SS\Ілюстрації

Том 13.5. Розділ 1 - Полонений Бога-дракона

  Полонений Бога-дракона (Тринадцяте серпня дві тисячі дев’яносто шостого року) Вечір дев’ятого дня Турніру дев’яти шкіл дві тисячі дев’яносто шостого навчального року. Атмосфера за вечерею Першої старшої повністю відрізнялася від понурої, минулого дня, і була наповнена піднесенням. – Пані Мітсуї, вітаю з перемогою. – Дивовижно, пані Сатомі, також перемогла. – Дійсно. Фініш на першому та другому році — це повторення ситуації дивізіону новачків минулого року! Хонока та Субару, оточені дівчатами з третього року, приймали жваві вітання. – Дякую, Пані Накайдзьо. Як і очікувалося. Це були чудові налаштування, що на повну використовували можливості пані Сатомі. – Дякую, Ісорі-кун. Зрештою я програла Шібі-куну. – Хіба це погано, вони ж в одній команді? До того ж це трохи інше. Підтримали та заохотили Азусу, Ісорі та Канон. – Шіба, гарна робота. – Чудова майстерність, як ніколи. Поряд зі стриманим Хаторі, Кіріхара з посмішкою (напевно, дружньою) похвалив Тацую. Більшість столів, а не лише цієї групи, гаряче обговорювали сьогоднішні матчі. Враховуючи передумови, така піднесена атмосфера була зрозумілою. В кінці четвертого дня Турніру дев’яти шкіл Перша старша, маючи триста дев’яносто очок, була на другому місці. Відстаючи на шістдесят балів від Третьої старшої, що знаходилася найвище. Станом на вчорашній день у Третьої старшої було п’ятсот вісімдесят балів, на противагу п’ятсот сімдесят п’яти балам Першої старшої. А сьогодні, наприкінці дев’ятого дня турніру Перша старша мала шістсот п’ятдесят п’ять балів, проти шістсот балів Третьої старшої.. Вони нарешті обійшли Третю старшу, що була на першому місці з другого дня турніру, і зайняли першість. Очікувалося, що після того, як «найсильніше покоління», за попередньою репутацією, випустилося, Першій старшій буде важко. І справді це був важкий бій. Можливо, природно певною мірою перебувати в маніакальному стані. – Хаторі, поки рано розслаблятися. Тому що завтра наш вихід. Гукнув, позаду Хаторі, трирічка Мінакамі Кері. Коли Тацуя, що сидів поряд з Хаторі, взяв свою тацю і встав, Кері, сказавши «вибачаюсь», зайняв його місце. – Йошіда, також сідай. Савакі, сидів поряд з Кері, напроти Хаторі, пішов привітати першорічок, що брали активну участь у Дивізіоні новачків. Мікіхіко, до якого звернувся Кері, тихо зайняв місце. – Якщо ми провалимось, те що досягли дівчата, стане пилом. – Я розумію. Завтра ми виграємо все, що можна. І своїми руками вирішимо загальну перемогу Першої старшої. Якщо вони переможуть у завтрашньому Коді моноліту, навіть якщо Третя старша займе друге місце, різниця становитиме дев’яносто балів. Згідно з правилами цього року, ситуація з балами може змінитися залежно від результатів фінального змагання, Кросу з перешкодами, але на практиці перемога визначається ще й різницею очок. А після п’яти матчів, тобто половини усіх десяти раундів Перша старша та Третя старша мали по чотири перемоги та нуль поразок. У першому раунді матчів у них не було. Це була абсолютна рівність. – Ага. Завтра, нарешті, відбудеться пряме протистояння з третьою старшою. Щоб не було, ми переможемо. Також оголосив про перемогу на впевнені слова Хаторі, Кері. Потім повернувся назад до Мікіхіко. – Йошіда, попрошу, щоб було так само як сьогодні. – Зроблю усе можливе? Не панікуючи, навіть тоді коли з ним раптово заговорили, твердо відповів Мікіхіко. На його обличчі був такий же ентузіазм до перемоги, як і у двох старшокласників. ◇ ◇ ◇ Мисленнєві частки влились в CAD. Ейдос чуттєвого каменя, що є центральною частиною CAD перетворив сигнал сайонів, у відповідник електричних сигналів, що проходять через тіло. Таким чином, формується вихідна послідовність активації й надсилається, через тіло, в зону розрахунку. – …Так, все гаразд. Як завжди чудове налаштування, Тацуя. – Це моя робота. Не виразно відповів Тацуя на похвалу від Мікіхіко. Мікіхіко знає, що така поведінка Тацуї не для набивання ціни. Він пишається самою роботою, тому не мав потреби пишатися її результатами. І для нього це один з багатьох подвигів. Тацуя спеціалізувався на побудові більш фундаментальній магічній системі, а коригування CAD - це лише спосіб для досягнення цієї мети. – Власне, я хотів, щоб ти міг використовувати той же інтерфейс, що і допоміжне обладнання, яким зазвичай користуєшся. Будь ласка, май на увазі, що користування відрізняється. – Ні, цього достатньо. Порівняно з учнями інших шкіл, що вимушені використовувати CAD, які значно відрізняються і є менш ефективними ніж ті до яких вони звикли, мене наче благословили. Це не було перебільшенням. Віялоподібний пристрій, що він почав використовувати з попередньої зими. Це допоміжний інструмент, який можна назвати гібридом металевих талісманів і CAD, в якому металеві талісмани об’єднані у формі віяла і з’єднані з генератором хвиль мисленнєвих часток, обгорнутим навколо передпліччя чуттєвим легованим шнуром, що виходив з шарніра і використовувався для гравіювання магії. Відповідно до символу, намальованому на талісмані, команда, тобто магічна послідовність, для духу, збирається сама собою і проєктується в заклинання для використання духів. З іншого боку, цей допоміжний пристрій, надсилає кодований сигнал, відповідний послідовності активації, генерованій з візерунка, вигравіруваного на талісмані, до генератора, а від генератора виходіть хвилі сайонів і через шкіру надходять до області магічних операцій. Завдяки цьому, команди для духів будуються напівавтоматично, а після цього так само проєктуються на талісмани, як у звичайних процедурах. Це дало можливість використовувати магію звичних талісманів, зі швидкістю, що відповідала заклинанням для CAD. Нажаль, за правилами Турніру дев’яти шкіл, та частина, де сигнал сайонів виходить з талісманів, обмежена. Була думка поєднати спеціалізований CAD з одноразовими талісманами карткового типу, але це також суперечить правилам щодо обмеження використовуваних запчастин. Зрештою, коригування могло бути здійснено лише шляхом перезапису доступної у продажі програми CAD. Тацуя був не задоволений цим фактом. Однак Мікіхіко відчув, що цього достатньо. Він використовував CAD, налаштований Тацуєю, коли поспіхом був призначений на матч дивізіону новачків як гравець, все було комфортно, хоч він і зрозумів, що все налаштовано поспіхом. Минулого року він сумнівався, що навички інженера могли зумовити зручність використання, але цього року все було інакше. Магію можна активувати набагато простіше і без стресу. – Якщо я жалітимуся на це, мене чикатиме кара. Від цього моменту, це відповідальність гравця, а не інженера, тому я повинен зробити все можливе. – О-о. Мікі, промова Мікі, сповнена запалу. Тацуя та Мікіхіко поглянули на вхід в транспорт для налаштування, звідки пролунав раптовий голос. Еріка дивилася з проходу в транспорт техніків, для якого використовували автофургон. – Еріка, що таке? – Оскільки викид мисленнєвих часток припинився, я подумала, що робота завершена. Чаю не бажаєте? Усі чекають. – Ти прийшла покликати нас? – Нічого складного. Ми ж тут поруч. Тацуя, що розмовляв з Ерікою, звернувся до Мікіхіко. – Мікіхіко, що робитимеш? Я закінчив все необхідне, тож можеш повернутися до кімнати й відпочити. – Ні, я відпочиватиму з усіма. Схоже, це дозволить міцно заснути. – Так точно. Еріка витягнула обличчя з машини. Тацуя та Мікіхіко вийшли за нею. Не далеко від входу стояв зіставний стіл та розкладні стільці. Дахом виступав тентовий намет, що тягнувся від даху технічного транспорту. Це невеликий майданчик для кемпінгу. Місця для цих двох вже були підготовлені. Поруч з Тацуєю були Мікіхіко і Міюкі, а біля Мікіхіко — Тацуя і Мідзукі. – Старший брате, дякую за вашу роботу допізна. Налила каву в чашку Тацуї Міюкі. – ...Ось, Йошіда-кун. Прошу. Налила зелений чай у чашку Мікіхіко Мідзукі. – О, ви приготували його спеціально для мене. – Дякую, пані Шібата. Як і сказав Мікіхіко, зелений чай запропонували лише йому. – Чай приготувала Піксі. Йошіда-кун, помічає лише Мідзукі. Зараз тут було вже два столи. Оскільки людей занадто багато, щоб сидіти за одним столом. І голос пролунав від сусіднього стола – Субару! Еймі, не говоріть злісних слів! – Хонока. Вони просто заздрять. – Ні-нічого такенного! Це не завидки! – Еймі, заспокойся... Не зрозуміло що ти намагаєшся сказати. – Чому ти так говориш? Діалект. – Цікаво, це діалект... Мікіхіко почервонів і посміхнувся на хаотичну розмову у сусідів. – Що таке, Мікіхіко. Ти дійсно розслабився? Ти ж мав бути більш зібраним. Звернувся з протилежного кінця столу Лео, Мікіхіко засміявся і похитав головою. – Я не розслабився. Як би сказати, бойовий дух приходить природно, за потреби. Навіть якщо про це не думати, я відчуваю, що виграю. – Хм... Мікі, в тебе дуже гарний настрій. Почувши слова Мікіхіко, Еріка продемонструвала неймовірне захоплення. – Таке буває рідко. Якщо все насправді, на тебе це не схоже. Якщо все так, завтра від тебе можна багато чого чекати. – Так. Я обов’язково переможу. Хоч Мікіхіко і сказав так, внутрішньо він відчував тиск. Однак враховуючи ті дні, коли він навіть не міг вступити в гру, зараз йому навіть комфортно. «Точно. Я думав що більше ніколи не відчую себе настільки повноцінним. Від того дня як це сталося... Я тільки так і думав...» Тепер він розумів. Це була не випадковість. Йому здалося, що це був виклик, який йому потрібно було подолати в певний момент. Після того дня, за пів року до вступу в Старшу школу магії, він не міг використовувати магію, як йому хотілося. Хоч він і зміг вступити, але не отримав восьмипелюсткову емблему, і довилося миритися зі статусом «бур’яну». Він почувався нещасним. Але це була небесна благодать. Будучи учнем другого потоку він зміг познайомитися з такими друзями, Він зміг подружитися з ним. Це несподівана вдача. Ця зустріч набагато цінніша за емблему. Зараз він міг повірити, що з того дня все було підготовкою. Він впевнений, що виклик з яким він боровся тривалий час, не був помилковим. Це сталося сімнадцятого серпня, дві тисячі дев’яносто четвертого року. Сьомий день, сьомого місяця, за місячним календарем, ніч Танабати. Мікіхіко міцно запечатав спогади про той день... «Сімнадцяте серпня дві тисячі дев’яносто четвертого року». Це сталося сімнадцятого серпня, дві тисячі дев’яносто четвертого року. Сьомий день, сьомого місяця, за місячним календарем. Що року, за місячним календарем в ніч Танабати в родині Йошіда проходить важлива церемонія. Вона має назву «Церемонія збирання зірок». Відступивши від ортодоксальної релігії, сім’я Йошіда, яку послідовники традиційної релігії називають «єретиками», користується лише техніками «спіритизму» взяту з синтоїзму, це ритуальна техніка, що прикликає широкомасштабне інформаційне тіло (яке також називають ізольоване інформаційне тіло), дух що здатний на масштабний метеорологічний вплив в масштабах цілої «країни». Згадана тут «країна» це «адміністративні одиниці» до впровадження префектур. Це стосується області майже того ж розміру, що і префектура до введення обласного адміністративного округу. І «запрошення» це прикликання та активація духів, богів та фей, різних духовних створінь таких, як привиди, йома, йокаї й тому подібне. Іншими словами, це змагання родини Йошіда, в якому змагаються в майстерності прикликанні й активації духів. (Крім того, в синтоїзмі «прикликання Бога» відповідає магії виклику, а спіритизм відповідає закликанню). У давнину, особу, яка показувала найкращу техніку на цій церемонії, обирали як спадкоємця клану. З цієї причини був період, коли ритуал став кривавим і виходячи з цього було вирішено, що в основному спадкоємцем глави виступатиме старший син родини Йошіда. Однак навіть сучасну епоху, коли ритуал відокремлений від відбору наступника глави, він має важливе значення для визначення найсильнішого заклинателя сім’ї. Крім того, існує неписане правило, якщо молодший брат чи кузен, протягом тривалого часу демонструє кращу майстерність в «Церемонії збирання зірок», це чеснота старшого сина, передати право спадковості цій особі. Насправді нинішній глава, батько Мікіхіко та його брата, був другим сином, з чотирьох. Поки що наступним главою родини Йошіда призначений Мотохіко, старший брат Мікіхіко. Лише два брати, у них немає сестер. Однак є дев’ять кузенів, лише хлопці. Древні маги, надають велике значення збереженню роду, зазвичай мають багато нащадків, тож двоє братів були чимось не звичним. Зокрема, сини брата нинішнього глави, щороку брали участь у цьому ритуалі з неймовірним бойовим духом, щоб захопити місце Мотохіко, наступного глави сім’ї. Однак у їхньому поколінні, до минулого року, лише одна людина демонструвала навички магії виклику, що могли б загрожувати статусу наступника і це молодший брат Мотохіко — Мікіхіко. Мікіхіко, відомий як «вундеркінд сім’ї Йошіда», подейкують, що він вже перевершив свого брата в техніках магії виклику, основної синтоїстичної магії (так званої духовної магії родини Йошіда). Фактично, після минулорічної церемонії, Мікіхіко був визнаний другим найкращим за майстерністю. Мікіхіко не мав бажання ставати главою, замість свого брата. Він був скромним хлопцем, непридатним для керівництва. Він і сам це усвідомлював, тому вважав, що саме Мотохіко має стати наступним главою. Його жадібність і амбіції полягали в іншому. ...Божественний дух «Бог-дракон» стоїть на вершині всіх духів. Він хотів завершити заклинання використавши цього духа. Це було амбіціями Мікіхіко. Також це було давнє бажання родини Йошіда. Кажуть, що предки родини Йошіда були заклинателями дощу. Майже в кожному селі був такий заклинатель, але це не означало що всі вони з престижної синтоїстської родини «Йошіда». Різниця полягала в тому, що предки мали справжню силу. І не просто гостру інтуїцію, щоб прочитати вітер та хмари, створюючи доволі точний прогноз погоди, вони мали справжні здібності збирати хмари та викликати дощ. Але це була невелика сила. Сила його предків полягала в тому, щоб збирати хмари, які змітаються вітром і перетворити розкидні хмари в дощові, не викликаючи сам дощ. Вони не могли зробити цього у довгі сонячні дні і при сухому повітрі. Врешті, село, де жили предки, було зруйноване посухою. Селяни забули милість, яку вони мали до цього часу і розгнівались, лаючи предків. Від тоді нащадки заклинателів шукають спосіб протистояти посуші силою спадкової крові. Зупинити річку і створити ставок. Змінити потік ґрунтових вод і збудувати колодязь там де це було не можливо. Маніпулюючи великими вітрами та прикликати хмари здалеку. У процесі спроб і помилок, Йошіда прийшли до висновку. ...Зрештою жодна техніка марна, якщо немає самої води. Щоб подолати посуху, потрібно прикликати воду. Тоді звідки брати воду? Де місце, яке завжди наповнене водою, незалежно наскільки довго світить сонце? Враховуючи все це, знайти відповідь було досить просто. ...Це море. Вони знайшли відповідь в «циркуляції води в природі». В Японії бог моря — дракон. Ця концепція сформувалася після приходу буддизму, але походження не мало значення. Морський бог — бог води. «Бог-дракон», з Рюґу-дзьо1, ширяє в хмарах, піднімаючись в небеса і кличе вітер до дощу. Це було причиною опадів, яку переслідувала сім’я Йошіда. Предки родини Йошіда обходили святині і стукали в буддійські храми, які шанували дракона і визнавали дракона як хранителя і просили навчити Онмьодо і Шюґендо2, щоб довідатися як відлюдники й монахи керують драконом. Вони не звертали увагу на свої релігійні чесноти чи мудрість, а просто продовжували йти шляхом до дракона та до Бога. Врешті-решт початкова мета, подолання посухи, стала другорядною, а на передній план вийшли спроби досягнення Бога-дракона. Як наслідок, зараз існує родина Йошіда, яку називають престижними древніми магами. Відповідно до нинішнього вчення родини Йошіда, Бог-дракон посідає вершину духів, що є втіленням природніх явищ. Техніка використання інших духів і техніка втручання в діяльність широкомасштабних (божественних) духів, розглядаються як опора для досягнення найвищого духу, Бога-дракона. Врешті-решт, вони знайдуть «метод досягнення Бога» власними силами. Цього бажав і Мікіхіко, він вважав, такі тривіальні речі, як керування сім’єю скоріше завадою, час, витрачений на це, краще витратити на тренування. Тому якщо він і конкурував зі своїм старшим братом, то лише в одному, прикликати вищезгаданого, Бога-духа під час «Церемонії збирання зірок». Мотохіко показав свою майстерність третім з кінця, безпосередньо перед Мікіхіко. Розподіл місць був визначений, виходячи з досягнень минулорічної «Церемонії збирання зірок». Мотохіко піднявся на вівтар. Мікіхіко пильно дивився на нього. Вони не були в поганих братерських стосунках. Оскільки у них різниця у віці, Мотохіко на сім років старший від Мікіхіко, хоча вони ніколи не сварилися, вони ніколи не гралися разом, але Мікіхіко поважав брата як старшого, а Мотохіко захищав талановитого молодшого брата від заздрощів. У дитинстві Мотохіко був наставником Мотохіко. На той час, коли талант Мікіхіко став перевершувати майстерність Мотохіко, Мікіхіко почав віддавати перевагу тренуванням на одинці. Несвідомо, він уникав порівняння свого таланту та брата. Він ненавидів чути, коли казали, що талант його брата слабший ніж у нього. Але з цим ритуалом усе було інакше. Той хто повинен показати метод призиву Бога, це він. Тож він сприймав магію старшого брата як суперника. Його брат дивився на дзеркало поставлене на вівтар. Дзеркало вівтаря було встановлене на півдні від святині й налаштовано так, щоб відображати Північну Зірку. «Це не талісман?» Здивувався, Мікіхіко побачивши, як його брат потягнувся до дзеркала. В руках Мотохіко була гілка священного дерева Сакакі. Магія родини Йошіда заснована на принципах синто, але відчувався сильний вплив оммьодо. Однак ритуал який намагався здійснити Мотохіко, був схожий на синтоїстський стиль. Не сам синтоїстський ритуал, а лише його форму. «Бавовняне Шіде3?..» Мікіхіко інтуїтивно встановив, що Шіде, пов’язані на священній сакакі, зроблені не з паперу, а з бавовни, яку зараз рідко використовують. Ці бавовняні Шіде зроблені не згинанням, а склеєні. «Він зробив талісмани з бавовни й склеїв Шіде?..» Мікіхіко здавалося, що це магічний інструмент, дуже підходящий для магії клану Йошіда, які легковажно включали таємні техніки різноманітних конфесій. Не лише він відчував це, але й певне захоплення почулося від членів родини, які спостерігали за церемонією. Як і Мікіхіко, вони розуміли, чим користується Мотохіко. Замість того щоб запропонувати жертовну гілку вівтарю, Мотохіко продовжував пропонувати її Полярній зорі, тій що відображалася в дзеркалі, а не світила в небесах. Північна зірка — зірка імператора й одночасно символізує «дракона». Не було ні заклинання, ні молитви. Він навіть не дихав. Однак «сила», духовна, священна, психічна, яку називають магія, в родині Йошіда її просто називали «силою», вливалася в магічний інструмент приготовлений для цього дня. «...Підключився?» Мікіхіко відчув, що його брат, безумовно, зв’язався з «чимось». З чимось набагато більшим ніж людська свідомість. Через надмірне психічне напруження, обличчя Мотохіко зблідло. Він відчайдушно підтримував зв’язок і зміцнював його, щоб викликати величезний божественний дух, з яким ніколи не контактував. Подув вітер. Ритуальний одяг Мотохіко та оригінальна шпилька що стягувала волосся, зовсім не тремтіли. Те саме стосувалося Мікіхіко, його батька та всіх родичів, що стежили за вівтарем. Це був не фізичний вітер. Однак всі присутні відчували вітер. Поступово збільшуючи потужність, він протистояв бурхливому вітрові, який з часом став подібний шторму. – Бог вітру?.. Пробурмотів хтось в ілюзорному ревучому вітрі. – Невже це «вітер» Бога вітру?.. Ці слова змусили Мікіхіко поглянути у нічне небо. Всі хто був поруч теж підняли погляди. Вони побачили величезний вітряний вихор, що кружляв над їхніми головами. – Він прикликав бога вітру?.. Шепіт переріс в ревіння, що розносилося навколо вівтаря. Навколо піднялася напружена атмосфера. Поглянувши в нічне небо, Мікіхіко відчув тиск, від якого не міг поворухнути навіть пальцем. Врешті-решт вітер затих. Мотохіко заозирався з важким диханням, його плечі то піднімалися то опускалися і він вклонився клану у повному виснажені. Залунали овації. Від усюди лунала похвала Мотохіко. «Це було за межами моїх очікувань». «Як і очікувалося від шановного спадкоємця». «Цього року, найкращим заклинателем буде Мотохіко». З першими двома твердженнями Мікіхіко погоджувався. Однак останнє викликало опір. «Звісно техніка старшого брата неймовірна. Не важко помітити, що унікальний магічний інструмент, спеціально був підготовлений для сьогодні». Подумав Мікіхіко, спостерігаючи за братом, що спустився з вівтаря і якого підтримала юна учениця, яка допомагала проведенню ритуалу. Його братові вдалося прикликати Бога вітру, приклавши для цього всі сили, тож він не міг самостійно йти. В цій важливій церемонії він зробив все можливе. Мікіхіко дійсно думав, що тільки за це, його брат заслуговує на повагу. Так що і він... «Я теж так можу. Сьогодні я докладу всіх зусиль.» Заспокоїв розбурхане серце і зібрався Мікіхіко. Коли він відчув, що досяг максимальної концентрації, то підвівся зі свого місця. Овації затихли. Погляди членів клану, що спостерігали за ритуалом зосередилися на Мікіхіко, що наблизився до вівтаря. Ритуал проходив на дворі. Це таємне ритуальне місце знаходилося у віддалених горах, тож рідкий нічний вітерець доносив лише звук шелесту листя та дзижчання комах. Однак у цей момент єдиними звуками, які досягали вух усіх хто зібрався на цьому ритуалі були кроки Мікіхіко, що піднімався на вівтар. Мікіхіко вирівняв дихання. Діставши з рукава сніпку талісманів він роз горнув їх віялом. Він підготував їх за три місяці, щоб дев’ять талісманів працювали як один, щоб активувати одну техніку, як одним. – Зачекай, Мікіхіко. Поки родина знаходилася в дивній атмосфері, заговорив Сачіхіко, глава родини й батько Мікіхіко. Зупинивши заклинателя, що розпочав церемонію. Навіть для глави родини, подібне було безпрецедентною і не припустимою річчю. Мікіхіко, здавалося, це не турбувало, він прибрав талісман і озирнувся. – Що таке, батьку? Але залишився стояти на вівтарі й своєю поведінкою показував, що не зовсім спокійний. Враховуючи належну ввічливість, він не повинен говорити з главою дому, дивлячись на нього з гори. – Що ти щойно збирався прикликати. Але Сачіхіко не докорив йому. Але не міг контролювати своє засмучення. Після не великого вагання, Мікіхіко вирішив відповісти. – Бога-дракона. Почався гомін. Половина з них були наповнені здивуванням «яким чином», а інша — сподіванням, «нарешті». – Зупинися. Відповідь Сачіхіко розвіяла ці сподівання. – Чому? Те, що прикликати залишається на розсуд учасника ритуалу. Багато хто погоджувався з протестом Мікіхіко. Кожен маг сам по собі. Його самостійності й гордості не мають заважати ні один з батьків. Сачіхіко знав це. І все-таки він зупиняв сина. – Мікіхіко, ти справді збираєшся прикликати Бога-дракона без підтримки «кришталевих очей»? Після слів глави знову піднявся гул. – Вони... Мені не потрібні. – Мікіхіко, кількість інформації, яку містить Бог дракон, не можна порівняти з іншими духами. Почувши «кількість інформації» з вуст Сачіхіко, дехто зблід. Магія родини Йошіда не мала жодного релігійного забарвлення. Вони без розбору засвоювали необхідні техніки. Деякі з них належали до чорної магії, але вони не вагалися. (Після засвоювання технік, темних практиків знищували. Завдяки чому, вони уникли виключення з магічного суспільства, як «відступники»). Однак багато членів клану були противниками долучення до систематичної сучасної магії. Звісно подібна тенденція була реальною, але це дуже складна і комплексна проблема. Сачіхіко протистояв цим настроям і активно впроваджував знання сучасної магії. І намагався переконати членів клану, що протистояли цьому. «Хіба не такою була наша магія з самого початку?» Попри це, супротив досі залишався. Саме тому вони відчували невдоволення що його син намагається здійснити виклик, використовуючи сучасну магію. – Бог-дракон — незалежне інформаційне тіло природньої циркуляції води. Воно вміщує принципи води, теорію вітру та теорію вогню і кожен складається з надзвичайно великого обсягу інформації. Для того, щоб контролювати Бога-дракона потрібні «очі», щоб орієнтуватися в океані інформації. Щоб контролювати, ні навіть щоб з’єднатися з Богом драконом не достатньо лише одного заклинателя. На цей час, родина Йошіда дійшла висновку, що для заклинателя, який виконує прикликання і контроль, необхідно мати провідника, який вказуватиме на ядро Бога, частину, що дозволить прорватися, частину з найстабільнішою силою і шлях звідти до центру Бога. – Батьку, це всього лише гіпотеза. Однак Мікіхіко відкрито ставив під сумнів результати дослідження його предків. – По-перше, існування власника «кришталевих очей», що вказує шлях до кришталевого палацу де живе Бог-дракон, це всього лише легенди, що не були підтверджені. Хіба родина Йошіда не шукає людину з кришталевим оком вже більше ніж двісті років. Я думаю, що настав час зробити останній крок. Багато учнів закивали на слова Мікіхіко. Деякі члени клану також продемонстрували згоду. Вони втомилися чекати. Скільки б не шукали, вони так і не знайшли власника кришталевого ока. – Люди по всьому світу вважали цю магію легендами. Вони думали, що її не існує, бо не могли підтвердити існування. Спокійним тоном висловив контраргумент на спростування Сачіхіко Мікіхіко. – Це тому... що ми зберігали наші знання в таємниці... – Однак магія існує. Самі ми є доказом. Коли про неї не знали, магія була лише легендами, але зараз всі знають що вона існує. Мікіхіко, то як ти можеш стверджувати, що легендарного власника кришталевих очей не існує? Мікіхіко не знайшов незаперечного аргументу, що відповісти батькові. – Навіть якщо він існує, немає жодного сенсу, якщо його не знайти. Якщо за моє життя ми не зустрінемося, для мене він немає жодного сенсу. Я не думаю, що буде не правильно спробувати інший шлях, оскільки власника Кришталевого ока тут не має. Тому він змінив напрямок розмови. – Батьку. Для чого ця «Церемонія збирання зірок»? Яке призначення родини Йошіда? Він скористався загальною ціллю як непорушним аргументом. Оскільки Сачіхіко був головою, він не міг заперечити логіку Мікіхіко. – ...Мотохіко, будь ласка, скажи щось Мікіхіко. Сачіхіко звернувся за допомогою до свого старшого сина, не як глава, а як батько. – Батьку, у мене немає слів, щоб сказати Мікіхіко. Однак Мотохіко не відповів на прохання батька. – Перш за все, це я мав кинути виклик техніці прикликання Бога-дракона. Але я не маю такої сили. Я в такому стані, лише після виклику одноатрибутного духа. Говорячи це, він посміхнувся самоіронічною посмішкою, вказуючи на своє тіло, що досі не могло просто стояти. – Крім того, «Церемонія збирання зірок» проводиться для того, щоб заклинатель міг показати клану свої техніки. Тож я не маю права заважати братові. – Брат... Від несподіваної підтримки Мікіхіко втратив потік своїх думок. – Однак, Мікіхіко, не варто діяти безглуздо. Всі присутні знають твою силу, але, також вони знають наскільки складною є техніка «прикликання Бога». Якщо ти зрозумієш, що це не можливо, негайно припини техніку. – ...Буду мати на увазі. Мікіхіко знав, що Мотохіко сказав це не через бажання стати «найкращим заклинателем цього року». Його брат лише хвилювався за нього. Відчувати до такого неприязнь, буде недостойною поведінкою. Мікіхіко це розумів. Водночас правдою було і те, що в Мікіхіко виріс дух абсолютного успіху. Мікіхіко повернувся до вівтарного дзеркала. Більше ніхто не зупиняв його. Знову дістав талісмани й розгорнув їх. З накреслених на них літер і візерунків зчитувалася процедура побудови магії. Якщо висловлювати це термінами сучасної магії, направлені мисленнєві частки повертали послідовні сигнали в область магічних операцій, щоб зібрати магічну послідовність для кожної частини. Створена таким чином магічна формула проєктувалася і склалася в заклинання. Роблячи це, заклинання стає дощем, контролером, який контролює незалежне інформаційне тіло. Навіть якщо незалежне інформаційне тіло занадто велике, щоб його можна було повністю контролювати, воно стає засобом зв’язку, який передає наміри оператора. Простіше кажучи, духи — це сайонове інформаційне тіло, яке фіксує природні явища. Вони не мають фізичної енергії. Оскільки вони містять лише механізм природних явищ і не містять інформації про точку і напрямок дії, тож не можуть викликати явище самостійно. Саме магія духів, а точніше магія ДІ надає інформацію про точку і напрямку дії сайоновому інформаційному тілу, після чого, на основі отриманої інформації, незалежне інформаційне тіло спричиняє зміну події, що надає доступ сайонового інформаційного тіла й активує його до стану коли можна вводити інформацію про точку і напрямок дії. Для того, щоб прикликати дух, спочатку потрібно знайти бажаний. Але у цьому випадку не було потреби з’ясовувати де знаходиться бажаний дух. «Бог-дракон» - незалежне інформаційне тіло «Кругообігу води». Не можливо втратити з поля зору таке величезне інформаційне тіло. Проблеми починаються після цього. Для доступу до інформаційного тіла недостатньо підключитися до нього навмання. Необхідно провести точні налаштування сигналу, наче радіо. Звичайно, процес набагато складніший, ніж з радіо. Довжину, частоту хвилі та регулювати коливання. Це більше нагадувало процес розшифрування закодованого сигналу аналогової кривої, ніж налаштування. Більші та складніші незалежні інформаційні тіла, мають більше змінних у формі хвиль, які потрібно синхронізувати. Навіть якщо форму хвилі можна розшифрувати, наступним викликом для оператора є тиск через кількість інформації. Кількість інформації, яку вміщує людський розум настільки величезний, що перевищує кількість інформації в природніх явищах, але кількість інформації що проникає у свідомість, лише незначна частина. В такому випадку вона буде розчавлена інформацією про природнє явище. В більшості випадків, ще до перенавантаження, людина втратить свідомість, що призводить до втрати доступу. Хоча люди рідко помирають через контакт з незалежним інформаційним тілом, але втрата магічних здібностей не рідкість. Синхронізуватися з хвилею, витримуючи тиск. Крім цього, контролювати «опонента», принаймні довести його до стану, коли ним можна керувати. Звичайно, потрібно бути при тямі, щоб перетворити інформацію на явище. Якщо мати кришталеве око, було б легко перейти до точки налаштування, тобто коригування хвилі. Однак зібрати сили, щоб витримати тиск повинен сам заклинатель. Мікіхіко вважав, що якщо кришталеве око лише полегшує синхронізацію, то воно не потрібне. Якщо діяти покроково, можна самому завершити весь процес. Ось чому Мікіхіко зосередився на талісманах що стали контролером. Він відразу відчув ознаки присутності Бога-дракона. Поки все за планом. Однак у нього не дуже добре виходило налаштовувати. Якщо прорахувати довжину та частоту хвилі, вона негайно змінюється. Схема коливання хвилі занадто складна й енергія витрачається тільки на налаштування. Проте концентрація та наполегливість Мікіхіко, що відповідали статусу «вундеркінда» поступово підлаштовували свої хвилі мисленнєвих часток, до рівня Бога-дракона. Глядачі, могли відчути віддачу. Інколи з натовпу, що оточував вівтар, чулися вигуки захоплення. Шум, «...Зв’язався!» «...Зв’язався!» «...Зв’язався!» Змінився на слова. Їх промовляли високо поважні заклинателі. «Спіймав!» У той момент як Мікіхіко відчув, що хвилі ідеально синхронізовані. «Вдовольняй...» Наче відлуння чи шум хвиль, до Мікіхіко долинув голос. «Галюцинація?» Це явно був голос який можна просто почути. Не зважаючи на нього, Мікіхіко посилив свою хвилю мисленнєвих часток, гармонізуючи її з хвилею «опонента», що встановити більш стабільний зв’язок з Богом-драконом. «Вдовольняй...» Голос звучав ближче. «Вдовольняй...» Чим більше Мікіхіко зближав хвилі мисленнєвих часток з Богом-драконом, тим ближчим ставав голос. «Вдовольняй» «Це голос Бога-дракона?» Мікіхіко подумав, що це дурна думка. Богом-драконом його називають для зручності, насправді це незалежне інформаційне тіло «кругообігу». Однак всупереч його думкам. Відразу як Мікіхіко подумав про це. Гучний і чіткий голос проревів в його свідомості. «Вдовольняй мені!» – А-а-а-а! Пролунав голос Мікіхіко. Його свідомість палала, плавилася. «Моя свідомість горить, вигорає» Він зрозумів, що джерело його магії, що в сучасній магії має назву область магічних операцій, примусово, надзвичайно прискорилося. Як тільки Мікіхіко усвідомив це, відразу забув. І не міг згадати. Він витратив всі мисленнєві частки. Здавалося, його пограбували. Здавалося його з’їли. Не витримавши болю від цієї втрати, Мікіхіко втратив свідомість. «Одного разу в січні дві тисячі дев›яносто п’ятого року». На задньому дворі будинку Йошіда, навпроти доджо, юнак маніпулював CAD у формі мобільного терміналу, звичними жестами. В рухах хлопця, що двома руками, наче маніпулював великим терміналом, не було жодної запинки. Хлопець демонстрував навички, доступні лише тим, хто повторював одні й ті самі рухи сотню чи тисячу разів. Перед хлопцем стояв факел. Його погляд був сфокусований на смолоскипах.. що не горіли. Близько секунди після завершення роботи з CAD. Смолоскипи спалахнули всі одразу. – Прокляття! Вилаявся хлопчина. – Повільно! Запізно! Чому я став таким гальмівним! Мікіхіко, хлопець, що готувався до іспитів до старшої школи, зневажливо сварив себе. Ніч ритуалу п’ять місяців тому. Прийшовши до тями, Мікіхіко не міг як слід контролювати магію. Міг активувати магічну техніку. Точність і потужність залишилася на рівні. Але не швидкість. Він відчував, що повільний, незалежно від того, скільки разів повторював це. Він ні як не міг викинути з голови, що здатен швидше активувати магію. Батько сказав «справа у твоїй свідомості». Брат сказав «справа у твоїй свідомості». Вони обоє дотримувалися думки, що він може використовувати техніку як і завжди. Старший брат Мотохіко намагався розрадити Мікіхіко, говорячи що це все ймовірно через знервованість від невдачі в ритуалі. Однак Мікіхіко це не переконало. Він був не терплячим. «Я маю швидше завершувати закляття.» «Магічна техніка має спрацьовувати швидше.» Він божевільно поспішав отримати бажаний результат, через що не міг правильно користуватися магією. Його батько, Сачіхіко, наказав Мікіхіко припинити його навчання. І порадив, що стати воїном це не єдиний спосіб. Мікіхіко взяв перерву в тренуванні в доджо і відвідував підготовчі курси магічної школи. Він замислився, чи може він знайти причину, своєї нездатності використовувати магію, вивчаючи сучасну магію. Він втратив свої здібності і з недовірою ставився до слів батька і брата, що все буде як завжди. Однак підготовча школа не виправдала його сподівань. В першу чергу на підготовчих курсах для вступних іспитів до магічної школи не викладали просунуту магію. Все що там навчали, це основні теорії та практики активації системної магії, основи поводження з CAD, та використання їх для активації найпростіших послідовностей. Тож Мікіхіко самостійно вивчав літературу з теорії магії. Використовуючи застарілий CAD він багаторазово практикувався в активації простих послідовностей. Сотні, тисячі разів. І все одно, його сила не поверталася. Використавши водного духа, він загасив факели. Наказавши духам здути воду, Мікіхіко повернувся у вихідне положення, що б повторити спробу. І як тільки він збирався торкнутися до CAD, позаду Мікіхіко пролунав голос його брата. – Мікіхіко, час до школи. Мікіхіко вперто дивився на смолоскипи, але через деякий час розслабив плечі й озернився. – Вибачте за турботи, старший брате. Мікіхіко намагався не викидати свій гнів на сім’ю. Він не піднімав істерик. Його ввічливість виступала стіною від інших людей. – Мікіхіко, не будь таким безрозсудним. Кожен може зазнати невдачі. Попри те, що Мотохіко з усього серця хвилювався за свого брата, той просто мовчки вклонився. – Іноді, навіть знущаючись з себе, нічого доброго не вийде. – Я знаю. Мікіхіко лиш на словах прийняв пораду брата. Насправді Мотохіко теж переживав за те, що його магічна сила швидко вичерпалася при прикликанні «Бога вітру», що перевершив його сили, але Мікіхіко не помічав цього. Він думав що лише він страждає. – Не поспішай. Іноді найкоротший шлях, це об›їзд. – Дякую за вашу пораду. Мікіхіко вклонився братові й пішов до головної будівлі. Зайшовши до вітальні, він вибачився перед батьком і матір›ю, зате що і сьогодні пропустив сніданок, перевдягнувшись у повсякденний одяг і пішов до школи. «Чотирнадцяте серпня дві тисячі дев’яносто шостого року». – Тацуя, доброго ранку. – Доброго ранку, Мікіхіко. Добре виспався? – Ха-ха, я добре спав і в хорошій формі. – Схоже, все в порядку. Одночасно з незручністю від погляду Тацуї, який, здається, бачив крізь усе, Мікіхіко відчував довіру до нього. (До речі, минулорічний Турнір дев’яти шкіл і став причиною усунення спаду) Минулої ночі, він згадав дні своєї агонії. Чомусь ці спогади не були болісними. Для Мікіхіко це вже стало подіями минулого. Швидше, йому було соромно за своє нерозуміння та дні недовіри до своєї сім’ї, та ізоляції у своєму панцері. – Що трапилося, Мікіхіко. Ти раптом посміхнувся. – Е? Я посміхаюся? – Приємні спогади? Дивний ти хлопець. – ...Тацуя. Коли це кажеш ти, то здається, що це серйозно, тому, будь ласка, припини. Насправді це пригнічує. – Звичайно, я не серйозно. Коли йому відповіли тоном, що не містив жодних ознак жарту, Мікіхіко ще більше напружився. Пригадуючи ті дні, Мікіхіко здавалося, що якщо він досі може засмучуватися через такі тривіальні речі, то це цінний життєвий досвід. Мікіхіко не дозволили брати участь у минулорічній «Церемонії збирання зірок». Батько сказав, «іди та поглянь де ти маєш бути», і він був змушений вийти на поле бою Турніру дев’яти шкіл. Цьогорічна «Церемонія збирання зірок» пройде двадцять четвертого дня сонячного календаря, після закінчення Турніру дев’яти шкіл. Однак цього року Мікіхіко збирався відмовитися від участі. Він не збирався брати участь у церемонії. Зараз найважливішим був Турнір дев’яти шкіл. – Досить жартувати, почнемо налаштування. Стимульований Тацуєю, Мікіхіко повернувся зі своїх думок. Він став перед налаштувальником, одягнув вимірювальні окуляри й поклав руки на панель. – ...Здається, що ти дійсно в хорошій формі. Але трохи схвильований. – Е-е, ти зміг це зрозуміти зі сканування?! На здивування Мікіхіко, Тацуя тихо розсміявся. – Духовні частки і є емоції. Мідзукі можливо зрозуміла б це, але їх не можливо вирівняти безпосередньо апаратурою. Але їх можна помітити у формі хвиль сайонів. Думки не роздільні від емоцій. – Це дивовижно. – Мікіхіко, зараз не час захоплюватися. Мікіхіко був вражений неймовірно передовою технологією, але Тацуя заспокоїв його. – Не добре так сильно розпалятися, лиш трохи розслабившись. Ти, як древній маг, повинен найкраще розуміти важливість нормального психічного стану, чи не так? Слова Тацуї змусили Мікіхіко посміхнутися. – Вірно. Беззаперечно, древня магія більш сприятлива до психічного стану, ніж сучасна магія. Мікіхіко заспокоїв дихання. До речі, саме під час минулорічного Турніру дев’яти шкіл, йому сказали, що його магія і дихання стали природнішими. Він не сподівався почути ці слова з вуст Еріки й хоч в той момент це дуже здивувало, зараз це гарні спогади. – Так нормально? Спитав Мікіхіко знову повернувши руки на панель. – Жодних проблем. Як і очікувалося, ти зміг так швидко налаштуватись. «Як і очікувалося від тебе, а не від мене», але Мікіхіко не промовив це в слух. Він боявся що це може прозвучати по-дурному. Мікіхіко зміг вибратися зі спаду, оскільки брав участь у Коді моноліту, в команді з Тацуєю. Якщо точніше, йому вдалося скористатися CAD, налаштованим Тацуєю для Коду моноліту. Зараз він знав причину своєї проблеми. Тоді як він думав, що втратив магічну силу, це був лише спад, як і говорив старший брат. Той голос, що він почув під час нічної церемонії прикликання. «...Вдовольняй мені!» Той голос, безумовно, належав «Богу-дракону». Величезне незалежне інформаційне тіло, з яким він з’єднався, мало зворотній потік магії прикликання, що потребував величезної швидкості обробки, що не вистачило для підтримання зв’язку. У той час «Богу-Дракону» потрібна була більша потужність обробки, ніж він був спроможний і Область магічних операцій в зоні несвідомого була перевантажена. Відчуття виснаження мисленнєвих часток було побічним ефектом того, що Область магічних операцій продовжувала генерувати магічні послідовності одну за одною, не зважаючи на намір. Він думав, що швидкість його магії сповільнилася, бо над ним тяжіло відчуття що він має прискоритися. Звичайно, що в нього було відчуття, що він повільний. Було природно відчувати, що звична швидкість роботи Області магічних операцій повільна, оскільки судиш, виходячи зі швидкості, що перевищує твої здібності. Одразу після з›їзду зі швидкісного шосе на загальну дорогу виникає та сама ілюзія, здається що рухаєшся повільніше, оскільки автомобіль рухається з дотриманням швидкісного обмеження. А оскільки намагаєшся змінити дію Області магічних операцій, яка працює нормально, природно, погано почуватимешся. Не правильні зусилля, могли навіть зіпсувати результати правильних, що прикладалися до цього. Правильним рішенням, як і сказав його батько, було зробити перерву в тренуванні. Інші учні першої старшої, мабуть, цього не помітили (якщо хто помітив, то це «пані Міюкі»), але Тацуя серйозно доопрацьовував послідовність активації, що примусово витягала граничні можливості мага. Оскільки все ретельно підлаштовано під магічні характеристики користувача, без зайвих сторонніх дій, Область магічних операцій також працює без простоїв. Мікіхіко вважав, що той розуміє, що він не сучасний маг, котрий будує магічні послідовності безсвідомо, через послідовність активації, а стародавній маг, який звик будувати магію самостійно, хоч це й неефективно. Минулого року, використовуючи CAD, налаштований Тацуєю, в Коді моноліту, він також був змушений примусово використовувати свою Область магічних операцій на повну. Послідовність активації, яку налаштував Тацуя, була швидшою, ніж магічна послідовність, яку змушував опрацювати «Бог-дракон». На межі своїх можливостей, Мікіхіко зміг відчути швидкість навіть більшу, ніж у той час, і, нарешті, зміг врятуватися від ілюзії, навіяної «Богом-драконом». – Мікіхіко, я спробував його точніше налаштувати, тому випробуй – ...Вже завершив? Як би сказати, це швидко. На слова Мікіхіко техніки, що відповідали за Хаторі та Кері, гірко посміхнулися. Вони вже не показували ознак заздрощів. Мікіхіко прийняв CAD з рук Тацуї й прикріпив його на ліву руку. Замість великого, це був тонкий і легкий CAD з отвором, для того, щоб тримати його однією рукою. У нього також був ремінець, що закріплювався на зап’ясті, тож він не випаде, навіть при швидких рухах. П’ять кнопок розташованих по дузі і введення кнопка на звороті під вказівним пальцем. Це була конструкція, що надавала пріоритет використанню кількох послідовностей активації. Розгорнувши Послідовність активації і зупинивши магію безпосередньо перед її активацією. Хоча він зовсім і не хвилювався, Мікіхіко відчув ідеальну сумісність. Він навіть трохи здивувався. – Все гаразд. З цим, я і сьогодні, зможу зробити усе можливе. Техніки семпаїв, що посміхалися, не вірно зрозуміли, про що саме говорив Мікіхіко. Він говорив: «Сьогодні я витягну усі свої сили». – Будь обережний з темпом. Лише його контролює сам маг. – Я розумію. На щастя, у другому раунді, сьогодні зранку, ми участі не беремо. Після першого матчу, перерва, потім другий матч, після цього у нас загальна обідня перерва і дві гри в день. Не хвилюйся про витривалість. – Вірно. З порядком матчів пощастило. – Удача це теж талант. Сказали слідом за словами Мікіхіко, Хаторі та Кері. Команда Першої старшої, основної дисципліни, Код моноліту, була в хорошій формі й розслабилася. Перший матч був поєдинком, Першої старшої проти Шостої, на арені Рівнина. Якщо чесно Мікіхіко не дуже добрий на арені Рівнина. Захист Коду моноліту був ідеальний завдяки неймовірно майстерній техніці Мінакамі Кері «відключення магії шляхом компенсації». У кращому випадку, Мікіхіко допоміг блокувати першу магію. Тоді як Хаторі атакував ворога і своєю улюбленою комбінацією магії, збив відразу усіх захисників Шостої старшої. Перший матч другого дня закінчився беззаперечною перемогою Першої старшої. Третій матч, другий для Першої старшої, був доленосним протистоянням з Третьою старшою. На щастя, за правилами цього року, не можна брати участь в іншому змаганні, окрім Кросу з перешкодами. Ічідзьо Масакі брав участь в Руйнуванні льодових стовпів. В команді Третьої старшої не було ні Ічідзьо Масакі, ні Кічідзьодзі Шінкуро. І все-таки це був найбільш серйозний противник Першої старшої. Ареною була долина. Арена характеризувалася скелястими структурами по сторонах і ставком з великим вигином. «Вода?..» Причиною його спаду був найвищий дух з атрибутом води. Але атрибутом, в якому Мікіхіко був найкращим, все ще залишалася вода. – Йошіда, зробімо як в Дивізіоні новачків, минулого року З пустотливою посмішкою запропонував Кері, незабаром після того, як було вирішено, що матч пройде на арені Долина. У минулорічному Коді моноліту Дивізіону новачків команда Першої старшої, що мала змагатися на арені Долина з Дев’ятою старшою, перемогла без жодного бою, оскільки Мікіхіко покрив усю арену туманом. – Мінакамі, хіба Третя старша не підготувалася до цього? Висловив свою розсудливу обережність Хаторі. – Думаю, що це ефективний план, навіть якщо вони насторожі. Що про це думає Шіба? Кері звернувся до Тацуї, а не до Мікіхіко. Тацуя і Мікіхіко поглянули один на одного і посміхнулися один одному. Однак залишалося питання старшокласника. Мікіхіко передав відповідь Тацуї. До того ж він хотів почути його ідеї. – Думаю, що варто додати деякі застороги, але він буде ефективним. – Що змінити? Після запитання Хаторі, Тацуя почав пояснювати стратегію. Відразу після початку матчу густий туман охопив усі схили долини. На трибунах піднявся шум. Багато хто з глядачів, що прийшли на Турнір дев’яти шкіл, пам’ятали минулорічне змагання Дивізіону новачків. Третя старша також цього очікувала. Навколо моноліту, щоб запобігти проходженню туману, був зведений об’єктний бар’єр радіусом в п’ятнадцять метрів. Діапазон несистемної магії, що була ключем моноліту, становив десять метрів. Оскільки потужність об›єктного бар›єра була обмежена, щоб уникнути швидкого виснаження магічної сили, він не міг запобігти вторгненню гравців Першої старшої. Однак у той момент, коли бар’єр зламається, гравець Третьої старшої знатиме, з якого боку наближається ворог. Третя старша оточила Моноліт трьома гравцями та підготувалася до затяжного бою. Міркування Третьої старшої не були помилковими. Зазвичай, не можливо підтримувати такий широкий діапазон магії протягом тривалого часу. Власне, матч між Першою та Дев’ятою старшою, де ця стратегія використовувалася в Дивізіоні новачків, минулого року, був вирішений трохи менше ніж за п’ять хвилин. Однак туман продовжував ставати густішим, навіть після того, як пройшло п’ять хвилин, а потім десять. Гравці Третьої старшої не були знайомі з магією ДІ, природою магії духів. Духовна магія, що модифікує події через незалежне інформаційне тіло, з певним часом, могла збирати більше незалежних інформаційних тіл та зміцнювати техніку. Насправді саме Перша старша розпочала битву на виснаження. Тацуя не передбачив стратегію Третьої старшої. Його стратегія була багато варіантною. Будуючи гіпотези про те, що вживатиме Третя старша проти «Туманного бар›єра». Він запропонував як слід діяти на певну передбачену контрдію. Те що запропонував Тацуя не було чимось особливим, ні надзвичайним, а природною стратегією. Прогнозувати дії противника та вживати заходи протидії. Просто прогнози були точними, а заходи — дуже актуальними. В результаті, його стратегія пройшла успішно. Гравці Третьої старшої по черзі встановлювали бар’єр на шляху до цілі, але вже через десять хвилин стала помітна їх виснаженість. І навіть в Першій старшій Мікіхіко, був не єдиним хто виконував роботу. Хаторі старанно готувався до захоплення. Хаторі, видимість в тумані якому забезпечувала техніка Мікіхіко, наблизився на відстань тридцяти метрів перед базою Третьої старшої. І навколо заливав усе дощем з гранул сухого льоду, так щоб той не торкався об›єктного бар›єра Третьої старшої. Сухий лід, що падав на землю, розчинявся в краплях туману, що м’яко зволожували каміння рідко зростаючу траву, що стелилася там. Звуки капель сухого льоду, що падали на землю, приховував Кері, створюючи звуки грому. Відвалений грім, що лунав у цій долині, неухильно зменшував бойовий дух Третьої старшої. Глядачі були у захваті від виступу Кері, що розбивав скелі й ударяючи об них камінням, створював ревіння. Серед цих овацій також лунали побоювання за гравців Третьої старшої. А коли минули п’ятнадцять хвилин, нетерплячість Третьої старшої змусила рухатись. З подвійним об’єктним бар’єром, гравець, що від початку виконував роль атакуючого, вийшов за межі бар›єра. Незабаром після цього він, потрапив у сітку електричних ударів, що повзали по землі. «Громова змія» - це комбінована магія, в якій Хаторі був спеціалістом. Повного ефекту досягнуто не було, оскільки одяг ще не був достатньо вологим, але на підготовку потрібен час. Недостатній ефект був компенсований високою потужністю. Блискавки, безпосередньо перед бар’єром, налякали гравців Третьої старшої, під ним. Те що ворог наблизився настільки близько, без їх відома, також сколихнуло їх спокій. Об’єктний бар’єр затремтів. І у нього увірвався вітер з дрібним камінням. Це була варіація магії Хаторі «піщаний потік». Магія яку слід називати «Лінійна кам’яна буря», зруйнувала об’єктний бар’єр Третьої старшої. Галька, що зламала бар’єр, була вологою та мокрою від вологи туману, в якій танув вуглецевий газ. Громова змія знайшла нову стежку і пішла навколо моноліту Третьої старшої. Туман, що влився з вітром також містив велику кількість вуглецевого газу. Хаторі, що причаївся навпроти об›єктного бар›єра, спостерігав як красиве і жорстоке сяйво блискавки огорнуло учасників Третьої старшої. Після перемоги над Третьою старшою Хаторі, Кері, та Мікіхіко вишукувались перед трибунами вболівальників Першої старшої. Уся команда помахала трибунам. Мікіхіко побачив, як, серед студентів, Мідзукі із захопленням плескала в долоні. ...Дівчина з кришталевими очима, яку сім’я Йошіда не могла знайти більше двохсот років. ...Чи був би ритуал, два роки тому, вдалим з нею? ...Чи зможе він виконати техніку «прикликання Бога» разом з нею? Мікіхіко легенько похитав головою і викинув цю ідею зі свідомості. Зараз не про це потрібно було думати. Код моноліту, та й Турнір дев’яти шкіл ще не закінчився. Він не один зараз про це подумав. Після того як він розповів їй про «кришталеві очі» та техніку шляху до Бога, отримав згоду на співпрацю. Все-таки це історія майбутнього. Він не знав що чекає його та Мідзукі в майбутньому. Він навіть не впевнений, чи може бути хорошим другом. Натомість він міг виправдати її очікування зараз. Так думав Мікіхіко. Заради Тацуї, котрий повернув його силу, Еріки, що хвилювалася за нього (хоча і не хотіла цього визнавати) та друзів, котрі підтримували його так чи інакше, зараз він зробить усе можливе для перемоги. Поклявся Мікіхіко у своєму серці.

Читати