаха... Та, так. Переляк.
Спробував віджартуватися Ісорі. Однак Хаторі це не змогло переконати.
Врешті-решт, залишивши Канон на грудях Ісорі, пояснювати «інцидент із заручницею» узялися Азуса та Саяка, так і пройшов час вечірки.
◇ ◇ ◇
Чень Сян Шень і Люй Ґанху вирушили до дому на швидкісному човні, заповненому дезертирами.
Замаскований рибальський човен, що перевозив Бредлі Чіяна, та інших, уже затримали. Завдання було виконано майже досконало.
– Капітане, відсвяткуємо завершення.
– З радістю.
Споглядаючи повний місяць, Чень Сян Шень та Люй Ґанху цокнулися чашками саке на борту човна, що, по тайванській протоці, йшов до порту Сямень.
– Цього разу це була результативна місія.
Промовив Чень Сян Шень.
– Це так.
Без жодних лестощів погодився Люй Ґанху.
Зрештою, колись доведеться вступити у вирішальний бій з японською армією.
– Згоден.
Наче змовившись, двоє підняли погляд на повний місяць.
– Шкода, що ми не змогли побачити навичок підполковника Казами, але ми дізналися про здібності його підлеглих.
– Так. Майор Янаґі особливо небезпечний.
– Хо.
Промовив Чень Сян Шень, доливаючи саке в чашку Люй Ґанху.
Люй Ґанху тримав чашу обома руками.
– Але.
– Так.
– Доведеться прибрати суперника, перш ніж він зможе стати більш клопітним.
– Ти правий.
– Шіба Тацуя. Шіба Міюкі. Спадкоємці проклятих Йотсуба.
Після слів Чень Сян Шеня, в очах Люй Ґанху яскраво засяяв бойовий дух.
– Вони становлять загрозу. Навіть те, що ми змогли ще раз підтвердити це, велика вдача.
– Так.
– Наступного разу вони будуть ворогами. Цього разу.
– ...Будь ласка, довірте це мені.
– Хм.
Наче бажаючи випити зображення місяця, що в ній відбився, Чень Сян Шень, осушив чашу.
◇ ◇ ◇
Після вечірки, через комунікатор яхти, Тацуя повідомив про їх успіхи Маї.
– Дякую за ваші старання сьогодні.
– Нема за що.
Ця місія була виконана без проблем. Якщо оцінювати, то на балів дев’яносто.
Вона не була ідеальною, бо він багато відточував.
– Я задоволена результатом.
– Дуже вам дякую.
– Я також чула дещо цікаве. «Ґейткіпер»... Дуже корисна магія.
– Якщо трохи вдосконалити, її зможу використовувати не лише я.
– Значить, ти нарешті можеш створити магію, яка справді знешкоджує здібність мага. Я чекатиму.
– Ми постараємось якомога швидше перейти до практичних тестів.
– Магія Великого Азійського Союзу була цікавою. Я б хотіла особисто почути детальний звіт, повертайся до Токіо.
– Так. Прибуду як найшвидше.
– О, не треба так поспішати. Будь ласка, приїжджай після того, як відпочинете два, три дні. Можете відзвітувати навіть у квітні.
– Порошу вибачення.
– З нетерпінням чекаю нашої зустрічі наступного місяця.
З цими словами на кінець, зв’язок був перерваний.
Тацуя, який схилив голову перед камерою, підняв обличчя, переконавшись, що індикатор виклику згас.
Він слабо потягнувся.
Попри те, що це був звіт про успіх, розмова з Маєю все ще виснажувала.
Щоб освіжитися, він піднявся з каюти на палубу.
Там Міюкі з Мінами любувалися місяцем.
– Старший брате. Ви закінчили розмову з тіткою?
– Так. Мені сказали після повернення до Токіо, приїхати для особистого звітування. Однак, це потрібно зробити на початку квітня.
– О... Тітка зараз зайнята.
Міюкі очікувала, що їм скажуть не баритися і прибути для звіту. Вона однією рукою прикрила рота і злегка розкрила очі у здивуванні.
– Можливо і так.
Тацуя пригадав момент коли отримав наказ виконати це завдання, Мая рідко залишала родину базу, коли це не стосується Ради кланів. Можливо були нагальні справи зі спонсором.
– Але, це означає, що у нас є трохи вільного часу.
– Так.
Тацуя став поруч з Міюкі.
Можливо через тактовність, Мінамі спустилась до каюти.
Залишившись лише у двох на палубі, Міюкі пригорнулася до Тацуї.
Досі залишаючись в сукні, вона обережно поклала голову на його плече, що залишалося в костюмі.
– Цього разу це була місія... Але подорож була веселою.
– Мені теж сподобалося.
– Але, наступного разу, я хочу поїхати в подорож без місії. Старший брат... Шановний Тацуя.
– Можеш називати братом.
Намагаючись не рухати плечем, до якого пригорнулася Міюкі, Тацуя поглянув їй в обличчя.
– Старший брат, Тацуя. Як краще. Я ще не вирішила як краще...
– Не треба поспішати. Час ще є.
– Так. Час ще є...
Навіть Тацуя не міг зрозуміти, що на серці у Міюкі, що заплющила очі.
Далі
Том 20. Розділ 8 - Епілог
Епілог У залі вильоту аеропорту зустрічається шість типів людей. Ті, хто проводжає з посмішкою. Ті, хто проводжає зі сльозами. Ті, хто проводжають з іншими виразами. Якщо класифікувати детально, це може бути нескінченно, але в межах похибки, за винятком посмішок та сліз. Подібно до цього, є три типи людей, серед тих хто відлітає. Ті, хто їде з посмішкою. Ті, хто їде зі сльозами. Ті, хто від’їжджають з іншими виразами. Але якщо наважитися, можна знайти інші типи. Люди, які їдуть додому зі стомленим обличчям. Попри різницю від роботи чи розваг, фізична чи психологічна втома, багато хто очікував відльоту з виснаженими обличчями. Вони просто виснажилися. Двадцять дев’яте березня. На наступний день після вечірки, проведеної на штучному острові біля західного узбережжя Куме. – Це була виснажлива поїздка... Пробурмотіла Саяка, в передавши валізу у відділ багажу в залі вильоту аеропорту Наха. Почувши її монолог, Азуса тихенько розсміялася. Мабуть, перед однокласниками, що запросили її, вона не могла сказати «Я згодна!». – Точно? Хіба це було не весело? Однак Кіріхара дотримувався іншої думки, ніж його дівчина. Тож заперечив з веселим виразом обличчя. Схоже, він все ще під впливом хвилювання минулої ночі. Не хвилювання від вечірки, а збудження від битви. – ...Кіріхарі-куну значить сподобалося. Ти промок до нитки в морі, як дитина. Кіріхара відвів погляд від Саяки, яка, здавалося образилася на нього. Пригадавши події минулої ночі, коли він зіпсував свій костюм, а вона розгнівалася. – Ну, нічого такого, я не грався у воді. Так же, Савакі. Савакі різко закивав головою, хоч і не був впевнений, що той хоче почути. – Так. Це була гарна битва. Я радий, що після тривалого часу, зміг викластися на повну. Різкі погляди Саяки та Азуси багато разів пронизали Савакі. Однак, навіть якщо, від невидимих стріл, він перетворився на їжака, Савакі здається цього не помітив. Зі смиренним виразом до розмови долучився Ісорі. – Що ж, вибачте. Вас вплутали у щось дивне... – Ах, ні! Нічого подібного! Поспішно похитала головою Саяка, на слова Ісорі – Мені шкода, що сказала, щось дивне. Це ж правда, що було весело. – Угу, я знаю. З гіркою посмішкою кивнув Ісорі, Саяці, яка поспіхом заспокоювала. – Ну, потрапивши в подібні неприємності, всі потомилися. Хотілося б розслабитися ще на один день. – Згода! Кивнула на випадкові слова Ісорі Канон. – Скасуймо сьогоднішній рейс і залишимося ще на одну ніч. Обійнявши руку нареченого, солодким голосом підбадьорила Ісорі Канон. – Ми не можемо так вчинити. – Вірно. До вступної церемонії університету ще кілька днів, але я хочу розпочати підготовку. Кивнула на слова Хаторі Азуса, хоча Канон це, не переконало. – До чого там готуватися. – Може краще завершимо процедуру посадки. Запропонував Ісорі Хаторі, не звертаючи уваги на контраргумент Канон. – Вірно. Відгукнувся на це Савакі. Він лише штовхнув свою валізу і попрямував до стійки реєстрації. – Гей! Не ігноруйте мене! Хаторі, що збирався прослідувати за Савакі, озирнувся на протест Канон, лише верхньою частиною тіла. – Це ж не інша країна. Чи не варто приїхати сюди знову, влітку? – Чудово. Приїдьмо ще раз тим же складом. Захоплено відповів на слова Хаторі Ісорі. – Е, я б хотіла провести час у двох, з Кеєм. Швиденько поскаржилася Канон. – Ми не знаємо чи будемо вільними на літніх канікулах. Саяка, що навчатиметься в Національній академії оборони, з розчаруванням кивнула на слова Кіріхари, котрий навчатиметься там же. – Це не обов’язково повинно бути цим літом і навіть не обов’язково літом. Як і небезпека, можливості є завжди. Хаторі, що за філософствування? На насмішку Кіріхари, Хаторі засміявся і похитав головою. – Це не філософствування чи щось подібне. Я просто втішаю тебе. – Не розумію про що ти. – Щось на зразок, наступного разу ти зможеш зробити краще. – Зрозуміло Вставив слово Савакі, який закінчив реєстрацію й озирнувся. – Тобто, наступного разу ми зможемо впоратися з проблемами власними силами. – Ну, щось типу того. Засміявся і кивнув на слова Савакі Хаторі. ◇ ◇ ◇ На відміну від випускників Першої старшої, які сіли на літак до Токіо, на наступний день після вечірки, як і було заплановано, нинішні учні зранку розмірено плавали на хвилях. Узявши тур, що був перерваний нападом з підводного човна, на тому ж човні зі скляним дном. – Несподівано це стало «подорожжю заради місії». Сказала Міюкі, з гіркою посмішкою. – Це не рахується? З такою ж гіркою посмішкою відповів Тацуя. – Що «не рахується»? З цікавістю, відразу ж запитала Хонока. – Ця поїздка на Окінаву була роботою, тому ми говорили, що наступного разу поїдемо без роботи. Не було потреби цього приховувати, тому Тацуя чесно відповів на запитання Хоноки. Про наступну поїздку без роботи, Міюкі заговорила лише вчора увечері. Під час їх розмови на човні, коли поверталися зі штучного острова на головний островів Окінава. Від неї минуло лише пів дня. Якщо вважати цей круїз «подорожжю без роботи», у Тацуї та Міюкі, було відчуття, що вчорашня розмова не закрита, тому вони гірко посміхались. – Хм, ось воно що. Хонока не стала заходити далі. Можливо, вона розуміла, що слова «разом зі мною» приведуть до небажаної для неї відповіді. – Як довго ви можете тут залишатися? Можливо відчуваючи муки найкращої подруги, Шізуку підняла ще одну тему. – Думаю, завтра, чи після завтра ми повинні повертатися до Токіо. – У вас не так багато часу, так? – Насправді, ми планували повернутися сьогодні. У нас є трохи вільного часу. – Хм... Міюкі не пояснила, чому вони могли собі це дозволити. А Шізуку не запитувала. – Наближається час підготовки до вступної церемонії. – Ось як. Шізуку була членом дисциплінарного комітету, що займався простим наглядом за порядком, тому навіть якщо в школі була якась подія, готуватися заздалегідь потреби не було. Однак Міюкі була президентом студентської ради. На ній були різноманітні приготування до вступної церемонії. Зазвичай вона б закінчила зустріч з новим представником учнів та завершила підготовку церемонії в березні, але цього року Міюкі, була зайнята публічними справами — це не «публічна справа», хоча близька до цього — і поїхала з Токіо відразу після церемонії закриття. Домовленості щодо церемонії були завершені до весняних канікул, але зустріч щодо промови представника нових студентів ще не проведена. – Цього року представник учнів знову дівчина, так? – Вірно. – З Десяти головних кланів. – Так. Пані Міцуя Шіїна. Молодша дочка родини Міцуя. Я ще не зустрічалась з нею. – Так. Тоді не можна тут довго залишатися. – Саме так. Мені шкода. Коли Міюкі це сказала, Хонока показала таке ж розчарування як і вона. Не тому, що коли Міюкі повернеться до Токіо, вона не зможе бути поряд з Тацуєю. Вона також є членом студентської ради і їй також потрібно починати готуватися до вступної церемонії. Хонока та Шізуку планували повернутися до Токіо тридцять першого числа, але якщо Міюкі повернеться до Токіо тридцятого, готуватися до вступної церемонії, вони повинні розглянути можливість повернутися разом з ними. – ...У будь-якому разі, поки ми тут, розслабмося. В море трохи рано, але чому б не поплавати в басейні нашого готелю? Він досить просторий! Хонока, ставши веселішою, підійшла до Тацуї. Розмовляючи з нею, Шізуку помітила, як вираз Міюкі, після цих слів, змінився. ◇ ◇ ◇ Новину про те, що Жасмин Вільямс та Джеймс Дж. Джонсон були схоплені японською армією, Вільям Маклауд, в Англії, почув наступного дня. Здавалося, що спроба саботажу штучного острова біля узбережжя острова Куме, була здійснена групою дезертирів Великого Азійського Союзу при підтримці австралійської армії, але саме Об’єднане Королівство об’єднувало цих двох. Як тільки копнуть глибше, неминуче, що справжнім натхненником назвуть армію Великобританії. Розуміючи це, британська розвідка була як на голках. Це не була суєта як у вулику. Побоюючись витоку інформації, про це не говорили навіть у будівлі військової розвідки на вулиці Ва́йтголл11 (британський урядовий квартал). Це створювало надзвичайно важку атмосферу. Проходячи повз, багато людей кидали звинувачувальні погляди на Маклауда. Співробітники задіяні в операції знали, що він відігравав провідну роль у задіяні австралійського магічного корпусу. Маклауд усвідомлював, що його звинувачували. Все ж не шукав виправдання. І без чиїхось нагадувань було зрозуміло, що його становище погіршилося. Але, схоже, Вільям Маклауд, не переймався цим. Під час допиту вищими військовими чинами та урядовцями, він залишався спокійними та манірним. З одного боку, він міг розраховувати, що британський уряд не міг щось зробити одному з Тринадцяти апостолів, офіційно визнаному магу стратегічного класу. Однак, попри глибоку участь в операції, коли він сам поїхав до Австралії, і особисто розробив операцію, все ж не видавався пригніченим і не тому, що був впевнений в непохитності свого положення. Маклауд залишив будівлю штаб-квартири DIS і увійшов до старої будівлі в одному кварталі поруч. Філії штабу Урядового зв’язку (колишнього MI1), що відповідала за радіоелектронну розвідку Британії (розвідувальну діяльність шляхом перехоплення зв’язку, прослуховування та перехоплення радіохвиль та сигналів маяків). Будівля, призначення якої стороннім зовсім не відомі, також була місцем роботи Маклауда. Власне кажучи, одна з кімнат, його пункт призначення в будівлі GCHQ, була його особистим кабінетом. Нікого не зустрівши на шляху, він увійшов до свого кабінету і замкнув двері. В будівлю входило і виходило і так мало людей, а кабінет Маклауда знаходився в кутку технічного поверху, куди внутрішні співробітники, майже не заходили. Якщо скористатися особистим ліфтом, то про прихід до кімнати взагалі не дізнаються. Там Маклауд увімкнув ультрасучасний комунікатор, що не личив екстер’єру будівлі. На екрані комунікатора відразу з’явився чоловік. Здається, співрозмовник знаходився перед приймачем задовго до зазначеного часу. – Вітаю, Сер Вільям Маклауд. Як почуваєтесь? – Вітаю, докторе Кларк. Тіло у дуже хорошій формі. Як на мій вік. – Я не те мав на увазі... Вибачте. – Перепрошую. Це просто жарт. Чоловіка, що розгублено сміявся на екрані, звали Едвард Кларк. Вчений, що входив до Національного наукового бюро USNA і був експертом у глобальних інформаційних системах. – Ваші люди провалилися, сер. До речі, здається ми зазнали невдачі, як і планувалося. – Від вас нічого не приховаєш, докторе. – Дякую. Отже, «троянський кінь» вдало доставлений? – Поки ні. Джаз у руках Харуми Казами. – Ось як... Я гадав, що цей зразок міг зацікавити Йотсубу. – Я все ще думаю, що п’ятдесят на п’ятдесят Здається, між Хару Казамою та Йотсубою існує особливий зв’язок. Мені б хотілося дізнатися якомога більше таємниць Йотсуби через телепатію «братів Вільямс», що мають однакову генетичну структуру. У випадку Джаз її слід називати «сестра». Їх телепатія це не те що вони можуть використовувати свідомо, тому їй бракує певності, але вона має перевагу, в тому її важко виявити. У поєднані з вашою системою, докторе, ми зможемо отримати широкий доступ до її вух та очей. – Інформація це найважливіша річ для управління світом. Сер Вільям, USNA вдячні за вашу співпрацю, незалежно успіх чи невдача нас чекає – Дуже дякую. Заради процвітання Британії, я хотів би щоб ви продовжували ділитися своєю мудрістю. – Звичайно. Ми ж союзники. Едвард Кларк, на екрані, дружньо попрощався словами «Тож скоро побачимося». Відразу після цього, екран згас. Маклауд також вимкнув комунікатор, ретельно ізолював систему і залишив цей секретний кабінет. ◇ ◇ ◇ Через два дні після спроби атаки на штучний острів біля Куме. Мая відвідала житловий квартал високого класу поблизу центру міста. Будівля була схожа на великий старовинний будинок. Однак в реальності, це була свого роду фортеця, захищена найсучаснішими захисними системами та декількома шарами древньої захисної магії. Власник будинку Тодоу Аоба. Літній чоловік, також відомий як Його ясновельможність святійший Аоба, був одним з сірих Кардиналів японського політичного та ділового світу, відомим як Йокай. Він був справжнім власником колишньої Четвертої лабораторії та спонсором Йотсуби. Старий Тодоу рідко викликав Маю. Хоч він був спонсором, родина Йотсуба не перебувала в залежності від нього. Що стосувалося фінансів, то родини Йотсуба може обійтися без допомоги старого Тодоу. Одного разу, родина Йотсуба отримала свободу від військових, ліквідувавши керівників та адміністрацію колишньої Четвертої науково-дослідної лабораторії. Однак до цього був момент, коли військові позбавили родину Тодоу реальної влади в Четвертій лабораторії. Ось чому старий Тодоу і глава родини Йотсуба досі підтримували дружні стосунки. Подібно до того, як Йотсуба частково залежить від сили старого Тодоу, він покладався на силу сім’ї Йотсуба. Відносини мали взаємовигідний характер. Ось чому старий Тодоу викликав Маю, лише щодо важливих справ. Обмінявшись звичайними вітаннями, Мая та старий Тодоу відразу ж перейшли до основної теми. – Позавчора ви гарно постарались біля острова Куме. – Дуже дякую. Мая наказала Тацуї зупинити диверсію, саме на прохання старого Тодоу. Ви схопили австралійських магів. – Так. Один посередній маг, але інший, здається, є цікавим зразком. Після слів Маї, старий Тодоу розуміючи кивнув. – Недивно, що ви зацікавлені. Однак ніколи не беріть її до Йотсуби. На слова старого, Мая злегка розширила очі. – О... Це пастка? Людська бомба. – Гірше. Ця жінка - «вуха». Старий Тодоу говорив абстрактно, але Мая вірно зрозуміла, що «вуха» - це людина з особливими здібностями для шпіонажу. – Зрозуміла. Пораджу Її Ясновельможності Саекі якнайшвидше з нею розібратися. Мая не сумнівалася в його словах. Вона навіть не запитувала, звідки він це знає. Родина Йотсуба не єдина сім’я, розроблена колишньою Четвертою науково-дослідною лабораторією. До створення Четвертої лабораторії, організація-попередник займалася схрещуванням. І в розпорядженні старого Тодоу досі були люди з родин, що дали «кров» Йотсуба. – Вірно. Буде ефективніше, якщо Саекі почує це від вас, ніж від мене. Отримавши розпорядження старого Тодоу, Мая нещиро посміхнулась і вклонилася. (Кінець «Безчинства в південно-китайському морі»)
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!