(Епілог\Пролог)

(Епілог\Пролог)

Так закінчили старшу школу в якій викладали магію, двоє що вступили як старший брат учень-посередність і молодша сестра, як учениця відмінниця.

Не як брат і сестра, а як наречений і наречена.

І не як неповноцінний учень, а як нестандартний.

А відмінниця до кінця залишалася відмінницею.

Тацуя та Міюкі, і люди пов’язані з ними, пішли саме тими шляхами, які вже згадувалося, але повернімося до цього ще раз.

Тацуя вступив до Магічного університету. Однак він відвідував лише мінімум лекцій та проводив багато часу в лабораторії на острові Міякі. Попри те, що він приходив на заняття, він часто йшов посеред лекцій, але кількість отриманих оцінок і годин відвідування були недостатніми, і він, безперечно, був гіршим студентом за оцінками в університеті.

Міюкі, на відміну від Тацуї, продовжувала бути відмінною студенткою і в університеті. Однак Міюкі, що мріяла жити з ним у двох в кампусі, була незадоволена тим, що їм доводиться проводити мало часу з Тацуєю.

Ліна, якій довірили охорону Міюкі, завжди була з Міюкі в Магічному Університеті. З цієї причини Міюкі та Ліну потай називали «Біла Лілія і Золота Лілія» та зробили предметом захоплення і марення.

Хонока і Шізуку проводили нічим не примітне життя в Магічному університеті. Однак за межами університету, Шізуку, від імені свого батька, відвідувала зустрічі, пов’язані з установкою на Зоряному реакторі, яку спонсорувала родина Кітаяма, а Хонока в такі моменти супроводжувала її, як помічниця та охоронниця. Звісно ж і на острові Міякі.

Еріка тихо навчалася в Магічному Університеті, а під час довгих вихідних подорожувала по Японії. Схоже, вона зазнала поразки у сварці зі своїм батьком, що заявив «Японія краще, за увесь світ, підходить для подорожі воїна». Перед першими літніми канікулами вона заявила: «Я поб’ю цього клятого батька, до закінчення університету».

Лео віддалився від своїх шкільних друзів. Еріка, схоже, була цим не задоволена (хоча ніколи цього не говорила). Знання, пов’язані з магією, отримані в старшій школі при Магічному університеті, були мало корисними на заняттях в Університеті порятунку. Він мав багато чого навчитися, і, схоже, він відчайдушно прагнув стати повноцінним рятувальником.

Мабуть, найшвидше відносини розвивались у Мідзукі та Мікіхіко. В якийсь момент, Мідзукі почала пересуватися лише між навчанням в професійно-технічному училищі та батьківським домом Мікіхіко. Це не спільне проживання, пізнавши древню магію, допомагаючи Мікіхіко, вона також почала допомагати й в роботі родини Йошіда.

В розумінні цієї епохи, будинок Мідзукі та батьківський будинок Мідзукі були недалеко один від одного, але безпечніше залишити молоду дівчину на ніч, ніж проводити її додому пізно ввечері та часто залишаючись ночувати в сім’ї Йошіда, вона стала там жити.

Батьки Мідзукі мали позицію «якщо візьмеш на себе відповідальність належним чином», почувши це зауваження більше всіх занервував батько Мікіхіко, а не Мідзукі чи Мікіхіко.

Після поразки в бійці з Тацуєю, Масакі пройшов лікування у шкільного лікаря Асуки Сатомі, і в квітні благополучно вступив до Магічного Університету, обійшовшись без госпіталізації. Після бійки між чоловіками, він не відмовився від Міюкі повністю, а Тацуя що дня був відсутнім, тож він що дня підходив до Міюкі, в хорошому сенсі, тоді його холодно відганяла Ліна.

З іншого боку, в помешкання Масакі, орендоване для відвідування занять, часто навідувалися молодші красиві дівчата. «Часто», але не настільки як щодня або тричі на тиждень. Однак, якщо це учениці середньої школи, що живуть в Канадзаві, два рази на тиждень можна назвати часто.

Дві красиві дівчини, приходили і йшли з квартири Масакі. Одна з них була його сім’єю. Ічідзьо Акане, молодша сестра Масакі, яка навчалася на третьому році середньої школи. Але інша не була родичкою. Навіть якщо вона, як і Акане навчалася на третьому році середньої школи, третя сторона, розглядатиме її присутність як проблему.

Ця красива дівчина, яку насправді до Масакі супроводжувала Акане, а не вона Акане, звали Лю Лі Лей. Колишній національно визнаний маг стратегічного класу, що втекла з Великого Азійського Союзу до Японії.

Зараз Лю Лі Лей жила в родині Ічідзьо і відвідувала ту ж школу, що й Акане.

Звісно ж під дистанційним спостереженням Сил Самооборони.

Звичайно дистанційне спостереження велося і коли вона відвідувала помешкання Масакі. Здавалося морально небезпечним для учениці середньої школи з Канадзави, відвідувати дім студента університету в Токіо, навіть у супроводі його сестри, але військові наглядачі, так би мовити, офіційно визнана влада, не бачила в цьому проблеми.

Можливо, Сили Самооборони вважали, що якщо Масакі зблизиться з Лю Лі Лей, вони зможуть отримати мага стратегічного класу до японського війська.

Якщо говорити про стратегічних магів, «Договір про контроль стратегічних магів», запропонований генерал-майором Саекі, був залишений не укладеним. Німеччина, Франція та Великий Азійський Союз виступили за підпис, але USNA, Новий Радянський Союз та Сполучене Королівство, які повинні були піти на підтримку, рішуче виступили проти й договір не укладений.

Можливо, причина не в цьому, але країни континентальної Європи, зосереджені навколо Німеччини та Франції, посилювали тиск на магів.

Саекі, яку відправили на Хоккайдо, через рік повернулася до столичного району, але на той час її вплив у керівництві зменшився.

Окремий магічний батальйон був розширений і реорганізований в Окремий магічний полк, а Казама, що був довіреною особою Саекі, підвищений до полковника і призначений командиром полку. Натомість командувач армії, генерал-полковник Соґа, попросив розірвати зв’язки з Саекі, і Казама прийняв цю умову.

Підлеглі Казами, Санада, Янаґі і Яманака, що були з ним ще з часів батальйону, залишилися і в Окремому магічному полку, а от Фудзібаяші, котра була його ад’ютантом, пішла у відставку з Сил Самооборони.

Знявши військову форму, вона, на запрошення Маї, пішла на роботу до родини Йотсуба. Поки вона працювала над «Дослідженням інформаційних мереж» по завданню безпосередньо від глави Маї, як та що часто співпрацювала з Тацуєю в минулому, часто працювала з ним і зараз навіть вважалася членом його команди.

Такі, здавалося б, мирні дні тривали два роки.

І через два роки. В останній рік двадцять першого століття...

◊ ◊ ◊

Дві тисячі сотий рік.

Щойно почалися весняні канікули, Міюкі та Ліна приїхали на острів Міякі.

Здавши більшу частину іспитів останнього семестру, Тацуя раніше повернувся на острів. Така поведінка йому пробачалася, оскільки він мав багато заслуг, окрім оцінок в університеті.

Два роки тому була налагоджена технологія масового виробництва штучних реліквій, що здатні зберігати магічну послідовність.

Минулого року він запропонував і довів «теорію, що сила втручання в подію — це хвиля духовних часток».

Чиновники університету не могли скаржитися на подвиги, що швидко накопичувалися.

Цього разу, Міюкі та Ліна відвідали цей острів з групи островів Ідзу, не просто щоб провідати. Вони з Тацуєю вже довго працювали над масштабною магією.

І сьогодні, першого квітня, о п’ятій ранку. Їхня масштабна магія досягла фінального етапу.

Тацуя, Міюкі та Ліна спускалися сходами, що вели глибоко під землю. В кінці них знаходилася в’язниця для утримування магів. Це була спеціальна в’язниця, побудована для ув’язнення з особливо суворим режимом, операторів високорівневої магії психічного втручання.

– Мінору і Мінамі сплять тут...

Промовила собі під ніс Ліна, перед дверима. Як вона і сказала, з літа три роки тому, ця в’язниця була спальнею Мінору і Мінамі.

Тримаючи в лівій руці маленьку дорожну сумку, Тацуя правою рукою відкрив двері.

Міюкі та Ліна, із загадковими поглядами, послідували за ним.

Перед очима цих трьох предстали Мінору та Мінамі на гарному двоспальному ліжку.

Вони лежали на боках обіймаючи один одного. Мінамі повернута спиною до Тацуї, а обличчям до Мінору.

Зовнішній вигляд Мінору та дівчини поряд, за три роки анітрохи не змінився. Вони не їли й не пили, але вони не виглядали хворими та здавалося не ослабли, продовжуючи спати.

Час для них наче зупинився.

– Шановний Тацуя.

Звернулася до Тацуї, Міюкі, зверненням, яке нарешті прижилося за останні два роки.

– Вони обоє живі, правда?

– Повинні бути живі. Коли я проаналізував магічну послідовність, яку показав Мінору перед тим, як заснути, мені здавалося, що вона більше схожа на магію, що сповільнює розумовий час до рівня, еквівалентного зупинці, а не сну. Оскільки розумова діяльність спотвориться, сповільниться і фізичний час. Можна сказати, що, в принципі, вона те саме, що і твій Кокіт.

– Сповільнення розумової активності? Так вони обидва ні про що не думають

– Мінору сказав, що їм снитиметься сон, але він, ймовірно, хотів добре виспатися без жодних страждань. А можливо, Паразит може бачити сни, навіть у такому стані.

– Ось як...

Болісно прошепотіла Міюкі. У Ліни був схожий вираз.

– Ми повинні їх розбудити.

– Так. Їм більше не доведеться спати. ...Міюкі

Міюкі рішуче кивнула на звернення Тацуї. За останні три роки, а точніше, два з половиною роки, Тацуя встиг витратити деякий час у своєму напруженому графіку, щоб з’ясувати принципи й систему магії сну Мінору.

Результат був запрограмований в CAD Міюкі.

– Мінору-кун, Мінамі-чан, прокидайтесь. У вас ранок.

З CAD, у Міюкі в руках, вийшла Послідовність активації.

Побудова магічної послідовності була завершена в одну мить. Схоже, це був результат неодноразових тренувань з учорашнього дня.

І була активована магія пробудження розуму Міюкі.

Магія, що протидіє ефекту магії сповільнення розуму Мінору. Це було «рішення», яке вигадав Тацуя, після вивчення магії Мінору.

– У... хм.

Перші ознаки пробудження показала Мінамі.

– ...Пані… Міюкі?

Проте першим відкрив очі Мінору.

– Так, Мінору-кун. Ранку.

– В якому сенсі?..

Мінору прокинувся з нерозумінням ситуації на обличчі.

Можливо, будучи стимульованою пробудженням Мінору. Почала рухатися Мінамі.

– …Шановна Міюкі?

Піднявши верхню частину тіла й озирнувшись назад, пробурмотіла вона ім’я Міюкі.

– ...Шановна Міюкі!?

Відразу після цього, вона повністю прокинулась від здивування.

– Д-доброго. ...Пан Тацуя теж?! Чому ви тут?!

Мінамі квапливо спробувала встати й втратила рівновагу. Мінору, який вже підвівся, підтримав її збоку. Тривалий сон не вплинув на його тіло.

– Поговоримо після того, як переодягнетесь.

Хоча від одягу цих двох виникало враження прозорості, елегантне негліже Мінамі, що нагадувало весільну сукню з чисто білого органді5, в рівно в стільки шарів, щоб не проглядалася шкіра. Мінору був в піжамі з відкритим коміром, абсолютно білої глянцевої тканини.

В обох випадках, оголена шкіра була прикритою, але, зрештою, безумовно був дискомфорт перед Тацуєю з іншими, що були в одязі для виходу.

Тацуя передав сумку, яку тримав в руках. Всередині був одяг для них обох.

– Ми вийдемо з кімнати. Покличте, коли закінчите переодягатися. Не кваптесь. Можете прийняти душ.

– Потреби в цьому... ні, я зрозумів.

Мінору хотів негайно почути що йому скажуть, але зрозумів, що Мінамі краще переодягнутися, тож вирішив слідувати інструкціям.

Переодягання зайняло менше п’яти хвилин. Не було жодних ознак, що вони користувалися душем.

Однак Мінамі зачесала волосся і зробила легкий макіяж.

Схоже, вона не піклувалася проте, що переодягалась в одній кімнаті з хлопцем.

А Мінору, здавалося, було ніяково, бо на обличчі були сліди рум’янцю.

– ...Пан Тацуя, розкажіть мені, будь ласка. Як ви нас розбудили?

– Це має значення? Не хвилюйся, ми не зробили чогось, що викличе побічні ефекти.

Мінору хвилювався, що магія сну могла бути порушена силоміць, і це могло вплинути на розум Мінамі.

– ...Зрозумів. Я вірю.

Але Мінору і сам відчував, що мисленнєвий процес Мінамі не порушений. Він прийняв слова Тацуї «без побічних ефектів», залишивши технічні питання.

– То для чого ти нас розбудив?

– Підготовлений новий варіант, крім сну.. Ти обереш його чи знову заснеш? Я хотів би дізнатися твій вибір.

– Новий варіант?..

З недовірою на обличчі, Мінору повторив слова Тацуї.

– Якщо ви готові вислухати, йдіть за мною.

Тацуя подав сигнал Міюкі та Ліні першими залишити кімнату і спеціалізовану в’язницю.

Тацуя повернувся спиною і притримуючи рукою відчинені двері озирнувся.

Повагавшись, Мінору пішов до виходу, Мінамі прослідувала за ним.

Тацуя відвів Мінору та Мінамі не до району західного берега, де були зібрані об’єкти родини Йотсуба, не до району на східному березі, де були будівлі заводу.

Це була територія південного берега, де ще не було збудовано жодної будівлі, а лише вирівняна площа.

Там лежав великий підводний човен загальною довжиною близько ста сімдесяти метрів і максимальною шириною двадцять.

– Що це?..

– Це, перероблений на космічний корабель, підводний човен Нового Радянського Союзу «Кутузов», що був затоплений, коли атакував цей острів. Називається «Такачіхо». Хоч це космічний корабель, його тяги вистачить лише щоб коректувати орбіту навколо землі.

– ...Що ти збираєшся робити з цим велетнем?

– Використовувати як орбітальну станцію. Ні, певно, більш доречно назвати його космічною домівкою, а не космічною станцією.

– Це... Ти збираєшся запустити в космос? Яким чином?..

– Ми ж маги. А тому метод зрозумілий.

На питання приголомшеного Мінору, Тацуя відповів так, ніби це цілком природна річ.

– Ти збираєшся зробити це магією?

– Звичайно, я не збираюся запускати його в такому вигляді.

Не подавши виду, Тацуя буденно простягнув праву руку в бік, піднятого на берег, підводного човна.

Підводний човен «Кутузов», перероблений в космічний корабель «Такачіхо», тихо розсипався на частини.

Замість того щоб розвалитися хаотично, кожна частина була розкладена на землі, вишукуватись в порядку, наче комплект для збору.

Через якусь хвилину «Такачіхо» перетворився на частини, площею до десяти квадратних метрів.

– Піднімемо їх на висоту шість тисяч чотириста кілометрів і знову зберемо його там. Після цих слів, Тацуя виставив до вишикуваних на землі частин ліву руку.

Потім великий космічний корабель був зібрано так, ніби попередню сцену відмотали в три «Д» відео.

Час, необхідний для складання, був приблизно вдвічі менший, ніж для розбирання.

Мінору очікувано втратив дар мови і після цього. Він дивився на космічний корабель, що зберіг вигляд підводного човна, з точно таким же здивованим виразом, як і Мінамі.

– Мінору, Мінамі.

– Т-так. Що таке?

Тією, хто миттєво відповів була Мінамі, що не забула своїх звичок, часів роботи служницею.

– На жаль, на Землі не має місця де б ви могли спокійно жити.

– ...Так

З безвиразним обличчям кивнула Мінамі.

Мінору, схоже, не мав уявлення про що каже Тацуя і задумався з важким виразом обличчя.

– Звичайно один зі способів, це спати. Якщо часи зміняться, може з’явиться країна, де Паразити зможуть жити нормально.

– Але зараз це не так. Ми будемо блукачами залишеними в часі.

Завершив слова Тацуї Мінору.

– Саме так.

– Тоді чому б не жити в космосі... Ви це маєте на увазі, пан Тацуя?

– Трохи не так. Політ в космос не означає, що ви не зможете спуститися на землю. Якщо мої підрахунки правильні, ти зможеш вільно ходити туди та сюди, точніше, п’ять разів на день. Це просто безпечний дім..., ну слово може не підходяще, але я пропоную перенести «схованку» в космос.

– Хіба це не ізоляція в космосі?

– Я не збираюся виганяти вас в космос?

Твердо заявив Тацуя, заглядаючи в очі Мінору.

Однак слова Тацуї мали певний контекст. І не те що він щось приховував, просто мав на увазі заходи уряду USNA проти Паразитів.

Вцілілих «Паразитів», включаючи Реймонда, американський уряд відправив в космос, на кораблі для дослідження Марсу. Із засобами життєзабезпечення та зв’язку, але без засобів повернення, це було відверте вигнання із Землі.

Але він чув, що Реймонд був радий сісти на борт космічного корабля. Він завжди мріяв про освоєння космосу за допомогою магії. І це, несподіваним чином, стало реальністю. Можливо зараз він був щасливим.

Однак, Тацуя не збирався кидати Мінору, а особливо Мінамі, в такі умови.

– Джерело енергії Такачіхо — Зоряний реактор. Завдяки магічній силі Мінору, він без проблем зможе його переміщати. Як допоміжне джерело енергії, він також має систему генерації сонячної енергії. Всередині корабля є система штучної гравітації, сила якої забезпечується штучним реліктом і забезпечує ту ж гравітацію, що й на землі. Це повинно забезпечити комфортне життя на сто років.

– Чи можемо ми отримувати припаси із Землі?

– Для цього була створена магія віртуального спускового ліфта. Його можна використовувати не лише для обміну припасами, а й для спуску на землю і підйому.

– Все це... Невже заради нас?

Не відриваючи погляд від очей Мінору, Тацуя мовчки кивнув.

– Пане Тацуя...

Мінору відвернув обличчя і витер рукавом очі. Поглянувши в бік, він побачив, що Мінамі тихо плаче.

– ...Мінору-кун, Мінамі-чан, зазирніть в середину. Інтер’єр розробила я.

Сподіваюся, вам сподобається.

Очі Міюкі були червоними, ймовірно, тому що плакала, але вона з яскравою посмішкою запросила Мінамі й Мінору на космічний корабель «Такачіхо».

Вийшовши з «Такочіхо» і ставши перед Тацуєю, Мінору і Мінамі поглянули йому в обличчя.

– Пан Тацуя, ми летимо в космос. Ні, доставте нас в космос.

– Не в моїх силах відправити вас в космос. Я просто зберу там корабель. В космос вас відправлять Міюкі та Ліна.

– Зрозуміло. Пан Тацуя, пані Міюкі, пані Ліно, дякую.

Мінору та Мінамі синхронно вклонилися.

Частини розібраного космічного корабля знову вишикувались на землі.

Однією з них була герметична камера, якою можна буде повернутися в атмосферу, в неї й увійшли Мінору та Мінамі.

– Починаю відлік.

Одночасно, як Тацуя це сказав, тіла Міюкі та Ліни, що стояли одна на проти одної, на відстані приблизно двісті метрів, перед викладеними частинами між ними, переповнилися сайоновим світлом.

І наче випалений цим світлом, на землі з’явився величезний геометричний візерунок. Візерунок, що являти собою правильний восьмикутник, вписаний в коло, охопив всі частини космічного корабля.

Це було величезне магічне коло.

Не одне з тих магічних кіл, що були поширені серед древніх магів, а магічне коло розроблене Тацуєю.

– ...Вісім, сім, шість, п’ять, чотири.

В ході зворотного відліку, магічне коло наповнювалося силою втручання в подію.

Мінору, що знаходився в герметичній камері, зрозумів природу цього магічного кола.

Це магічне коло для над далекого Модельованого моментального руху.

На додачу до Модельованого моментального руху, був доданий процес задання орбітальної швидкості, після його завершення.

– Три, два, один...

Продовжив відлік Тацуя.

– Нуль.

В момент оголошення останньої цифри підрахунку.

Мінору і Мінамі оточила потужна магія, яку вони навіть уявити не могли.

Частини космічного корабля «Такачіхо» зникали з землі одна за одною.

Одразу після того, як останньою зникла герметична камера з Мінору та Мінамі, Тацуя простягнув до неба ліву руку.

Його погляд продовжував відстежувати Мінору, Мінамі та всі частини «Такачіхо».

Тацуя випустив в небеса магію.

Активувалося «Відновлення».

Його своєрідна магія відновила космічний корабель загальною довжиною сто сімдесят метрів на відстані шість тисяч чотириста кілометрів.

...Через хвилину на комунікатор Тацуї надійшов вхідний дзвінок.

– Пан Тацуя, це Мінору.

Як і планувалося, пролунав довгоочікуваний голос.

– Шановна Міюкі, це Мінамі.

На термінал Міюкі надійшов дзвінок від Мінамі.

– Все в порядку, проблем не має. Сонячні панелі також успішно розгорнулися.

– Зоряний реактор благополучно запустився. Штучна гравітація також діє нормально.

Це вже почули всі троє людей на землі.

Тацуя, Міюкі та Ліна від щирого серця зітхнули з полегшенням.

Таким чином для них і інших магів почалася нова «ера» мандрів між світом та космосом.

(Продовження в «Маґіан компані»)