[0]

Том 9. Розділ 1 - [1]

[1] Залишився лише місяць дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Якщо подумати, це був бурхливий рік. Подумки озираючись на минулий рік, Тацуя був в глибокій задумливості. Вони боролися проти терористів у квітні, міжнародного злочинного синдикату у серпні та іноземного вторгнення у жовтні. Навіть ступінь бурхливості має свою межу. Але все ж, Тацуя не міг собі дозволити повноцінно зануритися в спогади про минувший рік. І роздуми на зразок, «у мене є ще місяць. Невідомо, що ще може статися до кінця місяця», не через свою життєву позицію, а більше по безпосередній реалістичній причині... – ...Ваха! Не розумію! – Шумно! Не кричи! Дратуєш! – Лео та Еріка-чан заспокойтесь... Це був природний ворог усіх кого називають учнями, неважливо середньої старшої школи, чи студенти. Неминуча перешкода. Стіна яку потрібно подолати. ...Невдовзі розпочнуться поточні іспити. Звична компанія зібралась в будинку Шізуку - точніше в особняку. Тацуя, Міюкі, Еріка, Лео, Мідзукі, Мікіхіко, Хонока, та Шізуку, усі без винятку, зібралися тут, готуючись до чергового іспиту. Хоча це навчальна група, більшість учасників відмінники в письмових іспитах. Єдиний виняток Лео - що був посереднім, та не було потреби турбуватися про відчислення. Скоріше варто було хвилюватися про практичну частину, але це не вирішить навчальна група. Хоча іноді, то там то тут, були дивні висловлювання, атмосфера була мирною, як під час чаювання. До того моменту, як Шізуку кинула бомбу. – Що? Шізуку, можеш повторити? – Насправді я вирішила навчатися за кордоном в Америці. На запитання Хоноки, кинуте поспіхом, Шізуку повторила таким же звичним тоном. – Я про це не чула!? – Вибач, про це було забороненого говорити до вчорашнього дня. Бачачи, що Хонока, з блідим обличчям, збирається насідали з питаннями, Шізуку низько опустила голову. Було зрозуміло, що Шізуку дуже хотіла, рано чи пізно, зізнатися про це, і Хонока нічого більше не могла сказати. – Але ти можеш навчатися закордоном? Зауваження Еріки не було зумовлене сумнівами, що до мовних навичок Шізуку. У цю епоху, щоб запобігти відтоку генів, військових ресурсів, уряд неофіційно і практично обмежував виїзд високорівневих магів за кордон. Зовні USNA - союзник, але потенційний конкурент у західному тихоокеанському регіоні. І такі запити, як закордонне навчання в Америці, зазвичай відхиляли, як неприйнятні. – Ч-чомусь дозвіл було надано. Тато каже, що, здається, буде студент по обміну. – Якщо це учень по обміну, він пройде автоматично? – Хто знає? Питання Мідзукі було природнім, нащо Шізуку з запитанням схилила голову, за що її було важко звинувачувати. Тацуя теж не міг зрозуміти логіку надавати преференції учню по обміну. – Як на довго? Коли їдеш? Навіть якщо він хотів проаналізувати ситуацію, інформації було не достатньо. Відкинувши марні думки, Тацуя вирішив сконцентруватися на ситуації перед собою. – Як тільки закінчиться рік. На три місяці. – Три місяці... Прошу не лякай так. Полегшено зіткнула Хонока, почувши відповідь Шізуку. Напевно, вона думала, що це навчання за кордоном буде довшим. Соціальний досвід Тацуї підказував, що навіть три місяці занадто довгий строк (у сенсі того, як це визначає уряд.) Але, навіть якщо так, це нормально. – Потрібно влаштувати прощальну вечірку. Запропонував Тацуя друзям, «те що потрібно робити зараз». ◇ ◇ ◇ Чергові іспити закінчилися без проблем, сьогодні субота, двадцять четверте грудня. Це був останній день другого семестру і водночас переддень Різдва. Навіть після третьої світової війни, японці все ще не байдужі до релігії. Це не означає, що причина в атеїзмі, але навіть абсолютне монотеїстичне2 божество підсвідомо ними визнається стовпом богів. Тому вони в однаковій мірі готувалися до нового року3 та Різдва. Місто було сповнене різдвяним настроєм. Можливо, буде точніше перефразувати це як різдвяні розпродажі, буде дурницею пройтися по магазинах в цю пору торгових війн на самоті. У будь-якому випадку, якщо хтось не може почуватися добре в оточені милих дівчат, це просто дурість, цим ви заважатимете вашим друзям розважатися (звичайно, це взагалі стосується чоловіків, оскільки якщо ви дівчина, ви можете сказати: «я оточена класними хлопцями»). Тож... Хоч це і мала бути прощальна вечірка, зустріч була призначена на двадцять четверте грудня і зараз перед ними був поставлений великий торт з кремом, навіть якщо на ньому був напис білим шоколадом «MERRY XMAS», не кажіть що це «смішно». .... По-перше, якщо дотримуватися стилістики цього закладу, це має бути «WEIHNACHTEN4», а не «XMAS5» – Старший брате, вас щось хвилює? Спостерігаючи за молодшою сестрою, що шикарно виглядала і цвіла мов квіточка, незважаючи, що була одягнена на у звичну форму, Тацуя похитав головою, показавши що нічого. Хоча.. Це мало бути нічим. У почесного гостя не повинно бути причин для дискомфорту. Тому що сьогодні він лише гість. – Усі мають напої? Що ж, це трохи відходить від основної теми прощальної вечірки, але оскільки нам запропонували так старанно приготовлений торт, тож на цьому, будьмо... Веселого Різдва. – З Різдвом! Тацую, що сказав спокійним голосом, відповівши бадьорим вигуком, підтримали його друзі, піднявши келихи. На вході кав’ярні «Ейнебрізе» висіла вивіска «Сьогодні зарезервовано». ◇ ◇ ◇ В середині північноамериканського континенту, через Тихий океан, ще була ніч перед Різдвом. Ось-ось настане двадцять четверте число. Порівняно з Японією, де більшість людей вважали Різдво однією з подій, навіть після двадцяти років війни, чи точніше, ті хто вижив після війни, в тому числі й ті хто після війни стали «американцями», набагато щиріші, побожніші, відданіші у зустрічі Різдва. Люди повинні рано лягти й добре виспатися, готуючись до завтрашнього Різдвяного вечора. Однак, опівночі, напередодні Різдва, на вулицях Далласу, штат Техас, одного з найбільших міст південного штату USNA, пробігло декілька тіней. Тінь людини, що стрибала з даху на дах будівель. І кількох людей, що оточили підозрілу людину з повітря. З огляду на використання спеціалізованого CAD магії польоту. – Стоп, лейтенант Альфред Фомальгаут! Ви ж розумієте, що не маєте куди тікати! Шлях перед втікачем перекрила маленька фігурка з маскою, що прикривала очі. Дзвінкий голос дівчини, закликав здатися. Утікач, Альфред Фомальгаут, побачивши цю маленьку фігурку, зупинився. – ...Що сталося Фредді? Чому ви дезертували, навіть з огляду на те, що вам вручили Зірку Першого Класу? Запитала дівчина в масці, злегка по-дитячому, тоном, що включав тривогу і збентеження, що, можна сказати, підходив голосу, замінивши собою досі благородний тон. – .... Але відповіді не було. – Де хто каже, що безперервні випадки пожеж, що сталися в цьому місті, пов’язані з вашим пірокінезом. Ви ж, звичайно, цього не робили. – .... Відповідай, Фредді! Незабаром відповідь повернулася не у формі слів. Дівчина відскочила назад. Залишивши по собі пасма палантина, що огортав її плечі. Палантин, що розтікся і сховав тіло дівчини, вигорів без будь-якого розповсюдження вогню. Пірокінез - сила керувати вогнем. Це не системна сучасна магія, а винятковий талант, сила людей певного роду, що раніше називали суперсилою. Дівчина носила палантин поверх фіолетово-чорної уніформи, а усі інші люди, що оточували чоловіка, носили власний захист від холоду, наприклад накидки та плащі, та це було не заради захисту проти холоду, а для захисту від прямого погляду і здібності цього чоловіка. В той момент, як полум’я палантина зникло, все тіло навколо чоловіка теж зникло. «Мірор кейдж6» магічна область, що запобігає потраплянню світла переправляючи його у зовнішній світ і зберігає її у повній темряві, змінюючи напрямок світла на певній відстані, оточуючи об’єкт. Оборона техніка для стримування надприродних сил, викликана одним з оточуючих, щоб закрити поле зору цілі. – Лейтенант Фомальгаут, як командувач Зірок, згідно зі спеціальним положенням кримінального закону Федеративної армії, я покараю вас. Цей вирок пролунав як скорбота. Дівчина в масці, командувач Зірок, майор Анджі Сіріус, направила автоматичний пістолет, оснащений глушником, що досі був обмежений в темній пасці, викликаній сторонньою магією. Куля, проникаюча потужність якої пробила силу Зміцнення інформації, проштрикнула серце лейтенанта Фомальгаута, що потрапив в пастку вбивчої межі. ◇ ◇ ◇ Навіть якщо проводили прощальну вечірку, вони розуміли, що навесні можуть знову зустрітися, і оскільки навчання закордоном було рідкістю, це більше викликало цікавість, а ніж самотність. – Ей, де ти навчатимешся в Америці? – Берклі. На питання Еріки, Шізуку відповіла одним словом, не дружнім тоном назвавши місце, але не тому, що була чимось незадоволена, а через її характер. – Не Бостон. Серед японських магів існувало глибоке переконання, що Бостон є центром сучасних американських магічних досліджень. Це зауваження Міюкі також мало ту ж природу. – Схоже, на східному узбережжі зараз не дуже спокійно. Відповідь Шізуку на запитання Міюкі не була м’якою. О, там буйствують «Ідеологи Гуманізму». Я нещодавно бачив це в новинах. Видав Мікіхіко одночасно з відповіддю Шізуку. – Полювання на відьом, перетворилося на «полювання на магів». Можна сказати, що історія повторюється, але це звучатиме смішно. Сплюнув Лео холодним голосом. – Це не повне повторення. Нам не відомо, що саме сталося під час полювання на відьом в сімнадцятому столітті, але нещодавнє «полювання на магів», схоже, має те саме коріння що і Нео-Білий націоналізм7. Втрутився Тацуя з більш заспокійливим тоном. Але, звичайно краще уникати Східного узбережжя. Навіть якщо він висловився на підтвердження, слова Тацуї не були на захист «полювання на магів». – Я цього не знала. Підхопивши ініціативу від слів брата, Міюкі поглядом попросила продовжити пояснення. Тацуя негайно відреагував на прохання своєї сестри. – Якщо ви поглянете на списки учасників, з великою часткою ймовірності, ви знайдете в них одні й ті ж імена. Самі списки не знаходяться у відкритому доступі, тому ви не зможете їх знайти. – В словах Тацуї відчувається кримінальність, і... Давайте тоді залишимо цю історію. Еріка навмисно відпустила жарт і похитала головою, нащо Тацуя та Міюкі криво посміхнулися і кивнули. Звісно, вони розуміли, що ця історія попахувала поганим кіно, що не підходить для цього місця. – Ти щось чула про учня, який прийде натомість? Мабуть, відчуваючи необхідність змінити атмосферу, Міюкі була трохи різкою. – Натомість?   – Учень по обміну? Звичайно, здавалося, що не відразу суть її слів була зрозумілою, але після того, як Міюкі ще раз повторила, у Шізуку з’явився вираз «А». Як завжди, було важко розгледіти зміну її виразу. Схоже, це дівчина того ж віку. – Тобі більше нічого не відомо. – Так. Лише це? На запитання Тацуї з посмішкою, Шізуку кивнула. – ...О, вірно. Скільки не цікався, вони б тобі не сказали, хто прийде на твоє місце. Після слів Мідзукі, ця тема підійшла до завершення. Як можна судити, оскільки сьогоднішній день було обрано для прощальної вечірки, інших планів на Свят вечір у присутніх не було. Здавалося дивним що у Шізуку, Еріки та Мікіхіко в дома не було планів, але сім’я Кітаяма, сім›я Чіба та Йошіда влаштували вечірки для дорослих, де першорічки Першої старшої школи не повинні були бути присутніми. ...Не було потреби в підтримці батьків. Попри те, що їх спонукала спокуса молоді, поглиблювати дружбу всю ніч, нажаль вони не могли розважатися до півночі у формі. – Якщо ми залишимося ще трохи довше, це спричинить проблеми господарю. Невинна, і вдавано пустотлива фраза, поставила господаря в глухий кут. Хонока сіла в одну кабінку з Шізуку, схоже, вона зупинилась в домі Шізуку. У старшій школі магії подібне було незвичним, але, схоже, у Хоноки були добрі стосунки з її батьками. Еріка, Лео, Мідзукі та Мікіхіко, по черзі, сіли в різні транспортні засоби. Хоча здавалося, що вони очікували один від одного, що щось трапиться, але, певно, що ця четвірка ще не була на цьому етапі. А Тацуя та Міюкі без будь-якого хвилювання відправилися до дому у двомісній кабіні. Всередині кабіни був приватний простір, однак, Тацуя ніколи не забував приказку «стіни мають вуха». Коли велися складні розмови, власні іменники завжди опускалися. Міюкі також це знала, хоча було видно, що вона хотіла щось сказати, і лише після того, як перейдуть поріг своєї оселі, вони насправді обговорять цю тему. – Мені здається, що цього разу, з навчанням Шізуку за кордоном якась дивна історія. Вони переодягнулися у своїх кімнатах, приготувавши каву на двох і лише коли сіла на диван, Міюкі висловила свою думку. – Дивно... так. Тацуя, відпив кави з чашки й мовчки запропонував продовжити, і Міюкі нерішуче висловила свій скептицизм. – Перш за все, неприродно, що учню, з її магічними навичками, дозволено навчатися за кордоном. До цього часу, я думала, що вона навчатиметься не як маг, а як дочка відомого бізнесмена, тоді дивно, що ми нічого не знаємо, хто навчатиметься з нами. Коли я думаю про це, мені здається дивним, що в цей час раптово піднімається історія з навчанням за кордоном. Так ніби... – Тобі здається, що нас таємно перевірятимуть? За словами тітки, ми під наглядом. Тацуя злегка засміявся і пробурмотів, тоном, ніби говорив про когось іншого. – Матеріал бурст. Зрештою, ми не можемо залишитися в спокої. Почувши з вуст старшого брата слова, які вагалася сказати, Міюкі округлила очі й посміхнулась, ніби їй полегшало. – Ось як.... старший брат, ви теж про це подумали. – Навіть якщо забути, що приїжджає іноземний студент, якщо врахувати пораду тітки, надто добре думати, що це випадковість. Тацуя вже розповів Міюкі деталі зустрічі на одинці з тіткою, в той же день. У чому їх підозрюють і хто підозрює. – Тоді, це Зірки..? У такій ситуації, заборона на контакт з майором усе ускладнює. Наразі, Тацуї заборонено контактувати з Окремим магічним батальйоном, як покарання за використання стратегічної магії без попереднього дозволу Маї. Він не збирався слухатися наказів, але щоб уникнути зайвого ризику, зараз слід бути слухняним. – Навіть якщо я попрошу тітку... Вона не розповість. – Перш за все, оскільки програма навчання за кордоном погоджена, зрозуміло що тітка погодилась на це. Йотсуба входить до нинішньої Десятки Головних Кланів і може потягатися з Саєгусою за провідні посади. Не можливо, щоб вони не знали про нестандартну ситуацію навчання за кордоном мага старшокласника з відмінними магічними якостями. – З іншого боку, я не думаю, що для нас це погана ситуація Наша тітка не могла пропустити противника, що прийшов просто нас прощупати. Можливо, щось відбувається в Америці. Цікаво, тітка хоче, щоб ми піймали їх за хвіст. Вираз Тацуї був схожий більше на насмішку над собою, ніж на гірку посмішку. – Усе ще не вирішено... І не добре занадто далеко думати в перед. – Вірно, Міюкі. Як ти й сказала, Міюкі. Не важливо що було сказано, і той, хто втішав і той, кого втішали, це лише втішання. ◇ ◇ ◇ Після повернення на базу VTOL8 з кластерним вентиляторним двигуном, ексклюзивною машиною Зірок та звітування перед генеральним штабом через криптографічний зв’язок, Анджі Сіріус, майор Анжеліна Сіріус, гепнулась у своє ліжко прямо у формі. Пововтузившись, повернулася обличчям в низ і притиснулась до подушки. Скільки б вона не виконувала таких місій, вона ніяк не могла звикнути до них. Хоча вже не блювала після закінчення місії, як було на початку, це лише тому, що тіло звикло до її душевних переживань. Біль в її серці, скоріше став тільки сильнішим. Американського мага, члена магічного підрозділу Зірки, під прямим командуванням Генерального штабу армії USNA, члена, що був їй товаришем у найвищому значені, вона вбила власною рукою. Коли вона почула, що це місія командувача, людина, якій присвоїли код Сіріус, у неї не було справжніх почуттів. Цьому придавали такі почесті, вона цього не розуміла. Не розуміла, що означає вбити товариша. Вона знову перевернулася і прикрила очі однією рукою. Дотепер не вимкнула світла в кімнаті. Раптом пролунав дзвінок.. Вуста майора Сіріуса усміхнулися. Мабуть, сьогодні вночі прийшов набридливий підлеглий, щоб перевірити ситуацію. Зірки складаються з дванадцяти загонів, кожен з яких очолює командувач у званні капітана. ЇЇ підлеглий, якраз такий командувач, що командував одним з її підрозділів. У нього не повинно було бути часу, щоб втручатися в її справи. – Прошу. Вставши з ліжка і відкривши двері за допомогою пульту, коротко відповіла Майор Сіріус у мікрофон домофона. – Перепрошую, головнокомандувач. Увійшла саме та людина, що й очікувалася. Номер два серед Зірок, капітан першого корпусу, що також виконує функції головнокомандувача, за її відсутності, майор Бенжамін Канопус. Зірки мали незвичну структуру для військової організації, де посада не відповідала званню. Як і очікувалося, звання капітана не могло бути вищим за звання головнокомандувача, але не рідко, щоб капітан і командувач мали однакове звання. З дванадцяти командуючих, шість у званні капітана, а решта шість, майори, того ж звання що й головнокомандувач. Навпаки, майор Сіріус була незадоволена цим, але хвилювалася проте, що старший за неї Канопус того ж звання що і вона. – Доставка. Бенжамін Канопус - чоловік сорока чотирьох років, що мав зовнішність високорангового офіцера міцної статури, але з інтелектуальною харизмою, що відрізняло його від кричущого солдата та приватного бізнесмена. – Дякую, Бен. На бічному столі стояло молоко з медом, від якого піднімався пар. Майор Сіріус слухняно прийняла піклування свого підлеглого, що був того ж віку, що і її батько. Акуратно попиваючи гаряче молоко з медом, налите з термоса, в модний кухоль, а не в похідну військову кварту, що використовувалася під час походів. Вона відчула, що тепло і солодкість збадьорили її душу. – Не варто дякувати. До речі, головнокомандувач ви вже готові? Запитав майор Канопус, поглянувши на особисті валізи, що стояли в кутку кімнати. – Так, майже. – Тут насправді досить прибрано. – Я все ж дівчина. Майор Канопус, дочка якого на два роки молодша від неї, знизив плечима на слова старшого офіцера, розмовляючи ніби з власною дочкою.. – Я не думаю, що це насправді пов’язано з тим, що ти дівчина... Це японська кров? – Думаю, що очікувати від японців скрупульозність, це застаріла історія. Після того, як згадали про четверть її японської крові, настала черга майора Сіріус знизати плечима. Не від роздратування. Люди, котрі турбуються про расу, не можуть довго затриматися в Зірках. – Ну, все ж залишимо це в осторонь... Забудьте про причини місії на деякий час, розслабтесь і відпочиньте. – Це не відпустка, а спеціальна місія.... На спокусу безтурботністю від майора Канопуса, Майор Сіріус надула губи. Такий вираз добре личив дівчині її віку. – Швидше це гнітить. Як я можу дізнатися, чи є підозрюваний магом стратегічного класу. Якби один з двох підозрюваних був би ним, але чи не мало не ймовірно, що жоден з них не є потрібною людиною? Чому я, не знайома з розвідувальною роботою.. Навіть якщо існують вікові обмеження, все ще є багато тих, хто має спеціальну підготовку. Майору Сіріусу була дана місія з’ясувати особу виконавця тобто заклинателя, що, схоже, має відношення до магії стратегічного класу, яка спостерігалася на Далекому Сході наприкінці жовтня. Оскільки двоє людей з п›ятдесяти одного підозрюваних, до яких звузила коло розвідка, були учні старшої школи в Токіо, куди й було наказано проникнути майору Сіріус, яка була того ж віку (або точніше випадково того ж віку). – Ну-ну. Щоб заспокоїти зітхаючого начальника, майор Канопус помахав обома руками. – Генеральний штаб, певно, вважає, що цього противника не піймати звичайними методами, ось і все. Якщо ваша ціль саме той, хто ми думаємо, це небезпечний користувач магії, що перевершує стратегічну ядерну зброю. Більше того противник, особу якого не вдалося виявити в нашому розслідувані. Це не те, що ми не можемо зрозуміти, що Генеральний штаб надав пріоритет бойовим навичкам, ніж агентам розвідки. – Я це розумію. – Оскільки підозрюваний є старшокласником, вважаю, що план встановити контакт з тим самим старшокласником буде простішим, але командувач, ви не та хто веде розслідування. Звичайно, багато фахівців проводитимуть побічні розслідування та забезпечуватимуть підтримку в становленні контакту майора Сіріуса з підозрюваним. Зірки також планують направити мага планетарного класу для забезпечення підтримки майору. Вона не могла цього не знати. – Я це розумію. Тому природно що майор Сіріус відповіла саме так. – Чому нам не думати в такому руслі. Роль головнокомандувача, полягає в тому, щоб вступити в контакт з підозрюваним і змусити його трястися. – Ну.. Думаю, це розумний напрямок. Мої інтелектуальні навички майже аматорські. – Тому я вважаю, що якщо не насолодитися цим шансом, це буде втрата. Думаю, це також допоможе, щоб противник відкрився для атаки. – Ха... правильно. Можливо, усе як каже Бен. Глибоко зітхнувши Майор Сіріус повернула кухоль на бічний столик і стала перед майором Канопусом. – Бен, будь ласка, подбайте про все за моєї відсутності. У ситуації коли решта дезертирів ще не виявлена, не зручно покладати на вас відповідальність, яку повинна нести я, але... Тільки вас я можу попросити. – ...Будь ласка, залиште це мені, головнокомандувач.. Ще трохи ранувато, але, будь ласка, постарайтесь. Майору Канопусу, що привітав зі співчутливою усмішкою, дівчина відповіла вдячною посмішкою.

Читати