[5]

[5]

Неділя, чотирнадцяте квітня. Сьогодні день зустрічі молодих представників з двадцяти восьми сімей, організована Катсуто, але Тацуя, як завжди, відправився на практику до храму Якумо. Зустріч Десяти головних кланів не змусила Тацую змінювати свій розпорядок дня.

Але якщо сказати, що сьогодні він був звичайним, то це не так. Вчорашнє протистояння з гіпотетичним стратегічним магом Безобразовим викликала у Тацуї велике занепокоєння.

Тацуя не зміг нейтралізувати магію, «Туман-бомба», як припускається, Перериванням техніки.

Вчора він сам скасував Переривання техніки, але при справжньому протистоянні, повністю нейтралізувати її буде важко.

Це був перший подібний досвід Тацуї. Він не може використовувати потужну захисну магію, як Катсуто або Мінамі. Для того, щоб захистити когось, крім себе, від ворожих атак, він нейтралізує ворожу магію. Це його стиль.

Що йому робити, щоб протистояти магії, яка розгортається в широкому діапазоні, автоматично дублюючи Магічну послідовність. Що він може зробити? Раптом подумав він. Для Тацуї було дуже незвично відволікатися на щось інше, крім того, що перед ним.

Він не відволікався під час практики з Якумо. Однак повернувшись додому, він, здається, занурився.

Чи приймав душ, чи витирав він мокре тіло, більша частина його свідомості була зосереджена на тому, «Як протистояти вчорашній магії». Настільки, що він ігнорував шум і ознаки присутності людей, які зазвичай помічає несвідомо.

«Якщо це одна магічна послідовність, якою б великою вона не була її можна було охопити Перериванням техніки.

Якщо зміст однаковий, сотні чи тисячі магічних послідовностей можна розглядати як одне ціле.

Однак вчорашня магія була сукупністю незліченних магічних послідовностей з дещо різними характеристиками.

Неважливо, навіть якщо різні лише координати/місцезнаходження, якщо час/момент активації лиш зміщений, вони не можуть бути оброблені як однакові відомості.

Магія, яка поширюється по ланцюжку, завдяки такому дублюванню... Це клопітно, може слід назвати це «Ланцюжковий виклик». Після завершення Ланцюжкового виклику я вже нічого не вдію.

Знищити початкову Магічну послідовність до завершення розгортання послідовності. Це найефективніше, але...

... Це не так просто. Противник мав подумати про контрзаходи.

Кожна Магічна послідовність була не дуже потужна. Діапазон розгортання може бути широкий, але не було епіцентру, в якому були особливо високі температура та тиск. Як каже тітка, це те саме, що і газова бомба.

Потужна магія бар’єра, безумовно, витримає.

Зрештою, проблема втому, що я не можу задовільно використовувати магію бар’єра.

Запрограмувати магію бар’єра в реліквію? Ні... Аналіз реліктів прогресує, але це ще не той етап, коли можна покластися на нього в реальних боях.

Попросити Піксі вивчити магію бар’єра?

Не можливо постійно тримати Мінамі поряд...»

Приблизно такі думки турбували його.

Раптом двері роздягальні відчинилися. Наскільки б сильно він не занурився в свої думки, цей звук він помітив. Коли Тацуя, витираючи волосся поглянув крізь щілину в рушнику, то побачив Мінамі, що з широко розкритими очима заклякла за відчиненими дверима.

Тацуя теж здивувався. Однак він вмить оговтався від шоку. Хоч він щойно прийняв душ, все ж несвідомо, загорнувся в рушник, щоб приховати важливі, нижні частини тіла, що вже можна назвати манерами. Оголена була лише верхня частина тіла.

– Мінамі.

Сказав він якомога спокійнішим тоном, намагаючись не зустрітися з нею поглядами.

Однак відповіді не було. Можливо, Тацуя просто не помітив. Обличчя Мінамі скипіло яскраво-червоним кольором.

– Мінамі, зачини двері.

На цей раз він сказав трохи сильнішим тоном.

– ...Е!

Через кілька секунд.

– М-м-мої вибачення!

Викрикнула Мінамі й захлопнула двері роздягальня. Після цього підлога голосно загуділа, мабуть, тому, що в коридорі Мінамі впала.

Відкинувши почуття дискомфорту, Тацуя швидко одягнувся.

На столі був готовий сніданок.

А на підлозі, в доґеза, чолом до землі, тремтіла Мінамі.

Тацуя кинув погляд на Міюкі, що вже сиділа на своєму місці.

З виразом: «не знаю що за дивацтво!» Міюкі двічі покрутила головою.

Очевидно, доґеза Мінамі не зумовлена гнівом Міюкі.

– Мінамі. Не хвилюйся ти так.

– Це не той випадок! Бачити тіло шановного Тацуї, комусь, крім шановної Міюкі, неприпустимо як для покоївки!

Міюкі здавалося шокованою і бурмотіла, «крім мене, що...», але це не досягло вух Мінамі.

– Будь ласка, покарайте мене!

– Ні... Я не зачинився, тож теж винуватий, тому не докорятиму тобі.

– Ні. Я винувата на всі сто відсотків, оскільки не зрозуміла, що шановний Тацуя приймає ванну! Будь ласка, покарайте цю марну служницю за провину!

– Покарання, це.

Здається, у Мінамі спрацював якийсь дивний перемикач.

Розгублений Тацуя подивився на Міюкі з проханням про допомогу.

– Мінамі-чан, мені здається, що я потрапила в роман, про події в Європі періоду Модерну...

З гіркою посмішкою, Міюкі дала пораду (?) Тацуї.

Звісно це була порада. Завдяки цьому тінь сумніву Тацуї розвіялася. Але, на жаль, проблему це не вирішило.

Тацуя подумав, що з цим вже нічого не поробиш. Мінамі він ні в чому не звинувачував, але якщо нічого не зробити, це заважатиме подальшим планам. Тацуя вирішив перетворитися на демона.

– ...Мінамі, зараз я повинен бути присутнім на важливій зустрічі. Ти пам’ятаєш це.

– ...Так.

Голосно відповіла Мінамі, впершись чолом об підлогу.

– Після цього, я маю піти до голови родини. Звичайно, ти повинна будеш супроводжувати нас як супровід Міюкі.

– Я розумію.

– Як бачиш, сьогодні я зайнятий. Тож не маю часу покарати тебе. Розумієш, що я хочу сказати?

– ...Так.

– Тоді підводься. Спершу закінчи снідати, а потім виконуй свої звичайні обов’язки. Не думаю, що можу тебе покарати, бо ти не зможеш виконувати свою роботу.

– ...Добре.

З понурим виразом сіла за стіл Мінамі. Він викликав у неї таке почуття провини, що почувався винним.

◇ ◇ ◇

Несподівана ранкова ситуація знизила духовну витривалість Тацуї, але це також дозволила тимчасово відкласти роздуми про Ланцюжковий виклик. Настрій Тацуї змінився і він попрямував до відділення Магічної асоціації Канто в Йокогамі.

Біля входу до вежі Йокогама-Бей Хіллз, де розташована філія, Тацуя випадково побачив трьох добре знайомих сестер.

Здається, інша сторона також негайно помітила Тацую, і одна з них заговорила першою.

– О, Тацуя-кун. Давно не бачилися.

Помахала йому Маюмі, в яскравому костюму, що наче не дуже підходив для офіційних заходів. А поведінка трохи не відповідала образу «дорослої жінки», який створював облягаючи костюм, підкреслюючи невеличку, але струнку фігуру.

Однак можна сказати, що це схоже, на Маюмі.

– Давно не бачилися... Саєгуса-семпай, ви теж будете присутні?

Тацуя вважав, що тим хто відвідає сьогоднішню зустріч від сім’ї Саєгуса, буде старший син Томокадзу. Однак кількість учасників не обмежувалася. Людей би здивувало, якби ви привели п’ять чи десять людей, але якщо з вами буде двоє-троє, це в межах здорового глузду.

– Ні. Ми тут для допомоги.

Однак Тацуя помилився. Не тільки Маюмі, а й Касумі та Ідзумі були одягнені дещо по дорослому, здається, вони допомагали з прийомом та керівництвом.

– Але чому семпай? Я думав, що сьогоднішню зустріч забезпечила сім’я Дзюмондзі.

Запитав Тацуя для легкої перевірки.

– Сьогоднішню зустрів Дзюмондзі-куну запропонував наш брат, тому природно, що ми допомагаємо.

Однак Маюмі легко зізналася в закулісних фактах.

– А це нормально? Розкривати подібне.

– А що такого? Батько не заперечував, коли ми зібралися допомагати.

Якщо Маюмі, не будучи учасницею зустрічі, з’явиться зі своїми сестрами й проводитиметься як організатори, існує ризик того, що приховані обставини будуть розкриті через всілякі підозри. Якщо вона визнала це, значить, не проти викриття.

– Я думаю, висновок занадто грубий...

Він припускав, що між Маюмі та Коуічі, головою сім’ї Саєгуса, було протистояння, але Тацуя знав, що це схоже на Маюмі. Попри почуття до батька, вона повинна турбуватися про інтереси сім’ї Саєгуса.

– Можливо, семпаю не подобається той факт, що вони використовують Дзюмондзі-семпая?

Від раптового припущення Тацуї, обличчя Касумі та Ідзумі витягнулися в здивуванні «е-е?!».

– Ц-це не так! Такого бути не може!

Заїкалася Маюмі, збентежена поглядом Тацуї, точніше, поглядом сестер їх округлими очима.

Тацуя також був здивований такій паніці на його запитання.

– ...

– Що це за погляд! Ми з Дзюмондзі-куном не в таких стосунках!

– ...Я не це хотів сказати, але.

– Що це за «але»! Насправді це не так!

Вона не виглядала настільки схвильованою, але Тацуя нічого не сказав.

– Семпай, ми привертаємо увагу.

Ця порада була з категорії «зайвих», а не «обов’язкових».

Не знаючи що відповісти на ці аргументи, Маюмі нахмурилася і нічого не сказала Тацуї.

– Я вже піду. Я знаю куди.

Опустивши «проводжати не треба», він попрямував до ліфтів.

Щоб більше не турбувати Маюмі, Тацуя попрямував на поверх проведення події.

Засідання починається о дев’ятій ранку. До запланованого часу ще двадцять хвилин. Однак перед конференц-залою вже зібралася велика кількість магів. Кімната для переговорів вже була відкрита, але, схоже, багато людей намагалися збирати інформацію, не сідаючи, тож доводилося стояти.

Серед них Тацуя знайшов знайому форму.

– Шіппо.

– О, Шіба-семпай.

Позаду натовпу, у формі Першої старшої, стояв Шіппо Такума, на рік молодший за нього. Він ніколи не визнає цього, але, схоже, у нього не було бажання приєднуватися до групи незнайомих старших. Коли Тацуя покликав його, він підійшов з деяким полегшенням на обличчі.

– Не можеш зайти всередину?

Пропустивши привітання, запитав Тацуя. «Ти братимеш участь?» Він не запитував.

Навіть не заглядаючи в документи подані в школу, він знав що Такума єдина дитина. Навіть маги, яким рекомендоване раннє одруження, не змушені народжувати кілька дітей. Вони ж не худоба. Якщо людина не може цього зробити, ви не можете змусити її лікуватися.

І оскільки Такума єдина дитина, Тацуї було очевидно, що він з’явився на цій конференції від імені родини Шіппо.

Здається, Такума не відчував незручності через появу Тацуї в цьому місці, але, схоже, правильна відповідь полягала в тому, що він не міг дозволити собі хвилюватися з цього приводу.

– Здається вже можна заходити, але місця ще не розподілені...

Відповів Такума, голосом, який не міг приховати його розчарування.

Іншими словами, він не знав де сісти.

– Підемо разом?

– Буду вдячний!

«Він став доволі покірним», міг би подумати Томіцука. Однак Тацуя не відчував нічого особливого стосовно ставлення Такуми. Він увійшов до конференц-зали, ведучи за собою Такуму, як свого кохая зі школи.

У конференц-залі широким квадратом стояли довгі столи.

З кожного боку по шість місць. А попереду лише п’ять, оскільки було лише двадцять три учасники.

Тацуя сів у правий ряд. Він не особливо розумів де основні, а де додаткові місця. Він обрав саме це місце, бо побачив знайомого.

– Давно не бачились, Ічідзьо.

– Минув лише місяць.

Трохи суворим тоном, відповів Тацуї Масакі, в червоній формі Третьої старшої. Це більше було схоже, що насправді він не знає як поводитися, а не почувається незручно.

– Ти один?

– Одного вистачить.

Цього разу вже Тацуя відповів Масакі з серйозним виразом. Масакі мав би сподіватися, що прийде Міюкі, але здається не був розчарованим, бо розумів, що Тацуя не може привести Міюкі в таке місце.

– До речі, Ічідзьо.

Тацуя схилився до Масакі й приглушив свій голос.

– Як твій батько.

Такума не міг почути цього питання. Масакі рефлекторно насупився, але зрозумів, що Тацуя хвилюється

– ...Стає краще. Шіба, дякую.

Масакі подякував Тацуї за те, що родини Йотсуба надіслала Юку. Тацуя це відразу зрозумів, тож не став промовляти «за що?».

– В біді всі однакові й родина лише знайшла експерта. Ми розуміємо ваші почуття.

Крім того, він не забув приховати стосунки між Юкою та Йотсубою.

– Ось як.

Масакі, мабуть, вважав, було б грубо говорити ще щось. Після короткої фрази, він вклонився і замовк. Тацуя також повернувся до своєї попередньої пози.

Можливо побачивши що, привітання цих двох припинилися, Такума, який навмисно дивився в інший бік, підвівся і заговорив до Масакі.

– Пане Ічідзьо. Я Шіппо Такума. Я шкодую, що не мав можливості поговорити з вами, коли ви минулого місяця були в Першій старшій. Приємно познайомитись.

– Я Ічідзьо Масакі – Взаємно.

Оскільки Масакі був старшим, то повернув уклін сидячи.

Минулорічний Такума, мабуть, був би невдоволений ставленням Масакі. Однак зараз Такума сприймає це як само собою зрозуміле.

Швидше за все, Такума, напевно, відчув схожість з Масакі.

– Пан Ічідзьо також у формі.

Можливо відчувши цю близькість, він запитав лиш для того, щоб підтримати розмову.

– Форма це одяг старшої школи для офіційних заходів.

На відповідь Масакі, «це ж природно» Тацуя, несвідомо, гірко посміхнувся.

До запланованого часу початку зустрічі залишилося менше п’яти хвилин і місця плавно заповнювалися. В коридорі ще розмовляло не мало людей, тож немає сумнівів, що більшість учасників вже зібралися.

В цю більшість не була включена одна людина. Лише коли секундна стрілка зробила ще три кола, людина, на яку неодмінно звернули б увагу, якби вона прийшла, з’явилася у залі засідань.

Ріст зависокий для жінки. Риси обличчя під темно каштановим волоссям не схожі на жіночі, але й чоловічими їх не назвати. Однак тіло, в білуватому брючному костюмі, наполягало на «жінці».

Вік двадцять дев’ять років. Мабуть, вона найстарша на цій зустрічі.

– Шіба Тацуя-кун. Ні, можливо Йотсуба Тацуя-кун.

– Я Шіба Тацуя. Це наша перша зустріч. З нетерпінням чекаю нашої співпраці, пані Муцудзука.

– Також рада знайомству. Як ти й сказав, я Муцудзука Ацуко.

Муцудзука Ацуко, голова родини Муцудзука з Десяти головних кланів, чомусь, як тільки увійшла в конференц-зал, звернулася до Тацуї.

Той факт, що Муцудзука Ацуко захоплюється Йотсубою Маєю, досить відомий серед двадцяти восьми сімей. Причина, по якій вона підійшла до Тацуї й заговорила, мабуть, в тому, що він був сином Йотсуби Маї. Фактично він племінник, але навіть якби було оголошено, що він племінник, Ацуко, ймовірно, всеїдно обрала б Тацую своїм першим співрозмовником.

– Давно не бачились, пані Муцудзука.

Слідом за Тацуєю, підвівся і заговорив з Ацуко Масакі. Масакі, який, з самого народження, жив як прямий нащадок з Десяти головних кланів, вже був знайомий з Ацуко.

– Давненько, Масакі-кун. Хм...

– Практично одужав.

Відповів Масакі розгубленій Ацуко.

– Правда? Добре.

Такума, який підвівся одночасно з Масакі, також вперше привітався з Ацуко.

Шіппо приєдналися до Десяти головних кланів у лютому цього року. Такума мало знайомий з представниками двадцяти восьми сімей, які проживають в інших регіонах, крім Канто, оскільки глава сім’ї, Шіппо Такумі мало спілкувався з іншими крім сімей «трійки» та «вісімки».

Ацуко розслаблено відповіла на само представлення Такуми та пішла до свого місця. Мабуть, Катсуто та Томокадзу завчасно зарезервували їй місце за головним столом.

Якраз о дев’ятій ранку Катсуто і Томокадзу з’явилися разом із задніх дверей конференц-зали.

Всі місця були зайняті.

Катсуто подякував усім, що зібралися у цьому місці, а потім зайняв місце в центрі головного столу.

– Всі зібралися, попри свою зайнятість. Тож я хотів би, не витрачаючи часу, відразу перейти до основної теми.

На слова Катсуто заперечень не було. Ну, більшість учасників цієї конференції старші двадцяти. Лише четверо, Катсуто, Тацуя, Масакі, та Такума, досі були підлітками. Тому тут не було такого явища, як серед молодших та старших школярів, «давайте спершу представимося».

Сьогодні я хотів би почути від вас про те, як нам, магам, слід мати справу з постійно зростаючим антимагічним рухом. Цього місяця масштабні інциденти сталися не лише в Японії, але й по всьому світі. Хоча про це не повідомлялося в Японії, я чув, що були випадки повстань та громадянських війн. Як нам діяти у цій важкій ситуації? Я хотів би почути різні відверті думки.

Ніби очікуючи, що Катсуто так скаже, Масакі підняв руку.

– Я Ічідзьо Масакі.

Переконавшись, що Катсуто поглядом кивнув, заговорив Масакі.

– Перш ніж висловити свою думку, я хотів би спочатку підтвердити характер цієї конференції. Попри важливість питання боротьби з антимагами, чи не має на меті обмеження вікового порогу до тридцяти років, відсторонити більшість голів кланів?

Майже половина учасників кивнула на запитання Масакі.

Катсуто перевів погляд з Масакі на Томокадзу. Ті, хто сиділи за столом, самі розуміли, що насправді цю конференцію запланувала сім’ї Саєгуса.

Цей факт майже нікого не дивував.

Не хвилюючись через перезрілі погляди двадцяти людей, Томокадзу підняв обличчя. ...На нього не дивилися, сам він, Катсуто і Тацуя.

Я Саєгуса Томокадзу. Правду кажучи, ця зустріч була запланована, коли я проконсультувався з паном Дзюмондзі, щодо заходів стосовно неприйняття магів. Тому, я вважаю, що буде доречно, якщо я відповім на питання пана Ічідзьо.

Томокадзу оглянув конференц-зал.

І ніхто нічого не сказав.

Поки в приміщенні запанувала атмосфера абсолютного слуху, Томокадзу заговорив.

– На Раді кланів в Хаконе, яка стала ціллю тероризму з боку антимагів, також розглядалося питання протидії посиленню антимагічному руху. Однак, врешті-решт, я чув, що вони змогли запропонувати лише пасивні заходи посилення нагляду.

Томокадзу зробив паузу.

Тут були присутні двоє учасників Ради кланів — Ацуко і Катсуто.

– Так і є.

Підтвердила слова Томокадзу Ацуко, перш ніж на ній встигли зійтися погляди.

Томокадзу вклонився Ацуко і продовжив.

– Однак в мовчазному спостережені є обмеження. Я зрозумів це в процесі пошуку терористів.

– Будь ласка, зачекайте хвилинку.

Однак незабаром прозвучав голос, який блокував слова Томокадзу.

– Перепрошую. Я Кудо Соуші з родини Кудо. Перепрошую, що перериваю вас, але про який пошук терористів іде мова? Мені соромно це говорити, але я не чув, що Десять головних кланів брали участь в пошуку терористів по справі Хаконе.

Після слів Кудо Соуші, з боку представників вісімнадцяти сімей, почулися голоси підтримки.

– Поліція заявила, що теракт у Хаконе залишається не розкритим. Хіба ні? Якщо у Десять головних кланів розв’язували якусь проблему, чому нам про це не повідомляли.

Мовчки слухаючи протест Соуші, Тацуя розмірковував про його справжні наміри.

До лютого цього року, Кудо були членами Десяти головних кланів. Прикривши родину Саєгуса, точніше втрутившись в особисту перепалку, Йотсуби Маї та Саєгуси Коуічі, вони були понижені.

Через гордість тих, хто довгий час були чи частиною Десяти головних кланів, вони не могли стерпіти, що їх залишили на узбіччі.

«Мінору важко з такою родиною...» Таким було справжнє враження Тацуї.

◇ ◇ ◇

Одразу після початку зустрічі, на першому поверсі вежі Йокогама-Бей Хіллз пролунав шум. З появою хлопця, зовнішність якого здавалась не з цього світу, не лише жінки, а й чоловіки забули про свою стриманість та манери.

Від нечемних поглядів хлопчик насупився. Однак навіть його похмурий вираз привертав і не відпускав погляди людей.

– О, Мінору-кун.

Впізнавши власника голосу, Мінору, роздратований такою безпричинною увагою, розслабив напружене обличчя.

– Пані Маюмі. Ще й пані Касумі та пані Ідзумі.

Мінору та три прекрасні дівчини, підійшли один до одного. Тут же темне розчарування охопило оточення. Чоловіки бачили красу Мінору, а жінки не могли не підняти білий прапор перед чарівністю сестер Саєгуса.

– Давно не бачилися, Мінору-кун

– Ми не бачилися з Мінору з Конкурсу дисертацій... Думаю, минуло десь пів року.

Ідзумі зустрічалася з ним під час селекторної наради студентських рад шкіл, хоча і через лінію зв’язку. Але, як вона і сказала, Касумі розмовляла з ним за кулісами, коли приїздила вболівати за своїх на Конкурс дисертацій в Кіото.

Мінору, Касумі та Ідзумі — однолітки, і хоча не так часто, вони вже давно зустрічалися. Не боячись краси Мінору, вони були одними з не багатьох його друзів.

– До речі, Мінору-кун. Якщо ти на зустріч, вона вже почалась, ти ж в курсі?

– Зустріч довірили Соуші.

– Е-е? Я думаю, краще було направити Мінору.

– Ей, Касумі-чан. Ша.

Мінору відповів на запитання Маюмі. І та поспіхом докорила Касумі за її враження. Однак це не заперечувало змісту зауваження сестри.

Мінору не маючи сили це якось прокоментувати, лише гірко посміхнувся.

– Старша сестро. Якщо ми вже розмовляємо, може, зімнемо місце? Здається ніхто не спізнився і більше не має потреби залишатися тут як провідник.

Вигадавши вдалий момент, втрутилась в розмову Ідзумі.

– Вірно. Підемо кудись де можна посидіти.

Маюмі також зрозуміла намір сестри й вони негайно зрушили з місця.

Мінору, який розумів, що це турбота про його тіло, через слабке здоров’я, тихо прослідував слідом Маюмі, не демонструючи жодного спротиву.

◇ ◇ ◇

Ми не повідомляли вам про ситуацію з Хаконе, оскільки закінчилося усе неприйнятно. Можна сказати, ганебно.

На питання Кудо Соуші відповів Катсуто.

Ви дозволили терористам втекти, раз кажете, що це провал.

Знітившись під сильним голосом Катсуто, все ж огризнувся Соуші.

– Натхненник терористів точно загинув.

– Тоді проблем не..

– Однак тіло лідера не отримати.

На відповідь Катсуто, Масакі скрипнув зубами.

Тацуя слухав це наче сторонній.

– Корабель з лідером на борту затонув, через втручання американської армії.

– Втрутились американські військові...

Після останніх слів Катсуто, Соуші запнувся.

– Атака американської армії вразила натхненника терористів, і трупу не залишилося.

Катсуто особисто не впевнився в смерті натхненника теракту в Хаконе, Ґу Дзіе. Але зараз не було потреби говорити правду.

– Без можливості продемонструвати тіло, не можливо довести, що натхненник теракту загинув. Через відсутність речових доказів не вдасться оголосити про завершення розслідування справи.

– ...Зрозуміло, чому поліція все ще проводить розслідування.

Соуші вдалося отямитись.

– Але хіба була необхідність тримати це в таємниці, від нас.

Однак його голос не мав сили. Гострота слів була втрачена.

– Ми не збиралися тримати це в таємниці. Визнаю, що ми не приділили цьому достатньо уваги, але чому не обговорити це іншим разом.

В необхідний момент вставив слово Томокадзу, відбивши контраргументи Соуші.

Зауваження Соуші заблокували відповідь на питання Масакі. Якщо продовжити, це можуть сприйняти як перешкоду відповіді на питання Масакі. Насправді в деяких частинах кімнати, повисла атмосфера нудьги.

– Зрозумів. Але, будь ласка, надайте цю важливу інформацію, якомога швидше.

– Зробимо все як найкраще..

Відповів на слова, близькі до визнання поразки, Соуші, Томокадзу.

Соуші відчув приниження і стиснув руки.

Але Томокадзу цього не помітив, або проігнорував, і оглянув конференц-зал.

– Це не обмежується терористами, співпраця мешканців нашого суспільства, необхідна для виявлення його небезпечних елементів. Однак наш пошук не отримав підтримки мешканців.

Тацуя вперше зацікавився сказаним Томокадзу. Вони з Масакі, з самого початку переслідували Ґу Дзіе власними силами. Однак, схоже, Томокадзу, а точніше родина Саєгуса, намагалася зібрати інформацію серед місцевих мешканців.

В теорії, для такого розслідування необхідно було покластись на поліцію, але родина Саєгуса, чомусь, вирішила виступити недосвідченими поліцейськими.

Схоже, всередині родини Саєгуса не вистачає контролю.

Роздумуючи про такі непотрібні речі, Тацуя вирішив, що це не стосується нинішньої ситуації.

– Не всі жителі ворожі до магів. Вони нас справді розуміють. Людей з таким відношенням досить багато.

– Правда?

Мимоволі вставив слово один з присутніх.

– Вибачте. Я Іцува Хірофумі, родина Іцува.

Хірофумі, який деякий час був кандидатом у наречені Маюмі, природно був знайомий з Томокадзу. Це самопредставлення було для учасників зустрічі, що вперше беруть участь, та для підтримання правил конференції.

Якщо це правда, то в чому сенс цієї зустрічі??

Хірофумі висловив сумніви, оскільки про це в перше повідомили серед Десяти головних кланів.

– Думаю, ті хто розуміє магів, злякалися.

– Хочете сказати, злякалися жорстокості противників магів?

– Вірно. Я не думаю, що антимаги складають більшість громадян. Але їх діяльність радикальна і помітна. Якщо проявляти співчуття до магів, можна стати об’єктом безрозсудного насильства... Ось що я думаю.

Здавалося, було багато людей, яким спала на думку ця логіка, і вони не піднімали голос.

– Я вважаю, що антимаги — це галаслива меншість, а тиха більшість розуміє принаймні співчуває магам. Однак насправді переслідуючи терористів, ми не змогли досягти мети із захоплення, без співпраці жителів.

– Перепрошую. Я Яшшіро Такара.

Висновок Томокадзу не очікувано зупинив молодший брат глави родини Яшшіро з Десяти головних кланів.

– Не думаю, що навіть з підтримкою мешканців вдалося б схопити натхненника теракту.

– Вірно. Однак, і навпаки, не виключено, що, за підтримки мешканців, місцеперебування терористів можна було виявити раніше. В підсумку, можливо, вдалося б уникнути кінцевого результату, коли не отримано навіть труни.

– Це припущення.

– Це можливість.

Яшшіро Такара вклонився і відступився. Він вирішив, що цей аргумент не є доказом, і навіть у нього не має додаткових спростувань.

– Я вважаю, що ті, хто прихильно ставиться до магів, опиняються в ситуації, коли не можуть говорити, бо бояться тих, хто вважає їх ворогами.

Тон Томокадзу трохи пом’якшав, можливо, того що побоювався, що його вважатимуть ненормальним.

– Я знаю, що це моє особисте враження, але я хотів би, щоб ви задумалися над цим. Причина, по якій існує так багато ворожих до магів голосів і що не чути голосів, які їх підтримали б, полягає в тому, що ми, маги, лише пасивно реагували на антимагів.

– Вибачте, але чи правда, що немає жодної підтримки магів?

Висловила своє зауваження Муцудзука Ацуко. Ніхто не поскаржився на те, що вона не представилась. Ацуко голова родини Муцудзука, з десяти головних кланів. Тому, що для учасників цієї конференції природно знати обличчя та ім’я голів Десяти головних кланів.

– Насправді, є деякі політики, що захищають магів. Наприклад, я думаю, що родина Саєгуса повинна бути близька з депутатом Кодзуке.

– Згоден. Сказане надмірне перебільшення.

Томокадзу не став зайве сперечатися і просто визнав думку Ацуко.

– Однак незаперечний факт, що голосів мало, і на них тисне опозиція.

– Ви маєте рацію. Але яке відношення до цього має обмеження учасників цієї конференції особами, що не досягли тридцяти років?

Повернула суперечливі дебати до початкової теми Ацуко.

Можливо, Томокадзу не залишив це поза увагою, і навіть коли Ацуко запитала його про це, він, здавалося, не розгубився.

– Думка глави сім’ї безпосередньо веде до дій. Тому переговори між главами будуть обмежені. Чи ні?

– ...Безумовно, є така тенденція.

– Отже, перш за все, я думав, що якби ми молоде покоління, могли вільно ділитися своїми думками, що до того, що вони можуть зробити, народиться мудре рішення.

– Ця зустріч не є місцем прийняття рішення.

Мабуть, обравши сприятливий момент. Заговорив Катсуто, що досі мовчки слухав дискусію.

– Я сам є головою родини Дзюмондзі, але навіть попри це, я не можу прийняти рішення без своєї сім’ї. Навіть якщо тут дійдуть якоїсь згоди, цілком можливо, що, врешті-решт, це не можливо буде втілити на практиці. Але обмін тут ідеями не буде цілковитою втратою.

– Тож ця конференція є місцем для обговорення того, що робити з антимагами?

– Не думаю, що повинна вийти настільки хороша ідея.

Замість того, щоб засміятися чи виявити неприязнь до навмисно спотворених рядків Такари, Катсуто важко похитав головою.

– Думає, достатньо вигадати якийсь план, і якщо досягнемо згоди, тоді настане час йти на Раду кланів.

Здавалося, Такару це переконало. Схоже, що Масакі, Хірофумі, Соуші та Ацуко не мали заперечень.

Однак Тацуя відчув дискомфорт, з мисленнєвим вигуком «господи».

Тому, що чув, що Катсуто думає про досягнення «домовленості», кажучи, що це не місце, що щось вирішується.

Він зі засторогою поставився до майбутнього конференції.

◇ ◇ ◇

Маюмі провела Мінору до чайної кімнати Магічної асоціації. Вони вирішили, що якщо вони, ще й з Мінору, зайдуть до звичайного ресторану, підніметься галас.

Касумі та Ідзумі, не кажучи вже про Мінору, не скаржились. Порівняно з кав’ярнями та ресторанами, чайна кімната поступалася різноманітністю смаків, і доступності різних речей. Однак, коли доводилося миритися з настирливими поглядами, це переважало на чашах терезів.

Зупинивши працівника у намаганні подати чай, Маюмі сама обрала чайне листя та посуд і приготувала чорний чай. Хоч це оплачена кімната і дії Маюмі заважали бізнесу, у цій філії добре знали про захоплення Маюмі чайною церемонією. І службовець і персонал звикли до егоїзму Маюмі. Вона цілком дружня з працівниками.

– Ось, будь ласка.

– Дякую.

Маюмі поставила чашку перед Мінору, а той в паніці вклонився.

Навіть, коли Мінору поводитися як «звичайний хлопчик», виглядало це як шедевр. Слідом за дією Маюмі, співробітниця, що принесла тістечка та печиво до чаю (вони ж вже були оплачені), завмерла біля столу.

З гіркою посмішкою «нічого не поробиш», на ситуацію, Касумі (з силою) забрала кошик і тарілку з її рук.

– Але не звично бачити тут Мінору-куна.

Залишившись одна осторонь, Ідзумі заговорила з Мінору.

– Мабуть, правильно буде назвати це... Супроводом пана Соуші.

Ідзумі мала намір зав’язати просту розмову, але відповідь Мінору була стислою та ухильною.

– У тебе є якесь доручення?

– Доручення... Це розподіл шкіри не вбитого ведмедя.

Мінору ствердно відповів на запитання Ідзумі, висловивши ідіому, що він призначений для ділення шкіри не вбитого ведмедя.

– ...Можна почути деталі?

Ідзумі, якось відчувши, що хлопець перед нею «виливає свої скарги», у формі запитання закликала Мінору «прошу».

– Якщо підсумувати, мені слід відвідати будинок пана Шіби Тацуї та пані Міюкі, щоб поглибити дружбу. Звісно я був розчарований, коли мені сказали, що я маю відвідати їх дім, лише для поглиблення стосунків.

– Ого... Старші брати Мінору, як завжди.

– Ей, Касумі-чан!

– Усе добре.

Маюмі знову гримнула на Касумі, але Мінору посміхнувся і похитав головою.

– Я теж думаю, що у старших братів та сестер досить наївна система мислення.

– Іншими словами, через Мінору-куна, вони хочуть налагодити зв’язки з родиною Йотсуба?

Уникаючи теми сімейних обставин Мінору, Ідзумі перевела увагу на спекуляції родини Кудо.

– Схоже на те.

Мінору не хотів погано говорити про братів та сестер, тому кинув на Ідзумі вдячний погляд.

– Ви не помилитесь, якщо назвете це засобом Кудо повернутися до Десяти головних кланів.

Причина чому Ідзумі тут не почервоніла і не запнулася, полягала в тому, що вона звикла пильно дивитися на Міюкі, протираючи діру.

– Але на жаль. Мені дуже шкода!

Раптом Мінору здивувався словам Ідзумі, і його очі округлились. Запитавши, Маюмі поглядом. Маюмі відповіла йому просто гірко посміхнувшись.

– На сьогоднішній зустрічі присутній лише Шіба-семпай.

– О, під Шібою-семпаєм, Ідзумі мала на увазі старшого брата, ні, нареченого.

Додала пояснення Касумі, уникаючи плутанини.

Ідзумі не звернула увагу, що її перебили. Можливо, вона й не почула цього.

– Здається, Міюкі-семпай може «вийти в світ» в день.

Ідзумі, яка поклонялася Міюкі, як богині, схоже, наважувалася використовувати подвійні почесті.

– Я сподівалася, що зможу зустрітися з нею, там де Шіби-семпая не буде! Я б і не прийшла у місце де Міюкі-семпай і не планує з’являтися!

Ідзумі, ось-ось дістане хустинку і зло прикусивши, потягне її.

– ...Тоді, я запропоную тобі зайти до неї погратися, доки ще ранок.

–– Що ти таке говориш, Касумі-чан! Я впевнена, що Міюкі-семпай зайнята приготуваннями до виходу, як можна їй заважати!

– ...А, ось воно як.

Мінору акуратно відвів погляд від захопленої Ідзумі.

Туди де Маюмі дивилася на Ідзумі з виразом головного болю на обличчі.

– Хм, Ідзумі-чан...

Розгубившись від нерозуміння того що відбувається, Мінору перервав її слова.

– Не хвилюйся. Це своєрідний невеликий приступ.

– Хм...

З жалем в голосі, відповіла на не поставлене питання Мінору Маюмі, тоном, який свідчив, що вона до цього вже звикла.

– Між тим, Мінору-кун.

– Так?

– Тоді ходімо до нас в гості? Можливо, це не настільки цінно, як родина Йотсуба, але старші брати не скаржитимуться, якщо сказати, що це розігрів старих стосунків з родиною Саєгуса.

Пропозиція Маюмі зворушила Мінору. Звичайно тоді не буде нав’язливих поглядів і втрати часу, якщо відвідати родину Саєгуса, а не чекати тут.

– ...Це не спричинить клопотів?

– Жодних. Тоді, ходімо.

– Е, Зараз?

– Так. Як і сказала Ідзумі-чан, наша роль гіда вже виконана. – Агов Ідзумі-чан! Касумі-чан, теж, ходи додому.

Повернувши Ідзумі у цей світ, Маюмі підвелася.

◇ ◇ ◇

Тема засідання перейшла до конкретних заходів, які були метою Томокадзу.

– ...Іншими словами, пан Саєгуса вважає, що необхідно активно завойовувати популярність серед мас, так?

На питання наступного глави родини Міцуя, Міцуя Мотохару.

– Що стосується популярності, можуть виникнути деякі непорозуміння, але усе десь так, як ви сказали.

Саєгуса Томокадзу відповів з посмішкою, яка трохи нагадувала його батька Коуічі.

– Ви про виступ на телебаченні? На жаль, я не вмію співати чи танцювати.

Жарт Ацуко, викликав сміх. Особливо його сприйняли молоді жінки-учасниці.

– Думаю, пані Муцудзука були б дуже популярні, якби заспівали на телебаченні.

Схоже, Томокадзу не зміг зберегти вираз обличчя від цього жарту. Він беззахисно посміхнувся, але все ж таки, не заохотив відхилення від теми.

– Ми вважаємо, що нам потрібно чіткіше показати, що ми корисні суспільству.

– Ви про створення в Магічній асоціації, відділу зв’язків з громадськістю?

Це зауваження пролунало від представника Вісімнадцяти сімей, родини Ічінокура. Зустріч рухалася в бік підтримки думки Саєгуси Томокадзу.

– Думаю, це теж матиме ефект. Однак потрібна не лише пропаганда, а й передача фото та відео, що демонструють нашу корисну активність.

Тепер, навіть якщо Томокадзу не наполягав на своєму припущені, існувало багато думок, що підкріплювали його ідею.

– Розповсюджувати відео? Думаю, з ефірним телебаченням можуть бути складнощі, але супутникові та кабельні канали можуть знайти засоби, щоб нас підтримати.

– Але, якщо мова йде про збільшення активності появи у ЗМІ, чи не буде важливою зовнішність? Якщо хочете з’являтися на телевізійних медіа, ви маєте добре виглядати.

Оскільки тут не було тиску старших, обговорення протікало в дещо несерйозному руслі. «Можливо родина Саєгуса запланувала цю конференцію очікуючи подібного».

Розмірковував Тацуя, що досі мовчав.

– Коли справа стосуватиметься уникнення насильницького інциденту або масштабної катастрофи, не можна цим нехтувати.

– Маг з гарною зовнішністю і здібностями. ...Точно! Пан Саєгуса, як що до вашої сестри?

Від цього зауваження Катсуто і Масакі синхронно підняли брови.

– Маюмі? Думаю, що магічні здібності на потрібному рівні, але...

Тацуя слухав скромні слова Томокадзу, прикривши очі й з беземоційним обличчям.

– Ні, ні. Адже вона «Ельфійська принцеса». Гадаю, панна Маюмі матиме чудовий вигляд на телебаченні.

– Я впевнений, що вона буде рада це почути, але якщо відсторонитися від сімейного фаворитизму й об’єктивно її оцінити, я думаю, що є люди, що навіть кращі за зовнішністю та магією.

– «Сімейний фаворитизм» кажете, ви доволі суворі до своїх родичів. Але хто ж виглядатиме краще за панну Маюмі.

Після цього, подекуди в залі пролунали тихі вигуки «Ах».

– Якщо до наступної голови родини Йотсуба? Я думаю, що ця принцеса може стати підходящим символом для нас.

Старомодне формулювання, мабуть, було спробою видати це за своєрідний жарт.

Однак в іншому була помітна безпомилкова серйозність.

Погляд Томокадзу був сповнений потужним світлом. Він зробив паузу і як тільки збирався сказати слова, які мали бути підтримані більшістю, як результати цих зборів.

– Пан Дзюмондзі.

Однак, на мить раніше, беручи під контроль розвиток ситуації, вперше втрутився Тацуя.

– Так.

Коротко відповів на зауваження Тацуї, Катсуто.

– На початку я чув, що ця зустріч «нічого не вирішує».

Хоч заговорив вперше, Тацуя не представився. Він не бачив в цьому проблеми. Оскільки звертався не до представників Двадцяти восьми сімей, які зібралися в цьому залі, а лише до Катсуто, який приймав цю конференцію.

– Так і є.

– Значить, це можна зрозуміти так, що незалежно від того, що буде вирішено на цій зустрічі, наша родина Йотсуба не повинна цьому підкорятися.

М’яко кажучи, ці слова наче «підливали масло у вогонь» і провокували на бійку.

– Все чудово.

Але це було помилкове враження. Багато хто намагається обійти правила.

– Вельмишановний Йотсуба, це...

З пригніченим виразом, з засторогою, заговорив до Тацуї Іцува Хірофумі.

– Перепрошую. – Я Шіба Тацуя.

На це Тацуя відповів так, наче з ним краще не мати справи.

Муцудзука Ацуко і Яшшіро Такара поглянули на нього, з явним «зацікавленням».

Масакі дивився на нього з сусіднього місця здивованим, але співчутливим поглядом. Коли заговорили про Маюмі, Масакі теж хвилювався що розмова може зміститися до Міюкі.

Спрямований Катсуто погляд на Тацую, можливо містив крихту докору.

Не стосовно руйнування практично сформованої угоди. Він мовчки благав, «зроби щось з цим крижаним ставленням».

– ...Активно допомагати суспільству та привертати увагу. Це чудово.

Тацуя знав, що викликав загальне хвилювання, отже у нього не було іншого вибору, як відповісти на прохання Катсуто.

– Однак багато магів працюють як у поліції, так і в пожежних підрозділах. Навіть в Силах Самооборони на службі багато магів. Цікаво, як виглядатиме втручання в їх роботу і видавання за власні досягнення?

Але, на жаль, атмосфера в конференц-залі завмерла ще більше.

Проти зауважень Тацуї, заперечень не знайшлося.

Однак і підтримки не прозвучало.

На Тацую, який порушив, до цього дружню атмосферу, було спрямовано багато ворожості.

Однак він не намагався ще щось говорити.

◇ ◇ ◇

Не знаючи, що в конференц-залі вежі Йокогама-Бей Хіллз, де перебував її брат, піднімалася хуртовина, Шіїна відвідувала Третю лабораторію, для добровільної практики.

Третя лабораторія — Третя науково-дослідна лабораторія, з десяти, одна з п’яти науково-дослідних лабораторій розвитку магії, які досі працюють під початковою назвою.

Можна сказати, що Третя науково-дослідна лабораторія є найактивнішою з п’яти лабораторій розвитку магії, які залишилися не закритими.

Темою дослідження Третьої науково-дослідної лабораторії є вдосконалення навичок множинного виклику. Збільшуючи кількість елементів на які одночасно активується магія. Ця техніка ефективна і для інших магів, крім Десяти головних кланів. Особливо, це вважається важливим для підвищення бойової сили військових магів, окремих солдатів поряд з технікою рукопашного бою сім’ї Чіба.

Як природний наслідок, Третю науково-дослідну лабораторію відвідують військові маги. Не тільки військові дослідники, але й багато бойових магів.

Тренуючись в такому середовищі з дитинства, не зважаючи на її непримітну зовнішність, Шіїна мала високу бойову силу. Якби не її незрозумілі обмеження зі слухом, вона могла б стати найкращим бойовим магом сім’ї Міцуя, с цього приводу, її батько, Міцуя Ґен, відчував полегшення, а не розчарування. Звісно, причина полегшення полягала в тому, що зменшується ризик, що Шіїна піде шляхом бойового мага.

Крім того, Шіїна має багато можливостей познайомитися з військовими, які часто відвідують Третю науково-дослідну лабораторію. Особливо близькі у неї були стосунки з однією людиною з Двадцяти восьми сімей, як і вона.

– О, пані Цукаса.

– Ох, Шіїна-чан. Тренуєшся сьогодні?

Сили Самооборони, відділ розвідки, старший сержант Тоояма Цукаса. Хоча вона представлялася Тоояма, Шіїна давно знала що Цукаса «Тояма».

– Сабуро-кун не з тобою.

На випадкові слова Цукаси, Шіїна нахмурилася.

– Сабуро-кун поїхав у додзьо сім’ї Чіба.

– Сім’ї Чіба?

– Так. Думаю, він хоче стати їх учнем.

Цукаса стримала сміх і знову поглянула на Шіїну поглядом, що видавався щирим.

– Враховуючи особливості Сабуро-куна, думаю, що кендзюцу родини Чіба йому підходить. Тобі краще вважати це тренуванням воїна, а не вступ в учні.

– ...А чим це відрізняється?

Ох, різниці майже немає.

Підморгнула з грайливою посмішкою Цукаса.

Шіїна посміхнулася у відповідь.

– До речі, Шіїна-чан, як справи в старшій школі магії? Не складно?

– Не так складно, як я очікувала. Але з цього моменту може стати важко.

– Президент студентської ради правда з родини Йотсуба?

– Ах, з цим теж все в порядку. Вона дуже красива дівчина, і я нервую, але не відчуваю того «страху», як очікувала з самого початку.

– Ось як. Якщо так, чи можеш мені допомогти з моєю роботою?

Створивши доброзичливу атмосферу, наче випадково промовила прохання Цукаса.

– Е, пані Цукаса… працює у відділі розвідки, чи не так?

– Так. Але це не складно. Я шукаю когось на роль заручника для тренування порятунку ВІП-персони.

– ...Це робота відділу розвідки?

– Завдання мого департаменту, це контррозвідка. Щоб запобігти витоку інформації, ми також відповідаємо за повернення викрадених ВІП-персон.

– Я для цього підійду?

Шіїна виглядала розгубленою, але насправді вона була зацікавленою. Правду кажучи, вона була дуже зацікавленою.

– Усе гаразд. Це займе десь пів дня.

Цукаса помітила зацікавленість Шіїни.

– Ем, дозвольте трохи подумати.

– Це, можна. Тоді, подробиці обговоримо, як приймеш рішення.

– Е-е, а ви не можете розповісти завчасно.

– Такі правила.

Шіїна вже практично поступилася цікавості. Якщо так, то вона погодиться.

Якщо почує, що учень першого року тієї ж старшої школи та тієї ж студентської ради потрапив у заручники, «він» не зможе це ігнорувати.

У мене з’явилася гарна можливість для «його» перевірки.

З ніжною посмішкою, Цукаса подумала, яка з Шіїни могла б вийти мила молодша сестричка.

◇ ◇ ◇

Едвард Кларк, науковець, що входив до Національного наукового бюро USNA і спеціалізувався на масштабних інформаційних системах. Більш конкретно, він був розробником Ешелон III, останньої версії системи перехоплення комунікації, яка використовується Агентством Національної Безпеки, назва якої складалася з тієї ж абревіатури.

Оманливо думати, що Ешелон III був розроблений лише Едвардом Кларком. Однак ніхто не сперечався, що він є центральною фігурою у вдосконалені системи Ешелон. Але оскільки процес складання був засекречений, про досягнення Кларка мало хто знав.

Передбачається, що він займається подальшим вдосконаленням системи перехоплення інформації у своєму особистому кабінеті Каліфорнійського філіалу Національного Наукового Агентства.

Але в реальності, так повідомлялося лиш для того, щоб зберегти в секреті Ешелон III. Сам Кларк теж це розумів.

Однак його це не турбувало. Швидше, він був готовий позитивно прийняти цю ситуацію.

Він мав доступ до інформації. Що не була відома ні директору Національного Наукового Агентства, ні директору Агентства Національної Безпеки, ні Міністру оборони, ні держсекретарю, ні навіть президенту.

Мав доступ до інформації по всьому світі. Він побудував цю систему непомітно для всіх.

Кларк ділився цією таємницею лише з дуже обмеженою кількістю людей. З тими, кого він визнавав своїми партнерами, вартими дізнатися цю таємницю. Серед них не лише американці.

Але Едвард Кларк не мав наміру зраджувати USNA. Про нього можна сказати, пристрасний патріот. Його відданість стосувалася лише нації, а не уряду.

Він переконаний. Інформація керує світом.

Він переконаний. Тільки його батьківщина та його віддані союзники мають право взяти світ під контроль.

Тому і сьогодні він продовжував збирати, сортувати та аналізувати інформацію, щоб зробити світ таким, яким він має бути.

– В Японії зараз десята ранку?

Більшість співробітників бюро вже пішли до дому. Однак Кларк не демонстрував навіть ознак наміру встати із за столу.

– Хм.. «Він» ізольований? Японці теж дурні.

Зміст обговорення що проходило у конференц-залі, яку не здавалося б не можливо прослуховувати, відображався на його терміналі з синхронним перекладом. Така сила системи чорного входу, вбудованої в Ешелон III.

– Наші громадяни також не можуть сказати багато речей... Але це може бути ідеальний шанс. Сподіваюсь, ми зможемо усунути найбільшу загрозу для нашої країни.

Розмірковуючи, розмовляв сам з собою Кларк.

На терміналі Едварда Кларка відображався журнал, зауваження, котре привело до того, що Тацуя розсварився з іншими учасниками конференції у вежі Йокогама-Бей.

(Продовження в другій частині «Пролог до заколотів»)