[7]

[7]

На той час, коли Тацуя повернувся на штучний острів, Міюкі вже повернулася до зали проведення вечірок.

– Шановний Тацуя, гарна робота, дякую.

– Міюкі, ти теж гарно постаралася. Схоже, майже все пройшло за планом.

– Так. Зрештою, довелося трохи діяти не по плану, але краще докласти зусиль, ніж просто пояснювати проблему.

Як Тацуя раніше і сказав, він встиг до завершення вечірки.

Костюм без складочки, а взуття начищене і відполіроване. Він має кращий вигляд, ніж коли йшов.

Хонока швидко помітила його і підійшла, потягнувши з собою Шізуку.

– Пан Тацуя, ви закінчили свої справи?

– Так. Це зайняло трохи більше часу, ніж я очікував.

– Пройшло тільки близько половини.

Сьогоднішня вечірка запланована на дві години. «Близько половини» перебільшення, але залишилося близько години.

– До речі, де семпаї?

До речі, куди вони поділися?

Як і сказали Шізука та Хонока, усі випускники Першої старшої, включаючи одного з головних запрошених гостей, Ісорі, зникли з бенкетної зали.

І Тацуя, і Міюкі знали причину, але вони не мали наміру її повідомляти.

Хонока та її супутниця це розуміли й більше не піднімали тему випускників.

◇ ◇ ◇

Представниці випускників Азуса і Саяка вийшли в порт штучного острова.

Де зустріли Хаторі, Кіріхару та Савакі.

– Оу! Так намок! І одяг, і взуття, усе мокре від води!

Накинулася Саяка, побачивши вигляд Кіріхари, не тільки він, а й Хаторі та Савакі знітились.

– Пані Мібу, зараз...

Навколо них були солдати Сил Самооборони, що супроводжували ворожих оперативників.

Азуса не могла не нервувати, бачачи зацікавлені погляди солдатів навколо них.

– Але поглянь на себе. Можливо одяг вже не врятувати.

Дорогі костюми для вечірок вимокли в морській воді. Шкіряне взуття також повністю вимокло в солоній воді. Для Саяки, зі звичайної родини, було не дивно шкодувати про даремну витрату грошей.

– У-усе гаразд.

З бажанням якомога швидше це закінчити, забувши про сторонні погляди, Азуса скористалася CAD.

Магія Азуси охопила відразу Хаторі, Кіріхару та Савакі.

Сіль і вода вийшли у вигляді рідини та порошку та впали додолу,

Попри те, що вітру не було, вони потекли до моря і зникли в ньому.

Одяг та взуття були сухими.

Шкіряне взуття було м’яким, а костюми без єдиної складочки.

По короткому волоссю хлопців пройшлося відчуття вітерцю і воно стало помірно сухим і шовковистим.

Всього за десять секунд, сліди присутності морської води зникли з їх облич і тіла.

– Так нормально, чи не так? Повертаємось на вечірку.

Азуса не знала, що її магія привернула увагу.

Не усвідомлюючи, що військовослужбовці стежать за ними з іншої причини, вона наполягала, – Повертаємось, – головним чином звертаючись до Саяки та Хаторі.

– ...Ні, спочатку ми повинні піти до пані Чійоди.

Сказала Саяка, що роздумувала чи не варто сказати Азусі, чому вони збирають ці погляди й врешті решт дійшла висновку, «щастя в невіданні», тому так і сказала.

– Що сталося з Чійодою?

– Поясню пізніше. Ходімо.

Не давши прямої відповіді на питання Хаторі, Саяка підштовхнула Азусу в спину і вони пішли.

Через те, що сталося подібне, Ісорі та Канон отримали окрему кімнату.

– ...Що все ж таки сталося?

Спитав Хаторі з глибоким скептицизмом, зайшовши до кімнати, де вони відпочивали.

Канон вже не плакала.

Сліз і ридань не було.

Однак вона залишалася на грудях Ісорі.

– Хахаха... Та, так. Переляк.

Спробував віджартуватися Ісорі. Однак Хаторі це не змогло переконати.

Врешті-решт, залишивши Канон на грудях Ісорі, пояснювати «інцидент із заручницею» узялися Азуса та Саяка, так і пройшов час вечірки.

◇ ◇ ◇

Чень Сян Шень і Люй Ґанху вирушили до дому на швидкісному човні, заповненому дезертирами.

Замаскований рибальський човен, що перевозив Бредлі Чіяна, та інших, уже затримали. Завдання було виконано майже досконало.

– Капітане, відсвяткуємо завершення.

– З радістю.

Споглядаючи повний місяць, Чень Сян Шень та Люй Ґанху цокнулися чашками саке на борту човна, що, по тайванській протоці, йшов до порту Сямень.

– Цього разу це була результативна місія.

Промовив Чень Сян Шень.

– Це так.

Без жодних лестощів погодився Люй Ґанху.

Зрештою, колись доведеться вступити у вирішальний бій з японською армією.

– Згоден.

Наче змовившись, двоє підняли погляд на повний місяць.

– Шкода, що ми не змогли побачити навичок підполковника Казами, але ми дізналися про здібності його підлеглих.

– Так. Майор Янаґі особливо небезпечний.

– Хо.

Промовив Чень Сян Шень, доливаючи саке в чашку Люй Ґанху.

Люй Ґанху тримав чашу обома руками.

– Але.

– Так.

– Доведеться прибрати суперника, перш ніж він зможе стати більш клопітним.

– Ти правий.

– Шіба Тацуя. Шіба Міюкі. Спадкоємці проклятих Йотсуба.

Після слів Чень Сян Шеня, в очах Люй Ґанху яскраво засяяв бойовий дух.

– Вони становлять загрозу. Навіть те, що ми змогли ще раз підтвердити це, велика вдача.

– Так.

– Наступного разу вони будуть ворогами. Цього разу.

– ...Будь ласка, довірте це мені.

– Хм.

Наче бажаючи випити зображення місяця, що в ній відбився, Чень Сян Шень, осушив чашу.

◇ ◇ ◇

Після вечірки, через комунікатор яхти, Тацуя повідомив про їх успіхи Маї.

– Дякую за ваші старання сьогодні.

– Нема за що.

Ця місія була виконана без проблем. Якщо оцінювати, то на балів дев’яносто.

Вона не була ідеальною, бо він багато відточував.

– Я задоволена результатом.

– Дуже вам дякую.

– Я також чула дещо цікаве. «Ґейткіпер»... Дуже корисна магія.

– Якщо трохи вдосконалити, її зможу використовувати не лише я.

– Значить, ти нарешті можеш створити магію, яка справді знешкоджує здібність мага. Я чекатиму.

– Ми постараємось якомога швидше перейти до практичних тестів.

– Магія Великого Азійського Союзу була цікавою. Я б хотіла особисто почути детальний звіт, повертайся до Токіо.

– Так. Прибуду як найшвидше.

– О, не треба так поспішати. Будь ласка, приїжджай після того, як відпочинете два, три дні. Можете відзвітувати навіть у квітні.

– Порошу вибачення.

– З нетерпінням чекаю нашої зустрічі наступного місяця.

З цими словами на кінець, зв’язок був перерваний.

Тацуя, який схилив голову перед камерою, підняв обличчя, переконавшись, що індикатор виклику згас.

Він слабо потягнувся.

Попри те, що це був звіт про успіх, розмова з Маєю все ще виснажувала.

Щоб освіжитися, він піднявся з каюти на палубу.

Там Міюкі з Мінами любувалися місяцем.

– Старший брате. Ви закінчили розмову з тіткою?

– Так. Мені сказали після повернення до Токіо, приїхати для особистого звітування. Однак, це потрібно зробити на початку квітня.

– О... Тітка зараз зайнята.

Міюкі очікувала, що їм скажуть не баритися і прибути для звіту. Вона однією рукою прикрила рота і злегка розкрила очі у здивуванні.

– Можливо і так.

Тацуя пригадав момент коли отримав наказ виконати це завдання, Мая рідко залишала родину базу, коли це не стосується Ради кланів. Можливо були нагальні справи зі спонсором.

– Але, це означає, що у нас є трохи вільного часу.

– Так.

Тацуя став поруч з Міюкі.

Можливо через тактовність, Мінамі спустилась до каюти.

Залишившись лише у двох на палубі, Міюкі пригорнулася до Тацуї.

Досі залишаючись в сукні, вона обережно поклала голову на його плече, що залишалося в костюмі.

– Цього разу це була місія... Але подорож була веселою.

– Мені теж сподобалося.

– Але, наступного разу, я хочу поїхати в подорож без місії. Старший брат... Шановний Тацуя.

– Можеш називати братом.

Намагаючись не рухати плечем, до якого пригорнулася Міюкі, Тацуя поглянув їй в обличчя.

– Старший брат, Тацуя. Як краще. Я ще не вирішила як краще...

– Не треба поспішати. Час ще є.

– Так. Час ще є...

Навіть Тацуя не міг зрозуміти, що на серці у Міюкі, що заплющила очі.