Неділя, двадцять друге лютого, незадовго до Турніру дев’яти шкіл дві тисячі дев’яносто шостого року.
Куроба Фумія, та його сестра-близнюк Аяко відвідали родину Йотсуба.
Мета — повідомити Маї про результати розслідування, щодо таємної розробки магічної зброї, що проводили Десять головних кланів та сім’я Кудо. Фумія не брав безпосередньої участі у цьому розслідувані, але він супроводжував Аяко, від імені батька, що виконував інше завдання.
Здавалося, Мая була задоволена звітом Аяко. Вона подякувала за важку роботу, сказала почуватися як у дома, розслабленим голосом (це не значить, що до цього вона була напруженою, але в неї не було справ, тож вона вийшла з робочого режиму) і запропонувала їм чаю з солодощами.
Здається, що древні монархи зазвичай давали своїм підлеглим отруйні солодощі, перевіряючи їстимуть вони їх чи ні, тим самим перевіряючи їхню вірність, Мая не займалась чимось настільки безглуздим, а Фумія та його сестра не турбувались про це. Причиною їх вагань, тягнутися за ними чи ні, було те що Мая особисто рекомендувала спробувати їх.
Ось чому Фумія і сестра були далекі від стану, що можна назвати розслабленням. Важко сказати, що Маї не хотілося пожартувати, коли бачила такі невинні погляди.
До речі, скоро ж Турнір дев’яти шкіл, чи не так?
– Так.
Напружено відповів на запитання Маї Фумія. Ні це була не напруга, скоріше пильність.
Ви ж обидва братимете участь?
– Так, шановна тітонько.
Аяко називала Маю «тіткою», бо та сама сказала так її називати. Батько близнят, Куроба Міцуру, був двоюрідним братом Йотсуби Маї, і, з погляду Аяко, Мая не зовсім була їй тіткою. В присутності третіх осіб, Аяко називала її «пані глава» та «пані Мая».
Фумію ж Мая не просила «називай мене тітонькою». Однак, можливо через те, що він вважав, що дівчині називати її «тітонькою» миліше, перебуваючи переодягненим (замаскованим) в дівчину, він звертався до неї «шановна тітонько».
Звісно, ми обидва братимемо участь у дивізіоні новачків
Однак сама Аяко звикла до такого звернення і більше не відчувала дискомфорту.
– Дивізіону новачків? Я думала, з вашими здібностями, ви повинні були потрапити до основного дивізіону...
Фумія та Аяко, вірно зрозуміли її недоказані слова, «особливо, в Четвертій старшій».
– Однак для нас участь в основному дивізіоні, має бути занадто помітною.
– І зважаючи на це, ви попросили поставити вас до дивізіону новачків, але...
Іншими словами, навіть в Четвертій старшій існувала думка, використати їх в основному дивізіоні. І це означало, що вони, якимось чином ухилилися від цього. Це очікувано від дітей родини Куроба, що була експертом в розвідці.
– Ми перестаралися?
Боязко запитав у Маї Фумія. Аяко поряд з ним також напружилась.
– Ні це не зайве...
Мая продемонструвала злегка задумливий вираз. Фумія та Аяко затамували дихання і чекали її наступних слів.
– Вірно. Матчі в дивізіоні новачків, це не добре.
Близнюки що сиділи, витягнувшись по струнці, замерли в напружені. Ці двоє не могли поводитись як Тацуя, ігнорувати накази Маї, розкинувшись на спинці стільця.
– Пан Фумія, пані Аяко, вам не потрібно обмежувати свої навички на Турнірі дев’яти шкіл. Викладіться на повну.
І Фумія, і Аяко, мали намір негайно відповісти на наказ Маї «зрозумів».
Але в реальності.
– Ха? Так.
Однак такою була реакція Фумії.
– Так... Однак це може бути помітніше ніж потрібно.
Аяко віднеслася до цього легше ніж Фумія. І все-таки не змогла сформулювати чітке, та м’яке питання. Не тільки Аяко, а й Фумія, за настановами свого батька, проявляли значну лояльність до глави родини Йотсуба. Сім’я Куроба керувала найглибшою темрявою Йотсуби, що мала багато таємних справ.
Темрявою серед темряви. Оскільки це було не законно, зрада була абсолютно недопустима. Не дивно, що Фумії та Аяко була старанно привита «лояльність главі».
Якщо говорити інакше, навіть якщо послух накладений настільки сильно, це був настільки несподіваний наказ, що не можна було стримати прояв здивування.
– Вірно, пані Аяко. Якщо ви будете серйозні, ви привернете стільки ж уваги, як пані Міюкі та пан Тацуя, минулого року.
– Це те чого прагне глава?..
Запитав Фумія.
– Так, саме так, пан Фумія.
Посміхнулася та кивнула Мая.
– Цього року молодші молоді пані родини Саєгуса також братимуть участь в змаганнях дивізіону новачків і старший син родини Шіппо відчайдушно показуватиме себе. Якщо ви продемонструєте чудовий виступ, натякаючи на якийсь зв’язок з Йотсуба, можливо це відволіче погляди зосереджені на пані Міюкі та пані Тацуї?
Після такого глибокого роз›яснення, вони зрозуміли наміри Маї.
– Я зрозуміла ваші міркування.
Проте розуміння та згода різні речі.
– Однак, я думаю, що це може завадити майбутнім місіям.
В загальному розумінні, сказане Аяко було справедливим. Не добре демонструвати обличчя агента розвідки.
– Не хвилюйся з цього приводу.
Однак Мая просто відкинула припущення Аяко, не розкривши свій справжній намір.
– Поки думайте про те, щоб добре виступати на Турнірі дев’яти шкіл. Я також з нетерпінням чекатиму цього.
– Так, постараємося з усіх сил.
– Постараємось виправдати ваші очікування.
Прийняли наказ Маї Фумія та Аяко, навіть не переглядаючись.
◇ ◇ ◇
Впевнившись що Фумія та Аяко пішли геть, Мая потрусила дзвіночком, що стояв на столі.
Негайний стук в двері, ймовірно, був зумовлений тим, що людина яку ним викликали, чекала в сусідній кімнаті, поки його викличуть.
– Увійдіть.
– Пробачте за вторгнення.
У відповідь на слова Маї, тим хто відчинив двері та увійшов до кімнати був дворецький Хаяма.
– Пане Хаяма, будь ласка, негайно зв’яжіться з паном Міцуру.
– Зрозумів. Це з приводу нинішньої справи.
– Так, вірно. ...Зачекайте хвилинку.
Мая зупинила Хаяму, що вже збирався вклонитися і піти.
– Все ж, я переговорю особисто. Будь ласка, з’єднайте мене.
– Так, мадам.
Хаяма підійшов до старовинного апарату для голосових дзвінків в кутку кімнати та набрав номер Міцуру.
Слухавку взяли негайно. Схоже, навіть Куроба Міцуру не міг ігнорувати дзвінки з особистого номера Маї.
Після короткої розмови, Хаяма передав слухавку Маї. Попри антикварний дизайн, слухавка була бездротовою.
Коли Мая узяла слухавку і промовила «алло», зі слухавки пролунав гарно поставлений голос.
– О, моя прекрасна двоюрідна сестра. Невже мої нерозумні діти спричинили проблеми?
– Ні вони добре виконали свої обов’язки.
– Ось як. Це прекрасно. Тоді який ваш наказ сьогодні?
– Перед цим, пане Міцуру. Ви, випадково не можете вийти на відео дзвінок?
– Мені дуже прикро з цього приводу. Мені шкода, що я не можу споглядати мою прекрасну шановну двоюрідну сестру, що наче квітка під місяцем, але у мене лише кілька хвилин, я на завданні.
– Пане Міцуру. Боляче говорити щось подібне, але ви праві лише в останніх словах.
– Це жорстоко. Отже, що накажете.
Оскільки Міцуру нарешті заговорив робочим тоном, навіть свідомість Маї переключилася.
– Мова про ваших дітей.
Минуло трохи часу, перш ніж Міцуру озвався.
– ...Я зрозумів. Негайно все організую.
Ця затримка, розповіла, що у нього на думці.
– Пане Міцуру. Я розумію ваше незадоволення, але думаю, це плюс для ваших дітей.
– Я не скаржуся, але в чому плюс?
Такий опір був не схожий на Куробу Міцуру. Навіть якби Фумія та Аяко були лише розмінними пішаками, опір Міцуру був би значно меншим. Але, враховуючи, для кого це все було, він не міг це просто слухняно прийняти.
– Гадаю, марнотратно використовувати ваших дітей на ниві розвідки.
– Марнотратно?
– Магія Фумії може нейтралізувати опонента, не нашкодивши йому. Магія Аяко може майже повністю приховати не лише себе, але й союзників. Ви не думаєте, що марнотратно кожному з них займатися лише розвідкою?
– Гадаю, магія цих двох корисна саме в розвідці.
– Ось як? Ну, як глава родини, я просто хочу для них більшого.
У Міцуру не було чого відповісти. Враховуючи авторитет глави родини Маї, нічого не можливо сказати.
– Питання, про яке я хочу вас попросити цього разу, також є частиною цього. Я хотіла б попросити вас про багато речей, але дякую вам за вашу добру співпрацю.
– Я не маю жодних претензій, що до цього. Ми усе організуємо, відповідно до ваших наказів.
– Дякую, пане Міцуру.
Задоволена відповіддю Міцуру, Мая передала слухавку Хаямі.
– Пане Хаяма.
– Так, мадам.
Хаяма повернув слухавку до телефону і повернувся перед очі Маї.
– На цю мить, пан Міцуру прийняв позицію щодо пана Фумії та пані Аяко, однак його справжні наміри все ще протилежні.
– Є можливість саботажу?
На запитання Хаями, Мая обдарувала його гіркою посмішкою.
– Так, це не дійде до заколоту, але може дійти до роботи спустивши рукава. Тож пан Хаяма, будь ласка, перевірте як поширюватимуться чутки.
– Ви хочете простежити за роботою шановного Куроби?
– Так. Слідкуйте за рівнем поширення чуток і повідомте, якщо вони поширюватимуться не так, як заплановано.
– Так, пані.
Ввічливо вклонився Хаяма. Однак на цьому не припинив розмову.
– Але, мадам, я розумію хвилювання шановного Куроби.
На раптові слова Хаями, Мая нахмурила брови.
– Хвилювання пана Міцуру?.. Цікаво, які.
Мая не прикинулася не розуміючою. Вона справді не мав уявлення.
– Якщо поширяться чутки, що люди з прізвищем Куроба пов’язані з Йотсубою, це може спричинити труднощі в його майбутній діяльності. Пан Куроба в багатьох ситуаціях використовує своє справжнє ім’я.
Хаяма висловив свою тривогу, а не заспокоював, висловлюючи зрозумілі речі.
– О, ви про це.
На обличчі Маї з’явився вираз розуміння..
– Звичайно, діяти буде трохи важче. Але це в межах розрахунків.
Однак цей переконливий вираз говорив про те, що зазначене в межах очікування.
– Ваша мета — стримати діяльність пана Куроби.
– Останнім часом мені не до вподоби покладатися на пана Міцуру та інших. Якщо не давати роботу іншим підрозділам, вони втратять навички реальної діяльності.
Хаяма вклонився Маї в знак згоди з тим, що з погляду балансу сил, не було бажано надто покладатися на родину Куроба.
◇ ◇ ◇
Повернувшись до дому з головного дому родини Йотсуба, в той же день, повечерявши, Аяко та Фумія зібралися в кімнаті брата, для обговорення.
– Зрештою, «Дейрект пеінт» не підходить.
Ти зможеш його використовувати, якщо вдасться створити ілюзію, що це «фантомний удар».
Темою обговорення було, «який рівень сили можна використовувати».
Мая наказала Фумії та Аяко «зробити усе можливе на Турнірі дев’яти шкіл», але жоден з них не отримав хоча б якихось параметрів використання сили. Вони розуміли, що докласти усіх зусиль, не означало показати усі навички.
В місцях де збиралося багато очей, як Турнір дев’яти шкіл, окрім заборони використовувати магію з розряду військової таємниці, як «Туманне розсіювання» Тацуї, буде багато магів, що приховають магію, що була козирем. – «Особливий козир» зберігали в резерві для надзвичайних ситуацій, на те він і «козир».
Наприклад, Дзюмондзі Катсуто до останнього так і не демонстрував атакуючий тип Фаланги, на Турнірі дев’яти шкіл. Саєгуса Маюмі не демонструвала «Драй Метіа», що викликала у ворога задуху, Ватанабе Марі не показувала «Розріз доуджі» і навіть «Хешікірі».
Хоча через характер змагань, на відміну від Катсуто, Маюмі та Марі від початку не мали можливості використати свої навички. Проте, навіть якби було змагання на зразок Коду моноліту хлопців, вони б не використовували «Драй Метіа» чи «Розріз доуджі». Магія ж не тільки для змагань.
– З іншого боку, одного «фантомного удару» недостатньо для вирішального прийому? Шановна Мая, хоче яскравих дій, тому, можливо, варто маскувати «Дейрект пеінт» під «Фантомний удар», та використовувати обидва.
Унікальна магія Фумії, «Дейрект пеінт». Позасистемна магія психічного втручання, що напряму викликала відчуття болю у свідомості опонента, на поверхні схожа на «Фантомний удар», що створював ілюзію «удару» сайоновими хвилями чи «пострілу». Фантомний удар, який використовує ілюзію, щоб змусити вас думати, що ціль нападу вражена, тоді як Дейрект пеінт змушує розум атакованого безпосередньо відчувати біль. Їх принципи абсолютно різні, але обидві викликають біль без фізичного впливу.
– Вірно...
– Ну, тоді Фумія має практикуватися в постійній підтримці «Фантомного удару».
Після слів Аяко Фумія зітхнув.
– Я не дуже гарний в безсистемній магії...
– Не перебільшуй.
Аяко вдарила свого молодшого брата, що висловив свою скаргу, по спині.
Фумія простогнав.
Удар не виглядав таким вже сильним, але, схоже, в ньому була значна сила.
– Тобі добре, маєш підходящу магію для використання. А я не знаю, що використовувати, щоб порадувати пані главу.
Аяко, що підтримувала образ елегантної першорічки, при сторонніх, використовувала займенник першої особи «ватакаші», а перед сім’єю «ваташі»5. Зараз же, висловлюючи скаргу, Аяко використала помірну форму першої особи, що підходила дівчині.
– На Турнірі дев’яти шкіл від Абсолютної чистоти не має жодної користі, а Модельований моментальний рух заборонений правилами...
Скарги Аяко були надто точними, і Фумія не знав, що сказати. Як і сказала його сестра, вона не могла використовувати «Абсолютну чистоту» на Турнірі дев’яти шкіл. Магія «Досконала дифузія», що широко відома як «Абсолютна чистота», магія, яка усереднює розподіл будь-якого газу, рідини чи фізичної енергії у зазначеній області та робить їх нерозпізнаними. Основне його використання в тому щоб приглушити звук або світло, яке випромінюються від вас, або союзників, щоб зробитися непомітним і сховатися від ворога. Можна було б використати в Коді моноліту, та це змагання лише для хлопців. Крім того, «можливо використовувати» і «можна використовувати» різні речі.
Ще одна магія, на якій спеціалізувалася Аяко, «Модельований моментальний рух», якщо бути точнішим, «Псевдо моментальний рух», на Турнірі дев’яти шкіл не використаєш. Це заборонено правилами. «Псевдо моментальний рух» це — магія, яка покриває вас або союзників повітряним коконом, нейтралізує інерцію і миттєво переміщує у вакуумній трубці. Єдине, де можна було використати такий високошвидкісний спосіб переміщення це Ілюзорна битва, але оскільки вакуумна трубка вважається перешкодою для інших учасників, вас дискваліфікують, якщо ним фактично скористатися.
– Точно.
Подумавши про щось, Фумія стукнув кулаком по долоні.
– Словом, правилами заборонено створювати вакуумну трубку. Якщо ти підстрибуватимеш, «розмиваючи» повітря у напрямку руху, фолу не буде.
Почувши ідею Фумії, Аяко невдоволено нахмурилася.
– Фумія... Вакуумну трубку використовують в «Модельованому моментальному русі», тому що це полегшує магію, хоча і є додаткові кроки. Перш за все, «розмивання» - це магія, що створює рівномірний розподіл, тому якщо повітря у напрямку руху не тиснутиме на кокон оператора і щільність не підніметься, це не працюватиме. Це просто, як стрибати відштовхуючи повітря.
– Це ж ще краще, хіба ні?
Однак, захоплений своєю ідеєю, Фумія не звернув увагу на скарги Аяко.
– Якщо ти зможеш проявити свої здібності без використання спеціальної магії, це обов’язково приверне увагу!
– Може бути так та... Я хороша в миттєвому русі, а не в стрибках.
– Усе добре. Навіть якщо вакуумна трубка обнуляє опір повітря, все ще залишається інерція. Моментальний рух, це магія що вимагає швидкої синхронізації магії Руху та Нейтралізації інерції. Навіть з опором повітря, не має жодної старшокласниці, що могла б поспіти за швидкістю сестри. Хіба для пані Міюкі таке можливо?
Брови Аяко раптово нахмурились. Від слів, що Міюкі цього не зможе у неї в серці зародився дух суперництва.
Фумія не це мав на увазі, але зрештою найефективнішим аргументом підштовхнув мотивацію Аяко.
– Так... Слова Фумії мають сенс. Можливо варто спробувати.
Аяко аж ні як не була такою простою.
– Вірно. Якщо це ти, старша сестро, ти зможеш це зробити.
Навіть якщо, вони були близнюками, Фумія, мабуть, все ж відчув страх перед прийдешнім, яке він ненавмисно створив, підштовхнувши сестру.
◇ ◇ ◇
Причиною того, що на Турнірі дев’яти шкіл Четверта старша школа віддавала перевагу, високотехнічній та багатоскладовій магії, замість простої бойової, головним чином полягала в тому, що вона була заснована відразу після Третьої старшої. Третя старша робила акцент на військовий стиль, а Перша та Друга старші, були більш зосереджені на практиці (на фактичному використані магії), Четверта старша, за замовчуванням, була вимушена прийняти протилежний напрямок.
Однак це аж ніяк не значило, що учні Четвертої старшої поступалися учням інших шкіл в бойових навичках. Це правда, що багато студентів мали інженерний напрямок, але вони лише надавали значення технологічній стороні магії.
– Переробити Модельований моментальний рух, щоб вона не порушила правила...
– Це складно?
– Ні, коротко кажучи, чи можна зменшити опір повітря без створення вакуумної труби? Це можливо.
Впевнено відповів третьокурсник, до якого звернулася Аяко з цією ідеєю. Не можна сказати, що тут не було аспекту намагання гарно показати себе перед миленькою кохай, але, скоріше, він аж ніяк не міг сказати «це не можливо», враховуючи технічну направленість Четвертої старшої
– О, Боже! Як і очікувалося від Нарусе-семпая.
– О, о. – Залиш це мені.
Навіть якщо Аяко і перебільшила, обвівши його навколо пальця, гордість старшокласника Четвертої старшої, не дозволила йому не прийняти виклик.
До речі, цей «Нарусе-семпай», Нарусе Харумі, був двоюрідним братом Шізуку. Мати Шізуку, тітка Харумі, Кітаяма Беніо, Нарусе Беніо, в дівоцтві, була чистим бойовим магом, але сам Харумі був учнем технічно орієнтованої школи. В четвертій старшій, він був серед учнів вищого рівня, тому братиме участь в Турнірі дев’яти шкіл, як гравець. Однак насправді Харумі хотів брати участь як інженер. Можливо через це, він допомагав в налаштуванні Послідовності активації учням молодших класів.
Це був понеділок, наступного дня, після того вони отримали завдання Маї, «виділитися». Хоча Аяко, таким чином, забезпечила собі спільника для виконання місії, Фумія методом спроб та помилок шукав найкращу комбінацію.
До речі, Фумія був красивим хлопцем. Він був красунчиком того типу, що буде «красивою дівчинкою», якщо його переодягти в жіночий одяг. Це тому, що повільно ріс або був коротуном, кінцівки не товстішали, незважаючи на інтенсивні тренування.
– Куроба-кун, ти можеш більше покластися на нас, добре?
– Так, дякую. Якщо виникнуть проблеми, дозвольте звернутися до вас з питаннями.
– Угу. Насправді ти ж не боїшся звертатися, якщо щось потрібно?
Так, з певного часу, зверталися дівчата техніки, до Фумії, що в очах дівчат старшого віку, був схожим на хлопця, якого хочеться захищати.
Така прихильність не подобалася Фумії. Він хотів бути класним і надійним чоловіком (з суб›єктивного погляду Фумії), як Тацуя, і не бажав, ставлення до себе як до талісмана.
Однак він не був настільки дитиною, щоб недбало жорстко відповісти старшокласницям. Ні, в цьому відношенні, він був старшим за свій вік. Він відповідав дівчатам що підходили до нього і ввічливо та чітко відмовлявся від пропозиції допомогти. Якби він відмовляв грубо, серед учениць поширилася б не приязнь до Фумії. Однак красивий хлопчик ввічливо і з усмішкою відповідав їм. Насправді таке тверде ставлення, скоріше, створювало йому суспільний образ «несподівано мужнього хлопця».
Хоч прямого зв’язку з місією тут не було, і Фумія, і Аяко неухильно збільшували свою «помітність» в Четвертій старшій.
◇ ◇ ◇
Кінець липня, безпосередньо перед Турніром дев’яти шкіл. Серед магів, що жили в околицях Токай, регіону Канто, почали ширитися дивні чутки.
Сім’я Йотсуба з Десяти головних кланів. Родина, що вважалася найсильнішою групою магів Японії, під проводом однією з найсильніших магів у світі, Йотсуби Маї. Однак місце знаходження їх осередку, як і члени, що до неї належать, окрім Йотсуби Маї, не відомі.
Та все ж, один з членів, покритий таємницею, був виявлений. Якщо бути точним, знайшли одне прізвище, котре, схоже, пов’язане з родиною Йотсуба. Подейкують, що, нібито, у кровних зв’язках з Йотсубою був дім з прізвищем «Куроба».
Прізвище «Куроба» було єдиною інформацією, що поширювалася серед людей пов’язаних з магією. Повні імена, місце положення, рід зайнятості, сімейний стан, наявність дітей, нічого цього не відомо. Що ще більше інтригувало людей.
– Пані Куроба, ви пов’язані з Йотсуба?
Те що він запитав про це (хоч не на пряму, а під час налаштування CAD), говорило про те, що Нарусе Харумі був досить безстрашним хлопцем. Відтоді, як поширилися ці чутки, в Четвертій старшій було загально прийнято максимально уникати цієї теми, в присутності Фумії та Аяко.
І саме тому, коли прозвучало це питання. Учні що працювали поруч, також настовбурчили вуха та слухали.
– Це не так.
Посміхнувшись, заперечила питання Харумі Аяко. Допустимо щоб усі думали, що «Куроба Аяко може бути людиною, що має відношення до Йотсуби» про те, що «Куроба Аяко це людина пов’язана з Йотсуба», виходило за межі дозволеного.
Учні, що підслуховували їх, повернулися до роботи, з виразами обличчя, ніби вони тут ні до чого. Однак Харумі не зупинився на цьому.
– Ви справді не пов’язані? Як на це не дивись, ваша магія десь того ж рівня, що й у Десяти головних кланів.
Харумі відвів погляд від CAD та піднявши обличчя, поглянув в очі Аяко.
Аяко посміхнулась і поглянула в очі Харумі.
– Для мене це честь, Нарусе-семпай. Я також хочу стати чудовим магом, як пані Нарусе Беніо, силу якої, як кажуть, можна порівняти з Десятьма головними кланами.
На жваву відповідь Аяко, Харумі криво посміхнувся.
– Зараз вона Кітаяма Беніо.
Це було найкраще, що міг відповісти Харумі.
– Правда? Вибачте.
Хоча вона була ще старшокласницею, посмішка Аяко навіть не похитнулася, від трохи дитячого прискіпування Харумі.
– Ні. Це я запитав дивні речі, і це я повинен вибачатися.
Харумі відвів погляд і перевів очі на CAD з яким працював.
Таким чином, завдяки вправним діям Аяко та Фумії, плітки, в Четвертій старшій, про їх зв’язок з Йотсуба, швидко припинилися. Однак у решті світу, чутки про те, що «Куроба пов’язані з родиною Йотсуба» невпинно поширювалися.
Через це, все більше людей будуть рознюхувати навколо, щоб підтвердити правдивість чуток. Прізвище «Куроба» не надто поширене в Японії, але не настільки, щоб бути рідкісним.
Однак якщо ви обмежитеся магами з прізвищем Куроба, їх буде не багато. Якщо не пошкодувати кошти на пошук, їх можна буде легко знайти. І багато хто вважав, що заради інформації про Йотсубу варто не зважати на витрати.
– Старша сестро.
– Так... Сьогодні також?
Фумія та Аяко, що вийшли за шкільні ворота, після тренувань до Турніру дев’яти шкіл, відразу помітили, що за ними слідкують. Це тривало вже третій день поспіль. Позавчора, ці двоє нервували, від того що за ними стежать, але на третій день вони могли думати лише, «знову».
– Цікаво, хто це сьогодні.
Страждаючи пробурмотіла Аяко, на що Фумія втомлено відповів.
– Можливо це якийсь репортер. Настільки погано він переховується, і здається, у нього не має співучасників.
Відсутність напруги у цих двох, була зумовлена не лише тим, що вже звикли до цього, але й поганою підготовкою шпигуна.
– Журналіст. Що ж, дідько, робити?
– Хотілося б сказати, що знову з’явилися забобони старшої сестри... Але не сьогодні я з тобою згоден. Ким би не були, це не має значення ні в політичному, ні економічному, ні культурному значені.
– Хіба він не з тих хлопців, що кричать громадськість має право знати? При цьому не знаючи, чи всі добросовісні громадяни насправді хочуть знати про нас.
Шепочучи тихими голосами, вони прямували до найближчої станції. Навіть якщо він слідкував від шкільних воріт, продовжувати він зможе лише до станції. Оскільки при нинішній системі, коли сівши в кабінку, потрібно вказати місце призначення, не має можливості продовжувати переслідування.
Так думали про це ці двоє, але це було трохи наївно. Фумія та Аяко недооцінили ентузіазм журналіста.
Як тільки ці двоє увійшли на територію станції, заду почулися кроки, що наближалися. Хвіст, що мав би крастися, щоб стежити за Фумією та сестрою. Брат та сестра, що одночасно вирішили, що це буде клопітно, пришвидшили ходу до турнікетів, але двоє чоловіків середнього віку, що, здавалося, були репортерами, підійшли раніше. Схоже, вони були в засаді, плануючи коротке інтерв’ю на станції з самого початку.
Учні Четвертої старшої, які їздили до школи поїздом, завжди користувалися цією станцією, тому це був надійний хід, який не можливо назвати винахідливістю. Тоді чоловік, що слідував по заду, був тим, хто відповідав, за зв’язок з товаришами, якби Фумія та його компанія не скористалися б кабінками.
Фумія та Аяко раптово змінили напрямок руху під прямим кутом і втекли. Репортери (ймовірні), що наближалися з попереду, пришвидшилися, але Фумія та супровід були швидшими. Крім того, ціль була ближчою до брата та сестри. Фумія та Аяко, задихавшись, звісно награно, підбігли до поліцейської будки.
На щастя для них обох, будка не була порожньою. Хоча, зі встановленням вуличних камер, кількість поліцейських будок зменшилася, але вони все ще залишалися на станціях у міських районах. Хоч вони часто були зачинені, під час патрулювання, але здається сьогодні тут хтось був. Звичайно, існували обставини коли усі йдуть до школи з ранку та повертаються увечері, часто виникають проблеми.
Поліцейський в будці, побачив людей у білій формі, що являла собою білий халат, несвідомо нахмурився. Його щойно призначили в цю будку на станції, якою користувалися учні Четвертої старшої школи магії, і хоча він був низькорівневим магом, він був випускником четвертої старшої. Від того, його ще більше хвилювали неприємності, в які могли потрапити його кохаї, з громадянами, що не були магами.
Однак коли побачив обличчя Фумії й більш того Аяко, його занепокоєння зникло. Не варто говорити чому. Лиш зауважимо, що поліцейський це молодий чоловік.
– Вибачте пане патрульний офіцер!
Цими словами й тоном, «молодий поліцейський» потрапив в оману «вони точно стали жертвами». Також гарне враження склало правильне звернення, за його званням (посадою), не пан патрульний, а пан офіцер.
– Що сталося?
Враховуючи зовнішність Аяко, не дивно що молодий поліцейський відповів більш м’яким голосом, ніж зазвичай. Крім того, Фумія підтримав образ Аяко, кілька разів, тривожно, озирнувшись назад.
Нас переслідують невідомі чоловіки... Нас майже оточили...
В його очах заблистіли сльози.
– Ми не можемо використовувати магію самовільно... А без магії ми...
Слідом за Аяко, позаду пояснив Фумія. Попри чоловічий одяг, статура Фумії, тендітна і делікатна, щоб здаватися дівочою, його слова звучали переконливо.
– Зрозумів. Залиште це на мене.
З відчуттям справедливості на обличчі, поліцейський вийшов з будки.
Фумія та Аяко непомітно переглянулися, а потім поглянули на спину поліцейського.
Назовні почулася суперечка між репортерами (ймовірними) та поліцейськими. Репортери (ймовірні) кричали «свобода преси», але Фумія і його сестра, хоч і маги, проте неповнолітні. Мало того, всі троє репортерів (ймовірних) чоловіки середнього віку, Фумія гарний хлопчик, а Аяко прекрасна дівчина. Перехожі, які бачили як брат з сестрою бігли до поліцейського посту, також докоряли журналістам (ймовірним) і пропонували поліцейському «запишіть наші свідчення».
Здається репортери (ймовірні) зрозумівши, що знаходяться не у вигідному становищі, раптом рвонули й, з опущеними поглядами, побігли через турнікети.
Після важкої роботи, пов’язаної не тільки з тренуваннями, завтра, нарешті, друге серпня, день коли вони відправляються на Турнір дев’яти шкіл. Фумія та Аяко отримали нові розпорядження від Маї.
– ...На вітальній вечірці Турніру дев’яти шкіл, ми маємо познайомитися з паном братом Тацуєю, наче вперше?
– Це не таке складне розпорядження. І мету легко зрозуміти.
Фумії, що прочитав розпорядження, котре надійшло у вигляді текстового повідомлення на його мобільний термінал, сидячи у вітальні квартири, що зняли для них двох на час навчання в Четвертій старшій, відповіла Аяко, не відриваючи погляду від свого мобільного терміналу.
– Ну так.
Фумія погодився, що мета легко зрозуміла. Демонструючи учасникам, що Фумія та його сестра вперше зустрілися з Тацуєю, вона хоче показати, що він не має відношення до Фумії, прізвище якого Куроба, що можуть бути ймовірними родичами Йотсуби.
– Але цікаво, чи вдасться зобразити природне знайомство. Окрім різних шкіл, Пан брат Тацуя ще й технік, навіть якщо він опиниться на змаганнях, то в Основному дивізіоні, а ми з Дивізіону новачків. Як наблизитися до пана брата Тацуї, не викликавши підозри?
Побачивши як Фумія схилив голову і тріпає своє волосся пальцями лівої руки, Аяко широко всміхнулася.
– Не думаю, що це настільки складно.
– Старша сестро, в тебе є якась ідея?
Голос Фумії був дещо засмучений, але Аяко це не збентежило.
– Довір це мені.
Побачивши впевненість сестри, Фумія вирішив, як вона і сказала, залишити все на неї. Хоча в Аяко образ емоційної людини з легковажною зовнішністю, але насправді вона серйозна, розумна та відповідальна і не любить програвати. Фумія добре це знав, як і те, що ці її якості не раз допомагали під час місій. «Це гарна ідея, вступити в контакт з Тацуєю, удаючи, ніби не знайомі з ним». Вирішив Фумія і змінив тему.
– До речі, ти вже підготувала магію для Ілюзорної битви? Хоча, сьогодні вже пізно питати.
Питання Фумії, здивувало Аяко.
– Звичайно, це не те, про що сьогодні варто питати... Завтра починається Турнір дев’яти шкіл, як я могла не підготувати її. А якби я відповіла, що «не підготувала», щоб ти тоді робив?
– Що робив... У мене не буде іншого вибору як зробити все можливе.
Відповідь Фумії була незграбною, оскільки він знав, що це дуже влучне питання.
На відміну від нього почувши відповідь, Аяко посміхнулася.
– Хмм... Фумія, здається, ти дуже впевнений.
– Ну, як і моя сестра. Я зроблю все як належно і перемагатиму у всіх матчах, в яких братиму участь. Мета перемогти не помітно, лише змінилася перемогти помітно.
Фумія насторожено ставився до її слів, але відповів без жодної запинки
– Вдалося поєднати Фантомний удар та Дейрект пеінт?
– Без проблем.
Фумія кивнув так рішуче, що неправильно зрозуміти було не можливо.
Побачивши це, Аяко тихо посміхнулася. Це була ніжна посмішка старшої сестри, що трохи відрізнялася від жахливої, невблаганної посмішки сестри близнючки.
– Мені полегшало.
Фумія теж розслаблено посміхнувся.
– Мені теж.
Вони почали говорити проте, що робитимуть завтра.
◇ ◇ ◇
Через деякий час, після початку вітальної вечірки Турніру дев’яти шкіл, учні Четвертої старшої зібралися в одному кутку зали.
Щороку Четверта старша незмінно посідає найнижчу позицію Турніру дев’яти шкіл. Хоч своєю магією іншим школам вони не поступаються, певний острах залишався.
Аяко була досить помітна в цій групі. З цим нічого не вдіяти. Багато магів мають привабливу зовнішність, але кричуща зовнішність Аяко привертала увагу навіть серед них. Учні інших шкіл слідкували за нею, шукаючи можливості поговорити.
Але, нажаль, Аяко не бажала такої помітності. Учнем з яким вона розмовляла, був Нарусе Харумі, трирічка тієї ж школи.
– Пробачте Нарусе-семпай. Я хотіла б вас про дещо попросити.
Те, що Аяко несподівано заговорила з Харумі, який розмовляв зі своїм однокласником, трохи здивувало його.
– Пані Куроба, щось термінове?
– Вибачте, що зачіпаю ваше приватне життя, але родич Нарусе-семпая навчається в Першій старшій, чи не так?
Аяко посміхнулася звабливою посмішкою, якої не очікуєш від учениці молодших класів, обличчя Харумі стало червоним.
– А, так. Моя кузина навчається в першій старшій.
Харумі намагався приховати своє хвилювання, але з об’єктивної причини, це йому не дуже вдалося. Однокласники дивилися на нього підозрілими поглядами.
До учениці, Аяко, яка поводилася «як благаюча дитина» і «спокусниця», особливої антипатії не було.
З одного боку, Харумі не з таких хлопців. Як маг та магічний інженер, він був досить перспективним, з погляду здібностей, а як племінник мільйонера, мав певні зв’язки. Але через його «зацикленість на магії», він аж занадто захоплювався магією, та не надто привабливій зовнішності, дівчата його року не охоче з ним спілкувалися, що передалося навіть молодшим ученицям.
Однак причина чому Аяко не викликала не приязні, полягала в тому, що ще на тренуваннях до Турніру дев’яти шкіл вони довідалися, що вона з того типу людей, з зовнішності яких важко зрозуміти які вони насправді. Швидше їх зацікавило що Аяко потрібно від Харумі.
– І що з того?
Знову запитав Харумі, не помічаючи навколишніх поглядів.
Аяко помітила погляди, спрямовані на неї, але відповіла з посмішкою, що давала відчуття, ніби їх не має.
– Власне в Першій старшій є людина, з якою я б хотіла познайомитися... А ваша кузина могла б нас познайомити.
– Познайомитися?
– Так. Семпай, напевно, знає його? Це Шіба Тацуя.
– О, той суперінженер.
Харумі знав ім’я Тацуї. Мало того, з команди Четвертої старшої, лише дехто серед першорічок не знав імені «Шіба Тацуя». Для старшокласників, які приділяють увагу технологічній стороні магії, минулорічні «чудеса» і «магія» Тацуї були незабутніми.
– Пані Куроба, ви його фанатка?
Хлопцям було не приємно, що така красуня, як Аяко, цікавиться учнем іншої школи. Однак в голосі Харумі ревнощів не було. В цей момент він подумав, що для студентів Четвертої старшої неминуче тяжіти до «Шіби Тацуї».
– Ні, не я, а Фумія...
Кажучи це, Аяко на мить поглянула на Фумію, що стояв трохи позаду.
Спіймавши на собі погляд Харумі, Фумія сором’язливо відвів погляд. Це була не гра, а спонтанна реакція Фумії. Це правда, що Фумія тужить за Тацуєю і те що соромиться, коли про це дізнаються інші. Це додало сильної переконливості словам Аяко.
– Зрозумів. Я переговорю.
Заради свого милого кохая, Харумі був готовий зі шкіри пнутися. Від самого початку це прохання було не складним. Фумію він теж вважав милим, але це не могло бути причиною.
Харумі озирнувся, шукаючи Шізуку. Порівняно скоро, він знайшов свою родичку. Прямо перед столом, біля якого щороку збиралася Перша старша. Якраз поруч ціль, «Шіба Тацуя», розмовляє про щось серйозне з «Принцом» та «Кардиналом» Третьої старшої.
Харумі відчув що це серйозна перешкода, але не міг відступитися, оскільки вже дав обіцянку. Зібравшись, він звернувся до Шізуку.
Аяко та Фумія не отримали жодного сигналу, але пішли слідом за Харумі, без жодних вагань.
– Пані Шізуку.
– Брат Харумі.
Коли Харумі окликнув її, Шізуку негайно повернулася. Хонока, що знаходилася поруч з Шізуку, також знайома з Харумі. Тож він не відчув незручності, як думав.
– Давно не бачилися.
Привітно звернувся Харумі до Шізуку, поки вона відходила від групи старшокласників.
– Взаємно. Ти щось хотів?
Він подумав, що звичайне непривітне ставлення кузини, це його промашка, оскільки сам був не дуже ввічливим, тож ніяково посміхнувся.
– Насправді не я, а мої кохаї.
Озирнувся назад Харумі.
Коли Шізуку перевела погляд, Аяко ввічливо вклонилася, а Фумія злегка кивнув.
– Вони сказали, що хочуть зустрітися з Шібою Тацуєю.
Вираз обличчя Шізуку трохи змінився, настільки, що тільки близькі люди могли помітити, продемонстроване здивування.
– Паном Тацуєю? Не Міюкі?
Мабуть, почувши своє ім’я. Міюкі поглянула в бік Харумі.
Від її не людської краси, Харумі був настільки шокований, наче його грім вдарив. Однак через обов’язок перед кохаями позаду, йому вдалося негайно прийти до тями й кивнути на питання Шізуку.
– Так, Шібою Тацуєю. Ви ж знаєте, ми «технологічна Четверта старша».
– Так ось що.
На ходу придумав виправдання Харумі й подав його як жарт, Шізуку розуміючи кивнула. Вона знала напрямок Четвертої старшої.
– Тому, чи неважко тобі буде відрекомендувати їх?
– Все гаразд.
Кивнула Шізуку і повернулася до групи Першої старшої.
Вона переговорила з Міюкі, а та швиденько підбігла до Тацуї.
Харумі дивився на Міюкі, що розмовляла з Тацуєю та Масакі.
Побачивши як Тацуя відразу попрощався з Масакі, та прямує до них, Харумі полегшено зітхнув.
Тацуя став перед Харумі. Харумі розумів, що він заворожений Міюкі позаду Тацуї, тож заговорив до Тацуї, спонукаючи себе виконати поставлену задачу.
– Нарусе Харумі, трирічка Четвертої старшої. Вибачте що потурбував.
– Я Шіба Тацуя, другорічка Першої старшої. Я якраз закінчив розмову з Ічідзьо, так що не хвилюйтесь.
Харумі відчув полегшення, оскільки розмова проходила м’якіше, ніж він очікував від цього гострого погляду.
«У всякому разі... Він гарний хлопець».
Подумки пробурмотів Харумі, мабуть, тому йому і вдалося розслабитися. Він не був особливо красивим, в різких рисах обличчя не було особливої привабливості. Акуратна пряма постава, без будь-яких вад. Спокійна атмосфера навколо нього, ніби говорила, щоб не сталося все буде в порядку.
«Тепер я розумію чому Куроба-кун захоплюється ним».
Подумки кивнув Харумі, перейшовши до основного питання.
– Мені шкода витрачати ваш час. Насправді мої кохаї, хотіли привітатися з паном Шіба.
Після цих слів, до Тацуї підійшли Фумія та Аяко.
– Я Куроба Фумія. – Приємно познайомитись, Шіба-семпай.
– Приємно познайомитись, мене звуть Куроба Аяко. Сестра близнючка Фумії. Подбайте про мене, Шіба-семпай.
Представлені Харумі, Фумія та Аяко, привіталися з Тацуєю наче вперше. Вітання не мало нічого дивного.
– Приємно познайомитись, я Шіба Тацуя.
Однак так саме вчинив і Тацуя.
– Але я учень Першої старшої. Я не ваш семпай.
– Попри те, що школа інша, пан Шіба наш семпай в магії.
– Не зважаючи на те, що ми з Четвертої старшої, ми з братом, не дуже добрі в інженерії і якщо ви не проти, чи могли б ви дати нам кілька порад? І я, і мій брат були вражені майстерністю Шіби-семпая.
Звичайно, це була вистава, щоб полегшити контакт Фумії та його сестри з Тацуєю, за необхідності. Тож Міюкі, що стояла по заду Тацуї, не сказала нічого, що б зіпсувати її й оскільки у них не було необхідності прикидатися кимось іншими, вони прийшли самі собою.
Тацуї було зручно мати привід проговорити з Фумією та його сестрою.
– Насправді, під час Турніру дев’яти шкіл це буде не можливо, але я не проти за наступної можливості.
– Правда!
– Дуже вам дякую. За все.
Було трохи не природно, що ці двоє, особливо Фумія, як хлопець, не хотів поговорити з такою красивою дівчиною як Міюкі, але не настільки, щоб зіпсувати враження першої зустрічі. Харумі, що пильно стежив за ситуацією, не відчув жодного дискомфорту.
Таким чином, Фумія, та його компанія, повернулися до групи учнів Четвертої старшої, залишивши враження, що Тацуя з ним не знайомий.
◇ ◇ ◇
Коли вечірка закінчилася, вогні у вестибюлі та коридорі вже згасли. Фумія та Аяко, що поділяли кімнати з такими ж першокурсниками (звичайно, братів і сестер розділяли як чоловіка і жінку), скориставшись снодійним гасом, зустрілися в саду, позаду готелю.
– Фумія, ти вчасно.
– Старша сестро.
Обличчя були різними, але посмішки абсолютно однаковими, вони зняли куртки на блискавці без коміра і вивернули їх.
Світло-сірі, близькі до білого, куртки стали темно сірими, близькими до чорного. Фумія зробив це природно, а Аяко заклала волосся за комір, перш ніж застебнути блискавку. Так ці двоє зникли в темряві.
– Тож ходімо. Прошу вас, старша сестро.
– Зрозуміла.
Легковажно відповіла Аяко й активувала свою особисту магію, «Досконала дифузія», більш відому як «Абсолютна чистота».
Цього разу, дві фігури насправді злилися з темрявою.
Фумія та Аяко отримали накази від Маї «Бути помітними на Турнірі дев’яти шкіл», «Уникнути впевненого переконання, що вони пов’язані з родиною Йотсуба», «Переконати інших, що Тацуя чужа людина». Але перед цим, Як члени сім’ї Куроба, вони мають провести розвідку. Детальної інформації про випробування зброї P - Ляльок-паразитів. Не беручи до уваги Фумію, Аяко, що вже глибоко замішана в цьому розслідувані, мала інше завдання за лаштунками Турніру дев’яти шкіл і не хотіла залишати справу для якої так багато зробила.
Цілю розвідки був маршрут Кросу з перешкодами. Вони знали, що випробування Ляльок-паразитів відбудеться в останній день, під час Бігу з перешкодами. Учні магічних шкіл виступатимуть піддослідними на цьому експериментальному полігоні. Однак майданчик для цього змагання в чотири кілометри в довжину і ширину надзвичайно великий. Точне місце проведення експерименту, під час змагання Біг з перешкодами, буде не можливо
До того ж не відомо скільки одиниць тестуватиметься. Навіть якщо зупинка цього випробування покладена на інший бойовий підрозділ (Фумія і Аяко передбачили, що, врешті-решт, за це відповідатиме Тацуя), вони хотіли дізнатися кількість і місця розташування Ляльок-паразитів.
Однак вони зупинилися перед майданчиком Кросу з перешкодами.
– Ми можемо пройти?
– ...Не вийде. Активні датчики розміщені занадто щільно. Я не можу знайти шпарину, щоб можна було пройти.
Абсолютна чистота Аяко це магія що розмиває та усереднює електромагнітні, звукові хвилі і повітряні потоки. Завдяки своїм характеристикам Аяко чутлива до зміни електромагнітних і звукових хвиль в повітрі. Вона не настільки чутлива, як Хонока, що сприймає коливання світлових хвиль ще до того як вони перейдуть у видимий спектр, але здатна сприймати коливання в надзвичайно широкому діапазоні. Квадратний чотирьох кілометровий полігон для Кросу з перешкодами, також був в її діапазоні (однак тверді нерухомі предмети вона не сприймала).
Її сприйняття охопило активну сенсорну мережу інфрачервоних променів, звукових і радіохвиль, що розкинулися навколо у формі купола. Хоч і говорять, що навіть мураха не проповзе, але насправді невеликі тварини, такі як коти, можуть спокійно входити й виходити, не поміченими.
– Якби датчики були пасивними... Але вони встановили таку кількість дорогих активних датчиків.
Як і сказала Аяко, пасивні датчики, що виявляють електромагнітні та звукові хвилі які випромінюють зловмисники, могли бути зведені нанівець її Абсолютною чистотою. Насправді Абсолютна чистота могла нейтралізувати дію і активних датчиків, що самі випромінюють електромагнітні і низькочастотні хвилі і вловлюють відбиття від зловмисників.
Однак активні датчики блокуючого типу, які випромінюють інфрачервоні та ультра звукові хвилі від передавача до приймача та виявляє зловмисника що блокує їх, при цьому процесі усереднені інфрачервоні промені та ультразвукові хвилі сприймаються як неправильні.
– Ми ж не здамося через острах потрапити під датчик? Там же просто камери та мікрофони? Якщо перервати їх на одну мить, нашу присутність не виявлять, чи не так?
Здавалося, Аяко зворушила впевнена пропозиція Фумії, але вона, врешті решт, похитала головою.
– ...Зупинимося на цьому. Не потрібно ускладнювати собі життя, перед виступом.
Під «виступом» вона мала на увазі як «випробування Ляльок-паразитів», так і «участь в Турнірі дев’яти шкіл». Також існує скандал, пов’язаний з минулорічними подіями з Безглавим драконом. Якщо на Турнірі дев’яти шкіл буде виявлений зловмисник, пересуватися стане важко, якщо його взагалі не скасують. Це труднощі не лише для їхньої справи, але й клопоти для Тацуї.
– Зрозуміло.
Фумія запропонував настільки варварський план, але погодився з рішенням Аяко, саме через ролі, які вони виконували на місіях. Фумія атакує Дейрект пеін, а Аяко забезпечує проникнення і відступ Модельованим моментальним рухом і Абсолютною чистотою. Завдяки такому розподілу, Аяко брала ініціативу під час розслідувань і проникнення, а Фумія під час застосування сили.
– ...У нас не має іншого вибору, як сьогодні відступити.
У той момент, коли Аяко намагалася відповісти «Так».
– Аяко, Фумія.
Серце Аяко раптом майже зупинилося.
– Пан брат Тацуя!
Пригнічено, але щасливо подав голос Фумія, Аяко теж зрозуміла кому належить цей голос.
– Пан Тацуя... Не лякайте так.
У Аяко виступили сльози.
– Я не хотів цього.
Тацуя, що мав гарний зір, мав помітити це, але він вибачився лиш формально, з деякою провиною в голосі.
– Тоді не робіть такий страшний голос.
Хоч вона знала, що це не можливо, але мала на увазі, що могла інтуїтивно атакувати його.
– Ви прийшли оглянути маршрут?
Тацуя не виправдовувався і не вибачився.
Звичайна дівчина розсердилася б через таку не ввічливість. Однак Аяко була дівчиною, яка розуміла, що Тацуя з тих хто надає перевагу місії й не зважає на дівочі сльози.
– ...Так. Однак вони дуже обережні.
Відразу змінила настрій Аяко. Слідом за Тацуєю зосередивши свою увагу на завданні.
– Ми не змогли проникнути в середину.
Доповнив слова сестри Фумія. Він від початку не мав здивування чи підозри, що тут був Тацуя. І йому навіть не довилося налаштовуватися, як Аяко.
– Навіть з магією Аяко не вдалося проникнути?
Здивовано запитав Тацуя. Аяко розуміла, що це через те що він довіряв її магії, але все ще не могла контролювати свою роздратованість.
– О, ні, мені шкода. Я не хотів звинувачувати тебе.
Вибачився Тацуя, зважаючи на гордість Аяко.
Аяко мала намір зберігати спокійний вираз обличчя, але знала, що її жалюгідні думки читаються в зміні міміці. Аяко було соромно, вона вирішила зосередитися на своїй місії, але її заспокоюють.
– Брате Тацуя, ви теж прийшли провести розвідку?
Змінив тему Фумія, ніби не піклуючись про Аяко. Аяко теж розуміла, що це лише турбота про подальші дії. Однак, мабуть, це було вчасно. Подумки вона прошепотіла братові «дякую».
– Так. Але я застряг, тому що не зміг пробратися.
– Ось як...
З не прихованим розчаруванням, пробурмотів Фумія.
– Хочете спробувати це разом? Якщо ми зі старшим братом працюватимемо разом, можливо.
Фумія висунув конструктивну пропозицію Тацуї. Хоч конкретики не було.
– Ні, підняти метушню це найгірший сценарій. Сьогодні в ночі потрібно тихо відступити.
Як і очікувалося, як і Аяко, Тацуя відхилив пропозицію Фумії.
– Вірно.
На слова Тацуї відповів не Фумія, і не Аяко.
– Хто тут?
На різкий голос Аяко, з лісу виринула струнка фігура.
Ніндзя в чорному, що зливався з темрявою, ні, струнка фігура одягнена як ніндзя. Ні Фумія, ні Аяко, не могли розгледіти рис його обличчя. Хоч на ньому не було капюшона, близнюки не могли розпізнати контури обличчя, контури обличчя й очевидні риси.
– Майстре, будь ласка, з’являйтесь більш нормально.
Зітхнув і запротестував Тацуя.
Від цієї не сподіванки Фумія та Аяко закліпали очима.
Чомусь одночасно з протестом Тацуї, особистість людини стала зрозуміла.
– Як і сказав Тацуя-кун, сьогодні краще відступитися.
Замість відповіді на скаргу Тацуї, продовжив Якумо.
– ...Пан Тацуя, невже це?
Аяко запитала, чи вірно вона думає про особистість Якумо і послабила настороженість.
– Все як ти й думаєш Аяко.
– Тоді ця людина, Коконоє Якумо-сенсей.
Цього разу, різко кивнув Фумія. Здається, що ім’я Якумо має велике значення для наступного покоління Куроба, розвідувальної гілки Йотсуби.
– Ви щось знайшли, майстре?
Запитав Тацуя, попри почуття Фумії.
Якумо похитав головою.
– Ні. На маршруті ще нічого не встановили.
– Ви проникли на маршрут?!
Інстинктивно вигукнула Аяко, запанікувала і прикрила рот рукою. Такий дитячий жест викликав легку посмішку Тацуї. Однак він швидко стер її й звернувся до Якумо.
– Ми відступили через систему безпеки, але як і очікувалося.
Тацуя кинув оком на Аяко. Аяко знала, що він хвилюється за неї.
Безумовно, той факт, що Якумо легко прорвався через систему безпеки, що їй не піддалася (вона вирішила що легко, бо Якумо зовсім не виглядав стурбованим) трохи дратував Аяко.
Та більш того серце Аяко було сповнене захопленням і настороженістю здібностями Якумо. Коли Фумія та Аяко очолять Куроба, чи зможуть вони перемогти цього «Шінобі»? Ця думка майже повністю заволоділа розумом Аяко.
Тож якщо Тацуя співчував Аяко, це було даремно. Однак вона була у захваті від надзвичайної турботи.
Обмін питаннями й відповідями між Тацуєю та Якумо продовжувалося, але зрештою вона розуміла, що зачіпок не має. Це було лише тратою часу, але Фумія був щасливим побачити Тацую, а Аяко відчути його турботу про неї.
Помахавши Тацуї на прощання, Якумо розтанув в темряві. Фумія та Якумо не мали жодного уявлення, як Якумо покинув це місце, але це було не соромно. Вони чудово розуміли нинішню різницю в силах між ними і Якумо. Ця різниця настільки абсурдна, що може викликати одні ревнощі. Але це лише стимулювало їх стати краще.
Тацуя повернувся до брата і сестри, що потайки дали собі слово навчатися краще.
– Фумія, Аяко.
Тихий голос був потужним і напруженим.
– Так.
– Що таке?
Звісно ставлення цих двох також змінилося. Насправді Фумія і Аяко не повинні боятися Тацую, але цього ніхто і не хотів, це була природна і спонтанна реакція близнюків.
– Я займуся цією справою, А ви зосередьтеся на Турнірі дев’яти шкіл.
Тацуя говорив їм: «більше нічого не робіть». З позиції гордості магів Куроба це були не прийнятні слова.
– Зрозумів.
– Якщо так говорить пан Тацуя.
Однак навіть з легким невдоволенням Фумія та Аяко кивнули на вказівку Тацуї.
Субота, одинадцяте серпня. Сьомий день Турніру дев’яти шкіл, третій день змагань Дивізіону новачків. Сьогоднішні змагання це перший день Коду моноліту у хлопців і Ілюзорна битва у дівчат. Нарешті настав час Фумії і Аяко.
Випадково зустрівшись вранці в наметі Четвертої старшої, вони побачили захоплені обличчя один одного.
– Фумія, нарешті наш вихід.
Аяко заговорила з ним перша.
– Усе добре. Сьогоднішній супротивник маленька сошка. Фаворит Перша старша, а вона завтра.
З безстрашною посмішкою відповів Фумія на підбадьорювання.
Старша сестро, ти теж не нароби помилок.
– Усе гаразд.
З впевненою посмішкою, не сумніваючись у своїй перемозі відповіла Аяко.
– Мені б хотілося позмагатися зі знаменитими «Близнятами Саєгуса».
– В дивізіоні новачків не можна виступати в двох дисциплінах.
Гірко посміхнувся Фумія на самовпевненість Аяко.
– Одна виступає в Роар енд ганер, а інша в Руйнуванні льодових стовпів... Я думала, що хоч одна буде в Ілюзорній битві.
Мабуть, «хотілося позмагатися» вона сказала серйозно, Аяко була дійсно розчарованою.
– Ти так хотіла позмагатися з магами родини Саєгуса?
Запитав Фумія, цікавлячись в чому причина.
Звісно, особливої причини не було.
– Е? Ні не так. Якщо перемогти «Близнюків Саєгуса», хіба не привернеш максимальну увагу?
Як і сказала Аяко, це був би найкращий спосіб виконати основне завдання.
– По-перше, моя перемога вже вирішена, оскільки немає з ким змагатися.
Насправді Аяко жартувала. Через свій досвід місій, Аяко добре знала, що перемога чи поразка не визначається лише здібностями.
– Вірно.
Однак, Фумія який мав, як і Аяко, добре це розуміти, серйозно кивнув.
Що ще більше здивувало Аяко.
– Ей, Фумія, це жарт...
– Я знаю, що в Ілюзорній битві мою сестру не перемогти, може вони не наважилися кинути тобі виклик.
Фумія та Аяко заговорили одночасно. Однак в у Фумії було більше слів, тож вони перекрили слова Аяко.
– Ти серйозно?
На запитання Аяко, Фумія кивнув.
– Я серйозно. Оскільки це дивно не виставляти асів на Ілюзорну битву. – Інші змагання парні, а Ілюзорна битва — сольна.
Перше місце в парних змаганнях приносило шістдесят очок (в загальний залік зараховували тридцять).
Перше місце в Ілюзорній битві забезпечувало п›ятдесят очок (в основний залік зараховували двадцять п’ять).
Ідея полягала в тому, що більш ефективно отримати п›ятдесят балів одній людині, ніж двом.
Аяко вважала, що це занадто простий розрахунок, але наступні слова Фумії, не дали їй це зауважити.
– Я впевнений, що таке рішення прийняв пан брат Тацуя! Сестрам Саєгуса не перемогти сестру, тому він відправив їх на інші змагання.
– С-справді?
Фумія, що захоплювався детективами, не помітив, що Аяко засмітилася через його безтурботне ставлення
– Можливо все б було інакше, якби скористатися магією польоту, що обмежили цього року. Пан брат Тацуя легко б здогадався, що послабивши моментальне переміщення, швидше досягнеш магічних цілей, ніж простими стрибками, стримати інших гравців, при цьому не порушуючи правил. Навіть ми додумались до цього.
– Так і є.
Аяко повністю погодилася з цією думкою. Аяко вважала, що коли мова йде про магічні техніки і їх використання, розум Тацуї найкращий в Японії і навіть у всьому світі. До речі, Фумія вважав що той взагалі найкращий в світі.
– Знаючи про моментальний рух старшої сестри, пан брат Тацуя розрахував, що їх аси неодмінно займуть перші місця в інших змаганнях, оскільки його команда не переможе в Ілюзорній битві, це ж цілком природно.
– Зрозуміло.
Хоча здавалося що погодитися з цим було нарцисизмом, Аяко прийшла до думки, що це розумно.
– Тоді, сьогодні я виправдаю очікування пана Тацуї.
– Вірно. Щоб довести правоту пана брата Тацуї ми повинні перемогти зі значною перевагою.
◇ ◇ ◇
Чи був це результат натхнення Фумії, але.
Аяко перемогла у кваліфікації Ілюзорної битви з переважаючим результатом. У цій же кваліфікаційній групі була ас-першорічка Третьої старшої, але в кінці вона зі сльозами впала на коліна, оплакуючи результат, розуміючи, наскільки далека вона до цього рівня.
А зараз була сьома вечора.
Почався фінал Ілюзорної битви.
Викликаючи штормову бурю, Аяко підлітала до світлової кульки в повітрі. Це було схоже на падіння астероїда в момент коли земля і небо помінялися місцями.
Споглядаючи матч Аяко Тацуя пробурмотів «тут нічого не поробиш», а дівчата, що були темою обговорення, також прийшли на трибуни, щоб підтримати однокласниць.
– ...Ідзумі, що про це думаєш?
– Прикро, але я навряд чи перемогла б... А як що до тебе, Касумі-чан? Бачиш шляхи?
На запитання Ідзумі, Касумі з жалем похитала головою.
– Шкода, але... Я не бачу шляху до перемоги. До того ж ми спостерігаємо з глядацьких трибун, а на полі, я б взагалі б розгубилася.
Від відповіді Касумі, Ідзумі розширила очі. Вона не очікувала, що її сестра-близнючка, котра ненавидить програвати без справжнього бою, визнає що їй не перемогти.
Під час їх короткої розмови, Аяко стабільно набирала очки.
Схоже, що товаришка Касумі по команді перейшла до тактики набору очок, націлившись на інші сфери, після того, як Аяко стрибне. Хоча вона не була настільки доброю, як Аяко, але вона стійко трималася другого місця.
Касумі подумала, що не змогла б так спокійно вести гру і була в захваті персоналом, що призначив її на Ілюзорну битву. ...Однак, вона відразу згадала, що цим персоналом був Тацуя, і на її обличчі з’явилася огида.
– Касумі-чан, що тобі не подобається?
Запитала Ідзумі, помітивши різку зміну настрою сестри.
На секунду Касумі показала розчарований вираз, але відповіла чесно.
– Цікаво, той хлопець знав, що так станеться?..
Ні, це не було на рівні насправді чесної відповіді.
– Не треба так, Касумі-чан. Не називай Шібу-семпая «цей хлопець».
Яким би ухиленням це не було, Ідзумі бачила його наскрізь.
– Але усе може бути саме так, як каже Касумі. Можемо вважати, що це була стратегія, побудована на тому, що ми не зможемо перемогти цю дівчину й обов’язково заробимо очки в інших змаганнях.
Тут Ідзумі прийняла задумливу позу.
– Ідзумі?
– ...Якщо так.
– Якщо так?
– Якщо так, то не зрозуміло, звідки Шіба-семпай знав про здібності цієї дитини.
– ...Можливо вони випадково познайомились?
Проста відповідь Касумі, здавалася немислимою, але вона була найбільш вірогідною.
– Я не думаю, що це так. Шіба-семпай вперше зустрівся з нею на вітальній вечірці.
Однак Ідзумі заперечила це тим, що бачила на власні очі.
– Це, он як.
– ...Касумі-чан, ти повинна звернути увагу на те, що робить семпай. Я не кажу, що союзник сьогодні — ворог завтра, але спостерігаючи за успіхами невдачами інших, ми можемо знайти та уникнути підводного каміння на своєму шляху.
– Ага так, дякую за твої звичайні настанови. Але про підводні камені на шляху, Ідзумі, ти добре сказала.
– Все ж...
– І все ж. Якщо це було не випадково, звідки Шіба-семпай знав?
Ідзумі, схопилася за голову, а Касумі поставила питання, щоб повернутися до теми.
Тим часом розрив між Аяко та Першою старшою продовжував зростати.
Ідзумі опустила руки з голови й поглянула на Касумі.
– Можливо, через чутки.
– Чутки?
Ідзумі не відповіла і дала підказку, а Касумі показала вираз нерозуміння сказаного.
– Як звати цю учасницю Четвертої старшої.
– Е? Куроба Аяко, вірно? – О, Куроба?!
Тут прозвучав сигнал кінця першого періоду. Ідзумі прошепотіла так, що в гулі трибун, її могла почути лише Касумі.
– Так, ці чутки.
– Що в кровній лінії Йотсуба є родина, на прізвище Куроба.
– Можливо, Шіба-семпай звідкись роздобув список учасниць Ілюзорної битви дивізіону новачків Четвертої старшої.
– Ого... Тхне чиїмось злочином.
– ...У зв’язку з цією розмовою, складається таке враження.
Ідзумі здивовано поглянула на Касумі, і та зніяковіло посміхнувшись, відвела погляд.
Ідзумі зітхнула, «Ух...» і знову зашепотіла.
– Та дівчина не просто «стрибає». Ймовірно, це «Модельований моментальний рух», магія з якої видалили процес утворення вакуумної трубки.
– Щоб не порушувати правила?
– Так. Причина чому «Модельований моментальний рух» порушує правила «Ілюзорної битви», в тому, що, пер ніж пригне сам оператор, вакуумна трубка блокуватиме шлях іншим гравцям. Пориви ж вітру, що виникають під час руху гравців не враховуються.
Коли Ідзумі побачила, як Касумі закивала, «Ох, ось як», ніби лише зараз це зрозуміла, то відчула головний біль. Ідзумі явно була чуттєвішою в розумінні магії, і вона це усвідомлювала. Однак, зараз, на її думку, Касумі здавалася занадто легковажною.
– ...Можливо, це дівчина гарна в магії «Модельований моментальний рух». Не думаю, що ми програли б їй в Роар енд ганер або Руйнуванні льодових стовпів, але без сумнівно, магічна сила цієї дівчини принаймні порівнювана з силами Десяти головних кланів.
Касумі раптово стала серйозною.
– Магічна сила, рівна магії Десяти головних кланів та Саєгусі.
– О, зрозуміло. Відчуваю, що припущення, ніби ця дівчина пов›язана з родиною Йотсуба, правдиві.
– І справді...
Тут прозвучав сигнал початку другого періоду.
Увагу Касумі привернуло ігрове поле, і бурмотіння Ідзумі не викликало у неї сумнівів.
Ідзумі, з іншого боку, взагалі не могла сконцентруватися на матчі. Вона була охоплена думками не пов’язаними зі змаганням.
«Володар магічної сили, рівної десяти головним кланам, швидше за все є його частиною...»
«Тоді як що до старшої сестри Міюкі?»
«Сила старшої сестри явно вища нашої.»
«Володар магії, що перевершує мага родини Саєгуса... Це родина Йотсуба...»
«Ні... Це не можливо. Щоб старша сестра Міюкі була магом з родини Йотсуба...»
Ідзумі твердо переконала себе забути про підозри, що у неї зродилися.
– А?!.
В цю ж мить раптово вигукнула Касумі.
– Ой?!
Ідзумі, що була занурена у свої думки, була десь далеко і саме тому відреагувала на це настільки бурхливо.
– Вау!? Ідзумі, що сталося?
Касумі ще більше здивувалася крику Ідзумі.
– Н-ні, ні нічого.
Це не був обман. Ідзумі, думки якої раптово перервали, не змогла згадати про що думала. ...Можливо воля забути заблокувала пам’ять.
– Натомість, що сталося у тебе, Касумі-чан?
– Ага, так. Я зрозуміла, що нам не пощастило.
– «Нам не пощастило?»
Ідзумі, що здивовано злегка схилила шию, Касумі відповіла, з жалем на обличчі, «краще б я цього не помітила».
– Серед першорічок Четвертої старшої є ще один гравець, з прізвищем Куроба. Сьогодні він виступав в Коді моноліту дивізіону новачків.
Почувши слова Касумі, Ідзумі також відкрила рот, ніби кажучи «Ах?!».
– Якщо той хлопець також причетний до Йотсуби...
– Завтрашній Код моноліту, здається, буде потрясінням...
Двоє переглянулися й одночасно перевели погляд і увагу на те, що відбувалося на полі бою.
Намагаючись не думати про завтрашній день.
◇ ◇ ◇
Неділя дванадцяте серпня. Восьмий день Турніру дев’яти шкіл, четвертий день змагань дивізіону новачків.
Молитви Касумі та інших виявилися марними й другий день та матч Коду моноліту розвивався в неприємному напрямку.
Наприкінці восьмого туру (третього раунду другого дня) Перша старша та Четверта старша з шістьма перемогами та нулем поразок, розділили перше місце. За ними з одною поразкою і п’ятьма перемогами, слідувала Третя старша. Всі, втому числі учасники та вболівальники Четвертої старшої, були здивовані просуванням Четвертої старшої, котра щороку займала останні місця загального заліку.
За загальними чутками, матч восьмого раунду, між Першою та Третьою старшою, вважався вирішальним у цьому змаганні. Команда Першої старшої, вигравши цей жорстокий бій, одразу радісно вигукнула: «перемога!». Хоча вони були піднесені, та матч дев›ятого раунду проти Четвертої старшої змушував їх напружуватися.
– Формація така ж як раніше.
Поглянувши почергово в обличчя товаришів, сказав капітан Шіппо Такума на зустрічі перед матчем.
– Так.
– Я теж думаю, що це правильно.
Двоє товаришів по команді, Сенкава та Кадзівара не заперечували. Вони обидва довіряли Такумі.
Ця довіра була зумовлена його успіхами на цьому змаганні Дивізіону новачків. Поза полем бою він сварив і підтримував своїх однолітків, що ніяковіли перед Третьою старшою, а на полі Коду моноліту, як захисник, він відбив усіх атакуючих, що атакували їх моноліт. У матчі восьмого раунду проти Третьої старшої, двоє атакуючих вибули, забравши з собою одного захисника, але разом з тим він опинився у не вигідній ситуації, один проти двох. У цій серії з шести перемог, він безумовно був найціннішим гравцем.
Такума був обраний представником студентів, але спочатку, про нього серед однолітків ходили погані чутки, та все радикально змінилося наприкінці квітня.
Його зарозумілість залишалась такою ж великою, але він більше її не демонстрував.
Хоча зараз він узяв на себе роль лідера його егоїзм сховався в тіні й спостерігав за тим що відбувається.
Хоча його характер, що як правило, робив його зарозумілим, залишався таким же, він почав замислюватися над своїми помилками та став вибачатися.
Перш за все, він зміг чітко показати, що намагається «змінитися» та «вирости», чим і завоював симпатію та довіру однокласників.
З такими передумовами, Такума, природно, взяв відповідальність за створення команди з хлопців першого року, обраних на турнір.
– Щодо команди Четвертої школи, то за моїм аналізом, це типова команда одного гравця.
Двоє товаришів по команді кивнули на слова Такуми.
– Атакуючий Куроба Фумія. Він проблема. Соромно, але у прямому зіткненні з цим хлопцем, мені буде складно перемогти.
– Шіппо-кун?!
– Що він за суперник, раз ти таке кажеш...
– Неприємно це говорити. Насправді ті чутки можуть бути правдою.
У головах трьох людей спливли чутки про «Йотсубу та Куробу».
Такума викинув ці чутки з голови й продовжив пояснювати стратегію.
– Я не принижую вашу силу, але нажаль, жоден з вас не зможе зрівнятися з Куробою.
На слова Такуми, команда похитала головою.
– Не думаю, що це приниження. Гадаю це правильний аналіз.
– Звичайно, я не встою ні хвилини.
Дивлячись як товариші з жалем опустили голову, Такума також міцно стиснув зуби.
– ...Вибач.
– Шіппо, це не те за що ти повинен вибачатися. Тож що?
– О... Тож уникайте зіткнення з ним. Ви можете просто дозволити йому пройти.
– Дозволити йому наблизитися до нашого моноліту?
На стривожене питання Такума кивнув.
– Четверта старша досі виграла усі матчі, вибиваючи усіх учасників команди супротивника. Захисник перешкоджає введення коду з моноліту. Невідмінно, Куроба спробує знешкодити мене першим.
Сенкава та Кадзівара здавалося не заперечували на пропозицію Такуми.
– Я виграю час, виступивши проти Куроби. За цей час, ви повинні захопити ворожий моноліт. В бою два на два без Куроби, вас не переможуть.
– ...Що робити якщо Куроба стане знищувати нас по одному не зважаючи на моноліт?
– Якщо Куроба вирішить наблизитися до вас, просто зробіть усе можливе, щоб відірватися від нього. Коли я вступлю в бій з гравцем Куроба, розвертайтесь і рушайте до ворога.
– Зрозумів.
– Прийнято.
Такума знову поглянув на товаришів по команді.
– Хоч все ще залишається, матч десятого раунду, якщо ви виграєте цей матч, це вирішить загальну перемогу в цьому змаганні. Ми обов’язково переможемо!
– Оу!
Такума та його команда відновили бойовий дух і вийшли на гірську арену, де пройде матч.
Це нагадувало бурю.
З початком матчу маленька фігурка, що вилетіла з позицій Четвертої старшої, проскочила в проміжки між білими валунами й швидко потрапила на позиції Першої старшої.
Гравці Першої старшої її ще не помітили.
Перший контакт, для них, виявився цілковитою несподіванкою.
– Гах!
– Сенкава?!
Побачивши як товариша по команді раптово збила ворожа атака, що з’явилася з тіні скелі, Такума, не вигукнув його ім’я.
Але вже було пізно.
Атакуючий гравець команди Першої старшої в одну мить зазнав поразки від гравця атаки Четвертої старшої — Фумії.
«Що це щойно було?! Фантомний удар!»
Такума не зміг не засмутитися таким розвитком подій.
Наскільки знав Такума, «Фантомний удар» це магія яка викликає ілюзію болю, що позбавляє противника можливості битися. Це техніка ментального впливу, що поступово збільшувала шкоду, і створювала шанс, вивільнити магію, яка стане визначальним фактором. Це не настільки потужна магія, що повністю нейтралізує противника з першого удару.
«І зовсім не зрозуміло, як він наблизився?!»
Хоча це гірська арена, це не означає, що валуни були настільки щільно розташовані, щоб блокувати поле зору. Між скелями існувала певна відстань, тому була можливість помітити ворога, що наближався здалеку.
Оскільки він наблизився з такою швидкістю, він не лише скористався своїми фізичними здібностями, а й безперервно використовував магію на собі. Однак Такума не міг відчувати наближення об’єктів, модифікованих магією.
– Ка-Кадзівара, повертайся!
Та все ж його розгубленість тривала лише мить. Такума наказав своєму товаришу по команді попереду повернутися.
Однак у цей момент, між Такумою та його товаришем по команді посипався дощ гравію.
– Що це?!
Товариш по команді, не замислюючись, зупинився.
За його спиною наблизився Фумія.
– Тікай!
Наказ Такуми не був недоречним.
Кадзівара, що отримав наказ, стрибнув під зливу каменю і гальки, що все ще сипалися.
Дрібне каміння було меншою загрозою. Звичайно від їх ударів шкоди не уникнути, але можливо захиститися об’єктним бар’єром. Гравець Кадзівара був на таке здатний.
Поганим було лише те, що спина залишалася відкритою перед Фумією. Це було ніби запрошення, «атакуй мене».
Раптово кам’яний дощ припинився.
Відразу після цього, ілюзорний біль вразив Кадзівару.
Так ніби його ноги щось прокололо, Кадзівара похитнувся упав на спину.
Він розвернувся, бо зрозумів, що не зможе захиститися чи відбитися спиною.
До нього наближалася маленька фігурка.
Так це сприйняв Кадзівара і спробував контратакувати Фумію магією.
Його вразив прямий безпосередній біль.
Свідомість Кадзівари не витримала болю і відключилася, ніби хтось клацнув перемикачем.
Побачивши це у Такуми промайнула думка «як поблажливо!».
Аналіз Такуми, що, команда Четвертої старшої є командою одного Фумії був правильний, але в дечому він помилився.
Магія в якій добрі учні Четвертої старшої це складні багато крокові техніки.
До прикладу, магічне заклинання, що дробить вапняк на дрібні камінчики вибухом і точно закидає їх, осипаючи табір камінчиками.
«Хоча здатність до прямого болю у них низька, схоже, команда Четвертої старшої, має магію прикриття вогнем!»
Такума більше міг дозволити собі жалітися
Фумія був в межах зони, що означало що він точно може поцілити магією.
Такума узяв ініціативу на себе. Він створив перед собою шістнадцять повітряних куль вистріливши Колоніальним контролем, не прицілюючись, а лише вказавши напрямок.
Замість того, щоб поцілити в одну точку, повітряні кулі, атакували обличчя, груди та кінцівки. Фумія не захистився бар’єром, а ухилився легким стрибком.
Наступного разу замість повітряних куль вишукувалось вісім тонких дисків, які Такума запустив у Фумію, наче чакрам6.
Стоячи на білому валуні, Фумія без жодної затримки миттєво стрибнув назад і ухилився від повітряних кілець. І, ще у повітрі, націлив на Такуму спеціалізований CAD у формі пістолета.
Біль пронизав праву руку Такуми. Він шикнув, пишаючись тим, що зміг придушити свій крик від болю, але пальці якими керувався CAD, на лівому зап’ясті, обм’якли.
Фумія знову стрибнув, використовуючи валуни як підвищення.
У своєму правому стегні Такума відчув біль наче його проштрикнули шилом.
Стиснувши зуби, щоб стерпіти біль, він кинув на Фумію низхідний стиснутий повітряний потік.
Фумія ухилився від його атаки, стрибнувши вперед по діагоналі в повітрі.
Здоровий глузд, що змінити напрямок в повітрі не можливо, магам не властивий. Такума не здивувався маневру ухилення Фумії.
Тим про що він подумав було.
«Цей хлопець, Ушівакамару?!»
Чи щось подібне.
...Тоді він Бенкей7 з мосту Годзе?
Такума миттєво відкинув цю думку.
Бій між Бенкей та Ушівакамару закінчився поразкою Бенкея. Думка про це призвела б лише до поразки. Тож він нагадав собі про це.
Біль знову пронизав тіло Такуми. Це був ілюзорний біль, без поранень. Він також розгорнув сайоновий бар’єр, і хоча цим він мав бути готовий до не системної магії, пошкодження поступово накопичувалися.
«Невже сила оригінального «фантомного удару» така висока?»
Думаючи про це, Такума відчув, що йому стає гірше.
Він один, а там ще троє людей. Він повинен битися поки у нього залишаються сили.
Такума випустив загороджувальний вогонь повітряних куль, щоб стримати Фумію, і почав готувати до масштабного ходу.
Його тіло казало кричати від болю, від без перервних атак, але він відповідав, що це ілюзія й ігнорував її.
На землі, перед ним лежали численні камінці та камінчики, закинуті сюди з табору Четвертої старшої.
До кожного з яких він копіював магічну послідовність.
Це були магічні печаті колоніального контролю для передачі магії Такуми.
Одночасно з тим, як його пронизав сильний біль, Такума закричав.
– З’їж!
«Стон шауве».
Викрикнувши назву магії у своїх думках, одночасно зі своїм криком, Такума активував магію Колоніальний контроль
Камінці, розкидані перед Такумою, одночасно піднялися в повітря.
Трибуни зашуміли.
Чи була це реакція на вид того як каміння одномоментно посипалося на величезну скелю, на якій стояв Фумія.
Або це від того, що Такума звалився на спину, наче гігантське дерево.
«Дейрект пеінт».
Магічний постріл Фумії в повітрі по Такумі, це не системна магія, ударна хвиля сайонів, що створює ілюзію удару, розрізу, проколу, а безсистемна магія, що безпосередньо вкладає відчуття болю в розум.
Ця унікальна магія нарешті нокаутувала Такуму.
Прозвучав сигнал завершення матчу.
Фумія скинув правий кулак вгору, і глядацькі трибуни вибухнули радісними оваціями та оплесками.
Дев’ятий раунд Коду моноліту дивізіону новачків між Першою та Четвертою старшими, завершився перемогою Четвертої старшої.
◇ ◇ ◇
Команда Четвертої старшої також перемогла в десятому раунді проти Третьої старшої, ставши абсолютним переможцем Коду моноліту дивізіону новачків.
Хоч що це був лише дивізіон новачків, для Четвертої старшої, що завжди була в кінці загального заліку, перемога в Коді моноліту була наче подвиг.
Ім’я Куроби Фумії, що був гравцем у цьому змаганні, а також ім’я Куроби Аяко, що посіла перше місце, записавши рекорд Ілюзорної битви до турнірної таблиці, глибоко викарбувалися в пам’яті глядачів, учасників команди кожної школи та персоналу Турніру дев’яти шкіл.
(Місію виконано)
Далі
Том 13.5. Розділ 5 - Спокуса троянд
Спокуса троянд У червні дві тисячі дев’яносто шостого року новина про смерть однієї персони поширилася світом міжнародного бізнесу. Хоча розмір ринку був не великий, але через військове призначення, жодна країна не могла ігнорувати продукти магічної інженерії. Колишній президент провідного німецького виробника Розен Магіккрафт, Бастіан Розен, помер. Йому було дев’яносто шість років. Це була смерть від старості. ◇ ◇ ◇ Німецький виробник магічних пристроїв «Розен Магіккрафт» конкурував з компанією Максимільян Девайсес, за перше місце у світових продажах CAD та іншого обладнання. Ернст Розен, президент японського філіалу Розен Магіккрафт, у своєму кабінеті переглядав не документи, а один відео запис. Це був запис основних моментів Коду моноліту Турніру дев’яти шкіл, минулого, дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Не основного дивізіону, а новачків. На екрані великий хлопець, одягнутий в недоречний плащ, тримав у руках щось схоже на меч. Оскільки загальною довжиною він перевищував десять метрів, мало того, він мав лише руків’я і вістря, а вістря мало специфіку, через яку він не міг бути звичайним мечем, воно рухалося в повітрі. Це могла бути незвична зброя для широкої громадськості, але для Ернста, це ні трохи не було незвичним і не цікавим. Він зосередився на хлопці, що розмахував нею, а не на зброї. У середині ріжучої атаки дивним мечем, траєкторія зміщувалася в бік і вістря ввіткнулося в землю. Це сталося тому, що хлопця вдарила магія і його кинуло в бік. Бойовий дух, з яким довели атаку до кінця, отримавши удар, еквівалентний удару молота, вартий здивованого погляду, хоча противник носив шолом, щоб кинути вістря на голову з енергією якою воно ввійшло в землю, здавалося б, треба бути досить рішучим. Однак Ернст не звертав на це увагу. Хлопець, на екрані, встав. Але у звичайній ситуації таке було не можливо. Хлопець якраз постраждав від магічної атаки, і його здуло майже на метр. І він повинен був отримати відповідну шкоду. Було б нормально втратити свідомість, і наскільки можна судити з відеозапису, здається, що він справді знепритомнів. Однак рухи хлопця, що розмахував плащем на екрані, не дозволяв його побачити. Проревівши наче лев, хлопчина метнув плащ. Плащ, що до цього часу був лише м’якою тканиною, перетворився на жорстку чорну тарілку й обертаючись полетів геть. – Магія зміцнення? Вирвалося бурмотіння з вуст Ернста. Перш ніж його бурмотіння завершилася, чорна пластина стала, застрягши в землю, ставши стіною, що прикрила товариша по команді. Стіна прийняла потік піску і відскочила на зад. Хлопець підбіг до вістря що застрягло в землі. Наче звір. Він націлив руків’я в руці на вістря, що стирчало в землі наче нагробок, витягнутий з землі меч знову став цілісним. З вуст хлопця знову зірвався крик. Меч роз›єднався і клинок полетів у повітря. Останній удар хлопця, знешкодивши останнього з ворожої команди, став переможним. – Хм... На цьому відео завершилося. Ернст багатозначно зітхнув, не відводячи погляд від згаслого екрана. – Скільки б це не дивився, не має сумніву. Онук Георга успадкував силу «Бург Фолге8». Помітивши, що екран згас, Ернст заплющив очі й ліг на високу спинку стільця. – Щоб гени першої моделі були успадковані в такому місці... Ернст відкрив очі і трохи роздратовано похитав головою. Його злило, що цю інформацію не надіслали до головного офісу, і він не мав про це уявлення, поки не приїхав до Японії. Було відомо, що Георг Остобурк, перша модель модифікованого мага Бург Фолге, втік до Японії п’ятдесят років тому. Однак німецька армія, що виступала замовником Бург Фолге та Розен, що брали участь у виробництві, вирішили, що Георг не надто цінний і його не потрібно переслідувати, оскільки усі інші перші моделі самознищилися. Це не означало, що Розен відмовилися від прав на ці гени. Вони вклали великі гроші у виробництво Бург Фолге, більша частина з яких не окупилася. Оскільки дані про сам модифікований організм зберігалися, усе можна зрозуміти переглянувши це відео. Можна стверджувати, що Сайдзьо Леонхарт має особливості характерні Бург Фолге. Помічник Ернста, якого той привіз з собою з батьківщини, миттєво це помітив. З огляду на ці факти та минуле, що Георг Остобурк втік до Японії, можна прийти до висновку. Сайдзьо Леонхарт нащадок Георга. Георг Остобурк зробив дитину в Японії, таким чином передавши гени. Те що так і сталося, негайно було підтверджено фактами. Ернст вирішив, що, під приводом реорганізації японського філіалу, він проведе швидку зачистку. «Проблема в тому, як отримати цього хлопця...» Він вивів на монітор на робочому столі зібрані матеріали про Сайдзьо Леонхарта. Він вже неодноразово бачив ці матеріали, але кожного разу хмурився. Хоча з багатьма не зручностями, та виходячи з цих даних, було багато місць для нападу. Однак Ернст розсудив інакше. Хлопчина не мав незадоволення що до своїх обставин. Принаймні йому подобалося життя в старшій школі. Можливо це було простіше пару років тому, але тепер не спокусився б забезпеченням кращих умов. Навіть зі своїм розумом Ернст, не міг знайти вирішальний фактор, котрий дозволив би відмовитися від Японії та обрати Німеччину. Однак це не означало, що вони можуть силою вивести його до Німеччини. Виїзд магів за кордон суворо обмежувався. Це правило було однаковим в Німеччині та Японії. Туризм рідко допускався, а тривале перебування не допускалося, навіть для ділових цілей. Навіть державні справи, за кількома винятками, такі як посольства, рідко дозволялося проживання закордоном кожного місяця. З іншого боку, це не що інше, як суворий контроль за відтоком магів. Зокрема, Розен Магіккрафт — компанія пов’язана з магією, тісно пов’язана з урядом Німеччини та військовими. Їх контроль, під час виїзду з Японії, буде особливо суворим. Незалежно від співпраці самої людини, викрадення навряд чи вдасться. Як мінімум, потрібно зацікавити саму людину. «У будь-якому випадку, не можливо робити висновки без особистого контакту». Представник родини Розен був призначений президентом японського філіалу, оскільки Розен відчули небезпеку від FLT, японського виробника магічного обладнання, що реалізував пристрій магії польоту, та його розробника Тауруса Сілвера. Як FLT змогли досягти успіху у створені пристрою магії польоту, який вважався не можливим? Він повинен був розкрити цю таємницю, систему досліджень, виявити дослідження нових технологій, і по можливості перетягнути Тауруса Сілвера до Розен. Хто такий Таурус Сілвер, особистість якого приховувалася, невідомо. Маніпулювання інформації про цього техніка, надзвичайно потужне та вміле. Однак, місія покладена на Ернста, включала виявлення його особистості. Тому йому надані повноваження, ресурси управління Розен з найвищим пріоритетом. Це було і викликом, і можливістю для нього. Якщо ця робота буде виконана, він буде на крок попереду від інших кандидатів у перегонах у спадкоємці родини Розен. Розкрити та переманити Тауруса Сілвера. Це було б головним пріоритетом для Ернста у Японії. Однак, через несподіване виявлення «Сайдзьо Леонхарта», він був змушений змінити свої пріоритети. Німеччина була першою у світі країною, де розробили технологію створення модифікованих магів. Однак це був шлях надмірних спроб і помилок, котрий можна назвати долею першопрохідців. Розвиток магів, як правило, був нелюдським, але навіть зважаючи на це, технологія, що експериментально була впроваджена для створення тіла магів на найбільш ранніх етапах, була не прийнятною. Це була технологія, що більше порушувала релігійні табу, ніж сучасну мораль, таку як гуманізм та гідність. У певному сенсі це був прийнятний результат. Люди не могли прийняти цю технологію. Хоча чіткого причино-наслідкового зв’язку ще не підтверджено, але модифіковані маги, що представляли цю техніку, помирали молодими. Ламався не їх організм, а знищувався їх розум. Близько половини з них, покінчили життя самогубством. Близько половини, зійшли з розуму. Ті ж хто не покінчив життя самогубством і не збожеволіли, загинули під час місій або втекли й у Розен не залишилося жодного доступного. Родина Розен вважала, що проблем не має, оскільки є експериментальні дані. Власне на основі першої моделі була створена друга і третя, котрі досягли більш стабільної продуктивності. Однак спроби самогубства не стали нульовими. Третя модель Бург Фолге, що була ще стабільнішою, мала десятивідсотковий шанс виникнення божевілля. Враховуючи витрати на виготовлення організму з модифікацією, це втрата, якою не можливо було нехтувати. Тому Сайдзьо Леонхарт, що успадкував більш нестабільні гени першої моделі й не проявляв ознак самознищення, був однозначним зразком для подальшого розвитку модифікованих магів. Це була думка не лише самого Ернста, але й глави родини Розен. Який надав йому карт-бланш на проведення розвідки. Однак, навіть з правом на будь-які дії, без ідей як це правильно зробити, це лише марний скарб. «Потрібне подальше розслідування». Через місяць відбудеться щорічний Турнір дев’яти шкіл. Була одна тонкість, чи оберуть хлопця, що минулого року був лише заміною, гравцем, але, виходячи з даних про його фізичне обстеження, він повинен пройти. Як президент японського філіалу Розен, він завчасно отримав запрошення на Турнір дев’яти шкіл. Більш природно вступити в контакт там. Думаючи про спостереження, яке за ними ведеться з дня приїзду до Японії, Ернст Розен викликав секретаря, щоб написати відповідь на запрошення. ◇ ◇ ◇ Четверте серпня дві тисячі двадцять дев’ятого року. Цьогорічний Турнір дев’яти шкіл розпочнеться із завтрашнього дня. Навколо місця проведення відчувалося напруження, що відрізнялося від звичайних років, але напругу, в основному відчували учасники, а глядачі, що приїхали побачити турнір, відчували це як «захоплюючу атмосферу». Одним з них був Лео. З минулого місяця він брав участь в тренуваннях нового змагання, Падіння щита, і був учасником на половину, але у цій атмосфері він був більше схвильованим, ніж напруженим. ...Навіть якби він був учасником, то з його особистістю, ставлення було таким же. В перше за довгий час сталися зміни в змаганнях. Напрямок змін передбачав що маги вступлять в справжній бій. Спортсмени та персонал кожної школи, в різній мірі, погоджувалися з цим. Магія це військова сила, ні, сила-зброя, і маги зобов›язані бути солдатами чи зброєю. Це один з беззаперечних фактів. Навіть молодь про це знала. Навчаючись, багато учнів мали намір стати на шлях національної оборони. Однак більшість учнів вважали, вони повинні зіткнутися з цією реальністю лише після закінчення школи, як мінімум через пів року, а то й більше. Раптом на сцені Турніру дев’яти шкіл з’явився попит на «навички, необхідні солдатам» і учнів старших шкіл магії охопило збентеження. Вони не були готові. Одним словом позбутися цього було легко. Але вони не могли тримати себе в стані «завжди готовий до бою». Щоб зібратися з духом потрібен час. З іншого боку, люди — це істоти, що змінюються з оточенням і часом. Якщо вас кинуть в середовище, де потрібно бути готовим, ви, природно, набудете цього. Здається, що до цього, старші школи магії, включаючи Третю старшу, яка досі заявляла по військовий уклін, не були середовищем що цілеспрямовано виховували солдат. Коротко кажучи, для старшокласників магічних шкіл місяця, або близько того, від оголошення про зміни в Турнірі дев’яти шкіл, було не достатньо для адаптації. Так просто усе було. Однак це загальна теорія. Не всі перебували в розгубленості. Та навіть для тих то ментально вже був готовий стати воїном та солдатом, зі зміною правил, турнір не виглядав просто грою. З ними зросла ймовірність виникнення найгірших нещасних випадків. Але це лише ймовірність і не обов’язково що хтось загине. У цьому сенсі, вони нічим не відрізняються від єдиноборств або мотоспорту. З іншого боку, для учнів, котрі вирішили, що вони не будуть солдатами, це просто зробило гру більш захоплюючою та посилюючою. Не зважаючи на протилежні направленості, вони були солідарні в тому, що це схоже на єдиноборство чи мотоспорт. Якщо це визнати, не виникає розгубленості чи плутанини. Наприклад, Еріка належала до першої групи. І, як це не дивно, Лео належав до останньої. Лео не вважав себе ні воїном, ні солдатом. Він бажав служити в дорожній поліції або в гірській охороні. Він не збирався бути солдатом, оскільки навіть не думав, що він може бути ним. Він не боявся битв, але вважав, що не міг лише битися. Лео знав, що чверть його генів модифіковані в зброю, але не мав наміру бути зв’язаний кров’ю. Однак, Ернст Розен, президент японського філіалу Розен Магіккрафт, був протилежної думки про Лео. За збігом обставин, Ернст побачив Лео, коли засилявся. Він думав підійти під час перегляду матчу, не вичікувати його перед готелем. Він навіть не використовував своїх людей для стеження. Він щойно приїхав до готелю і чекав на секретаря та офіцера супроводу. Його образ з багажем подруги, відповідав його віку, але з його грубого і великого тіла не скажеш, що він ще юнак. Багато чоловіків-магів, всупереч класичному образу «магів», мали гарно розвинене тіло. Однак навіть серед них, тіло Лео привернуло погляд Ернста. Чи варто відправити секретаря, чи поговорити самому. По той бік лінії зору нерішучого Ернста, Лео звернувся до такого ж учня Першої старшої. «Це Шіба Тацуя.» Тацуя також був учнем старшої школи магії, про якого мав намір розвідати Ернст. Він чув високі оцінки від колишнього президента японського філіалу, а у квітні під час експерименту з зоряним реактором підтвердилося, що надзвичайно висока оцінка попередника аж ні як не була надмірною. Ернст подумав, що настав час поговорити. Якщо їх буде двоє, вони будуть менш пильними, ніж під час розмови наодинці. Саме так вирішив Ернст спочатку, але передумав, побачивши поряд з ними обличчя дівчини. Ернст завагався не через Міюкі, Мідзукі, Шізуку чи Хоноку, а через Еріку. Анна Розен Каторі. Так звали двоюрідну сестру Ернста Розена і матір Чіби Еріки. Нинішнім главою родини Розен був старший брат батька Ернста. А їх другий брат був батьком Анни, дідом Еріки, що залишив родинний дім. Іншими словами, Еріка — онука брата родини Розен. Від початку, її слід вважати членом родини Розен. Еріка також була одним з пунктів справ Ернста в Японії. Крім того, це було клопітне питання, що вимагало делікатного підходу. На відміну від Сайдзьо Леонхарта, він хотів би уникнути контакту з Ерікою, перед Шібою Тацуєю. Зрештою він не заговорив ні з Лео, ні з Тацуєю, а просто провів поглядом, їх фігури. ◇ ◇ ◇ Наступного дня, після сніданку, п’ятого серпня. Ернст передав секретарці лист у японському стилі. – Це запрошення для панянки Чіби Еріки. Переконливе прохання не помиліться. – Я розумію. – Ви можете запросити юриста? – Він прийде опівдні. – Переговори залишаю на вас. Зателефонуйте коли усе завершиться. – Так, залиште це мені. Секретар вклонилася і залишила Ернста. Після того як вона зникла, Ернст видихнув з невеликим зітханням, сидячи за особистим столом, який доставили йому в номер. Розвідка інформації про Тауруса Сілвера та Сайдзьо Леонхарта це позитивна активність, котра, якщо буде успішною, принесе велику користь Розен в майбутньому та допоможе піднесенню самого Ернста. Навпаки, все, що стосується Чіби Еріки, неприємна робота що, завдасть великої шкоди Розен, у випадку провалу і стане ганебною помилкою Ернста. Еріка була правнучкою Бастіана Розена, попереднього глави родини Розен, що помер у червні цього року. І дід Еріки, син Бастіана, і мати Еріки, онука, померли. Для клану Розен, він перестав існувати в той момент коли втік з японкою. Однак це лише питання визнання в середині клану. Юридично, Еріка мала право успадкувати частину спадщини прадіда. На момент призначення на посаду до відділення японського філіалу Ернст не мав наміру займатися справою Еріки. Мати Еріки, якої він ніколи й не бачив, навіть якщо вона була його двоюрідною сестрою, для нього була наче сторонньою людиною. До її ж дочки, Еріки, він тим паче не мав родинних почуттів. Мабуть, те саме було з боку Еріки. Ні, Ернст вважав, що вона, ймовірно, більш агресивна й активно уникатиме контакту з ними, а не буде пасивною. З її погляду, не було б дивним, ненавидіти родину Розен. Те що він повинен домовитися з такою людиною, викликало у нього депресію. Але Ернсту, заборонено уникати цієї проблеми. Тому що успадковування спадщини попереднього президента могло статися у будь-який момент і коли це стало реальністю Ернст знаходився на посаді президента японського філіалу. Це був результат поганої вдачі, але у нього не було можливості відмовитися. На щастя, самі переговори можна довірити секретарю та адвокату. Думаючи так втішив себе Ернст. ◇ ◇ ◇ Після повідомлення секретаря про те що зустріч з Чібою Ерікою призначена, Ернст відчув роздратування. Він очікував, що Еріка проявить більшу впертість, відмовляючись. Було б абсолютно несподівано отримати відповідь протягом дня або навіть зустрітися в той же день, коли зроблено запрошення. Ну, природно, що Ернст, котрий знаходився в центрі родини Розен, не міг зрозуміти наміри Еріки, котра не цікавилася кровними зв’язками з Розен, та супутніми фінансовою та владною силою, що вони надають. Коли настав час зустрічі з Ерікою, Ернст спустився у фоє. Але не щоб зустріти її. Він не хотів, щоб в Еріки склалося враження, що він на неї чекав. Насправді членам родини дуже було цікаво, як Чіба Еріка поставиться до спадщини попередника, Ернст, котрий був змушений вести переговори, не хотів, щоб вона це знала. Спускаючись у фоє, в Ернста не було якихось задумок, але у цей момент йому пощастило. Він, вільною японською, заговорив з хлопцем що прямував до виходу з готелю. – Вибач, ти ж Сайдзьо Леонхарт. Лео якого раптово окликнули, здивовано озирнувся. – Так, а ви... Президент філії Розен? Цього разу Ернст продемонстрував легке здивування. – Ого. Ти мене знаєш? – Ну, ви у нас відомі. Лео бачив обличчя Ернста лише у новинах, після експерименту з зоряним реактором. Однак для його доброї пам’яті, цього було достатньо щоб запам›ятати. – Це честь для мене. Знову ж таки, я Ернст Розен. Помірно стриманим і помірно ввічливим тоном відрекомендувався Ернст, що змушувало відчувати відкритість. – А. Як вам відомо, я Сайдзьо Леонхарт. Відповів Лео на злегка зарозуміле представлення. То яка до мене справа у глави філії Розен? Я не настільки добрий в техніці, як Тацуя. У словах Лео не було і тіні лестощів. Вплив Розен Магіккрафт у магічному світі не обмежувався готовою продукцією, також приховано він поширювався на військових та поліцію. Лео не був настільки наївним, щоб не розуміти цього. Але він не був людиною, що шукала легких грошей. – Якщо сказати прямо, я хочу дізнатися про вас. – Дізнатися? Але у мене не мене не має талантів в магічній інженерії, якими я міг би пишатися. Лео розумів, що Ернст не намагається дізнатися про нього як про мага. Це був натяк Ернсту розкрити істині наміри. Звичайно Ернст про це здогадувався. – Тут я не можу розповісти деталі. Приймете мою пропозицію чи ні, спершу зайдіть до моєї кімнати. Дозвольте мені роз’яснити детальніше, щоб ти міг зрозуміти, Сайдзьо. – Це проблема. Зараз я пообіцяв другу зустрітися. Лео перервав розмову і не пішов геть не від того, що думав про переваги зв›язків з Розен і які матиме вигоду. Навпаки його хвилювало які неприємності це викличе. Про вплив Розен Магіккрафт стало відомо під час кампанії проти магів, яку розгорнули Засоби Масової Інформації у квітні цього року. У той час, найбільшу роль у пом’якшені антимагічних настроїв відіграло інтерв›ю Ернста Розена, що зараз стояв перед Лео. Безумовно, похвала Ернста експерименту з Зоряним реактором зіграла головну роль у припинені антиманічної кампанії проти магів. Розен Магіккрафт, провідний виробник CAD та іншої продукції магічної інженерії, не міг бути противником магів. Але Розен — німецька компанія Є хороший шанс викликати прохолодне ставлення японських магів. Лео був слабким в області вигадування хороших виправдань. Не в його природі прикрашати слова. У виразі Ернста не було ознак, що його переконали слова, «я пообіцяв», у Лео виникли проблеми з виправданням. Він настільки занурився у роздуми, що навіть не помітив світловолосого учня молодшого класу, Першої старшої, з дуже помітною зовнішністю, Сумісу Кенто, представника технічного персоналу, який обіймав посаду помічника Тацуї, що пройшов повз. – Ось як. Ернст не став надто наполягати. Він був наполегливим, але й розумним. – На жаль, я не можу сказати, що на цьому ми завершимо. Сайдзьо у тебе ж теж можуть виникнути питання. Наприклад, про твого діда. – Діда..? Ви маєте на увазі старого Гео? Лео що раніше проявляв лише ознаки роздратованості, проявив невимовний інтерес. – Тебе цікавить історія твого діда. Якщо так, то давай я розповім що мені відомо про Герр’а Остобурка в період перебування в Німеччині. – Ох, я піду... Якщо чесно Лео був дуже зацікавлений. Однак він був дуже відповідальним і не міг порушити обіцянку, яку дав друзям. Останнім поштовхом для Лео був невдоволений голос його однокласниці, що прозвучав у нього за спиною. – Якщо це просто розповідь, можеш і послухати. – Еріка? Обернувся на голос Лео. Еріка відвернула насуплене обличчя в бік. В протилежний від жінки років тридцяти — сорока, в діловому костюмі, що стояла поряд. Жінка їй, схоже, дуже не подобалася, раз Еріка відкрито відвернула від неї голову. – Навіть якщо ти відмовишся тебе розслідуватимуть. Однак тон Еріки був незадоволений не лише через не приязнь до жінки. Її слова також були шпильками на адресу Ернста. – Тацуя-кун не буде проти якщо ти один раз порушиш свою обіцянку. – Чому ти тут? – Тебе це не стосується. Еріка усім своїм видом демонструвала ауру «я не хочу про це говорити». Це, мабуть, було зрозуміло не лише Лео, але й Ернсту. – До речі, Сайдзьо другорічка Першої старшої, як і Чіба Еріка. – ...Ми однокласники. І що? – Хо. Власне, я повинен з нею трохи поговорити. Ні поговорити з юристом, а не зі мною. Тож я думав, що я змушу вас почекати, доки юрист буде готовий. Так усе і було. – Якщо разом з пані Чібою буде однокласник, їй не буде нудно. Ти б не міг скласти їй компанію, ненадовго? Навмисно сказав Ернст. – З такого роду витівками я більше не піду. Її незадоволений голос зараз був створений вбивчим наміром. Ви були настільки наполегливі, що я хотіла вас просто вислухати. Мені не цікаві ваші обставини. Еріка гостро поглянула на Ернста. Ернст прийняв це зі стриманим виразом. – Я не думаю що вам є чого соромитись... Чи вам не до вподоби, що ваші друзі дізнаються про наші стосунки? Щоки Еріки почервоніли. Але почервоніли не від сорому. – Ходімо. Ведіть. Не відводячи погляд, звернулася до жінки-секретаря в костюмі, Еріка. Секретарка пішла в перед, Ернст прослідкував за нею. Еріка вийшла в перед і озирнулася, повернувши голову. – Що ти робиш? Швидше йди. Врешті решт, Лео прийняв запрошення Ернста, більше через те що не міг залишити Еріку, ніж через зацікавленість історією діда. Зараз від Еріки було враження, що її загнали в кут. Це могло бути недоречне втручання, але Лео відчував, що зараз її не варто залишати одну. Однак Лео не вмів вести розумні розмови. Зараз він не зручно сидів на дивані, в оточені інших людей. – О, так, я бачив відео минуло річного фіналу Коду моноліту дивізіону новачків. Це був жорстокий бій. З цього моменту, розмову вів Ернст, Лео просто відповідав на питання. Він не був проти цього, але похмурі, хвилі що випромінювалися від людини поруч, змушували Лео відчувати себе неспокійно. Джерелом хвиль була Еріка, яка з моменту входу до цієї кімнати мовчала. Вона нагадувала кішку у якої зараз шерсть стояла дибки. Лео не боявся ворожості, що нагадувала вбивчий намір Еріки. Його насторожувало, що Еріка не могла знайти собі місця, що було не схоже на неї. З іншого боку, Ернста, на якого була спрямована ворожість Еріки, здавалося, не турбувало колюче ставлення на його адресу. Складалося враження, що він не ігнорував це, а сприймав як належне. – Сайдзьо-кун, ти не береш участі цього року, як гравець? – Не приймаю. Минулого року я також не був гравцем, від початку... – Ти ж показав такий результат минулого року? – Я незграбний. Лео здалося, що почувши його відповідь, Ернст посміхнувся. Ні його вуста, ні очі, не ворухнулися, але його погляд, здавалося, посміхався. – Думаю твоя магія досить практична. – О, дякую. На слова Ернста, що могли мати різний прихований зміст, Лео міг лише кивнути з цими словами. В цей момент, пролунав стук у двері. Ернст відчинив, за допомогою пульту. Це була секретарка, що з’являлася раніше. – Прошу вибачення, прибув ваш адвокат. – Зрозумів. Ернст кивнув секретарці й повернуся до Еріки. – Сусідня кімната підготовлена для переговорів. Спочатку, прошу вислухайте пояснення юриста. Еріці, що не відразу відповіла, Ернст додав уїдливим тоном. – Або краще, щоб Сайдзьо-кун був присутній? – ...Ходімо. Встала Еріка. – Ведіть. Наказала вона секретарці тим же тоном, що й раніше. Як тільки Еріка зникла за дверима, Лео гостро поглянув на Ернста. – Який зв’язок у неї та вами, Розен? Ернст прийняв погляд Лео з діловою посмішкою. – Тобі цікаво? Тацуя відповів би тут, «так цікаво». Однак у Лео була, притаманна юнакам, сором’язливість. – Мені не те що було цікаво щось про неї... – Сайдзьо-кун, думаєш тобі буде цікавіша історія твого діда? – А, ага. – Саме так. Ви обіцяли розповісти мені про діда Гео. Хоча він був у гарному настрої, щоб потрапити на гачок Ернста, але був і аспект, через який це було прийнятніше. По правді кажучи, його більше цікавила Еріка, ніж дідусь. Однак Лео вагався чи варто йому втручатися в чужі справи. – Добре. Але перш ніж говорити про твого діда, герр’а Остобурка... Сайдзьо-кун, що тобі відомо про Бург Фолге? Від цього він напружився усім тілом. Лео усвідомив це, відновивши затамоване дихання. – ...Назва серії першого у світі модифікованого мага. Зміцнені люди, більше сфокусовані на фізичному, ніж магічному зміцнені. Супер солдати з магічними навичками. Лео зробив паузу і глибоко зітхнув. Однак, в реальності це була провальна спроба і більшість особин вчинили самогубство. Голос Лео був напружений, напевно, тому, що він намагався стримати тремтіння. Ернст ніжно посміхнувся. – Бург Фолге не провал. Лео поглянув на нього з підозрою. В його погляді був не лише сумнів, але й гнів. – Перше покоління Бург Фолге, що покінчило життя самогубством, всі без винятку були на полі бою. Перше покоління, що не бувало на полі битви, не мало суїцидальних схильностей. – ...Дід казав, що всі, окрім нього, мертві. – Тому що тоді, на батьківщині у нього не було можливості вийти на поле бою. Не дозволивши Лео щось заперечити, Ернст ще дещо додав. – За винятком Георга, що втік якраз перед цим, всі без винятку вступили до армії. – Старий... втік? Трохи помовчавши, запитав Лео. Ернст очікував цього питання. Тож відповів негайно. – Герр Остобурк був противником військової повинності. Я не знаю, де він набрався думок про пацифізм, але відмовившись від військової служби, він був змушений покинути батьківщину. – Отже, старий втік до Японії?.. – Спочатку він емігрував до Америки, але, мабуть, йому там не сподобалося... Через шість місяців він емігрував до Японії. – Дивно... Знаючи особистість старого Гео, я думаю що бути американцем, йому краще підходило. – Напевно, багато чого з ним сталося. Дядько супроводжував його тільки до Америки, то ж не відомо, що потім сталося. – Дядько?.. Лео зреагував саме так, як розраховував Ернст. Лео теж думав, що Ернст підняв цю тему, щоб привернути його увагу, але не міг ігнорувати цього. – Саме Розен Магіккрафт створили Бург Фолге. Почувши різкі слова Ернста, Лео нахмурився. – Хіба це не розробка німецької армії? Покращені організми були створені військовими. Так це уявляв Лео. – Ініціатором дослідження були військові вчені, але фактичні дослідження були покладені на нас. Герр Остобурк також народився в лабораторії Розен. Серед серйозних Бург Фолге, він був на рідкість життєрадісною і доброзичливою людиною і добре ладнав з працівниками інституту та їх родинами. – Мій дядько був особливо близьким з герр Остобурком. – Так це він допоміг дідові втекти? – Навіть якщо це називається втеча, в ній нічого не законного. Він відмовився від громадянства своєї країни, поклявся не служити іншим країнам і не співпрацювати у розвитку їхньої магії. – ...Ви прокляли його, щоб він дотримався своєї обіцянки. Ернст, здається, не ображався на слова Лео, сказані іронічним тоном. Навпаки, це його швидше розвеселило. – Прокляття, яке старомодне слово. Серед учнів старших шкіл магії Японії популярно вживати старомодні слова? – Ні, це не так... Коли йому вказали на це, Лео теж задумався, чого його потягнуло на старомодне, тому відповідь прозвучала розпливчасто. – На жаль, у нас немає навичок тривалого психічного втручання. Це був договір, що заснований на домовленості. – Добре і що змусило вас відпустити скупчення військових таємниць. Ернст посміхнувся: «Я чекав цієї розмови». – Бург Фолге були змінені поза їх волею. Ми зробили це насильно. Тому, хотіли б щоб вони самі вирішили як їм жити. – ...А смерть — це помилковий шлях? Оскільки вони були народжені в лабораторії, і весь час готувалися як бойові маги, я не можу уявити, щоб вони обрали інший шлях. – Не заперечуватиму. Погодився зі злісними словами Лео Ернст. – Тому, мабуть, і вирішили, що ми маємо виконати бажання Георга. Чи може людина, яка була створена бойовим магом, прожити інше життя, ніж солдат. Неважко уявити, що вченим було не цікаво. Лео не сподобалося, що той навіть не виправдовується, Ернст змінив тему. – Віриш чи ні, ми довірилися герр’у Остобурку і допомогли. Дядько Лукас не супроводжував його до Америки, щоб спостерігати. Дядько дуже прив’язався до Георга. – Прив’язався значить... Герр Остобурк покинув батьківщину не задовго до початку Третьої світової війни. Моєму дядькові було чотирнадцять. Почувши про чотирнадцять років, Лео нахмурився. – Ще дитина. – Так. Для нас, родини Розен, за рано, щоб займатися справами. Як для третьої сторони, що не знає обставин, для дядька це виглядало, як не велика поїздка. Дядько був другим сином родини Розен, тож те, що його супроводжує посилений солдат, не видавалося не природним. – Таким чином, ви змогли обманути очі сторонніх... – У той час подекуди вже відбувалися терористичні атаки й громадянські війни. Америка ніколи не була безпечною. Знаючи про це, дядько вирішив допомогти шановному Георгу з еміграцією. Ми, родина Розен, сподіваємося, що ти розумієш, що ми поважаємо волю шановного Георга та інших людей з Бург Фолге. – ...Я розумію, ви пішли на великий ризик заради старого Гео. Неохоче визнав прохання Ернста Лео. Однак він не повністю повірив розповіді Ернста. Зокрема, неймовірно, що вони насправді, з повагою ставилися до покращених людей Бург Фолге, як і його діда. Річ у тому, що Бург Фолге, окрім діда, не змогли прожити своє життя природним чином. Однак він відчував, що хлопчина, Лукас, з родини Розен, міг дружити з його дідом. Лео не повністю вірив в пояснення, зручне для родини Розен, але не думав, що це неправда. – Родина, Розен, шкодує, що втратила все перше покоління моделі Бург Фолге, окрім Георга. Сказав Ернст з сумним виразом. Лео не зміг знайти жодних ознак лицемірства в цьому погляді. – Компанії Розен Магіккрафт варто було від початку відмовитися від розробки покращених організмів. Але ми були занадто замішані у світових подіях. Ми не мали можливості, вирішувати чим ми можемо займатися, а чим ні. – Ну... Я можу це зрозуміти. Хоча масштаб абсолютно інший, ніж у родини Розен, сім’я батька Лео також не в змозі відмовитися від зв’язку з минулим. Про себе він не думав, але для його сестри це може бути болюче. Але зараз він не міг просто відвернутися від тих, хто хвилюється за його сім’ю. – Ось чому, я хотів би тебе завербувати. Брови Лео різко нахмурились. – Ви кажете, що хочете зробити мене піддослідним кроликом? В голосі Лео більше звучав звір перед ворогом ніж, жага крові. Мало хто може залишатися спокійним, стоячи перед тигром чи левом, котрий показав ікла. – Ні, ні, у жодному разі. Ернст Розен, здається, був саме з тих людей, з винятковою сміливістю. – Ми не займаємося таким варварством, як експерименти над людьми. – Раніше ви це робили. Ернст не відступив перед очевидним зауваженням Лео. – Цього я не заперечую. Але якщо хочеш від мене виправдання, Розен не єдині, хто проводив експерименти над людьми. «Виправдання» Ернста було загально відомим історичним фактом, який Лео був відомий, тож йому не було чого сказати. – Ми хочемо допомогти Сайдзьо-куну у тренуванні, його посиленого тіла. – Тренування? Чим це відрізняється від експериментів? В питані Лео не обійшлося без іронії, але більше відчувалися сумніви. – Програма розвитку магічних навичок у старшій школі магії чи Магічному Університеті не називаються експериментом. У нас те саме. – Але хіба я підходжу? Я ще школяр і з поганими результатами. Лео не принижувався, просто намагався викрутитися. Але Ернст мав аргументи й проти цього. – Причина твоїх поганих результатів в тому, що навчальна програма в Старшій школі магії тобі не підходить. Бург Фолге наділені спеціалізованими здібностями для ближнього бою. Наступальні й обороні атаки на великих відстанях, можна залишити звичайній зброї. Ви маги, які мають займати базу в заключній фазі бою та охороняти союзників під час евакуації. Тож природно, що програма твого навчання має відрізнятися від магів, що замінюють звичайну зброю. Я хотів би щоб ти пройшов її. Ернст пропонував не як маг, а як дослідник. Від слів Ернста, Лео відчув якийсь дискомфорт, але точно не знав що не так. Лео не був тугодумом чи дурнем. Просто він не знав, як далі відбуватиметься магічне дослідження та розвиток магів. Якби тут був Тацуя, він би зразу зрозумів що не так з пропозицією Ернста. Але старшокласники зазвичай не мають таких специфічних знань. – Звісно, я гарантую гідне поводження. Можливо Сайдзьо-куна таке не вразить, але в майбутньому ми гарантуємо посаду в головному офісі. – ...Вибачте, але мені шкода. На поверхні це звучало привабливо. Але Лео довіряв своєму нюхові. – Зараз я не зовсім задоволений своїм життям, але все одно цього недостатньо, щоб замислитися про поїздку до іншої країни, щоб розпочинати там справу. Лео посміхнувся так, ніби придумав цікавий жарт. – Я маленький громадянин. Та, на жаль, Ернст жарту не зрозумів. – Добі не потрібно поспішати з висновками. Не змінивши посмішки, зупинив Лео Ернст. – Попри те, що це чужа країна, але вона не з тих, що взагалі не має стосунку до Сайдзьо-куна. Крім того, в Германії є твої колеги, що потребують твоєї допомоги. – Колеги. З невеликою затримкою, Лео змінився на лиці. – Тільки не кажіть, невже ви створюєте таких же самих посилених людей, як мій дід?.. – Нажаль, неможливо викинути власноруч створену технологію. Голос Ернста був сповнений болем. – Однак, вони не такі самі. Кількість випадків божевілля значно зменшилася. Хоч їх здібності не такі потужні, як у покоління Герр’а Остобурка, але людське життя на першому місці. Руки Лео затремтіли. Якби він з усіх сил не стискав свої кулаки, то не стримався, щоб вдарити. Ефективність зменшена для покращення виживання. Це, безумовно, правда. Але умови все одно не гуманні. Було б не вигідно, якби зброя, виготовлена з великими витратами, легко знищувалася. Не більше тогою. Якби вони дійсно хвилювалися за мага, то не намагалися б відтворити самознищувану серію Бург Фолге, більше ніж як в одній одиниці. «Ернст Розен, чоловік переді мною, вважає посилених людей, лише за інструменти...» Ернест мав розуміти, що Лео розлючений. Нечутливі люди, які не можуть прочитати іншу сторону по міміці та жестам, не підходять для переговорів. Однак Ернст продовжив словами, що ще більше дратували Лео. – Якщо Сайдзьо-кун, забажає, ми навіть приймемо тебе як члена родини Розен. Тебе ж цікавили стосунки між Чібою Ерікою та нами, родиною Розен, чи не так? Лео не відповів. А Ернст не очікував його відповіді. – Вона.. «Я не маю це чути». Миттєво відчув Лео. – Того хто допомагав в еміграції Георгу. Але він не міг зупинити слова Ернста. Онучка Лукаса Розена. – Тоді... – Вірно. Вона правнучка попереднього глави Бастіана Розена, визнаний член родини Розен. – Еріка — член родини Розен?.. Ошелешено пробурмотів Лео. Це шокувало його більше, ніж тоді, коли він почув що Бург Фолге все ще виробляють. Ернест шепотів слова спокуси, яким Лео не міг протистояти через шок. – Я планував, щоб вона замовила розумну ціну і відмовилася від права на членство в родині Розен... Але ти можеш одружитися з нею, якщо хочеш. Ця дівчина не має значення для Розен, але без умовно, вона має кров клану. Її чоловік, беззаперечно, вважатиметься членом клану Розен. – Не дуркуй! Гаркнув Лео. Не зважаючи на різницю між статями, він сприймав Еріку як товариша. Незважаючи, чоловік вона чи жінка, він поважав її як побратима. Лео не міг стримати свій гнів на Ернста, що перетворив її лише на інструмент політичного шлюбу. Але розуміння Лео було досить слабким. – Не потрібно так сильно хвилюватися про це. Навіть якщо це одруження, це лише зручний спосіб створення кровного зв›язку. Якщо вона народить дитину, більше нічого не потрібно. Її зовнішність досить приваблива. Не погано? Ернст не намагався розгнівати Лео. З його погляду Еріка прекрасна дівчина. Він лише думав, що чоловіка буде тішити можливість володіти прекрасною дівчиною. Коротко кажучи, Ернст був вульгарним, але спосіб мислення зовсім не дивний. Багатство. Статус. Престиж. Гординя. Прекрасна представниця протилежної статі. Прийняті й широко поширені у світі, як винагорода. Ернст просто помилився з вибором. Ця помилка призвела до підвищення гніву Лео. Самоконтроль Лео з тріском розсипався. – Скотина! Лео не вважав себе «воїном», але вважав Еріку «бойовим товаришем». Після приниження товариша, Лео, нарешті, не зміг стриматися. Ще сидячи Лео, штовхнув стіл, що розділяв його та Ернста. Напої стояли на бічному столику, тому чашки та блюдця не розбилися, а стіл гучно, стрімголов полетів у стіну. Лео скочив і замахнувся правою рукою, ще до того, як стіл зупинився. Ернст з невеликою затримкою також вскочив на ноги. Хоча він мав досить струнку фігуру для чоловіка середнього віку, але, як для бізнесмена, що не був ні бійцем, ні спортсменом. реакція була дивовижною. Лео стиснув правий кулак. Це був удар з великим замахом від злості, але звичайна людина не змогла б ухилитися. Ернст насправді не зміг уникнути удару Лео. Його правий кулак був зупинений магічним бар’єром, що з’явився в безпосередній близькості, перед Ернстом. Можливо це був бар›єр, що активується, при наближенні чогось до користувача. Ернст впав на зад на софу, з якої встав. Софа, що спіймала тіло, нахилилася назад, хоча, здавалося, що вона ось-ось перекинеться, ніжки з гучним ударом, повернулися на підлогу. – Ти... Теж маг? – ...Третьосортний. Лео з занесеним кулаком дивлячись в низ, а Ернст, схопившись за підлокітник, дивився в гору, обмінялися короткими фразами зі здивованими обличчями. – Що сталося?! Ви в порядку, президенте?! Звуки від ударів стола та софи, можливо, було чути в сусідній кімнаті. У двері наполегливо стукали. Ернст дистанційно відчинив двері. Зрозумівши це, відразу відчинила двері та увірвалася секретарка. Відразу за нею стояла Еріка. – Президенте, що тут сталося. – Все гаразд. Нічого. Похитав головою з усмішкою Ернст. Схоже, секретарку це не переконало, але вона більше нічого не запитувала. – Лео, про що ви говорили? З іншого боку, Еріка, схоже, здогадалася, що сталося, просто поглянувши на положення Лео та Ернста. І запитала Лео у чому справа. – Ні про що. Лео не зустрічався з Ерікою поглядом. Еріка більше нічого не запитала. – Правда. Ходімо звідси. Еріка спонукала Лео йти, але сама не відразу пішла на вихід. – Я зрозуміла, що мені сказали, тому, зверніться до адвоката, щоб дізнатися результат. Звернулась вона до Ернста. – Якщо потрібно підписати якісь документи, надішліть їх мені до дому. Нам більше не потрібно зустрічатися для розмов. Звичайно я не маю намір їхати звідси. Тому більше не зв›язуйтеся зі мною. Натякнула Еріка і тепер відвернулася від Ернста. ◇ ◇ ◇ Прибирання номера Ернст доручив не працівникам готелю, а працівникам японського філіалу компанії, після чого відпустив усіх, включаючи секретарку. Якщо чесно, розмова з Лео була, м›яко кажучи, неприємною. Однак у ділових переговорах такий дискомфорт був звичайною справою. Якби його таке зупиняло, він би не міг вести бізнес. Ернст налив у склянку віскі й випив залпом. Він більше полюбляв шотландське віскі, ніж німецьке бренді Корн чи скандинавський Аквавіт. Це не значило що він любив іноземні речі. Можливо це й не доказ, але коньяк йому не подобався. Потребу випити у нього зумовив не Лео. Не те що це зовсім на нього не вплинуло, але дискомфорт від цього був не настільки великий. Що не говори, Сайдзьо Леонхарт все ще був дитиною. Вороже ставлення хоч по іншому, але мало подібний ефект. Вона більш актуальна ніж з Лео, але це проблема пов’язана не з самою Ерікою. Саме дід Еріки, Лукас Розен, застряг в голові Ернста, як кістка в горлі. Чорна пляма клану Розен. Нікчемний утікач. Бездумний зрадник. Дядько Ернста, що через свій егоїзм відмовився від відповідальності довіреної родиною Розен, через що вона зазнала багатьох незручностей та збитків. Сім’я Розен певний час мусила бути утиснена в європейських колах, оскільки Лукас кинув наречену обрану сім’єю і втік до Японії. Без цього скандалу пристрої Максимільян Девайс не підірвали б європейський ринок. Розен Магіккрафт повинні були утриматися від входження на японський ринок, щоб переконати уряд Німеччини, що між ними і японським урядом не існує таємної угоди, що стоїть за його міграцією до Японії. Негативний ефект не лише у втраті ринку, але й у відставанні в технічному розвитку. Однак, якби Лукас був бевзем, що цікавився лише жінками, шкода не була б такою великою. Коли ця ідея прийшла в страждаючі голови, Сім’я Розен помилилася з моментом, коли нею слід було скористатися. Його від початку слід було вигнати раніше, перш ніж він втече. Саме так... В той час коли він допоміг втекти Георгу Остобурку. Те що сказав Ернст Лео, у цьому відношенні, було не правдою. Розен Магіккрафт ніколи не відпускали Георга. Сім’я Розен не мала наміру пробачити йому еміграцію. Допомогти Георгу з втечею було власним рішенням Лукаса Розена. Ні, натхненником втечі був сам Лукас, а не Георг. Такою була правда тих часів. Георг був обраний охоронцем Лукаса на час подорожі до Америки. Попри те що Лукас був лише чотирнадцятирічним хлопцем, як прямий спадкоємець крові, йому була доручена робота в Розен, а в Латинській Америці часто траплялися регіональні конфлікти, які можна назвати форпостом Третьої світової війни. Було природно і сприймалося як належне, що Лукас, прямий нащадок Розен, попросив Бург Фолге, який вважався найсильнішим солдатом ближнього бою, на ті часи, як охоронця. Але це був план Лукаса Розена. Він вивіз Георга з країни й залишивши його без нагляду, під час атаки антиурядової терористичної організації, якій сам же надав інформацію, дав тому утекти. Лише через рік після того, як живого Георга було виявлено в Японії, було підтверджено, що все це було блефом. У той час, у світі вже вирували регіональні війни — на тому рівні, який вже не можна було назвати «конфліктом» і повернути Георга з Японії через регулярні процедури було не можливо. У той момент, коли розкрилася правда про втечу Георга Остобурка, Лукас був викреслений зі списку у наступники Розен. Однак, дорослі родини Розен пошкодували його талант, котрий був визнаний найкращим серед п’ятірки синів і дочок колишнього глави Бастіана. Він більше не міг бути причетний до чутливого військового напрямку, але його хотіли використати, як керівника в загальних справах та для політичного шлюбу. «І ось що в результаті». Зрештою, Лукас лише нашкодив родині Розен. Він помер, ніяк не відшкодувавши це. Якщо його онука буде принаймні трохи корисною, вона не буде покарана. Думаючи про це Ернст будучи трохи п’яний. Задоволений бурчанням в думках, Ернст подумки перейшов від Еріки до Лео. «У будь-якому разі, ця сила Сайдзьо Леонхарта». Вона реальна. Єдине що він міг назвати здобутком за сьогоднішній вечір. Це аж ніяк не маленьке досягнення. «Збити Об’єктний бар’єр, що нейтралізує кінетичну енергію лише фізичною силою». Ернст справді був магом. Перш за все, без магічних навичок магічним інженером не станеш. Розробляти магічні пристрої можна навіть якщо ви не можете використовувати магію, але якщо ви можете використовувати її — це велика перевага та гандикап. Клан Розен міг бути піонером на світанку магічної інженерної індустрії, оскільки міг використовувати магію. Однак їх здібності були не настільки добрими, що б можна було пишатися. Натомість оскільки вони були успішні як інженери, їх не використовували на передовій. Сила Ернста була слабкою, як він і сказав. Третьосортний було скромністю, але й не брехнею. Його магічну силу можна було що найкраще назвати сорту два і п’ять. То як він зміг запобігти кулаку Лео. Він скористався механізмом у CAD. CAD з повністю мисленнєвим контролем. Це остання модель продукту, який Розен Магіккрафт комерціалізували першими у світі. Магічний допоміжний інструмент з переробленою з нуля системою керування під мисленнєвий контроль, найближчий до ручного керування та швидша нього. Завдяки цій швидкості Ернст, навіть зі своєю власною швидкістю зміг активувати бар’єр вчасно. Однак, навіть якщо швидкість активації збільшилася через CAD, силу перешкод не збільшити. Сила того бар’єру була скромною, що відповідало його магічній силі. Однак, попри це, магія була успішною. Магія спрацювала, тимчасово переписавши закони фізики. Магія, якою він тоді скористався, полягала в тому, щоб зупинити рухоме тіло, нейтралізувавши кінетичну енергію. Удар кулака Лео, втративши імпульс через дію магії Ернста, відрикошетивши від бар›єра, повинен був змінитися на поштовх. Однак, права рука Лео зсунула велике тіло Ернста, хоча він і не був товстим, ні, його здуло. Ця сила виходила за межі тої, яку можна очікувати від звичайної людини. Це не означає, що її не може показати звичайна людина. З м’язовою масою Лео було б не можливо, видати силу, щоб вдарити Ернста з абсолютно нерухомого стану, на такій відстані. Ернст не вірив у існування техніки, що витягує приховану м’язову силу людей, яку в Японії називають «абсурдна сила в момент небезпеки». Він вважав раз існують обмежувачі, в цьому є необхідність. Сила Лео, в той момент, не була обумовлена якимось ненауковим збігом обставин. Для Ернста раціональніше було думати, що в тілі Лео діяв свій ген Бург Фолге. «Тож варто стати трохи грубішим». Ернст вирішив викликати з рідної країни підлеглих йому сестер Варбург, представниць Бург Фолге третьої моделі. ◇ ◇ ◇ Місце проведення Турніру дев’яти шкіл знаходилося на базі Сил Самооборони, але стежили за всім не лише сили самооборони. Навіть у цю епоху, людська мораль та громадський порядок різко критикували проникнення на чужу територію, тому вони не могли діяти відкрито, але тут також були представники розвідки та інших подібних служб. На таку таємну активність Сили Самооборони також удавали що не помічають їх, ніби кажучи «ми ж усі свої». Оно Харука, агент Громадської безпеки, була однією з агентів розвідки, що пробралася на місце проведення Турніру дев’яти шкіл. Вона також обіймала посаду консультанта в Першій старшій школі, тому їй можливо було легше, ніж колегам. Але це не означало що сама розвідувальна робота проходила рівно і гладко. Цього разу її завданням, побічної роботи, за її власним визначенням, було стежити за іноземними гостями. З тими хто міг стати добрим партнером і допомогти в майбутньому, Сили Самооборони не хотіли псувати стосунки, тому надавали їм право привілейованої свободи, що своєю чергою могло стати шляхом витоку державних таємниць Японії. Якщо не можливо обмежити дії на поверхні, може зарадити спостереженням з тіні. Чиновники іноземних держав, закордоні вчені, та керівники багатонаціональних корпорацій, запрошені на Турнір дев’яти шкіл, мали два, три чи більше спостерігача. Об’єктом Харуки був призначений Ернст Розен, президент японського філіалу Розен Магіккрафт, провідної компанії в галузі магічної інженерії. В момент коли її попросили виконати це завдання, Харука подумала: «Цього разу це легка робота». Через невеликий розмір ринку продуктів магічної інженерії, Розен Магіккрафт не була великою компанією, з погляду продажів. Однак, враховуючи зростаюче значення магії на військовій арені, вона не менш ціна для держави та армії, ніж капітани військових кораблів та літаків. Тим більше її значення зросло, після «Палаючого Хеллоуїну», що потряс увесь світ. Тож неминуче, що Сили Самооборони не могли не дати Ернсту Розену великої свободи дій. У цьому сенсі, спостереження за ним повинно бути наближене до щохвилинного. Начальник не раз нагадував їй про це, однак Харука була оптимістична з цього приводу. Ернст був не просто президентом японського відділення, а людиною, дуже близькою до прямої лінії родини Розен. Подейкували також, що він буде наступним кандидатом у президенти. Така особа не може вчинити злочини чи дії, що створять дипломатичні проблеми. Вона так вирішила, хоч і не мала на це підстав. «Я дурепа..» Однак Харука усвідомила наскільки вона була наївною в перший же день Турніру дев’яти шкіл. Мало того, Ернст спричинив сцену з учнями Першої старшої школи, з її основної роботи, за твердженням самої Харуки. Напад і несанкціоноване використання магії. Нападом був той випадок, коли Лео, в односторонньому порядку, вдарив Ернста, а несанкціонованим використанням магії був магічний бар’єр, яким він захистив себе від нападу. На поверхні це просто захист, і Ернст мав рацію. Однак оскільки це сталося в закритій кімнаті, куди Ернст запросив Лео, було зрозуміло, що Розен хотіли щось приховати й за цим стояли неприємності. Харука знала, що Еріка була правнучкою колишнього президента Розен, а Лео нащадок одного з перших модифікованих людей розроблених Німеччиною. Вона також знала, що попередник Розен, Бастіан, помер днями, спричинивши проблеми зі спадщиною. Але Харука не думала що це спричинить тут проблеми. Це було поза межами уяви Харуки, що людина, котра могла бути президентом Розен Магіккрафт в Японії, поцапається зі старшокласником. Вона підсвідомо вирішила, Ернст Розен буде зрілішою особистістю і джентльменом. – Я думала, що цього року буде легше, бо не перетинатимуся з Шібою-куном... Пошепки злетіло з вуст Харуки. Ще до початку Турніру дев’яти шкіл, вона звернулася до начальства, попросивши: «Я хочу, щоб за Тацуєю та Міюкі спостерігав хтось інший». Вони знали її в обличчя, тому вона неминуче викличе підозру, якщо, більше ніж потрібно, крутитиметься поруч. Ці двоє не прості маги старшокласники. Ці відчайдушні скарги були почуті і з агентства громадської безпеки був відправлений додатковий оперативник. (Тацуя легко струшував співробітника громадської безпеки, і той не зміг дізнатися про його таємні справи). Натомість Харука була призначена на спостереження за Ернстом Розеном. В той час, як вже було сказано раніше, отримавши наказ вона подумала «Пощастило!». Але як тільки привідкрила кришку. «Замовили з Германії нові моделі модифікованих та новітнє магічне обладнання, що ще і продаж не поступило... Вони не мають намір вирішити усе мирно». Дивлячись на дані розслідування, зібрані завдяки повноцінному використанню її специфічних навичок, Харука побивалася, які ще неприємності варто очікувати в майбутності й в які вона однозначно буде втягнута. ◇ ◇ ◇ У вечір на вівторок, чотирнадцятого серпня. Сьогодні, учні першої старшої святкували перемогу в Коді моноліту. Їх надмірне збудження було реакцією на стрес, викликаний надмірно напруженим Турніром дев’яти шкіл. Перша старша задовго дозволяла Третій старшій лідирувати на сто очок. Вчора, нарешті, це було перервано в Ілюзорній битві й вони перехопили лідерство. Але якби вони програли Третій старшій у сьогоднішньому Коді моноліту, різниця скоротилася б до п’ятнадцяти очок. У результаті, Перша старша посіла перше місце, а Третя старша — друге. Різниця в очках між двома школами зросла до дев’яноста п’яти балів. Це була майже протилежна різниця в очках наприкінці третього дня, коли Третій старшій було дозволено максимально відірватися. Перемога ще не була вирішена. Ще існує ймовірність, що її поверне Третя старша. Однак враховуючи сили, можливість цього не значна. Тож Перша старша божеволіла в передчасному святкуванні. І це не обмежувалося гравцями та техніками. Учні, що приїхали підтримати своїх, залишившись на ніч, також були дуже схвильовані. Навіть після вечері, вони розмовляли про очікування важкого бою та успіху гравців, які завтра виправдають їх надії. Але у будь-якому місці, у будь-який час і в будь-якій ситуації є винятки. Наприклад, Тацуя вислизнув з кола своєї делегації та розмовляв з Фудзібаяші Кійоко в присутності Коконоє Якумо. До прикладу, Еріка таємно, щоб Мідзукі та друзі не змогли її помітити, відвідала кімнату Лео. Лео зупинився в маленькому одномісному номері. Він не підходив для великих шумних компаній. Зараз, в кімнаті, Лео та Еріка були тільки у двох. Але і згадувати не варто, що ціллю Еріки було не побачення. – Розен щось казав після того? – Нічого не говорив. – Тож... – А як що до тебе? – Нічого не говорив. Еріка залишилася наодинці з Лео, ризикуючи серйозним непорозумінням збоку друзів, бо хвилювалася з приводу Ернста Розена. У перший день Турніру дев’яти шкіл Ернст активно вийшов з ними на контакт, але від тоді не з’являвся ні перед Ерікою, ні перед Лео. Посланців також не відправляли. – Не думаю, що він тоді жартував. Еріка дала бажану для Розен відповідь на місці, тому не було сумнівів, що вони втратять до неї інтерес. Але вона не думала, що інтерес до Лео обмежився лише тим вечором. – Було б добре, якби це було так. У мене то була проста розмова, але ваша любовна бесіда, була тим що не можна легко забути. – Любовна бесіда, ну ти... На словах «любовна бесіда», обличчя Лео нахмурилося. Але він більше не став скаржитися на те, що не мало відношення до основної теми. – Вимоги до тебе також не можна так легко вирішити, хоча деталі мені не відомі. Зрештою, оскільки справа в грошах, це може бути просто, але це не спадщина простих людей. Скільки б ти не говорила «мені це не потрібно», вони не зможуть так легко довіритись. – І все-таки це просте фінансове питання. Незалежно, наскільки це велика сума. Сказала Еріка з незацікавленим поглядом, після чого повністю змінила його і серйозно поглянула на Лео. – Але причина чому він хотів тебе переманити, явно військова. Він не може здатися після однієї відмови. Лео та Еріка вже обмінялися інформацією проте, які пропозиції отримали від Розенів. Еріка була правнучкою попереднього голови сім’ї Розен і могла успадкувати частину майна Розенів. Лео успадкував модифіковані гени, які вони створили і його просили співпрацювати у вдосконаленні модифікацій, які вони проводять. ...Він змовчав про пропозицію що йому могла сподобатися Еріка. На відміну від Лео, Еріка неохоче розповіла про свої стосунки з родиною Розен. Мало того, вона не знала, що Лео вже чув усю історію від Ернста, і все ж. Однак, якщо вони не знатимуть обставин один одного, був ризик, що інша сторона скористається різницею розуміння обставин один одного. І прийшовши до такого висновку, Еріка запропонувала об’єднатися. – Насправді, їх справжні наміри не беруть до уваги твою волю? – Застосують силу... Не можу сміятися над твоєю фантазією, це жорстоко. – Злякався? В запитані Еріки можна було почути провокацію. – Так. Кивнув Лео, навіть не намагаючись прикидатися сильним. – Можливо, тому що в цю ситуацію можуть бути втягнуті мої друзі. – Цього не буде. Еріка не здивувалася, що Лео відповів саме так. Натомість заперечила його хвилювання. – Суперник це родина, представники великої компанії, що має високий соціальний статус. Якщо вони діятимуть занадто грубо, шкода для них буде занадто великою. – Тож вони не можуть діяти грубо? – Якби це було на їхньому домашньому полі, це було б можливо, але це Японія. Я не кажу, що вони не можуть цього зробити, але ціна неприпустимо висока. – Зрештою, все звелося до грошей? – Суперник — бізнесмен. Тож тут нічого дивного. Жорсткі міркування Еріки, схоже, були досить переконливі для Лео. – Тоді, навіть якщо атакує, то «таємно, щоб ніхто не помітив». – Наприклад, приспати та викрасти. Еріка, яка до цього саркастично посміхалася, зробила паузу і її вираз став серйозним. – Той факт, що вони досі нічого не вчинили, може означати, що вони діятимуть лише після нашого повернення до дому. Можливо вони вирішили так, оскільки ми на військовій території. – Це цілком ймовірною. Однак. Є можливість, що вони хочуть, щоб ми так думали й розслабилися. На відповідь Лео, Еріка кілька разів кліпнула. – ...Чому ти така здивована. – Дивовижно... Ти зміг додуматися до таких подробиць. – Ти... Від грубого зауваження Еріки, Лео не розгнівався, а розслабився. – Ах, я не кажу що ти дурень. Я просто здивувалася. – І це значить, «не кажу що ти дурень»! Ці його слова теж звучали не гнівно, а жартівливо. – Ну-ну. У будь-якому разі, те що ти кажеш має сенс. Як мінімум, будемо обережні. – Може є ще щось, що ми можемо зробити. Ми ж не можемо атакувати. – Це дуже розчаровує. Знизавши плечима, Еріка дала зрозуміти, що погоджується з Лео. ◇ ◇ ◇ У Ернста Розен був план, тож він не просто так не діяв під час Турніру дев’яти шкіл.. Спостереження було дуже щільним, то ж він мав бути обережним. Інтенсивність спостереження збільшилася з ранку шостого серпня. Враховуючи час, це має бути пов’язано з контактом з Сайдзьо Леонхарт та Чібою Ерікою. Ернсту довелося визнати, що він недооцінив здібності японських розвідувальних служб. Не зважаючи на те, що все сталося в зачиненій кімнаті, шум був не великий, але вони відразу дізналися про неприємності вчинені Ернстом. Він же переконався, що в кімнаті немає пристроїв прослуховування чи прихованих камер. Тож він не знав, чим вони скористалися, щоб дізнатися, що сталося в кімнаті. Тому й не міг діяти недбало. Але сьогодні п’ятнадцяте серпня і Турнір дев’яти шкіл завершується. Тож він більше не міг сидіти склавши руки. Роздуми Еріки про те, що Ернст не вагатиметься скористатися насильницькими методами були правильними, але припущення, що він не наважиться спричинити неприємності на військовій базі, було помилковим. Ернст хотів завершити все на базі, а не влаштовувати щось посеред міста. Розен Магіккрафт виробник магічного обладнання, першочергово вони мали нахил на виробництво боєприпасів і обладнання для армії. Така ж ситуація як і з Максимільян девайс USNA. Сил Самооборони Японії мають широкі зв’язки, і навіть муніципальна поліція, що забезпечує безпеку в містах, не має таких повноважень. Тож щоб проникнути на базу Самооборони можна скористатися багатьма предметами для ведення переговорів. Ернст був не терплячим. – Президент. Чи повинен він захопити Сайдзьо Леонхарта, якщо є можливість конфронтації з Японським урядом. Коли Ернст, після сніданку, занурився у вагання, до нього з доповіддю підійшла секретарка, що займалася справою Еріки. – В японській армії виник внутрішній конфлікт? Ви впевнені? – Так, пане Президент. Сумнівів не має. – Зрозуміло... Це може бути гарною можливістю. Швидко обдумав Ернст. – Викличте Лінду та Емму. – Так. Незабаром, замість секретарки, що залишила його, перед Ернстом з’явилися дві молоді жінки. Обом, мабуть, близько двадцяти. Ростом сто сімдесят сантиметрів, струнке мускулисте тіло. Колір очей теж однаковий — карий. Те саме стосується коротко підстриженого сріблястого волосся. Вони не були однакові, як близнючки, але настільки схожі, що незнайомцям здавалося саме так. Більшість людей, що зустрічатимуть їх, будуть вважати їх запаморочливими близнюками або хоча б сестрами близькими за віком. Але це було не так. – Лінда Вахайт прибула. Емма Вахайт прибула. Ці двоє не є сестрами від однієї матері, але генетично їх можна назвати сестрами. В середині компанії Розен їх називали сестрами Варбург. Запліднені яйцеклітини, сперма одного чоловіка і яйцеклітина однієї жінки, були оброблені однаковим методом по методу Бург Фолге, і народилися вони з однотипних штучних маток різницею в місяць. Ці двоє вважаються найбільш вдалими версіями третьої моделі. Оскільки Лінда вилучена зі штучної матки раніше, вона була старшою сестрою, а Емма — молодшою. Однак у них не було сестринських стосунків. Про око вони називали одна одну «Емма» і «сестра», але це лише вистава, насправді вони були лише колегами й суперницями. – Сьогодні для вас буде ще одна місія. Їх двох викликали з Німеччини під приводом супроводу Ернста. – Ні, краще сказати, що ви повинні повернутися до своєї початкової місії. Однак насправді вони приїхали до Японії як бойова сила, щоб захопити Сайдзьо Леонхарта. – Нарешті цей час настав? Зі сподіванням в голосі запитала Емма. Завдяки їх природі, Бург Фолге часто використовують як охорону і супровід важливих осіб. Однак цього разу їм заздалегідь повідомили про операцію з захоплення такого ж посиленого мага як і вони. Тож коли сказали «першочергова місія» її думки просочилися словами, тому що вона була сповнена сподівання, що на цій місії може повністю реалізувати свої здібності. – Саме так. Відповідь Ернста відповідала очікуванням Емми. – Ви уникнули спостереження Японських військових? Лінда також з нетерпінням чекала битви з першою моделлю... Точніше кажучи, можливості довести що третя модель набагато краща за застарілу першу. Друга модель Бург Фолге була вдосконалена, щоб знизити показники працездатності в якості «суперсолдата», порівняно з першою моделлю, щоб підвищити психічну стійкість. Третя модель — це остання версія, яка має як психічну стійкість, так і продуктивність суперсолдата, якщо оцінювати лише боєздатність, порівняно з першою моделлю, вона вважається неповноцінною. Лео не є першою моделлю, а сумішшю безладних генів, до того ж не магів. Однак, не тільки Ернст, але й інженери Розен визнали, що він успадкував характеристики першої моделі. Сестри Варбург вважали, що розгромивши Лео, вони певною мірою можуть скасувати негативні оцінки третьої, моделі стосовно першої. Однак Лінда, яка була обережнішою, ніж Емма, не могла ігнорувати ситуацію, через яку доводилося утримуватися від активних дій до сьогодні. – В японській армії виник внутрішній конфлікт. Навряд чи він переросте у щось масштабне, але процес його розв’язання буде досить трудомістким. Під час Турніру дев’яти шкіл ми не здійснювали активних дій. Як що так, думаю, що людина, яка спостерігає за нами, незабаром, після закінчення змагань буде відправлена на інше завдання. Більшість того, що сказав Ернст, було його здогадками, але Лінда не мала жодних сумнівів. Емма, звісно, теж. – Ми ігноруватимемо спостереження, окрім японських військових? Питання Емми не мало іншої мети, окрім підтвердження. – Якщо на території бази, ви зможете уникати спостереження військових, то і з іншими впораєтесь. Лінда та Емма, що стояли на проти нього, стали по стійці струнко. – Після сьогоднішнього змагання ми заманимо Сайдзьо Леонхарта в безлюдне місце. А ви його схопите. – Так. Спокійним тоном відповіла на наказ Ернста Лінда. – В цій місії дозволено використання Фантом анзуґ (Фантомний костюм). – Зрозуміла! Зі збудженим поглядом відповіла на вказівку Ернста Емма. ◇ ◇ ◇ П’ятнадцяте серпня. Дев’ять двадцять п’ять ранку останнього дня Турніру дев’яти шкіл, дві тисячі дев’яносто шостого навчального року. За п’ять хвилин до початку ранкового Кросу з перешкодами серед жінок, на глядацьких трибунах для Першої старшої з’явився Мікіхіко. – О, Йошіда-кун? Здається Мідзукі першою помітила його, оскільки сиділа навпроти ходу, через який він увійшов. – Доброго ранку, пані Шібата. Сказавши це, Мікіхіко, що зупинився біля Мідзукі, оглянув крісла і зітхнув. – Я спізнився... Всі місця зайняті. Як і сказав Мікіхіко, трибуни Першої старшої були переповнені студентами та персоналом. Якщо в цьому змаганні не буде великої втрати очок, перемога Першої старшої буде вирішена. Тож підтримка значно збільшилася. – Мікіхіко поміняємося? З протилежного боку від Мідзукі та Еріки, звернувся Лео. – Ні, все добре. Похитавши головою, зупиняючи Лео, який вже збирався встати, Мікіхіко сів прямо на сходах проходу. Тоді як Мідзукі розгубилася, Еріка поглянула на нього і запитала. – Мікі, чому ти прийшов на глядацькі трибуни? Гравці ж можуть спостерігати за всім на моніторах в наметі? Мікіхіко поглянув на неї з невиразною посмішкою. – Так, але це не зручно. Еріка знала, що Мікіхіко досить сором’язливий, тож не запитувала «чому». Учасниками Коду моноліту були старшокласники, завинятком одного товариша по команді, ні з другокурсниками, ні з технічним персоналом, він не був особливо знайомий. – А Тацуя-кун? Замість запитання чому, Еріка запитала саме це. Тацуя знову відпочиває в кімнаті після налаштування для дівчат учасниць. Мідзукі дуже здивувалася відповіді Мікіхіко. – Е, з ним усе гаразд? – Я думаю він просто втомився. Це і не дивно. Хоч вчора було максимальне навантаження, сьогодні вранці він провів налаштування для п’ятьох осіб. А йому ж ще відповідати за після обіднє змагання. Чоловічий Біг з перешкодами розпочнеться о чотирнадцятій годині, а Тацуя відповідає лише за Мікіхіко. Здається, що ранкове та денне навантаження не рівномірне, але це було зумовлено бажанням дівчат, що змусили Тацую взяти відповідальність за них. – Це ж Тацуя, тож з ним все буде в порядку, якщо він пропустить ранок і відпочине. Якщо в день лише один Мікі, навантаження буде не великим. Лео, а потім і Еріка підбадьорили Мікіхіко, хвилюючись про його стан як гравця. – Було б чудово... Відповідь Мікіхіко була неоднозначною. А на обличчі невиразна посмішка. По правді кажучи, Мікіхіко подумав, що в надзвичайній ситуації, може провести налаштування самостійно. Мікіхіко був не єдиний, хто не зміг знайти собі місця. Вже скоро початок, але кількість глядачів лише збільшувалася, прохід почав нагадувати потяг, під час періоду повернення до дому на Обон і Новий рік, в минулому столітті. Годинник на великому дисплеї, на дирижаблі, в повітрі показав дев’ять двадцять. – Нарешті. Очі Лео палали очікуванням. – Як же пройдуть ці перегони. – Це дійсно непередбачувано. Я навіть не знаю, які з перешкод очікувати. Похитав головою Мікіхіко, відповідаючи на питання поставлене Ерікою. – Крос з перешкодами — це змагання що впроваджене лише цього року. Від самого початку майже не було випадків, коли впроваджувалися змагання з чисто військового напрямку і ніхто не передбачав, що таке станеться. – Сподіваюся це не небезпечно. Висловила свої хвилювання щодо цих перегонів Мідзукі. Навіть якщо це новоспечені маги, вони все ще молоді школярі. Безпека повинна бути забезпечена належним чином, але приборкати страх було не можливо. Поки навколо панували аура очікувань і тривоги, хвилинна стрілка досягла вершини циферблата. І коли вона витягнулася прямісінько у верх, сорок один стартовий пістолет сигналізував про початок змагань. Через п’ять хвилин, після початку. Поки всі школи йшли пліч-о-пліч. – Один кілометр за п’ять хвилин? Швидкий темп, чи не так? На питання Лео відповів Мікіхіко. – Навіть зважаючи, що це в лісі, це трохи повільно. Звісно якщо це швидкість з використанням магії. – Дванадцять кілометрів на годину. Я не думаю, що це неможливо навіть без магії, але важко пройти через ліс, якого ти не знаєш. – Це не простий ліс, а пастка. Я думаю, всі придивляються. – Крім того, видимість гірша, ніж я очікував. Настільки швидко просуватися, повинно бути небезпечно, я думаю, що є ті хто стримує свій темп. – Прокоментувала перегони Еріка, з протилежним думками, ніж Мікіхіко. Її слова переконали не лише Лео, алей Мікіхіко. – Без мобільних камер ми б навіть не дізналися, що там відбувається... Ні, здається, у камер досить багато сліпих зон, тому навіть якщо на маршруті з’явиться зловмисник, ми цього не помітимо. – Еріка, Не говори таких страхітливих речей. Еріка говорила недбало, від чого Мідзукі почала трусити її за плечі. Зрозумівши, що її думки пішли в досить кричущому напрямку, Еріка вибачилася перед Мідзукі, «вибач». Відразу після цього, «Ах!». Прокричали з сусідніх місць. Відреагувавши на ці голоси, поглянувши на екран, вони побачили Канон вкриту брудом. Причому по груди в грязюці. Було не зрозуміло, про що вона думає і що відчуває, тому що вона опустила голову в низ, і обличчя було не видно. Канон витягнула руки з бруду. В наступний момент. Бруд вибухнув. На дисплеї, Канон повернула обличчя в напрямку фінішу. І мікрофон на камері вловив її крик. – ...Знущаєтеся-а-а-а! Що це за військова підготовка! Це був нестримний крик. Однак, не зважаючи на жалісливі погляди, вболівальники Першої старшої не могли стриматися від сміху. Еріка і Мідзукі не були винятком. Небезпечне бурчання з вуст Еріки було забуте до кінця змагань. ◇ ◇ ◇ Крос з перешкодами, змагання серед жінок. Переможець Міюкі. Основні результати інших гравців Першої старшої: Канон на другому місці, Хонока на п’ятому, а Шізуку на шостому. Чоловіче змагання. Переможець — Ічідзьо Масакі. Від Першої старшої — Мікіхіко посів друге, а Хаторі третє. В результаті, Перша старша, четвертий рік поспіль, здобула перемогу в загальному заліку. Можливо через сильне усвідомлення що й цього року боротьба була не легкою, делегація Першої старшої була охоплена святковою атмосферою, ще до початку святкування. Лео був у впевнений що святкуватимуть не лише гравці та персонал, але й такі партнери для тренування, як він та Еріка, будуть туди затягнуті. Лео не був противником святкувань. Швидше навпаки, вони подобалися йому. Але він відчував що не вартий запрошення, оскільки його внесок був зовсім не значним. По правді, можливо він навіть заздрив гравцям, яким дали можливість вийти на поле. Можливо, підсвідомо бажав, щоб ці заздрощі не розпалювалися ще більше. Святкування, яке є привілеєм школи переможця, відбудеться після закінчення бенкету. Лео вишмигнув з готелю, ще до того як почалася святкова вечірка. Є в нього одне погане захоплення. Ні, звичка, а не захоплення Звичка блукати. Не ходити чи бігати та не горланити, а блукати в ночі. З наближенням ночі, йому хотілося прогулятися, без будь-якої цілі. Варто сказати що було ще досить рано, але Лео чомусь відчув сильний поклик ночі. Він попрямував до темного лісу, щоб знайти безлюдне місце. Люди причетні до випробування автономної магічної зброї «Ляльок-паразитів» свідомо послабили охорону лісової зони, сподіваючись, що це допоможе швидше знищити докази. Лео, який цього не знав, вирушив в глибину лісу, який використовувався для Бігу з перешкодами, на щастя, його ніхто не зупинив. ◇ ◇ ◇ Ернст відразу довідався, що Лео вийшов з готелю. План полягав у тому, щоб виманити Лео у безлюдне місце під час нічної вечірки, але Ернсту було зручно, що він тримається подалі від натовпу. Та, разом з тим, було не відомо куди він прямує. Тож не можна було вибрати місце де все влаштувати. Ернст наказав сестрам Варбург переслідувати Лео. Крім того, схопити його в тому місці, де їм ніхто не завадить. Переконавшись що Лео прямує до лісу, сестри Варбург попрямували до мобільної лабораторії Розен Магіккрафт. Для того, щоб передягтися у Фантом анзуґ (Фантомний костюм). Фантом анзуґ — це мобільне обладнання для піхоти. Це те саме, що і мобільний костюм. Форма шолома різна, але форма і колір доволі схожі. Однак, з акцентом на швидкість переміщення та відстань переміщення, у певному сенсі Мобільний костюм виконує роль особистого бойового вертольота з потужною ударною силою, тоді як Фантом анзуґ фокусується на оглушенні датчиків та створенні перешкод і розроблений для боротьби в приміщеннях і обмеженому просторі. – Лінда Варбург, Емма Варбург. Перевірити функціональність Фантом анзуґ. Щоб запобігти злому Фантом анзуґ розроблений працювати автономно. Зв’язок з зовнішнім світом лише через голосовий зв’язок, функції передання тактичних даних не передбачено. По команді інженерів мобільної лабораторії, Лінда та Емма активували функцію само діагностики костюма, що вони надягли. – Всі функції в нормі. – У мене теж все в нормі. Лінда та Емма повідомили про результати діагностики, що відобразилися на забралі. Продовжуючи, інженери запитали «чи є проблеми з рухливістю», двоє відповіли, що проблем не виявлено. – Добре. Тоді, удачі. У відповідь на слова керівника технічного персоналу, двоє залишили мобільну лабораторію. Скориставшись функціями приховування Фантом анзуґ, Лінда та Емма уникали систем спостереження бази та переслідували Лео в лісі. ◇ ◇ ◇ Не тільки Ернст хвилювався за пересування Лео. Еріка, яка вважала Розен спільним ворогом також уважно стежила за його пересуванням. Тому відразу помітила, що він вийшов з готелю. «Цей ідіот! В такий час блукати на самоті!» Лео, мабуть, знав, що Розен навряд чи намагатиметься грубо захопити його, зокрема викрасти. Принаймні з розмови з Ерікою він мав це зрозуміти. «Він що не усвідомлює ризиків, якщо гуляє один». – Еріка-чан… що сталося? Вона несвідомо дозволила роздратуванню відобразитися на обличчі. Коли Мідзукі запитала стурбованим голосом, Еріка доторкнулася до свого обличчя. – А-ха-ха... нічого. Нічого такого. Відповіла Еріка махнувши рукою. Мідзукі трохи здивувалася і на її обличчі відобразилося питання, але стурбованості вже не було. – О, так! Еріка подумала що якось викрутилася і награно стукнула кулаком по долоні. Мідзукі не повністю позбулася сумнівів, але терпляче чекала наступних слів Еріки. – У мене є одна справа. Вибач, але мені потрібно поговорити з Мікі. – Е?! Не вийде! Відмовка Еріки була настільки не вдалою, що будь-хто, на місці Мідзукі, це зрозумів. Мікіхіко планував відвідати нічну вечірку, яка розпочнеться незабаром після бенкету, вхід на який обмежувався учасниками Турніру дев’яти шкіл. Цим він і відрізняється від вечірки святкування перемоги, яку можуть відвідати всі причетні до школи переможців. Минулого року Еріка потрапила на бенкет, лише тому, що до цього влаштувалася офіціанткою. Не дарма Мідзукі розгубилася. Однак зараз в Еріки не було часу турбуватися про Мідзукі. Відвернувшись від неї, Еріка втекла. Еріка повернулася до кімнати й вийшла з готелю з бойовим CAD у формі меча, виготовленого зі сплаву, з пам›яттю форми, завдяки якій частина з лезом могла змінюватися на кийок. Вона знала куди прямує Лео. Коли вона намагалася покинути територію готелю, вона помітила патруль і заховалася за рогом будівлі. Хоч бойовий девайс був у формі кийка, для меншої помітності, цей «меч з пам’яттю форми» є комерційною зброєю, яку поліція взяла на озброєння цього року. Звичайно солдати Самооборони також повинні знати цю зброю з інтегрованим CAD. У готелі, що приймав Турнір дев’яти шкіл, CAD можна було побачити майже у кожного, але виносити його за межі комплексу категорично заборонено. Місце, куди прагнула проникнути Еріка, це штучний ліс, який Сили Самооборони використовують для навчань. Але вона не могла ховатися тут постійно. Її сприйняття вловило ознаки Лео і двох його переслідувачів. Якби її зараз запитали, навіщо вона так старається, вона б не змогла б відповісти. Сама не розуміючи цього, Еріка вирішила прориватися силою. – Пані Чіба. Коли її окликнули, Еріка обернулася. Стиснула і вже збиралася замахнутися бойовим девайсом у формі кийка, але в останній момент зупинилася. Господар голосу окликнув її з відстані що лише трохи перевищувала радіус атаки. ...Звісно, якби Еріка захотіла то вмить нівелювала її. – Оно-сенсей? В голосі Еріки звучала підозра та обережність. В неї не було відчуттів, окрім п’яти основних, тож вона не могла бачити позаду. Однак, коли загострить свою увагу, як зробила щойно, вона була впевнена, що відчує коли хтось наближатиметься, навіть не бачачи. Однак, Еріка не помітила наближення Харуки. Вона навіть не помітила, що позаду хтось стоїть, поки не заговорили. – ...Коли? – Не потрібно так насторожуватися. З цього положення, у мене немає жодного шансу перемогти пані Чібу. Говорячи це, Харука підняла руки. Відчувши що ворожості немає, Еріка заспокоїлася. – Те, що тільки що було це моя особлива здібність. Я маю на увазі, що тільки я на таке здатна. Через мить Еріка зрозуміла, про що говорить Харука. – Я думаю це чудова «особлива майстерність». Якби Оно-сенсей захотіла, то могла б заколоти мене в спину. – Хто знає. Здається, пані Чіба змогла б захиститися, оскільки дуже чутлива до наближення клинка, навіть якщо нічого не відчуває. Еріка і Харука обмінялися фразами з серйозними обличчями й нарешті перейшли до звичайної розмови. – Пані Чіба. Можете дати мені свій пристрій? – Вам, Оно-сенсей? – Так. Я можу занести його до лісу, так щоб його не знайшли. «Якщо так, то вона не дилетант», подумала Еріка, пригадуючи події один рік і чотири місяці тому. «Справа Бланш», зумовлена антимагічною злочинною організацією, з якою Еріка зіштовхнулася відразу після вступу до школи. У той час вона була свідком того як Харука надала Тацуї інформацію про перебування терористів. Військова, внутрішня, громадська безпека або приватна розвідка. Вона не випитувала конкретну приналежність, бо її це не цікавило, але була вражена, що Харука одна з них. Принаймні, так вважала Еріка. Вона дивилася на Харуку не приховуючи свої підозри. – Буду вдячна, якщо ви зможете приховати мене. Харука криво посміхнулася на саркастичне прохання Еріки, що говорило, «ви ж можете просто втекти з ним, якщо я його вам віддам». – На жаль, це не настільки зручно. Я можу взяти та приховати кошеня, але не людину. – Дуже шкода. Усмішка Харуки стала провокаційною. – Ви мені не довіряєте? – У мене немає підстав для цього. Відповідь Еріки була настільки захоплюючою, наскільки ж нестерпною. Однак, здається, Харука не зважала на це. – Але ви не думаєте, що краще довіряти? Еріка лише на кілька хвилин задумалася над пропозицією Харуки. – Я довірятиму вам, якщо ви зможете надати мені причину для цього. – Причину? Що ж... Тому що ви моя учениця? Звісно, вона не думала що Еріку це не переконає. Доказом цього була питальна форма сказаного. Звичайно, Еріка поглянула на неї холодним поглядом. Атмосфера була такою, ніби вона зараз розвернеться і піде. – О, стривайте, стривайте! Я ж щойно сказала правду. Але справжня причина... Харука зробила паузу, мабуть, для більшого драматизму. – Справжня причина? Безжально запитувала Еріка у Харуки, якій було важко сказати це. – ...Якщо вони викрадуть Сайдзьо-куна, начальник з мого підробітку розсердиться. – Підробітку? Коротке питання Еріки насправді містило два: «де цей підробіток» та «Чи можуть шкільні працівники працювати за сумісництвом». – Не запитуйте про це... Відповідь Харуки також відповідала на два питання. – ...Ну, гаразд. Оно-сенсей, прошу вас. Врешті здалася саме Еріка. Еріка розуміла, що Харука намагається використати її, але їй потрібна була допомога з охоронцями. Вона не зможе слідувати за Лео зі зброєю, але навіть не могла собі уявити настільки солодкої ситуації, коли зможе боротися з голими руками. Зброя життєво необхідна. Харука розслаблено прийняла бойовий девайс. ◇ ◇ ◇ Він вже увійшов у ліс і вже заглибився в нього майже на кілометр, але не було жодних ознак, що Лео зупиниться. Сестри Варбург, які переслідували його останню хвилину, зупинилися і спостерігали через забрало шолома. – Реакція на датчики відсутня. Як у тебе, Емма? Лінда, що за допомогою систем виявлення Фантом анзуґ, підтвердила, що навколишня область є сліпою зоною для захисних датчиків, на всякий випадок запитала Емму. – Також немає жодної реакції. Хочеш захопити? – Що ж схопімо його. Але спершу спробуємо вмовити. – Зрозуміла. Не думаю, що в цьому буде якась користь. Знизала плечима Емма, коли Лінда нагадала їй план. Лінда, як і Емма бажала битви, тому не стала докоряти сестрі. – Ходімо. – «Йа»9. Відгукнулася на сигнал Лінди Емма і вони побігли на переріз Лео. Лео, що в темряві ночі брів в глибину лісу, зупинився, відчувши когось позаду й обернувся. Звуки кроків були дуже тихими, але він не думав, що це маленька тваринка. Лео, який часто блукає серед дикої природи, знав, що це людські кроки. – Це хтось легкий, або спеціально знижена вага. Якщо останнє, то наближається маг. Лео не забув, що на нього можуть напасти, хоч і здавалося що він недбало бродить навколо. Тож він одягнув довгі штани, та сорочку з довгими рукавами. На тильній стороні лівої руки був CAD, а на правій руці рукавиця для захисту кулака. Лео був готовий до будь-якої атаки, в будь-якому місці. Однак, схоже, противник не мав наміру атакувати несподівано, коли він наблизився до нього, то перейшов на звичайний крок. З тіні дерев, з права і зліва. З’явилися дві фігури і якщо все так і залишиться, вони оточать Лео. – Жінки?.. На перший погляд, одяг, який носили ці двоє, схожий на костюми для верхової їзди, але обриси тіла погано зрозумілі, оскільки протектори вставлені для захисту перекривали необхідні точки. Голова повністю закрита шоломом, тож їх облич він не бачив. Але по загальному силуету Лео подумав, що це жінки. Двоє одночасно підняли забрало шолома. На відміну від комерційних мотоциклетних шоломів, забрало відкривалося набагато ширше, можливо для кращого огляду. Та здогадка Лео виявилася правильною. За забралом ховалися обличчя молодих жінок. Хоч і молодих, але старших за Лео. На перший погляд, років двадцяти. Лео, що звик до темряви, навіть помітив що ці європеоїди були дуже схожими й що їх обличчя були якимись штучними. – Сайдзьо Леонхарт. Жінка справа назвала його ім’я. Хоча «Сайдзьо» було сказано трохи невміло «Леонхарт» прозвучало досить природно. До цього моменту, Лео не усвідомлював ситуацію. – Не міг би ти пройти з нами. Але після слів другої жінки він замислився над ситуацією. – Так ось що, зрозуміло... Ви люди Розен. – Що ти робиш. Прикидаєшся дурником. Роздратовано закричала Емма. – Ти не помітив, що ми слідуємо за тобою і ведемо до місця, де нам не заважатимуть? Запитала Лінда. Сестри Варбург вірили, що Лео, знав, хто вони такі, тому, готуючись до битви, привів їх в сліпу зону камер і датчиків. Але вони переоцінювали його. Він про таке навіть не думав. Він лише бродив навколо і лише нещодавно помітив хвіст. – О, о. Мабуть. Відповів він, ніби це все було йому не цікаво. На щастя, сестри Варбург сприйняли цю відповідь за чисту монету. – Навіть так, я думала, ти звичайний школяр старшої школи, а ти доволі сміливий. – Це не просто старша школа, а старша школа магії. То, що вам від мене потрібно? Поцікавився Лео про їхні наміри. – Я ж сказала, пішли з нами. Гнівно відповіла Емма. На відміну від Лінди, її ставлення було владним. – Я запитую, навіщо ви хочете, щоб я йшов з вами. – Про це тобі повинен був сказати пан Ернст. Намагаючись стримати Емму, відповіла Лінда. – Я хочу почути правду. – Якщо ти дізнаєшся, то вже не зможеш відмовитися. На провокаційний тон Лео, Емма відповіла таким же провокаційним тоном. – ...Чи можу я відмовитися зараз? – ...Ти ж, напевно, знаєш відповідь. – Постривай, Емма. Лінда зупинила Емму, що намагаючись розпочати бійку. – Скажемо йому, що з ним робитимуть. Я думаю, що в нього є таке право, це ж стосується його, і коли він дізнається, то буде опиратися сильніше. – Невже. Швидше, він охоче піде з нами. Заперечила Емма зі сміхом. Вона, як і Лінда, вважала, що сказавши правду, вони посилять опір Лео, що дозволить краще продемонструвати їхню ефективність. – Краще все вирішити мирно. Відповіла Лінда словами, про які навіть не думала і повернулася до Лео. – Сайдзьо Леонхарт. Четверть твоїх генів були створені в центрах модифікації Розен Магіккрафт. Тому Розен Магіккрафт залишає за собою право на твої гени. – Ей, я їм не скакун якийсь. ...Тож що? Голос Лео досі звучав провокаційно, але вираз обличчя став досить суворим. Погляд, що одночасно тримав в полі зору Лінду та Емму, вже був таким наче він в розпалі бою. Лінда та Емма, повільно та одночасно рушили у перед. Лео так само, повільно, відступав, доки не вперся у товстий стовбур дерева спиною. Сестри Варбург, зупинилися, затиснувши Лео праворуч та ліворуч. – Ти, єдиний зразок, що не самознищився, навіть попри те, що це була сама рання модель модифікованої людини. Твої гени мають велику цінність. – Вони допоможуть розробити нові модифікації. Продовжила слова Лінди Емма. Зберігаючи під контролем Лінду, Лео повернувся до Емми. – Експерименти над людьми? Або зробите розтин? – Ухахаха, аж ніяк. Навмисно засміялася в голос Емма. – Дещо краще. Знову заговорила Лінда. Лео більше не міг затримати погляд на жодній з них. – Ти надаси свої гени жінкам з останніми модифікаціями. Розумієш? Останнім часом у Японії широкого поширення набувала теорія про те, що природне запліднення дає кращих особин, ніж штучне. – Словом твоя робота займатися сексом з жінками-донорами яйцеклітин. Добре, чи не так? Всі, звісно, красуні. – Я вам що жеребець...! Відразливим тоном відповів на глузування Емми Лео. Внутрішній голос, що говорив не піддаватися на провокації, був заштовханий в куточок серця. – Ти не задоволений? Гаразд, твою волю поважатимуть. Першою стане твоя подруга. – Е-е-е... У жодному разі. – Здається, звати її Чіба Еріка? Чудовий маг, успадкувала кров головної родини. Вона, безумовно, народить нову модель, модифікованого організму, що чудово представить Розен. – Не дуркуй! Мисленнєві частки безконтрольно вирвалися з тіла Лео. У відповідь Лінда та Емма закрили забрала шоломів. – Штреітколбан (булава)! Відразу після вигуку Лео, мисленнєві частки зібралися в його правому кулаку. Надмірні мисленнєві частки не витікали, а щільно покривали кулак Лео густою магією. Лео замахнувся на Емму. Та не ухиляючись прийняла кулак Лео лівою рукою. Лісом рознісся важкий, металевий звук, наче сталева куля вдарилася в броню Тіло Емми полетіло назад. Вана скористатися функцією костюма, щоб зупинитися, не впавши. – Магія зміцнення?! – Чого ти так дивуєшся? Пролунав голос позаду і Лео покотився по землі, швидше, ніж встиг про це подумати. Удар в стрибку Лінди пройшов над Лео. Після чого вона приземлилася перед ним, коли він поспіхом підвівся. Схоже, вона провела цю атаку не всерйоз. Якби вона була серйозною, то не озвалася. – Ми Бург Фолге третьої моделі. Вдосконалена версія першої моделі, кров якої ти успадкував. Природно, що використовуємо ту саму магію, що й ти. Цей удар був вітанням від Лінди. Хоча ми кращі за покращену версію. Зараз я це доведу! А цього разу Емма атакувала. На її кулаку була та сама магія, яку він використовував раніше. Жодних жестів, якім вказували на керування CAD. Фантом анзуґ, що вони носили мали вбудовані CAD з повним мисленнєвим контролем. – Панцер! Команда Лео швидко перетворила його одяг на броню. Улар правою, Емми, прийшовся на його ліве плече. Однак, атака Емми на цьому не зупинилася. Удар за ударом летіли один за одним. Завдяки CAD з повним мислиннєвим контролем з використанням магії Зміцнення, її кулаки та ноги набували твердості сталі. Лео, з іншого боку, блокував її атаки, надаючи своєму одягу силу броні магією Зміцнення, що постійно оновлювалася технікою послідовного розгортання. Однак в контакті кулака, вже не було тієї жорсткості, як при першому ударі. Хоча тіло Лео перевершувало опонента, але його область магічних операцій була безпосередньо заповнена активацією одного заклинання. – Емма, я можу тобі допомогти? Після слів Лінди, Емма збільшила дистанцію від Лео. – Визнаю, що він перевершує очікування. Але не втручайся Ліндо. Однієї вистачить – Зрозуміла. Не втручатимусь. Лео був не такий наївний, щоб щиро повірити лише тому, що один з його опонентів сказав, що «не втручатиметься». Але після слів Лінди, його увага фактично була зосереджена на Еммі. Ця «омана» стала промашкою Лео. Лінда зникла з його поля зору. Атакувавши ногою на висоті колін, настільки близько до землі, що ледь не чіпляла коріння дерев та каміння. Лео підскочив і ухилився від цього удару. Перш ніж він приземлився Емма, ударом в стрибку вдарила його в живіт. Лео влетів в стовбур дерева і впавши на коріння, покотився по землі. Перекотившись, йому вдалося ухилитися від удару п’ятою Лінди. Однак, хоча він й встиг знову підвестися, його збив удар Емми з розвороту. Похитнувшись, і якось встоявши, Лео прийняв оборону стійку. Два удари Еммі, з ближньої дистанції, йому вдалося якось заблокувати. Однак він не зміг зупинити рубаючий удар ребром долоні Лінди, що прилетів збоку. І у цей момент. Спалах сріблястого світла. Лінда відвела рубаючий удар та відступила. За світлом, з невеликою затримкою, подув вітер. – Лео, ти живий? Безстрашним тоном запитала Еріка? – Як бачиш. Не менш безстрашним голосом відповів Лео. ◇ ◇ ◇ Розлучившись з Харукою біля входу в тренувальний ліс, Еріка перетворила кийок на короткий меч та пішла слідом за Лео. Її відчуття відразу вловили ознаки трьох людей. Лео та двох переслідувачів, що наближалися до нього. Еріка сприймала їх сяйво мисленнєвих часток, як білі плями людських фігур. Техніки меча, які використовувала Еріка, включала техніку орієнтації на сяйво мисленнєвих часток, щоб визначити положення противника та навколишні умови. Для того, щоб освоїти «Ямацунамі» і розмахувати мечем на швидкості граничній для людського сприйняття, зору та сприйняття було недостатньо. Але, до минулого року, Еріка використовувала цю техніку без особливого ентузіазму. Як мечник вона вважала важливішим вдосконалення майстерності володіння мечем, ніж вдосконалення сприйняття визначення «тіней». Вона змінила думку, після досвіду контакту з паразитом, що з›явився в Першій старшій. Вона могла битися доки у паразита було тіло. Однак проти паразита, що полишав його, вона була марною. Так вона почувалася після завершення бою. Вона все ще так думала. У неї не було особливих «очей», як у Мідзукі. Не було такого «погляду», як у Тацуї. Але це не виправдання. Так корила себе Еріка. Після того бою вона почала активно тренувати розпізнання сяйва мисленнєвих часток. І в цій техніці вона почала демонструвати вроджений талант. Ще до цього, її сприйняття ознак присутності, було кращим, серед тих хто міг їх читати. Поєднавши сприйняття меча та мага, Еріка, в короткий проміжок часу отримала здатність сприймати «форму» прихованих силуетів і тіні з мисленнєвих часток. Завдяки цьому спеціальному тренуванню, в ніч останнього вирішального бою з паразитами, їй вдалося вільно битися в лісі без освітлення. Навіть після бою з Паразитами Еріка продовжувала відточувати техніку заміни фізичних променів на промені мисленнєвих часток. Зараз, звузивши «кут зору», вона могла визначити обриси випромінювання мисленнєвих часток приблизно на відстані вісімсот метрів попереду. Вона не могла бачити духовні частки, як Мідзукі. Не могла бачити, що саме там відбувається, як Тацуя. Те що бачила Еріка своїм «поглядом», схоже, на силует. Але цього було достатньо, щоб знайти ворога і не втратити його з поля зору. Вона впевнено переслідувала Лео та його переслідувачів. Увійшовши у тренувальний ліс, Еріка відчула, що на відстані в кілометр, в лісі, раптово піднявся бойовий дух. Її вух досяг важкий металевий звук, наче по товстій металевій пластині вдарили молотом. Еріка перестала переховуватися і кинулася до поля бою. І зараз Еріка ввірвалася в битву між Лео та сестрами Варбург. Стримавши Лінду Варбург коротким мечем, вона безстрашним голосом звернулася до Лео. – Лео, ти живий? – Як бачиш. Переконавшись, що бойовий дух Лео ще не впав, Еріка підняла куточки вуст. ◇ ◇ ◇ Від появи несподіваної перешкоди Лінда та Емма припинили атаку. Здавалося, вони не могли вирішити що з нею робити й Еріка весело гукнула їм. – Я приєднаюся до вашої тусовки, ви ж не проти? І нас також буде двоє. – Чіба Еріка – Ум? О, не дивно, що ви мене знаєте, раз ви з Розен. На бурмотіння Лінди, що могло бути й зверненням, Еріка відповіла таким же бурмотінням. Схоже, вона нарешті оговталась від несподіваної атаки, і очі Лінди за забралом шолома, загорілося бойовим духом. – Нам не дозволено тобі нашкодити. – Не хвилюйтесь, рахунок за лікування не виставлятиму. Зрештою це не знадобиться. Ваші атаки мене не дістануть. Лінда та Емма правильно зрозуміли значення сказаних до них Ерікою слів. – Лінда, давай це зробимо. Захоплення Чіби Еріки повинно відповідати інтересам пана Ернста. – Пан Ернст, хоче налагодити з нею дружні стосунки. – При дружніх стосунках вона не погодиться бути матір’ю. – ...Теж вірно. Зробімо це. Давши відповідь, Лінда напала на Еріку, а Емма атакувала Лео. Лінда напала на Еріку. Ні. Якщо бути точним, Лінда намагалася напасти на Еріку. Але до того моменту, як вона збиралася зробити перший крок, клинок в руках Еріки, вже був біля її шиї. Поспіхом піднявши руку, Лінда блокувала клинок. Через функцію колючо-ріжучого захисту Фантом анзуґ та ефекту магії Зміцнення, клинок їй не зашкодив. Однак в руці, якою Лінда блокувала удар, з’явилося відчуття дискомфорту. Відчуття дискомфорту, що у наступний момент перетворилася на відчуття небезпеки. Відчуття було слабким. Та це був доказ того, що цей удар був лише відволікаючим маневром. Вона не знала, чи Еріка буда готова це зробити з самого початку, чи зрозуміла, що її удар заблокують і дістала ще один меч. Лінда не могла собі дозволити зараз роздумувати про це. Потужний удар вдарив спереду. Це був ріжучий удар, ні її штовхнули. Стерпівши біль Лінда, ривком нахилилася в перед. Замах Еріки по шиї Лінди закінчився лише легкою подряпиною на костюмі позаду. Лінда негайно підвелася і збиралася використати магію польоту, щоб утекти. Але до того часу, як спрацював магічний пристрій керування гравітації, вбудований в Фантом анзуґ, Еріка вже була достатньо близько, для досяжності короткого клинка. Лінда підскочила вертикально в гору. Не для втечі, а для контратаки. Підстрибнувши на свій зріст, вона обома ногами націлилася в голову Еріки. Замінивши магією дії необхідні для стрибка вгору, вона завдала швидшого удару, ніж в стрибку. Еріка з легкістю ухилилася від несподіваної атаки. Замість того, щоб просто ухилитися, вона рубанула коротким мечем по правій литці Лінди. Магія Зміцнення була накладена на черевики, для посилення удару. Однак інші частини тіла були поза межами ефективності магії Зміцнення. Витримавши біль і відновивши порушену поставу, Лінда магією польоту злетіла на дерево. Впершись рукою в бік, вона поставила підняту праву ногу, по якій завдали удару, на гілку. На щастя перелому кісток не було. Схоже, їй пощастило, що спеціалізована зброя опонента була легкою. Поглянувши на гілку, де стояла Лінда, Еріка посміхнулася. – Міцний костюмчик, однозначно. Однак, схоже, ти не можеш поглинати удари, без застосування магії. Ці слова були для обурення опонента. Лінда заспокоїлася і виправилася. Цими словами намагалися стривожити її, щоб отримати перевагу, та вони не були безглуздими. Якщо вона не використовуватиме магію Зміцнення, не зможе поглинути удар і зазнає травми. І навпаки, опонент не зможе пробити магію Зміцнення і завдати шкоди. Лінда покрила магією Зміцнення усю поверхню Фантом анзуґ і стрибнула вниз на Еріку. Лео був змушений захищатися під атаками Еммі. Справа не в тому, що не було шансів, для відповіді. Лео відчував, що він кращий в бойових навичках. Однак він не міг нашкодити опоненту. Попри те, що Лео та Емма такі ж самі Бург Фолге, обставини їх народження сильно відрізнялися. Емма народилася зі штучно заплідненої яйцеклітини, над якою провели обробку генної модифікації, тоді як у Лео модифіковані гени мав дід, а три четверті генів були природніми, якщо можна так сказати. Однак вони були магами того ж типу. Вони мали високу схильність до магії й високі фізичні здібності. Що стосується магії Зміцнення, магічна сила, окрім магії зміцнення, були трохи вищі в Емми, а за фізичними здібностями, сильнішим був Лео. Тому в бою з рівними обставинами, це не повинен був бути односторонній бій. Труднощі Лео були зумовлені різницею в обладнанні, в основному це було пов’язано з різницею в ефективності CAD. Швидкість розгортання послідовності активації залежала від апаратної частини CAD. Мало того, хоча Лео використовував голосовий метод ведення команд, CAD, який використовувала Емма, мав повноцінно мисленнєвий контроль. Ема була надзвичайно швидкою у розгортанні послідовності активації. Тобто значна різниця була у швидкості перемикання магії. Техніка локального зміцнення кулаків та ніг, під час атаки, та зміцнення на області рук та одязі на них. Коли вони обоє намагалися провести напад, Еммі першою вихоплювала зброю. Навіть якщо Лео намагався напасти, Емма раніше завершувала щит та обладунки. Лео ледве уникав травм, постійно оновлюючи магію захисту тіла «Панцер». Для подолання цієї бойової ситуації була необхідна об’єднана техніка атаки та оборони. У Лео була така магія. Але приказка, не існує інструменту корисного у всіх ситуаціях, справедлива і для магії. Магія, що підходила як для атаки, так і для захисту, мала інші основні недоліки. Проте Лео подумав. Що, схоже, він не може дозволити собі вагатися. Еріка, з переважаючою швидкістю, продовжувала уникати атак Лінди. Але навіть вона не могла дозволити собі вільних дій. Тіло Лінди покривав спеціалізований військовий костюм, що цілком був покритий магією, для підвищення обороноздатності. Еріка, з іншого боку, не носила броні. Оскільки Лінда наклала магію зміцнення на усю броню, короткий меч Еріки не завдавав їй шкоди. З іншого боку, якщо кулак Лінди дістане хоча б один раз, це може стати вирішальним ударом, для перемоги Еріки, навіть якщо удав буде не прямим. Це визнавали обидві сторони. Та нервувала саме Лінда. «Як вона настільки швидко рухається?!» Навіть якщо вона маневрувала за допомогою магію Польоту, вона не могла наздогнати Еріку, що бігала у всіх напрямках. Досі їй не нанесено жодних травм. Однак якщо продовжуватиметься тактика «ударити відступити», психічне виснаження неминуче. Мало того, це не просто однобічна атака. Лінда не могла зрозуміти рухів Еріки, що чинила на неї тиск, переслідуючи її. «Як ця дівка може рухатися у цій темряві настільки швидко?» Лінда цього не розуміла. Не могла цього усвідомити. «Як вона рухається без жодних сумнівів у цій темряві, в абсолютно темному лісі повному перешкод, без приладу нічного бачення чи мобільного сонара!» На відміну від сестер Варбург, що були повністю екіпіровані, Еріка, за винятком спеціального збройного пристрою в руках, була у звичайному повсякденному одязі. «Ця дівка не має страху?!» Однак, вона не вагаючись, на відміну від Лінди сміливо ухилялася від дерев, переступала коріння дерев і безупинно рухалася у всіх напрямках. «Якщо так продовжиться, моя витривалість виснажиться.» Ось чому Лінда була нетерплячою. І тому Лінда та Емма з самого початку не використовували захисну магію на всьому тілі. Оскільки обмежена тривалість — загальний дефект безперервного використання магії. Магічна послідовність магії Польоту настільки мала, що не лише дозволяла паралельно використовувати іншу магію, але й подовжувала час свого безперервного використання. В техніках сучасної магії об’єм мисленнєвих часток, якими володіє маг, рідко мав значення для активації однієї магії. Але сучасна магія в основному завершувалася за одну мить чи короткий проміжок часу. Щоб тривалий час підтримувати ефект, магія повинна повторно багаторазово застосовуватися і при кожній її активації мисленнєві частки поглинатимуться. Чим потужніший ефект, тобто чим вищий ступінь зміни реальності, тим більше інформації потрібно переписати магією. І в результаті, кількість затрат мисленнєвих часток збільшується. І взагалі, магія триває довше, тобто масштабна, за часом, витрачає більше сайонів, ніж магія що має широкий спектр ефекту, тобто магія великої площі. Світ безперервно намагається відновити переписану магією подію. І з плином часу його сила посилюється. Якщо намагатися тривалий час підтримувати одну і ту ж магію, то кількість спожитих мисленнєвих часток, за певний проміжок часу, збільшуватиметься не пропорційно, а експоненціально. Магія польоту дозволяє уникнути цієї проблеми шляхом активації тієї ж магії заново, коли модифікація магією події закінчується. Лео звик тривало використовувати «Панцер», тому знав хитрість, що б зменшити навантаження. Здавалося, що магія продовжувала активуватися увесь час і лише іноді відключалася, не оновлюючись. Однак сестри Варбург не мали досвіду використання однієї й тієї ж магії тривалий час. Вони ніколи ну опинялися в такій ситуації. Оскільки вони завжди знаходились в такій ситуації, що їм постійно надавали останню модель CAD, у них ніколи не виникало проблем зі швидкістю виводу послідовності активації. Це ознака того що вони ніколи не опинялися в ситуації де їх перевершували у швидкості активації магії, якщо говорити про магію Зміцнення. Можна сказати, що це неминуче. Метод ведення бою сестер Варбург, це швидко активувати магію, не залежно від ситуації. Маючи передові CAD, перевагу в швидкості активації, жертвуючи різноманіттям, спеціалізуючись на певній магії, вони не мали досвіду в тривалих однобічних атаках. І ніколи не перебували в подібній ситуації. Лінда вже відчувала ознаки виснаження мисленнєвих часток. Не можна було продовжувати підтримувати захисну магію захисту на усьому тілі. «Жодних проблем. Вона не зможе завдати мені якоїсь шкоди, цим мечем, поки я ношу Фантом анзуґ.» Було доведено, що короткий меч Еріки не міг порізати Фантом анзуґ. Також з першого удару та захисту відомо, що її удари не могли зламати кістку. Лінда вирішила зняти магію захисту усього тіла «Панцер» і активувати місцеву точкову магію зміцнення - «Штреітколбан». Якщо не можливо підловити опонента прямою атакою, можна підловити на контратаці. Вона зупинилась перед деревом з товстим стовбуром і стала до нього спиною. Заблокувавши комбінацію ударів ногами та руками Емми, Лео зробив нижній удар. Цілю якого була опорна нога Емми. Метою було не заподіяти шкоди, а збити рівновагу ударом по нозі, доки ударна нога не повернулася назад. Ударивши низьким ударом по нозі, він відчув, що ніби вдарив по металевій биті. Однак, здавалося, вона не мала ваги, а тіло Емми на чверть повернулося пливучи в повітрі. Зазвичай, без магії, Емма впала б на землю і зазнала неабиякої шкоди. Але її тіло, всупереч гравітації піднялося в повітря і здійснивши один оберт у повітрі, приземлилося на землю. Не просто піднялася, воно зсунулося на п’ять метрів по горизонталі пройшовши по параболі. Це була відстань, яку не скоротити навіть зі здібностями Емми. Лео зрозумів що це момент, щоб скористатися козирем. – Зігфрід! Голосно проривів команду Лео. Послідовність активації що вийшла з CAD у формі наруч, увійшла в руку Лео і незабаром після цього усе його тіло увібрало у себе мисленнєві частки. Сила модифікації події, магія діяла на тіло самого Лео. Схоже, впізнавши цю магію, Емма, з ознаками паніки, атакувала Лео. Склавши пальці, вона викинула у перед праву руку. Магія зміцнення «Шпеа (спис)». Кінчики пальців пробили одяг Лео. Однак, навіть покриті рукавичками бойового костюма, не змогли навіть вм’яти шкіру Лео, не те що пробити її. Прийнявши четвертний проникаючий удар Емми, лівим плечем, Лео відбив її праву руку ляпасом. Спрямувавши лівий хук, в незахищене місце. Лівий кулак Лео зіштовхнувся з шоломом Емми. Протектор, на CAD Лео був лише аксесуаром. Сам його матеріал був міцним, але майже не виконував функцію захисту. Однак кулак Лео не зламався, а навпаки, шолом в районі забрала Емми тріснув. Тіло ж Емми відлетіло назад. Вона поспіхом підвівшись, напевно, тому що видимість погіршилася, підняла забрало. В її очах був подив. Однак в них не читалося «неможливо» або «не розумію як сталося». Емму здивувала сила «Зігфріда», якою атакував Лео. Зігфрід — магія надання не зруйнованості фізичного тіла. Вона «зміцнювала» власне тіло. Магія зміцнення не робила предмети твердими. Це магія що зберігала відносне положення часток, що складала предмет, у вузькому діапазоні. До прикладу, «Панцер» фіксував відносне положення молекул, що складали предмет, який знаходився на вас, зберігаючи їх положення, в момент активації магії. Коли «Панцер» використовувався на одязі, кожна нитка, що утворювала тканину, зберігаючи інтервал і гнучкий стан, тому в результаті порізу чи проколу жодного отвору не утворювалося, його навіть не можна розбити якщо вдарити або роздавити. Однак якщо зафіксувати з’єднувальні деталі таким же чином, рухатися не вдасться, тому потрібно заздалегідь зазначити рухомі частини в послідовності активації. З іншого боку, ефект «Зігфрід» полягає в «фіксації відносного положення молекул тіла, що неможливо порушити зовні». Замість того, щоб фіксувати відносне положення молекул на момент активації магії, вона постійно здійснює фіксацію на момент визначений тілом. Ефект в тому, що шкіра та м’язи залишаються пружними, а суглоби згинаються, але зовні їх не можна деформувати чи змістити. Магія, яка створює силове поле, яка нівелює зовнішні стимули, що діють на тіло повністю скасовуючи зовнішній плив. Пошкоджень не завдають не тільки проколювання, розрізи удари та переміщення, але й вплив кислотами чи лугами. Якщо не проникнуть через шкіру і м’язи, на користувача не впливають теплові чи електромагнітні хвилі. Це магія що робить тіло непорушним — Зігфрід. Незламний кулак мав абсолютну твердість, щоб пошкодити шолом бойового костюма. Лео запекло атакував. Скоротивши дистанцію з Еммою він не дав їй врятуватися за допомогою магії польоту, і почав колотити її, ігноруючи ворожі атаки. Обличчя Емми перекосило. Бій з Лео, що активізував Зігфрід, при дезактивованому Зміцненні по всьому тілі став для неї проблемою. Ще до того як це зрозуміла, вона потрапила в пастку страху перед примітивною битвою, без будь-яких технік. Емма прикрила обличчя обома руками. Напевно, не тому, що вона жінка, але відкидати цього не варто. І все-таки вона не панікувала, а захистила все тіло «Панцером». Кулак Лео з абсолютною твердістю, колотив по загартованому костюму. Удар. Удар. Серія ударів. Залізних, ні, діамантових кулаків. Тіло Емми розкинулося, як маріонетка, якій обрізали нитки. Лео дивився на неї не забувши про настороженість. Ознак що Емма знову встане не було. Зрозумівши це, Лео так і сів на тому місці. Забезпечивши захист для спини, Лінда приготувалася для контратаки. Помітивши це Еріка зупинилася перед нею. Між ними було близько дев›яти метрів. Це максимальна відстань, на якій по прямій не було дерев чи інших перешкод. «Головна битва», подумала Лінда. Це те чого вона хотіла. Відчуваючи себе лицарем на лицарському турнірі Лінда чекала атаки Еріки. Немає іншого вибору, як прийняти удар меча. Але при цьому вона завдасть свого удару. Як тільки Лінда зібралася з думками. Еріка зникла. Очі Лінди не змогли встежити за нею. Еріка правильно зрозуміла наміри Лінди. Настільки явною була її стійка. Це зрозуміли б всі, не тільки Еріка. Скоріше на цьому етапі варто було очікувати паски. Тактика Лінди, саме така, якої прагнула Еріка. Не лише Лінда виснажилася. Скільки б вона не рубала мечем, суперниця продовжувала бій, але якщо вона отримає лиш один удар — програє. Цей психологічний тиск сильно її виснажував. Не в плані магії, а бойового духу. Ось чого боялася Еріка. Перед іншим противником вона б не вагалася. Вона не була готова до таких «ухилень». «Хотіла б я мати хоча б Мізучімару...» Замість потужніших Оручімару чи Мізучімару, в неї був бойовий девайс з вбудованим спеціалізованим CAD. Це те ж викликало занепокоєння, якщо не сказати, тривогу. «Ну... Не варто очікувати того чого не має.» «Ні, я все ж зроблю це!» Активувавши на собі магію контролю інерції. Еріка зробила крок у перед Відмінно на треновані ноги понесли Еріку зі швидкістю не доступною людському оку. Це був самостійно активований «Ямацунамі». Зайшовши з лівого боку противника. Зробивши горизонтальний замах. Вона обернула напрямок контролю інерції. Ефект інерційного прискорення недостатній, порівняно з реальним «Ямацунамі». Однак зберігаючи швидкість руху, що була досягнута шляхом нейтралізації інерції, коротке лезо збільшило свою інерційну масу, амортизаційна функція Фантом анзуґ була перевищена. Розрізання не відбулося. Однак відчуття того, що меж заглибився в живіт суперника, передалася в руку Еріки. Відвівши праву руку з мечем, Еріка розірвала дистанцію з Ліндою, щоб перевести дух. Лінда зігнулася так, ніби трималася за живіт, потім завалилася у перед. ◇ ◇ ◇ Еріка деякий час важко дихала. Результатом стала повна перемога, але битва з Ліндою Варбург була схожа на ходіння по канату. «Ямацунамі», що стала вирішальним фактором, зазвичай розраховувалася і збиралася з підтримкою спеціалізованого CAD. Якщо час перемикання між нейтралізацією інерції та її посиленням хоч трохи не вгадати, можливо, не вдасться пошкодити опонента, або той заблокує атаку, що дозволить контратакувати. Вона перевірила стан супротивника і лиш після цього розслабилася, що було розумно. Сама ж вона вийшла з бою без жодних подряпин. Нарешті Еріка заспокоїлася і підійшла до Лео. Він все ще сидів на землі. – Лео, ти в порядку? Лео в’ялим рухом підняв на неї погляд. – О, нічого не болить. Хоч тон був енергійним, але було видно, що то з останніх сил. – Просто. – Що. Лео був настільки слабким, що вона серйозно захвилювалася. – ...Голодний. Еріка не відразу зрозуміла, про що він говорить – ...Ха? – Ні, ні, нічого... Просто голодний. – Що за? Ти жартуєш? – Ні, я серйозно. Використовуючи цю магію, я стаю дуже голодним. – Голодний після магії? Вона ніколи не чула про таке. Принаймні, Еріка чула про це в перше. Але він, схоже, не жартує. Лео виглядав так, ніби в будь-який момент помре від голоду. Зігфрід блокує навіть тепло. Однак вона обмежується теплом, що надходить зовні й не блокує те, що виділяється з організму. З погляду теплообміну, маг, який використовує Зігфрід, ніби піддається холоду полярної зими. Під час активації цієї магії, клітини мага виділяють тепло для підтримки температури тіла. Тож можна сказати, що поживні речовини, організму вичерпуються. – Зачекай хвилинку! Еріка кинулася дістати їжі, але як тільки повернулася в бік готелю, зупинилася. Одна з причин полягала в тому, що не могла залишити ворогів, що вони знешкодили з Лео. Іншою було те, що по їхніх слідах сюди наближалося близько десяти солдатів. Еріка цього не знала, але коли Лінда та Емма були знешкоджені, антисенсорна функція Фантом анзуґ припинилася і до них кинулася охорона бази. – Не рухайтесь! Раптом закричали, коли Еріка повернулася на голос то побачила, що в неї ціляться з гвинтівки Це було природно, вони ж порушники, посеред бази Самооборони. Але Еріка не збиралася слідувати здоровому глузду і поводитися доброзичливо. – От і добре. Ви ж пам’ятаєте мене, правда? Молодий офіцер, що звернувся до Еріки зарозумілим тоном, придивившись, насупивши брови, вигукнув «Ах» і одночасно продемонстрував здивований і знервований вираз. – Панна Еріка.. Чому ви тут? – Здається, не забули. Задоволено кивнула Еріка, а потім продемонструвала гордовитий вираз. – На мого однокласника напали підозрілі люди, тож я допомогла. Що це у вас за безпека така, що ці люди змогли проникнути сюди. Вона демонстративно поглянула на Лінду та Емму, і повернула погляд на обличчя колишнього учня додзьо. Молодий офіцер, що боявся глянути в очі Еріці, ледве не сказав «вибачте!». Насправді Еріка також є порушником, але до того, як охорона зрозуміла це, Еріка, усвідомлюючи його ставлення, дала вказівки колишньому учневі. – У будь-якому разі, схопіть цих двох зловмисниць. Візьміть до уваги, що їх костюми, здається, обладнані, особливими функціями. – Зрозумів. Ей. За вказівкою молодого офіцера, який був командиром патруля, люди що слідували за ним схопили Лінду та Емму – Як я вже казала, це мій однокласник, але він дуже виснажений після битви зі зловмисниками, тому нам потрібна допомога. Я думаю, якщо нагодувати його чимось поживним, все буде впорядкуй. Підлеглі, що затримали сестер Варбург, по радіо викликали ноші. «Це марно», почувши це, пробурмотіла Еріка і повернулася до свого попереднього маршруту в бік готелю. – О, панна Еріка – Що? До театральної гри в голосі Еріки додалося невдоволення. – Можливо, панна сама розповість нам про ситуацію. – Дізнайтесь від того хлопця. Я просто допомагала. – Однак цей бойовий девайс... Еріка повернула меч назад у форму палиці, що здавалося клопітним, і кинула її колишньому учневі. Молодому офіцеру вдалося зловити бойовий девайс, ніби він видався йому сумочкою. – Тепер все в порядку. – Ні, що ви. – Тепер все в порядку. – ...Так Можливо, під гострим поглядом Еріки, в пам’яті спливли якісь не приємні спогади про час проведений в додзьо, бо капітан патруля поглянув на Еріку і відразу відійшов. ◇ ◇ ◇ Повернувшись до готелю, Еріка відразу попрямувала до кімнати Ернста. Окрім короткого меча, зі зміною форми, у неї був CAD у формі кийка, яким вона і знешкодила охоронця і з силою відчинила двері. – Ми не домовлялися про зустріч. Піднявши руки й зупинивши охоронця, що збирався її атакувати, звернувся до Еріки Ернст. – Ваша армія напала на Лео, тому я прийшла висловити протест. Він зараз виснажений і про нього піклується персонал бази. Стоячи з піднятими руками, Ернст злегка нахмурив брови. Чи турбувався він про здоров›я Лео, чи хвилювався за сестер Варбург, чи обурювався тим що місія провалилася. Еріка не розуміла про що саме він думає, і це не мало для неї значення. – І що ти робитимеш? Єдине, що вона зараз могла зробити й що для неї важливо, закінчити цей конфлікт з Ернстом. – Навіть не прикидаєтеся. – Ти ж не збираєшся мене слухати? То чи варто витрачати час на обговорення. – Хм. Звісно, питання марні й марна трата часу. Змахнула палицею Еріка. В Ернста полетіла хвиля мисленнєвих часток, у формі меча, викликавши бурління на його грудях, що нагадувало руйнування послідовності активації. Ернст похитнувся назад, і поспіхом замахав руками, щоб втримати рівновагу. – CAD з повністю мисленнєвим контролем? Як і очікувалося від президента японської філії. Мати при собі новітнє обладнання. CAD з повністю мисленнєвим контролем, про випуск якого Розен оголосили в січні цього року. Хоча це остання модель, яка ще не продається в Японії, Еріка не здивувалася що ворог оснащений ним, оскільки зробила належне дослідження. – Ти зруйнувала послідовність активації безсистемною магією?.. – Я просто наклала сайони на меч і запустила їх. Але це не спрацювало на жінках. Невже це інша модель. – Якщо костюм розроблений для магічного бою, це буде марним, оскільки він блокує мисленнєві частки противника. Слова Еріки були більш схожі на думки в голос, але Ернст все ж відповів. І знову підняв руки. – Цього разу я дійсно здаюся. Більше не буде переконувань, що суперечать вашій волі. Еріка деякий час дивилася на його обличчя потім тихо зітхнула і розслабила погляд. – Безумовно, хочу вірити, що ви так і зробите. Еріка розвернулася на вихід. – О, будь ласка, зачекай хвилину. – ...Що? Скривившись озирнулася Еріка. – Це пропозиція, яка зважатиме на твою добру волю... Хіба фрейлін не бажає стати дочкою родини Розен? Дозволь мені бути твоїм опікуном. Еріка суворо поглянула на Ернста, який чомусь змінив тон. – Що ви задумали? – Твої вроджені таланти одні з найвидатніших в клані Розен. Занадто видатні, щоб бути похованими у цій країні. – На жаль. Я не збираюся себе поховати й мені шкода, я не збираюся приєднуватися до родини Розен. Різко відмовивши Ернсту, Еріка легкою ходою вийшла з кімнати. ◇ ◇ ◇ Серпень закінчився, а в Першій старшій розпочався другий семестр. Коли першого дня, Лео зайшов до класної кімнати другого «F» і ще не встиг сісти на своє місце, був спійманий Ерікою і відтягнутий до центральних сходів. Центральною сходинковою клітиною користуються лише персонал, тому, в цей час, вона була не людно. Тож це було зручне місце для розмови. – Лео, ти не отримував дивних листів від Розен? Раптом запитала Еріка, без будь-якого ввідного слова. – А, ага. Було таке. Лео, не міг не розгубитися оскільки не встиг підготуватися. – Звісно, ти йому відмовив. – О, о. Звичайно. – ...Чому ти такий знервований? Лео не нервував. Він хвилювався, що вона запитає про зміст листа, але вона заговорила про інше, то ж його язик трохи заплутався. – Ні, нічого такого. Еріка з підозрою поглянула на Лео. Лео докладав усіх сил, щоб залишатися спокійним. Вона не повинна дізнатися, що було в тому листі. Оскільки, лист надісланий Ернстом Розен, мав наступний зміст: «Чи не хотів би ти одружитися з Ерікою і стати зятем Розен». Яке ж насильство очікуватиме на нього, якщо це стане відомо Еріці? Лео відразу відмовився від спокуси Розен «покохати Еріку». Він продемонстрував свою відповідь кулаком. Які б листи Розен не присилав, Лео тут ні до чого. Але якщо Еріка довідається, це не матиме жодного значення. – Хм... На щастя, Еріка більше ні про що не запитувала. – Мені прийшов дивний лист, тож я подумала, що таке може статися. Як я і думала. Лео хотілося запитати, що було в тому листі, але відчувши ризик, він закрив рот. Якщо почати цю тему, він не зможе розповісти проте, що було в листі до нього. – У будь-якому разі, якими б солодкими не були його слова, погоджуватися категорично не можна. Ми ж не знаємо які інтриги він там задумав. – А, ага. І я так думаю. «Мабуть, розмова з Ерікою закінчилася». Як тільки Лео так подумав, наступний момент змусив його напружитися. – До речі. Якщо подумати, жінка-найманець Розен сказала щось дивне. Щось про те що я стану мамою. Ти не знаєш, що це може означати? Здавалося, вона тобі щось пояснювала. По спині Лео покотився холодний піт. Це вже серйозно. Не можна говорити недбало. Недбала брехня тільки викличе підозри. «Що ж мені відповісти?» Посилено і відчайдушно розмірковував Лео, настільки сильно він не напружувався ні на контрольних, ні на іспитах. (Кінець)
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!