[8]

Субота, двадцять дев’яте січня дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Усі заняття в цей день були самопідготовкою. Точніше, за винятком практичних, усі заняття були самопідготовкою, хоча у другого потоку і половина практичних занять була самостійними. Однак, звичайні уроки не були такими шумними.

На деяких практичних заняттях лунали вибухи, складалося враження, що «завжди тиха школа» - це лише рекламне перебільшення, але навіть якщо тут траплялась суєта, вона була більш організованою. Цей безладний гул став результатом останньої перевірки матеріалів на Конкурс дисертацій, що нарешті відбудеться завтра.

Однак, серед усього цього, Тацуя, що мав бути одним з учасників, тихо працював на своєму терміналі, в класі.

Він працював над питаннями не пов’язаними з підготовкою до завтрашнього дня, не тому, що ухилявся чи був відрахований. ...Якщо порівнювати зі старшокласниками, що відкладаючи свої проблеми, займаються підготовкою для конкурсу, його треба назвати лінивим.

Єдиною роботою яку він міг сьогодні зробити - це генеральна репетиція з остаточними робочими налаштуваннями, та усунення будь-яких проблем (усі інші перевірки уже були зроблені), а оскільки основний учасник, Сузуне, ще не прийшла, він не міг провести репетицію. Вчора вона прислала повідомлення «я прийду до школи в другій половині дня», тому він не хвилювався, але це створювало проблему в підготовці до конкурсу дисертацій.

Коли закінчився урок, він потягнувся, щоб роззирнутися, його покликали з переду.

Та він поглянув не на Лео, що сидів по переду й опирався на спину крісла ліктями, а на Еріку, що стояла поряд з ним і звернулась до Тацуї, назвавши його ім’я.

– Тацуя-кун, коли ти завтра будеш на місці?

Еріка намагалася натягнути образ недбалості, але спроба провалилася, оскільки почувши питання, Лео настовбурчив вуха.

«Що ви двоє знову задумали?..» Шкодуючи подумав Тацуя, але особливо про це не хвилювався.

– Збір на місті о восьмій, а відкриття о дев’ятій. Перші тридцять хвилин церемонія і о дев’ятій тридцять почнеться презентація. Одній команді надається тридцять хвилин, зранку виступить чотири команди, з дванадцяти до часу - обідня перерва. П’ять команд в день, і о шістнадцятій десять презентацій закінчаться. Після цього відбудеться обговорення та нагородження, а запланований час завершення - шість годин вечора.

– ...Гм, ну а коли виступатиме наша школа?

Очікуючи, Еріка, закліпала, але їй вдалося усе опрацювати.

Тацуя, якому не вдалося містифікувати інформацію, змінив політику і дав чесну відповідь.

Перша старша - друга з кінця, починає о п’ятнадцятій.

– Значить у тебе буде багато часу?

– Ну. Тому Ічіхара-семпай, головний доповідач, прийде до місця проведення о другій половині дня. Ми з Ісорі-семпаєм ідемо рано, щоб підготувати та наглянути за технікою і вирішити не передбачувані проблеми.

– Хм... У всякому разі, збираємося там. Що з демонстраційним пристроєм?

– Студентська рада найме перевізника. Хаторі-семпай повинен буде супроводжувати.

– Хіба Хаторі-семпай не супроводжуватиме Ічіхару-семпай?

Мені сказали, що Ічіхару-семпай збираються забрати Саєгуса-семпай і Ватанабе-семпай. До речі, чому ти питаєш?

Від раптової контратаки Тацуї, питанням, Еріка зам’ялася і не знайшла, що відповісти.

Заговорив Лео, який до цього мовчки слухав.

– А з цією охороною, ми можемо допомогти?

Нахмурившись від розчарування, Еріка нічого не сказала, схоже, ці двоє обговорили це питання між собою.

– Це не проблема... Але чому ви хочете самі викликатися займатися такою клопіткою справою?

На природнє, для Тацуї, питання, Лео криво посміхнувся.

– Ні, ну... Хоча ми приклали багато старань в тренуваннях, усе закінчиться без кінцевого результату, якось шкода... Якось так.

Тацуя поглянув на Лео та Еріку, Лео оглянув на нього самовпевненим поглядом, а Еріка намагалася не зустрітися з ним поглядом.

– Я пропустила для цього школу і багато що сталося, якщо все вирішиться без нашої участі, вийде якось по дурному?

Не задоволеним тоном додала Еріка, не глядячи в очі. Мабуть, вона знала про випадок що стався в спеціалізованому закладі утримання неповнолітніх та була не задоволена, що інцидент був вирішений без їх участі. Схоже, Еріка хотіла використати для тренування Лео, когось як Люй Ґанху, але нажаль це не вийшло.

– Незалежно від мотивації, більше робочої сили нас врятує. І немає гарантії, що більше нічого не відбудеться.

– Е? Ще не все вирішено?

Раптово втрутився в їх розмову Мікіхіко, можна було подумати що він у весь час підслуховував їх.

Не особливо вказуючи на підслуховування, остільки поруч з ними сидів ще один друг, що уважно слухала і схоже, заметушилася б і підняла шум, якби їх помітили, Тацуя просто відповів.

– Не має ж правила, що за раз відбувається один інцидент, правда?

Він не сказав своїм друзям, що Чень Сян Шень, котрий, здається, є натхненником інциденту, ще не пійманий. Він не мав наміру про це говорити. Тож ця відповідь була теоретичною, але Тацуя вважав, що наразі цього достатньо.

– Здається, що Конкурс дисертацій, що року знаходиться під прицілом. Нібито є випадки під час повернення до дому. Навіть якщо інцидент вирішиться до початку події, хіба не може статися іншого випадку під час події?

– Не так... Ти правий. Тоді, чи можу я допомогти охороні?

Запропонував з ентузіазмом на обличчі Мікіхіко, обдумавши сказане, на що Тацуя з посмішкою кивнув.

– О, розраховую на тебе.

Було правильно говорити, що не потрібно розслаблятися, лише тому, що інцидент був вирішений.

Але в результаті, зараз, Тацуя помилявся.

◇ ◇ ◇

Узявши вихідний на пів дня, за день до Конкурсу дисертацій, Сузуне відвідала лікарню. У супроводі в неї був Хаторі. Вона хотіла піти сама, але трапилося багато неприємностей, тому Маюмі, Азуса, Хаторі, та інші, різко виступити проти й супровід Хаторі був компромісом.

Вона двічі постукала у двері приватної палати.

– Прошу.

Прозвучав тихий альт з кімнати, у відповідь на стук.

– Пробачте за вторгнення

– Ласкаво прошу пані Ічіхара. Можете сісти там?

Сузуне залишивши Хаторі в коридорі, увійшла до палати, де її привітала Асука Сатомі, медичний працівник Першої старшої школи при Національному магічному університеті. Вона прийшла, щоб дізнатися про стан Чіакі.

Дівчина сиділа на ліжку опустивши голову. Вона не відреагувала на візит Сузуне.

– Лікарю, у Чіакі якесь психічне відхилення?

Прямо запитала Асуку Сузуне, поставивши жорстке питання.

– Ні. Я не бачу жодних розладів спілкування чи подібних симптомів. Однак, я не можу сказати, що вона здорова, тому що не бачу безпосередньо психіку.

– Достатньо, якщо вона може чути мої слова.

Встала Сузуне, почувши відповідь. Обійшла ліжко і стала біля вікна спиною до нього. І заговорила з Чіакі, не глядячись на неї.

Пані Хіракава Чіакі, вашими методами ви не зможете привернути увагу Шіби-куна.

Голос Сузуне звучав прохолодно. В ньому не було ні втішання, ні підбадьорювання, ні іронії, а ні обурення, просте спокійне зауваження фактів.

– Про прихильність мови й бути не може, але ви не зможете отримати, а ні приязні, а ні ворожості. Для нього ви лише одна з багатьох.

Ті, хто почули б ці слова Сузуне, прийняли б це як факт. Така сила була в її голосі.

– Що це означає?!

В підсумку цього було достатньо. Сузуне вдалося витягнути слова та емоції з Чіакі, що вперто відмовлялася від контакту. ...Навіть якщо це була стовідсотково негативна емоція, це був перший крок.

– Я знаю, що я для нього просто одна з багатьох інших. Вам не потрібно вказувати мені на кожну дрібничку, семпай!

Чіакі відмовилася говорити й з Саякою і Канон, і таку ж позицією вона продовжувала займати й з Сузуне.

Однак, реакція Сузуне відрізнялася від тих двох.

– Я думаю, що вашій оцінці Шіби-куна є певний сенс.

Байдуже промовила Сузуне, стоячи до неї спиною ніби не почула крику Чіакі.

– Він однозначно зарозуміла людина. Скільки б інші не плакали, йому, мабуть, все одно. Він навіть не доклав би зусиль, щоб висміяти, не те що співчувати. Навіть якщо його переслідують, можливо, він просто прожене це роздратування. Все одно що прогнати дратівливу муху.

Чіакі з жалем стиснула губи. Вона розуміла, що Сузуне мала на увазі тиждень набору новачків у квітні.

У той час вважалося, що немає способу побити його навіть якщо цькувати, але, як і багато інших студентів Першої старшої, зараз, Чіакі знала, що це непорозуміння..

Цей хлопець міг зловити опонентів, що намагалися знищити його магією.

Єдина причина, чому він це не робив, бо це йому не цікаво.

Навіть якщо його насправді атакують магією, для нього це не більше ніж укус комара, а вона, що не змогла цього зробити, гірша від комахи...

Щоб стримати сльози, що нахлинули, Чіакі була змушена стиснути кулак настільки, що її нігті вп’ялися в долоні.

Сузуне продовжила говорити, глядячи туди куди й раніше, навіть не бачачи вигляду Чіакі, або удавала що не помічає.

– Вам відомо, пані Чіакі? У письмовому іспиті за перший семестр Шіба-кун набрав найвищий бал, недосяжний для другого місця. Зокрема, дивовижно досконалим був результат з магічної інженерії.

– ...Куди ви хилите?

– А на другому в письмовому іспиті з магічної інженерії серед першого року є ви.

Повернулась до неї Сузуне. У холодному виразі, яким вона дивилась на Чіакі, не вистачало емоцій, тільки її очі ніжно усміхалися.

– Дев’яносто два бали зі ста. Це настільки високий бал, що, за звичайних умов, було б не дивно, якби ви потрапили на перше.

– ...То що.

В голос Чіакі примішалась не велика кількість здивування. Вона не знала свої оцінки, але й не думала, що вона на другому місці свого навчального року.

– Нажаль, загрожувати Шібі-куну в інших областях неможливо. Але в галузі магічної інженерії, я думаю, що ви зможете обійти його.

Чіакі різко підняла голову.

Широко відкриті очі говорили «я не можу в це повірити» і «я сподіваюся це можливо».

– Я розумію, що ми працюємо разом близько трьох тижнів, але Шіба-кун, здається, не дуже хороший в апаратній частині, порівняно з програмним забезпеченням. Звичайно, його навички, пов’язані з технікою, набагато вищі, ніж у звичайних старшокласників, але, здається, вони далекі від вершини. На першому році, Магічна інженерія - це, головним чином, програмне забезпечення, але коли ви перейдете на другий рік питома вага обладнання зросте. Пані Чіакі, ви кращі в обладнані, чи не так?

Зі слів Сузуне, Чіакі зрозуміла, що якщо вона стане другокласницею, а питома вага апаратної частини збільшиться, то у неї буде шанс його обійти.

В її свідомості іноді лунав голос, що вважав це занадто зручним, але вона проігнорувала його.

Побачивши, як на обличчі Чіакі зник відчай, а в очах почали світитися думки, Сузуне раптово розслабилась.

– Якщо ви зможете зберегти це дратівливе почуття, я впевнена, що одного дня зможете цього досягти.

Сузуне не сказала чого саме.

Чіакі не допитувалася.

Щось уточнювати не було потреби.

Було приємно мати розпливчасте «щось».

– Будь ласка, приходьте на місце проведення завтра. Я впевнена, що ви можете щось отримати.

Спина Сузуне, що залишала палату, не відобразилася в очах Чіакі.

«Можливо ви зможете цього досягти», це ліки під назвою «можливо».

Після введення ліків, які іноді можуть відродити виснажений дух, в самому серці Чіакі почалися доленосні зміни.

◇ ◇ ◇

– Ем... Ічіхара-семпай? Якщо почуваєтесь не добре...

У Сузуне, що вийшла з палати був не здоровий вираз на обличчі й тому в голосі Хаторі чулося хвилювання

– Ні, не хвилюйся про це. Це просто незначна відраза до себе.

Сузуне не багатомовна людина. Вона була доброю в аргументації, але не говорила чогось, якщо в цьому, в принципі, не було потреби. У компанії з Маюмі вона досить балакуча, та зазвичай вона досить мовчазна.

Хаторі, як людина, що знала про це, схвилювався за слова «зневага до самої себе», але він мовчки йшов за нею, без додаткових питань.

Сузуне дозволила Хаторі супроводжувати її, оскільки він міг прочитати такого роду атмосферу. І, як, очікувалося, у неї зараз був такий психічний стан, при якому не хотілося говорити.

«Безумовно... У мене є талант шахрая».

З крутим, непроникним виразом, Сузуне ще раз висміяла себе.

Її метою було відновити Чіакі, але лише тому, що заздрила її таланту. Більш того Сузуне робила це не для себе чи сестри Чіакі, що була її однокласницею.

Це було для її школи.

Родина Ічіхара - були сім’єю позбавлених номера.

Зараз не зустрічалося жодних небажаних висловлювань чи поглядів в бік Екстра намберс (офіційно), але мова йде лише про останні двадцять років. Покоління її батьків, ще в підлітковому віці зіткнулося з сильним упередженням. Батько Сузуне зазнав суворої ізоляції в громаді магів, і сім’я Ічіхари досі приховували від неї, що спочатку вони були «Ічіхана».

Однак, Сузуне зросла, відчуваючи тінь цього в дитинстві. До того, як вона пішла до молодшої школи, вона дізналася факт, який приховував батько та причину чому він це приховував. З цієї причини вона була не дуже прихильною до суспільства магів.

В перше вона відчула свою приналежність до нього саме в цій школі - в цій Першій старшій школі при Національному Університеті.

Ось чому вона відчувала глибоку вдячність до Маюмі, що дала їй можливість і мала сильну любов до цієї школи, яку ніхто не міг побачити.

А улітку, на Турнірі дев’яти шкіл, Сузуне і решта керівництва Першої старшої, помітили що серед молодших студентів назріває нестача магічний інженерів. Сузуне та її колеги погодилися, що причиною поганих результатів першого року, є не лише їх психічний стан, але й ця причина.

Є видатні кадрові ресурси, такі як Азуса, Ісорі, та Тацуя.

Однак, їх за мало.

За винятком цих трьох людей, рівень майстерності різко знижується.

Виховання серед студентів менших років, особливо першорічок, магічних інженерів, було визнано нагальним завданням, покладеним на них за пів року до завершення навчання. Зокрема, пріоритетом був пошук кращих з другового потоку. Перший потік що навчається під наглядом вчителів інша історія, а серед другого потоку, що немає контакту з вчителями, талановитих людей можуть відшукати лише в студентській раді та на заняттях клубів.

Серед них, цього разу, увагу Сузуне привернула Хіракава Чіакі.

Першорічка що необачно ходила з не законним обладнанням, коли вона переглянула її дані, виявила що у неї високий бал з магічної інженерії й що вона мала гарні навички в ремонті та модифікації обладнання.

Вона має використовувати цей талант для своєї школи.

Сузуне зробила висновок, найефективніший спосіб досягти цього, це прищепити суперництво з Шібою Тацуєю.

«Ну від цього ніхто не стане нещасним».

...Підсумувала свій внутрішній конфлікт Сузуне, ймовірне цій дівчині, найкраще личить опис «холоднокровна».

◇ ◇ ◇

Оскільки цього року місце проведення в Йокогамі, команда Першої старшої повинна була зібратися зранку, того ж дня, тоді як минулого року, в Кіото, довелося приїхати на ніч, перед початком.

З цієї ж причини, команди що знаходяться за межами столичного Канто Токіо, прибули в Йокогаму за день до змагання. Це стосується і Третьої старшої школи, що обрала головним, цього річним доповідачем Кічідзьодзі Шінкуро, також відомого як «Кардинал Джордж».

Хоч команда Третьої старшої, буде виступати останньою. Навіть зі швидкістю і комфортом сучасної транспортної системи навіть якщо виїхати з Каназави до Йокогами зранку, немає гарантії, що ніщо не затримає вас у дорозі. Тому вся команда і група підтримки покинули школу за день і переночують в Йокогамі.

– Джордж, пора.

– Вже? Гаразд, я скоро буду.

Кічідзьодзі, котрий читав матеріали підготовлені до Конкурсу дисертацій, покликав Масакі, тож він вимкнув електрону книгу у своїй руці.

«Хотілося б взяти її з собою, потрібно було спитати дозволу».

Поїздка до Йокогами займає три години. Це задовго, щоб просто сидіти сиднем.

Кічідзьодзі поглянув на електронну книгу, в якій була не дочитана стаття.

Однак, в ній є данні, використання яких обмежено стінами Національного магічного університету. Звісно будь-який запит на їх винесення буде відхилений.

Кічідзьодзі лиш зітхнув і відкинув своє не задоволення (тай не було це настільки важливим).

Повернув книгу на полицю, взяв дорожню сумку біля своїх ніг.

В Йокогаму вони поїдуть великим автобусом, в якому поміститься пристрій для презентації.

Точніше, вони поїдуть до вантажного термінала, де весь автобус завантажать на надшвидкісний експрес (зараз досить поширені вантажні вагони, що вміщають цілі автобуси) тож вони вирушать до Йокогами на максимальній швидкості в шістсот кілометрів за годину, до самого пункту призначення, без пересадки (в прямому значені слова).

Хоч і трохи не звичайним, та він все ж залишався підлітком, старшокласником. В дорозі, якби не потрібно було турбуватися про інших пасажирів, він міг би розвіяти нудьгу, теревенячи зі своїм другом.

В Йокогамі він, мабуть, знов зустрінеться з тим хлопцем.

Ні, з погляду настрою, краще сказати, що вони нарешті зустрінуться?

Кічідзьодзі посміхнувся зловісною посмішкою, подумавши, що якщо заговорити, про того, кого вони вважають своїм суперником, можна буде подражнити свого друга пригадавши молодшу сестру і тим самим вбити час.

◇ ◇ ◇

Комплекс хмарочосів з видом на порт, під назвою Бей-Хіллз Таувер Йокогами. У барі, що знаходився на верхньому поверсі, пара пригубила зі склянок наповнених рубіновою рідиною, милуючись нічним видом.

– Вино врожаю цього року, досить непогане.

– Я не дуже добре розрізняю букет вина. Мені шкода, що не можу достойно оцінити, настільки ексклюзивне вино.

Коли Фудзібаяші, яка замість звичайного одягу, мала вишукане вбрання та ідеальний макіяж, сяюче посміхнулася, Чіба Тошікадзу інтенсивно замахав вільною рукою.

– Ні, бару до цього вина немає ніякого діла... Його виставили на продаж, як тільки воно дозріло в приватній виноробні... Воно не настільки дороге...

– О, хіба не прекрасно, що ми можемо скуштувати настільки молоде вино?

Фудзібаяші піднесла вино до носа, покрутила келих і поглянула на Тошікадзу з милою посмішкою.

– ...Ну, сподіваюся вам сподобається. Завдяки пані Фудзібаяші, нам вдалося розплутати цей клубок, тож це моя вдячність вам.

– Це взаємно, пане Інспекторе. Я не могла дати їм спокій.

– Як представник родини Фудзібаяші? Або... Ні, вибачте, забудьте.

Побачивши погляд її, зовсім не сп’янілих, очей, Тошікадзу пригадав свою домовленість з Фудзібаяші.

Першу умову надання інформації та співпраці в розслідувані.

А точніше, «не запитувати про її приналежність і мету».

Умова не розпитувати про повноваження є дивною, вона ж Фудзібаяші. Він з самого початку знав, що вона дочка стародавньої магічної сім’ї Фудзібаяші, та онука одного зі старійшин Десяти головних кланів, Кудо Рецу.

Однак, за вимогою, не з›ясовувати її повноваження, криється щось більше.

– До речі, пане Інспекторе. Ви запросили мене сьогодні, що б тільки «подякувати»?

– Е?!

Бачачи, що Старший син родини Чіба, ледве не пролив вміст келиха, леді з сім’ї Фудзібаяші, що здійснила вдалу, не очікувану атаку посміхнулася.

– Якщо пан Інспектор вільний, я б хотіла зустрітися з вами завтра як і сьогодні.

– Е, а, о, добре! Якщо ви бажаєте, я буду щасливий супроводжувати вас.

Тошікадзу не був зовсім позбавлений жіночої уваги у своєму житті. В додзьо Чіба були учениці, а студентські роки він, настільки розігрався, що молодша сестра розгнівано заявила, «старший брат Казу неохайний і нерозбірливий».

Він добре знав жінок і нормально з ними спілкувався, просто Фудзібаяші була особливою.

– Дуже вам дякую. Тоді о восьмій тридцять ранку на станції Сакурагічо.

– ...Ранку?

Він міг лише шоковано дивитися на усміхнену Фудзібаяші.

– Завтра в Міжнародному конференц-центрі відбудеться Національний конкурс наукових дисертацій старших шкіл магії.

– Ну, я знаю про це.

Там виступатиме хлопець якого я знаю, я хотіла б підтримати його.

– Хм...

Як і очікувалося, на обличчі Тошікадзу було написано: «я чекав іншого». Він інтерпретував слова Фудзібаяші, як «супроводжуватимеш мене завтра в ночі»

Фудзібаяші навіть оком не змигнула, її посмішка не змінилася.

– Так, будь ласка, якщо можете, поговоріть зі своїми підлеглими. Можна прихопити не тільки CAD, але й крупний калібр і бойові патрони.

– Пані Фудзібаяші...

Розгублений вираз змінився напруженням, ніби на нього вилили крижану воду.

– Звісно, добре, якщо нічого не відбудеться.

Відповівши на питання інспектора Чіби, Фудзібаяші мовчки наповнила свій келих.